Реферат на тему:

Мовознавча спадщина професора Василя Лева

Культура є людською потребою пізнавати, творити й досконалити вартості
в собі й довкола себе. Ці слова по-своєму відображають головну життєву
лінію проф. Василя Лева, який у нелегких обставинах чужомовного
оточення, завдяки своїй жертовній праці і самопосвяті творив свій
неповторний фрагмент в історії української культури.

Протягом тривалого часу Василь Лев займався педагогічною діяльністю,
тому його професійні потреби, знання тісно перепліталися із науковими
зацікавленнями, із науковою проблематикою в галузі мовознавства. Крім
того, Василь Лев – достойний представник української культурної еліти.

Слабо зорана мовознавча нива потребувала різносторонніх працівників, які
б

паралельно займалися і теоретичними питаннями, і практичними, і
науково-популяризаторськими. Звичайно, що співвідношення між цими трьома
видами (напрямками) діяльності не було однаковим і незмінним. У кожного
вченого була своя динаміка і свої пріоритети, які виростали з конкретних
обставин життя.

Огляд наукової спадщини проф. Василя Лева певною мірою висвітлює дві
ділянки мовознавства, що безпосередньо пов’язані із нагромадженням
мовних фактів: це вивчення текстів і вивчення діалектів (реґіональних і
соціальних).

Василя Лева цікавила, насамперед, альфа і омега мовознавчої науки –
історія мови. Власне від кінця 20-их рр. ХХ ст., від першої наукової
публікації про “Крехівський Апостол” (“Prace Filologiczne”, 1929) учений
демонструє свої досліди у висвітленні різноманітних питань з історичної
лексикології, історичної лінгвостилістики, текстології, історії
мовознавства. Він вивчає давні Крехівські пам’ятки “Апостол” і “Палею”;
дає відповідь на кардинальне питання: чому та як постають мови;
опрацьовує написи на старих книгах і церквах; звертає свою увагу на
український переклад Хроніки з XVI ст. Мартина Бєльського; досліджує
мову Святого Письма та мову галицького духовенства; готує стислі
словникові статті про українську редакцію староцерковнослов’янської
мови, про історію українського письма та українську систему закінчень
для потреб “ЕУ”. Ця філологічна проблематика знайшла своє відображення у
статтях: “Український переклад Хроніки Мартина Бєльського” (1935); “Чому
та як постають мови і діялекти” (1931); “Написи на церкві в Старому
Яневі, пов. Яворів” (1937); “Мова галицького духовенства від часу
прилучення Галичини до Австрії аж до 1848” (1943); доповідь на III
Міжнародному конгресі славістів у Белґраді “Мовні особливості
“Крехівської Палеї” (1939); “Лексичні новотвори у “Крехівській Палеї”
(1948); “Поетична мова Святого Письма” (1953); “Наша богослужбова мова”
(1980); “Боротьба за українську літературну мову в Галичині та за її
характер” (1974); “Філологічні науки в рамках НТШ ім. Шевченка за 100
років (1976); “Антін Любич-Могильницький. Життя і творчість” (1983) та
ін.

У цьому ж руслі написані також рецензії В.Лева на такі праці І.Огієнка
“Українська літературна мова XVI ст. і український “Крехівський Апостол”
1530-ті рр.” (1931); “Постання азбуки й літературної мови у слов’ян”
(1937).

У своїх дослідженнях Василь Лев наголошує на першорядній ролі лексичного
фактора в розвитку і функціонуванні мовної системи. Зокрема, у статті
про “Крехівську Палею” вчений наголошує: “Словникарство найбільше
свідчить про живий розвиток і проникання наукового елементу в книжну
мову вчених. Саме лексика є найкращим мірилом того, як жива мова
впродовж століть, починаючи з XI ст., опановувала мертвіючу
церковнослов’янську мову книжників” [Лев 1948: 7].

Комплексність наукового підходу засвідчує праця Василя Лева “Український
переклад Хроніки Мартина Бєльського” (1935). У першій частині “Вступі”
стисло аналізуються найголовніші переклади Хроніки на східнослов’янські
мови; наводиться палеографічний опис рукопису, що зберігається у Музеї
Чарторийських у Кракові; детально передається зміст цього рукопису, а
також звертається увага на особливості змісту польськомовної Хроніки. У
другій частині “Мова т.зв. Шлейдана” досліджуються особливості
правопису, фонетики, морфології. У третій частині “Чужі слова”
розглядають фонетичні явища під час подачі іншомовних слів, а також
ономастика. У четвертому – “Техніка перекладу” висвітлюються деякі
особливості техніки перекладу, виявлені під час опрацювання цієї
пам’ятки. На думку вченого, “…всі частини рукопису списані одною мовою,
живою, книжною, що не різниться в головних фармах від тогочасних
пам’яток. Докладний переклад лишив на собі багато польонізмів. Вплив
церковщини дуже малий, більше виступають льокалізми. Світський зміст
рукопису багатий у словах, яких не стрічаємо в церковному тексті.
Правопис чужих слів ілюструє в приближенні тодішню їхню вимову” [Лев
1935: 10].

