Магістерська робота

Українсько-Словацькі відносини, історія і сучасність

Вступ 5

Розділ I. Історичні передумови становлення українсько-словацьких
відносин 10

1.1. Загальна характеристика Словацької республіки 10

1.2. Історичне минуле українсько-словацьких зв’язків 16

Розділ II. Аналіз сучасного стану українсько-словацьких відносин 22

2.1. Розвиток міждержавних стосунків та їх договірно-правові бази 22

2.2. Торгівельно-економічна співпраця країн 30

2.3. Українсько-словацькі зв’язки в гуманітарній і культурно-духовній
сферах 35

Розділ III. Напрямки подальшого розвитку українсько-словацьких відносиН
45

3.1. Основні шляхи розвитку міждержавних відносин 54

3.2. Перспективи в економічній співпраці двох держав 59

Висновки 59

Список використаних джерел та літератури 72

Вступ

Актуальність теми. Словацька Республіка — безпосередній західний сусід
України. І незважаючи на те, що ця невелика центральноєвропейська
держава значно — майже в десять разів поступається Україні масштабами
території та чисельністю населення — рівень двосторонніх
українсько-словацьких відносин міждержавного співробітництва повністю
відповідає цивілізованим стандартам стосунків розвинених європейських
демократій.Новітня історія становлення і розвитку системи
українсько-словацьких міждержавних відносин ще не стала частим предметом
і об’єктом широких наукових досліджень як в українській, так і в
словацькій історичній науці. Тому актуальним і важливим з
науково-теоретичного і практичного погляду є комплексний аналіз процесу
формування системи співробітництва між незалежними українською та
словацькою державами, здійснений автором у магістерській роботі.

Завдяки зваженим, скоординованим і цілеспрямованим спільним
зовнішньополітичним діям Україна і Словацька республіка сформували
впродовж 90-х років ХХ століття не тільки стійкі двосторонні міждержавні
зв’язки на різних рівнях, але й основу цілісної системи стратегічного
партнерства. Вона охоплює весь комплекс українсько-словацького
співробітництва і базується на збігу головних національно-державних
інтересів наших країн та погодженій реалізації їх через механізми
координації діяльності двох суверенних держав на міжнародній арені.

У зв’язку із зазначеним дослідження становлення і розвитку міждержавних
відносин України та Словацької республіки в нових історичних умовах
набуває особливої актуальності.

У цьому контексті представляє науковий і практичний інтерес аналіз
процесу становлення системи ефективної взаємодії насамперед державних
структур України і Словацької республіки, які реально і визначають кроки
з основних напрямів, видів і форм українсько-словацьких відносин.

Складовою частиною або підрівнем міждержавного українсько-словацького
співробітництва є взаємодія і транскордонна співпраця регіонів двох
країн. Слід констатувати, що впродовж 1990-х років сформувалися в
основному цілісна система, структура і рівні міждержавного
українсько-словацького співробітництва.

Зміна геополітичної ситуації на європейському континенті в перші роки
третього тисячоліття внаслідок розширення трансатлантичних і
загальноєвропейських структур на Схід, згідно з рішеннями Празького
самміту НАТО (листопад 2002 р.) та Копенгагенського самміту
Європейського Союзу (грудень 2002 р.), в тому числі вступ Словацької
республіки у 2004 р. до НАТО і ЄС, однак, потребує серйозного
переосмислення стану і перспектив стосунків між Україною і Словаччиною.
Актуальним тому є узагальнення досвіду їх міждержавного співробітництва
у ракурсі євроінтеграції та формування цивілізованої європейської моделі
добросусідських відносин, з метою збереження і розвитку найбільш
ефективних його напрямів, видів і форм та адаптації
українсько-словацьких стосунків до нової системи взаємодії України з ЄС
та НАТО.

Хронологічні межі роботи — початок 1990-тих років — кінець 2007 року —
обумовлені набуттям незалежності Україною в 1991 р., а Словацькою
республікою — в 1993 р. та перетворенням їх внаслідок цього у суверенних
суб’єктів міжнародних відносин і міжнародного права.

Об’єктом дослідження в магістерській роботі є процес становлення і
розвитку цілісної системи добросусідських, партнерських відносин між
суверенними українською та словацькою державами.

Предмет магістерської роботи охоплює основні напрямки, види і форми
взаємодії головних складових елементів системи міждержавного
україно-словацького співробітництва: механізм міждержавних
зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних і культурно-освітніх відносин.

Головні методологічні принципи дослідження наукова об’єктивність,
історизм, історичний плюралізм та поєднання цивілізаційного і
спеціального підходів до вивчення процесу становлення та розвитку
українсько-словацьких відносин.

Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою магістерської
роботи є системний підхід до аналізу процесів і явищ, які характеризують
україно-словацькі міждержавні відносини, для чого використовувалися
загальні наукові методи емпіричного та теоретичного пізнання: системний
підхід, аксіоматичний, метод історизму, методи абстрагування, аналогії
та порівняльного аналізу, синтезу.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження — розкрити еволюцію
основних напрямів, видів та форм українсько-словацьких міждержавних
відносин на базі аналізу процесу становлення і розвитку добросусідських
відносин і основ системи стратегічного партнерства між Україною та
Словацькою республікою.

Досягнення зазначеної мети відбувається через виконання наступних
завдань:

— аналіз передумов та виділення етапів становлення відносин
співробітництва між Україною і Словацькою республікою;

— характеристика процесів формування основ українсько-словацького
стратегічного партнерства і добросусідських відносин;

— аналіз співпраці двох держав у зовнішньополітичній сфері та з питань
вдосконалення договірно-правової бази українсько-словацького
співробітництва;

— вивчення чинників і напрямів розвитку зовнішньоекономічних зв’язків
між Україною та Словацькою республікою;

— дослідження українсько-словацьких взаємозв’язків у культурно-духовній
сфері;

— характеристика специфіки транскордонного і міжрегіонального
українсько-словацького співробітництва;

— узагальнення досвіду українсько-словацького міждержавного
співробітництва з розробкою рекомендацій практичного характеру,
спрямованих на покращення добросусідських відносин між країнами.

Джерельну базу роботи складають декілька типів джерел, які
використовувались при написанні роботи. Головну увагу було приділено
конституціям обох країн, договорам, угодам, протоколам та іншим
міжнародно-правовим документам, що регулюють українсько-словацьке
міждержавне спiвробiтництво. А також опубліковані офiцiйнi статистичнi
матерiали, зокрема, статистичнi щорiчники України і СР, матеріали
загальнодержавних переписів населення Словаччини в 1991 р. та 2001 р.,
України – в 1989 р. і 2001 р., зовнiшньоекономiчна i регiональна
статистика.

Що стосується стану наукової розробки теми, то її окремі аспекти
висвітлюються у працях вітчизняних і зарубіжних науковців. З метою
наукової оцінки її можна поділити на декілька груп.

Історичний екскурс в українсько-словацькi взаємини зробив у декiлькох
роботах С.В.Вiднянський, визначивши вплив їх минулого на сучасність.

Етнополiтичний аспект українсько-словацьких взаємин вперше висвiтлили
М.П.Макара та I.IМигович.

На особливу увагу заслуговують роботи Т.С.Сергієнко, які вигідно
відрізняються широкою джерельною базою, що в цілому відтворює реальний
перебіг подій.

Специфіку українсько-словацьких відносин розглядали в своїх працях також
Гожій С.Я., Єременко В.І., Іванишин М.В., Кучерів І.С., Мєсєжніков Г.В.,
Мірошниченко О.О., Якубяк М.О., Колесніченко А.В., Яшкіна С.В. Однак і
ці публікації є нечисленними, переважно оглядовими, системно не
характеризують українсько-словацьке політичне та економічне
співробітництво і його вплив на зовнішню політику України.

Серед українських дослідників даної теми, слід сказати про праці
Гершкова І.Н., Гордєєва Т.Д., Грущинська Н.Є., Долішній М.В., Єршов
І.С., Литвин В.М., Мітряєва С.І., Новіков Г.М., які в основному
досліджували лише окремі аспекти українсько-словацьких відносин.

Але рівень вивчення теми дослiдження в сучасній українськiй
iсторiографiї залишається поки що недостатнiм. Ґрунтовних спецiальних
праць з комплексним аналiзом проблем iсторiї українсько-словацького
спiвробiтництва 1990-х рокiв в Українi ще не опублiковано. До середини
1990-х рокiв з’являлися лише окремi науковi розвiдки щодо джерел
формування зовнiшньополiтичних стосункiв мiж Україною та Словаччиною,
процесу усамостiйнення СР i її розвитку та окремих аспектiв
українсько-словацького спiвробiтництва (І.М.Мельникова, І.І.Вовканич,
О.С.Передрій та інші).

У другiй половинi 1990-х рокiв кiлькiсть публiкацiй, що
торкалися проблем українсько-словацького спiвробiтництва, суттєво
зросла. Побачили свiт видання загального характеру про зовнiшню полiтику
України та мiсце незалежної української держави в глобальнiй системi
мiжнародних вiдносин, де українсько-словацькi стосунки розглядалися у
загальноєвропейському i регiональному контекстi.

Структура роботи. Магістерська робота побудована на основі
проблемно-тематичного і проблемно-хронологічного принципів та
складається із вступу, трьох розділів основної частини, висновків і
списку використаної літератури.

Загальний обсяг магістерської роботи становить 00 сторінок, список
використаної літератури — 00 першоджерел.

Розділ 1

Історичні передумови становлення українсько-словацьких відносин

1.1. Загальна характеристика Словацької республіки

Офіційна назва — Словацька Республіка.

Державний устрій. Словаччина — республіка, глава держави — президент,
глава уряду — прем’єр-міністр, законодавчий орган — однопалатна
Національна рада.

Географічне розташування — країна знаходиться у Центральній Європі,
межує з Україною (спільний кордон 90 км), Польщею (444 км), Угорщиною
(515 км), Австрією (91 км) і Чехією (215 км).

Площа території — 48 845 км? (127 місце у світі).

Адміністративний поділ. Згідно з адміністративно-територіальним поділом,
уведеним 29 липня 1996 р. територія Словаччини поділяється на 8 країв,
які у свою чергу діляться на 79 районів.

Чисельність населення — близько 5,415 млн. осіб (103 місце у світі).
Словаки — 85,5%, угорці — 11%, 1,5% — румуни, 1,1% — чехи, менше 1% —
росіяни й українці.

Столиця — Братислава (448,6 тис. осіб). Інші великі міста — Кошице
(245,2 тис. осіб.), Прешов (95,8 тис. осіб), Жиліна (87,8 тис. осіб),
Нітра (87,3 тис. осіб).

Державна мова — словацька. Більшість населення — християни (католики і
протестанти), представлені також православна і греко-католицька церква.
Державне свято — 1 січня — День заснування Республіки (1993 р.).

Державний герб — червоний ранньоготичний щит з зображенням на ньому
подвійного срібного хреста, піднятого на підвищену середню вершину
синього трипагорба.

Державний гімн — два перших куплети пісні “Над Татрами блискавка
блискає” (“Nad Tatrou sa blyska”).

Державний прапор — полотнище, що складається з трьох горизонтальних смуг
білого, синього і червоного кольору. На передній половині полотнища
зображений Державний герб Словацької Республіки.

Грошова одиниця — словацька крона = 100 геллерів.

Членство у міжнародних організаціях — СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, ООН, МФЧХ,
РЄ.

Домен в мережі Іnternet — “.sk”.

Отже, Словацька республіка — суверенна, демократична і правова держава.
Суверенітет республіки проголошено 17 липня 1992 р. у Декларації про
суверенітет Словацької Республіки. Глава держави — президент, який
обирається (з 1999 р.) громадянами на основі загального рівного і
прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років.

До повноважень президента входять призначення голови і членів уряду, а
також їх відставка. Президент є головнокомандуючим збройними силами
Словацької республіки. Він може призначати референдум і оголошувати
надзвичайний стан у країні, має право розпустити парламент, якщо він
тричі протягом місяця після виборів не схвалить програмну заяву уряду.

Законодавча влада належить однопалатному парламенту — Національній раді
Словацької Республіки (Narodna rada Slovenske Republіky), яка
складається зі 150 депутатів, які обираються шляхом загальних рівних
прямих виборів при таємному голосуванні строком на 4 роки. Парламент
може примусити президента піти у відставку, якщо за це проголосують три
п’ятих усієї кількості депутатів.

Виконавчим органом влади є уряд. Згідно з конституцією члени уряду не
можуть одночасно бути депутатами парламенту.

Розглянемо детальніше основні політичні партії та об’єднання Словацької
республіки.

Рух за демократичну Словаччину — РЗДС (Hnutі za Demokratіcke Slovensko).
Рух за демократичну Словаччину заснований 5 березня 1991 р. як фракція
руху Громадськість проти насильства (ГПН). 28 квітня 1991 р. вийшла із
ГПН. З 22 червня 1991 р. — Рух за демократичну Словаччину (РЗДС), з 19
лютого 2000 р. перетворений на партію з нинішньою назвою.

Демократичний союз Словаччини — ДСС (Democratіcka unіa Slovenska — DU).
Як єдина політична партія зі збереженням попередньої назви Демократичний
союз утворена 25 березня 1995 р. на об’єднавчому з’їзді двох партій:
Демократичного союзу і Національно-демократичної партії — Нової
альтернативи.

Селянська партія Словаччини — СПС (Rol’nіcka strana Slovenska). Утворена
12 лютого 1990 р.

Партія угорської коаліції — ПУК. Створена 21 червня 1998 р. Включає
Угорський християнсько-демократичний рух (УХДР), Угорську громадянську
партію (УГП), Рух “Співіснування” (РС).

Партія громадянського взаєморозуміння — ПГВ. Створена в 1998 р.

Партія лівих демократів — ПЛД (Strana demokratіcke levіce — SDL).
Колишня Комуністична партія Словаччини. З жовтня 1990 р. по січень 1991
р. мала назву Комуністична партія Словаччини — Партія лівих демократів.
Нинішню назву одержала на пленумі ЦК КПС-ПЛД, який відбувся 26 січня
1991 р. В січні-грудні 1991 р. входила як складова частина у Федерацію
Комуністичної партії Чехії і Моравії та Партії лівих демократів. 15
грудня 1991 р. на 1 з’їзді партії було прийнято рішення про вихід із
Федерації. Налічує 47 тис. членів. Керівний орган — з’їзд, який обирає
ЦК, що складається із власне ЦК і Ради керівників обласних організацій
[31, с. 17].

Словацька демократична коаліція — СДК. Блок 5 партій:
Християнсько-демократичний рух (ХДР), Демократичний союз Словаччини
(ДСС), Демократична партія (ДП), Соціал-демократична партія Словаччини
(СДПС), Словацька партія “зелених”.

Словацька національна партія — СНП (Slovenska narodna strana — SNS).
Заснована в грудні 1989 р. Офіційно зареєстрована 7 березня 1990 р.
Налічує 2 тис. членів. Вищий орган партії — сейм.

Словацький християнсько-демократичний союз — СХДС. Партія офіційно
зареєстрована 14 лютого 2000 р.

Християнсько-демократичний рух — ХДР (Krest’ansko demokratіcke hnutі —
KDH). Виник у Братиславі 30 листопада 1989 р. в результаті заклику
Громадянської ініціативи до створення християнсько-демократичних клубів.
Установчий з’їзд відбувся 17 лютого 1990 р. Офіційно зареєстрований 6
квітня 1990 р. Входить до Європейської демократичної ради (ЄДР). Налічує
300 тис. членів. Керівний орган — сейм, у періодах між сеймами — Рада.

Охарактеризуємо основне профспілкове об’єднання Словацької республіки.
Це Конфедерація профспілок Словацької Республіки — КПСР (Konfederace
odborovych svazu Slovenske Republіky). Заснована в січні 1990 р. як
Незалежні словацькі профспілки. Теперішню назву одержала в квітні 1990
р. на всесловацькому з’їзді профспілок. Конфедерація представляла
Словацьку Республіку в загальнодержавній Чеській і Словацькій
конфедерації профспілок. Об’єднує 12 галузевих профспілок. Налічує 1,1
млн. членів. Найвищий орган — з’їзд, у періодах між з’їздами роботою
профспілок керує сейм.

Словаччина має родовища бурого вугілля біля Гандлова на Заході і
Модрі-Камень на Півдні. Буре вугілля використовують як паливо на
електростанціях і в будинках, як сировину в хімічній промисловості. Від
східного кордону тягнуться трубопроводи, що імпортують з Росії нафту і
газ. У самій Словаччині є невеликі родовища природного газу. У Рудних
горах ведеться видобуток залізної руди, міді, марганцю, магнезиту,
свинцю і цинку. Імпортовані боксити і нікелева руда переробляються на
гірничо-збагачувальних комбінатах у Жьяр-над-Грономе і Середі.

Головне джерело електроенергії Словацької республіки —
гідроелектростанції. Вони згруповані на ріках Ондава, Ваг, Горнад і
Слана.

В сільському господарстві зайнята третина словацьких земель. На родючих
низинах вирощують пшеницю, ячмінь, цукровий буряк, кукурудзу, на
бідніших землях ведеться заготівля фуражу. Основні сільськогосподарські
культури — жито, овес, льон, картопля. У долині ріки Ваг розвинуті
тютюнництво і плодівництво.

Виноградарство розвинуте на схилах Карпат у Західно-Словенському краї. У
долинах розводять велику рогату худобу і свиней, у горах — овець.

Близько 30% словацьких лісів до 1989 р. були серйозно ушкоджені в
результаті діяльності промислових підприємств. Найтяжче становище
склалося в районі Жьяр-над-Гронома, уздовж чеського кордону і в горах
Бескиди.

Словацька індустрія знаходиться в скрутному становищі. Більше того, у
спадщину від минулого країні дісталася велика частина
військово-промислового комплексу — у комуністичному блоці країна
спеціалізувалася на виробництві зброї. Військові заводи зосереджені в
долині ріки Ваг, Братиславі, Кошицях. За багато років роботи ці
підприємства довели країну не тільки до економічних, але й екологічних
проблем.

У комуністичний період почалося інтенсивне будівництво шосейних доріг.
Будівництво шосе, що з’єднує Братиславу з Брно і Прагою, було почате ще
в 1938 р., а завершене тільки у 1980 р. Політичні перетворення 1989 р.
торкнулися і сфери транспортних перевезень: з цього моменту обсяг
вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом, почав переважати.

Повітряний транспорт набув широкого розвитку в регіонах Словаччини. У
містах Братислава, Кошиці, Попрад, Зволен, Лученець, Жилина діють
аеропорти. Братиславський аеропорт починає працювати як міжнародний.
Порти: Братислава, Комарно.

Словацька республіка має регулярні збройні сили чисельністю 33 тис. осіб
(у тому числі 3 тис. осіб у частинах та установах центрального
підпорядкування) і резерв (національна гвардія) — 20 тис. осіб.
Воєнізовані формування — 4,7 тис. осіб, у тому числі сили внутрішньої
безпеки — 1,95 тис. осіб, цивільна оборона — 1,35 тис. осіб.

