РЕФЕРАТ

на тему:

“Світовий ринок зброї та військового

спорядження”

ЗМІСТ

Характерні риси світового ринку зброї

Аналіз попиту і пропозиції на світовому ринку зброї

Основні фактори, що впливають на світовий ринок зброї

Список використаної літератури

ХАРАКТЕРНІ РИСИ СВІТОВОГО РИНКУ ЗБРОЇ

Торгівля зброєю е широко визнаним чинником міжнародних відносин. Будучи
одним з аспектів зовнішньої діяльності держави, ця сфера завжди
привертала підвищену увагу світового співтовариства, потенційних
конкурентів і покупців, експертів-політологів, підприємців і приватних
осіб. Частка експорту озброєнь і послуг військового призначення у
світовому експорті, за різними оцінками, становить від 1,5% до 2 %.
Тільки за останні 10 років, згідно з даними Стокгольмського міжнародного
інституту досліджень проблем миру (SIPRI), через світовий ринок
озброєння та військової техніки (ОВТ) пройшло продукції на загальну суму
296 млрд. дол. Цим видом діяльності займаються близько 50
країн-експортерів і 120 імпортерів. При цьому слід зазначити, що левова
частка світової торгівлі зброєю концентрується в руках вузького кола
експортерів і покупців. Так, на 10 основних країн-експортерів припадає
близько 90% усіх продажів, а на 30 основних країн-імпортерів — близько
85% закупівель озброєння і військової техніки у світі.

Особливістю сучасного світового ринку озброєння є те, що, на відміну від
попереднього десятиріччя, він характеризується не стратегічною, а
більшою мірою комерційною конкуренцією. Політичні фактори, які
домінували на ринку озброєння а 70— 80-і роки, поступаються місцем
ринковим, змінюються традиційні уявлення про торгівлю зброєю як про
міждержавний імпорт (експорт) в основному великих систем ОВТ. Ця форма
торгівлі вже не домінує, вона дедалі частіше витісняється новими.

На відміну від багатьох критичних груп товарів, виробництво яких може й
не розгортатися в самій країні, національне військове виробництво
організовується завжди. Зброя ж є й залишатиметься в доступній для
огляду перспективі матеріальною запорукою національної безпеки держав за
наявності потенційно конфліктного міжнародного оточення.

Контроль за рухом товарів і технологій військового призначення, а також
реєстрація експортно-імпортних операцій є досить складними. Це, у першу
чергу, пов’язано з переданням озброєнь, яке сторони з політичних
інтересів та міркувань далеко не завжди бажають афішувати. Особливо це
стосується відносин з так званими «проблемними» країнами або учасниками
збройних конфліктів, до яких світовим співтовариством вжито
обмежувальних санкцій чи ембарго.

Політичні наміри доповнюються й чисто меркантильними міркуваннями:
торгівля зброєю — справа досить прибуткова, а її постачання всупереч
заборонам дає ще більший зиск. Внаслідок цього існують легальний «білий»
ринок озброєнь, «чорний» нелегальний та ринок «сірої» торгівлі, коли
офіційних міжнародних заборон не існує, але країна-експортер з певних
міркувань не бажає здійснювати торговельні операції за схемою «поставщик
— кінцевий користувач» або декларувати їх на державному рівні.

Розробка нових зразків озброєння, шо задовольняють запити покупців з
одного боку, обмежується інтересами власної безпеки, а з іншого —
високий рівень складнощів, значна частка унікальних зразків викликають
необхідність встановлення тісних контактів заздалегідь, до початку
виробництва товару, тобто вже на стадії проектування та розробки
техніко-економічних параметрів. Постачання складних видів техніки
вимагає встановлення між продавцем та покупцем тривалих відносин, які не
припиняються й після поставки виробів у зв’язку з монтажем,
налагодженням та введенням в експлуатацій, а також технічним
обслуговуванням у процесі експлуатації (навчання персоналу тощо).

Важливою особливістю безпосередніх зв’язків при поставках складних видів
техніки е те, що вони, не обмежуючись відносинами між
експортером-виробником та імпортером-покупцем, тягнуть за собою
запровадження цілої системи зв’язків між фірмами, що беруть участь у
комплектації таких поставок, тобто між субпоставщиками. При цьому
генеральний підрядчик організовує комплектації і несе відповідальність
перед покупцем за її своєчасність та якість. Таким чином, між усіма
фірмами, що беруть участь у цьому процесі, повинні встановлюватися
тісні, постійні й тривалі коопераційні зв’язки, причому ще на стадії
науково-дослідних та проектних робіт.

