Реферат на тему:

Нульсуфіксація як показник ідіостилю

Сучасний етап розвитку лінгвістики позначений зростанням інтересу до
того мовного матеріалу, який виявляє авторську індивідуальність у
поетичному тексті. Трансформовані у високоорганізовану, художньо значущу
смислову даність словотвірні моделі стають показником ідіоматичного,
особистісного, властивого тільки конкретному митцю. Вони вирізняють
творчість поета серед інших, надаючи їй естетичної оригінальності. Тому
дослідження дериваційних одиниць як особливого виразника поетичного
змісту на сьогодні є актуальним і перспективним. Різні аспекти
зазначеної проблеми знайшли відбиття в працях І.К.Білодіда,
Л.А.Булаховського, В.С.Ващенка, В.В.Виноградова, О.Т.Волоха, В.В.Герман,
О.Б.Ґрещука, А.П.Коваль, В.П.Ковалів, М.В.Кравченко, І.Т.Принцевського,
С.П.Самійленка

та ін. Проте найширші можливості нульсуфіксації як засобу словотвору, що
об’єктивує поетичну дійсність, робить її матеріально зримою, вивчено
фрагментарно. Пропонована робота є спробою виявити
семантико-функціональну вагомість похідних з нульовим суфіксом у процесі
реалізації художньої ідеї митців, глибше пізнати особливості їх
ідіостилю.

Пошук поетом найдосконаліших форм для вираження своїх думок, настроїв,
емоцій спричиняє його заглиблення у витоки народнопоетичної стихії,
проникнення у внутрішню, глибинну сутність слова. Із активізацією генної
пам’яті, яка живе в кожного справжнього майстра, інтенсифікується
продуктивність народнопоетичних нульсуфіксальних структур. Вони стають
важливим компонентом образно-поетичної системи багатьох художників
слова, зокрема М.Вінграновського, С.Йовенко, Н.Забашти, Д.Павличка,
І.Драча, Б.Олійника, Є.Маланюка, В.Стуса, Т.Осьмачки, М.Драй-Хмари,
В.Сосюри, І.Світличного, О.Ольжича, П.Тичини, В.Симоненка тощо. У
творчості цих митців нульсуфіксальні деривати не просто орнаментують
вислів, а становлять його образно-смислову опору, напр.: І простором
розгубиться земля… О, згубо обріїв, о, хижий плиг безкраю! (Мал 326);
А ти – і не дружина, й ні сестра – кладеш долоню на мою зажуру (Олійн
310). Народнопісенні нульсуфіксальні утворення див, чар, дар, диво
асоціативні за самою своєю природою, живлять творчу уяву митців, і тому
часто набувають у контексті їх творів нової художньої інтерпретації.
Порівняйте: Як поїхав козаченько яром, – перелита доріженька чаром (Гр
ІІІ 276), Глянь, як голубиться з обрієм синь. Вже завеснилася чаром
кохання (Ткач 132), І квітла, наче папороть, любов, І верховинський
місяць сіяв чари (Мал 287), Які ясні дитинства чари! До них тополею
хилюсь (Сос ІV 291); Що ж нам за дар везуть? Срібло та золото (Гр І
357), Дано судьбою дар-віки отут стояти В своїй важкій, смертельній
правоті (Мал 225), Він оживає, світить, як пожар, Той згусток сонця, той
коштовний дар (Малиш 35). Осмислення народнопоетичного деривата диво
розкрило можливості оновлення його фольклорної основи, зокрема,
наповнення цієї лексеми символічним змістом у структурі складного
новотвору – юкстапозита, напр.: диво-мед (Малиш), візій-див (Світл),
див-отамани, див-людина (Осип), диво-крапелина (Ющ), див-гора (Забаш),
диво-балерина, мелодії-дива, диво-крильця (Гриз), диво-наречені (Сим),
диво-людина (Драч), диво-сила (Юх). У тканині поетичного твору ці
неолексеми сприймаються як необхідні, єдино можливі для вираження
індивідуального світосприйняття, напр.: Билася райдуга над водою Та
своєю барвою молодою. Жовтогарячими диво-медами, Сизо блакиттям в малій
росині (Мал 112), Тепер його вуста в кленових вітах Вишіптують
мелодії-дива (Гриз 18).