Збройні сили комплектуються за призовом. Термін служби — 9 місяців.
Мобілізаційні ресурси країни оцінюються у 1,5 млн. осіб, у тому числі
придатних до військової служби — 1,1 млн. осіб.

Збройні сили Словацької Республіки двовидового складу. Включають
сухопутні війська та військово-повітряні сили.

Чисельність сухопутних військ — 19,8 тис. осіб. Включають штаб корпусу,
4 бригади (танкова, мотопіхотна, артилерійська, інженерна), батальйон
швидкого реагування, ракетний полк. Резерв: штаб корпусу, 3 бригади.

Озброєння: 9 пускових установок оперативно-тактичних ракет та тактичних
ракет; 272 танка Т-72М; 404 бойових машини піхоти; 291 бойова
розвідувальна машина; 175 бронетранспортерів; 75 гаубиць Д-30; 211
самохідних гаубиць (51 “Гвоздика”, 24 “Зузана-2000”, 136 “Дана”); 90
ракетних комплексів залпового вогню; 14 калібру 120-мм мінометів; 538
пускових установок протитанкових керованих ракет; більше ніж 200 гармат
зенітної артилерії калібрів 30 і 57 мм; близько 50 зенітно-ракетних
комплексів.

Чисельність військово-повітряних сил — 10,2 тис. осіб, 84 бойових літаки
та 19 бойових вертольотів.

Парк літаків та вертольотів: 10 Су-22; 12 Су-25; 38 МіГ-21; 24 МіГ-29;
Ан — 12; 2 Ан-24; 2 Aн-26; 4 L-410M; 14 L-29; 20 L-39; 19 Мі-24; 13
Мі-2; 7 Мі-8, 17 Мі-17.

Для в’їзду до Словацької республіки необхідні дійсні закордонні паспорти
(а не європейські карти, що засвідчують особу). У Словацькій республіці
безвізові відносини з усіма країнами Європи, зі США (для громадян США),
Бразилією, ПАР, Китаєм та іншими країнами.

Митних обмежень немає. Обмежень на пересування по країні немає. При
виїзді з країни деякі банки здійснюють зворотну купівлю словацьких крон.
Для цього необхідний паспорт і квитанція про попередню покупку крон у
банку.

1.2. Історичне минуле українсько-словацьких зв’язків

Українсько-словацькі відносини мають давню і багату історію, адже
русини-українці віками жили поряд і разом із словаками. Торговельні,
династичні, культурні взаємини між обома народами були започатковані ще
за часів Київської Русі та Великоморавської держави, до складу якої
входили й словацькі землі.

В історії стосунків між українським та словацьким народами, яких
об’єднує не тільки належність до одного й того ж слов’янського світу,
близькість мови та культури, а й певною мірою спільність історичної
долі, багато яскравих сторінок. Досить, наприклад, згадати, що обидва
народи приблизно в один і той же час прийняли християнство і спільно
виборювали для себе гідне місце в європейському християнському
середовищі.

Близькість культур обох народів, а почасти і спільність традицій здавна
сприяли розвитку економічних і культурних відносин між Україною і
Словацькою республікою. До XVІІІ ст. вони мали, в основному,
торгово-економічний характер і практично не виходили за регіональні
межі. Ширші українсько-словацькі контакти зав’язуються лише на початку
XVІІІ ст.

З XVІІІ ст. значне місце у розвитку взаємин між українцями і словаками
займала Києво-Могилянська академія, де поряд з українцями навчалися
також словаки. У навчальних закладах на території Словацької республіки
(Братіслава, Трнава) здобували освіту українці. У Трнаві надруковані
перші книги для закарпатських українців: “Катехизис” (1698), “Буквар”
(1699), “Краткоє припадков моральних собраніє” (1727). Цікаві спогади
про Україну залишив словак Д. Крман, який їздив з посольством до
гетьмана І. Мазепи.

Дальше зміцнення українсько-словацьких контактів пов’язане з епохою
словацького національного відродження. Провідні представники словацького
культурно-національного руху (Я. Коллар, П. Шафарик), з одного боку,
діячі “Руської трійці”, київські й харківські романтики, з іншого, своєю
творчістю та особистими контактами дали поштовх активнішому розвитку
взаємин українців і словаків. П. Шафарик став одним із перших
європейських вчених, який науково об’єктивно визначив територію та
етнічні межі українського народу, стверджував, що українці є самостійним
народом із власною мовою і культурою.

Особливо плідними були суспільно-політичні й освітньо-культурні зв’язки
між українськими і словацькими “будителями” в період
національно-культурного відродження слов’янських народів Габсбурзької
монархії у ХІХ ст. Адже умови довготривалого поневолення і словаків, і
українців диктували необхідність тісних міжнаціональних зв’язків
близьких за мовою, територією проживання, культурою народів. Цікаво
відзначити, що словаки, описуючи життя свого народу в Угорщині,
підкреслювали, що їх кордони на півночі та заході, а також частково на
сході дають змогу бути в безперервному зв’язку з руськими (українцями),
займаючи разом з Угорською Руссю добру третину Угорщини. “Руські так
перемішані зі словаками, — відзначали вони у середині ХІХ ст., — що між
ними не можна провести етнографічного кордону… Стосовно ж мови панує
велика схожість, а на кордоні неймовірна змішаність обох наріч,
словенського та руського (українського). Природно, що взаємні співчуття
пов’язують обидва народи в суспільному житті та в усіх народних та
літературних справах”.

Значне місце у розвитку українсько-словацьких відносин у ХІХ ст. мала
діяльність Л. Штура (1815-56) та його однодумців, чия наполеглива праця
активізувала і українсько-словацькі культурні взаємини. Велике
зацікавлення Україною, зокрема, долею закарпатських українців, виявили
відомі діячі словацької культури “штурівської генерації”, зокрема, Б.
Носак-Незабудов, Й.М. Гурбан та ін.

Водночас представники культури закарпатських українців О. Духнович, О.
Павлович, А. Добрянський, І. Раковський немало зробили для ознайомлення
українців із словацькою культурою.

На першому Слов’янському з’їзді 1848 у Празі А. Добрянський разом із М.
Гурбаном висунув спільні вимоги українців і словаків про надання їм
автономних прав у складі монархії Габсбургів.

Провідну роль відіграв А. Добрянський у заснуванні “Пештбудинських
відомостей”, а також в створенні культурно-просвітницької організації
словаків “Матиця словацька” (існувала у 1863-75), яка підтримувала тісні
контакти з аналогічною організацією українців у Львові.

З іншого боку, в українських піснях, виданих М. Лучкаєм, Я. Головацьким
та іншими, можна знайти вплив словацької поезії та фольклору.

У другій половині ХІХ ст. спостерігалося значне пожвавлення
літературно-мистецьких контактів. У Словацькій республіці з’являються
статті про українську літературу (Й. Заборський), переклади творів
українських авторів, праці про історичне минуле українського народу,
зокрема, про запорозьких козаків. Зацікавлення Україною у словацькому
суспільстві знайшло свій вияв у творчості Я. Ботто (1829-81), Й. Янчо.

У 1870-90-х роках у Словацькій республіці надруковано переклади окремих
творів українських письменників і вчених (М. Костомаров, Т. Шевченко,
Ю.Федькович та ін.), опублікована низка статей, в яких послідовно
простежувався український літературний процес.

Цікаво відзначити, що чимало русинських (українських) визначних діячів
науки й культури Закарпаття ХІХ ст. були вихідцями з Пряшівщини — О.
Духнович, А. Добрянський, А. Бачинський, П. Лодій, М. Балудянський, І.
Чургович, О. Павлович, А. Кралицький, Ю. Ставровський-Попрадов.

На початку ХХ ст. у Словацькій республіці були перекладені твори Т.
Шевченка, В. Стефаника, Л. Українки, М. Яцкого, Є. Ярошинської, О.
Маковея, А. Чайковського, Б. Грінченка та ін., в чому велика заслуга
чеських перекладачів Ф. Вотруби, Ю. Славіка, І. Лахата та ін. Водночас в
Україні з’явилися роботи, присвячені словацькій літературі й культурі
(В. Доманицький, І. Франко, В. Гнатюк).

Ще більше поглибилися українсько-словацькі зв’язки під час спільного
перебування словаків і закарпатських українців у складі Чехословацької
Республіки у 1919-1939 роках, а також під час другої світової війни,
коли, наприклад, у складі 1-го Чехословацького окремого батальйону
(згодом — бригади, армійського корпусу) на чолі с Людвіком Свободою
пліч-о-пліч воювали за визволення України і Чехословаччини від фашистів
тисячі словаків, чехів і українців (відомо, що у складі чехословацьких
військових частин у СРСР служило під час війни понад 14 тис.
закарпатських українців).

Певні прояви суспільно-політичних контактів спостерігаються в роки
Другої світової війни. Так, окремі загони словацьких військ брали участь
у русі Опору на території України (Волинь, Одеса). У 1944-45 на заході
Словацької республіки розташовувалась дивізія “Галичина”, а в 1945-46
через територію Словацької республіки на Захід проходили частини УПА.

У післявоєнні роки у Словацькій республіці створено ряд українських
громадсько-культурних товариств, які своєю діяльністю сприяли як
розвитку національної культури, так і українсько-словацьким відносинам —
Український національний театр (нині Театр О. Духновича), Українська
студія словацького радіо, Українська секція Спілки словацьких
письменників, Культурний союз українських трудящих (тепер Союз
русинів-українців), Музей української культури (тепер — Краєзнавчий),
Асоціація україністів Словаччини та ін. Важливу роль у громадських
контактах відігравали часописи “Дукля”, “Дружно вперед”, “Веселка”,
газета “Нове життя”.

У Словацькій республіці опубліковані численні роботи М. Мольнара, О.
Рудловчак, М. Неврлі та інших дослідників української літератури. В
Україні широкою популярністю користувалася словацька література, музика,
образотворче мистецтво. Словацька тема прозвучала в українській
літературі (О. Гончар, “Прапороносці”, І. Дорошенко, “В горах
Словаччини”, Р. Лубківський, “З словацького зошита” та ін.). Українські
літератори Д. Павличко, Р. Лубківський, Г. Сиваченко за популяризацію
словацької літератури в Україні відзначені премією П.О. Гвездослава.

Досить інтенсивно розвивалися українсько-словацькі зв’язки й у повоєнні
роки, зокрема в рамках руху міст-побратимів і поріднених областей УРСР
та ЧССР у 50-80-х роках ХХ ст.

Словацькі митці у своїй творчості відтворювали українські мотиви,
зокрема, словацький композитор Е. Сухонь створив кантату “Підкарпатський
псалом”. Відома і в Україні словацька музика. Під час гастролей в
Україні Словацького національного театру (1960-ті роки) були показані
опери словацьких авторів, виконані концертні твори словацьких
композиторів. Українські глядачі ознайомилися з десятками фільмів
словацької кіностудії “Коліба”.

Попри поглиблення словацько-українських культурних взаємин на рубежі
1980 — початку 90-х років, громадсько-культурне життя українців у
Словацькій республіці почало переживати складні часи: зменшилася
кількість українських шкіл, викладання всіх предметів перевелося на
словацьку мову, скоротилася кількість видань українських творів,
обмежувався час україномовних радіопередач тощо.

З проголошенням незалежності України і Словацької Республіки,
встановленням дипломатичних відносин між обома країнами створилися
сприятливі умови для розвитку двосторонніх відносин на ґрунті
рівноправності і взаємоповаги.

Розділ 2

Аналіз сучасного стану українсько-словацьких відносин

2.1. Розвиток міждержавних стосунків та їх договірно-правової бази

Новітня історія українсько-словацьких міждержавних відносин
офіційно бере початок з 1 січня 1993 р. Саме тоді на політичній карті
європейського континенту і світу з’явилася нова незалежна держава —
Словацька республіка. Цивілізований взаємопогоджений процес політичного
саморозпуску Чеської і Словацької Федеративної Республіки в 1992 р.
справедливо йменується “розлученням по-чехословацьки”. Поваги заслуговує
навіть продумана до найдрібніших деталей процедура розподілу
федерального майна між новоствореними Словаччиною і Чехією за пропорцією
1:2 — згідно з принципом співвідношення потенціалів кожної із республік,
у т.ч. кількості населення (близько п’яти в Словацькій республіці і
десяти млн. осіб у Чеській республіці).

Попри дискусії навколо результатів і наслідків національно-державного
усамостійнення через розпад єдиної федерації, що, як подеколи
ностальгійно і в Україні за радянським минулим, тривають у словацькому і
чеському суспільстві до сьогодення, вельми цікавим є такий момент. Як
згадує колишній останній голова федерального уряду ЧСФР (1992 р.) Я.
Стражскі, словацька делегація, очолювана В. Мечіаром, на переговорах
улітку 1992 р. з чеським представництвом, керованим В. Клаусом,
своєрідно, з прицілом на стратегічну перспективу обґрунтовувала
необхідність проголошення незалежності Словаччини і Чехії. Політичні
лідери словаків стверджували, що за майбутнього вступу, наприклад,
єдиної чехословацької держави до Європейського союзу насамперед чехи
сприйматимуться як державницька нація, а словаки залишаться в об’єднаній
Європі в статусі хіба що регіонального народу. І лише усамостійнення
Словаччини дасть змогу словацькому народу увійти до складу ЄС як
державотворчій нації — на рівних правах і засадах із чеським народом та
його суверенною державою. Добре відомо, що словацькі демократичні
політики різного ідейного спрямування відразу після антитоталітарної
революції 17 листопада 1989 р. закликали до надання Словаччині “власного
крісла” у Європі або самостійної словацької “зірочки” на синьому прапорі
ЄС.

Домінанту європейського спрямування з перших днів незалежного
державотворення початку 1990-х років у Словаччині, як і в Україні,
однак, було зовсім непросто впроваджувати на практиці. Складність
початкового етапу розбудови нової держави нерідко примушувала
суспільство і владу концентруватися передусім на розв’язанні болючих
внутрішніх проблем. Ще бракувало досвіду послідовних дій на міжнародній
арені. На стадії становлення перебувала дипломатія молодих країн.
Нерідко методом пошуку, а то й спроб і помилок кристалізувалися їх
національно-державні інтереси та зовнішньополітичні пріоритети. Давався
взнаки і своєрідний масовий ефект ультрареволюційної
національно-патріотичної ейфорії.

Притаманна молодим незалежним державам деяка гіперболізація власної
значущості і ваги в міжнародних відносинах, особливо через нібито
вигідне геостратегічне розташування, слід об’єктивно визнати, торкнулася
певним чином на перших порах і України та Словацької республіки. Звідси,
зокрема, випливали й українські та словацькі амбіції 1990-х років
стосовно “геополітичного перехрестя” Європи, “мосту” між Сходом і
Заходом, нейтралітету, стратегічного партнерства переважно з великими
державами та багато іншого, що не завжди повністю відповідало реаліям
міжнародного становища країн та їх ролі в європейській і світовій
політиці. Потрібний був певний час для утвердження здорового прагматизму
у внутрішній і зовнішній політиці нових демократій.

Але цього часу історією було відведено обмаль. Український і словацький
народи, як і народи інших посткомуністичних країн, упродовж майже лише
одного десятиліття вимушені були вирішувати такі завдання, для
розв’язання яких розвинені нації та держави світу потребували не менше
одного, а то й двох століть.

Зазначимо, правда, що сучасна історія за динамікою перебігу найвагоміших
подій, явищ, процесів і змін нагадує пружину, яка дедалі більше
стискається, і де відстань між початком і завершенням кардинальних
системних перетворень (“сегментами пружини”) значно скорочується,
порівняно навіть із недалеким минулим розвитку цивілізації. Рівні за
розмірами хронологічні відрізки кінця ХХ — початку ХХІ століть насичені
значно більшою масою глобально значущих якісних змін, ніж, наприклад,
періоду 1950-1980 років. Здається, працює специфічний закон
“концентрації” історичного часу. Насправді ж зріс рівень розвитку,
цілісності й організації системи планетарної цивілізації. Нині істотно
посилилися взаємозв’язки, взаємовпливи і взаємозалежність між її
основними структурними елементами. Внаслідок цього система стала
надзвичайно динамічною.

Усе це жодним чином не спростовує складність проблем, які на зламі
другого і третього тисячоліть вирішували український і словацький народи
та їх держави. У короткому часовому вимірі впродовж останнього
десятиліття ХХ — початку ХХІ століття в регіоні Центральної і Східної
Європи, де розташовані Україна і Словаччина, фактично збіглися процеси
глобалізації, постсоціалістичної трансформації та загальноєвропейської
інтеграції. Основними з-поміж глибоких якісних змін є:

— перехід від тоталітаризму до демократії і громадянського суспільства;

— національне відродження і виникнення нових незалежних держав та їх
розбудова;

— перехід до ринкової, соціально орієнтованої економіки, відкритої
назовні та залученої до світогосподарських зв’язків;

— припинення біполярного протистояння в Європі (як і у світі) та
формування нової архітектури системи європейської і глобальної безпеки,
розширення НАТО;

— поглиблення регіональної, субрегіональної і загальноєвропейської
інтеграції, розширення ЄС.

Україна і Словацька республіка не могли залишатися поза цими процесами.
Тобто, брали в них активну участь та відчували на собі їх вплив.
Водночас кожна з держав мала національну специфіку розвитку та
особливості постсоціалістичної трансформації, дещо відмінний рівень
входження в процеси глобалізації та інтеграції.

Компактніша, менша за розмірами від України Словаччина мала кращі шанси
прискореного здійснення системних перетворень і адаптації до
навколишнього світу і нових умов континентального та глобального
співжиття. Словацька республіка швидше пройшла фазу так званої
“трансформаційної” економічної кризи і відновила уже в 1994 р. після
нетривалого спаду господарське зростання. А Україні для переходу до
стійкого соціально-економічного зростання потрібно було майже
десятиліття. Набагато раніше — в другій половині 1990-х років — у
Словацькій республіці завершилися процеси роздержавлення і приватизації
та зміни форм власності. Інтенсивно відбувалася соціальна структуризація
словацького суспільства.

Політична система Словацької республіки із самого початку будувалася на
принципі багатопартійності і пропорційному представництві. Вибори до
вищого законодавчого органу — Національної Ради Словацької республіки —
відбуваються за партійними списками. Парламентська більшість формує
відповідальний уряд, як правило, коаліційний. Функціонує
парламентсько-президентська республіка. Глава держави в 1993-1998 рр.
обирався парламентом строком на п’ять років. У 1999 р., згідно з
внесеними змінами до законодавства, відбулися перші всенародні прямі
вибори президента, яким став Рудольф Шустер.

У 1996 р. у Словацькій республіці здійснено
адміністративно-територіальну реформу, основним у якій був перехід від
трьох до восьми країв (областей). Упродовж 2001-2002 рр. формувалася
нова система органів регіонального (крайового) самоврядування. З 1 січня
2004 р. ліквідовується окружна (районна) ланка державного управління.
Іде процес децентралізації влади і перерозподілу компетенцій на користь
територіальних громад та їх самоврядних органів.

