Реферат на тему:

Архетипне мислення як базова домінанта сучасної свідомості етносу

Свідомісне життя нації складається з архетипних інформаційних горизонтів
(система етнічна або національна свідомість). Кожен горизонт має свої
знаки-архетипи. Архетипи – це знакова соціальна і психосвідомісна
унормованість. За горизонтами сприйняття архетипи бувають міфологічними,
етнічними, естетичними, психологічними, мовними і т. д. Ми виділяємо
різні архетипні рівні, які склалися у ХХ ст., не сфокусовуючи в понятті
архетип лише рівень чуттєвого сприйняття інформації без усвідомлення
суті знаку (це перший рівень архетипної свідомості), бо з розвитком
людства архетипна свідомість зазнала серйозної деформації, що призвело
до диференціації архетипних свідомісних горизонтів, а також до введення
базових архетипів у інтелектуальну свідомісну сферу.

У кожного народу є свої архетипні пояси мислення. Скажімо, на рівні
етнопобуту (етнографічний горизонт) і на естетичному рівні (це вже і
сугестивне вираження навколишньої інформації) в українців серед квітів
ближнього етноінтер’єру (двір, город) найчастіше зустрічалися такі
квіти: мальва, рута, нагідка, ромашка, любисток. Відповідний
етноінтер’єр дерев: верба, тополя, береза, клен, явір, дуб. Це
спостерігаємо і серед фруктових дерев, городніх культур. У конкретному
випадку йдеться про архетипи етнічно-побутового рівня, що ілюструють
сталість ознак-уподобань, які на загальносвідомісному рівні не фіксують
чуттєвих ознак усвідомлення кожного поняття. Ця архетипна інформація
чітко ілюструється на всіх рівнях свідомісної інтерпретації факту:
умовно реальному (міфофольклор), реальному (публіцистика, наука),
відображеному (художня творчість). Це свідчить про те, що архетипна
інформація на всіх рівнях свідомісної обробки не змінює своє
інформаційне ядро (першооснову). Інша справа – на якому рівні
інформаційного «емоціювання» до нас доходить ця інформація. Інформаційне
«емоціювання» якраз і є первинною здатністю архетипу впливати на
свідомість без елементів аналітизму на рівні чіткої безсумнівності
(безосмисленності) сприйняття. За К.Г.Юнгом, архетипи є сформованим
підсумком величезного типового досвіду безкількісного ряду предків. Це,
так би мовити, психологічний залишок численних переживань одного й того
ж типу, що представляють єдиний образ психологічного життя (спільне
етнічно-свідомісне інформаційне поле сприйняття). Оскільки, за
К.Г.Юнгом, архетипи не входять до свідомості, то вони завжди поєднуються
з якимись представниками досвіду у свідомісній обробці на рівні
індивідуальної інтерпретації (особистість) і суспільної свідомості
(суспільство). Щодо останнього рівня, то маємо на увазі вироблення
типовоархетипного рівня для всієї нації (менталітетний архетипний зріз
інформації). Генеза архетипного інформаційного рівня починається, за
К.Г.Юнгом, від образів свідомості, що існують у досвіді сновидінь,
містичних видінь, коли свідомісна обробка мінімальна [9, c. 283].
Специфічно юнгівські архетипи можна називати узагальненою знаковою
моделлю, спільною для всього людства. Пізніший етап – утворення нових
горизонтів свідомості інформаційно етнізованих (виокремлених свідомістю
певного етносу). Етнічно виокремлене міфологізоване мислення (міфологія
певного народу) вже має більше індивідуалізованих рис, специфічних для
цого регіону і його мешканців. Отже, поєднання з «представниками
досвіду» нового історичного часу виокремило юнгівську архетипну зону в
зону національних (етнічних) архетипів певного народу, де процент
свідомісної обробки інформації вже був безперечно вищий, бо часовий
інформаційно-змістовий рівень тут менш віддалений [1, c. 31]. Паралельно
зі суспільною структуризацією йде процес утворення індивідуальних
архетипних інформсистем особистості. Передусім це стосувалося
ретранслятора, інтерпретатора міфофольклорного тексту. Оскільки маємо
такий феномен, як колективно-авторська творчість (колективно-авторська
свідомість), то виникає поняття (суперфеномен) народ-творча особистість.
Маємо на увазі колективний досвід формування архетипних текстів як
кодових систем нації, що виражають філософію його буття.

