Реферат на тему:

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ

Проблема великого бізнесу своїми коренями іде ще до періоду відразу
після громадянської війни. Але вона набула нової грані нещодавно, після
появи гігантських багатонаціональних корпорацій — ділових імперій, що
буквально обплутали весь світ.Візьміть, приміром, фірму «Пепси». Вона не
відправляє свою прославлену продукцію за кордон із розливочних заводів
на території США: вона робить пепсі-колові більш ніж на 500 заводах у
100 із зайвим країнах. Купляючи пляшку пепсі-коли в Мексиці або на
Філіппін, в Ізраїлі або Данії, ви купуєте американський продукт,
зроблений у цій країні.

Фірма «Пепси» — розгалужена, але аж ніяк не сама значна транснаціональна
корпорація. У 1985 р. у списку найбільших компаній США вона займала 73-е
місце. Якщо порівняти її з компанією «Форд мотор» — транснаціональною
корпорацією,то можна побачити , що складається з мережі в 60 дочірніх
корпорацій, 40 із який розташовані в інших країнах. Одна третина від 2,5
млрд дол. її прибули надходить з-за кордону. А якби ми роздивилися
структуру «Дженерал моторі», ИБМ або найбільших нафтових корпорацій, то
виявили б, що вони також являють собою транснаціональні компанії, значна
частина багатства яких вкладена у виробничі потужності поза Сполученими
Штатами.

З 100 найбільших американських фірм не менше двох третин мають у своєму
розпорядженні подібну розгалужену систему виробничих потужностей. Більш
того, вартість продукції, зробленої найбільшими фірмами за межею,
перевищує вартість товарів, що вони поки ще експортують із США. У 1985
р. обсяг продажів закордонних відділень 150 найбільших транснаціональних
корпорацій перевищив 415 млрд діл. А обсяг сукупного експорту США в тому
ж році досяг лише 207 млрд діл., тобто половина вартості що випускається
за межею продукції 150 самих значних транснаціональних корпорацій США.

Інший засіб продемонструвати різкий подъем міжнародного виробництва —
простежити ріст вартості прямих закордонних інвестицій США, тобто
вартості розташованих за рубежем, але приналежним американським
громадянам заводів і устаткування (сюди не входять приналежним
американцям іноземні облігації і цінні папери). У 1950 р. вартість
закордонних прямих інвестицій складала 11 млрд діл. У 1985 р. вона
перевищила 210 млрд. Але і ця величезна цифра занижена, тому що подає
лише вартості вкладених за рубежем американських доларів, але не включає
вартість іноземного капіталу, що може контролюватися цими доларами.
Наприклад, якщо якась американська фірма вклала 10 млн дол. в іноземне
підприємство вартістю в 20 млн діл., в офіційні дані США про наші
іноземні інвестиції відбивають тільки 10 млн американських активів, але
не те 20-мільйонне багатство, що вони фактично контролюють. Весь же
капітал, контрольований нашими прямими закордонними інвестиціями, цілком
може досягати 300 млрд діл. У цілому від чверті до половини реальних
активів найбільших американських корпорацій знаходиться за рубежем.
Фактично американський великий бізнес сьогодні — це світовий великий
бізнес.

Проте інтернаціоналізація виробництва — аж ніяк не чисто американський
феномен. Хоча американські транснаціональні корпорації сьогодні ще
займають головне місце у світі (серед 500 найбільших корпорацій світу
більш 300 є американськими), їх наздоганяють транснаціональні корпорації
інших країн. Наприклад, фірма «Пилипові лэмп вокс» — гігантська
голландська транснаціональна компанія з відділеннями в більш ніж 68
країнах. З 225 тис. її робітників 167 тис. працюють за межами
Нідерландів. Інша потужна транснаціональна корпорація — «Ройал дач шелл»
— дійсно транснаціональна: вона належить компаніям Голландії і
Великобританії. Ще один приклад — швейцарська фірма «Нестле шоколад»,
97% прибутків якої утворяться поза Швейцарії. Якщо виходити з розмірів
шведського капіталу, вкладеного в Сан-Пауло, — те це другий по розмірі
промислове місто Швеції!

