Реферат на тему:

Нетранслітеровані конструкції як засіб мовної характеристики

Творче використання у художніх текстах нетранслітерованих (таких, що
зберігають притаманний мові-джерелу графічний вигляд) чужомовних
елементів різного типу і об’єму в європейській літературній практиці
було традиційним. Якщо в інших функціональних стилях літературної мови
(науковому, публіцистичному, офіційно-діловому) необхідність їх
використання пов’язувалась з безеквівалентністю в окремих лексичних
сферах, то у художньому мовленні вона зумовлювалась виразними
стилістичними настановами. Власне цей аспект привертає увагу до
ідіостилів окремих письменників, кожен з яких по-своєму мотивовано і
послідовно вирішує цю соціомовну проблему у тих вимірах, які співзвучні
його творчому задуму, принципові функціональної доцільності та
ідейно-естетичної спрямованості тексту. Оскільки уведення
нетранслітерованих конструкцій у художній текст, як правило, зумовлене
суттєвими причинами, то такі елементи є семантично і стилістично
вагомими, а у більшості випадків – текстотворчими. Будучи поза системою
мови, засобами якої створений текст, вони є активним чинником формування
цього тексту, творять фактуру індивідуально-авторського мовлення,
впливають на особливості ідіостилю письменника. Будь-яка характеристика
мовного стилю без їх опису буде неповною у лексико-семантичному плані.
Наявність таких конструкцій у тексті ніколи не буває випадковою, навіть
коли їх небагато. Своєрідність індивідуального стилю визначається їх
строгим дозуванням, особливим співвідношенням із основним, “нейтральним”
текстом, його лексичною системою [Карпенко, Меймескул 2000 : 220 – 221].

Процеси мовної інтерференції у мовному стилі Франка-прозаїка зумовлені,
з одного боку, прямими міжмовними контактами, що встановилися у
Галичині, наприклад, між українською і польською мовами, а з іншого –
виробленим на той час “салоновим” та “публічним” стилем як певним
естетичним стереотипом усного та писемного мовлення. Йдеться про
вкраплення у тексти чужомовних елементів – слів, словосполучень та
речень – польською, російською, німецькою, латинською, гебрейською,
французькою, італійською мовами, що сприяли чіткішому оформленню думки,
давали можливість відтінити її, а також пізнавати пласти культури інших
народів [Сербенська 1992 : 105]. Вкраплення інтертекстуальних
“інкрустацій” у мову літературних текстів кінця ХІХ ст. зумовлюються до
того ж еволюцією наратива: все частіше організатором викладу виступає
оповідач, що не маскує свого інтелектуального потенціалу; інтелігенти
стають не просто учасниками розмови – їх мовлення переростає у науковий
диспут, в котрому годі обійтися без модних чужомовних слів та цитат
мовою оригіналу. Учені “варваризми” створюють враження високого стилю і
часто мовно контрастують із стилістично нейтральним просторіччям
[Денисюк 2003 : 38].

Показовою в цьому відношенні є мова Франкової новели “Odi profanum
vulgus” (1899). Аби відтворити атмосферу побуту “редакції одного
поступового і демократичного львівського дневника” [4 : 21, 79], а
водночас передати місцевий, часовий і культурний колорит інтелектуальної
галицької богеми, І.Франко насичує мовлення своїх героїв вишуканою
абстрактною термінологією широкого тематичного спектру з уніфікованого
лексикону освіченого європейця, повсякчас уплітаючи в їх мовлення
дозовані вислови-цитати з польської, німецької, французької, російської,
латини (близько 20 висловлювань різного обсягу). На думку дослідника
мовного стилю новели Ю.Денисюка, твір зумисне написаний двома різко
контрастними манерами викладу: мовні партії плебсу, оформлені
традиційною епічною нарацією й демократичним стилем, оконтурюють
драматичний етюд, герої якого послуговуються “аристократичним” стилем
мовлення [Денисюк 2003 : 38 – 39].

