Реферат на тему:

Видобуток енергоносіїв

Нафтодобувна промисловість

Нафта відома людині з давніх часів. У давньому Єгипті нафту
застосовували для бальзамування мумій. У середні віки нафту
використовували у воєнних цілях. Передусім слід згадати «грецький
вогонь» — суміш нафти з сіркою і селітрою використовували як
запалювальну зброю. На початок другої половини XIX ст. людство зрозуміло
значення нафти. У штаті Пенсільванія в США на ділянці, що належала
полковнику Дрейку, 27 серпня 1859 р. свердловина дала нафту. В 1861 р.
було винайдено метод переробки нафти (крекінг). Шлях до широкого
використання нафти було відкрито. У 80-х роках XIX ст. нафти у світі
видобувалося 5 млн т, на рубежі XIX і XX ст. — уже 20 млн тонн.
Видобуток цього рідкого палива у 1945 р. становив 350 млн т, а в 1960 р.
— понад 1 млрд тонн. Відтоді обсяг видобутку потроївся. Вірогідні запаси
нафти наприкінці XX ст. оцінювалися у світі на рівні 127 млрд т умовного
палива, а ймовірні — до 750 млрд тонн.

Близько восьми десятків країн нині добувають нафту. Добуває нафту й
Україна. На жаль, не в тій кількості, яка б дала змогу зарахувати нашу
державу до провідних. Тут наші бажання набагато випереджають наші
можливості.

Найбільшим видобувником нафти є Росія, на другому місці стоїть США, на
третьому — Саудівська Аравія. Найбільшим у Західній Європі видобувником
нафти стала Великобританія, яка добуває нафту з-під дна Північного моря
в обсязі до 100 млн т щорічно. Це досить високий показник. Адже
економісти вважають, що у країні рівень життя високий, якщо в ній на
душу населення припадає на рік по одній тонні зерна і нафти. Загалом
слід зазначити, що 4/5 покладів нафти та половина її видобутку припадає
на країни, що розвиваються, які є основними постачальниками нафти на
світовому ринку. Щороку на ньому реалізовується понад 1 млрд т нафти, а
також значна кількість нафтопродуктів (бензину, гасу, мазуту тощо).
Зрозуміло, що видобувається нафти більше, ніж реалізовується на
світовому ринку. А різницю споживають країни-видобувники.

Було б помилково вважати, що США здатні видобувати нафти менше, ніж
Росія. Слід врахувати нафтовидобуток не лише на території США, айв інших
державах світу, у нафтовій промисловості яких працює американський
капітал. До речі, згідно зі статистичними даними, обсяги видобутку нафти
та газового конденсату у США дещо перевищують російські показники.

Найбільшими експортерами нафти є країни Близького і Середнього Сходу,
забезпечуючи приблизно 2/3 експорту. Багато з цих країн входять до
Організації країн — експортерів нафти, створеної в 1960 р. Велетенські
танкери і трубопроводи розв’язали проблему транспортування нафти
морськими і сухопутними шляхами, хоча воно потребує подальшого
вдосконалення.

Нафти у світі експортується більше, ніж нафтопродуктів, але частка
нафтопродуктів у цій структурі збільшується. Ще порівняно недавно
країни, що розвиваються, експортували майже виключно сиру нафту. Нині у
цій групі країн також розвивається нафтопереробна промисловість, яка дає
змогу видобуту з надр Землі нафту використовувати ефективніше, а
продукти переробки продавати значно дорожче, ніж сиру нафту.

Наприкінці XX ст. ціна нафти на світовому ринку підвищувалася, зокрема у
жовтні 2000 р. вона становила 40 дол. за 1 барель. Причину цього фахівці
вбачали в обмежених запасах нафти в американських сховищах і високому
курсі долара США, який використовується для розрахунків за нафту.
Більшість країн — членів ОПЕК (за винятком Саудівської Аравії) вичерпали
свої можливості для збільшення видобування й експорту сирої нафти.
Оскільки пропозиція нафти не збільшується, а попит на неї підвищується,
то це неминуче призведе до подальшого збільшення цін на нафту.