У 1970 р. економічний експерт Міжнародної торговельної палати оцінював
сукупний обсяг міжнародної продукції (продукція, зроблена фірмами США за
рубежем, продукція іноземних фірм у США й інших країнах) в однієї шосту
вартості сукупного виробництва, причому для промислової продукції ця
частка була ще вище. Сьогодні ця частка зросла ще більше, хоча ми не
знаємо, яка вона в точності.

ЕКОНОМІКА ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Що змушує фірму робити продукцію за межею замість того, щоб тільки
продавати її за межею? Єдино можлива відповідь напрошується сама собою.
Фірма процвітає на внутрішньому ринку. Використовувані технологія й
організація забезпечують їй перевага над іноземними конкурентами. Вона
починає експортувати свою продукцію, іноземний ринок росте. У якійсь
момент керівництво фірми починає оцінювати, не вигідніше чи організувати
випуск продукції за рубежем: так можна заощадити на транспортних
витратах, а крім того, уникнути зборів на ввіз товарів через кордон.
Важлива і можливість сплачувати більш низьку зарплату. Поступово фірма
припиняє відправляти за межу свої товари, а замість цього експортує
капітал, технологію, методи управління — і стає транснаціональної.

Розрахунки можуть бути більш складними. Розквітаюча компанія може
змінювати свою точку зору поступово.

Спочатку це може бути чисто вітчизняна компанія з невеличким експортом.
Потім вона розвиває експорт і вважає себе інтернаціональною компанією,
що серйозно цікавиться експортом. І нарешті, її перспективи —
перетворитися в транснаціональну корпорацію, що вважає весь світ (або
значну частину його) своїм ринком. У цьому випадку вона може розміщати
заводи за кордоном ще до того, як ринок на її продукцію досягне високого
рівня розвитку, щоб затвердитися за кордоном раніше своїх конкурентів.

Усе більше і більше значних корпорацій у усьому світі вважають своїм
«природним» ринком усю земну кулю, а не тільки свої країни. У галузях,
що роблять автомобілі, сталь, комп’ютери, телекомунікаційне
устаткування, боротьба йде за частку світового ринку. Саме тому такі
компанії, як ИБМ або «Дженерал моторі» вважають своєю сферою впливу вся
земна протока, причому мова йде не тільки про висотування природних
ресурсів, але і про розміщення заводів і, нарешті, політиці продажів.
При теперішніх швидкостях реактивних літаків, що миттєво діє системі
пошуку інформації, високоорганізованих системах виробництва і розподілу
виготовлення товарів усе легше і легше переміщати в ту країну, де воно
виявиться дешевше, а продажі концентрувати в країнах із самими багатими
ринками. Так що в США продаються транзисторні приймачі, зібрані в
Мексиці японськими фірмами, деталі для який зроблені в Гонконгу,
Південної Кореї або Сінгапурі.

ВПЛИВ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ

Незалежно від того, чи буде і далі продовжуватися старими темпами
транснаціональний бум, ці транснаціональні корпорації кардинально
змінили міжнародні економічні відносини. Основний їхній вплив — різкий
зсув у географії і технологічному характері міжнародної економічної
діяльності.

Зсув від експорту до інтернаціонального виробництва приніс із собою дві
зміни глобального характеру. Одне з них — переміщення іноземних
інвестицій із зони їхньої старої концентрації в слаборозвинених регіонах
світу в більш багаті ринки розвитих країн. П’ятдесят років тому, в еру
розвитого імперіалізму, велика частина перелива капіталів йшла з багатих
країн у бідні. Тому іноземні інвестиції кінця XIX і початку XX сторіччя
в основному асоціювалися зі створенням величезних плантацій, прокладкою
залізниць через джунглі і ростом видобутку корисних копалин.