&

Ksalutant [4 ; 19, 96] – “той, що йде на смерть, вітає вас”; par
exelence [4 : 17, 342] – “найвищою мірою”; Flectere si nequeo superos,
Acheronta movebo [4 : 17, 356] – “якщо я не зможу домовитися з
олімпійцями, то підійму Ахеронт”; capre diem [4 : 17, 357] – “лови
мить”; sit tibi [4 : 17, 364] – “хай буде по-твоєму”; sero venis, sed
venis [4 : 17, 436] – “пізно приходиш, проте приходиш”; nobles oblige [4
: 20, 206] – “шляхетність зобов’язує”; tertium non datur [4 : 20, 216] –
“третього не дано”; ad absurdum [4 : 20, 330] – “до абсурду”; anima
vilis [4: 19, 224] – “піддослідна тварина”; terra incognita [4 : 20,
331] – “невідома земля”; Mater dolorosa [4 : 20, 212] – “скорбна матір”;
sub rosa [4 : 20, 346] – “по секрету”; idee fixe [4 : 20, 350] –
“нав’язлива думка”; ad impossibile nemo tenetur [4 : 20, 372] – “до
неможливих речей нікого не змушують”; pro futuro [4 : 20, 381] – “на
майбутнє”; ad vocem [4 : 20, 445] – “до речі” та ін.); рідше –
загальнонауковими й філософськими поняттями чи вузькопрофесійною
термінологією (meritum [4 : 19, 259] – “суть”; limine [4 : 19, 249] –
“одразу”; officium [4 : 19, 186] – “служба”; status quo [4 : 19, 249] –
“теперішній стан”; corpus delicti [4 : 17, 389] – “склад злочину”;
corpora delicti [4 : 17, 389] – “речові докази”; loco [4 : 20, 225] –
“на місці”; quo ad generalia [4 : 20, 313] – “щодо родоводу” та ін.).

Німецька мова, що була мовою літератури, філософії та врядування, у
мовленні фіксувалась, як правило, у вигляді практичних висловлювань або
афористичних рекомендацій (wo kein Klager, da ist auch kein Richter [4 :
19, 120] – “де немає позовника, там немає й судді”; bose Gesellschaften
verderben gute Sitten [4 : 19, 180] – “погані товариства псують добрі
звичаї”; Mann muss sich strecken nach der Decken [4 : 18, 375] – “людина
повинна простягатися відповідно до покривала”; weder Salz noch Schmalz
[4 : 18, 445] – “ні сіль ні сало”; in Geldsachen hort die Gemutlichkeit
auf [4 : 20, 342] – “у грошових справах усяка добродушність
закінчується”), поетичних цитат чи авторських висловів (Blut ist ein
ganz besondrer Saft [4 : 19, 103] – “Кров – це зовсім особлива рідина ”
(Гете); der grosse Riss des Jahrhunderts ist durch mein Herz gegangen [4
: 19, 256] – “великий розрив століття пройшов крізь моє серце” (Гайне);
kein Feuer, kein Feuer brennet so heiss, wie die heimliche Liebe, von
der Niemand Nicht weiss [4 : 20, 402] – “жоден вогонь, жоден вогонь не
горить так гаряче, як таємне кохання, про яке ніхто нічого не знає”
(нар. тв.); kein Mensch muss mussen [4 :18, 461] – “жодна людина не
мусить мусити” (Лессінг)) або випадкових стереотипних фраз (wie gehts
dir [4 : 19, 69] – “як ся маєш”; unter uns gesaght [4 : 20, 263] – “між
нами кажучи”; zum Beispiel [4 : 19, 125] – “наприклад”; Eroberung [4 :
17, 423] – “завоювання” та ін.).

Урізноманітнюють стиль вислови французькою мовою, що завжди асоціювались
із хорошим тоном, поетичністю, вишуканими манерами (adieu [4 : 19, 101]
– “прощавайте”; pardon [4 : 19, 285] – “вибачте”; rendez-vous [4 : 19,
287] – “побачення”; garde des dames [4 : 18, 73] – “охоронець жінок”;
enfants de la patrie [4 : 20, 195] – “діти батьківщини”; en general [4 :
18, 77] – “взагалі”; a propos [4 : 19, 48] – “до речі”; allons [4 : 19,
22] – “ходімо”).

Конструкції-нетранслітерати, як видно, слугують засобом інтелектуального
та психологічного портретування Франкового героя і часто стають художнім
прийомом його автохарактеристики.

Література

Денисюк Ю. Інтертекстуалізми в оповіданні І.Франка “Odi profanum vulgus”
// Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2003. Вип. 32.
Франкознавство. С. 37 – 44.

Карпенко М.А., Меймескул Е.А. На стыке культур: нетранслитерированные
иноязычные элементы в идиостиле Н.В.Гоголя // Мова і культура. Вип. 1.
Т. 4: Мова і художня творчість. К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2000.
С. 205 – 214.

Сербенська О.А. Основи мовотворчості журналіста в інтерпретації Івана
Франка: Текст лекцій. Львів: ЛДУ, 1992. 112 с.

Франко І.Я. Зібрання творів: У 50-ти Т. К.: Наук. думка, 1976-1986.
Посилаючись на це видання чи паспортизуючи ілюстративний матеріал,
указуємо том і сторінку у квадратних дужках.

Похожие записи