КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Світова транспортна інфраструктура. Правове регулювання міжнародних
автомобільних перевезень

1. Світова транспортна інфраструктура

До складу світової транспортної системи входять: мережа шляхів
сполучення (сухопутних, водних, повітряних, електронних), рухомий склад
усіх видів транспорту, транспортні корпорації, що організують комерційну
та інвестиційну діяльність у цій галузі, а також люди, які працюють на
транспорті.

Робота транспорту становить матеріальну основу географічного і
міжнародного поділу праці. Транспорт забезпечує зв’язки між виробництвом
і споживанням, задовольняє потреби населення в перевезеннях, має велике
оборонне значення.

За обсягом і структурою транспортних перевезень визначають рівень
розвитку та особливості структури господарства країни чи регіону, а за
конфігурацією транспортної мережі — особливості та закономірності
розміщення господарської діяльності.

За видами роботи транспорт поділяється на дві галузі — вантажний та
пасажирський, за видами використання можливостей навколишнього
середовища — на сухопутний, водний (морський та річковий) і повітряний,
за видами використання засобів пересування — на залізничний,
автомобільний, трубопровідний, гужовий, в’ючний тощо. Розрізняють роботу
транспорту в межах держави (внутрішні перевезення, на морі — каботажні
перевезення) та міжнародні перевезення.

Загальна довжина автомобільних, залізничних, водних (без морських),
повітряних шляхів становить близько 30 млн умовних кілометрів.
(Пропускна спроможність умовного кілометра під час перевезення вантажів
така ж сама, як у одного кілометра одноколійної залізниці.) Найбільша
густота транспортної мережі сформувалася в Північній Америці (США,
Мексика, Канада), в Європі, включаючи і райони Центральної та Східної
Європи, в Східній Азії (особливо в Японії та Східному Китаї), на
півострові Індостан (Індія, Пакистан) та на півдні і сході Південної
Америки.

Рухомий склад транспорту світу в 90-ті роки становив кілька мільйонів
вагонів та сотні тисяч локомотивів, понад 600 тис. автомобілів, 80 тис.
кораблів. Транспортні засоби постійно удосконалюються. На залізницях
досягнуто швидкості руху 250-300 км/год. Вагонний парк поповнюється
вагонами великої вантажопідйомності та комфортабельними пасажирськими
вагонами. В автомобільному транспорті впроваджуються все більш комфортні
та екологічно чисті моделі легкових машин з порівняно малими витратами
пального на кілометр пробігу. Морський комерційний флот поповнюється як
новими суднами великої вантажопідйомності — супертанкерами (150-250 тис.
тонн і більше), балкерами (для насипних вантажів), так і
спеціалізованими кораблями найновіших класів — контейнеровозами,
ролкерами (для перевезення автомобілів та іншої техніки), ліхтеровозами,
морськими автомобільними та залізничними паромами тощо. Підвищилась
вантажопідйомність та швидкість літаків цивільної авіації. Сучасні
літаки здатні перевозити 250-500 пасажирів або понад 50 тонн вантажу на
відстань 3,5-10 тис. кілометрів зі швидкістю 800-900 км/год. У світі
налічується понад 20 тис. цивільних аеропортів (тільки в США — 15 тис.),
деякі з них мають пропускну здатність понад 200-300, навіть понад 1000
рейсів за добу. В США найбільші аеропорти Чикаго, Далласа,
Лос-Анджелеса, Сан-Франциско, ім. Дж. Кеннеді в Нью-Йорку, в Європі —
Франкфурта та Лондона, в Азії — Наріта в Токіо та Сінгапура.

Кількість зайнятих роботою на транспорті в економічно розвинутих країнах
і в країнах, що розвиваються, становить 6-7 % економічно активного
населення.

Сухопутні види транспорту в різних країнах і регіонах світу мають свої
особливості, пов’язані з розмірами території, характером розміщення
населення, рівнем розвитку економіки, співвідношенням роботи окремих
видів транспорту та загальним обсягом його роботи. Залежно від цих
особливостей розрізняють кілька типів транспортних систем.

Найвищий рівень розвитку мають регіональні транспортні системи
північноамериканського типу (СЛІА, Канада, Австралія). Для них
характерні мережі високоякісних автомобільних шляхів та залізниць, добре
оснащені аеропорти та сучасні морські порти. Тут однаково високий рівень
розвитку всіх видів транспорту, але ключовими в пасажирських
перевезеннях є повітряний (на далекі відстані) та автомобільний
(регіональні перевезення), а у вантажних — поєднання роботи
автомобільного і залізничного транспорту. Велику роботу виконують також
трубопровідний, внутрішній водний та каботажний морський транспорт.

