РЕФЕРАТ

на тему:

“Зовнішня торгівля та розподіл доходів.

Вигоди від зовнішньої торгівлі”

Зовнішня торгівля розвивається тому, що дає вигоду країнам, які беруть
у ній участь. Тож одним з основних питань теорії міжнародної торгівлі є
з’ясування того, що лежить в основі цих вигод, або, іншими словами, чим
визначаються напрями зовнішньоторговельних потоків?

Основи теорії міжнародної торгівлі були закладені наприкінці XVIII — на
початку XIX сторіччя визначними англійськими економістами Адамом Смітом
та Девідом Рікардо. А.Сміт у своїй роботі «Дослідження про природу та
причини багатства народів» (1776 р.) сформулював теорію абсолютної
переваги і, полемізуючи з меркантилістами, показав, що країни
зацікавлені в розвитку зовнішньоторговельних потоків, оскільки мають
вигоду незалежно від того, експортерами чи імпортерами вони є. Д.Рікардо
в роботі «Початки політичної економії і оподаткування» (1817 р.) довів,
що принцип абсолютної переваги є лише окремим випадком загального
правила, і обґрунтував теорію порівняльної переваги.

1. Теорія абсолютної переваги.

Виграш від зовнішньої торгівлі внаслідок спеціалізації

Під абсолютною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи
інший товар ефективніше, тобто з меншими витратами, у порівнянні з
будь-якою іншою країною.

Розглянемо умовний приклад: дві країни (Аргентина і Бразилія) виробляють
два товари (зерно і цукор). Нехай Аргентина на одиницю витрат виробляє
50 т зерна, або 25 т цукру, або будь-яку комбінацію обсягів цих
продуктів у зазначених межах. А Бразилія при аналогічних затратах може
виробити 40 т зерна, або 100 т цукру, або будь-яку їхню комбінацію в
зазначених межах (мал. 9.1 і 9.2). У такому випадку максимальні обсяги
споживання зерна та цукру в цих країнах будуть задані кривими виробничих
можливостей (жирні лінії на малюнках), оскільки за умов відсутності
міжнародної торгівлі люди можуть споживати тільки те, що вироблено в
країні, і лінії виробничих та лінії споживчих можливостей збігаються.
Для спрощення аналізу ми поки що припускаємо, що витрати заміщення є
постійними, а тому ці лінії прямі.

У нашому прикладі Аргентина має абсолютну перевагу у виробництві зерна,
а Бразилія — цукру. Ці абсолютні переваги можуть, з одного боку,
пояснюватися природними факторами — особливими кліматичними умовами або
ж наявністю природних ресурсів. Природні переваги відіграють особливу
роль в сільському господарстві і в галузях добувної промисловості. З
іншого боку, переваги у виробництві певної продукції (переважно в
галузях обробної промисловості) можуть бути і надбаними, тобто
обумовленими розвитком технології, підвищенням кваліфікації працівників,
вдосконаленням організації виробництва тощо.

За умов, коли зовнішня торгівля відсутня, кожна країна може споживати
тільки ті товари і лише ту їхню кількість, яку вона виробляє, а відносні
ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними
витратами. У нашому прикладі такі ціни дорівнюватимуть:

1 т зерна=0,5 т цукру, або 1 т цукру =2 т зерна в Аргентині; 1 т
зерна=2,5 т цукру, або 1 т цукру = 0,4 т зерна в Бразилії.

Відносні ціни на одні й ті ж товари в різних країнах завжди є різними
(через наявні відмінності у забезпеченні факторами виробництва, у
кваліфікації робочої сили, у застосованих технологіях та ін.). Якщо ця
різниця перевищуватиме витрати на транспортування товарів з однієї
країни до іншої, то є можливість отримати прибуток від зовнішньої
торгівлі. Так, у нашому прикладі виробник зерна в Аргентині при
реалізації однієї його тонни на внутрішньому ринку зможе отримати в
результаті обміну лише 0,5 т цукру, а в Бразилії цей же товар у 5 разів
дорожчий (2,5 т цукру). Цей умовний приклад показує, що після
запровадження торговельних відносин між країнами напрямки
зовнішньоторговельних потоків будуть визначатися відмінністю у
співвідношеннях витрат виробництва. Аргентині буде вигідно експортувати
зерно та імпортувати цукор, а Бразилії буде вигідно експортувати цукор
та імпортувати зерно.