Газодобувна промисловість

Вірогідні запаси природного газу у світі наприкінці XX ст. становили 79
млрд т умовного палива, а ймовірні — 276 млрд тонн. Щорічно у світі
видобувають 1,7 трлн куб. м природного газу. Загалом ця галузь добре
розвинена у тих самих країнах, що мають розвинену нафтовидобувну
промисловість. Існують певні винятки. Наприклад, великі світові
газодобувні країни — Канада, Туркменістан, Нідерланди, Узбекистан за
видобутком нафти не лідирують.

Приблизно шоста частина видобутого газу надходить у сферу міжнародної
торгівлі. Основними експортерами газу є деякі з країн СНД, Канада,
Алжир, Нідерланди, Індонезія. Найбільші обсяги газу

імпортують Японія, ФРН, Франція, Італія, США. Газ експортують
трубопроводами або танкерами-метановозами. Ці морські судна перевозять
газ у зрідженому вигляді. Транспортування газу морськими трасами, а
особливо його завантаження і розвантаження — досить відповідальна і
небезпечна операція.

Потреба у використанні танкерів-метановозів виникає через те, що часом
виробники газу та його споживачі розділені морськими просторами, де
трубопроводи прокладати недоцільно або просто неможливо. На танкери
припадає четверта частина міжнародних перевезень газу. Трубопроводи
транспортують решту газу.

Вугільна промисловість

Розвідані запаси вугілля у світі становлять 1,2 трлн т умовного палива,
щороку добувають 3,1 млрд т (за іншими даними — близько 5 млрд т). Якщо
обсяг видобутку вугілля, досягнутий наприкінці XX ст., збережеться, то
його людству вистачить більш як на 3 тис. років.

Тверде паливо добувають шість десятків країн, десять найбільших країн
видобувають 75 % вугілля світу. Україна у 2000 р. за обсягами
вуглевидобутку перебувала на дев’ятому місці, Казахстан — на десятому,
на першому місці був Китай, видобуваючи понад 1,2 млрд т кам’яного
вугілля щороку.

Коли порівняти вуглевидобуток і нафтовидобуток, то можна дійти висновку:
вугілля видобувають переважно у промислово розвинених країнах, а нафту —
у державах «третього світу». Або такий аспект. До сфери міжнародної
торгівлі потрапляє значна частка нафти, тоді як частка вугілля, що
експортується, становить менше 10 %. Інакше кажучи, країни видобувають
вугілля переважно для внутрішніх потреб, а не для міжнародної торгівлі.

Тривалий час основним експортером були США. У 80-х роках XX ст. пальму
першості в американців відібрали австралійці, що було викликано
перевагами австралійського вугілля (якість, відкритий спосіб видобування
тощо). Збільшились обсяги експортованого вугілля, з’явились величезні
океанські суховантажні судна для його перевезення на великі відстані.

ФРН і Великобританія з експортерів вугілля перетворилися на імпортерів.
Основна причина полягає у тому, що експортоване вугілля виявилося
дешевшим, ніж видобуте у країні. Збільшується експорт вугілля з деяких
країн, що розвиваються, насамперед з Індії, Венесуели, Колумбії.
Найбільшим у світі імпортером вугілля, як і слід було очікувати, є
Японія, оскільки потреби країни великі, а свого вугілля бракує.

За даними статистики, 90 % експорту вугілля перевозиться морськими
суднами, решта — залізничним і річковим транспортом. Зрозуміло, що
трубопроводи для цього непридатні, а перевозити його вантажними
автомобілями або повітряним транспортом недоцільно й занадто дорого.

У регіонах вуглевидобування доводиться розв’язувати і проблеми відходів
виробництва. Наприклад, у ФРН відсутні терикони, без яких не можна
уявити ландшафт Донбасу. Там пусту породу знову повертають у
відпрацьовані штреки.