Ми розуміємо, що у феномені колективно-авторська свідомість є внутрішні
системи – індивідуальні свідомості творчого типу (створювачі) та
ретрансляційного типу (ретранслятори). Звичайно є і свідомості, які
поєднують ці два типи вираження фольклорної інформації. Чуттєвий поріг
інформації для особистості створювач як суперсистемного інформатора і
транслятора був набагато меншим, (елементи осмислення, аналітизму у
сприйнятті інформації спочатку активніші саме на рівні індивідуального
сприйняття і відтворення, а потім вже йде процес смислового типізування
або емоційного розщеплення поняття на рівні етнічної групи чи етносу
загалом). Основний блок прадавньої інформації залишався архетипним у
розумінні юнгівського беззастережного (неосмисленого) сприйняття факту,
хоч суспільний розвиток виокремив цілу групу інформації (архетипів), що
втратила сугестивний підтекст і сприймалася на рівні осмислення явища чи
знаку. Пізніше виник і третій горизонт інформації, яку називали
архетипною лише за сталістю ознак, якостей (типова інформація).

Архетипна (міфологічна) свідомість дала початок ще двом видам
інтерпретації факту – реальному (публіцистичне та наукове мислення) і
відображеному (художня творчість). У цьому триярусному
інформаційно-свідомісному контексті (інформаційно-художня свідомість)
почали вирізьблятись інформаційні свідомісні системи-особистості вищого
рівня – модулі. Але ці суперсистеми чітко «керувались» архетипною зоною
пам’яті (виявлення певного типу системності на менталітетному рівні).
Щодо рівня інтерпретації факту в умовно реальному горизонті (міфологічне
мислення), то тут модульність виявляється як колективноавторський
феномен, а на горизонті реальному і відображеному (пізніші форми
відбиття інформації і складніша система вираження) модульність
фіксується на рівні модуль-людина (модуль-особистість).
Модуль-особистість сама стає фактом історії, розгорнутою системною
інформацією, що представляє свідомість нації на певному рівні її
функціонування. Вирізьбившись з багаторівневого свідомісного рівня
інтерпретації дійсності (інтерпретації факту) як ерзац-свідомість, як
«погляд над поглядами», модуль-особистість й надалі програмує
інтелектуальну свідомісну піраміду етносу. Інформаційний інтелектуалізм
модуль-особистості залежить не лише від її світогляду, а й від «сюжету
життя» на рівні реалізації власних концепцій, від генетично закладених
кодів інформації етносу. Ось чому кожну модульну постать треба
розглядати у контексті психо-соціальних домінант українського етносу:
героїчне, мінорне, сміхове, які визначали і визначатимуть весь хід
історично-духовних подій (буття) етносу.

Домінанти – це сталі (архетипні) ознаки свідомості етносу, що виражають
його психосоціальну (геопсихоенегретичну) спрямованість дії («сюжету
долі»). Розглядаючи модульний аспект мислення, як запрограмовану кодову
систему свідомої та підсвідомої інформації, ми сприймаємо тип
модуль-особистості (на кожному горизонті свідомісного вираження) з
одного боку як успадкованого інформатора (ретранслятора) національної
свідомості (носій та інтерпретатор фольклору теж входить до цього ряду),
з іншого боку – як особистість, якій багато дано, бо вона має таку базу
підсвідомої інформації. Це «багато дано», можливо, через певні етапи
свідомісної обробки на рівні інформаційного вираження реального сюжету
буття виливається у здатність формувати дії етносу на рівні нової
суспільної супермоделі, суперпрогнозера (прогнозованості) і як дійового
інтерпретатора (це більше у суспільному контексті стосується громадських
ватажків, або духовних лідерів, що не лише розбуджують (інформаційно
допінгують) думку етносу, а й реалізують її).