Безперечно, еволюція Словаччини за роки новітньої незалежності проходила
і з певними проблемами. Після усамостійнення в 1993 р., однією з причин
якого були більш важкі соціальні наслідки ринкової реформи методами
“шокової терапії” для словацького населення, ніж у розвиненій Чехії,
дещо загальмувався реформний процес в економіці. Специфічного
політичного характеру почала набувати “велика” приватизація в середині
1990-х років. Національно-патріотичні та громадські рухи Словаччини
партизувалися і поступово диверсифікувалися в різноідейні політичні
сили. В 1994 р. країна пережила першу урядову і парламентську кризу, що
привела до утворення тимчасового уряду і дострокових виборів.

Політичний реванш партій національного і популістського спрямування
Словацької республіки привів до появи елементів авторитаризму та
ігнорування демократичної парламентської опозиції в період 1994-1998 рр.
Загострилися міжнаціональні відносини, особливо на півдні країни, де
компактно мешкає угорська національна меншина, яка становить більш як
десяту частину всього населення Словацької республіки. Усе це спричинило
критику політики тодішнього словацького керівництва з боку
загальноєвропейських інституцій. У травні 1997 р. у Словаччині було
провалено референдум про вступ країни до НАТО. Словацька республіка
втратила шанс на вступ до Північноатлантичного альянсу разом із своїми
партнерами по Вишеграду — Польщею, Чехією та Угорщиною в 1999 р.
Словаччина не була включена до першої так званої “люксембурзької групи”
країн-претендентів на вступ до Євросоюзу.

Але і за такого стану речей зміна влади в Словацькій республіці
відбулася винятково демократичним шляхом парламентських виборів восени
1998 р. Об’єднання різних за ідейним спрямуванням продемократичних сил
здобуло більшість у парламенті та докорінно змінило курс внутрішньої і
зовнішньої політики. Влада “широкої коаліції” зробила в період 1998-2002
рр. максимум можливого для того, щоб Словаччина наздогнала “потяг”
євроатлантичної інтеграції. Насамперед зовнішньополітичні успіхи
Словацької республіки, незважаючи на соціально-економічні труднощі,
зокрема, найвищий з-поміж постсоціалістичних країн рівень безробіття, що
сягав п’ятої частини працездатного населення, забезпечили спадкоємність
влади і чергову перемогу дещо вужчого — праволіберального блоку чотирьох
демократичних партій на парламентських виборах 20-21 вересня 2002 р.
Коаліційний уряд, який спирається на парламентську більшість, вдруге
очолив лідер Словацького християнсько-демократичного союзу (СХДС)
Мікулаш Дзурінда.

Логічним завершенням зусиль державницьких кіл щодо процесу
демократизації словацького суспільства і кристалізації зовнішньої
політики країни стало запрошення Словацької республіки до вступу в НАТО
на Празькому самміті альянсу в листопаді 2002 р. та вступу до Євросоюзу
в складі групи десяти його нових членів — на Копенгагенському самміті ЄС
у грудні 2002 р. У 2004 р. Словаччина набула статусу повноправного
членства в НАТО і ЄС.

Досвід новітньої історії розвитку Словацької республіки засвідчує
успішність переростання “парадигми трансформації” у “парадигму
інтеграції”. Крім того, пройдений сучасний словацький шлях до Європи
підтверджує також можливість прискореного руху країни своєрідно
“навздогін” передовій групі держав, більш успішних у справі
постсоціалістичної трансформації та євроатлантичної інтеграції. Нині
Словаччина, наприклад, вступила до ЄС разом із партнерами по Вишеграду —
РП, ЧР і УР, які євроінтеграційний рух розпочали значно раніше.
Політична воля і прагнення, здатність здійснити серйозні внутрішньо- і
зовнішньополітичні перетворення за європейськими стандартами дали змогу
Словацькій республіці розв’язати завдання євроатлантичної інтеграції
країни і забезпечити цим реалізацію стратегічно важливих
національно-державних інтересів.

Заслуговує уваги і той факт, що в процесі досягнення найважливішої
зовнішньополітичної мети держави з цього питання відбулася консолідація
словацького суспільства і забезпечено громадянський,
загальнонаціональний консенсус. Навіть непримирима парламентська
опозиція заявила про неприпустимість підриву в такий відповідальний
момент міжнародного іміджу країни і відмовилася від критики офіційної
зовнішньополітичної лінії коаліційної влади на інтеграцію Словацької
республіки до ЄС і НАТО.

Єдино ортодоксальні комуністи, які на хвилі соціального невдоволення на
виборах 2002 р. провели 11-членну із 150 депутатів фракцію до
словацького парламенту, піддавали сумніву доцільність вступу Словацької
республіки до НАТО і частково до ЄС. Але, наприклад, під час квітневого
2003 р. загальнонародного референдуму про вступ Словаччини до ЄС навіть
КПС, як і всі правлячі та опозиційні партії, закликала громадян країни
взяти участь у голосуванні і підтримати входження Словацької республіки
до розширеної інтегрованої Європи.

Тож новітній словацький досвід переконливо доводить, що в процесі
здійснення історичного вибору і відповіді на виклики сьогодення та
нового етапу розвитку потрібна і цілком можлива консолідація
суспільства, його державницьких та політичних еліт. Відповідальність за
долю власного народу і держави, здоровий глузд і прагматизм мають брати
гору над дрібними, з погляду історії, особистими амбіціями політиків і
кон’юнктурними партійно-політичними інтересами.

Безперечно, кожен народ і держава Центральної та Східної і
Південно-Східної Європи пройдуть власним шляхом до інтегрованої
європейської спільноти. Неможливим об’єктивно є просте копіювання чи
пряма екстраполяція словацького варіанта забезпечення євроатлантичної
інтеграції для сучасної України. І не тільки через різномасштабність
наших держав, а й, зокрема, через системні відмінності між ними та різне
геополітичне становище. Та принциповим для розвитку
українсько-словацьких відносин міжнародного співробітництва було, є і
буде — належність України і Словацької республіки насамперед до Європи,
пріоритетне євроінтеграційне спрямування двох сусідніх країн і народів.

Водночас у сучасному цілісному і взаємопов’язаному світі жодна держава
не в змозі нехтувати, крім основного, й інші напрями зовнішньої
політики. До того ж наближення східних кордонів ЄС безпосередньо до
України і перетворення українсько-словацького державного кордону на нову
східну межу з інтегрованою європейською спільнотою потребують принципово
відмінних підходів і до двостороннього, і до багатостороннього
співробітництва. Цим пояснюється і вироблення Словаччиною концепції
нової східної політики, на вістрі якої перебувають Україна і Росія.
Звідси — і прагнення України переглянути східний вектор
зовнішньополітичних дій і раціоналізувати його на рівні переважно
інтеграційних економічних кроків.

Тому, в контексті сучасного пріоритету господарських
національно-державних інтересів, можливо, зовсім не гальмом, а, навпаки,
стимулом українсько-словацького співробітництва стане нещодавнє
деклароване входження України до ЄЕП. Важливо, що в рамках потенційної
євразійської економічної інтеграції позитивно сприйнята українська ідея
створення зони вільної торгівлі. А за взірець нового інтеграційного
утворення президенти України, Білорусі, Росії та Казахстану, укладаючи
угоду про ЄЕП, узяли майже 50-річний досвід формування ЄС.

У цьому взаємозв’язку слід також зазначити, що майже десятирічні зусилля
Словаччини з формування режиму вільної торгівлі у двосторонніх
відносинах не тільки з Україною, а й із Російською Федерацією та іншими
пострадянськими державами були не цілком успішні. Тому саме тепер
перспективною може бути українсько-словацька господарська співпраця в
процесі становлення елементів вільної торгівлі України з партнерами в
рамках ЄЕП. Принаймні невдовзі з рівня активності переважно приватних
суб’єктів господарської діяльності чітко можна буде бачити ефективність
для країн-членів цього нового євразійського економічного об’єднання і
його позитив для двостороннього економічного співробітництва між
Україною і Словаччиною. Але вже наперед треба передбачати, що для
національних словацьких товаровиробників за нових умов буде вигідне
виробниче кооперування з українськими партнерами і, тим паче,
інвестування в Україні з метою спільного вільного виходу на об’ємні
східні ринки. Гадаємо, що з словацького і українського боку економічний
раціоналізм та ринкова доцільність візьмуть гору над надмірно
заполітизованими критичними зауваженнями і тимчасовими емоціями з
приводу укладення Україною угоди щодо ЄЕП. Наразі обидві сторони мають
керуватися принципами взаємовигоди і стійкими стратегічними
перспективами економічної співпраці.

Упродовж більш як десятиліття офіційних міждержавних відносин
незалежних України та Словацької республіки (1993-2007 рр.) сформувалася
цілісна і багаторівнева система та досить чіткий механізм двосторонніх
українсько-словацьких взаємин, які спираються на міцну договірно-правову
базу — понад 100 міждержавних, міжурядових і міжвідомчих договорів та
угод. Складовими частинами та активними структурними елементами цих
взаємин є вищі, центральні галузеві, регіональні та місцеві органи
державної влади і самоврядування, політичні, громадські, культурні та
інші організації і об’єднання, різні інституції і широкі кола
громадськості двох країн.

Центральними елементами системи двосторонніх міждержавних відносин між
Україною і Словацькою республікою, рушійною силою їх розвитку є постійна
безпосередня взаємодія глав держав, парламентів і урядів, галузевих
міністерств і відомств та інших державних структур. У рамках політичного
діалогу між президентами, головами парламентів і урядів України і
Словаччини погоджуються, координуються і спільно визначаються стратегія,
основні напрями і завдання двостороннього співробітництва та
найважливіших взаємних кроків на міжнародній арені.

У становленні і розвитку системи партнерських міждержавних відносин
головну роль відігравали вищі органи державної влади України і
Словацької республіки.

По-перше, з 1993 р. встановилися дієві контакти між главами держав і
урядів.

По-друге, найширшими і найоперативнішими були контакти на рівні
кабінетів міністрів, центральних міністерств і відомств.

По-третє, поступово налагоджувалися зв’язки між регіональними, місцевими
органами державної влади і самоврядування, територіальними спільнотами
на міжрегіональному рівні.

І в усьому цьому, безперечно, вирішальну роль відіграють діяльність і
політичні контакти президентів України і Словаччини, їхня добра воля й
активність у справі поглиблення українсько-словацьких відносин.

Проблематичним для українсько-словацького співробітництва 1990-х років,
однак, був той факт, що взаємодія на рівні глав держав певний час не
мала достатньо регулярного та інституйованого характеру. Після візиту
Президента Словацької республіки М. Ковача до Києва у 1993 р. сторони
довго не могли підняти зустрічі на найвищому рівні до рангу офіційних.
Упродовж другої половини 1990-х років обидва президенти зустрічалися і
спілкувалися, в основному, на саммітах глав держав
Центральноєвропейської ініціативи і на більш-менш регулярних зустрічах
президентів країн Центральної Європи.

З обранням у 1999 р. Президентом Словацької республіки Рудольфа Шустера
— щирого поборника зміцнення словацько-українського співробітництва — ці
відносини відчутно активізувалися і увійшли в якісно новий етап
розвитку. При цьому варто зазначити, що діалог між українським
президентом і його словацьким колегою мав справді продуктивний характер.
Зокрема, глава Словацької держави постійно надавав політичну підтримку
Україні в її євроінтеграційних планах, розвитку зв’язків із
загальноєвропейськими інституціями і трансатлантичними структурами.
Офіційні та робочі і неформальні зустрічі двох президентів істотно
сприяли прискоренню не тільки міждержавного співробітництва на рівні
центральних органів влади двох держав, а й міжрегіональних,
транскордонних зв’язків. Показовим, наприклад, є той факт, що за останні
п’ять років відбулося більше десяти зустрічей президентів України і
Словаччини. У червні 2001 р., приміром, відбувся перший офіційний візит
в Словацьку республіку Президента України Л. Кучми, який інтенсифікував
українсько-словацькі відносини й окреслив широкий спектр перспективних
напрямів двостороннього співробітництва, а під час офіційного візиту в
Україну Президента Словацької республіки Р. Шустера в грудні 2002 р.
набула дальшого посилення тенденція виведення двосторонніх відносин на
рівень конструктивного партнерства. А в березні 2003 р. у Високих Татрах
президенти України і Словаччини обговорювали питання ліберального
візового режиму, розвитку транскордонного співробітництва, розширення ЄС
тощо.

До речі, під патронатом президентів України і Словацької республіки в
2002 р. відбулася організована Радою Європи міжнародна конференція з
проблем взаємодії двох держав на регіональному рівні. Взагалі, рівень
політичної і особистої довіри та приязні між президентами України і
Словаччини надзвичайно високий. Саме він дав можливість зняти напругу в
деяких питаннях двосторонніх відносин, навіть у період введення
Словаччиною у 2002 р. візового режиму в’їзду українських громадян на її
територію.

Безперечно, згідно з Конституцією Словацької республіки, компетенції
словацького президента у сфері зовнішньої політики значно обмеженіші,
порівняно із повноваженнями президента України в цій сфері. Більшу роль
у формуванні зовнішньополітичної лінії, в тому числі і щодо України,
відіграють правлячі в той чи інший час в Словацькій республіці політичні
партії та сформовані ними уряди. Впродовж 1990-х років у Словаччині біля
керма державної влади періодично змінювалися різні за ідейною
спрямованістю та відмінні за зовнішньополітичною орієнтацією правлячі
коаліції. Наприклад, у період проголошення незалежності Словацької
республіки з 1 січня 1993 р. за результатами парламентських виборів 1992
р. у Словаччині при владі були радикально-патріотичні сили. Однак
подальша структуризація суспільства і політичної сцени привела до
розпаду єдиного правлячого блоку, політичної кризи весни 1994 р.,
створення тимчасового уряду та дострокових парламентських виборів, після
яких до влади знову повернувся національно-популістський блок. У цьому
контексті треба зазначити, що міждержавне співробітництво України та
Словацької Республіки значною мірою залежало від внутрішньополітичних
процесів у двох країнах.

Для практичної реалізації досягнутих на вищому міждержавному рівні
домовленостей вагоме значення має повсякденна співпраця
зовнішньополітичних і економічних відомств України і Словаччини.

Звичайно, основну практичну координуючу роль у формуванні системи
міждержавних відносин України і Словаччини в 1990-ті роки мають
відігравати міністерства закордонних справ. На підготовчому та першому
етапах співробітництва вони вельми ефективно впоралися і з організацією
політичного діалогу між двома державами, координацією їх дій на
міжнародній арені, і зі створенням механізмів постійної взаємодії
державних структур різного рівня.

Для цього міністерства закордонних справ України і Словацької республіки
застосовували методи регулярних консультацій, попереднього з’ясування і
узгодження позицій, організації візитів і переговорів глав та
відповідальних працівників зовнішньополітичних відомств тощо. Чимало
було зроблено міністерствами закордонних справ двох країн у 1990-ті роки
і для формування договірно-правової бази українсько-словацьких
міждержавних відносин. Як уже зазначалося, упродовж 1990-х років
створено широку договірно-правову базу українсько-словацького
міждержавного співробітництва, яку становлять понад 100 двосторонніх
міжнародно-правових документів. Але з деяких питань дво- і
багатосторонньої взаємодії координуюча спільна робота
зовнішньополітичних відомств, особливо в другій половині 1990-х років
виявилася недостатньою. Методами превентивної дипломатії цілком можна
було запобігти виникнення проблем щодо українсько-словацького
суперництва за місце непостійного члена Ради Безпеки ООН в 1999 р.
Неефективними залишилися і методи дипломатичної протидії МЗС України
планам Словацької республіки із введенням візового режиму в 2000 р.
Наступні роки засвідчили непродуктивність застосування Україною
адекватних заходів щодо Словацької республіки. Уже в 2001 р. сторони
погодилися на пом’якшення жорсткого візового режиму. А зараз взагалі
вбачається доцільним одностороннє скасування Україною візового режиму
щодо Словацької республіки і відповідно запровадження словацькою
стороною певних пільгових візових умов для українських громадян.

З 1993 р. формувалися механізми міжвідомчого співробітництва міністерств
економіки, їх зовнішньоекономічних структур, міністерств культури, науки
і освіти, праці і соціального забезпечення, оборони, внутрішніх справ та
інших центральних відомств України і Словацької республіки. На сучасному
етапі це співробітництво спирається на широку і достатню базу
спеціальних двосторонніх міжвідомчих договірно-правових документів,
укладених упродовж 1990-х років. Вони, на наш погляд, повинні нині
наповнюватися більш конкретним змістом. Задля підвищення ефективності
міжвідомчої співпраці в майбутньому доцільно також розглянути можливість
створення на тимчасово або постійно діючій основі українсько-словацьких
міжміністерських структур і механізмів.

Особливо важливу, якщо і незамінну, роль у формуванні системи і
координації міждержавного співробітництва України і Словацької
республіки з середини 1990-х років відіграла діяльність Міжурядової
українсько-словацької комісії з питань торгово-економічного і
науково-технічного співробітництва та Міжурядової українсько-словацької
комісії з питань національних меншин, освіти і культури. Кожна із цих
змішаних міжурядових комісій має специфічне поле і предмет діяльності.
Регулярні два щорічні засідання кожної з цих комісій постійно присвячені
максимально конкретним проблемам українсько-словацьких взаємовідносин у
відповідних сферах та необхідним крокам з їх вирішення.

Змішані українсько-словацькі міжурядові комісії на сьогодні є чи не
найдійовішими механізмами практичного розвитку двосторонньої співпраці.
Тому абсолютно непродуктивною та недоцільною видається ідея їх
об’єднання в одну міжурядову українсько-словацьку комісію. Навпаки, ці
комісії можуть бути ще більше доповнені додатковими змішаними
структурами — робочими, координаційними і спеціалізованими експертними
групами. Як засвідчує аналіз результатів роботи українсько-словацьких
міжурядових комісій за попередній період — це один із найефективніших
механізмів реалізації конкретних завдань двостороннього міждержавного
співробітництва.

У другій половині 1990-х років Україна і Словаччина створили ще один —
майже унікальний механізм міждержавного співробітництва. У січні 1996 р.
у Високих Татрах — на Штрбському Плесі — було започатковано проведення
переговорів і спільних засідань кабінетів міністрів двох країн. Чергове
двостороннє спільне міжурядове засідання відбулося в березні 1997 р. в
Ужгороді. Така форма прямих переговорів прем’єрів і членів кабінетів
міністрів двох держав давала змогу оперативно визначити вузлові питання
подальшого розвитку українсько-словацького співробітництва і оперативно
погодити конкретні заходи для зняття бар’єрів на шляху розвитку
співпраці у всіх галузях. Аналогічного виду міжурядової взаємодії ні
Україна, ні Словацька республіка не мали і не мають із жодною з країн
Центральної та Східної Європи. На жаль, у подальшому практика
переговорів і спільних засідань урядів України та Словаччини не була
продовжена.