Наявність прямих зв’язків між різними фірмами дозволяє одночасно
налагодити тісніші контакти з ринком, краще вивчати попит покупців,
скоріше пристосовувати власні виробничі програми до вимог конкретного
споживача за умов гострої конкуренції. На ринку зброї не існує будь-яких
квот і незважаючи на величезну відмінність у цінах виробників, ніким і
ніколи не запроваджувалися антидемпінгові заходи, що є усталеною
практикою ГАТТ/СОТ на ринках звичайних товарів. Провідна роль держави у
воєнній сфері вносить специфіку в механізм ціноутворення. Існує
монополія — єдиним споживачем виступає держава. Йде боротьба за весь
ринок певного товару, або конкуренція відсутня зовсім, тому ціни тут
монополістичні та олігополістичні. Вони зростають при скороченні попиту.
Вартість виробів постійно підвищується.

АНАЛІЗ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ЗБРОЇ

Ринок продукції військово технічного призначення (озброєння, військова
техніка та майно, технології військового та подвійного призначення,
послуги військово-технічного призначення) є складовою частиною світового
ринку товарів і послуг. Цей ринок, як і цивільний, може існувати за
умови взаємодії попиту і пропозиції. Результатом сукупного військового
попиту та сукупної військової пропозиції є створення та підтримка
воєнної могутності держави. Необхідність її самозахисту та існування
була і залишається першопричиною виробництво зброї у великих розмірах.
Значний вплив на цей ринок має науково-технічний прогрес, який створює,
з одного боку, нові воєнні потреби, а з іншого – нові можливості їх
задоволення.

Нині цей ринок практично поділений між США та європейськими країнами
(Англія, Франція, ФРН, та ін.), Росією, Китаєм. Але починають з’являтися
нові військово-промислові держави – Ізраїль, Індія, Тайвань, Туреччина,
Бразилія, Аргентина, Іран. Власні проекти окремих бойових засобів і
незначне виробництво налагодили Єгипет, Південна Корея, Пакистан.

Експортери основних видів звичайного озброєння, млн. дол. США в
постійних цінах 1990 року (8, с. 30(

Таблиця 1

186 150 42 117 157 652

15 19 Австралія 20 14 317 3 298 652

16 16 Бельгія 298 145 89 23 28 583

17 13 Чеська Республіка 187 161 28 21 124 521

18 17 Молдова — — 378 — — 378

19 20 Швейцарія 76 125 65 31 58 355

20 18 Польща 187 49 20 1 51 308

21 23 Словаччина 85 48 49 8 — 190

22 46 Казахстан 24 9 — 2 155 190

23 31 Болгарія 2 17 3 40 89 151

24 21 Норвегія 54 9 58 2 — 123

25 25 Сінгапур 2 — 76 42 1 121

26 38 Індонезія 32 — 11 — 66 109

27 29 Південна Африка 18 33 9 31 14 105

28 26 Греція — 30 52 21 1 104

29 28 Південна Корея 25 20 27 30 — 102

30 24 Бразилія 40 28 28 3 — 99

Всього 19994 21292 25715 23718 20606 111325

Найбільш активними у пошуках постачальників зброї виявилися країни
Азіатсько-Тихоокеанського регіону, в якому складається новий баланс сил.

Сучасна ситуація на світовому ринку озброєнь значною мірою визначається
діями США і Росії, а також активними діями Європейського
військово-промислового комплексу.

США контролюють 50% – 60% світового ринку озброєнь, а на Близькому Сході
– до 70%. США ще з початку 90-х років вдалося помітно розширити свою
присутність на всіх регіональних ринках озброєння і військової техніки
(ОВТ). Їх питома вага в поставках зброї державам Центральної, Південної,
Південно-Східної Азії і Далекого Сходу досягла приблизно 34%. На
латиноамериканському ринку озброєнь частка США склала 25%. На ринках
Близького та Середнього Сходу частка зросла до 47%. На африканському
військовому ринку часта США також зросла і на даний момент становить
3,7%.

Серед головних об’єктивних причин посилення впливу США можна вважати
розпад СРСР та ліквідацію Організації Варшавського Договору, що
послабили експортний потенціал цих держав переважно через порушення
колишніх зв’язків і роботу на загальний ринок озброєнь: відповідно до
санкції ООН, закриття для пострадянських країн-постачальників ОВТ ринків
зброї Лівії, Іраку та Югославії, а також складне фінансово-економічне
становище ряду держав, що орієнтувалися на радянську зброю.