Модульні особистісні типи української нації найзриміше ілюструють
архетипну інформацію на рівні вираження бінарних ознак української
національної свідомості, її дуалістичності, що, за останніми теоріями,
мають відношення до Великого степового кордону [6, c. 78]. Цей кордон
(феномен кордону) має велике філософсько-культурологічне смислове
навантаження. По лінії Великого кордону між степом і лісом, між
слов’янським православним та тюркським, половецьким язичницьким світом у
свідомості України проходила межа між світом і тінню, між сферою Бога і
Сатани, між істиною і неправдою [7, c. 64-69]. Тобто, як зазначає
Г.М.Виноградов, «закономірності» формування людської духовності в цілому
і української, зокрема, дивним чином збіглися з історико-географічними,
у чому ми вбачаємо одну з найголовніших унікальностей історії
України» [3, c. 176]. Ця унікальність історії певним чином мусила
формувати і модульний менталітет (менталітет особистостей, що
представляють націю як інформаційно-свідомісний ерзац-синтез). Ця
унікальність базується на згаданому Великому кордоні (горизонтальний
психоінформаційний зріз) і на вертикальному зрізі (послідовне лідерство
сузір’їв, що закріплене у знаках зодіаку в період весняного рівнодення
над територією України (сузір’я Бика (Тільця) та Барана (Овена)). Під
впливом астральних культів цих тварин формувався культ чоловічого
начала, а жіноче (пасивне) начало пов’язане з землею, матеріальним
світом. Бінарність модуль-мислення можна розуміти як поєднання
матеріального (інформаційне підґрунтя Великого степового кордону) і
духовного – вертикальне (лідерство сузір’їв, закріплених у знаках
зодіаку). У контексті однієї свідомості або цілого етносу мова може йти
про боротьбу або протидію цих начал, з одного боку, чи гармонійне
поєднання, з іншого.

Для ілюстрації генезису свідомості модуль-типу візьмемо неординарну
постать української історії (30-ті роки ХХ ст.) – Нестора Махна. Його
можна умовно віднести до типу свідомості реального факту з потужним
коефіцієнтом впровадження власних концепцій у «сюжет долі» народу.
Постать Нестора Махна цінна тим, що вона ілюструє типажність характерну
для модуль-особистостей реальної і відбитої свідомості інтерпретації
факту (інформації) з тією різницею, що процес впровадження власних
концепцій історично інтенсивний і вміщується у невеликому відрізку
власної (і народної) долі. Якщо умовно визначити три горизонти модульної
свідомості (низький, середній, високий), то Нестор Махно, певно, за
чіткою системністю поглядів і їх відповідною реалізацією наближається до
середнього рівня інформаційної свідомісної інтенсивності з елементами
високого, яка, можливо, за певних історичних обставин могла б виявитися
як модульна система реалізації високого рівня. У постаті Н.Махна як
модуль-свідомості фіксуємо протидію чи боротьбу матеріального (підґрунтя
Великого степового кордону) і духовного (лідерство сузір’їв, закріплених
у знаках зодіаку). Це підкреслює і характер епохи, у якій він
функціонував як модульний тип (або особистість, яка наближалася до
модульного типу за геосвідомісними, психоменталітетними даними).
Анархізм як ідеологія (спроба свідомісного ламання системи централізації
людської суспільності) точно накладався на соціальний характер Н.Махна,
який врешті-решт акумулював у собі свідомість селян півдня України або й
усієї східної України [4, c. 89]. Суспільні реалії (фактура життя, або
матеріальний план буття) до певної міри дисгармоніювали з духовним
горизонтом Н.Махна як історичної постаті. Жорсткий натуралізм
громадянської війни викликав взаємні «зриви» у конфронтуючих сторін.
Поетика анархізму часто танула у крові і знущаннях. Але
соціально-свідомісний імідж Н.Махна (перевага свідомісного критерію воля
над іншими критеріями, що утворюють систему життя) і, врешті, його
архетипна маска БАТЬКО (у фольклорі вона особливо популярна) точно
накладалася на менталітетний устрій української суспільності та
української душі зокрема.

Отже, коли говорити про закодованість інформації модуль-свідомості, або
нації в цілому, то мусимо вести мову про опір надмірній системності
суспільства, тоталітарному тиску (анархізм чудово ілюстрував цей план на
рівні ідеології). Н.Махно шукав буттєву форму цього генетичного
свідомісного вираження. Домінанти етносу героїчне, мінорне, комічне,
взаємодоповнюючи одна одну, все ж закріпляють основну домінанту –
мінорне, яка і була справжнім підтекстом архетипу долі для України не
лише початку ХХ ст. Н.Махно як модуль-особистість яскраво ілюстрував це.
Фольклор теж чітко фіксує цю домінанту. Домінантну мінорне як
закономірність у контексті соціалістичного реалізму частково ілюстрували
література і мистецтво (духовно-мистецький модульний тип інтерпретації
дійсності). На міфологізованому рівні сприйняття інформації офіційною
(необ’єктивний свідомісний план інформації) виявлялась домінанта
героїчне.

? ? ” ? ,

.