Але ріст транснаціональної активності співпав із рішучим поворотом від
інвестицій у слаборозвинені країни до інвестицій в індустріальному
світі. У 1897 р. 59% прямих американських інвестицій за рубежем
припадало на сільське господарство, що гірничодобувна промисловість або
залізниці переважно в слаборозвинених країнах. До кінця 70-х років
нашого століття частка американських капіталовкладень у сільське
господарство, рудники і залізниці в сукупних активах США за рубежем
скоротилася до приблизно 20%; а їхня частка в слаборозвинених країнах
складає лише 36 % усіх прямих інвестицій США за рубежем. Але, що більш
разюче, майже три чверті усього величезного приросту прямих інвестицій у
60 — 70-е роки прийшлося на розвиті країни, і значна їхня частка — на
промисловість (і нафта), а не на плантації, залізниці або гірничорудну
промисловість. Таким чином, транснаціональні корпорації вкладали
капітали на територіях один одного, а не завойовували території країнах,
що розвиваються.

У останні роки спостерігалася помітна притока інвестицій у промислові
підприємства декількох більш бідних країн — значні капітали були
вкладені в промислові підприємства Мексики, Гонконгу, Тайваню,
Сінгапуру, Кореи. Проте, ці капіталовкладення усе ще набагато менше, чим
капіталовкладення тих же транснаціональних корпорацій у розвитих
країнах.

Друга економічна зміна, по суті, припускається першим. Це перехід від
важкої промисловості до високотехнологічних виробництв, від підприємств,
де величезні суми капіталу асоціювалися зі значною зайнятістю
некваліфікованих робітників, як, наприклад, при прокладці залізниць або
роботі на плантаціях, до галузей промисловості з високим рівнем
науково-дослідних і проектно-конструкторских розробок, застосуванням
висококваліфікованої рабочої сили і сучасних методів управління. Це
типово для таких нових галузей, як нафтохімія, комп’ютери й інші сучасні
виробництва. Ці зміни подані в такій таблиці.

РОЗМІРИ І РОЗПОДІЛ ПРЯМИХ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ США У ІНОЗЕМНІ ДЕРЖАВИ

Усього (млн діл.) 1929 7,5 1950 11,7 1982 221,3

Розподіл ло ринкам (%)

Канада 27 30 20

Європа 18 14 45

Латинська Америка 47 41 14

Азія, Африка, Ближній Схід 8 15 17

Розподіл по секторах (%)

Обробна промисловість 24 31 41

Нафта 15 29 26

Транспорт і комунікації 21 12 немає даних

Гірничодобувна промисловість 15 9 3

Торгівля 5 7 12

Сільське господарство 12 5 немає даних

Інше (фінанси і т.д.) 8 6 9

Звернемо увагу на різке переорієнтування інвестицій із Латинської
Америки в Європу і з транспорту, що гірничодобувної промисловості і
сільського господарства — в обробну промисловість. Це переорієнтування
було б ще більш красномовним, якби не наша залежність , що
продовжується , від нафти як головного джерела енергії. Якщо в найближчі
десятиліття сонячна енергія або паливні елементи замінять нафту, то
очікується ще більш різкого зниження капіталовкладень у слаборозвинені
регіони (особливо в близькосхідні країни) і пропорційно більш високу
концентрацію прямих закордонних інвестицій в обробну промисловість.

ПРОБЛЕМИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ

Транснаціональні корпорації не тільки докорінно змінили міжнародну
економічну діяльність, але і значно ускладнили регулювання вітчизняної
економіки. Припустимо, що грошові влади країни бажають знизити її
економічну активність, використовуючи міри монетарної політики,
спрямовані на зниження витрат на промислове будівництво й устаткування.
Але таку обмежувальну грошову політику може підірвати спроможність
транснаціональних корпорацій використовувати закордонні кредити для
фінансування капіталовкладень у себе в країні. Навпаки, міри монетарної
політики, орієнтовані на стимулювання вітчизняної економіки, можуть
призвести лише до позик, що розвивають виробництво в яке іншій країні.
Таким чином, ефективність національного економічної політики знижується.
Більш того, важко очікувати, що монетарна політика різних країн буде
скоординована, тому що їхні економічні потреби можуть бути неоднаковими:
те, що правильно в даний момент для однієї країни, може виявитися
неправильним для інший.