Імпортери основних видів звичайного озброєння, млн. дол. США в постійних
цінах 1990 року (8, с.32(

Таблиця 2

359 541 113 105 213 1331

23 24 Чилі 546 215 123 127 177 1188

24 26 Катар 15 58 553 391 117 1134

25 25 Італія 187 241 552 4 — 984

26 23 Іран 248 505 48 91 67 959

27 32 Великобританія 93 216 92 370 155 926

28 34 В’єтнам 270 242 92 162 154 920

29 40 Казахстан 162 229 166 — 259 816

30 35 Норвегія 99 195 182 164 170 810

Всього 19984 21292 25715 23718 20606 111325

Новим аспектом завоювання ринків США є продаж надлишків озброєнь за
заниженими цінами або безкоштовна їх передача тій чи іншій країні для
посилення свого впливу в регіоні. Такий підхід сприяє недопущенню
проникнення конкурентів на традиційні американські ринки і додатково
зв’язує військову інфраструктуру імпортерів системою взаємних послуг.

На протязі 1997-1999 рр. з’явилася тенденція до зміни товарної структури
експорту і імпорту, а саме: почала знижуватись частка озброєнь і
військової техніки для військово-повітряних сил при одночасному
зростанні сегменту морських озброєнь. Це викликано тим, що більшість
конфліктних зон розташовано в районах островів і морських проток.
Відносна безлюдність цих територій, відсутність на ній економічної
інфраструктури одночасно з високим стратегічним і економічним значенням
даних пунктів підвищує виникнення там збройних конфліктів. Це означає,
що ринок військово-морських озброєнь буде зростати.

Але найбільш перспективний ринок озброєння Південно-Східної Азії
виявився замороженим в результаті фінансово-економічної кризи в регіоні.
Хоча базові передумови активізації імпорту країнами зберігається,
наприклад, зростання військової могутності Китаю, що вимагає повністю
замінити застаріле озброєння, але протягом двох-трьох років
великомасштабні закупки мало ймовірні.

Але в довгостроковій перспективі існує ймовірність того, що почнеться
антизахідна політика і почнеться пошук альтернативних шляхів закупівлі
озброєння. Тому зараз країни європейського військово-промислового
комплексу прагнуть випускати конкурентний по відношенню ДО США, Росії та
України товар, зберегти робочі місця і високотехнологічні підприємства,
шляхом створення нових концернів.

Нині представники урядів шести провідних країн Західної Європи –
Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Іспанії та Швеції – досягли
взаєморозуміння в питаннях необхідності об’єднання зусиль для повної
ліквідації конкуренції на ринках озброєнь і реструктуризації існуючих
військових програм в “Єдину європейську оборонну ініціативу” (ЄОІ). Дана
ініціатива орієнтована на розробку єдиної європейської оборонної
стратегії на основі міждержавних угод і серії відомчих актів для
удосконалення схеми інформаційного й технологічного обміну між
державами-учасникаси військово-технічного співробітництва.

Україна ж, яка після отримання незалежності вийшла на ринки ОВТ, за
оцінка експертів, у 1999 р. посіла 8 місце серед країн-експортерів
(таблиця 1), налагодила стійке військово-технічне співробітництво з біль
ніж 50-ма країнами світу. На данний момент Україна ще не має достатньо
досвіду роботи на специфічному ринку ОВТ і економічне становище в країні
не сприяє розвитку. Але Україна має хороший потенціал. Його оцінка
засвідчує, що військово-промисловий комплекс країни може поставляти
продукції на експорт на суму 8-10 млрд. дол. США.

ОСНОВНІ ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СВІТОВИЙ РИНОК ЗБРОЇ

Кожне виробниче підприємство, що представляє свою продукцію на
світовому ринку зброї, функціонує в певному середовищі. Це середовище
можна поділити на дві частини: на першу впливають неконтрольовані
фактори, а на другу – контрольовані.

Неконтрольовані фактори — це елементи, що впливають на діяльність
організації і не можуть управлятися нею.

До неконтрольованих факторів, які мають домінуючий вплив на продукцію
військово-технічної промисловості (ВТП), належать:

політичні (стабільність політичної системи в країні, захист інвестицій
власних та іноземних підприємців);

соціально-економічні (життєвий рівень і споживча спроможність окремих
прошарків суспільства, демографічні процеси, які в них відбуваються, а
також особливості та стан фінансової системи, інфляційні процеси);

правові (включаючи законодавчі та нормативні документи);

науково-технічні (врахування яких дає перевагу тим підприємствам, які
швидко втілюють у життя досягнення науково-технічного прогресу);

культурні.

Оскільки перелічені фактори є надто динамічними і не перебувають у сфері
безпосереднього впливу підприємств, то за їх змінами необхідно стежити з
особливою увагою.

Контрольованими факторами управляють організації. Деякими з цих факторів
управляє вище керівництво. Основними елементами, якими управляє служба
маркетингу, є вибір цільових ринків, цілей маркетингу, його організація
та структура.

