Реферат на тему:

Загальні тенденції розвитку сільського господарства

Неолітична революція, тобто перехід від збиральницького до
відтворювального сільського господарства, відбулася десь за 9 тис. років
до н. є. Центрами зернового господарства були Близький Схід, Далекий
Схід, Центральна Америка. У Перу та Індонезії основними культурами були
коренеплоди. Щонайменше за 8 тис. років до н. є. на Близькому Сході
людина окультурила ячмінь і пшеницю. Іригація була відома у Вавилоні,
Єгипті, долині Інду, у Китаї за 3 тис. років до н. є.

Століттями технічна база сільського господарства світу залишалася
незмінною: віл тягнув соху, насіння висівалося вручну, врожай збирався
серпом, збіжжя молотилося простими механічними знаряддями, зерно від
полови очищалося провіюванням на вітрі.

Використання добрив у сільському господарстві дало Китаю можливість
утримувати лідерство за продуктивністю у IV-XIX ст. Сільськогосподарська
революція у Європі відбулася у XVIII ст. Були запроваджені норфолцька
система сівозміни, селекція, ротер-хамський плуг та інші знаряддя праці.
У XIX ст. з’явилися мінеральні та синтетичні добрива, парові машини,
розвивалися науково-дослідні заклади. У XX ст. двигун внутрішнього
згорання замінив паровий, з’явилися агрохімікати, новий напрям у
біологічній науці — генна інженерія тощо.

Протягом 60 —90-х років у групі промислово розвинених країн частка
зайнятих у сільському господарстві знизилася з 13 до 7 %, а в країнах,
що розвиваються, — з 65 до 57 %. Частка економічно активного населення,
що працює у сільському господарстві, становила: Азія та Африка — 60 %,
Південна Америка і Океанія — близько 19 %, Європа та Північна Америка —
9-10 %.

Основними виробниками продуктів харчування залишаються економічно
розвинені країни. Вони є також основними експортерами цих продуктів.
Більшість країн, що розвиваються, не здатні прогодувати себе самостійно.

Типи сільськогосподарського виробництва

Сьогодні, як і в історичному минулому, сільське господарство є тією
сферою людської діяльності, де відбувається найтісніший контакт людини з
навколишнім середовищем. Земля була, є і, очевидно, ще дуже довго, а
може й завжди буде основним засобом виробництва у сільському
господарстві. Нині у світі на орні землі припадає близько 11 % всієї
території суші (1340 млн га), на луки і пасовища — 24 % (3365 млн га).
Поняття «сільськогосподарські угіддя» включає орні землі, багаторічні
насадження (сади), природні луки та пасовища. Загальна площа
сільськогосподарських угідь становила наприкінці XX ст. 4810 млн га, а
площа орних земель у розрахунку на одного жителя планети — 0,24га.

У країнах світу земля перебуває у приватній, державній, комунальній та
інших формах власності. Іноді форми власності на землю такі складні, що
в них важко розібратися навіть фахівцям. Наприклад, в Англії земля
теоретично належить державі, хоча про це мало хто з англійців
здогадується.

У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає
високотоварне агропромислове виробництво. Це означає, що фермери там
виробляють таку велику кількість сільськогосподарської продукції, яка
значно перевищує власні потреби фермера та його сім’ї. Надлишок
продукції фермер продає, купуючи за виручені гроші потрібні йому
матеріали, техніку, мінеральні добрива тощо.

У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське
господарство. Це означає, що дрібні фермери мають змогу продавати лише
невелику частку своєї продукції. Дрібнотоварне виробництво переважно
орієнтується на задоволення власних потреб фермерських господарств у
продуктах харчування.

У сільському господарстві країн, що розвиваються, поширені плантації.
Плантаційну систему вперше запровадили португальці ще на початку XV ст.
на тропічних островах західноафриканського узбережжя. Плантації — це
великомасштабні сільськогосподарські підприємства, що спеціалізуються на
вирощуванні певних продовольчих або технічних культур, як правило,
субтропічних і тропічних — наприклад, кофе, цукрової тростини,
бавовнику, чаю тощо.