В образній системі поетичних творів нерідко усталені нульсуфіксальні
лексеми зазнають свідомої трансформації відповідно до особливостей
таланту, світогляду, періоду творчої діяльності письменника. Ці
структури не втрачають своїх лексичних особливостей, а лише набувають
нових, додаткових і притому дуже специфічних ознак. Одна з них полягає в
особливому експресивному навантаженні нульсуфіксальних одиниць з
абстрактним значенням, коли вони не тільки відображають реальну
дійсність, а й передають емоційно-оцінне ставлення поета до
зображуваного. Активізація образів з негативно-оцінним змістом досить
часто спостерігається в поезіях В.Стуса (хлань, цвіль, товч, тлінь,
погар, гниль, рвань, каламуть), Є.Маланюка (гниль, бруд, їдь, муть,
цвіль), Д.Павличка (гидь, грузь, їдь, нудь, тлінь, хлань, гадь, бридь,
чад, гниль), рідше – у В.Сосюри (муть, чадь), Є.Плужника (каламуть,
гниль), П.Тичини (гниль, муть, гадь), Н.Забашти (тлінь, погар),
І.Світличного (гидь). Згадані лексеми виступають засобом творення
конкретних образів негативного забарвлення, напр.: Голодним вовком виє
листопад… В осінню муть, де голос вже завмер твій (Мал 176); … холодна
слизь на шию нам лягла (Мал 162); І випалиться з душ нікчемства гниль і
їдь. Світ переплавиться в огненному чорнилі (Павл ІІ 31).

З метою актуалізації змісту поетичного тексту митці вживають
нульсуфіксальні деривати на означення раптового, швидкоплинного чи
довготривалого звуку, шуму тощо. Розглядані структури своїм фонетичним
складом відтворюють звукові ознаки явищ природи і в той же час виражають
певний поняттєвий зміст. В індивідуальних контекстах Є.Маланюка,
В.Стуса, Т.Осьмачки, М.Драй-Хмари, І.Cвітличного, О.Ольжича зникають
уявлення про конкретні природні явища, натомість з’являється символічне
розкриття людської трагедії, напр.: Чиїсь зітхання, шелест, шум, І тихий
стогін, тихий сум (Ольж 251); Я чую крізь гомін стихій над тілами свист
батогів (Осьм 29); Хто ж сподівався, що рев хуртовини Раптом прорветься
підступно-лихий, Знівечить спокій і душу розріже (Мал 435). Процес
формування власного мовно-естетичного світу спонукає письменників до
активного вживання лексем з цим значенням. У віршованій мові ХІХ – ХХ
ст. спостерігається продуктивність таких нульсуфіксальних одиниць як
гомін, гуркіт, гамір, гуд, гул, гук, дзвін, зойк, клекіт, посвист,
плеск, рик, рип, рев, регіт, стогін, схлип, сик, тук, тріск, хруст,
хрип, шурхіт, шепіт, шерех.

Закладена в матерії поетичної звуковідображальної нульсуфіксальної
структури чуттєвість формує образність індивідуально-поетичного світу.
Ці одиниці стають не формою, а змістом всього художнього вислову, напр.:
Замріть, душі зневірливої схлипи… В єднанні хрест, корона й штик, і
над усім – гарматні рики (Сос ІІ 244);… на рев і регіт Індустрії ходою
твердою іду (206). Образна звукова картина виникає на основі розширення
змістового обсягу нульсуфіксальних конструкцій, які вказують на звуковий
вияв природних явищ чи живих осіб. У результаті образного переосмислення
ці слова набувають персоніфікованого значення та починають уособлювати
живу істоту, що має відповідні психофізіологічні характеристики, напр.:
На полі гинеш. Сліпне тихий зойк, Сухою виноградною лозою (Павл І 473);
У церемонний строгий план, Коли й сніжинок шерхіт дише непевністю усіх
пошан (Драч 139); Аж по Случ від Каспія вже на бій, на бій, Небо блиска
шаблями, полем ходить

