Реферат на тему:

Загальний огляд країн Європи. Населення

Фізико-географічні та історико-політичні особливості

Європа-частина світу, її площа становить 9,9 млн км2, разом з Азією
утворює материк Євразія. У Європі проживає понад 800 млн чол., тобто
щільність населення досить висока. Європу омивають Атлантичний і
Північний Льодовитий океани та їх моря.

У Європі переважають великі рівнини — Східно-Європейська,
Середньоєвропейська, Середньо- та Нижньодунайська, а також Па-ризький
басейн. На гори припа-дає 17 % території, основні — Аль-пи, Піренеї,
Карпати, Апенніни,

Урал, гори Скандинавського та Балканського півостровів. Діючі вулкани є
в Ісландії та в Середземномор’ї. Активним є відомий вулкан Етна,
виверження якого були зареєстровані у 122, 1169, 1329, 1536, 1669, 1928,
1964, 1971, 1986 та 1992 роках. У горах час від часу трапляються
землетруси, інколи катастрофічної сили. Зокрема, у 856 році н. є. у
Греції під час землетрусу загинуло 45 тис. чол. У 1755 р. землетрус у
Лісабоні забрав 70 тис. людських життів. Землетрус у районі Неаполя
(Італія) у 1980 р. спричинив смерть 4,5 тис. чол. У серпні 1999 р.
великий землетрус стався поблизу Стамбула, загинуло понад 12 тис. чол. і
було знищено 70 тис. будинків.

На більшій частині території Європи клімат помірний, на Заході —
океанічний, на Сході — континентальний, на північних островах —
арктичний і субарктичний, у Південній Європі — середземноморський .

На островах Арктики та вздовж узбережжя Північного Льодовитого океану
розташовані арктичні пустелі й тундра, далі на південь — лісотундра,
тайгові, змішані та широколисті ліси, лісостепи, степи, субтропічні
середземноморські ліси та чагарники; на південному сході — напівпустелі.

Природно-кліматичні умови Європи загалом не можна вважати ідеальними,
але ці умови цілком задовільні для господарської діяльності. На
європейське узбережжя не насуваються цунамі, землетруси та виверження
вулканів трапляються не скрізь і не часто, відсутні руйнівні тропічні
урагани. Температура повітря та режим опадів взимку і влітку сприятливі
для економічної діяльності. Рельєф здебільшого не заважає спорудженню
шляхів сполучення та об’єктів економіки, веденню сільського
господарства.

Історичний розвиток Європи

Печери у Франції та Іспанії зберегли сліди кроманьйонців, які проживали
там за 50-10 тис. років до н. є. Цивілізація в Європі почала розвиватися
у районі Середземномор’я — мінойська культура (3000-1400 pp. до н. є.)
на острові Крит і мікенська культура (1400-1200 pp. до н. є.) на
материковій Греції. Згодом до Греції прийшли племена еллінів, іонійців
та дорійців. Особливо процвітала Греція протягом 500-400 pp. до н. є.
Цар Македонії Філіпп II підкорив Грецію у 338 р. до н. є. Його син
Олександр Македонський створив величезну імперію.

Етруски поселилися на Апеннінському півострові у VIII ст. до н. є.
Римляни повстали проти них і утворили у 509 р. до н. є. республіку. До
300 р. до н. є. римляни завоювали весь півострів. Вони витіснили
карфагенян з острова Сицилія під час першої Пунічної війни (264-241 pp.
до н. е.). Перемогли Іспанію у другій Пунічній війні (218-201 pp. до н.
е.). Рим повністю підкорив Грецію у 146 р. до н. є. і на початок II ст.
Римська імперія займала велику територію.

Християнство у 313 р. стало офіційною релігією Римської імперії. У 395
р. ця імперія розкололася на Західну Римську імперію та Східну Римську
імперію (Візантія). Західна імперія була завойована племенами вандалів і
вестготів у 476 p., вони також захопили Іспанію. Інші германські племена
— франки та бургунди — підкорили Галлію. Сакси, англи та юти заволоділи
у V ст. Британськими островами. Королівство франків розрослося протягом
VI-VIII ст. У 800 р. його короля Карла Великого було короновано
імператором. Після його смерті у 814 р. імперія франків розпалася. У 962
р. король германців Отто заснував Священну Римську імперію.