Дещо проблемніше в роки новітньої незалежності України і Словацької
республіки розвивалася система українсько-словацького міжпарламентського
співробітництва. Контакти парламентаріїв до середини 1990-х років
ускладнювалися незавершеністю партійно-політичної структуризації
суспільства, а відповідно, й розстановки партійних представництв у вищих
законодавчих органах двох держав. У березні 1996 р. делегація
Національної Ради Словацької республіки відвідала з триденним візитом
Україну. Але лише в 1998-2002 рр. міжпарламентські зв’язки набули
системного характеру. Цьому чимало сприяла особиста діяльність
новообраного голови НР Словацької республіки Йозефа Мігаша, який до 1996
р. обіймав пост посла Словаччини в Україні. 4-9 травня 1999 р. делегація
словацьких парламентаріїв на чолі з Й. Мігашом відвідала Україну, де
ознайомилася з роботою Верховної Ради та провела переговори про розвиток
співробітництва між вищими законодавчими органами. Цього ж року — 28
серпня — делегація українських парламентаріїв взяла участь у Словацькій
республіці у святкуванні 55-ї річниці Словацького національного
повстання.

Позитивом, однак, слід вважати створення українсько-словацької
міжпарламентської групи, яка повинна взяти на себе роль ініціатора та
координатора взаємодії законодавчих структур. За її ініціативою,
наприклад, у червні 2003 р. у Братиславі відбулося засідання комітетів з
питань безпеки українського та словацького парламентів. Але в цілому
говорити про сталу й ефективну систему міжпарламентського
співробітництва України і Словацької республіки поки що не випадає.

Це саме стосується і співробітництва між провідними партійно-політичними
силами України і Словаччини, адже перші офіційні міжпартійні контакти
встановилися лише наприкінці 90-х років.

До системи міждержавного співробітництва України і Словацької республіки
належать також міжрегіональні і транскордонні зв’язки, які мають певну
самостійну правосуб’єктність, але не можуть розвиватися поза існуючим
конституційним, законодавчо-нормативним полем держави. Цей вид
співробітництва слід вважати окремим підрівнем українсько-словацьких
взаємовідносин. Подальше розширення взаємодії регіональних і місцевих
органів державної влади і самоврядування України і Словацької
республіки, транскордонної співпраці регіонів двох країн, у тому числі
прикордонних областей у рамках Карпатського єврорегіону, слід вважати
надзвичайно перспективним напрямом українсько-словацького
співробітництва на новому етапі. Міжрегіональний, транскордонний рівень
українсько-словацької взаємодії — важливий додатковий “місток”
поступового входження України до об’єднаної Європи та практичної
реалізації її спільних євроінтеграційних інтересів, планів і програм із
сусідніми державами, в тому числі — Словацькою республікою.

Чинники, які впливали на розвиток системи українсько-словацького
міждержавного співробітництва в 1990-ті роки і визначатимуть його
майбутню еволюцію, варто розділити на декілька груп. Це — головна група:
системні або визначальні системотворчі чинники. Вони мають
внутрішньополітичний і зовнішньополітичний характер. Зокрема, з-поміж
зовнішніх чинників, важливу системотворчу роль відіграють, з одного
боку, як позитив, спільні для України і Словацької республіки
національно-державні інтереси щодо зміцнення миру і міжнародної безпеки
та практична їх участь у створенні нової системи колективної безпеки і
стабільності в глобальному і європейському вимірі; посилення
євроінтеграційних процесів і розширення ЄС та НАТО на Схід, із чим
пов’язаний і основний — проєвропейський курс української і словацької
зовнішньої політики; подальше поглиблення регіонального і
субрегіонального співробітництва; розвиток добросусідських, партнерських
українсько-словацьких відносин. З другого боку, низка зовнішніх чинників
гальмуюче діє на еволюцію двостороннього міждержавного співробітництва.
Зокрема дещо відмінне міжнародне і геополітичне становище України та
Словацької республіки, належність до різних інтеграційних об’єднань і
структур. У цьому сенсі найсерйознішою якісною зміною є вступ Словаччини
у 2004 р. до ЄС і НАТО, за реалії того, що Україна ще тривалий час
перебуватиме поза євроінтеграційними і трансатлантичними структурами і
залишатиметься членом СНД та інших міжнародних об’єднань на
пострадянському просторі.

21-22 грудня 2006 р. на пропозицію словацької сторони відбулися
переговори щодо внесення змін та доповнень до Договору між Україною та
Словацькою республікою про соціальне забезпечення, підписаного 5 грудня
2000 р. у м. Братислава. Питання внесення зазначених змін викликане
наявністю великої кількості скарг до Словацьких органів українських
громадян, які отримали дозвіл на проживання в цій державі. У відносинах
між Україною та Словацькою республікою до 1 лютого 2002 р. діяла Угода
між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Чехословацькою
Республікою про соціальне забезпечення від 2 грудня 1959 р., згідно з
якою пенсійне забезпечення громадян Сторін здійснювалось за
територіальним принципом пенсійного забезпечення, тобто пенсія
призначалась за законодавством тієї держави, де особа проживає. Стаж,
набутий в іншій державі, враховувався як власний стаж тієї держави, де
особа проживала і зверталась за призначенням пенсії. З 1 лютого 2002 р.
набув чинності Договір між Україною та Словацькою республікою про
соціальне забезпечення, підписаний 5 грудня 2000 р., який містить нові
положення щодо призначення та виплати пенсій громадянам Сторін, що
засновані на принципі пропорційного фінансування пенсій Сторонами
залежно від стажу, набутого в кожній державі. Цей Договір найбільшою
мірою торкнувся осіб, які після Чорнобильської трагедії переселились на
територію Словацької республіки, і розмір призначуваної пенсії яких став
нижче сум пенсій, що призначались до 1 лютого 2002 року. Це й викликало
справедливі нарікання громадян. Міністр праці, соціальних справ та сім’ї
Словацької республіки В. Томанова пройнялася проблемами наших громадян і
звернулась до української сторони з пропозиціями щодо внесення змін до
діючого Договору між Словацькою Республікою та Україною про соціальне
забезпечення від 5 грудня 2000 р. Українська сторона подякувала за таке
розуміння і підтримала запропоновані доповнення до зазначеного Договору.
Експерти Сторін також розглядали можливість здійснення перерахувань уже
призначених пенсій за період з 1 лютого 2002 р., однак треба врахувати
положення, що розмір перерахованої пенсії не може бути нижчим за сумарну
виплату коштів, які особа одержувала до внесення запропонованих змін.
Під час переговорів були обговорені і інші питання, які виникають у ході
практичної роботи із застосування складного механізму обчислення
загальної теоретичної пенсії та кожної з її частин окремо. Додатковому
обговоренню з експертами словацької сторони підлягали також питання
пенсійного забезпечення військовослужбовців збройних сил та внутрішніх
військ, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ,
державної безпеки, які не охоплені системою загальнообов’язкового
державного пенсійного страхування.

Отже, можна визнати, що у сформованій упродовж 1990-х років системі
українсько-словацької міждержавної взаємодії не вдалося створити такого
розширеного комплексу спеціальних двосторонніх структур організації і
координації співробітництва, які є, наприклад, у відносинах між Україною
та її головним стратегічним партнером у Центрально-Східній Європі —
Польщею. Тут функціонує ефективний структурний механізм, який охоплює
всі державно-владні рівні: від українсько-польського консультативного
Комітету президентів до Ради регіонів. Деякі з цих елементів
багаторівневого механізму взаємодії доцільно запровадити і в практику
відносин України і Словацької республіки. Але і в українсько-словацьких
міждержавних відносинах 1990-х років були також присутні унікальні
механізми і форми співпраці, зокрема, регулярні робочі зустрічі й
переговори урядових делегацій, яких не було в зв’язках України з іншими
державами Центрально-Східної Європи.

Україна і Словацька республіка зацікавлені у взаємному стабільному
співробітництві в економічній, політичній та інших сферах діяльності.
Обидві країни налаштовані на динамічний розвиток двосторонніх
міждержавних відносин, пошук можливостей регіонального інтеграційного
зближення та інтенсифікацію співробітництва в загальноєвропейських
структурах. Взаємна зацікавленість пояснюється не тільки спорідненістю
стратегічних завдань, що постали перед державами на сучасному етапі, а й
територіальними факторами.

Важливим аспектом двосторонніх відносин є спільний кордон, оскільки він
може як поєднувати, так і розділяти сусідні держави. З огляду на це
пріоритетним напрямом українсько-словацьких відносин є розвиток
транскордонного співробітництва як одного з реальних механізмів
унеможливлення виникнення нових ліній поділу в Європі через
різношвидкісну інтеграцію країн в Європейський Союз.

Для країн Центрально-Східної Європи Україна залишається стратегічним
транзитним шляхом до ринків країн СНД. Особливе місце у транскордонних
зв’язках Словаччини та України займає транспортування російської нафти
та газу нафтопроводом, що пролягає через Україну і по якому нафтові
компанії переправляють нафту і природний газ з Росії до країн Європи.
Транспортування відбувається по системі нафтопроводів “Дружба”, що
закінчується у Братиславі. Декілька австрійських компаній уже заявили
про намір подовжити нафтопровід “Дружба” і побудувати газопровід
“Братислава — Відень”. Наразі досягнуто ряд домовленостей з
нафтопереробними підприємствами Словаччини, Угорщини, Польщі про перші
закупки каспійської нафти.

За даними Міністерства палива та енергетики на 2001 рік, у напрямі
Словаччини транспортовано найбільший обсяг нафти і газу — 48,2 млрд.
куб. м, тоді як в Угорщину — 5,3 млрд., Туреччину — 7 млрд., Болгарію —
3,1 млрд., Польщу — 2,4 млрд., Румунію — 1,3 млрд. м?.

Питання транспортування нафти і газу має і неприємний конфліктний бік.
Україна посідає перше місце серед європейських держав за обсягами
транспортування нафти і газу своєю територією. 95% російського газу
доставляється в Європу українськими газопроводами. Росія, своєю чергою,
найбільш залежна від транспортування нафти, газу та нафтопродуктів через
території України, Словаччини, Чехії, Польщі, Угорщини. Саме ситуація
взаємозалежності кількох країн щодо транспортування природного газу та
нафти і викликає, в останні роки, появу суперечностей між Україною та
Росією.

Україна займає найбільш вигідне географічне положення для ефективного
транспортування російської нафти та газу її територією. Однак через
загострення суперечностей у даному напрямку, Росія почала активно шукати
шляхи транспортування нафти і газу в обхід України, а саме через Польщу,
Словаччину та інші сусідні держави.

Для прикладу: від початку 2001 р. “Газпром” проробляє проект з польською
і словацькою сторонами щодо можливого будівництва міжсистемного
газопроводу — перемички за маршрутом Кобрин (Білорусь) — Страдех —
Люблин — Женув (Польща) — Великі Капушани (Словаччина). Будівництво
такого газопроводу має на меті створити закільцьовану європейську
систему і зменшити транзит газу газопроводами “Долина — Ужгород”,
“Союз”, “Прогрес”. Але такі плани є невиправданими з економічної точки
зору, оскільки це приведе до великих витрат російської, словацької,
угорської сторін, вплине на збільшення цін для кінцевих споживачів.

Для відстоювання власних національних інтересів в Україні необхідно
створити механізм, який би враховував і національні інтереси
країн-сусідів, а також не допускав ігнорування інтересів ЄС і Росії.
Проте на заваді цьому стоїть відсутність в Україні цілісної системи
законодавства, яке б чітко регулювало всі взаємовідносини в нафтогазовій
галузі.

Протягом 1999-2000 рр. відбувалося договірне-правове оформлення взаємин
між прикордонними регіонами України та Словаччини. У грудні 2000 р. була
підписана міжурядова угода про транскордонне співробітництво, яке стало
“мостом” між сусідами, значним елементом культурних та економічних
зв’язків. Розвиток співробітництва в прикордонних районах на зовнішніх
кордонах Європейського Союзу і Східної Європи варто розглядати як
важливий напрям прискорення інтеграції до ЄС Польщі, Чехії, Угорщини,
Словаччини, України. У цьому контексті актуальним є питання утворення
“єврорегіонів”, що можуть стати двигунами європейської інтеграції.

14 лютого 1993 р. було підписано угоду про створення Міжнародного союзу
“Карпатський єврорегіон”. Його метою є формування структури, яка
поліпшить координацію транскордонного співробітництва між його членами,
що сприятиме прискоренню регіонального розвитку, залученню допомоги з
країн Заходу та налагодженню добросусідських відносин між країнами та
народами, які входять до Карпатського єврорегіону. Серед головних цілей
єврорегіону — співробітництво в галузях охорони навколишнього
середовища, туризму, економіки, загальної інфраструктури, торгівлі. До
складу Карпатського єврорегіону ввійшли прикордонні регіони Польщі,
Словаччини, Угорщини та України. Його площа становить 141 тис. км?, де
проживає 14,8 млн. людей. Україна в Карпатському єврорегіоні
представлена Закарпатською, Львівською, Івано-Франківською, Чернівецькою
областями. Карпатський єврорегіон має власну фінансову структуру —
Карпатський Фонд, який забезпечує фінансову та технічну допомогу
неурядовим організаціям та органам місцевого самоуправління.

З утворенням Карпатського єврорегіону були створені можливості спільного
використання енергетичних ресурсів, формування спільної політики охорони
навколишнього середовища, збільшення припливу іноземного капіталу,
розроблення програм регіонального розвитку і на їх основі виробництва
конкурентоспроможної продукції, сприяння реалізації місцевих ініціатив,
розвитку транспортної інфраструктури, створення сучасної економічної
структури регіону, підсилення європейської співпраці тощо.

Фактично інститут Карпатського єврорегіону дозволяє територіям, що
входять до його складу, спеціалізуватися на реалізації конкретних
проектів та обходити велику кількість політичних умовностей та ризиків,
які характерні відносинам на міждержавному рівні. Серед перспективних
проектів, що заплановані в рамках Карпатського єврорегіону, — розвиток
Закарпатського енергетичного вузла, який передбачає будівництво
електростанції комбінованого типу (м. Мукачево) та гідроелектростанцій
(на р. Тиса). А впровадження аграрного проекту дозволить налагодити
систему вирощування та переробки сільськогосподарської продукції з
використанням угорського обладнання.

Одним із найбільш реальних та актуальних проектів транскордонного
співробітництва з точки зору отримання підтримки ЄС є створення системи
акумулюючих гідроспоруд у прикордонних регіонах України, Словаччини,
Угорщини, Румунії з метою відвернення загрози повеней. Значний інтерес
до реалізації цього проекту виявляють Пряшівський та Коширський райони,
а також Закарпатська область України.

Катастрофічні повені минулих років стали додатковим поштовхом посилення
співпраці між країнами басейну для спільної протидії цьому природному
явищу. 25 травня 2001 р. Україна, Словаччина, Угорщина, Румунія та
Югославія підписали Будапештську декларацію, яка стала правовим
підґрунтям співробітництва за цим напрямом. Словаччина була однією з
перших країн, що відгукнулися на звернення української сторони з
проханням надати гуманітарну допомогу районам Закарпатської області,
постраждалим від повеней 2001 р. За рішенням уряду Словацької Республіки
Україні виділено продуктів харчування, ліків, медичного обладнання,
технічних засобів на загальну суму 8,5 млн. словацьких крон (близько 180
тис. дол. США). Протягом тривалого періоду громадяни, словацькі
підприємства й організації передавали речі, медикаменти, продукти
харчування постраждалим у сусідній країні.

Водночас, функціонування Карпатського єврорегіону наражається на певні
правові, організаційні, психологічні фактори, які негативно впливають на
його діяльність. До них можна віднести недостатню активність місцевих
органів державної влади та відсутність фінансування —як з боку держави,
так і територій.

Проблемою є також розбіжності в митному та податковому законодавстві
країн-учасниць, недостатня увага розвитку виробничої кооперації між
підприємствами сусідніх держав, нееквівалентність ринкових перетворень.
Це призводить до еміграції кваліфікованої робочої сили з України,
імпорту низького технологічного обладнання та торговельного капіталу.

Крім того, існує обмеженість місцевих бюджетів, що потребує вироблення
учасниками єврорегіону єдиної концепції розвитку, спільних програм
діяльності.

У листопаді 1994 р. була заснована Спілка “Прикордонного економічного
розвитку “Карпати” на базі організацій із сприяння розвитку
підприємництва трьох держав — Угорщини, України, Словаччини. Спілка
створила мережу агенцій у прикордонних районах, видає часопис —
економічний огляд “Карпати”.

Слід також наголосити, що певні проблеми у взаєминах України і
Словаччини виникли через запровадження останньою візового режиму з
Україною. Це не найкращим чином позначилося на динаміці двосторонніх
відносин у 2006 р., стало одним із бар’єрів на шляху розвитку
торговельно-економічного і культурного співробітництва. Обидві країни
продовжують шукати шляхи мінімізації негативних наслідків запровадження
візового режиму і, можна відзначити, що сторонам вдалося налагодити
конструктивний двосторонній діалог. Його конкретними результатами стало
підписання двосторонніх угод — про безвізові поїздки громадян, які є
власниками дипломатичних та службових паспортів, а також щодо визначення
категорій громадян, які користуватимуться пільгами при оформленні віз.
3-4 травня 2001 р. в місті Ужгороді відбулася перша зустріч
міжпарламентських груп дружби “Україна — Словаччина”. Парламентарії
запропонували ряд змін до існуючого візового режиму між двома країнами,
які б сприяли його лібералізації. Ці пропозиції опрацьовувалися на
експертному рівні між МЗС України та Словаччини із залученням
представників зацікавлених міністерств і відомств.

Особливого значення набуває це питання при вступі Словаччини до
Європейського Союзу. Адже рух ЄС на Схід супроводжуватиметься
запровадженням візового режиму сусідніми країнами-кандидатами,
зміцненням прикордонного контролю, посиленням боротьби з нелегальною
міграцією, що торкається інтересів мільйонів наших співвітчизників.

Не менш важливою у даному контексті є проблема регулювання трудової
міграції і забезпечення соціального захисту громадян України. Не слід
забувати, що запровадження в країнах-кандидатах європейського порядку
регулювання цієї сфери призведе до обмеження можливостей
працевлаштування громадян України. За різними оцінками, у 2006 р. у
Словаччині неофіційно працювало близько 50 тис. українських громадян. З
іншого боку, оскільки значну частину потоку трудових ресурсів України на
Захід становить нелегальна трудова міграція, то це спричинить
проблемність у стосунках України з країнами ЄС та державами-кандидатами.

F

H

N

P

?

®

°

?

??