Ue TH

I

???????$????¤

Kватися» в загальноросійський культурологічний контекст. Цьому сприяє
загальна ідеологічна установка, риси спільності культури, історії, а
також література і мистецтво, які інтернаціоналізують кодові знаки
етносу. У модулів, які представляють етнос на рівні сформованих знакових
систем відбиття інформації (сформованність мови, культури в цілому), цей
процес не такий виразний. Здебільшого інтеґрація в субетноси
відбувається на рівні початкового формування модульного плану
свідомості. Як правило, критерії буття етносу, що
інформаційно-свідомісно інтенсивніший (культура, традиція, рівень
державотворення) перемагають. Йдеться про набагато інтенсивніший
інформаційно-свідомісний контекст субетносу, з одного боку, і про
міцність міфофольклорного пласту свідомості, який захищається на рівні
державної концепції збереження етнічної ідентифікації. Для модулів
«блокованих» етносів важливим критерієм виступає здатність протистояння
іншим етнічним системам заради утвердження своєї системи. Найвищий цей
рівень – у носіїв фолькетноінформації, модулів-літераторів, які формують
інформаційно-почуттєвий горизонт нації (носії фольклору всіх епох,
персоналії: Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, відомі бандуристи,
Явдоха Зуїха, О.Гончар та ін.).

На прикладі модульного типу Н.Махна можна говорити про певну
дистанційність його особи до концепцій життя, які визначають життєвий
підтекст. Мова йде про свідомісно-соціальну архетипіку. Згадаймо козака
Мамая у фольклорі та народних малюнках (зріз етносвідомості – уява про
іронічно-розумного і мовчазного нібито гультяя, якому море по коліна,
який з усіма порозуміється, бо сам, як вічне дерево,
філософсько-непорушний). Формулюємо тезу про архетипну відстороненість
(щоб не вживати термін анархізм чи щось подібне) і про намір Н.Махна
історично дистанціюватися від соціально-політичних життєвих структур
(рівнів) і таким чином бути ідентифікованим як особистість у сучасному і
майбутньому. Відстороненість як категорія світосприйняття чітко
простежується і в українському фольклорі. Ця відстороненість
проявляється не як елемент пасивності до трагічних факторів долі, а як
рівень створення чи підтримування кодових соціально-психологічних
стереотипів (архетипів) як базової суми знань про етнос. Здатність
дистанціювання як ознаку поведінки модуль-типу до певної міри ілюструє й
історія з Сократом, що не входив у Греції до сімки наймудріших, хоч і
вважався наймудрішим. Сократ висунув новий принцип духовності, який
полягав у тому, щоб не проголошувати мудрість як особисту настанову
людям, а викладати її у навколишньому. Нестандартність Сократівського
підходу до рівня людської комунікації полягає в тому, що мусить бути
діалог, який не доводить однобічну правоту, а формує переконання, що
обидва співучасники диспуту належать до якогось третього, вищого щодо
них переконання, світу правди, який є для них однаковою цінністю. Рівень
«третьої правди» дає точку зору зверху або подає її іронічно (критично),
а це теж є відстороненням. Іронія – це не сарказм, а позиція, що дає
пошук, сумніви, це не нагірна позиція, з якої «бачить» лише Бог, але
прагнення до цього рівня споглядання. Це стиль модульності супермислення
(у Сократівському контексті йдеться про ідею боговтілення з притаманними
їй трагічними колізіями, ваганнями і докорами долі). Особистість
модульного типу – представляє суперпогляд, суперрішення. Для
особистостей духовного плану рівень «третьої правди» визначальний.

У контексті народного сприйняття (сприйняття етносу) модуль-особистості
сприймаються багатопланово. Фіксуються три основні рівні сприйняття:
1) умовно реальний (міфофольклорний); 2) реальний (публіцистичний); 3)
відображений (художня творчість).

Міфофольклорне сприйняття найчастіше передає домінантну специфіку
етнічного характеру (психосоціальні особливості) як особистість
інформаційного відсторонення (тип інформаційної свідомості козака
Мамая). Щодо постаті Н.Махна, то народне сприйняття (умовно реальне)
ідеалізує його як наближену до ореола божественності. Свідомість
реального факту (публіцистика) в тоталітарний період Н.Махну (яскравій
постаті громадянської війни) створила негативний міфоімідж (крайня
суб’єктивна міфологізація). Свідомість відбитого факту (художня
творчість) теж створювала негативний інформімідж Н.Махну (вплив
офіційної ідеології), і тому справжне відбиття інформації про Н.Махна на
рівні відображеному і реальному ще попереду.