Для того щоб торгівля була взаємовигідною, ціна товару на зовнішньому
ринку має бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги того ж товару в
країні-експортері, і нижчою, ніж у країні-імпортері. Для нашого прикладу
світова ціна на зерно повинна встановлюватися в межах:

0,5 т цукру<1 т зерна<2,5 т цукру. Якщо світова ціна встановиться, скажімо, на рівні 1 т цукру=1 т зерна, то максимальні обсяги споживання цукру і зерна вже будуть визначатися лініями торговельних відносин (пунктирні лінії на мал. 1. та 2). Вигода, яку отримуватимуть країни від зовнішньої торгівлі, полягатиме у прирості споживання, який може бути обумовлений двома причинами: а) зміною структури споживання; б) спеціалізацією виробництва. Спершу розглянемо випадок, коли спеціалізація не проводиться, а тому структура виробництва, яка вже склалася в країнах, залишається незмінною (наприклад, точка А на мал. 91 і точка В на мал. 2). Проте країна, продаючи частину тієї продукції, з якої вона має перевагу, в обмін може отримати значно більше іншого товару. Змінюючи таким чином структуру споживання, країна збільшує його обсяг і при цьому виходить за межі лінії виробничих можливостей (пунктирна лінія, яка виходить із точки А на мал. 1 та з точки В на мал. 2). Отже, у цьому випадку обсяги виробництва залишаються незмінними, проте збільшується обсяг споживання і змінюється його структура. Ще більше вигод можна отримати, коли обидві країни торгуватимуть між собою, повністю спеціалізуючись на виробництві того товару, де вони мають перевагу. В цьому випадку обидві країни зможуть збільшити обсяги споживання і зерна, і цукру (наприклад, точка А' для Аргентини і точка В' для Бразилії). Це можна продемонструвати на простому цифровому прикладі (табл. 1). Таблиця 1. Абсолютна перевага і наслідки запровадження зовнішньоторговельних відносин 2.Теорія порівняльної переваги Під порівняльною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами у порівнянні з іншими країнами. Торгівля при постійних витратах заміщення. Максимізація   виграшу від зовнішньої торгівлі за умови повної спеціалізації Навіть тоді, коли країна не має абсолютної переваги у виробництві жодного товару, торгівля залишається взаємовигідною для кожної із сторін. Змінимо наш умовний приклад. Нехай Аргентина на одиницю витрат знову ж таки виробляє 50 т зерна, або 25 т цукру, а Бразилія при аналогічних витратах тепер виробляє 67 т зерна, або 100 т цукру (мал. 3 та 4). Іншими словами, Бразилія тепер має абсолютну перевагу і по зерну, і по цукру. Але до тих пір, поки у співвідношеннях внутрішніх цін між країнами будуть зберігатися відмінності, кожна країна матиме порівняльну перевагу, тобто у неї завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим при наявному співвідношенні витрат, ніж виробництво інших товарів. У нашому прикладі, незважаючи на те, що в Аргентині виробництво обох товарів є абсолютно дорожчим, ніж у Бразилії, зерно виявляється відносно дешевшим: 1 т зерна=0,5 т цукру у порівнянні з 1 т зерна=1,5 т цукру в Бразилії. Отже, у виробництві зерна Аргентина має порівняльну перевагу і може його експортувати в обмін на цукор. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься країною, в якій альтернативні витрати є меншими. Виграш країн від запровадження зовнішньоторговельних відносин при наявності порівняльних переваг можна продемонструвати на цифровому прикладі (табл. 2). Таким чином, запровадження зовнішньоторговельних відносин призводить до того, що: 1) рівень добробуту в обох країнах зростає, оскільки лінія споживчих можливостей, яка за умов вільної торгівлі збігається з лінією торговельних можливостей, розширюється; 2) зростає обсяг споживання товарів в обох країнах (табл. 9.1 та 9.2, графа 5); 3) зростають обсяги виробництва обох товарів у загальносвітовому масштабі: приріст виробництва зерна становить 50-(20+16)=+14; приріст виробництва цукру дорівнює 100-(15+76)=+9. Аналіз ситуацій абсолютної та порівняльної переваги дає змогу зробити важливий висновок: в обох випадках вигоди від торгівлі зумовлюються тим, що співвідношення витрат за відсутності торгівлі (нахили ліній виробничих можливостей) у різних країнах є різними. Отже, зовнішньоторговельні потоки