®

°

`„a$ R ` f a e e N

T

V

A

AE

E

U

a

a

ph»e e N

T

V

A

AE

AE

E

U

a

a

ha

&

4

&

?? ?Водночас, лише заборонні заходи з боку країн ЄС та країн-кандидатів
не розв’яжуть проблеми викорінення нелегального працевлаштування
українських громадян на їхніх територіях. Очевидно й те, що для
подолання нелегальної трудової міграції недостатньо зусиль лише однієї
України. Нам потрібна допомога з боку ЄС та країн-кандидатів у створенні
робочих місць в Україні. Варто також легалізувати трудові міграційні
потоки шляхом збільшення відповідних квот, а у перспективі укласти угоду
між Україною і ЄС щодо трудової міграції і соціального захисту
українських працівників за кордоном.

Упровадження візового режиму пов’язується із внутрішніми проблемами
України: низьким рівнем життя громадян, що штовхає їх до нелегальної
міграції, участі в кримінальному бізнесі тощо. Так, у 2000 р. на
українсько-словацькому кордоні прикордонниками було затримано 9,6 тис.
нелегальних мігрантів, у 2006 році — 3,6 тисяч. Аби ці негативні явища
не перетнули кордони країн-членів і кандидатів ЄС, вони прагнуть
відгородитися від України бар’єром віз. З огляду на це в Україні
потрібно розробити та впровадити відповідні заходи, що мінімізували б
негативний вплив подібних дій на українських громадян. І передусім
необхідно привести у відповідність до стандартів Євросоюзу внутрішню
соціально-економічну ситуацію в Україні.

Особлива зона спільних інтересів України і Словацької Республіки — це
транспортні коридори. З дев’яти існуючих міжнародних транспортних
коридорів чотири проходять територією України. Наприкінці 1999 р. було
визначено понад 30 інвестиційних проектів, які стосуються транспортного
комплексу. За одним з них Угорська France Europe Kft. здійснює розробку
проектної і тенденційної документації будівництва концесійної
автомагістралі від с. Косине (Берегівський район Закарпатської області,
на кордоні з Угорщиною та Словаччиною) до Києва. Її протяжність — 735
км, а вартість проектних робіт — 25 млн. дол. США. Загальна вартість
проекту будівництва траси становитиме 5-8,5 млрд. дол. США. За
експертними оцінками, термін окупності траси може коливатися від 16 до
23 років.

У 1999 р. був підписаний Меморандум про взаєморозуміння та плани
співробітництва в модернізації, реконструкції та розвитку залізничного
коридору №5 між представниками залізниць України, Угорщини, Словацької
Республіки, Словенії, Італії. Коридор №5 проходить по маршрутом Трест —
Любава — Загреб — Братислава — Чоп — Львів. Разом із коридором №3 вони
становлять головний шлях, що поєднує країни Центральної та Південної
Європи та Азії.

14 червня 1995 р. Уряди України і Словаччини підписали Угоду про
залізничне співробітництво через кордон. Взаємовідносини між
залізничними адміністраціями обох країн регулюються Угодою про
міжнародне пасажирське сполучення і Службовою інструкцією, Правилами
користування вагонами в міжнародних відносинах (ПКА) та Договором про
ПКА, Угодою про організаційні та експлуатаційні аспекти комбінованих
перевезень у сполученні “Європа — Азія”, Міжнародним транзитним тарифом.

Взаємовідносини України і Словаччини у галузі автоперевезень регулюються
положенням Угоди між урядами України і Словаччини про міжнародне
автомобільне сполучення (підписано 15 червня 1995 р. в Києві).
Відповідно до цього положення перевезення вантажів між обома країнами і
транзитом через їхні території виконуються згідно з відповідними
контрактами: для словацької сторони — 6 тис. транзитних дозволів, 5 тис.
двосторонніх дозволів, 250 нерегулярних пасажирських дозволів. На
сьогодні між Словаччиною та Україною діє 23 регулярних автобусних
маршрути.

23 травня 1994 року між Урядами України і Словацької Республіки
підписана Угода в галузі авіаційного транспорту. З боку України
визначене авіапідприємство — Авіакомпанія “Авіалінії України” на
маршрутах Київ — Попрад та Київ — Братислава.

У такому актуальному для України питанні, як транзитне транспортування
нафти і газу, необхідно розробити чітку законодавчо-правову базу, яка б
регулювала транзитні відносини України з Росією (головним імпортером
нафти і газу) і Словаччиною як країною, що може надати нам підтримку у
вирішенні суперечностей, які виникають з російською стороною.

У сфері міграції та гуманітарного обміну слід розробити спільні
програми, що передбачають пом’якшення візового режиму.

Загалом, для України, яка визначила інтеграцію до ЄС одним із головних
своїх зовнішньополітичних пріоритетів, досвід сусідньої країни з
багатьма схожими трансформаційними процесами є надзвичайно корисним.
Словаччина ж позитивно ставиться до євроінтеграційного вибору України і
готова співпрацювати в цьому напрямі.

2.2. Торгівельно-економічна співпраця країн

З 1990 р. у Словаччині, що входила до складу Чехословацької Федеративної
Республіки, почався перехід від централізованої планової системи
господарства до ринкової економіки. У 1990-1992 на аукціонах були
продані 9500 малих підприємств, в основному роздрібної торгівлі і сфери
обслуговування. До початку 1993 нараховувалося приблизно 16 тис.
приватних підприємств, з яких 2 тис. були спільними акціонерними
підприємствами, а 800 належали іноземним компаніям. Приватизація великих
і середніх державних підприємств у 1993 проводилася шляхом випуску і
продажу ваучерів.

У 1991 намітилося зниження темпів економічного розвитку словацької
економіки в результаті різкого зменшення зовнішньої торгівлі, переходу
до ринкових відносин і майже повної відсутності припливу іноземних
капіталовкладень. У 1992 величина валового внутрішнього продукту (ВВП)
Словаччини скоротилася на 30%, а до 1993 року рівень безробіття
перевищив 10-відсотковий бар’єр.

Постраждали як сільське господарство, так і промисловість. Сільське
господарство зазнало значних збитків через високу собівартість і
зменшення попиту на продукти харчування. У промисловості скорочення
випуску продукції було особливо значне в галузях обробної промисловості.

Досить серйозною проблемою для економіки Словаччини стала конверсія
воєнної промисловості. У скрутному становищі опинилися 35 машинобудівних
підприємств, які брали участь у виробництві військового спорядження для
країн Варшавського договору.

У 1989 р. 67% експорту Словаччини направлялося в СРСР та інші
східноєвропейські країни і 27% — у країни Європейського Союзу й інші
держави Західної Європи. У тому ж році 50% всього імпорту надходило з
країн Східної Європи і 32% — із Західної Європи. У 1993 картина
змінилася: 53% експорту Словаччини направлялося в країни Західної Європи
і 35% — у Східну Європу, у той же час 46% всього імпорту надходило з
країн Західної Європи і 42% — зі Східної Європи. Основні статті
словацького експорту становлять напівфабрикати для обробної
промисловості, машини і вироби хімічної промисловості. Основні статті
імпорту — машини і різні види палива.

Іноземні капіталовкладення з 1990 виявилися меншими, ніж можна було
очікувати. У 1993 вони становили всього 234 млн. дол. США.

В цей час за обсягами двостороннього товарообігу Словацька республіка
посідає 20 місце серед країн-партнерів України в світі та є 17-м за
обсягом ринком збуту українських товарів. Серед країн Центральної та
Східної Європи більші обсяги торгівлі мають місце лише з Польщею,
Угорщиною, Чехією та Румунією.

Основними і традиційними статтями експорту України до Словацької
республіки є залізорудна сировина (марганцеві і залізні руди),
електроенергія, чорне вугілля кам’яне, мінеральні добрива, різна хімічна
продукція, плосковальцьовані вироби із заліза і сталі, феросплави,
продукція машинобудування, стальні труби та інша продукція.

Найбільшими статтями українського імпорту з Словаччини стали:
вогнетривка цегла, стрічки транспортерні, плоский прокат, магнезит,
скляна тара, гербіциди, та інші товари переробної промисловості.

Українсько-словацьке співробітництво збагачує економіку обох держав.
Понад 240 підприємств зі словацьким капіталом працюють в Україні, а
Словаччина має сучасні енергозберігаючі технології, в яких зацікавлені
українці.

Однією з провідних галузей у співпраці Словацької Республіки та України
є туристична індустрія. За даними Держкомкордону, тільки у 2006 р.
виїхало за межі України 12 млн. 312 тис. громадян, а в’їхало 10 млн. 989
тис. іноземців. Причому Словаччина входить до першої десятки країн, які
найбільше відвідували громадяни України (наприклад, до Туреччини
виїжджало 4216,9 тис. чол., до Польщі — 3886,4 тис. чол., до Угорщини —
909,9 тис., до Словаччини — 806,5 тис. чол.). Слід відмітити, що
впродовж 2000-2006 рр. кількість громадян України, що від’їжджали до
Словаччини, збільшилася на 30%, а до Туреччини — на 15%. Це свідчить про
підвищення інтересу українців до мандрівок саме у ці країни. Вибір
країни для туризму обумовлений насамперед її політичною та економічною
стабільності, наявністю туристично-рекреаційних ресурсів та пропозицій
туристичних компаній, рівнем розвитку матеріально-технічної бази
готельного господарства, сервісу та індустрії розваг, візовим режимом,
характером транспортних зв’язків, природнокліматичними умовами.

За 2006 рік найбільший обсяг прибуття гостей до України було з Росії
(4812,7 тис.), Угорщини (556,9 тис.), Словаччини (104,5 тис.), а також
Чехії, Німеччини, США, Румунії. Зі Словаччини прибуття іноземців до
України, головним чином, відбувалося в рамках організованого туризму. На
2007 р. було зареєстровано незначне скорочення туристичного потоку з
України до Словаччини.

Співробітничають між собою і торгово-промислові палати України і
Словаччини, які діють на прикордонних територіях, — Коширська,
Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька. На базі
Коширської регіональної торгово-промислової палати реалізується проект
“Словацько-українська торгово-промислова палата”, яка фінансується
програмою PHARO CREDO (Європейський фонд). Проект передбачає проведення
українсько-словацьких семінарів та конференцій, виставок та презентацій
українських фірм, створення інформаційної бази для суб’єктів
підприємницької діяльності в Україні та Словаччині.

В Україні зареєстровано більше 200 спільних підприємств за участю
словацького капіталу (реально діють 234 підприємства). Позитивними
прикладами двостороннього торговельно-економічного співробітництва є
діяльність на українському ринку підприємств “Хемосвіт”, який має у
Волинській області 4 заводи, та “Мінерфін”.

Прикладом зростання інвестиційної активності словацьких суб’єктів
підприємницької діяльності на українському ринку є успішна участь
Східнословацького енергетичного підприємства в приватизації чотирьох
регіональних енергетичних компаній в Україні.

Дієвим інструментом поглиблення двосторонніх торговельно-економічних
відносин є діяльність змішаної Міжурядової комісії з
торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва між
Україною і Словацькою Республікою.

Взагалі упродовж минулого 2006 року спостерігалась тенденція зростання
товарообігу між Україною та Словацькою республікою. Згідно з даними
Держкомстату України, загальний обіг товарами та послугами склав 791,505
млн. дол. США (січень-жовтень 2006 р.), що на 7,8 відсотка більше, ніж
за відповідний період 2005 року. Окрім цього, є й інший, так би мовити,
бік медалі. До жовтня 2006 р. Словаччина інвестувала в економіку України
96,84 млн. дол. США, що становить 0,5 відсотка від загального обсягу
прямих іноземних інвестицій, залучених до української економіки. На
території України, як вже було сказано, діє 234 підприємства зі
словацьким капіталом. Значні обсяги інвестицій зі Словаччини надійшли до
підприємств Закарпатської області (4% від загального обсягу прямих
іноземних інвестицій, залучених в економіку Закарпаття), Запорізької
(3,8%), Волинської (2,7%), Івано-Франківської (1,8%) та Львівської
(0,2%) областей. На жаль, станом на жовтень 2006 року прямі інвестиції з
України в економіку Словаччини не залучалися.

Протягом першого півріччя 2007 р. продовжувалась позитивна тенденція
зростання зовнішньоторговельного обігу між Україною і Словацькою
Республікою: обіг товарами і послугами становив 553,503 млн. дол. США,
що на 21,4% більше, ніж за перше півріччя 2006 р.

Значними темпами зростали обсяги експорту українських товарів та послуг
до Словацької Республіки за І півріччя 2007 р. — на 26,9% — і склали
342,037 млн. дол. США. Позитивне для України сальдо
зовнішньоторговельного обігу товарами та послугами зросло у 1,57 разів і
склало 130,571 млн. дол. США. Обсяги імпорту словацьких товарів та
послуг до України протягом першого півріччя 2007 р. збільшились на 13,4%
і склали 211,466 млн. дол. США. Зовнішньоторговельний обіг товарами між
Україною і Словаччиною протягом першого півріччя 2007 р. збільшився на
19,9% і склав 518,403 млн. дол. США. Обсяги експорту товарів з України
до Словаччини протягом першого півріччя 2007 р. збільшились на 24,7% і
склали 319,737 млн. дол. США. Обсяги імпорту словацьких товарів до
України зросли за перше півріччя 2007 р. на 12,8% і склали 198,67 млн.
дол. США. Позитивне для України сальдо товарообігу з Словаччиною за
січень-червень 2007 р. зросло більш, ніж у 1,5 разів і склало 121,071
млн. дол. США.

На відміну від 2006 р. намітилась тенденція збільшення двостороннього
обігу послуг між Україною і Словаччиною: протягом першого і другого
кварталів 2007 р. загальні обсяги торгівлі послугами зросли на 49,4% і
склали 35,100 млн. дол. США.

2.3. Українсько-словацькі зв’язки в гуманітарній і культурно-духовній
сферах

З проголошенням незалежності України і Словацької республіки,
встановленням дипломатичних відносин між обома країнами створилися
сприятливі умови для розвитку двосторонніх відносин в гуманітарній і
культурно-духовній сферах на ґрунті рівноправності і взаємоповаги.

З 2004 року Словаччина розпочала новий етап свого розвитку. Історично
склалося так, що майже одночасно зі вступом Словаччини до Європейського
Союзу, Україна також набула більш західного спрямування. Останнім часом
розвиток українсько-словацьких відносин HYPERLINK
«http://www.rambler.ru/» \l «2» INCLUDEPICTURE
«http://images.rambler.ru/n/s10x16-r.gif» \* MERGEFORMATINET набуває
стабільності, адже розвивати та укріплювати взаємини з сусідньою країною
в усіх сферах є цілком природним. За умов розвитку демократії в Україні,
що забезпечує вільний і всебічний розвиток кожного громадянина держави,
пожвавлюється і культурне життя в країні. При цьому громадські молодіжні
організації відіграють не останню роль. Молодь завжди була і є рушійною
силою культурних процесів, від неї залежить здоров’я суспільства та
поширення національних традицій.

Наприклад, словацькі очільники з Києва також вирішили зробити свій
внесок у розвиток культурних українсько-словацьких процесів шляхом
заснування громадської організації “Словацький клуб України” у місті
Києві. На даному етапі розвитку організації ведеться розробка векторів
майбутньої діяльності. засновники “Словацького клубу України” при
створенні організації керувалися необхідністю заповнити прогалини та
ліквідувати значний інформаційний вакуум в українсько- HYPERLINK
«http://www.rambler.ru/» \l «1» INCLUDEPICTURE
«http://images.rambler.ru/n/s10x16-l.gif» \* MERGEFORMATINET
словацьких культурних відносинах HYPERLINK «http://www.rambler.ru/» \l
«3» INCLUDEPICTURE «http://images.rambler.ru/n/s10x16-r.gif» \*
MERGEFORMATINET , підвищити активність їх розвитку. Згідно з цим було
обрано культурно-освітні, інформаційно-аналітичні, правові та інші
напрямки діяльності організації, здійснення яких задовольняє законні
соціальні, культурні, духовні, професійні та творчі спільні інтереси
членів організації.

На загальнодержавному рівні взаємодія у сфері культури між Україною та
Словаччиною здійснюється у відповідності з Планом співробітництва між
Міністерством культури і мистецтв України та міністерством культури
Словацької Республіки на 2003-2007 рр. Важливу роль тут відіграє
українське Посольство в Братиславі .

За його сприяння вперше за останні 10 років у 2006 році пройшли Дні
української культури в Словацькій Республіці (березень 2006 р.), причому
не тільки в Братиславі, але й в ряді інших міст Словаччини (Банська
Бистриця, Пряшів, Кошице).

Дні культури проходили в рамках виконання Плану дій Україна — ЄС та
створення позитивного міжнародного культурно-мистецького іміджу України
у світі. Важливим елементом цієї акції стала підтримка
духовно-культурних потреб української громади, що проживає в Словаччині.

Організаторами заходу виступили Міністерство культури і туризму України
та Міністерство культури Словацької Республіки.

Програма культурних заходів була яскравою і включала в себе виставку
сучасної української книги, виставку молодої талановитої художниці М.
Абрамової, показ українських фільмів та концертні виступи Національного
ансамблю солістів “Київська камерата”.

Відкриття Днів культури відбулося концертом Національного ансамблю
солістів “Київська камерата” в Словацькій філармонії (м. Братислава). В
урочистостях з нагоди відкриття Днів культури України з української
сторони взяли участь заступник Міністра культури і туризму України О.Г.
Шокало-Бенч та Надзвичайний і Повноважний Посол України в Словацькій
Республіці І.В. Огнівець.

В ході Днів підписана Угода про співпрацю між Національною
парламентською бібліотекою України та Державною науковою бібліотекою м.
Банська Бистриця (Словацька Республіка). В рамках Днів культури в
Державній науковій бібліотеці м. Банська Бистриця відкрито український
зал, що дозволить словацькому читачу більш тісно познайомитися з
українською культурою, історією та політичним життям.

Дні культури України були тепло прийняті словацькою публікою, зокрема
представниками української діаспори.

Міністерство культури і туризму України і надалі продовжуватиме тісно
співпрацювати зі словацькою стороною, а у 2007 році приймало колективи
та окремих виконавців в рамках Днів культури Словаччини в Україні.

За організаційної підтримки та при безпосередній участі Посольства було
проведено і традиційне щорічне свято “Дні добросусідства” на
українсько-словацькому кордоні (6 травня), традиційне Свято культури
русинів-українців в м. Свидник (23-25 червня), міжнародну наукову
конференцію в м. Свидник “Словацько-українські взаємини в галузі
історії, культури, мови та літератури” (23-24 червня) тощо.

Натомість взаємодія у сфері освіти між Україною та Словацькою
республікою здійснювалася у відповідності з Програмою співробітництва
між Міністерством освіти і науки України та міністерством освіти
Словацької республіки в галузі освіти на 2005-2008 р.р. Основними
напрямами співробітництва наразі є обміни студентами — на частковий та
повний курс навчання, вчителями, викладачами, стажистами, практикантами
та аспірантами, а також вченими — на педагогічну та наукову роботу.

Між 29 вищими учбовими закладами України та 13 вузами Словацької
республіки підтримуються прямі зв`язки, аналогічне співробітництво
здійснюється між середніми та середніми спеціальними учбовими закладами
України та Словацької республіки .