Співвідношення постаті Н.Махна з психо-свідомісними домінантами
свідомості етносу дає можливість глибше окреслити його як особистість на
всіх рівнях осмислення факту (інформації). Сам принцип домінантності у
визначенні модульності свідомостей етносу створює передумови для нових
концепцій історично-духовного осмислення особистості на етнічному,
національному і світовому рівні інтерпретації факту.

Для всіх видів свідомості архетипна інформація є базовою на
загальноінформаційному рівні і на рівні суґестивно-ментального
вираження. На рівні реального мислення (публіцистичне, наукове мислення)
втрата архетипної бази виявляється одразу. Найгірше, що ця втрата
відбивається не лише на загальному модульному рівні нації, а відповідно
послаблюється модульна свідомісна інтенсивність особистостей-модулів
(інформаційних модулів). Все починається з умовно реального свідомісного
пласту (міфологічна інформаційна свідомість), бо йдеться про втрату
пам’яттєво-емоційного пласту свідомості (енергетично-суґестивного). А
це – і підсвідома реакція на природу, рухи, шуми, на зміну пір року,
ландшафту, на геоінформаційний простір. Тобто відбувається
інформаційно-суґестивне «ламання» постійного архетипу середовища на
психічному, історичному рівнях буття людини, і виникає дисгармонія
особистості з середовищем.

Сучасні дослідження умовно реального рівня свідомості етносу
(міфомислення) свідчать, що образний генофонд ще почасти фіксує елементи
міфологічного мислення. Зокрема, в образній конструкції фольклору
простежуються залишки концепції світового дерева, що уособлювало
цілісний, універсальний погляд на світ давніх слов’ян. Елементи цієї
міфоконцепції фіксуються в українському фольклорі вже не як цілі залишки
системи або її ланцюги, а лише як структурне тло для більш ускладненого
соціально-художнього відображення світу, де, як правило,
використовуються головні пари протиставлення (перші інформаційні
паралелі), які визначають буттєві, просторові, часові, соціальні та інші
характеристики. Скажімо, народна пісня використовує образ світового
дерева як елемент національної художньої свідомості. Фольклор чітко
фіксує залишки уяви про триєдину вертикальну структуру світу (первинна
інформаційна філософія). Серед міфосимволів найширше представлені
головні пари протиставлення: щастя – нещастя, життя – смерть, суша –
море, вогонь – вода. Але на рівні конкретного народного твору, за
винятком обрядового пласту, та й то лише у пам’ятках, прочитання
цілісної концепції світового дерева неможливе не тільки за віддаленістю
часового, історичного плану, а й за самою специфікою народного
поетичного мислення, що, переплавляючи міфологічну, історичну, образну
інформацію, створює нові, оригінальні моделі не лише на рівні образу, а
й на рівні осмислення світу в цілому. Нові, оригінальні
інформаційно-художні моделі мислення народ створює системно тільки за
сприятливих умов існування, коли інформаційно-художня свідомість
функціонує у повному історико-культурному контексті, необхідному для
розвитку нації (модулів).

Перехідний етап від умовно реального мислення до реального
(публіцистичного) або до мислення відображеного факту (художня
творчість) – це фольклорне мислення, яке за своєю синкретичною природою
поєднує у собі всі три рівні (умовно реальний, реальний та відображений
(художній) з перевагою останнього рівня). Аналіз сучасного рівня
фольклорної свідомості свідчить про занепад свідомісного інформаційного
контексту: мова, етнічна культура, рівень образного мислення, рівень
господарювання, культура ландшафту. Дослідження фольклорної пам’яті на
Дніпропетровщині [2, c. 144] показали, що інформаційна пам’ять носіїв
фольклору першої групи (60-80 років) найкраща. На свідомість кожного
носія припадає 20-30 текстів. Друга група (40-59 років) вже ілюструє
низький результат – 5-10 текстів на носія інформації. Отже, відбувається
процес інформаційної «розгерметизації» етнічної свідомості, зникає
первинна пам’ять етносу, тобто модульний резерв інтенсивно
послаблюється. Йдеться про глибинні, кодові процеси пам’яті, про
суґестивний рівень вироблення нових свідомісних кодів-модулів мікро- і
макрорівня, коли праінформація, з одного боку, «поєднуючись з
представниками нового досвіду», виробляє новий рівень етнічного мислення
(новоутворення, відкриття). Сполучення інформації відбувається і на
підсвідомому рівні (юнгівські архетипи плюс новий інформаційний досвід),
і на рівні новоетнічному (архетипи свідомісного досвіду конкретної нації
плюс новий інформаційний досвід). Перше сполучення матиме більш
суґестивний план, бо це інформаційно «закрита плазма» мислення – база
для другого рівня свідомісної інформації. Другий рівень сполуки виявляє
інформаційно точні свідомісні модулі (результати).