Слід зазначити, що використання вугілля створює певні проблеми, основні
з них такі:

1. Внаслідок спалювання вугілля забруднюється, насамперед сіркою,
навколишнє середовище, особливо при спалюванні низькосортних бітумних
сортів вугілля.

2. Видобування вугілля пов’язане із значними труднощами, тому що
підземне видобування — дороге та небезпечне, а видобування відкритим
способом потребує значних затрат на рекультивацію земель.

3. Порівняно з нафтою і природним газом вугілля значно складніше
транспортувати на великі відстані.

4. Вугілля не дуже придатний вид палива для мобільних енергоустановок на
локомотивах та автомобілях.

3.3. ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКА

.Електроенергія виробляється у світі на кількох типах електростанцій:
теплових, гідро-, атомних, вітрових та інших.

На початку III тисячоліття понад 60 % електроенергії вироблялося на
теплових електростанціях. Ці електростанції як паливо використовують
мазут, вугілля, газ, біомасу та деякі інші види палива. Теплові станції,
які крім електроенергії виробляють і тепло для централізованого опалення
житлових і виробничих приміщень, називаються теплоелектроцентралями
(ТЕЦ). Така практика поширена не лише в Україні, а й за її межами,
зокрема у Данії. У більшості

розвинених країн світу виробництво електроенергії і теплопостачання
будинків не взаємопов’язані.

Друге місце за обсягом виробленої електроенергії посідають у світі
гідроелектростанції (ГЕС), які забезпечують виробництво п’ятої частини
електроенергії. ГЕС бувають різної потужності — від невеликих до
величезних. Найвищими у світі греблями на ГЕС є Рогунська (Таджикистан,
споруджена в 1985 p., висота 325 м), Ну-рекська (Таджикистан, споруджена
в 1980 p., висота 300 м), Гранд-Діксенська (Швейцарія, споруджена у 1962
p., висота 285 м), Інгурсь-ка (Грузія, споруджена у 1984 p., висота 272
м), Чикоазенська (Мексика, споруджена у 1985 p., висота 261 м). Усього у
світі налічується близько ЗО гребель, висота яких перевищує 225 м.

Розвинені країни світу освоїли для використання 50 % своїх
гідроресурсів, держави Східної Європи та колишнього СРСР — 20 %, країни,
що розвиваються, — 7 %. У розвинених країнах подальший розвиток
гідроенергетики стримується соціальними та іншими міркуваннями, а у
країнах, що розвиваються, — відсутністю інвестицій. Спорудження гребель
порушує встановлений природою водообмін і спричиняє інші негативні
наслідки.

Атомні електростанції стоять на третьому місці за обсягом виробленої
світової електроенергії. Нині у світі діє приблизно 140 атомних
реакторів. Упродовж 80~90-х років XX ст. вони виробляли 10-11 % світової
електроенергії. Привабливість атомної енергетики різко впала після
Чорнобильської катастрофи (квітень 1986 p.), втім, у ряді країн атомні
електростанції і далі виробляють левову частку електроенергії (Литва та
Франція — 3/4, Бельгія — 56 %, Швеція — 51 %).

Для одержання електроенергії також використовують невеликі дизельні
електростанції. їх, як правило, споруджують у важкодос-тупних
місцевостях, наприклад, у горах. Можуть вони бути й у добре обжитих
місцях як резервне джерело електроенергії на випадок аварії в
електромережах.

У світі є також геотермальні електростанції, які використовують
внутрішнє тепло Землі. їхні турбіни перетворюють енергію гарячих
пароводяних джерел на електричну енергію. Наприклад, у Новій Зеландії 10
% електроенергії виробляється на геотермальних станціях. Такі станції є
також в Італії, Японії, Ісландії та США.

Почали споруджувати електростанції, що використовують енергію морських
припливів і відпливів.