Транспортні системи європейського типу (Західна та Центральна Європа,
Японія) мають найгустішу у світі мережу всіх видів транспорту, особливо
автошляхів та залізниць. Залізниці на основних напрямах електрифіковані;
на швидкісних магістралях пасажирські поїзди розвивають швидкість понад
200 км/год. Обсяги роботи залізничного, автомобільного, водного
(річкового та каботажного морського) транспорту пропорційні, але у
вантажних перевезеннях більше значення має автомобільний транспорт, а в
пасажирських — залізничний. Повітряний транспорт забезпечує зовнішні
пасажирські перевезення.

Транспортна система країн СНД сформувалася за часів СРСР і поки що
зберігає певні риси єдності, її просторовий каркас утворює мережа
залізниць, доповнена лініями трубопроводів і на окремих напрямах водними
комунікаціями. Споконвічна проблема цього регіону, зокрема Росії, та
країн Центральної Азії — недостатній розвиток автомобільних шляхів і
низька їх якість. Так, у більшості районів Сибіру можна дістатися до
місця тільки літаком або водою. У вантажообороті основне місце належить
залізниці, у пасажирських перевезеннях на далекі відстані залізниці і
повітряному транспорту, а в приміських — залізниці і автомобільному.
Велику комерційну роботу виконує морський флот.

Транспортна система азіатського типу (всі країни Азії крім Японії та
«далекосхідних тигрів»). Основну транспортну роботу тут виконують
залізниці, однак, на Близькому Сході дедалі більшого значення набуває
автомобільний транспорт, а в приморських районах, особливо в
Південно-Схід-ній Азії, зберігає значення каботажне судноплавство.
Найгустіша мережа транспортних шляхів і найбільші розміри перевезень
характерні для східних районів Китаю, Індії, Пакистану, Туреччини.

Транспортна система Латинської Америки в різних її частинах неоднаково
розвинута. Сталі мережі комунікацій мають тільки Бразилія, Мексика,
Аргентина, Чилі, острови Вест-Індії. Переважають дороги, що сполучають
глибинні райони плантаційних господарств або місця видобутку корисних
копалин з портами чи столицями. Повноводні річки континенту
використовуються в транспортному сполученні недостатньо. Віддалені
райони материка все ще важкодоступні.

Транспортна система Африки, як і Латинської Америки, також значно
диференційована. Цілком сталі транспортні системи в північній та
південній частиш континенту, тропічна Африка все ще залишається
важкодоступним регіоном. У багатьох містах основою транспортних зв’язків
є річки або грунтові дороги, залізниць мало або немає зовсім.

Морський транспорт забезпечує 4/5 обсягу роботи транспорту світу за
вантажооборотом і, отже, відіграє вагому роль у міжнародному поділі
праці. Всі, навіть сухопутні країни, намагаються мати свій флот, а 2/3
його тоннажу зосереджено під прапорами 10 країн. Серед них специфічне
місце належить країнам «зручного» прапора. «Зручного», тому що там —
пільговий режим оподаткування, дешева робоча сила, менші вимоги до
техніки безпеки. Судновласники розвинутих країн, користуючись цими
перевагами, приписують свої судна до портів країн зі «зручним» прапором
для одержання прибутків. До таких країн належать, наприклад, Ліберія,
Панама, Багамські Острови (Багами), Кіпр, Мальта, Філіппіни. Водночас є
група держав, для яких послуги морського транспорту — значне джерело
надходження валюти, наприклад, Греція, Норвегія, Сінгапур тощо.

Важлива особливість роботи морського транспорту полягає в тому, що Океан
— єдиний простір: морські дороги в ньому практично безмежні. Однак,
окремі акваторії Світового океану далеко нерівнозначні для транспортних
зв’язків. На формування напрямів і інтенсивність використання морських
шляхів впливають і географічні чинники (конфігурація берегової лінії,
кліматичні умови, наявність природних або штучних проходів тощо), а
також розташування і господарська специфіка територій, що відправляють
та одержують вантажі, наявність оснащених портів тощо.