За сприяння українського Посольства у 2006 році у сфері освіти було
багато зроблено для відновлення співпраці Київського національного
університету ім. Т. Шевченка та Університету ім. Я. Коменського (м.
Братислава); встановлення прямих контактів факультету журналістики та
факультету природних наук Університету ім. Святих Кирила та Мефодія (м.
Трнава) з аналогічними факультетами вузів в Україні; сприяння створенню
курсу української мови в Університеті ім. К. Філософа (м. Нітра);
функціонуванню відділення української мови та культури Університету ім.
М. Бела (м. Банська Бистриця).

Продовжує функціонувати так звана “Вишеградська стипендіальна програма
для України”, яка передбачає надання 32 стипендій на загальну суму 230
000 євро для річного стажування (2 семестри) громадян України на базі
вищої освіти (по 8 стипендій для стажування у вищих навчальних закладах
кожної з країн “Вишеградської четвірки”).

Широке співробітництво здійснюється між бібліотеками, архівами та іншими
подібними закладами України та Словацької республіки. Зокрема,
Національна парламентська бібліотека України підтримує зв`язки з 5
бібліотеками Словаччини, а, як вже було сказано, в березні минулого
року, в рамках Днів культури Україні в Словацькій Республіці,
Національною парламентською бібліотекою України було підписано ще одну
угоду — Договір про співпрацю з Державною науковою бібліотекою
Словаччини в м. Банська Бистриця.

У 2006 р. відомим словацьким письменником і науковцем українського
походження академіком М. Неврлим та завідуючим кафедрою загальної
історії філософського факультету Університету ім. Я. Коменського М.
Данішем, за участі українського Посольства, опрацьовувалось питання щодо
створення у структурі Словацького національного архіву Фонду українських
історико-документальних матеріалів, у якому зберігатимуться документи,
отримані від представників української національної меншини Словаччини.

В рамках молодіжних обмінів варто згадати відпочинок 67 українських
дітей — учнів шкіл Закарпатської області — у дитячому таборі “Школа у
природі” на сході Словаччини, оздоровлення 42 українських дітей з
Чорнобильської зони України в літньому оздоровчому таборі “Озета” в
Центральній Словаччині, а також відпочинок та оздоровлення 40 дітей з
Чорнобильської зони України на базі Сігордського лісового училища на
сході Словаччини.

За сприяння українського Посольства торік опрацьовувались проекти Угоди
між Кабінетом Міністрів України та урядом Словацької республіки про
академічне визнання документів про освіту та наукові ступені та Угоди
про співробітництво у сфері фізичної культури та спорту між
Міністерством України у справах сім`ї, молоді і спорту та міністерством
освіти Словацької республіки. Що ж до подальших перспектив, то важливою
подією, яка визначатиме українсько-словацьке культурно-гуманітарне
співробітництво між двома країнами, буде проведення в Україні чергових
засідань Міжурядової українсько-словацької комісії з питань національних
меншин, освіти і культури.

Розділ 3

Напрямки подальшого розвитку українсько-словацьких відносиН

3.1. Основні шляхи розвитку міждержавних відносин

Значні перспективи має співробітництво України і Словаччини в
енергетичній галузі та у сфері транзиту енергоносіїв. Це не тільки
збільшення поставок української електроенергії в СР, але і реалізація
проекту Євроазійського нафтотранспортного кордону, який включений до
стратегії енергетичної безпеки ЄС, з постачання каспійської нафти
нафтопроводом Одеса — Броди територією Словаччини на НПЗ Чехії та інших
європейських країн, що дозволить Україні й Словаччині більш ефективно
використати свої нафтотранспортні потужності. Наразі експорт української
електроенергії в Словаччину становить 500 млн. кВт-годин на рік. Але
Словаччина зацікавлена у збільшенні експорту української електроенергії,
з огляду на недостачу електроенергії в країні та майбутню актуалізацію
цієї проблеми внаслідок планового закриття двох блоків АЕС і збільшення
енергоспоживання новими автомобілебудівними заводами. Сторони планують
збільшити експорт електроенергії до 2-3 млрд. кВт-годин на рік.

Необхідно мати на увазі, що в період 2007-2013 рр. Словацька Республіка
отримає найбільший обсяг інвестицій із фондів ЄС за всю свою історію.
Питома вага цих інвестицій припадає на транскордонне співробітництво
Словаччини в рамках ENPІ із Україною. Це потребує більшої ініціації й
подальшої координації транскордонного співробітництва і регіонального
розвитку прикордонних регіонів двох країн з метою максимального доступу
можливостей фінансових інструментів ЄС і ефективного їх використання по
обидва боки кордону. Зокрема і для розвитку прикордонної інфраструктури.

В результаті завершення переговорного процесу з іншими суміжними з нами
країнами ЄС, для Україна наразі важливо побачити загальну,
відпрацьовану, консолідовану позицію наших сусідів у цьому питанні.
Конструктивний підхід до запровадження місцевого прикордонного руху
дозволив би в значній мірі пом’якшити результати введення додаткових
режимних обмежень, пов’язаних із вступом сусідніх з Україною країн ЄС, в
тому числі і Словаччини, до Шенгенського простору.

Завдяки спрощеному пропуску на багато легше вирішувались би питання
людських, родинних, культурних та підприємницьких контактів — основи
регіонального транскордонного співробітництва, що в свою чергу сприяло б
подальшому процесу формуванню території єдиного європейського,
гуманітарного простору по обидва боки кордону.

В цьому контексті дуже важливим є два аспекти — невідкладне
запровадження місцевого прикордонного руху одночасно із вступом сусідніх
країн до Шенгенського простору та його запровадження на територію, яка
дійсно охоплює територію транскордонного співробітництва. До районів,
включених до цієї угоди, мають потрапити населені пункти — центри
транскордонного співробітництва як з української, так і з словацької
сторони.

Ключовою темою двосторонніх україно-словацьких відносин загалом та
транскордонного співробітництва, зокрема, а також з точки зору
формування регіональної політики як України так і Словаччини є питання
національних меншин (української в Словаччині, словацької в Україні).

Як відомо, в цьому році Словаччина визначила до 2015 р. пріоритети
урядової програми державної підтримки словаків, які проживають за
кордоном. Передбачається суттєві збільшення обсягів фінансової й
матеріально-технічної допомоги словацьким закордонним центрам, в тому
числі й в Україні.

Україна наразі здійснює свою Державну програму співпраці із українцями
за кордоном на період до 2010 р. (затверджена постановою Кабінету
Міністрів України 26 липня 2006 р.), яка дає змогу забезпечувати
довготривалу і конкретну підтримку українців за кордоном, як носіїв
української культури, мови і духовності, збереження їхньої етнічної
ідентичності та національно-культурної самобутності, зміцнення зв’язків
із Україною.

Інструментом реалізації підтримки української меншини в Словаччині і
словацької меншини в Україні є активізація транскордонного
співробітництва. В цьому контексті важливого значення набуває реалізація
Регіональної програми співпраці із закордонними українцями на період до
2010 р. та Програма розвитку транскордонного співробітництва
Закарпатської області, прийнятих нещодавно Закарпатською обласною радою.

Словаччина та ще вісім країн — членів Європейського союзу, серед яких і
ще один сусід України — Польща, 31 грудня 2007 року ввійшли до
Шенгенської зони. Насамперед це означає скасування прикордонного
контролю між цими країнами, що дозволить власникам шенгенської візи
переїзд між цими країнами без паспортного контролю. У країнах колишнього
соціалістичного табору цю подію порівнюють з падінням «залізної завіси”.
У той же час можна говорити про спорудження цього року нової,
високотехнологічної “завіси” між Україною та Словаччиною.

Близько 35 мільйонів євро коштує оснащення нового шенгенського кордону
спеціальними пристроями для його контролю, закупівля нових транспортних
засобів та будівництво нових об’єктів. Реорганізація служби прикордонної
та міграційної поліції міністерства внутрішніх справ Словацької
Республіки проводиться поступово, у кілька етапів, так що вона
пристосовується до нових умов та вимог і в той же час продовжує повністю
виконувати свої обов’язки.

Уздовж кордону були інстальовані сенсорні камери, які реєструють рух
живих організмів та відображають його на великих плазмових екранах. А
для запобігання несанкціонованого перетину кордону в поїздах словацькі
митники тепер застосовують спеціальні сканери. Значно полегшить роботу
словацьких прикордонників і запровадження тут шенгенської комп’ютерної
системи “SІSOne4all”, за допомогою якої можна відразу перевірити, чи
перебуває та чи інша особа у розшуку і чи не стоїть автомобіль на обліку
викрадених машин.

Один з найбільших автомобільних пунктів пропуску на
словацько-українському кордоні Вишнє Нємецьке — Ужгород. Раніше тут були
лише дві проїзні смуги: одна — для дипломатів та автобусів, інша — для
усіх автомобілів. Нині ж мається п’ять нових смуг, тобто тепер це
пропускний пункт, який повністю відповідає європейським стандартам.

Значно збільшено і кількість персоналу: ще в 2004 році були задіяні 293
особи, нині ж кількість прикордонників буде збільшено майже втричі.

Тим не менше останнім часом багато політиків у Австрії та Баварії мають
сумніви у спроможності нових країн, що ввійшли до Шенгенської зони,
належним чином контролювати та охороняти нові кордони. Так, міністр
внутрішніх справ Австрії Ґюнтер Платтер висловлює побоювання щодо в’їзду
нелегальних мігрантів або навіть терористів у Європейський союз саме
через словацько-український кордон.

Але слід не погодитися з такими припущеннями. На наш погляд, жодна інша
країна Шенгенської зони не має такої досконалої системи та кордону, який
би так пильно охоронявся.

Про відповідність обслуговування словацько-українського кордону
європейським стандартам свідчить і попередній звіт інспекторів
Євросоюзу, складений у липні 2007 року. Як відомо, у липні 2007
Словаччина отримала оцінювальний звіт інспекторів Європейської комісії
про готовність Словаччини до застосування шенгенських вимог у сфері
державних кордонів. Цей звіт був дуже позитивним для Словаччини. Це
свідчить про те, що уряд Словаччини успішно виконали передумови для
прийняття у Шенгенську зону.

Словацька сторона оптимістично оцінює і співпрацю з українськими
прикордонниками. Вони вважають, що Україна в змозі впоратися з усіма
завданнями та проблемами, що стосуються словацько-українського кордону.

Отже, ми стаємо свідками, коли Євросоюз, з одного боку, декларує
недопущення появи нових розмежувальних смуг на кордонах з сусідами, з
іншого — прагне максимально убезпечити свої майбутні східні кордони від
нелегальних потоків людей та товарів. Це зрозуміло, і Україна до цього
має ставитися з розумінням.

Нові члени ЄС повинні будуть також привести своє зовнішньоторгове
законодавство у відповідність з європейськими нормами. Всередині ЄС
створений спільний ринок та єдиний митний простір. Ці нові обставини
неминуче спричинять проблеми для українських експортерів, ускладнять їх
доступ на європейський ринок. Замість інтеграції в Європу у найближчій
перспективі Київ отримає розрив ділових контактів та нові проблеми з
традиційними партнерами.

У цьому контексті транскордонне співробітництво загалом, і
українсько-словацьке прикордонне співробітництво зокрема, виступають
одним з важливих інструментів європейської інтеграції України. Тому
стратегія такого співробітництва як на короткотермінову, так і на
довгострокову перспективи, має враховувати фактори нової східної
політики Європейського Союзу і максимально використати нові інструменти,
які надає ЄС.

Отже, можна поставити три основні запитання, які стосуються подальших
перспектив відносин між Україною та Словаччиною:

1. Чому співробітництво між словацькими та українськими установами з
інституційної точки зору є таким обмеженим?

2. Хто міг би стати ідеальним партнером (партнерами) для співробітництва
між словацькими та українськими установами?

3. Яка інституційна структура могла б бути найкращою для підтримки
транскордонного співробітництва між Словаччиною та Україною (оскільки
Карпатський єврорегіон ще не розробив таку структуру)?

Проведений аналіз дозволив ідентифікувати три основні проблеми: візову,
перетин кордону, регіональний розвиток (асиметрії, відсутність спільних
пріоритетів).

Візова політика. Відомо, ЄС і Україна парафували угоду про спрощення
візового режиму, що передбачає кращі умови отримання віз для певних
категорій громадян України.

Водночас, ЄС розпочав роботу над новим Візовим кодексом, що має прийти
на зміну Спільній консульській інструкції.

Наразі Словаччина репрезентувала нешенгенську Європу, але зовсім недавно
вступила в Шенген.

Тим не менш, наразі візова практика і вимоги країн шенгенської та
нешенгенської Європи (в т.ч. й Словаччини) хоча і має розбіжності, але
містить багато спільних рис.

Моніторинг візової практики засвідчив: візові практики різняться не лише
за рівнем забезпечення громадян інформацією, ефективністю організації
черг, переліком візових вимог, але й ставленням до українських
заявників. Поняття “ставлення” включає не лише ввічливе обслуговування,
а й готовність консульських працівників надати заявникам якісну та повну
інформацію щодо віз.

Прозорість візової процедури дуже важлива не лише для
громадян-заявників, але й для країн-господарів (Словаччина!). Адже
враження від візиту до консульства можуть суттєво вплинути на загальне
сприйняття заявником країни — як позитивно, так і негативно. Для
багатьох українців візит до консульської установи стає першим
знайомством з Європою, місцем, де вони мимоволі порівнюють “європейські
цінності”, що існують на папері, з реальною практикою.

Наприклад, більшість опитаних відзначали, що отримати візу в
Генеральному консульстві Угорської Республіки в Ужгороді набагато легше,
безпроблемніше і т.д., ніж в Генеральному консульстві Словацької
Республіки в Ужгороді.

Зрозуміло, що вимоги Консульства — реакція країн ЄС на виклики їх
внутрішній безпеці. Чим серйозніші виклики, тим складніша процедура і
суворіші вимоги до заявників. Водночас візова політика, і ми це
розуміємо, віддзеркалює не лише ситуацію в ЄС, але й якість і процес
трансформації внутрішньої політики самої України. Характер візового
режиму чи не найкраще з усіх форм міжнародної співпраці виявляє рівень
довіри країн ЄС до влади та суспільства України. Саме недовіра офіційних
кіл ЄС до українців та непослідовність дій української влади зумовили
неприємну для нас практику надання віз, від якої країни ЄС не поспішають
відмовлятися.

Причини, що заважають Заходу бачити в нас надійних партнерів, відомі:
суперечності зовнішньополітичного курсу; повільність економічних реформ;
корупція; неоднозначний міжнародний імідж; інтенсивність нелегальної
трудової міграції (як загроза внутрішньому ринку праці); слабка
інфраструктура північно-східних кордонів України, що слугує вікном для
нелегальних мігрантів з країн “третього світу”, контрабандних товарів,
торгівлі людьми.

З огляду на впровадження у візову практику інноваційного підходу,
важливо здійснювати моніторинг проходження візової процедури відповідно
до нових вимог, фіксуючи динаміку позитивного та негативного досвіду, а
також моменти, які потребують швидкого й ефективного реагування.

Парафування Угоди про спрощення візового режиму ЄС та Україною є
безумовно позитивним зрушенням у взаєминах двох сторін та важливою
спробою подолати жорсткий бар’єр на шляху спілкування значної частини
громадян. Однак у візовому полі залишається ще багато проблем, які
необхідно вирішувати, пам’ятаючи про громадян, які не увійшли до
визначених пільгових категорій, особливо в прикордонні.

Основне завдання для України — пам’ятати, що тільки економічне, правове,
безпекове, культурне наближення до стандартів ЄС може наблизити її до
стратегічної мети.

Перетин кордону. Що стосується перетину кордону, то основну увагу тут
слід звернути на:

— перегляд двосторонньої нормативної бази з прикордонних питань між
Словацькою республікою та Україною, з урахуванням вступу Словацької
республіки в ЄС у 2004 році та вступу до Шенгенського союзу в 2007 році;

— удосконалення законодавства в питанні спрощення формальностей при
здійсненні прикордонно-митного контролю з метою скорочення часу
очікування при перетині кордону, насамперед для такої категорії
пасажирів, як туристи;

— створення консультаційних пунктів;

— створення спільних учбових центрів, що діють на постійній основі;

— допомогу у технічному дооснащенні українських прикордонних підрозділів
або створення спільних проектів з метою забезпечення надійної охорони
державного кордону, оскільки на даний час здійснюється тільки
одностороннє забезпечення словацьких прикордонних підрозділів;

— продовження роботи з переоснащення українських КПП до стандартів ЄС та
Шенгену;

— недостатній рівень обміну інформацією щодо загальнодержавних та
регіональних свят та інших подій, що призводить до суттєвого зростання
пасажиропотоку в пунктах пропуску, або виникнення інших нестандартних
ситуацій, які мають бути вирішені завчасно;

— активізацію проведення спільних операцій між відповідними органами
сторін з метою своєчасного припинення протиправної діяльності на
державному кордоні організованими злочинними угрупованнями;

— розвиток та удосконалення взаємодії з питань охорони державного
кордону.

Регіональний розвиток. Позитиви: 5 грудня 2000 р. – угода між Кабінетом
міністрів України та урядом Словацької Республіки про транскордонне
співробітництво стала правовою основою для транскордонного
співробітництва; укладена угода між Закарпатською областю та Пряшівським
краєм про співробітництво; нові можливості, що їх надасть нова програма
сусідства ENPІ; день добросусідства (треба, щоб ця акція не була
одиничною, а стала тривалим співробітництвом); слід використовувати
Норський Фонд.

Проблеми: недостатньо активне співробітництво між Закарпатською областю
та Пряшівським краєм; недостатнє бажання з боку Словаччини проводити
активне співробітництво; часта зміна керівництва призводить до того, що
попередні напрацювання не розвиваються, а, навпаки, зупиняються та
втрачаються вигідні проекти; співробітництво на рівні міст відбувається
на дуже низькому рівні або не відбувається взагалі (наприклад, високий
рівень співробітництва Мукачева та Пряшева у культурній та спортивній
сферах. Якщо ж мова йде про інші сфери, про створення спільних проектів,
то тут вже ніякого розвитку не відбувається); Україна не член ЄС;
абсолютна відсутність знань про ЄС в Україні; малоефективна робота з
українського боку (випадки, коли проект зі словацького боку вже
завершений, а з українського — жодної відповіді), немає ініціативи з
українського боку. Розширення програми ІNTERREG ІІІ A і на Румунію може
призвести до того, що Україна взагалі діяти не буде; недостатні контакти
між людьми, зокрема, варто розвивати контакти між парламентаріями як на
державному, так і на регіональному рівнях, навіть створити
міжпарламентську українсько-словацьку групу.

Можна запропонувати наступні шляхи розв’язання окреслених вище проблем.

1. Спільно визначити пріоритети співробітництва для двох сторін, тобто
для обох адміністрацій — Пряшівської, Кошицької та Закарпатської на
рівні NUTS 2. Однак ця домовленість обов’язково має бути спільною, а не
односторонньою. Винести це питання на засідання українсько-словацької
міжурядової комісії.