Уже кілька десятиліть основні потоки сільськогосподарської сировини
регулюються на світовому ринку міжнародними організаціями .

«Зелена революція» і «біотехнологічна революція»

Аналізуючи нинішній стан сільського господарства світу, часто вживають
поняття «зелена революція». Зелена, тому що зелений колір — це колір
сільського господарства. Революція, тому що у сільському господарстві
відбуваються широкомасштабні перетворення на основі сучасної
агротехніки.

У США, Канаді, Великобританії та інших економічно розвинених країнах
«зелена революція» відбулася ще перед Другою світовою війною та протягом
перших післявоєнних десятиліть. Механізація сільськогосподарського
виробництва, запровадження передової агротехніки, укрупнення фермерських
господарств викликали небачений до того рівень продуктивності
сільськогосподарської праці. «Зелена революція» згодом почала
розгортатися і в країнах, що розвиваються. їхнє примітивне сільське
господарство рухалося

шляхом, який уже пройшли країни Заходу. А в розвинених країнах у цей час
почався наступний етап «зеленої революції», під назвою «біотехнологічна
революція», що передбачає широке застосування біотехнології,
комп’ютерів, нових засобів захисту рослин, способів обробітку грунтів
тощо. Інакше кажучи, поки країни, що розвиваються, механізують сільське
господарство, розвинені країни світу здійснюють його біотехнологізацію.

Проблема голоду

До «зеленої революції» від голоду періодично страждали жителі тієї або
іншої країни, що розвивається, або навіть груп цих країн. Не все
населення цих країн і далеко не завжди було ситим. У результаті «зеленої
революції» багато країн, що розвиваються, зуміли повністю задовольнити
свої потреби у продуктах харчування, розвиваючи власне виробництво
сільськогосподарської продукції. До речі, вважають, що «демографічний
вибух» у групі країн, що розвиваються, не в останню чергу викликаний
«зеленою революцією». Населення вже не помирає від голоду (бо його
немає), а відсутність страху перед майбутнім з огляду на малоймовірність
голоду стимулює дітородіння.

Спираючись на досягнення «зеленої революції», деякі з країн цієї групи
спромоглися навіть перетворитися на експортерів сільськогосподарської
продукції.

Упродовж останніх десятиліть темпи зростання виробництва продовольства
перевищували темпи збільшення кількості населення нашої планети, що
допомогло уникнути голоду і смерті від нього. На думку фахівців,
протягом найближчих десятиліть такі тенденції збережуться, але
пропозиція продовольства і попит на нього катастрофічно зближуватимуться
до тієї межі, після якої можуть починатися голодомори планетарного
масштабу. Нині щоденне споживання калорій у розрахунку на душу населення
становить 3300 у розвинених країнах і 2100 — у країнах, що розвиваються.
Наприклад, у Гані та Чаді на душу населення щоденно припадає 68 %
необхідних організму калорій. Отже, вже нині «третій світ» не дуже
ситий. Причинами цього вважають згаданий «демографічний вибух»,
збезлісіння, ґрунтову ерозію, посухи, циклони тощо. Проблема голоду
найгостріша в країнах Африки.

Рослинництво

Зернові культури

Основними галузями світового сільського господарства є рослинництво і
тваринництво. Основою рослинництва є зернове господарство. Зерно —
основний продовольчий ресурс і важлива сировина. Найпоширеніші зернові
культури пшениця, рис, кукурудза. Пшениця — культура помірного поясу.
Здебільшого площі посівів зосереджені у Північній півкулі. Пшениця є
озима та ярова. Озима росте довше, вона врожайніша. Пшеницю вирощують
сім десятків країн, серед них особливо вирізняються США, Канада,
Австралія, Росія, Казахстан, Україна. Вони є житницями всього світу.
Експортують пшеницю Канада, США, Франція, Австралія, Аргентина.