Провідну роль у світовому судноплавстві відіграє басейн Атлантичного
океани. Високий рівень розвитку країн по обидва боки Північної Атлантики
і активні зовнішньоекономічні зв’язки держав Європи та Північної Америки
визначили формування тут потужних потоків вантажів. Нині на Атлантичний
океан припадає 1/2 (разом із Середземномор’ям майже 3/5) світових
морських перевезень. Головні шляхи зв’язують порти Європи і США, а також
ідуть від портів Європи на південь до узбережжя Південної Америки та
навколо Африки в Індійський океан і від портів США в зону Карибського
моря і далі або в Тихий океан (через Панамський канал) або в Південну
Атлантику.

Інтенсивно використовується Середземне море, на берегах якого
розташовані порти Південної Європи, Північної Африки і Близького Сходу.
В Середземний басейн через Босфор і Дарданелли мають вихід і кораблі
України.

На басейн Тихого океану припадає приблизно 1/4 світових морських
перевезень. Найгустіша мережа морських шляхів сполучає порти Японії,
Республіки Корея, Сінгапура, а також Китаю. Від узбережжя Східної Азії
та Японії морські дороги пролягають до портів США, Австралії, країн
Південної Азії.

В Індійському океані, на який припадає менш як 1/6 перевезень, основними
є шляхи транспортування нафти з Перської затоки в Європу та Японію і
морські шляхи, що ідуть вздовж південного узбережжя Азії. ї

Повітряний транспорт має винятково велике значення в міжнародних
пасажирських перевезеннях, а також у країнах з великою територією
(Росія, США, Канада, Китай тощо). Особливо великий обсяг роботи
виконують авіакомпанії США (1/2 пасажироперевезень і 1/3
вантажоперевезень світу), а також Росії, Японії, Великобританії,
Франції, ФРН, Австралії, Канади. Сінгапура. Мережі авіаліній провідних
авіафірм вкривають весь світ (мал. 32). Найбільші авіакомпанії —
«Пан-Америкен» і «Дельта» (США), «Джал» (Японські авіалінії), «Бритіш
Ейрвейзс» (Великобританія), «Ейр Франс» (Франція), «Люфтганза» (ФРН),
«Сінгапур Ейрлайнзс» (Сінгапур), «Аерофлот» (Росія). Україна тільки
недавно з’явилася на світових авіалініях, та шляхи літаків фірм «Ейр
Юкрейн» («Авіалінії України») та «Ейр Юкрейн Інтернешнл» («Міжнародні
авіалінії України») пролягли вже в десятки країн світу.

2. Правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень

На початку XX століття міжнародні автомобільні перевезення
регламентувала Конвенція про врегулювання авторуху між країнами,
встановлення технічних вимог до автомашин у міжнародному сполученні,
прав управління автомобілем, уніфікації сигналів на автошляхах (Париж,
1926). Поширення міжнародних автомобільних перевезень призвело до
розробки Конвенції про шляховий рух та до Протоколу про дорожні знаки і
сигнали (Женева, 19 вересня 1949 р.)- До них приєдналися відповідно
майже 100 та 50 держав. Колишній СРСР також був їх учасником з 1959 p.
Вказані акти чинні у редакції від 8 листопада 1968 p. Сьогодні вони
відомі за назвами: Конвенція про шляховий рух та Конвенція про дорожні
знаки і сигнали. Підписані від імені України 8 листопада 1968 р. та
схвалені 25 квітня 1974 p., вони стали чинними для України відповідно з
21 травня 1977 р. та б червня 1978 p.

Умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів між
європейськими державами визначає Конвенція про договір міжнародного
перевезення вантажів (інакше: КДПВ або ЦМР), підписана у Женеві 19
травня 1956 p. Вона стала чинною з 2 липня 1961 p., а сьогодні діє у
редакції від 5 липня 1978 р. До певної міри норми цієї Конвенції мають
риси наступності щодо норм Конвенції про шляховий рух від 19 вересня
1949 p. Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів була
прийнята з метою уніфікації умов, що регулюють міжнародне перевезення
вантажів автотранспортом, зокрема щодо документів, які застосовують для
перевезення, а також відповідальності перевізника. Вона застосовується,
по-перше, до перевезень автомобілями, автомобілями-тягачами, причепами,
напівпричепами тощо. По-друге, до будь-якого сплатного договору
перевезення вантажів, коли місце прийняття вантажу до перевезення та
місце доставки вантажу знаходиться у різних державах, з яких хоч би одна
є учасницею Конвенції. По-третє, до перевезень вантажів державами,
оптовими установами й організаціями, а також до випадків, транспортний
засіб з вантажем (без його вивантаження) та частину шляху морем,
залізницею, внутрішнім вод-повітряним шляхом. Якщо втрата чи пошкодження
або прострочення доставки мали місце під час перевезення видами
транспорту й не були викликані дією діяльністю автоперевізника, його
відповідальність реформи зазначеної Конвенції тільки у разі відсутності
) відного міжнародного договору. Згідно з вказаною Конвенцією для
здійснення автотранспортного перевезення укладається єдиний договір
навіть у випадку його реалізації кількома перевізниками. Послідовні
перевізники мають право укладати угоди між собою. Але умови цих угод не
повинні відхилятися від положень єдиного договору та зазначеної
Конвенції. Інакше вони вважатимуться недійсними. Наприклад, недійсною
вважається зміна умов страхування на користь перевізника.