‚ „ H

J

?

a

a

????У науковій студії “Чому та як постає мова й діялекти?” проф. В.Лев
для підтвердження теорії “хвильового постання етнічних мов” наводить
такі слушні аргументи: “Коли в XII–XVIII ст. підупадає значення Києва,
на заході постає новий український центр – Галич, який водночас із
Києвом дає напрям культурному розвиткові українського народу. Через те
постають дві культури, два світогляди: східна наддніпрянська та західна
наддністрянська з двома релігійними світами, візантійським і західним.
Обі частини українського народу підпадають під вплив сусідніх москалів
та поляків: з одної сторони постає культурна боротьба з тими сусідами, а
з другої сторони приймаються їх впливи. Це відбувається теж і в мові”
[Лев 1931: 370].

Вивчення історії української літературної мови повинно опиратися і на
результати лінгвостилістичних досліджень творів давньої і нової
української літератури. У цій філологічній площині Василь Лев залишив
наукові розвідки, присвячені мові творів письменників “Руської Трійці”,
Т.Шевченка, І.Франка. Це, зокрема, такі праці як “Про мову Шевченка”
(1933); “Лексика ранньої Шевченкової творчості” (1946); “Мова поетів
“Руської Трійці” (1953), “Західноукраїнські признаки мови Івана Франка в
його ранніх творах” (1946), “Участь Івана Франка в творбі української
літературної мови” (1957), “Західноукраїнські елементи мови в ранній
творчості І.Франка (перероблена і доповнена стаття)” (1981).
Учений-дослідник розглядає передусім, мовні факти, які віддзеркалюють
різні етапи творчості письменників, їхню мовну практику та філологічний
світогляд. Наприклад, у статті “Участь Івана Франка в творбі української
літературної мови” (1957) Василь Лев підкреслює особливу роль І.Франка у
формуванні літературної мови: “Змагання Франка до витворення єдиної
літературної мови виявилися не так сильно, хоч і знаменно в теорії, як
більше на практиці… він не тільки удосконалював свою мову з поступом
розвитку своєї літературної творчості, не тільки справляв мову своїх
ранніх творів, не тільки дбав про вироблення мови публіцистичної і
наукової, але також допомагав західньо-українським письменникам
практично розвивати й удосконалювати їхню мову…” [Лев 1957: 131].

У науковій спадщині Василя Лева представлені також студії, в яких
досліджуються конкретні питання з діалектології, орфографії і
етимології, соціолінгвістики: “Мандрівка в галицьку мову” (1942),
“Майбутній час у говірці батюків у Яворівщині” (1957), “Англійська
транслітерація українських мовних назв” (1952), “Дещо з людової
етимології” (1933), “Мова американських українців” (1956).

На нашу думку, цікавий соціолінгвістичний матеріал містить стаття проф.
В.Лева “Мова американських українців” (1956). Дослідник так коментує
обрані аспекти вивчення: “В моїх дослідах над мовою американських
українців займаюся процесом впливів американського оточення на зміни в
українській мові, головно в ділянці словництва, а також впливів панівної
мови даної країни, в якій найшлася іміґрантська громада, далі
психологічними причинами сприймання чужих впливів і спеціяльно процесом
впливів американського оточення на прибулих” [Лев 1954: 21]. Василь Лев
виділяє у лексиці американських українців такі групи:

а) слова англійські, прийняті до української мови без змін у чоловічому
роді: бойлер, бізнес, дайм;

б) слова утворені за допомогою закінчень жіночого роду –а: газоліна
(бензина), кара (авто), квадра (монета 25 центів);

в) слова без українського граматичного закінчення: бейбі, пари, галадей
[Лев 1954: 21–22].

Проф. Василь Лев аналізує також вимову, деякі морфологічні особливості
мови американських українців.

Із практичними потребами пов’язана словникарська і дидактична діяльність
В.Лева. Він разом з І.Верб’яним укладає два перекладні словники
(англійсько-український (1947) та українсько-англійський (1947)), які
побачили світ у Німеччині, а також створює підручник “Нарис граматики
церковно-слов’янської мови” (1956), основу якого складають тексти
лекцій, прочитані проф. В.Левом для слухачів греко-католицької
семінарії.

Таким чином, стислий огляд мовознавчої спадщини проф. Василь Лева
переконує нас у глибокому опрацюванні великого пласту українознавчих
студій поза межами України, у створенні повної історії українського
мовознавства.

Література

Лев. В. Лексичні новотвори у “Крехівській Палеї” // Науковий збірник
Українського Вільного Університету. Мюнхен, 1948. С. 71-76, 223,
241-242.

Лев В. Український переклад Хроніки Мартина Бєльського // Праці
Українського Наукового Інституту. Варшава, 1935. Т. 29. С.Ф. 4, 69.

Лев В. Чому та як постає мова й діялекти? // Дзвони (Львів). 1931.
Ч. 4/5. С. 269-273.

Лев В. Участь І.Франка в творбі української літературної мови // Записки
НТШ. Нью-Йорк, 1957. Т. 166. С. 125-132.

Лев В. Мова американських українців // Записки НТШ. Нью-Йорк; Париж,
1956. Т. 16. С. 21-30.

Похожие записи