Батьківщина рису — Китай та Індія. Цей злак вирощують у тропіках і
щороку збирають кілька врожаїв. Вирощують рис ще більше країн, ніж
пшеницю, хоча пшениця дає більші врожаї. Його основні експортери Китай,
Індія, Японія, Індонезія, Філіппіни, США, Таїланд. Рис годує половину
планетарного людства.

Батьківщиною кукурудзи вважається Мексика, де її вирощували вже 5 тис.
років тому. Звідти вона поширилася по всій планеті. Найсприятливіший для
вирощування кукурудзи теплий клімат. У світі нині вирощують переважно
гібридні сорти цієї культури.

Інтенсивно кукурудзу вирощують у США, Західній Європі, а також в
Аргентині, яка є її основним експортером.

Наприкінці XX ст. найвища врожайність зернових і зернобобових була у
Бельгії — понад 75 ц/га.

Технічні культури

Важливою сільськогосподарською культурою є картопля, яка вживається
людиною в їжу, це також чудовий корм для худоби і цінна сировина для
технічної переробки.

Батьківщиною картоплі є Південна Америка, нині це територія Перу,
Еквадору і Болівії. Звідти картопля поширилася по всій земній кулі і до
Європи була завезена у XVI ст. У Росії поширилася у XVIII ст. за часів
Петра І з плантацій на Охтирщині. Російське населення не бажало
вирощувати нову культуру, виникали «картопляні бунти» (1834, 1840-1844
pp.), які були придушені військами.

Значними світовими виробниками картоплі вважаються Росія, Польща і
Китай.

Середня врожайність картоплі становить 200-300 ц/га.

Цукор людство навчилося виробляти в основному з двох культур — цукрової
тростини і цукрового буряку. Також виробляють його з винограду, солодкої
кукурудзи тощо.

Цукрову тростину вирощують у тропічному і субтропічному поясах
здебільшого країни, що розвиваються (Бразилія, Маврикій, держави
Карибського басейну, Австралія, Індія). Батьківщиною культури є
Південно-Східна Азія, де її вирощують уже кілька тисячоліть. У регіон
Карибського моря іспанці завезли тростину у XVI ст. З цієї культури
людство нині одержує понад половину потрібного йому цукру. Стеблини
містять до 20 % цукру, налічується до 10 видів тростини. Цукрову
тростину використовують також для салату, виробництва паперу і спирту,
як корм худобі.

Основну масу цукрового буряку вирощують в економічно розвинених країнах
(США, Великобританія, Центральна та Східна Європа). Переважна кількість
цукру, виробленого з цукрового буряку, споживається у
країнах-виробниках. Міжнародна торгівля цукром — це насамперед торгівля
цукром-сирцем з тростини. Закуплений цукор-сирець рафінують, потім він
надходить у торгівлю для задоволення потреб кінцевого споживача. Вміст
цукру у цукровому буряку досягає 20 %. Вирощування цукрового буряку в
Європі почалося наприкінці XVIII — на початку XIX ст., після
встановлення Великобританією континентальної блокади.

Нині врожайність цукрового буряку становить 250-500 ц/га.

Батьківщиною чаю вважається Індія, кофе — Ефіопія, какао — Мексика.

Чай і нині в основному вирощують в Азії в умовах дощового клімату та
кислих і напівкислих грунтів. Найбільшими його виробниками є Індія,
Китай, Шрі-Ланка. Третину світового обсягу чаю імпортує Великобританія.

Каву як напій вперше вжили єменські араби. Нині налічується близько 50
видів кофе. Зустрічається до 40 видів кофейного дерева, з них 4 —
культурні. Основні плантації кофе знаходяться в Латинській Америці, на
другому місці Африка, на третьому — Азія.

80 відсотків світового збору какао забезпечують країни Африки (Гана,
Нігерія, Кот-дТвуар) і Америки приблизно в однаковій кількості, решту
какао збирають в Азії.