Кожен з перевізників відповідає за здійснення усієї операції
перевезення. Другий і наступні перевізники стають сторонами у договорі
перевезення на умовах, зазначених у відвантажувальній накладній. У цьому
випадку позов у зв’язку з втратою, пошкодженням чи затриманням доставки
вантажу може бути пред’явлений тільки до першого перевізника,
останнього, або до того, який здійснював контроль над вантажем, коли
сталася його втрата, пошкодження чи затримання у доставці. Винятки
становлять випадки пред’явлення зустрічного позову чи, застосування
заліку. Можна пред’явити позов одночасно до кількох перевізників.
Відповідальність, згідно з вимогами Конвенції, грунтується на принципі
вини. У разі неможливості встановити винну особу збитки відшкодовують
усі перевізники пропорційно. Якщо один з перевізників є
неплатіжоздат-ним, його частку повинні сплатити інші перевізники.
Конвенція передбачає, що договір перевезення вантажу автотранспортом
підтверджується накладною на перевезення вантажу, яка засвідчує
прийняття вантажу перевізником. Накладна не вважається оборотним чи
товаророзпорядчим документом. Відсутність накладної чи її дефект не
повинні впливати на дійсність договору. Накладна складається у трьох
екземплярах. Перший вручається відправнику, другий додається до товару,
третій залишається у перевізника. Іноді накладну складають у чотирьох
екземплярах, два з яких залишаються у перевізника. Накладну підписують
відправник та перевізник. При доставці для розвантаження покупцю, він
вказує час прибуття автомашини для розвантаження і вибуття після
розвантаження, підписує накладну і засвідчує підпис печаткою. Вантаж
видається зазначеному в ній отримувачу.

Якщо до перевезення подається різноманітний або поділений на партії
вантаж, чи перевезення здійснюють різні транспортні засоби, як
продавець, так і перевізник мають право вимагати окрему накладну на
кожний транспортний засіб, кожен вид чи партію вантажу.

У накладній на міжнародне перевезення зокрема вказують:

місце і дату її складання;

назву та адресу відправника й перевізника;

місце і дату прийняття вантажу до перевезення;

місце його передачі отримувачу;

назву та адресу отримувача;

прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упаковки, а у
випадку перевезення небезпечних вантажів — їх звичайно визнане
позначення;

кількість вантажних місць, їх маркування та номери;

вагу вантажу брутто або кількість вантажу, виражену в інших одиницях
виміру;

витрати, пов’язані з перевезенням (провізна плата, митні збори,
додаткові та інші витрати, зроблені з моменту укладення договору до
здачі вантажу);

відомості, необхідні для виконання митних та інших формальностей.

У випадку необхідності накладна може містити вказівки про заборону
перевантаження; витрати відправника; суму накладного платежу, що
підлягає відшкодуванню при здачі вантажу; оголошену вартість вантажу та
суму, що відповідає особливій зацікавленості у своєчасній доставці
вантажу; інструкції відправника перевізнику стосовно страхування
вантажу; узгоджений сторонами строк виконання перевезення; перелік
документів, переданих перевізнику. Сторони договору перевезення можуть
передбачити у накладній й інші вказівки, якщо визнають їх необхідними.

До автотранспорту накладної відправник додає необхідні документи.
Наприклад, пакувальні листи, відвантажувальні специфікації, сертифікати
якості, інші документи, необхідні для проходження товаром митного
контролю. Відправник повідомляє й іншу інформацію на вимогу перевізника.

Відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від
перевізника призупинити транзит, змінити місце призначення вантажу чи
передати його іншій особі, не вказаній у накладній. Ця інша особа не має
права призначати іншого вантажоодержувача. Але відправник не може
здійснювати зазначеного права, якщо другий екземпляр накладної вже
вручено конкретному вантажоодержувачу чи одержувач вимагає від
перевізника на підставі своєї квитанції надати йому другий екземпляр
накладної та вантаж. Одержувач має право розпоряджатися вантажем з
моменту оформлення накладної, якщо відправник застеріг про це у
накладній.

Якщо обставини перешкоджають доставці вантажу після його прибуття до
пункту призначення, перевізник зобов’язаний запитати у відправника
інструкції щодо наступних дій. У разі відмови одержувача прийняти
вантаж, відправник має право розпорядитися ним без надання першого
екземпляра накладної, однак, незалежно від відмови вантажоодержувач може
вимагати видати вантаж до моменту отримання перевізником протилежних
інструкцій від продавця.

Відповідно до норм Конвенції перевізник відповідає, якщо вантаж втрачено
повністю або частково чи заподіяно шкоду в період з моменту прийняття
вантажу до перевезення і до моменту його доставки, а також у результаті
затримання доставки. Перевізник завжди відповідає, якщо: втрата,
пошкодження чи затримання в доставці викликані несправністю
транспортного засобу; мала місце неправомірна поведінка чи недбалість
особи, у якої транспортний засіб було орендовано, або службовців
транспортної організації.

Перевізник звільняється від відповідальності, якщо доведе, що втрата,
збитки чи затримання доставки вантажу виникли у результаті:
неправомірних дій чи недбалості позивача; вказівок позивача, які не
пов’язані з неправомірними діями чи недбалістю перевізника; недоліків
вантажу, що зумовлені його специфічними властивостями; настання
обставин, яких перевізник не міг уникнути, і наслідків, яких він не міг
відвернути. В останньому випадку перевізник повинен довести
розсудливість своїх дій та неможливість уникнення шкоди.

Прикладом, який засвідчує винність перевізника є такий. Перевізник, який
поставляв партію взуття з Мілана в Англію, припаркував вантажний
автомобіль на стоянці для вантажних автомобілів у Мілані, котра не мала
охорони, щоб пообідати із своїм напарником. До єдиної стоянки з охороною
треба було діставатись автомобілем 2 години. Здійснення такої поїздки
означало б порушення інструкцій, отриманих перевізником. Незважаючи на
увімкнену охоронну сигналізацію, машину з вантажем викрали. Суд визнав
перевізника винним, оскільки збитків, на його думку, можна було
уникнути, встановивши почергову охорону автомашини на неохоронюваній
стоянці.

Втратою вантажу вважається, зокрема, його доставка протягом ЗО днів з
моменту спливу узгодженого строку доставки, а якщо такий строк не
встановлений, — протягом 60 днів з моменту прийняття вантажу
перевізником. Часткова втрата, пошкодження або затримання вантажу не
означає, що його безумовно слід доставити.

Про втрату чи пошкодження вантажу одержувач повинен повідомити
перевізника. Факт приймання вантажу є доказом того, що вантажоодержувач
отримав вантаж у стані, описаному в накладній. Якщо у накладній не
зазначено умов, який стан повинен мати вантаж при його отриманні
перевізником, то, як правило, презюмується його належний стан, а також
непошкодженість упаковки, відповідність маркування й номерів вантажу
відомостям, вказаним у накладній.

Компенсація перевізником збитків, завданих повною чи частковою втратою
вантажу, обмежена максимальним розміром. За незбереження вантажу
максимальна відповідальність перевізника сягає 25 золотих франків за 1
кг ваги брутто (ст. 23 КДПВ). Крім того, перевізник повністю відшкодовує
витрати, пов’язані з перевезенням, мито тощо. У випадку затримання
доставки вантажу розмір відшкодування збитків обмежується витратами на
перевезення, якщо позивач може довести, що йому заподіяно таку шкоду.
Норми Конвенції передбачають умови компенсації за затримання в доставці
вантажу.

Конвенція містить перелік спеціальних ризиків, які звільняють
перевізника від відповідальності. Наприклад, використання відкритих (без
брезентового покриття) вантажних машин, якщо це було узгоджено у
накладній. Відповідальність перевізника усувається або обмежується, якщо
позовні вимоги випливають з цивільного позадоговірного правопорушення
(делікту), а не з порушення договору.