гук (Малиш 42). Ступінь експресивної виразності, семантика досліджуваних
одиниць нерідко визначаються їх зв’язками з іншими компонентами тексту.
Письменники розширюють та урізноманітнюють спектр словесного оточення
нульсуфіксальних іменників звуконаслідувального характеру з метою
збагачення поетичної системи. У слововжитку українських авторів присутні
незвичні відношення нульсуфіксальних слів з лексемами протилежного
понятійного значення, що сприяє виявленню в тексті додаткових емоційних
асоціацій. При такому вживанні нульсуфіксальні деривати набувають нових
смислових відтінків, що ніби приглушує їх основне значення, напр.:
…розлігся відгомін широковустий… І ще видніші стали у сто крат хати
(Осьм 235); Де шахти на горі щодня малюють зорі, під зойки димарів так
просто ми жили (Сос І 123); І прокидався я, неначе в сіні, У сивім
шелесті її молінь! (Павл ІІ 149). У цьому випадку слово з нульовим
суфіксом є провідним, бо містить у собі смислове ядро, виражає думку або
ідею, підпорядковану авторському задуму, інші ж лексичні компоненти
стають засобом розширення меж відтворюваного поетичного світу. Значно
підвищується експресивно-емоційна насиченість контексту, коли в ньому
відбувається нагромадження нульсуфіксальних дериватів, що позначають
звуковиявлення, унаслідок чого кожен із елементів об’єднання виконує
функцію взаємного або перехресного уточнення, підсилення, напр.: Більше
галасів, стуку, більше гаму, дзвону, крику. Дайте людей сюди, дайте
реву, стогону, реготу, дайте ворога! (Семен 102), Чиїсь зітхання,
шелест, шум, І тихий стогін, тихий сум (Ольж 251). Часто у одного й того
ж поета те саме слово набуває безлічі значеннєвих відтінків. Так, В.Стус
пояснює зміст лексеми зойк за допомогою таких семантичних зв’язків,
напр.: горбаті зойки, скрем’янілі зойки, присмеркові зойки, мертві
зойки, білий зойк, лютий зойк. Усі ці атрибутивні мотивації несуть
інформацію про негативні емоції.

Важливе місце в системі поетичних засобів посідає група лексем на
позначення внутрішніх почуттів та пов’язаних з ними ознак і станів
людини. Своїм основним змістом ці слова з нульовим суфіксом передають
конкретні чуттєві переживання мовця. Так, душевне страждання, глибоке
нещастя репрезентують такі структури: біль, мука, жаль, сум, зажура,
безум, зненависть, туга, відчай (одчай), досада, образа, острах, осмута,
жах, гнів, щем; песимістичні настрої, відчуття безнадійності – зневіра,
безнадія, безрада, знемога; стан душевного незадоволення, обурення –
гнів, лють, злоба, огида, зневага; почуття задоволення, приємності –
відрада, втіха, захват, злет, розрада, полегша; прагнення бажаного,
очікуваного – жада, віра, забаг, потяг, хіть, похіть. Активізаторами
негативних емоцій виступають слова, які передають читачеві душевні
імпульси автора: втома, ненасить, наруга, кара, мста, помста, відплата,
покара, погроза, пересит, скон, розлука, тлін. Ці структури, відбиваючи
внутрішній світ поетів, розкривають спільну тему важкого настрою,
смутку, напр.: І навкруги озвалися бандури Акордом помсти струнами всіма
(Павл І 56); Ненасить долі впокорилась мулом, та проростає майбутнє в
минулім… (Драч 69); …і забриніли даль степів, і людський жаль, і сум, і
гнів, бо нелегкі бідацькі болі і весь тягар людської долі (Гол 115).

Ue

TH

BТрасо! Очей пунктир. Спогадів

нагад-біль (178).