Укотре людство звернуло увагу на вітер як засіб для приведення у рух
роторів вітротурбін. Подорожуючи Західною Європою, можна побачити на
морських узбережжях багато сучасних вітротурбін, що виробляють
електроенергію. Використання енергії вітру можливе, якщо його швидкість
на поверхні Землі перевищує 20 км/год. Най-ширшого розвитку використання
вітрової енергії набуло у Каліфорнії (США). Проте цей спосіб одержання
електроенергії не поширений, оскільки нинішні вітротурбіни дуже дорогі.

Використовується для виробництва електроенергії і тепло Сонця. Пасивні
способи використання сонячної енергії грунтуються на парниковому ефекті,
а активні — на перетворенні сонячної енергії в інші форми. Використання
сонячної енергії все ще перебуває на експериментальній стадії. За 200
миль на північ від Лос-Анджелеса (США) побудовані гігантські дзеркальні
панелі, що приймають сонячне випромінювання. Поки що людство навчилося
використовувати лише мізерну кількість сонячної енергії. Щосекунди Сонце
надсилає до Землі 65 млрд кВт-год електроенергії. Протягом трьох хвилин
Земля одержує від Сонця таку кількість енергії, яку людство витрачає за
рік. Щодоби гектар земної поверхні одержує від Сонця стільки енергії,
якої вистачило б для приведення в дію електрогенераторів потужністю 10
тис. кВт.

Джерелом енергії для людства продовжує бути біомаса. Наприклад, у
Непалі, Ефіопії, Танзанії та деяких інших країнах близько 90 % спожитої
енергії забезпечує біомаса. Оскільки біомаса належить до відновлюваних
джерел енергії, то фахівці прогнозують помітне її місце у майбутньому
енергобалансі людства.

Отже, основні електростанції, які людство нині використовує, — це
теплові, гідро- та атомні. Інші види станцій у структурі виробленої
електроенергії відіграють невелику роль.

Цей висновок стосується світу загалом. Зрозуміло, що є відмінності між
країнами, зумовлені природними умовами та іншими чинниками. Так, у
гірській Норвегії практично всю електроенергію виробляють
гідроелектростанції, споруджені на численних річках. Понад 90 % своєї
електроенергії Південно-Африканська Республіка одержує саме на
гідростанціях. Високим є цей показник і в Польщі. У Франції основна маса
електроенергії виробляється на атомних станціях. Після Чорнобильської
катастрофи багато країн, зокрема Польща, Швеція, Австрія, Італія,
відмовилися споруджувати нові атомні енергетичні об’єкти. А, наприклад,
Франція, Південна Корея,

Японія продовжують нарощувати свій ядерний енергетичний потенціал.

У розвинених країнах світу гідроресурси практично вичерпані. Здебільшого
нові гідроелектростанції будують у країнах, що розвиваються, наприклад у
Китаї, Індії, Бразилії.

Людство давно винайшло способи транспортування електроенергії на далекі
відстані, з одних країн до інших, використовуючи для цього повітряні
лінії електропередач, а також кабельні технології. Світовими
експортерами електроенергії є Росія, Україна, Угорщина, Франція.
Основними імпортерами електроенергії є США, Італія, Нідерланди.

Список використаної літератури

Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. —
М.: Маркетинг, 2000.

Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ.
вузів. — К.: Знання, 1999.

Весь мир: энцикл. справ. — Минск: Литература, 1998.

Дахно І. І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2000.

Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.

Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный
систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.

Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І.
В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.

Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н.
Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.

Международные экономические отношения / Под общ. ред. В. Е. Ры-балкина.
— М., 1998.

Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. —
М.: Изд-во МГУ; Дело и сервис, 1998.

Мировая экономика / Под ред. В. К. Ломакина. — М.: АНКИЛ, 1998.

Мировая экономика: Учебник / Под ред. А. С. Булатова. — М., 1999.

Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В.
Козик та ін.— Львів: Львівська політехніка, 1999.

Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособие. — 2-е изд.,
испр. и доп. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 1999.

Похожие записи