Ядром комплексних маркетингових досліджень е оцінка ринкової
кон’юнктури, під якою в широкому розумінні мається на увазі комплекс
реальних умов та факторів, які впливають на функціонування (структуру,
динаміку, співвідношення попиту та пропозиції на товари ВТП тощо) в
певний момент часу та за певних географічних умов. Безперервні
коливання, які є наслідком взаємовідносин попиту та пропозиції, постійне
порушення і стихійний механізм тимчасового відновлення ринкової
рівноваги, характерний для конкуренції спосіб пристосування пропозиції
до попиту, чинники, що впливають на фактичну ринкову ціну, складають
головний зміст кон’юнктури товарного ринку.

Вивчення та прогнозування кон’юнктури продукції ВТП потребують
ретельного аналізу основних кон’юнктуроутворюючих факторів — якісних та
кількісних. Основні виявлені фактори, що зумовлюють кон’юнктуру ринку
озброєння та військової техніки (ОВТ), можна умовно поділити на три
групи: військово-політичного, економічного та військового характеру.

До факторів військово-політичного характеру належать:

військово-політична розстановка сил в окремих регіонах і в світі в
цілому (військові блоки, міжблокове протистояння, торговельне ембарго);

наявність військових конфліктів і конфліктних ситуацій, їх гострота та
локалізація;

присутність абсолютного військового лідера та ймовірність змін його
позицій на ринку;

обсяги коштів (та їх динаміка), що виділяються розвинутими країнами на
програми безкоштовної поставки озброєння іноземним державам;

політичні, економічні та правові аспекти державного регулювання
військово-технічного співробітництва (ВТС) у різних країнах;

обсяги воєнних бюджетів країн світу.

Фактори економічного характеру включають:

світові обсяги виробництва продукції ВТП у вартісному та кількісному
показниках;

загальноекономічний стан головних імпортерів (експортерів) ОВТ;

науково-технічний потенціал країн-суб’єктів ВТС;

обсяги власного військового виробництва в країнах «третього світу»;

запаси продукції військово-технічного призначення на складах виробників;

стан і перспектива розвитку галузей економіки, пов’язаних з виробництвом
ОВТ;

структура виробництва продукції ВТП за видами;

наявність великих програм з виробництва ОВТ;

обсяги та динаміка товарообороту продукції ВТП, експорт, імпорт, сальдо;

географія розподілу світового експорту (імпорту) ОВТ;

товарні структури експорту (імпорту) продукції ВТП, індекси експортних
та імпортних цін, довідкові ціни;

частина експорту у виробництві, імпорті та споживанні продукції ВТП;

платоспроможність та види розрахунків між партнерами за військові
поставки;

присутність на ринку монопольного продавця;

курси валют, показники рівня інфляції, ризики.

До факторів військового характеру належать:

наявність проектів з модернізації ОВТ;

циклічність модернізації та заміщення продукції ВТП, що перебуває на
озброєнні;

наявність програм закупівлі нових ОВТ або таких, що були на озброєнні
інших країн;

наявність програм власного виробництва продукції ВТП у країнах «третього
світу» за ліцензіями з допомогою іноземних партнерів;

конверсійні процеси а ОПК країн-виробників продукції ВТП;

рішення щодо сумісності продукції ВТП різних країн і військових блоків;

стан та кількість ОВТ, що є на озброєнні країн у різних регіонах світу;

плани щодо скорочення або збільшення збройних сил;

імовірність виникнення ОВТ нового покоління.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Бегма В. Україна на світовому ринку озброєння // Економіст. – 2001 — №2

Бегма В. Світовий ринок озброєння та особливості маркетингу продукції
військово-технічного призначення // Економіка України. – 2000 — №6,
черв.

Бегма В. Позиция Украины на рынке вооружения стран Центральной и
Восточной Европы // Обзор украинского рынка. – 2000 — №2

Брыль Р. “Черно-серые” будни (Об экспорте оружия Украиной) // Украинская
Инвестиционная Газета. – 2002 – 22 окт.

Згурець С. Прощавай, зброє!: Експорт української зброї // Контракти. –
2003 — №12, берез.

Мировая торговля оружием // БИКИ. – 2001 – 8 февр.

Поставки американского оружия странам Ближнего и Среднего Востока //
БИКИ. – 2003 — №46

Стріха С. Сучасний стан і тенденції розвитку світового ринку озброєння
та військової техніки // Економіст. – 2002 — №1

Украина – надежный партнер в оружейном бизнесе // Обзор украинского
рынка. – 2002 — №6

PAGE

PAGE 2

Похожие записи