Динаміка часу, специфіка інформаційно-художнього мислення певної доби
(століття) вносить свої корективи в системну архітектоніку
модуля-особистості. Важко уявити сучасного вченого або митця, що мислить
на рівні архетипів XVI століття. Це інформаційний анахронізм.
Міфологічні, фольклорні, наукові, історичні архетипи стають базою
(інформаційною сферою) для побудови нових світоглядних моделей. Мовиться
про історичний (еволюційний) рух свідомості, що «працює» у режимі
створення «замінників» міфологічного рівня мислення, або архетипів
старого покоління (інформація, що стала типовою), які б органічно
ввібрали у себе весь досвід осмислення навколишнього світу. Серед таких
замінників є наука, література, мистецтво, публіцистика. Це зафіксована
новітня свідомісна система інформаційних координат етносу (уява про
світ, суспільні, духовні, фізичні процеси, що його супроводжують). Тобто
не можна говорити про зникнення архетипного горизонту свідомості. Він
виражається у нових мислимих формах свідомості з урахуванням найновіших
надбань культурного розвитку людства. Коли етнос не готовий до процесу
успадковування, ретрансляції та переформування постійних знаків пам’яті,
то він лишається на праетнографічному інформаційному рівні свідомості.
Такий же процес характерний і для модуль-системи особистість, яка
представляє етнос на рівні реального відбиття факту (публіцистичне
мислення).

Інформаційний етнографізм – специфічна риса колишніх «заблокованих»
етносів. Інформаційний етнографізм – це часто рівень посиленої
міфологізації свідомості як суспільного інформаційно-свідомісного
продукту. Але є й інший бік міфологізму, якщо він у сучасному
свідомісному контексті не виступає домінантою, а є елементом
інформаційного стилю вираження. Міфологічне мислення – відбиток
свідомості, що виражає певний час, який не розподіляє світ (образ) на
суб’єктивне і об’єктивне. Світ у цьому мисленні єдиний і цільний. Мова
йде не про «накладання» міфосвідомості на сучасне мислення, а про інше.
Так, для міфосвідомості міфологізація явища означає не причинне
пояснення його, а навпаки, сприйняття цього явища як реального даного і
свято шанованого. Спроба ж раціонального пояснення міфологізованого
явища свідчить про його деміфологізацію. Те, що в багатьох міфах
здається наївним і примітивним поясненням, зовсім не є таким насправді,
бо міф – не початкова форма науки чи філософії, а особливий вид
світовідчуття, специфічна образна і почуттєва, синкретична уява про
явища природи і суспільного життя, найдавніша форма суспільної
свідомості. Ось чому міфофольклорна свідомість мусить оберігатися
державною програмою захисту етнічної ідентифікації.

Література

Буряк В. Архетипологія К.Г.Юнга і системність фольклорного мислення //
Национальная психология и духовные ценности народа. Донецк, 1994.

Буряк В. Сучасна народна пісенність Придніпров’я. Генезис образних форм
поетичної свідомості. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата
філологічних наук. Донецьк, 1992.

Виноградов Г. Пропедевтичні зауваження до вивчення прафеномену
(архетипу) українського культурно-історичного феномену // Питання
історії України. Історично-культурні аспекти. Збірник наукових праць.
Донецьк, 1992.

Герасименко Н. Батько Махно. Мемуары белогвардейца. Москва; Ленинград,
1928.

Герасименко Н. Махно. История и современник. В 3-х т. Берлин, 1922.
Т. ІІІ.

Дашкевич Я. Проблеми вивчення степового кордону Поділля (кінець XV-XVI
ст.) // Тези доповідей Другої Вінницької обласної історично-краєзнавчої
конференції. Вінниця, 1984.

Клейн Н. Донец-Стикс (Пограничная река между светом и тенью в «Слово о
полку Игореве») // Культурное наследие Древней Руси: Истоки.
Становление. Традиции. Москва, 1976.

Троцкий Л. Как вооружалась революция. Москва, 1924.

Юнг К.Г. Об отношении аналитической психологии к поэтическому творчеству
// Архетип и символ. Москва, 1991.

Похожие записи