Маври захопили Іспанію у VIII ст. Загарбницькі рейди вікінгів припадають
на VIII-XI ст. Феодалізм у Європі поширився протягом ІХ-ХІ ст. У
1096-1270 pp. західноєвропейські феодали і католицька церква
організували хрестові походи на Близький Схід, загарбницька мета яких
прикривалась релігійними лозунгами боротьби проти «невірних».

Першим католицьким папою вважається Святий Петро — один з 12 апостолів
Ісуса Христа (нинішній папа — Іван Павло II є 265-м Римським Папою).
Найбільшої могутності папство досягло у середні віки. У подальшому
папська влада поступилася першістю світській владі монархів.

У XIV ст. економічний розвиток Європи серйозно загальмувала епідемія
чуми. Упродовж 1337-1453 pp. Англія та Франція вели Столітню війну за
території, що належали Англії і були втрачені у XIII ст. Оттоманська
імперія, захопивши у 1453 р. Константинополь, знищила Візантію. Епоха
Відродження припадає на XV-XVI ст. У середині XV ст. було винайдено
друкарський верстат. З відкриттям Христофором Колумбом Америки (1492 p.)
почалась епоха Великих географічних відкриттів. Європейці почали
колонізацію нових територій.

На початку XVI ст. в Європі почалась Реформація — широкий громадський
рух, що мав антифеодальний характер і набрав форми боротьби проти
католицької церкви. Реформація призвела до релігійних війн у Німеччині,
Франції та Нідерландах. Після них спалахнула Тридцятилітня війна
(1618-1648 pp.), що велася католицькими і протестантськими коаліціями
держав Європи.

Наймогутнішими європейськими державами у XVI ст. були Іспанія та
Португалія. У наступному столітті пальму першості перехопили Нідерланди
і Франція. Своїми війнами король Луї XIV знесилив Францію, і провідною
державою Європи на початку XVIII ст. стала Англія. У середині XVIII ст.
в Англії відбулася промислова революція. Могутність Оттоманської імперії
ослаблювалася, а Росії та Пруссії — посилювалася.

Протягом 1789-1799 pp. у Франції відбувалася буржуазна революція. За
часів правління Наполеона, який став імператором у 1804 p., Франція
перетворилася на наймогутнішу державу Європи. Наполеонівські війни
помітно змінили політичну карту Європи. У битві під Ватерлоо у 1815 р.
Наполеон зазнав поразки, яка завдала нищівного удару французькій
імперії.

Революційні заворушення відбулися в Неаполі та Іспанії (1820 p.),
Бельгії та Франції (1830 p.), Австрії, Угорщині, Італії, Франції,
Німеччині (1848 р.). У результаті воєнних і політичних кроків були
об’єднані Італія (1861 р.) і Німеччина (1871 p.). З метою протистояння
національно-визвольному руху балканських народів у 1867 р. була утворена
Австро-Угорщина.

У 1861 р. в Росії було скасоване кріпосне право. Поразка Росії у війні з
Японією призвела до революції 1905-1907 pp., внаслідок якої відбулися
певні демократичні реформи.

Наприкінці XIX ст. у Європі інтенсивно розвивалась промисловість. Між
провідними європейськими країнами розгорнулася боротьба за переділ
колоній. Логічною розв’язкою суперечностей стала Перша світова війна
(1914-1918 pp.). Більшовицька революція у Росії та Перша світова війна
сприяли появі на карті Європи нових держав.

Під час економічної депресії і періоду кризи капіталізму (1929-1933 pp.)
в Італії та Німеччині виник фашизм. Експансіоністська політика
фашистських режимів призвела до Другої світової війни (1939-1945 pp.).
Після війни СРСР став гегемоном Східної Європи. Західна і Східна Європа
після закінчення війни розвивалися у протилежних напрямках (поділ
Німеччини, план Маршалла, Рада Економічної Взаємодопомоги, НАТО,
Варшавський договір, СЕЄ тощо).