Важніше, що ревниві претензії національних держав, що ринуться зберегти
контроль над виробничою діяльністю на своїй території, і активність
транснаціональних корпорацій у завоюванні нових закордонних ринків
викликають ріст напруженості в міжнародних відношеннях. З одного боку,
транснаціональна корпорація спроможна одержати величезний виграш у
країні, де вона хоче улаштуватися, оскільки така корпорація приносить із
собою сучасні технології і методи управління, опанувати якими прагне
будь-яка країна. Тому, якщо, скажемо, Індія відмовляє в праві розмістити
на своїй території заводи такої корпорації (щоб не заподіяти тим самим
ймовірний фінансовий збиток уже розміщеним там підприємствам), то
транснаціональна корпорація цілком може розмістити свої підприємства,
настільки цінні з погляду продуктивності, в іншій країні, і непокірлива
,Індія може програти в міжнародному економічному змаганні.

З іншого боку, влада не є односторонньою: адже як тільки
транснаціональна корпорація улаштується в якомусь державі, вона стає
його заручницею: вона зобов’язана дотримувати законів цієї країни і
змушена починати далекої їй дії. Наприклад, у Японії існує неписаний
закон: значні корпорації ніколи не звільняють своїх робітників. Японія
вкрай неохоче дозволяє іноземному капіталу організовувати промислові
підприємства на своїй території, сильно дратуючи тим самим іноземні
компанії. Але якщо, що цілком мабуть, Японія відчинить свої двері перед
американським і європейським капіталом, то, поза всяким сумнівом, японці
будуть очікувати від американських і європейських корпорацій поводження
з їхніми робітниками, прийнятого в Японії. Але здійснити це
транснаціональним корпораціям буде зовсім не легко, оскільки вони навряд
чи одержать ту підтримку, що японський уряд надає своїм крупним фірмам.

Або, припустимо, що транснаціональна корпорація, унаслідок падіння
попиту на її продукцію, змушена знижувати виробництво. Виходячи з чисто
економічних розумінь, вона повинна була б закрити найменш прибутковий із
своїх заводів. Але це може мати вкрай серйозні наслідки для економіки
тієї країни, де розміщений даний завод, — настільки серйозні, що її уряд
бутити загрожувати санкціям у випадку закриття заводу.

Транснаціонольні корпорації та країни , що розвиаються

Всі ці проблеми набувають особливої гостроти у відностнах між
транснаціональними корпораціями і слаборозвиненими країнами. Адже в
даний час транснаціональні корпорації — це головний канал зв’язку між
динамичним, що прагне до експансії західним капіталізмом і усе ще
пасивними світовими околицями в Азії, Африці і Латинської Америці. Тут
виникають украй складні проблеми. Якось колишній помічник державного
секретаря США Джордж Болл відверто запитав:

«Як може державне керівництво з якою би то не було впевненістю
розробляти плани економічного розвитку, якщо засідаюча за п’ять тисяч
миль від цієї країни рада директорів крупної компанії може підірвати її
економіку одною тільки перервою своєї програми закупівель і
виробництва?»

По цій і іншим причинамам слаборозвинені країни ставляться до
транснаціональних корпорацій із відомою долею підозрілості. І для цього
є свої резони. Є щось глибоко подразне в тому, як кока-кола і
розфасовані напівфабрикати витискують національні блюда в раціоні людей,
найчастіше ледве зводячих кінці з кінцями, що транзистори і пластмаса
приходять на зміну традиційним розвагам і прикрасам, що вежа готелів
«Хилтон» піднімаються над халупами, що одноманітна й огидна фабрична
праця витискує селянські і ремісничі навики, майстерність і професії.
Всякого, кому доводилося подорожувати по слаборозвинених країнах,
неминуче потрясало безвідповідальне вторгнення транснаціональних
корпорацій у вікові традиції, що піддає непідготовлених людей ураганному
тиску сучасної технологій і цінностей — і все це в ім’я прибули і вже,
звичайно, не заради прогресу.