У Женеві 5 лютого 1978 p. держави-учасниці згаданої Женевської КДПВ 1956
p. уклали Протокол до цієї Конвенції. У ньому по-іншому трактується
розмір відповідальності, зазначений у згадуваній ст. 23 КДПВ.
Встановлено, що розмір відповідальності не може перевищувати 8,33
розрахункових одиниці за 1 кг відсутньої ваги брутто. Вказана стаття
доповнена нормами, у яких роз’яснено поняття та застосування
розрахункової одиниці. Нею вважають одиницю спеціальних прав
запозичення, яка визначається Міжнародним валютним фондом (далі — МВФ).
Вказаний розмір розрахункової одиниці перераховують у національну валюту
держави, суд якої розглядає справу на підставі вартості цієї валюти у
день винесення рішення або у день, визначений домовленістю сторін.
Виражена у одиницях спеціальних прав запозичення, вартість національної
валюти держави, що є членом МВФ, обчислюється у відповідності з методом
оцінки, який використовує МВФ для своїх операцій та угод на час їх
вчинення. Якщо держава не є учасницею вказаної організації, для
обчислення застосовують метод, встановлений державою, у якій
відбувається таке обчислення.

Якщо національне законодавство держави, що не є членом МВФ, унеможливлює
обчислення, держава у момент ратифікації чи приєднання до Протоколу до
КДПВ або згодом може заявити про застосування на своїй території
максимальної межі відповідальності, яка складає 25 розрахункових
одиниць. У такому випадку розрахункова одиниця відповідатиме 10/31 г
золота 0,900 проби. Перерахунок зазначеної суми у національну валюту
відбувається відповідно до національного законодавства зацікавленої
держави.

Прагнучи розвивати співробітництво у сфері міжнародних пасажирських
перевезень, за ініціативою європейських держав 5 грудня 1970 р. у
Берліні укладено Угоду про загальні умови виконання міжнародних
пасажирських перевезень автобусами. її норми застосовуються до
перевезень територіями хоча б двох договірних держав чи транзитом.
Домовлено, що питання, не врегульовані в Угоді, регламентуються
законодавством держави, територією якої здійснюється перевезення.
Питання, що виникають з договору перевезення і не врегульовані Угодою,
вирішуються відповідно до законодавства країни перевізника. Додаток до
Угоди за назвою: «Загальні умови виконання міжнародних пасажирських
перевезень автобусами (Загальні умови)» визначає порядок: здійснення
регулярних, маятникових та нерегулярних перевезень; видачі дозволів на
такі перевезення; заповнення заявки для видачі дозволу на перевезення
багажу та ручної поклажі, предметів, заборонених до перевезення;
передбачає норми стосовно автобусів та їх службового персоналу.

Перевізник відповідає за повну чи часткову втрату багажу, переданого
йому пасажиром до перевезення відповідно до норм Загальних умов. Розмір
відшкодування визначають згідно з оголошеною пасажиром цінністю багажу,
яка повинна бути виражена у валюті держави відправника і вказана у
багажному квитку (квитанції). Якщо цінність багажу не оголошена, розмір
відшкодування визначають за законодавством держави перевізника. Втрата
чи пошкодження грошей, коштовностей, цінних паперів чи інших особливо
цінних речей, наприклад, творів мистецтва, антикваріату, які є у багажі,
переданому до перевезення, відшкодовуються за тарифом, якщо пасажир
оголосив їх цінність.

За пошкоджений багаж перевізник зобов’язаний сплатити суму, на яку
зменшилася оголошена чи іншим обгрунтованим способом встановлена
вартість багажу. Проте відшкодування не може перевищувати суми, яку
належало б виплатити у разі втрати багажу.

До зазначених міжнародних договорів належить також Угода про міжнародні
перевезення харчових продуктів, що швидко псуються, і про спеціальні
транспортні засоби, призначені для цих перевезень від 1 вересня 1970 p.,
яка стала чинною 21 листопада 1976 p. До Угоди приєдналися Франція,
Іспанія, ФРН, колишній СРСР та деякі інші держави.