Аналізовані нульсуфіксальні структури стають важливим компонентом
образно-поетичного світу Н.Лівицької-Холодної, М.Драй-Хмари, Є.Маланюка,
В.Сосюри, Б.Олійника, Д.Павличка, С.Йовенко. У мовотворчості згаданих
поетів досліджувані конструкції набувають нових емоційно-смислових
нюансів. Так, вияв великої міри важкого настрою автора, глибоких
душевних переживань досягається оригінальним поєднанням мовних одиниць,
напр.: Зойком кривавого болю Тебе розпинає мста (Мал 12); …коли твої
блакитнії дороги чужої криці рвав кривавий гнів… (Сос ІV 139); Весь світ
то тільки чорна прірва скорби (Холод 138). У цій картині поетичного
світовідчуття нульсуфіксальні лексеми символізують трагізм, драматизм
людського буття, передають тривогу, хвилювання та водночас – незвичайний
погляд на згадані почуття, напр.: Коли надійдуть втома і зневіра, В його
портрет вдивляюся тоді (Плуж 118); На лоні трав – пекучі плями, і кожна
пляма – біль

до дна (Сос ІІ 200); Багатющі, неначе крези, Гнівом часу, жалем віків
(Яр 103). Художньо цінними своєю несподіваністю є сполучення
нульсуфіксальних дериватів з дієсловами на означення фізичної дії, яке
сприяє формуванню яскравих поетичних висловів, напр.: Збудився жаль у
молодій душі За матір’ю, за сонцем, за дитинством (Павл ІІ 459); Горем
її [мову] не оковано, В серце не вкралася лють (Олійн 103); Жалі, мов
квітоньки, ростуть (Тич І 14); Червоний жах встає (Семен 68). У поезії
вживаються оксиморони – незвичайне стилістичне зіставлення
нульсуфіксальних структур з логічно несумісними протилежностями, які
додатково характеризують, підкреслюють чуттєву напружену сферу людських
переживань, напр.: Впиваю запах Ваш і п’ю солодкий біль я. Вдивляюсь в
профіль Ваш укохано-тонкий (Мал 94); Все блукаю, марю я. Сум мій
кароокий! (Сос І 153); Гніздо в колоссі, мов колиска, Очей твоїх
знадливий ляк (Павл ІІ 285); Обернутися в сонячний щем, Що, як мед,
наливається в соти Людських душ (205); І я моливсь, щоб милю уст моїх
проніс Отець небесний чару мук, тієї ночі (Холод 140-141). Подібне
переплетення різних асоціацій створює нову смислову ідею, яка, вказуючи
на складне, незвичне сприйняття поетом дійсності, породжує в художньому
контексті експресивно-емоційне мікрополе, напр.: І кожен біль
кровоточить. І от поглинює тебе блакитний безум Ностальгії. Блакить
тамтих висот (Мал 479).

У різних образних контекстах часто стикаються, ніби порівнюються за
своїм протилежним змістом нульсуфіксальні конструкції: біль і злет
(Малиш); мус і віра, гнів і спів (Мал); надія і зневіра (Кор);
нульсуфіксальні одиниці з суфіксальними: гнів і любов (Сос); радощі і
болі (Тич); любов і муки, щастя і муки (Ольж); радість і жах, любов і
гнів (Мал); радість і сум (Йовен); сміх і жалі, радощі й болі (Гол).
Наведені антонімічні структури вживаються в художньому творі здебільшого
не для розмежування окремих душевних станів мовця, а для створення
емоційно-цілісного поетичного образу, напр.: І гордість – гордість
упізна, сльоза впізна сльозу. Що зможе роз’єднати нас? Ні радість, ані
сум (Йов 372).