Втім, легше усього обурюватися, не давши собі праці обміркувати
положення справ. Для суспільств, що розриваються транснаціональними
корпораціями, дійсно характерні глибокі традиції солідарності і
стабільності, інакше вони давно б загинули. Але їхня довговічність була
куплена тубільними методами найжорстокішої експлуатації; усюди панували
утиски і неуцтво нижчих каст і класів, жінок. З цього погляду
транснаціональні корпорації, незважаючи на експлуатацію наївних апетитів
і покірної робочої сили, усе ж несуть із собою соціальні відношення і
технічні можливості, без яких слаборозвинені країни залишаться в
безнадійному підпорядкуванні в Заходу з його невимірними матеріальними й
організаційними перевагами.

Але хіба немає альтернативи пануванню транснаціональних корпорацій? Хіба
не існує більш ефективних засобів передати народам Африки,
Південно-Східної Азії, Китаю і Латинської Америки сучасну технологію і
соціальні навички? Це питання потребує серйозного аналізу складної
залежності між ядром капіталістичних держав і периферійних районів, у
які капіталізм лише ледь проникнув. Їхній відносини, у минулому украй
важливі для капіталізму, тепер переживають період напруг і потрясінь,
коли країни, що розвиваються, які безнадійно заплуталися в боргах
Западу, намагаються послабити свою залежність від нього.

Глибокий аналіз цієї проблеми — поза можливостями даної книги. Більш
того, яка б ні була ця залежність, але найближче майбутнє, певне, не
сулит працездатної альтернативи. Соціалістичні уряди у всіх
слаборозвинених регіонах спробували було ініціювати процес економічного
і соціального розвитку, не прибігаючи до помочі капіталістичної
ініціативи, але результати виявилися в кращому випадку що розчаровують,
у гіршому ж — катастрофічними. Яким би не був однобоким і
неадекватнимпроцес розвитку за участю транснаціональних корпорацій, поки
що він, без сумніву, перевершує усе те, чого можна досягти в
самоізоляції або на основі технології й організаційної структури, що
насаджують у слаборозвинених країнах режими начебто радянського. З
руйнівними ефектами і соціальними деформаціями, що виникають як
результат відносин із ИБМ або «Экссон», усе ж легше мати справу, чим із
проблемами, що породжують міністерства електроніки або енергетики.

Тому транснаціональні корпорації ще довго будуть займати ключові позиції
в міжнародному економічному житті. Але зрештою світ навряд чи дозволить
корпораціям перебудувати себе відповідно до властивої їм ієрархії
ефективності. Транснаціональні корпорації вміють робити багато чого,
чого молоді держави не вміють. Але є одне, на що спроможні молоді
держави, але не спроможні корпорації: це уміння викликати і спрямовувати
в бажане русло відданість, ентузіазм величезних мас людей. Люди готові
йти на смерть за свою країну, але не стануть умирати за прибутки
корпорації.

На закінчення залишається, мабуть, сказати, що на сучасному історичному
етапі необхідні і держави, і гігантські корпорації. Це, очевидно, єдині
засоби організувати людство для тривалої і напруженої праці, без якого
воно б швидко загинуло. Бути може, після того як довга ера
капіталістичного нагромадження підійде до кінця й у всіх народів
накопичиться достатній капітал, ми зможемо серйозно подумати про
демонтаж гігантських підприємств і національних держав, кожне з який
придушує особистість своєю величезною організаційною міццю. Але як би ні
була бажана ця кінцева ціль, поки що і держави, і корпорації обіцяють
залишитися з нами, і тертя між ними будуть важливою частиною еволюційної
драми нашого часу.

Похожие записи