Певною мірою особливості міжнародних автоперевезень регулюють міжнародні
договори, основний зміст яких спрямований на регламентацію митного
проходження вантажів. Наприклад, митний режим при перетині кордонів
європейських держав автотранспортом регулює Митна конвенція про
міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 14
листопада 1975 p. Вона є обов’язковою для України як однієї з
правонаступниць колишнього Союзу РСР, що було підтверджено у 1994 p.
Відповідно до її норм міжнародним документом, який застосовують для
автомобільних перевезень вантажів через митні кордони кількох держав без
їх перевантаження є Книжка Міжнародного Дорожнього Перевезення (далі —
Книжка МДП). Зазначений документ видає Асоціація, яка входить до складу
Міжнародного Союзу автомобільного транспорту, а в Україні — уповноважені
на це митні органи. Книжка МДП оформляється на кожен транспортний засіб
чи контейнер. Вона є дійсною для виконання одного перевезення.
Складається з 1 жовтого і 6,14 (при перетині більше двох кордонів) чи 20
(при перетині більше 6 кордонів) парних, що мають парні і непарні
номери, білих відривних листів. Кожен відривний лист теж складається з
2-х частин: першої —вантажного маніфесту, де описується вантаж, що
перевозиться, та другої — свідоцтва-сертифіката, де вказуються умови й
маршрут перевезення, накладені пломби чи розпізнавальні знаки.
Транспортні засоби пломбують на митниці, тому вони не підлягають митному
догляду на транзитних митницях. У разі тимчасового ввезення
транспортного засобу з застосуванням Книжки МДП та з позначенням «TIR»
не вимагається декларування на митниці цього транспортного засобу як
ввезеного майна.

Щодо міжнародних автомобільних перевезень в Україні використовуються:

— Європейська угода, що доповнює Віденську конвенцію про шляховий рух
1968 p., схвалена Україною 16 грудня 1974 p., чинна з 7 червня 1979 p.;

— Європейська угода, що доповнює Віденську конвенцію про дорожні знаки і
сигнали 1968 p., схвалена Україною 16 грудня 1974 p., чинна з 3 серпня
1979 p.;

— Європейська угода про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975
p., схвалена Україною 9 листопада 1982 p., чинна для неї з 29 березня
1983 p.;

— Протокол про розмітку доріг від 1 березня 1973 р. до Європейської
угоди, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали 1968 p.,
схвалений Україною 15 березня 1984 p., чинний з 9 травня 1985 p.

Восьмого квітня 1999 p. Україна ратифікувала Конвенцію про міжнародні
автомобільні перевезення пасажирів і багажу, підписану 9 жовтня 1997 р.
у м. Бішкеку.

З багатьма державами Україна уклала двосторонні договори.

Це, зокрема:

— Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про міжнародні
автомобільні перевезення від 18 травня 1992 p.;

— Угода між Урядом України і Урядом Франції про міжнародні автомобільні
перевезення вантажів від 11 листопада 1992 p.;

— Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про міжнародне
автомобільне сполучення від 17 грудня 1992 р. та Виконавчий протокол до
цієї Угоди від 16 грудня 1994 p.;

— Угода між Урядом України і Урядом Республіки Грузія про міжнародне
автомобільне сполучення від 13 квітня 1993 p.;

— Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про міжнародне
автомобільне сполучення від 20 березня 1993 p.;

— Угода між Урядом Республіки Казахстан і Урядом України про міжнародні
перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 22 лютого
1993 p.;

— Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про міжнародне
автомобільне сполучення та Протокол до цієї Угоди від 20 березня 1995
p.;

— Угода між Урядом України та Урядом Королівства Іспанія про міжнародні
автомобільні перевезення від 16 червня 1995 p.;

— Угода між Урядом України та Урядом Румунії про міжнародне автомобільне
сполучення від 29 березня 1996 p.;

— Угода між Урядом України та Урядом Грецької Республіки про міжнародні
автомобільні перевезення пасажирів і вантажів від 11 листопада 1996 p.;

— Угода між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про міжнародні
автомобільні перевезення від 1 липня 1997 p.;

— Угода між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про міжнародне
автомобільне сполучення від 1 липня 1998 p.

Схвалено й подано на ратифікацію Верховною Радою України Угоду між
Урядом України та Урядом Королівства Бельгія про міжнародне автомобільне
сполучення.

У двосторонніх угодах про міжнародні автомобільні перевезення за участю
України, як правило, визначено поняття: «перевізник», «транспортний
засіб», «перевезення за зачиненими дверима» («туристичні перевезення»),
«регулярність» та «нерегулярність» перевезень, «дозвіл» (документ на
проїзд), «транзитні перевезення» тощо. В угодах застережено сферу їх
застосування (перевезення пасажирів, вантажів, їх транзит тощо); порядок
здійснення регулярних перевезень (за визначеними маршрутами, згідно з
розкладом руху, на підставі узгоджених тарифів) та нерегулярних
перевезень; обов’язкове страхування транспортних засобів; завчасне
обов’язкове страхування цивільної відповідальності кожного
автотранспортного засобу, який виконує міжнародні перевезення; заборону
певних видів перевезень, наприклад, здійснюваних перевізником однієї з
договірних держав між двома пунктами у другій договірній державі чи
деяких предметів, матеріалів, речовин.