визначаються відносними витратами незалежно від того, чи має країна абсолютну перевагу у виробництві певного товару, чи ні. Торгівля в умовах зростаючих витрат заміщення. Відсутність повної спеціалізації та вирівнювання граничних витрат внаслідок конкуренції Попередньо ми виходили із припущення, що витрати заміщення залишаються незмінними за будь-яких обсягів виробництва. Звідси випливало, Що країна максимізує свої вигоди від зовнішньої торгівлі, повністю спеціалізуючись на виробництві того товару, з якого вона має порівняльні переваги. В реальній дійсності повної спеціалізації не існує. Це можна пояснити, зокрема, тим, що витрати заміщення, як правило, зростають із нарощуванням обсягів виробництва. В умовах зростаючих витрат заміщення фактори, які визначають напрямки торгівлі, є такими ж, як і при постійних витратах. Обидві країни можуть отримати виграш від зовнішньої торгівлі, якщо вони будуть спеціалізуватися на виробництві тих товарів, де мають порівняльну перевагу. Але при зростаючих витратах заміщення, по-перше, повна спеціалізація не вигідна, а по-друге, внаслідок конкуренції між країнами граничні витрати заміщення вирівнюються. 3.Теорія Хекшера—Оліна. Парадокс Леонтьєва Теорія порівняльних переваг переконливо доводить, що міжнародна торгівля зумовлена наявністю відмінностей між країнами у відносних витратах, проте вона залишає без відповіді визначальне питання: чому виникають ці відмінності? Намагаючись відповісти на це запитання, шведський економіст Елі Хекшер та його учень Бертиль Олін у 20—30-х pp. сформулювали нову теорію міжнародної торгівлі. На їхню думку, відмінності у відносних витратах між країнами (або відмінності у формі кривих виробничих можливостей) пояснюються головним чином тим, що, по-перше, у виробництві різних товарів фактори використовуються у різних співвідношеннях і, по-друге, відносна забезпеченість країн факторами виробництва є нерівномірною. У відповідності з теорією Хекшера—Оліна, країни будуть намагатися експортувати ті товари, які потребують для свого виробництва інтенсивного використання відносно надлишкових і невеликих затрат дефіцитних факторів, в обмін на товари, які виробляються з використанням факторів в оберненій пропорції. Отже, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва. Варто підкреслити, що мова тут іде не про кількість факторів виробництва, якими володіє країна, а про відносну забезпеченість ними (наприклад, про кількість придатної для обробки землі в розрахунку на одного працюючого). Якщо в даній країні будь-якого фактора виробництва відносно більше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою. Відповідно, і відносна ціна того продукту, у виробництві якого цей дешевий фактор використовується більшою мірою, ніж інші фактори, буде нижчою, ніж в інших країнах. Саме так виникають порівняльні переваги, які визначають напрями зовнішньої торгівлі. Теорія Хекшера—Оліна вдало пояснює багато закономірностей, які спостерігаються в міжнародній торгівлі. Країни дійсно вивозять переважно продукцію, в затратах на виробництво якої домінують відносно надлишкові для них ресурси. Проте структура виробничих ресурсів, якими володіють промислово розвинені країни, поступово вирівнюється. Окрім того, на світовому ринку все більшою мірою зростає частка торгівлі "подібними" товарами між "подібними" країнами. Відомий американський економіст Валерій Леонтьєв у середині 50-х pp. вирішив емпірично перевірити основні висновки теорії Хекшера—Оліна і прийшов до парадоксальних висновків. Використавши модель міжгалузевого балансу "затрати-випуск", побудовану на основі даних про економіку США за 1947 р., В.Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті — капіталомісткі. Враховуючи, що в перші повоєнні роки у США, на відміну від більшості їхніх торговельних партнерів, капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера—Оліна, і тому отримав назву "парадокс Леонтьєва". Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, але й для інших країн (Японії, Індії тощо). Неодноразові спроби пояснити такий парадокс дали змогу розвинути та збагатити теорію Хекшера—Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема: • неоднорідність факторів виробництва, перш за все робочої сили, яка суттєво відрізняється за рівнем кваліфікації. У зв'язку з цим в експорті промислове розвинених країн може відображатися відносна надлиш-ковість висококваліфікованої робочої сили і спеціалістів, у той час як країни, що розвиваються, експортують продукцію, яка потребує значних затрат некваліфікованої праці; • значною є роль природних ресурсів, що, як правило, використовуються у виробничому процесі тільки в поєднанні з великою кількістю капіталу (наприклад, у галузях добувної промисловості). Це певною мірою пояснює те, що експорт із багатьох країн, які розвиваються і мають великі запаси природних ресурсів, капіталомісткий, хоча капітал у цих країнах і не є відносно надлишковим фактором; • вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики, яку проводить уряд. Ця політика може обмежувати імпорт і стимулювати розвиток внутрішнього виробництва та експорт продукції тих галузей, де інтенсивно використовуються відносно дефіцитні фактори виробництва. 4. Вигоди від зовнішньої торгівлі Розподіл вигод від зовнішньої торгівлі визначається тим, на якому рівні запроваджуються світові ціни на ті товари, що ними країни торгують між собою, і якими є обсяги торгівлі. Оскільки і рівень цін, і обсяги продажів на світовому ринку є результатом досягнення рівноваги між попитом і пропозицією, то з'ясувати це питання нам допоможе апарат кривих попиту і пропозиції. Попит на імпорт і пропозиція експорту. Рівноважна ціна на світовому ринку та обсяги торгівлі  , які показують зв'язок між обсягами виробництва та рівнем цін, визначаються граничними витратами. Криві попиту на зерно (DA в Аргентині і DB в Бразилії) показують співвідношення між величиною попиту та рівнем цін і визначаються смаками та уподобаннями споживачів за даного рівня доходу. Припустімо, що за відсутності зовнішньої торгівлі рівновага на ринку зерна (перетин кривих попиту і пропозиції) в Аргентині встановлюється при ціні 120 дол. за 1 т, а в Бразилії — при ціні 200 дол. за 1 т. Ціна на зерно в Бразилії вища, ніж в Аргентині, тому аргентинським виробникам буде вигідно експортувати свою продукцію, а споживачам у Бразилії — купувати дешевше імпортне зерно. Таким чином, початкова різниця в цінах створює можливості для експорту та імпорту, але все залежить від того, на якому рівні встановиться світова ціна. Аргентинським виробникам буде вигідно нарощувати виробництво зер на та експортувати його, якщо світова ціна буде вищою, ніж початкова внутрішня ціна в Аргентині Чим вища світова ціна, тим активніше виробники в Аргентині нарощуватимуть пропозицію зерна, але одночасно зростатиме і внутрішня ціна, і споживачі в Аргентині будуть змушені ско ротити попит. Отже, розміри пропозиції зерна на світовому ринку (Sx), визначатимуться різницею між пропозицією та попитом на внутрішньому З іншого боку, бразильським споживачам буде вигідно купувати імпорт не зерно, якщо світова ціна на нього буде нижчою за початкову внутрішню     Чим нижча світова, а значить, в умовах вільної торгівлі, і внутрішня ціна, тим більшим у Бразилії буде попит споживачів на зерно, але водночас бразильські виробники скорочуватимуть величину пропозиції. Таким чином, величина попиту на зерно на світовому ринку (DM) визначатиметься різницею між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку Бразилії, яка виникає в умовах падіння цін на зерно: DM=DB-SB. Тож в результаті налагодження зовнішньоторговельних відносин ціна на зерно в Аргентині зростає і його пропозиція для продажу на зовнішньому ринку збільшується. У Бразилії навпаки: ціна падає, а попит на імпорт зростає. На мал. 9.6.6 зображено криві попиту на імпорт та пропозиції експорту, які перетинаються в точці, що відповідає рівноважній світовій ціні. У нашому прикладі рівновага на світовому ринку досягається при ціні 150 дол. за 1 т зерна. За такої ціни надлишковий попит у Бразилії (80-20=60) відповідає надлишковій пропозиції в Аргентині (90-30=60). За вищої ціни пропозиція зерна на світовому ринку перевищить попит, що сприяє зменшенню ціни зерна до рівноважного рівня. За нижчої ціни, навпаки, попит перевищуватиме пропозицію, і світова ціна зростатиме, поки не досягне рівноважного значення.

Похожие записи