Прикметною рисою індивідуального стилю Є.Маланюка, М.Драй-Хмари,
В.Сосюри, О.Олеся є свідоме нанизування, нагромадження згадуваних
нульсуфіксальних структур, які в контекстах цих авторів набувають
синонімічності, напр.: Та недаремно я втекти спішу її від болю, від
образ, від гніву й злоби – вони мене вигонять на сошу (МДХ 126); Я сіяв
жах і зненависть, і сум, Почнись, епохо чистих небозводів (Вінгр 213); І
вщухне пристрасть і досада, Образа й гнів, розпука й лють (Світл 65).
Використовуючи таку побудову вислову, митці прагнуть інтенсифікувати
передачу людських переживань або розширити характеристику особистісних
почуттів, чим посилюють впливову силу всього виразу, напр.: Скипає
пам’ять від ганьби і болю… І серед ночі, в синім тумані (Олійн 86).

Певною семантико-стилістичною оригінальністю в поетичному доробку
майстрів слова ХІХ – ХХ ст. позначена нульсуфіксальна лексема цвіт. Крім
вказівки на конкретне природне явище – цвіт як результат процесу
цвітіння, напр.: маків цвіт (Багр), цвіт бузковий (Йов), цвіт на
каштанах (Олійн), акацій цвіт (Сос) тощо, це слово-образ постає
символом, що асоціюється в мовленні майстрів слова з волею, світанням,
мелодією, землею, небесами смерканням, бажаннями, надією, розпачем,
юнацтвом весною, мріями, напр.: волі цвіт,

день – як цвіт, світання цвіт (Сос); цвіт мелодій, цвіт весни, слова
цвіт, цвіт бажань, цвіт зорі (Малиш); цвіт землі, цвіт небес (Вінгр);
цвіт задуми (Тич); цвіт зорі (Світл); цвіт щастя, молодості цвіт (Павл).
Поетичне зіставлення-перетворення жінки, фантазій, світання і т. ін. у
квітку розгортається в метафоричному контексті, напр.: Світання цвіт
залив шибки узором зливним і нас у тиші голубій (Сос ІІ 332); Як раптово
в хвилини блакитношовкові, – Іще рух! іще крок! іще подих грози! –
Зацвіли твої пальці першим цвітом любові. Зацвіли твої очі першим цвітом
сльози… (Вінгр 85). Художники слова глибоко й поетично розкривають
семантичне багатство нульсуфіксального деривата цвіт, синтезуючи його в
нову якість образного осмислення. Досліджувана структура в поетичному
мовленні позначає яскравий полум’яний блиск, напр.: Бо ти єдина вільна
на весь світ, в тобі свобода й сонце, ясен-цвіт (Тич ІІ 5), Стука кров’ю
в скроні, світить цвіт-огні… Я в її полоні довгі роки й дні (Сос ІV
219); передає душевне піднесення, почуття любові, напр.: Літа здогнав я
молоді на зорянім мосту. Неначе лебеді в груді, душа моя в цвіту (Сос ІІ
146), Цвіт в моєму серці, Ясний цвіт-первоцвіт. Ти той цвіт, мій друже,
срібляний

первоцвіт (Тич І 17); символізує юність, красу молодості, напр.:
Проходить час, відходять в вічність друзі І одцвітає молодости цвіт
(Холод 93), Попереду цвіт-дівчина, Цвіт-дівчина майорить, Цвіт-дівчина,
як пружина, Верховодить і дзвенить (Багр 52). Іноді ця номінація
вживаєтья з метою відображення психологічного світу автора, його тривог,
переживань, тому й наповнюється в художньому контексті зниженою,
негативною експресією, напр.: Сиди не плач, моя сльоза, Сиди, не плач,
як я сказав. А ти заплакала, й пішла, І чорним цвітом підійшла (Вінгр
53), Сідлай коня! – сказало поле, і дня могутнього число, Піднявши в
небо сиве чоло, кривавим цвітом проросло (Малиш 88).