Регулярні перевезення здійснюються на підставі дозволу-документа на
проїзд, що дозволяє в’їзд/виїзд автотранспортного засобу однієї
договірної держави на/з територію(ї) іншої держави або надає право на
проїзд транзитом через територію іноземної договірної держави. Дозволи
видаються на підставі встановлених квот. Для нерегулярних перевезень
дозвіл не є обов’язковим. У міжнародних договорах можуть передбачатися
випадки перевезень, на виконання яких дозвіл не потрібен. Наприклад,
рухомого майна при переселенні; матеріалів і предметів, творів
мистецтва, призначених для ярмарок, виставок, видовищ неторгового
характеру; обладнання, предметів, тварин, призначених для театральних,
музичних, спортивних, циркових та кіно- заходів і ярмарок; обладнання
для радіо, кіно-, фото- й телезйомок; покійних чи праху; пошти;
пошкоджених транспортних засобів; медичного обладнання та медикаментів
для надання допомоги при стихійних лихах та ін. Для виконання таких
перевезень достатньо перевізного документа країни, де зареєстровано
транспортний засіб.

Перевезення окремих видів вантажів, зокрема загальна вага або розміри
яких разом з транспортним засобом перевищують допустимі норми;
небезпечних тощо дозволяється за наявності спеціального дозволу. Його
отримання усуває необхідність у дозволі на звичайне перевезення.

Міжнародні договори можуть містити застереження про заборону перевезення
між державами, що домовляються, або транзит їх територіями окремих
вантажів, наприклад, зброї, боєприпасів, військового спорядження,
вибухових матеріалів та інших небезпечних чи шкідливих речовин.

Договори встановлюють вимоги до перевізних документів та їх
відповідності загальноприйнятим міжнародним зразкам, а також вимоги до
прав водія та реєстраційних документів на автотранспортний засіб. Норми
міжнародних договорів можуть визначати порядок здійснення платежів чи
умови звільнення від них або відсилати з цих питань до національного
законодавства держав. Наприклад, у договорах зазначено, що не
сплачуються мито та інші платежі за паливо, яке знаходиться в ємкостях,
встановлених на транспортних засобах згідно з інструкцією
заводу-виробника; мастильні матеріали у кількості, необхідній для
використання під час перевезення; запасні частини та інструменти,
тимчасово ввезені з метою ремонту пошкодженого транспортного засобу та
ін.

В угодах може зазначатися, що перевізники та екіпажі транспортних
засобів під час перебування на території іншої договірної держави
зобов’язані дотримуватися законів і правил, які діють на цій території,
у т. ч. правил перевезень та дорожнього руху. У разі порушення норм
національного законодавства чи міжнародних договорів до перевізника
застосовують заходи покарання, передбачені договорами. Водночас можна
застосовувати й санкції, встановлені законодавством держави, на
території якої сталося правопорушення.

Норми міжнародних договорів про автомобільні перевезення доповнюють
міжнародні угоди, які регулюють питання прикордонного, митного та
санітарного контролю. Для вирішення питань, не урегульованих цими
договорами, застосовується національне законодавство.

З метою виконання двосторонніх угод про міжнародні автотранспортні
перевезення договірні держави можуть приймати Виконавчі Протоколи,
створювати Спільні Комісії чи відкривати представництва на території
іноземної держави. Так, поруч з підписанням зазначеної міжурядової Угоди
за участю Казахстану та України було підписано Виконавчий Протокол про
застосування Угоди між Урядом Республіки Казахстан і Урядом України про
міжнародне автомобільне сполучення від 22 лютого 1993 р. У ньому
вказано, зокрема, центральні виконавчі органи (відповідні міністерства),
тлумачення термінів, використаних у міжнародній угоді, способи та умови
надання дозволів, строки їх дії.

Список використаної літератури

Економічна та соціальна географія світу / За ред. Ковелевського М.В. –
К., 2000.

Міжнародні перевезення: правові аспекти регулювання. – К., 2001.

Яковлев М.В. Мировые автоперевозки. – М., 1999.

Похожие записи