Серед непродовольчих культур передусім слід згадати бавовник. Основним
регіоном його поширення є Азія, зокрема Індія, Китай, Пакистан, Таїланд,
Туреччина, вирощують бавовник і в інших регіонах. На світовий ринок
бавовник поставляють США, Узбекистан, Китай, Пакистан, Індія, Австралія,
Парагвай, деякі африканські країни. На бавовник припадає половина
світового виробництв волокна. Вирізняють коротко- і довговолокнистий
бавовник.

Імпортують бавовник здебільшого країни розвиненої ринкової економіки.

Виробництво натурального каучуку зосереджено у Південно-Східній і
Південній Азії (Малайзія, Індонезія, Таїланд, Індія, Шрі-Ланка,
Філіппіни). Добувають цей каучук з гевеї, значні плантації якої є також
у Ліберії.

Батьківщина тютюну — тропіки Америки. Найбільшим у світі вирощувачем
тютюну є Китай (за іншими даними — США), інші призові місця займають
Індія, Бразилія, деякі з країн СНД. Тютюнові плантації є також в Італії,
Греції, Індонезії, Болгарії, Туреччині, Японії, на Кубі.

Виноградарство і садівництво

Ниноградарстео. Людина вивела понад 4 тис. (за іншими даними — 8 тис.)
сортів винограду. Людство вирощує виноград з різною метою — для
споживання свіжим, виробництва оцту, соків, вина тощо. Певне уявлення
про найбільших виноробів світу дають дані, наведені в табл. 10.

Крім зазначених великим виробником винограду є також Алжир. У США
основний район виноградарства — штат Каліфорнія. Виноград добре росте в
умовах середземноморського клімату.

За окремими даними, 80 % обсягів урожаю винограду у світі
використовується для виготовлення вина, 7 % — для приготування родзинок.
У США частка винограду, що використовується для виноробства, менша, там
виготовляють більше соків, варення, родзинок.

Цитрусові і тропічні фрукти. Батьківщиною лимона, апельсина, мандарина і
грейпфрута вважаються низовинні субтропічні і тропічні регіони Азії і
Малайський архіпелаг. Цитрусові вирощувалися в Китаї ще 5 тис. років
тому. Відомо багато сортів і гібридів цитрусових. Великим виробником
цитрусових є США. Вирощують їх і в багатьох інших країнах з теплим
кліматом (Середземномор’я, Центральна і Південна Америка, Японія).

Банани, кокосові горіхи, манго вирощують у тропічних країнах. Щороку у
світі збирають 35 млн т бананів. Найбільшими експортерами бананів є
центральноамериканські та карибські країни. Батьківщиною бананів
вважається Південно-Східна Азія. Кокосовий горіх вирощують на Гавайських
островах, у Малайзії, Таїланді та інших тропічних країнах. Одне дерево
дає 100-200 плодів. Кокосовий горіх містить приблизно 15 % цукру і
багатий на вітаміни А, В, С

Батьківщиною манго є Індія. Існує близько 600 його сортів. Добре родить
манго, якщо встановлюється суха погода. Але й за цієї умови задовільний
врожай збирають не щороку, а через рік. Плоди бувають жовтого, зеленого
або червоного кольору.

Садівництво — галузь рослинництва, вирощування плодових і декоративних
культур, у тому числі кімнатних. Розвинене у багатьох країнах світу.
Найпоширенішим плодовим деревом у світі є яблуня, вирощуються також
груші, сливи та інші плоди. Квітникарство задовольняє потреби країни у
квітах, а також є експортною галуззю. Квіти експортують, зокрема,
Нідерланди.

Список використаної літератури

Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. —
М.: Маркетинг, 2000.

Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ.
вузів. — К.: Знання, 1999.

Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.

Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный
систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.

Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І.
В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.

Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н.
Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.

Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособие. — 2-е изд.,
испр. и доп. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 1999.

Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения:
Пер. с фр. — М.: Прогресс; Университет, 1994.

Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч. посіб.: У 2 кн. — К.: Таксон,
2000. — Кн. 1. Міжнародна торгівля: теорія та політика.

Похожие записи