2. Розробити стратегічне дослідження (strategіc paper) для розвитку
транскордонного співробітництва між Україною та Словаччиною (як це було
здійснено перед впровадженням програми TACІS в Україні та Росії).
Спочатку слід розробити попередній план для такої стратегії, а вже потім
— саму стратегію.

3. Розробити відповідний план дій, в якому будуть розписані всі дії на
кожен рік.

4. Створити спільний українсько-словацький орган для співробітництва,
оскільки контракт будуть підписувати 4 сторони: ЄС, Словаччина, Україна
та ще спільний орган.

5. Цей затверджений спільний орган розробить програму.

Пріоритетними можна вважати такі питання:

1. Розвиток (розвиток співробітництва взагалі і регіональний зокрема).

2. Кордон (перетин і охорона — звичайно, варто шукати фінансування для
цього з інших джерел, але важливо було б і розробити відповідний
проект).

3. Люди (інформування та навчання про програму ENPІ).

4. Освіта (абсолютна відсутність знань про ЄС. Тому це співробітництво
має бути спрямоване на інформування органів влади, прикордонних та
поліцейських структур про ЄС, систему грантів, можливості Шенгену.

Нова фінансова перспектива ЄС дає змогу змінити ситуацію в прикордонні,
принаймні на українсько-словацькій ділянці державного кордону України,
формуючи, власне, на цій території спільні європейські цінності —
простір європейського співжиття, де відбувається процес становлення
європейської ідентичності, що супроводжується активною ціннісною
перебудовою суспільства.

Тому вже тепер в українсько-словацькому міждержавному співробітництві
варто формувати такі механізми співпраці, які не вступали б у
суперечність із виконанням Україною і Словаччиною договірних зобов’язань
перед іншими державами-партнерами або їх об’єднаннями. Загалом спільними
і погодженими діями обох сторін цілком можливо нівелювати або хоча б
пом’якшити дію несприятливих зовнішніх впливів на українсько-словацьке
співробітництво.

На жаль, доводиться констатувати, що, як і в 1990-ті роки, головним
системним чинником гальмування українсько-словацької міждержавної
співпраці найближчим часом буде комплекс складних внутрішніх чинників.
Найсерйозніші з-поміж них — досить істотне відставання України від
Словаччини у справі реформування економічної і політичної системи,
реального впровадження ринкових відносин та побудови демократії і
громадянського суспільства. Адже рівень політичної і
соціально-економічної структуризації словацького суспільства, наближення
його за цими характеристиками до цивілізованих європейських стандартів
дещо вищий.

У цьому сенсі, на наш погляд, партнерське співробітництво між Україною
та Словацькою республікою може зіграти позитивну роль навіть у
демократизації українського суспільства. Для сучасної України становить
значний інтерес досвід Словаччини з динамічної зміни характеру
внутрішньополітичних перетворень наприкінці 1990-х років та радикальної
переорієнтації зовнішнього курсу словацької держави. Саме це дало
можливість Словацької республіки в надзвичайно короткий, з історичного
погляду, термін наздогнати інші держави Вишеграда в процесі інтеграції
до загальноєвропейських структур, і уже разом з РП, ЧР і УР отримати в
2002 р. запрошення на вступ до Європейського союзу в 2004 р. Тоді ж
Словаччина стала членом НАТО. Україні зовсім не завадило б використання
позитивних моментів інтеграційного досвіду Словацької республіки та
словацької стратегії і практики прискореного наближення до ЄС.

У нових геополітичних умовах на початку третього тисячоліття
розгортається якісно новий етап українсько-словацького співробітництва,
суттю якого буде якісна зміна і вдосконалення всієї системи міждержавних
відносин з урахуванням наслідків розширення загальноєвропейських і
євроатлантичних структур на Схід. Основне завдання нового етапу —
максимальне використання накопиченого за 1990-ті роки практичного
досвіду та існуючого потенціалу двосторонньої міждержавної взаємодії для
успішної реалізації євроінтеграційних планів України і Словацької
республіки та подальшого розвитку відносин стратегічного партнерства між
двома державами.

Тому особливо важливим є реальна оцінка по-новому досвіду, стану і
перспектив стратегічного партнерства України і Словацької республіки.
Незважаючи на проблемний і дискусійний характер самої категорії
“стратегічне партнерство”, а тим паче застосування цього поняття для
оцінки відносин таких різномасштабних держав, як Україна і Словаччина з
дещо відмінним геополітичним становищем, помилкою для обох сторін була б
відмова від особливого статусу українсько-словацьких міждержавних
відносин. Адже за чотирнадцять років співробітництва в практиці
взаємодії двох держав у цілому, основних державних органів зокрема, та
на всіх рівнях структури державної влади склалися сталі й регулярні
зв’язки між українською і словацькою сторонами, здійснювалася
координація зовнішньої та з окремих аспектів і внутрішньої політики.
Здебільшого співпадали національно-державні інтереси України і
Словацької республіки.

Не слід цілком заперечувати, що українсько-словацьке стратегічне
партнерство в 1990-ті роки мало почасти декларативний характер. Але
зараз настав час наповнення його конкретним змістом. Позитивними
сигналами для України щодо можливості подальшого зміцнення і розвитку
стратегічного українсько-словацького партнерства є офіційна позиція
Словацької республіки з підтримки України на міжнародній арені без
втручання у внутрішньополітичні українські справи, пропозиції Словаччини
щодо можливості залучення України до роботи Вишеграда та співробітництва
держав Центрально-Східної Європи з розбудови нових східних кордонів ЄС з
Україною, запобігання перетворення їх у розмежувальні лінії в Європі,
активна співпраця Словацької республіки з українською стороною в
транзиті енергоносіїв зі Сходу до країн ЄС.

Нові геополітичні умови потребують і зустрічних активних кроків з боку
України до зближення з Словацькою республікою. У цьому контексті
вбачається доцільним ініціювання українською стороною істотного
посилення координації зовнішньополітичної діяльності зі Словаччиною.
Наповненню українсько-словацького стратегічного партнерства конкретним
змістом може сприяти спільна розробка державними органами України і
Словацької республіки довготривалої концепції розвитку двосторонніх
відносин та послідовна реалізація її завдань і положень на практиці.
Така українсько-словацька концепція здатна стати першим документом і
складовою частиною оновленої цілісної стратегії зовнішньої політики
України в Центрально-Східній Європі, яка ґрунтуватиметься на спільних
інтересах української держави і країн регіону — майбутніх членів ЄС.

Конструктивна, узгоджена і послідовна робота з подальшого зміцнення і
вдосконалення міждержавного співробітництва України і Словацької
республіки об’єктивно необхідна навіть в силу того, що ці держави
географічно розташовані поряд. І, може, не так важливо, чи будуть їхні
відносини формально йменуватися стратегічним партнерством. Але за суттю
вони мають залишатися справді партнерськими на довготривалу перспективу
— рівноправними, добросусідськими відносинами міжнародного
співробітництва двох незалежних європейських держав.

При цьому, щоправда, слід враховувати, що позитивні досягнення
Словаччини на міжнародній арені на зламі другого і третього тисячоліть,
однак, не завжди матимуть сприятливий вплив на майбутній розвиток
українсько-словацького міждержавного співробітництва. Слід зважати на
те, що Словацька республіка тривалий час заклопотана проблемами
адаптації та інтеграції до загальноєвропейських і трансатлантичних
структур. Вона матиме дещо відмінний від України статус на міжнародній
арені як член трансатлантичної спільноти і об’єднаної Європи. Можливість
самостійного розвитку міждержавних зв’язків з Україною певним чином
Словаччині регламентуватиме Брюссель. Гальмуюче діятимуть ще й інші
негативні чинники, зокрема, нові східні — шенгенські — кордони ЄС.

Така зміна геополітичного тла і нові умови можуть ускладнити практичну
реалізацію українсько-словацького партнерства. Втім, на нашу думку,
запобігти стагнації двосторонніх українсько-словацьких відносин можна
здійсненням активних превентивних спільних кроків з розбудови
міждержавного співробітництва на всіх сформованих за минуле десятиліття
напрямах і рівнях співпраці.

3.2. Перспективи в економічній співпраці двох держав

З огляду на теперішні реалії подальші перспективи лежатимуть у площині
перспектив економічних відносин Україна — Європейський Союз. Входження
Словацької економіки до єврозони накладає на український експорт всі
квоти і обмеження Єврокомісії, особливо це стосується металу, різних
видів прокату, труб металевих, хімічних і мінеральних добрив,
текстильних виробів, сільськогосподарської продукції.

Набуття Україною статусу країни з ринковою економікою, вступ найближчим
часом до СОТ та укладення Угоди про вільну торгівлю з ЄС матиме
надзвичайно важливе значення для розширення торговельно-економічного
співробітництва з Європейським Союзом та Словаччиною зокрема, дозволить
уникати квот та обмежень на експорт до ЄС сталеливарної продукції,
хімічних добрив, текстилю та сільськогосподарських товарів. Значні зміни
цін на енергоносії, які постачаються в Україну з РФ, матимуть передусім
вплив на експортні можливості українського металургійного комплексу,
товарів хімічної промисловості.

У цьому зв`язку ще більш актуальним постає питання розширення
номенклатури українського експорту до СР, збільшення в ньому частки
технологічних товарів: авіа- та спецтехніки, приладів, машин,
механізмів, зменшення в загальному експорті частки товарів, при
виробництві яких потрібні великі затрати енергоресурсів. Великі
перспективи має співробітництво в галузі енергозбереження: спільне
виробництво когенераційних установок для українського ринку з
використанням вітчизняних двигунів дасть можливість зменшити частку
імпорту зі Словацької республіки та зменшити енергоємність українських
товарів. Спільне впровадження новітніх енергозберігаючих технологій —
використання біомаси, енергії малих рік, вітру, сонячної енергії
приведуть до розширення та поліпшення структури товарообігу між нашими
країнами.

Значні перспективи має співробітництво між нашими країнами в
енергетичній галузі та у сфері транзиту енергоносіїв. Це не тільки
збільшення поставок української електроенергії в СР, але і реалізація
проекту Євро-Азійського нафтотранспортного коридору, який включений до
стратегії енергетичної безпеки ЄС, з постачання каспійської нафти
нафтопроводом Одеса — Броди територією Словаччини на НПЗ Чехи та інших
європейських країн, що дозволить Україні і Словаччині більш ефективно
використати свої нафтотранспортні потужності.

Словаччина зацікавлена у збільшенні експорту української електроенергії
до Словацької республіки з огляду на недостачу електроенергії в
Словаччині та загострення цієї проблеми внаслідок планованого закриття
2-х блоків АЕС і збільшення енергоспоживання новими автомобілебудівними
заводами.

Оцінки тенденцій розвитку провідної галузі Словаччини —
автомобілебудування показують, що після розширення Євросоюзу і набуття
Словаччиною членства в ЄС переміщення виробництва автомобілів на схід
Європи стане ще більш інтенсивним, особливо, в секторі виробництва
компонентів, запчастин та комплектуючих.

Перспективним буде перенос акценту з експорту української сталеливарної
продукції на експорт металевих напівфабрикатів та готових деталей, повне
використання всіх сталеливарних виробів по квотах Єврокомісії. Доцільним
буде і подальше зменшення експорту з України деревини необробленої та
поступове освоєння готових виробів з лісоматеріалів; зменшення, шляхом
створення в Україні спільних підприємств, імпорту зі Словаччини плит
деревностружкових. У зв`язку з набуттям чинності директиви Єврокомісії
щодо обов`язкового вмісту біодизельного пального та біоетанолу на всіх
автозаправних станціях ЄС, перед Україною і Словаччиною відкриваються
широкі можливості по виробництву в Україні біодизелю і біоетанолу.

Як відомо, створено українсько-словацьку Міжурядову комісію з питань
транскордонного співробітництва. У минулому році було проведено два її
засідання: у травні 2006 року в м. Гуменне Словаччини та в грудні того ж
року в с. Солочин, що на Свалявщині.

Зокрема, під час останнього було розглянуто та внесено до Протоколу
рішення з таких важливих питань, як ситуація на спільних
словацько-українських пунктах пропуску кордону і перспективи будівництва
їх інфраструктури; уніфікація словацькою стороною митних декларацій при
перетині кордону на автомобільних пунктах пропуску; реконструкція
залізничної інфраструктури словацьких прикордонних станцій; стан
виконання Угоди про співробітництво між Закарпатською областю України і
Кошицьким та Пряшівським самоврядними краями Словаччини; впровадження
Програми сусідства; представлені окремі спільні проекти в економічній та
культурній сферах, зокрема було представлено і проект Стратегії
українсько-словацького транскордонного співробітництва, підготовлений
Словацькою асоціацією зовнішньої політики та регіональним філіалом
Національного інституту стратегічних досліджень в м. Ужгород.

Зазначалося також, що, виходячи з приєднання Словацької Республіки до
держав Шенгенської угоди, суттєво зміниться характер сучасного стану
охорони державного кордону з Україною. Комісія констатувала, що
створення сучасної системи управління кордоном стане провідним фактором
різкого прискорення економічного розвитку, активізації міжнародних
відносин і регіональної співпраці.

Перспективи розвитку торговельно-економічних відносин між Україною і
Словацькою Республікою лежатимуть у площині подальшого розвитку
економічних відносин Україна — Європейський Союз. Входження словацької
економіки до єврозони поступово накладатиме на український експорт всі
європейські обмеження і квоти, особливо стосовно сталеливарних виробів,
хімічних добрив, сільськогосподарської продукції.

Перспективним напрямком співробітництва в транспортній галузі є
ефективне використання комбінованих перевезень, розвиток 5-го
міжнародного транспортного коридору Європа-Китай.

З огляду на транзитне положення України і Словаччини обидві країни
зацікавлені в утриманні та збільшенні обсягів транспортування
енергоносіїв своєю територією, а також розширенні співпраці у цій
важливій сфері двосторонніх економічних відносин. Тому одним із
перспективних напрямків двостороннього співробітництва є реалізація
проекту Євро-Азійського нафтотранспортного коридору.

Особливого значення набуває розвиток двосторонніх відносин з Словацькою
Республікою в умовах її членства в Європейському Союзі та НАТО. Зі
вступом Словаччини до цих організацій та віднесенням словацьким
керівництвом українсько-словацьких відносин до пріоритетів зовнішньої
політики Словацької республіки створюються передумови для якісно нового
етапу розвитку двостороннього співробітництва, зокрема в контексті більш
активної підтримки Словаччиною євроінтеграційних та євроатлантичних
прагнень України.

У зв’язку з набуттям Словацькою Республікою членства в Європейському
Союзі, до пріоритетних напрямків двостороннього економічного
співробітництва на нинішньому етапі слід, насамперед, віднести
прискорену адаптацію договірно-правової бази двосторонніх відносин до
законодавства ЄС (з метою мінімізації можливих негативних наслідків
вступу Словацької республіки до ЄС для двостороннього співробітництва);
розширення економічного та збільшення обсягів торговельно-економічного
співробітництва; сприяння розвитку міжрегіонального та транскордонного
співробітництва; подальшу лібералізацію візового режиму

Динаміка економічних процесів у ЄС досить помітно вплине на економічний
стан України — з огляду на високий рівень відкритості її економіки.
Розширений за рахунок нових країн-кандидатів ЄС стане найбільшим ринком
збуту українських товарів та джерелом українського імпорту. Велика міра
впливу вимагатиме нових підходів до вироблення та реалізації економічної
політики, з урахуванням тенденції розвитку світогосподарських зв’язків у
цілому та економічної кон’юнктури в Європі зокрема.

Для українських експортерів більшість проблем, зумовлених розширенням
ЄС, виникає через те, що Україна відстає від країн-членів у сфері
ринково спрямованих соціально-економічних перетворень та за темпами
економічної і технологічної модернізації. Звичайно, це впливає на
конкурентоспроможність продукції наших виробників у відкритому ринковому
середовищі.

Членство в Євросоюзі протягом останнього десятиріччя не створювало
істотних перешкод для розвитку торгово-економічних зв’язків України з
іншими країнами. Переорієнтація країн-кандидатів на співробітництво у
цій сфері саме з членами ЄС переважною мірою вже відбулася
(країни-кандидати є другим за обсягом торговим партнером після США, а на
ЄС припадає понад 65% зовнішньої торгівлі цих країн). Отже, немає
достатніх підстав вважати, що входження окремих країн, зокрема
Словаччини, до складу ЄС призведе до згортання їхніх торгово-економічних
відносин з Україною.

Але, з іншого боку, необхідно активізувати розвиток транскордонних
зв’язків, а саме залучити для активного співробітництва західні області
України в рамках Карпатського єврорегіону, надати державну підтримку
розвиткові регіональної інфраструктури економічної та
зовнішньоекономічної діяльності. Потрібно розробити спільно із
словацькою стороною концепцію розвитку прикордонних областей із
залученням фінансування з боку ЄС. Не варто відриватися від Словаччини —
країни, співробітництво з якою є важливим кроком на шляху прискорення
євроінтеграційних процесів.

Висновки

Аналіз теоретичних та практичних основ україно-словацьких відносин
дозволив зробити наступні висновки та обґрунтувати такі рекомендації:

1. Становлення і розвиток українсько-словацького міждержавного
співробітництва мали системний характер, що проявилося в наступному:
еволюція різних напрямків, форм і видів відносин між Україною та
Словацькою республікою відбувалася під цілеспрямованим керівництвом
держав і відповідних державних органів і в кінцевому результаті привела
до формування цілісної системи двосторонніх добросусідських відносин та
заклала основи стратегічного українсько-словацького партнерства у
відносинах між двома незалежними державами. У цілому, міждержавні
зв’язки України та Словацької республіки стабільно розвивалися як
відносини міжнародного співробітництва.

2. В 1990-ті роки сформувалася системи ефективної взаємодії між
основними державними інституціями України і Словацької республіки —
парламентами і урядами, главами держав і урядів, міністерствами і
відомствами та іншими структурами. Разом з тим, зв’язки суб’єктів —
структурних елементів системи українсько-словацького міждержавного
співробітництва мали різну інтенсивність: офіційні контакти президентів
двох країн посилилися лише в 1999-2000 рр.; дещо раніше — в 1995-1997
рр. була започаткована принципово нова форма співпраці урядів —
регулярні зустрічі і переговори міжурядових делегацій; з деяких питань
недостатньою була координуюча спільна робота зовнішньополітичних
відомств; тільки наприкінці ХХ століття більш інтенсивним стало
двостороннє міжпарламентське і міжпартійне співробітництво.

3. Важливу роль у формуванні системи і координації
українсько-словацького міждержавного співробітництва зіграла діяльність
Міжурядової українсько-словацької комісії з питань торгово-економічного
і науково-технічного співробітництва та Міжурядової
українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і
культури.

4. Складовою частиною — підрівнем міждержавного українсько-словацького
співробітництва була взаємодія регіональних і місцевих органів державної
влади і самоврядування України і Словацької республіки, транскордонна
співпраця регіонів двох країн, у тому числі в рамках Карпатського
єврорегіону. Впродовж 1990-х років створено широку договірно-правову
базу українсько-словацького міждержавного співробітництва, яку складають
понад 100 двосторонніх міжнародно-правових документів.

