Реферат на тему:

Орфоепічні норми сучасної української мови

1. Основні норми вимови звуків і звукосполучень

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.
Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і
приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння,
подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими
особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції
(наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і],
[у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о]
не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але
перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука);
ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие]
(вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних
можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед
глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в
похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні
перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і
префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом);
звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед
глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено
(розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі
(неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед
[і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо
українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та
подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю,
бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер)
тощо.

Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами:

– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться,

-шся вимовляються як [ц?:а], [с?:а] (інвестується, фінансуєшся), -жся,
-чся у дієсловах наказового способу передаються як [з?с?а], [ц?с?а]
(уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і
вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);

– з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових
приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів,
двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний,
годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними
звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий,
-енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в
іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс);
у словах алло, брутто, нетто та інших;

– з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т],
[з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і
у всіх відмінках імен. сер.р. на -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення
-ів) (знаряддя, намагання); перед я, ю у прислівниках (навмання, зрання,
попідвіконню), перед є, ю у формах тепер. часу дієслова лити та в
похідних від нього (ллють, виллється);

– зі спрощенням звуків у групах приголосних при словотворенні або
словозміні; напр., у групах ждн – жн (тиждень – тижневий), здн – зн
(проїзд – проїзний), стн – сн (якість – якісний), (містити – місце), скн
– сн (тиск – тиснути); спрощення не відбувається у питомих та іншомовних
словах на -т, -ст (агент – агентський, Карпати – карпатський), у групах
приголосних -стц-, -стч- (монополістка — монополістці), у числівниках
(шістсот, шістнадцять);

(

®

Oe

O

?

„?`„?gd?L?

]-ськ-, -ств- змінюються на -зьк-, -зтв- (Кривий Ріг – криворізький,
Кавказ – кавказький, Париж – паризький), [к], [ц?], [ч] перед -ськ-,
-ств- змінюються на -цьк-, -цтв- (турок – турецький, купець – купецький,
ткач – ткацький), [х], [с], [ш] перед -ськ-, -ств- змінюються на -ськ-,
-ств- (птах – птаський, Одеса – одеський, товариш – товариський, але
баскський, казахський, тюркський, ламаншський, меккський); [г], [ж], [з]
із суфіксом -ш- дає сполучення

-жч- (дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, вузький – вужчий, але легший),
[с] змінюється на -щ- (високий – вищий).

2. Суспільний характер орфоепічних норм

Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування,
сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагає
уникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних норм
забезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження.

Досконале володіння нормами літературної вимови необхідне промовцю для
успішного виступу перед великою аудиторією. Вимова оратора відрізняється
від звичайної повсякденної більшою старанністю, строгішою нормативністю,
що виявляється в уникненні регіональних особливостей, подоланні
особистих мовних вад.

Виступ перед аудиторією потребує такої вимови, яка була б дохідливою,
ненав’язливою, добре сприймалася на слух і не заважала засвоєнню змісту.
Якщо в оратора правильна вимова, то увага слухачів буде спрямована на
зміст сказаного, а не на розпізнавання слів.

Однак навіть людина з бездоганною літературною вимовою та дикцією може
не справитися з виголошенням чогось. Це пояснюється тим, що деякі
сполучення звуків і окремі звуки, коли часто повторюються, стають
неприємними для слуху, втомлюють слухачів, наприклад, збіг кількох
приголосних, повтор однакових слів або однакових їх закінчень.

Милозвучність досягається чергуванням у мовленні голосних і приголосних
звуків, односкладових і багатоскладових слів, коротких і довгих речень,
зміною звукового складу слова без порушення його значення тощо.

Одним із важливих засобів створення милозвучності є позиційне чергування
звуків [у]-[в] та [і]-[й], фонетичні варіанти повнозначних та службових
слів на зразок унаслідок – внаслідок, йти – іти, імла – мла,

з – зі – із, над – наді. Звуком [і] завжди починається речення, а звуком
[у] тоді, коли далі йде приголосний. Між приголосними вимовляються і
пишуться [у], [і] (потім у день чи два, так і так), між голосними – [в],
[й] (взяла в оренду, заява й акт). Після приголосного перед голосним
вживається здебільшого [й], [в], а після голосного перед приголосним –
[і], [у]. Якщо між словами робиться пауза, то на стику їх вимовляються
голосні [у], [і] (Сонце сходило і оглядало землю). Ці звуки чергуються у
словах, якщо не змінюють їх значення (ймовірний – імовірний, йти — іти,
влаштовувати – улаштовувати, впродовж — упродовж). Немає чергування при
зіставленні понять (батьки і діти), при зміні значення слів (вклад і
уклад), у словах лише з [в] або з [у] (взаємини, власник, указ,
установа).

Рекомендована література

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 29-35.

Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 216-222.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С.
13-18.

Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О., Баган М.П. Складання ділов. паперів. –
К., 2002. – С.5-9.

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000.
– С. 20-24.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 34-36.

Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К., 2002.
– С. 77-80.

Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред.
І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 370-401.

Похожие записи