Меншою інтенсивністю вживання характеризується семантично тотожна із
лексемою цвіт нульсуфіксальна одиниця квіт. Вона найбільш повно
відповідає індивідуальному поетичному мовомисленню Є.Плужника,
Н.Забашти, М.Драй-Хмари, С.Йовенко, Б.Олійника. Митці вільно оперують
названою структурою в різних мовних ситуаціях, щоб найяскравіше передати
цілісне враження від певної картини природи, напр.: З бруньок принишклий
квіт оклигав, І вишня буйно зацвіла (Світл 90); Не даруй мені білі
лілеї, Не співай мені пісню кохання, Іще сад мій не вибухнув квітом
(Забаш 6). Дещо змінюючи основний семантичний обсяг поняття квіт, поети
надають лексемі нового звучання, яке виходить далеко за межі прямого
вживання цього слова, напр.: …І як хвилю, він натовп відгорне, проти
мене постане, мов квіт, й ніби вдвох ми лише на землі (Йов 155); Он
лащиться трава, ще й квіт-ласкавчик, мене ж ніщо у серце не торка: ні
ліс, ні сад – зелений мій кудрявчик, ані в луску розплавлена ріка… (Тич
ІІ 34); …і зітхнули опукло високі груди із диявольським квітом пекучих
сосків (Олійн 247), Ти думаєш, цей вітер тебе одну помітив, твоїм лиш
диха квітом? А я – не молода (Йов 110). Таким чином, образ квіту набуває
багатогранного конкретно-чуттєвого змісту, що відкриває можливості не
тільки для його художньої виразності, а й для емоційно-експресивної
насиченості усього поетичного вислову.

Нульсуфіксальні одиниці квіт, цвіт, цвіть із семантикою “розпускання,
розквіт або буяння” є складниками композиційних народнопоетичних
утворень первоцвіт, пустоцвіт, медоцвіт, горицвіт, проте вони набули
активного вжитку і в мовленні українських майстрів слова, напр.: Повне
літо да перелито медоцвітами нахиля. Дощик бором та перебором,
переструнюючи гілля (Тич І 135); Століття кров’ю сходили в гонитві, Як
хвилі розбивались об причал. А в Балці Яблуневій цвів горицвіт – Так
божевільно цвів немов

кричав! (Мозол 127); Щастя в нас, – братове – серце в самоцвіті (Тич ІІ
87). Однак спостереження дозволяють говорити про
індивідуально-авторський характер деяких композитів з аналізованим
нульсуфіксальним компонентом. Лаконічні, точні складні оказіоналізми
допомагають якнайтонше відобразити колірний процес цвітіння –
багряноцвіт (Драч), барвоцвіть (Синг), білоквіт (Вінгр); вказати на
об’єкт, який знаходиться у сприятливих умовах розвитку – розквіту –
зорецвіть (Сос), весноцвіт, травоцвіт (Ющ), брунькоцвіт (Тич), липоцвіт
(Драч), серцецвіт (Корд); констатувати якість відповідного явища –
рясноцвіть (Сос), дивоквіт (Йов), легкоцвіт, ніжноцвіт (Юх), дивоцвіт,
повноцвіт (Ющ). Вони, органічно вплітаючись у тканину художнього твору,
опоетизовано відтворюють явища реальної дійсності, напр.: Весна, весна!
Яка блакить, який кругом прозор! Садами ходить брунькоцвіт, а в небі –
злотозор (Тич І 77); Я засмучена, Бо розлучена З цвітом-травами в
Ірпені. Хто шумітиме травоцвітами, Коли осінь з дощами

йде? (Ющ 393).