5. Чинники, які знижують ефективність українсько-словацького
міждержавного співробітництва мають внутрішньо- і зовнішньополітичний
характер. Зокрема, з-поміж зовнішніх — різне міжнародне (геополітичне)
становище України і Словацької республіки, відмінність в
зовнішньополітичній орієнтації, належність до різних інтеграційних
структур; внутрішніх — характер правлячих політичних сил,
державно-політичних еліт, різноманітних кіл і груп впливу, безпосередніх
суб’єктів двосторонніх стосунків тощо. Словацька республіка об’єктивно
зацікавлена в стабільному розвитку незалежної демократичної України, так
само як і в економічному співробітництві з нею. Для країн Центральної
Європи Україна залишається стратегічним транзитним шляхом до ринків
країн СНД.

6. Визначальними в процесі розвитку співробітництва Словацької
республіки з Україною є такі чинники: динамічний розвиток двосторонніх
міждержавних стосунків, пошук можливостей регіонального інтеграційного
зближення, інтенсифікація співробітництва в загальноєвропейських
структурах. Політичне порозуміння між Україною і Словацькою республікою
сприяє плідному розвитку економічних зв’язків.

7. Дуже важливе в політиці Словацької республіки щодо України є
залучення її до регіональних інтеграційних процесів. Завдяки позиції
Словацької республіки Україна в червні 1996 р. стала членом
Центральноєвропейської ініціативи. Водночас, головним чином через
глибоку економічну кризу в Україні, Словацька республіка дуже обережно
ставиться до можливості приєднання України до центральноєвропейської
зони вільної торгівлі.

Список використаної літератури

Антюхина-Московченко В.И., Злобин А.А., Хрусталев М.А. Основы теории
международных отношений: Учеб. пособие. — М.: Международные отношения
1980. — 292 с.

Бурлацкий Ф.М. Некоторые вопросы теории международных отношений //
Вопросы философии. — 1983. — №9. — С. 54.

Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи
теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. — К.: Либідь, 2002. — 608 с.

Вiднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини:
здобутки і перспективи // Науковий вісник Дипломатичної академії при МЗС
України. Випуск 7. — К.: Дипломатична академія України при Міністерстві
закордонних справ України, 2002. — С. 221-229.

Віднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини:
здобутки і перспективи. — К.: Основи, 2004. — 128 с.

Візовий режим з Україною — якомога пізніше, членство в ЄС — якомога
швидше // Дзеркало тижня. — 2001. — 17 листопада. — С. 19.

Гершкова И.Н. Международные экономические организации. — М.:
Консалтбанкир, 2000. — 167 с.

Гожій С.Я. Транзитні можливості України дуже привабливі // Діловий
вісник. — 2001. — №3. — С. 51.

Грущинська Н. Головні аспекти транскордонного співробітництва між
Україною та Словаччиною // Економічний Часопис. — 2002. — №2. — С.
29-32.

Дахно І.І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — 2-ге вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2003. — 206 с.

Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч.
посіб. — 5-те вид., стер. — К.: Знання, 2006. — 213 с.

Долішній М. Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в
аспекті процесів європейської інтеграції. — Львів, 2000. — 92 с.

Европейское право: Учебник для вузов / Под. общ. ред. проф. Л.М. Энтина.
— М.: Норма, 2004. — 720 с.

Єременко В.І. Зовнішня політика Словацької респуьліки у виборчих
програмах політичних партій: Міжнародна безпека, інтеграція до НАТО,
оборонна політика та армія // Політична панорама. — 2006. — №2. — С.
21-27.

Єршов І.С. Україна та “Українське питання в політиці Чехословаччини. —
К.: 2001. — 146 с.

Іванишин М. Словацький референдум 1997. Виникнення, перебіг, наслідки:
Діяльність недержавних організацій та громадських ініціатив // Політична
панорама. — 2006. — №3-4. — С. 29-34.

Каламкарян Р.А. Международно-правовое значение односторонних юридических
актов государств. — М.: Наука, 1984. — 110 с.

Капустин Б.Г. Современность как предмет политической теории. — М., 1998.
— 106 с.

Киссинджер Г. Дипломатия. — М.: Ладомир, 1997. — 344 с.

Кукулка Ю. Проблемы теории международных отношений. — М.: Международные
отношения, 1980. — 322 с.

Курдюков Г.И. Государства в системе международно-правового
регулирования. — М.: Изд-во “Сфера”, 2001. — 256 с.

Кучерів І. Досвід Словаччини для України // Плеяди. — 2005. — №2. — С.
40-42.

Левин Д.Б. Актуальные проблемы теории международных отношений. — М.:
Наука, 2004. — 62 с.

Литвин В. Українсько-словацькі відносини: історія та сучасність // Голос
України. — 4 жовтня 2003 р.

Майер Томас. Демократический социализм — социальная демократия.
Введение. — К.: Основні цінності, 2000. — 266 с.

Матеріали, надані Посольством Словацької Республіки в Україні.

Мєсєжніков Г. Словацький шлях до НАТО // Плеяди. — 2005. — №2. — С.
36-39.

Міжнародне право: Основні галузі / За ред. В.Г. Буткевича. — К.:
“Либідь”, 2004. — 816 с.

Міжнародні організації: Навч. посібник / За ред. Ю.Г. Козака, В.В.
Ковалевського. — К.: ЦУЛ, 2003. — 288 с.

Мірошниченко О. Словаччина // Юстиніан. — 2006. — №11. — С. 48-51.

Мітряєва С. Нам варто уважніше придивитися до набутого Словаччиною
євроінтеграційного досвіду // Закарпатська інформаційно-аналітична
газета. — 25 лютого 2007 р.

Мітряєва С.І. Українсько-словацький кордон у контексті розширення ЄС. //
Стратегічна панорама. — 2002. — №4. — С. 99-103.

Мітряєва С.І., Приходько В.О. Візовий режим і його вплив на становище
національних меншин в Україні та Словаччині // Стратегічна панорама. —
2000. — №3-4. — С. 67-74.

Новиков Г.Н. Теории международных отношений: Учебное пособие. — Иркутск:
Изд-во Иркутского университета, 1996. — 298 с.

Паньков А.А. Международный обычай // Сб. науч. трудов НЮА. — Вып. 6. —
Новосибирск: Изд-во НЮА, 2003. — С. 139.

Перегудов С. Западная социал-демократия на рубеже веков // МЭ и МО. —
2000. — №6. — С. 47-50.

Пернатій О.Ю. Міжнародний договір та міжнародний звичай: шукаємо
відмінності // Юстиніан. — 2004. — №6. — С. 29.

Перспективи економічних відносин між Україною та Європейським Союзом //
За заг. ред. Якубяк М., Колесніченко А. — К.: Центр
соціально-економічних досліджень, 2006. — 84 с.

Поздняков Э.А. Внешнеполитическая деятельность и межгосударственные
отношения. — М.: Наука, 1986. — 416 с.

Свечникова Л.Г. Понятие обычая в современной науке. Подходы, традиции,
проблемы (на материалах юридической и этнологической наук) //
Государство и право. — 1998. — №9. — С. 45.

Сергієнко Т. Білатеральні зв’язки словаків та українців. Історія та
сучасність // Міжетнічні відносини на Закарпатті: стан, тенденції і
шляхи поліпшення. — Ужгород: ГРВВУСПІ, 2001. — C. 113-117.

Сергієнко Т. Документальні джерела з історії українсько-словацьких
відносин 90-х років ХХ ст. // Науковий вісник Ужгородського
національного університету. Серія: Історія. — Ужгород: Вид-цтво В.
Падяка, 2002. — С. 186-191.

Сергієнко Т. Проблеми українсько-словацького співробітництва: погляд
словацьких вчених // Регіональні студії. Науковий збірник. Випуск 4. —
Ужгород: Ліра, 2002. — С.89-99.

Сергієнко Т. Словацька національна меншина в двосторонніх
українсько-словацьких відносинах // Carpatiсa-Карпатика. Випуск 17.
Українсько-словацькі взаємини в галузі історії, літератури та мови. —
Ужгород: УжНУ, 2002. — С. 122-129.

Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини: формування системи
міждержавного співробітництва // Автореф. дис… канд. іст. наук:
07.00.02. — К., 2003. — 18 с.

Сотрудничество Украины и Словакии в области транспорта // Транспорт. —
2001. — №25-26. — С. 24-25.

Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. — 3-тє вид.,
випр. — К.: Знання, 2006. — 262 с.

Сурмин Ю.П. Теория систем и системный анализ: Учеб. пособие. — К.: МАУП,
2003. — 368 с.

Тараненко І.О. Транспортний комплекс і конкуренція // Зовнішня торгівля.
— 2001. — №1,2. — С. 4.

Туристична Україна в цифрах // Дзеркало тижня. 2001. — 15 вересня.

Фищенко Л.С. Явления наднациональности в деятельности международных
организаций // Советский ежегодник международного права, 1987. — М.:
Наука, 1999. — С. 54-58.

Хохлов Н.Н. Обычай в международном праве // Юрист. — 2001. — №12. — С.
24.

Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Д. Міжнародні організації: Навч. посібник. —
К.: Плеяди, 2001. — 291 с.

Черниченко С.В. Нормы международного нрава, их создание и особенности их
структуры // Советский ежегодник международного права, 1979. — М.:
Наука, 1980. — С. 45.

Шибаева Е., Поточный М. Правовые вопросы структуры и деятельности
международных организаций. — М.: Изд-во МГУ, 1998. — 256 с.

Шибаева Е.А. Создание Лиги Наций. — М.: Международные отношения, 1996. —
98 с.

Шкунаев В.Г. Деятельность Лиги Наций: Вчера и сегодня. — М.:
Международные отношения, 1989. — 138 с.

Шлях Словаччини до НАТО. — К.: “Демократичні ініціативи”, 2007. — 168 с.

Шренлер Х.А. Международные экономические организации: Справочник. — М.:
Международные отношения, 1999. — 362 с.

Яшкина С.В. Преимущества «Дружбы» // ТЭК. — 2001. — №6. — С. 29-36.

http://www.slovakia.kiev.ua // Офіціцний сайт посольства Словаччини в
Україні.

Serhijenko T., Sjusko I. Проблеми оптації в контексті сучасних
українсько-словацьких відносин // ?o dala — vzala na?im rodakom optacia
/ Zbornik z medzinarodnej konferencie. Ed.M. Gajdo?. — Ko?ice-Pre?ov:
EXCO, 2002. — S.50-58.

Villiger M.E. Customary international law and treaties — Dordrecht,
1985. — P. 37, 299.

Virally M. Sur la notion d’accord // Festschrift fur R. Bindschedler. —
Bern. — S. 164-167.

Zimanov S., Oeserov N. Qazaq aedet-ghuuryp zangdaryna shariattyng
aeseri. — Almaty, 1998. — Р. 23.

Перелік умовних скорочень

ГПН — Громадськість проти насильства

ДП — Демократична партія

ДСС — Демократичний союз Словаччини

ЄВІ — Європейський валютний інститут

Європол — Європейська поліцейська організація

ЄЕП — Єдиного економічного простору

ЄК — Європейська комісія

ЄС, Євросоюз — Європейський союз

ЗМІ — засоби масової інформації

КПС — Комуністична партія Словаччини

КПСР — Конфедерація профспілок Словацької Республіки

МБРР — Міжнародний банк реконструкції та розвитку

МВФ — Міжнародний валютний фонд

ОБСЄ — Організація з безпеки та співробітництва в Європі

ООН — Організація об’єднаних націй

ПГВ — Партія громадянського взаєморозуміння

ПЛД — Партія лівих демократів

ПУК — Партія угорської коаліції

РЗДС — Рух за демократичну Словаччину

РС — Рух “Співіснування”

РФ — Російська Федерація

СДК — Словацька демократична коаліція

СДПС — Соціал-демократична партія Словаччини

СНП — Словацька національна партія

СОТ — Світова організація торгівлі

СПС — Селянська партія Словаччини

СР — Словацька республіка

СХДС — Словацький християнсько-демократичний союз

УГП — Угорську громадянську партію

УХДР — Угорський християнсько-демократичний рух

ХДР — Християнсько-демократичний рух

Литвин В. Українсько-словацькі відносини: історія та сучасність //
Голос України. — 4 жовтня 2003 р.

Конституція України – К.: Юрінком Інтер, 1996.

Конституція Словацької Республіки (від 01.09.2007)

Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між
Україною та Словацькою Республікою (від
16.06.1994).

Договір між Україною і Словацькою Республікою про режим
українсько-словацького державного кордону, співробітництво та
взаємодопомогу з прикордонних питань (від 02.12.1994).

Угода між Урядом України та Урядом Словацької Республіки про умови
розміщення і обслуговування дипломатичних представництв України в
Словацькій Республіці і Словацької Республіки в Україні (від 30.06.1993)

Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Словацької Республіки
про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво(від
24.11.05).

Протокол між Кабінетом Міністрів України та Урядом Словацької
Республіки про двосторонні договірні відносини між Україною та
Словацькою Республікою (03.03.2000).

http://www.slovakia.kiev.ua // Официальный сайт
посольства Словакии в Украине.

Мірошниченко О. Словаччина // Юстиніан. — 2006. — №11. — С.48

Литвин В. Українсько-словацькі відносини: історія та сучасність //
Голос України. — 4 жовтня 2003 р.-С.16

http://www.slovakia.kiev.ua // Официальный сайт посольства Словакии в
Украине

Мірошниченко О. Словаччина // Юстиніан. — 2006. — №11. — С.48

Матеріали, надані Посольством Словацької Республіки в Україні.

Сергієнко Т. Білатеральні зв’язки словаків та українців. Історія та
сучасність // Міжетнічні відносини на Закарпатті: стан, тенденції і
шляхи поліпшення. — Ужгород: ГРВВУСПІ, 2001. —C.113

Мірошниченко О. Словаччина // Юстиніан. — 2006. — №11. — С.50

Віднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини:
здобутки і перспективи. — К.: Основи, 2004. —С.26

Мітряєва С.І., Приходько В.О. Візовий режим і його вплив на становище
національних меншин в Україні та Словаччині // Стратегічна панорама. —
2000. — №3-4. — С. 67

Сергієнко Т. Документальні джерела з історії українсько-словацьких
відносин 90-х років ХХ ст. // Науковий вісник Ужгородського
національного університету. Серія: Історія. — Ужгород: Вид-цтво В.
Падяка, 2002. — С. 186

Сергієнко Т. Проблеми українсько-словацького співробітництва: погляд
словацьких вчених // Регіональні студії. Науковий збірник. Випуск 4. —
Ужгород: Ліра, 2002. — С.90

Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини: формування системи
міждержавного співробітництва // Автореф. дис… канд. іст. наук:
07.00.02. — К., 2003. —С.12

Вiднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі
відносини: здобутки і перспективи // Науковий вісник Дипломатичної
академії при МЗС України. Випуск 7. — К.: Дипломатична академія України
при Міністерстві закордонних справ України, 2002. — С. 189

Мітряєва С. Нам варто уважніше придивитися до набутого
Словаччиною євроінтеграційного досвіду // Закарпатська
інформаційно-аналітична газета. — 25 лютого 2007 р.-С.17

Шлях Словаччини до НАТО. — К.: “Демократичні ініціативи”, 2007. — С.102

Мірошниченко О. Словаччина // Юстиніан. — 2006. — №11. — С. 34

Перегудов С. Западная социал-демократия на рубеже веков // МЭ и МО. —
2000. — №6. — С.60

Віднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини:
здобутки і перспективи. — К.: Основи, 2004. — С.47

Візовий режим з Україною — якомога пізніше, членство в ЄС — якомога
швидше // Дзеркало тижня. — 2001. — 17 листопада. — С. 19.

Вiднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини:
здобутки і перспективи // Науковий вісник Дипломатичної академії при МЗС
України. Випуск 7. — К.: Дипломатична академія України при Міністерстві
закордонних справ України, 2002. — С. 221

Перспективи економічних відносин між Україною та Європейським Союзом //
За заг. ред. Якубяк М., Колесніченко А. — К.: Центр
соціально-економічних досліджень, 2006. —С.71

Кукулка Ю. Проблемы теории международных отношений. — М.:
Международные отношения, 1980. — 322 с.

Литвин В. Українсько-словацькі відносини: історія та сучасність //
Голос України. — 4 жовтня 2003 р.-С.18

Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини: формування
системи міждержавного співробітництва // Автореф. дис..канд. іст. наук:
— К., 2003. — 18 с.

Кучерів І. Досвід Словаччини для України // Плеяди. — 2005. —
№2. — С.42.

Мітряєва С.І. Українсько-словацький кордон у контексті розширення ЄС.
// Стратегічна панорама. — 2002. — №4. — С. 99-103.

http://www.slovakia.kiev.ua // Официальный сайт посольства Словакии в
Украине

Єременко В.І. Зовнішня політика Словацької респуьліки у виборчих
програмах політичних партій: Міжнародна безпека, інтеграція до НАТО,
оборонна політика та армія // Політична панорама. — 2006. — №2. — С. 26

Грущинська Н. Головні аспекти транскордонного співробітництва між
Україною та Словаччиною // Економічний Часопис. — 2002. — №2. — С. 29

Грущинська Н. Головні аспекти транскордонного співробітництва між
Україною та Словаччиною // Економічний Часопис. — 2002. — №2. — С. 30

Гожій С.Я. Транзитні можливості України дуже привабливі //
Діловий вісник. — 2001. — №3. — С. 51.

Вiднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини:
здобутки і перспективи // Науковий вісник Дипломатичної академії при МЗС
України. Випуск 7. — К.: Дипломатична академія України при Міністерстві
закордонних справ України, 2002. — С. 226

Єршов І.С. Україна та “Українське питання в політиці Чехословаччини. —
К.: 2001. —С.93

Грущинська Н. Головні аспекти транскордонного співробітництва між
Україною та Словаччиною // Економічний Часопис. — 2002. — №2. — С.31

Сотрудничество Украины и Словакии в области транспорта // Транспорт. —
2001. — №25-26. — С.25

Тараненко І.О. Транспортний комплекс і конкуренція // Зовнішня
торгівля. — 2001. — №1,2. — С. 4.

http://www.slovakia.kiev.ua // Официальный сайт посольства
Словакии в Украине.

Кучерів І. Досвід Словаччини для України // Плеяди. — 2005. —
№2. — С.42.

Литвин В. Українсько-словацькі відносини: історія та сучасність
// Голос України. — 4 жовтня 2003 р.-С.19

Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи
теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. — К.: Либідь, 2002. — С.206

Мітряєва С. Нам варто уважніше придивитися до набутого Словаччиною
євроінтеграційного досвіду // Закарпатська інформаційно-аналітична
газета. — 25 лютого 2007 р..-С,28

PAGE

PAGE 90

PAGE

Похожие записи