Європа покінчила з диктатурами у Португалії (1974 p.), Греції (1974 p.),
Іспанії (1975 р.) і соціалістичних країнах. На початку 90-х років
об’єдналися обидві Німеччини, розпалися СРСР, Югославія, Чехословаччина.
Європейське економічне співтовариство у 1992 р. переросло в Європейський
Союз.

У 90-х роках і на початку XXI ст. пороховою бочкою Європи залишаються
Балкани, де тривають кровопролитні міжетнічні конфлікти. Відбулася
збройна інтервенція НАТО. Дехто албанських вояків-сепаратистів у Сербії
та Македонії терористами, хтось — бійцями національно-визвольного руху.

За формою правління країни Європи є республіками або конституційними
монархіями, де глави держав «царствують, але не правлять». За устроєм
вирізняють унітарні (наприклад, Ірландія), федеративні (Німеччина) і
навіть конфедеративні держави. Яскравим прикладом конфедерації є СНД.
Історія свідчить, що конфедерації довго не існують. Вони або
розпадаються, або перетворюються на федерацію. У назві Швейцарії
присутнє слово «конфедерація», але насправді вона є федерацією.

Давня освоєність Європи, відсутність серйозних географічних перешкод та
інші чинники зумовили те, що Європа порівняно донедавна була ареною
глобальних збройних конфліктів. Саме у Європі почалися дві світові війни
XX ст. Якщо природа, загалом, берегла результати людської праці і не
надсилала часто на Європу стихійних лих, то європейські народи своїми
воєнними кампаніями завдавали господарству цієї частини світу великих
збитків. Війни впродовж десятиліть і століть були неодмінним супутником
Європи. Цикл «війна — мир — війна» здавався нескінченним.

Після Другої світової війни минуло понад півстоліття. Такого тривалого
мирного періоду Європа ще не знала. Основним гарантом миру у Європі
вважається процес економічної та політичної інтеграції, що почався
невдовзі після Другої світової війни. Коли нації добровільно
об’єднуються, тоді гармати мовчать. Коли ж вони роз’єднуються і
намагаються підпорядкувати собі інші держави, тоді починають говорити
гармати, що завдає шкоди економіці та навколишньому середовищу. Зокрема,
під час Першої світової війни, щоб запобігти просуванню німецьких військ
на Францію, у приморських місцевостях Бельгії були зруйновані захисні
греблі і морська вода затопила значні площі бельгійської території.

Економікам європейських країн і населенню тісно у національних межах.
Тому саме тут почалася економічна інтеграція, що передбачає вільний рух
через державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів.

На жаль, Європа не є спокійним континентом. Локальні збройні конфлікти
тривають. Час від часу загострюються відносини між Туреччиною і Грецією.
Балкани і далі залишаються складним регіоном.

Населення

Упродовж століть населення з Європи емігрувало до інших частин земної
кулі. Нині, навпаки, до Європи прибувають вихідці з інших регіонів, у
Західній Європі налічується 12-13 млн іноземних працівників.

Більша частина європейських народів (їх кілька десятків) належить до
індоєвропейської сім’ї. Поряд з мононаціональними у Європі є країни з
розмаїтим національним складом. У Європі найвищий на планеті рівень
урбанізації — у містах проживає 70, а подекуди і більше відсотків
населення. В Європі є чимало мега-полісів (злиттів великих міст).
Автомобіль та інші види транспорту сприяли субурбанізації — відпливу
населення з центрів міських агломерацій до приміських територій (suburb
у перекладі з англ. — передмістя).

У Європі співіснують різні світові релігії, але загальні закономірності
такі: на півночі переважає протестантство, на півдні — католицизм, у
центрі — католицизм і протестантство представлені однаковою мірою, на
сході — православна віра.

Список використаної літератури

Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. —
М.: Маркетинг, 2000.

Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ.
вузів. — К.: Знання, 1999.

Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.

Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный
систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.

Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І.
В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.

Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н.
Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.

Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособие. — 2-е изд.,
испр. и доп. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 1999.

Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения:
Пер. с фр. — М.: Прогресс; Университет, 1994.

Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч. посіб.: У 2 кн. — К.: Таксон,
2000. — Кн. 1. Міжнародна торгівля: теорія та політика.

Похожие записи