Наскрізним мотивом проходить через творчість В. Сосюри образ юності.
Одним із домінуючих засобів його створення є нульсуфіксальний іменник
юнь, який вказує на сукупність, невизначену кількість осіб юного віку.
“Оцінка, зі значенням необчислювальності, утворює смислове ядро
категорії збірності, ніби граматикалізує уяву про ступінь
індивідуальності об`єктів того чи іншого типу” [2, 166]. Ця особлива
семантична структура описуваного деривата має індивідуальний характер у
поетичному мовленні, вона стає тією позитивно-оцінною конотацією, яка
символізує молоду життєву енергію, силу, напр.: Розливаючи сяйва потоки,
нам несуть вони юні розмай (ІV 8), …все так же, у юні цвіту, я з піснями
на варті стою (48), Учитель мій! Тебе я не забуду, моєї юні радісна
зоря! (ІІІ 112), Од весни з далини долинає привіт… Знов сія юнь моя (ІІ
35). Нерідко структура юнь у художній системі В.Сосюри наповнюється
новим особливим змістом, набуває звучання суму, скорботи за минулою
молодістю, напр.: Сивіє волос мій, сивіє… Немає юні вороття (ІV 99).
Отже, смислове збагачення лексеми юнь спричинене образним контекстом,
ядром якого вона виступає, і відповідно вмотивоване тематикою поетичного
твору, підтвердженням чого стали такі вірші митця: “О ні, не лист
осінній…”Я вже не юний, люні. За тим нема жалю, Що далі я од юні, то
глибше я люблю (ІІІ 198), “Молоді” Наша молодь – наша сила, наша юнь –
Вітчизни цвіт (ІІ 55) і т.п. Меншою продуктивністю позначена
нульсуфіксальна номінація юнь у поетичній системі ХІХ-ХХ століття.
Багатоплановість, місткість цього деривата виявляється в мовно-поетичній
стихії М.Вінграновського, П.Тичини, А.Малишка, В.Юхимовича, Я.Славутича.
Вона репрезентована як в асоціативно-усталеному смисловому полі (напр.:
Коли б отак майстри пера навчали юнь професії (Юх 344), В Гаю дзвенить
дитячий сад, У Світлім – юнь скликає школа (146), так і переосмисленому
значенні, яке ґрунтується на виявленні ознак молодості, буяння, краси,
сили явищ реального світу. Цей факт набуває в художньому вислові
високого поетичного звучання, напр.: Бродили щастям дні мої З тобою у
маю, І на багнети солов’їв Я кинув юнь твою (Вінгр 16), Ти скеровуєш юнь
повсталу (Яр 279).

Нульсуфіксальні утворення відображають специфічну природу ідіолекту.
Вони стають показником енергійної, динамічної системи письма, задаючи
жорсткі чіткі правила. Яскраві зразки такої поетичної організації
спостерігаємо у В.Стуса, Є.Маланюка, Д.Павличка, Б.Олійника,
М.Драй-Хмари, І.Світличного, М.Зерова, Я.Славутича,
Н.Лівицької-Холодної, І.Драча, Т.Осьмачки, О.Ольжича, А.Малишка та
інших. Ці структури трапляються в багатьох митців, але показовими є не у
всіх. Утворення з нульовим суфіксом становлять специфіку поетичного
мовлення, визначаючи стиль, індивідуальну своєрідність художнього
мислення майстрів, оскільки є тими інформативно-комунікативними,
структурно місткими одиницями, які надають можливість об’єктивувати
реальну дійсність, зробити її матеріально зримою. З погляду семантики
нульсуфіксальні структури характеризуються в ідіостилях широким
діапазоном переосмислення – від незначної до повної зміни їх усталеного
значення в напрямку формування нового поетичного смислу. Оригінальна
інтерпретація, суб’єктивний індивідуальний зміст сталих нульсуфіксальних
дериватів стає відображенням особистісного світовідчуття поета. Їх
важлива в естетичному плані інформація сприяє розкриттю як загальної
картини глибинного смислу твору, так і всього історико-лінгвального
періоду, який спричинив становлення та розвиток аналізованих засобів.
Таким чином, аксіологічно вагомі нульсуфіксальні деривати становлять
концептуальне ядро світобачення майстрів слова та репрезентують добу, у
якій довелося їм творити, оскільки творче самовираження здійснюється
через поетично марковані структури мови.

ЛІТЕРАТУРА

Коцюбинська М.Х. Поет // Стус В. Твори: у 4 т., 6 кн. – Львів: Просвіта,
1994. – Т.1. – С.7-38.

Руденко Д.И. Имя в парадигмах философии языка. – Харьков: Основа, 1990.
– 166 с.

Похожие записи