Контрольна робота

Світова організація торгівлі (СОТ)

ПЛАН

Створення світової організації
торгівлі………………………………………..3

Структура
СОТ……………………………………………………………
………………6

Членство в
організації…………………………………………………….
……………9

Сфера діяльності
СОТ……………………………………………………………
…..13

Вступ України до
СОТ……………………………………………………………
….17

Світова організація торгівлі (СОТ) – це найбільша міжнародна торгова
організація, яка покликана регулювати стосунки учасників організації в
сфері міжнародної торгівлі на основі пакету угод так званого
Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів (1986-1994 рр.), що має
тривалу історію.

В 1920 р. в Брюсселі під егідою Ліги Націй відбулась фінансова
конференція представників 30 країн. Прийняті цією конференцією резолюції
стосувалися насамперед фінансових проблем. Відносно міжнародної торгівлі
конференція висловила побажання, щоб кожна країна поступово переходила
до принципів вільної торгівлі.

Друга міжнародна конференція з економічних питань проходила в Генуї в
1922 р. Вона набула великого історичного значення, оскільки в ній брала
участь радянська Росія. Конференція прийняла ряд резолюцій щодо розвитку
міжнародної торгівлі, а також з охорони торгівлі.

У 1927 р. в Женеві відбулася Третя велика економічна конференція, на
якій 50 країн представляли 200 делегатів і 150 експертів. Результатами
цієї конференції було підписання через декілька місяців на дипломатичній
конференції Конвенції, в якій країни брали на себе зобов’язання в
шестимісячний термін зняти всі заборони і обмеження на імпорт та експорт
і не замінювати їх жодними подібними заходами. Але ця Конвенція не була
ратифікована більшістю країн.

Позитивні результати згаданих міжнародних конференцій виявилися
незначними, але саме в цей період було закладено основу сучасного
правового базису міжнародної торгівлі. Здійснювані між двома світовими
війнами спроби лібералізації торгівлі не мали великого значення, але
після Другої світової війни всі питання, які обговорювалися раніше,
знову опинилися в центрі уваги.

Проект статуту Міжнародної організації торгівлі, що був розроблений на
конференція в Гавані (з 21 листопада 1947 р. по 24 березня 1948р.) своїм
змістом виходив за межі проблем світової торгівлі, включаючи правила
найму на роботу, угоди з окремих видів товарів, обмежувальної
торговельної практики, міжнародних інвестицій та торгівлі послугами.
Хоча у березні 1948 р. в Гавані на Конференції ООН з проблем торгівлі та
зайнятості статут Міжнародної організації торгівлі був затверджений, у
подальшому його ратифікація деякими національними законодавчими органами
виявилася неможливою: статут ратифікували лише дві країни, а самі США
відмовились від свого проекту. Ця спроба виявилася невдалою —
організація фактично припинила існування, так і не розпочавши своєї
діяльності.

За пропозицією США в жовтні 1946 р. в Лондоні Економічною і Соціальною
Радою ООН була скликана конференція для вивчення американського проекту
статуту Міжнародної торговельної організації. В Лондоні був розроблений
проект організації, який потім обговорювався на конференції у Женеві
(серпень 1947р.). В роботі цих форумів брали участь лише 18 держав.
Женевська конференція розглядала дві проблеми: по-перше, статут
міжнародної організації, який пізніше в листопаді 1947р. знову
обговорювався на Гаванській конференції, по-друге, питання митних
тарифів і Домовленості щодо їх скорочення. Остання проблема була
включена в порядок денний нової конференції, яка почала роботу також У
Женеві 20 жовтня 1947р. Саме на цій конференції представниками 23 держав
була розроблена угода — Генеральна угода про тарифи і торгівлю (General
Agreement on tariff and trade).

СОТ — це одна з наймолодших міжнародних організацій, яка є
правонаступником Генеральної Угоди з тарифів i торгівлі (ГАТТ). ГАТТ як
міжнародна організація вже не існує, але існує угода ГАТТ, яка значно
доповнена i вже не є основним законодавчим актом міжнародної торгівлі.
СОТ було засновано 1 січня 1995 р. у результаті Уругвайського раунду
переговорів (1986 —1994 рр.). На сьогодні членами організації є 148
країн, які охоплюють понад 95% світової торгівлі та понад 85% населення
світу. Кількість учасників постійно зростає. У черзі на вступ – майже 30
країн, в тому числі Україна, Росія, Казахстан. Фактично взагалі поза СОТ
перебувають 19 країн: Афганістан, Ірак, Іран, Коморські острови,
Північна Корея, Ліберія, Лівія, Маршалові острови, Мікронезія, Еритрея,
Монако, Науру, Палау, Сан-Марiно, Сирія, Сомалі, Тімор-Лешеті, Тувалу,
Туркменістан. Кожну з них можна віднести до однієї із чотирьох груп: 1)
території, де нещодавно закінчилася війна або які перебувають на межі
чергового збройного конфлікту; 2) країни, занесені США до «осі зла»; 3)
влада в країні належить авторитарному режиму; 4) розміри країни досить
незначні.

Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою міжнародної торгівлі за
період, що минув з кінця Другої світової війни, що реалізувала у
сучаснішій формі спробу створення Міжнародної організації торгівлі (МОТ)
у 1948 р. Цим було завершено формування основного комплексу
універсальних договорів системи ГАТТ, що дозволяє говорити про створення
нового глобального правового порядку в галузі торговельних, тарифних,
митних, інвестиційних та інших сфер міжнародних економічних відносин, до
якого держави-члени ГАТТ прагнули протягом останніх 50 років. Фактично
наново створено організаційний (інституційний) механізм реалізації
комплексу угод системи ГАТТ. Тобто, з моменту створення СОТ та
підписання комплексу угод і домовленостей у рамках Уругвайського раунду
система ГАТТ/СОТ виступає у вигляді торговельно-економічної ООН, де
угоди — це правова основа, а СОТ — інституційний механізм забезпечення
дії цієї системи.

Сторонами, що підписали угоду про заснування Світової організації
торгівлі, визначено, що головною умовою набуття членства у СОТ є
відповідність національного законодавства базовим стандартам і нормам,
що містяться в угодах системи ГАТТ/СОТ, метою яких є забезпечення
кожному її члену безпечного і передбачуваного міжнародного торговельного
середовища та продовження лібералізації торгівлі, сприяння економічному
зростанню і розвитку. При цьому правова система ГАТТ/СОТ є балансом між
правами, вигодами членства та зобов’язаннями, а СОТ виконує роль
міжнародного форуму для торгових переговорів, врегулювання торговельних
суперечок торговельного «суду»), постійно діючого інституту моніторингу
національної торговельної політики країн-членів.

Структура СОТ. Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, що поєднує
представників всіх учасників організації. Сесії конференції проходять не
рідше одного разу в два роки, на них обговорюються і приймаються рішення
щодо принципових питань, пов’язаних з пакетом угод Уругвайського раунду.

Перша конференція відбулася в грудні 1996 р. у Сінгапурі, на ній,
зокрема, було прийнято Угоду про лібералізацію торгівлі в області
інформаційних технологій (ІТА). Друга – у травні 1998 р. у Женеві, де
підводилися основні підсумки п’ятдесятилітньої діяльності ГАТТ/СОТ і
було прийняте рішення про підготовку до нового раунду багатосторонніх
торговельних переговорів (БТП).

Третя Міністерська конференція відбулася 30.11-03.12.1999р. у Сіетлі
(США) і була присвячена обговоренню імплементації країнами-членами
організації угод Уругвайського раунду, а також формату нового раунду
БТП. Планувалося почати переговори насамперед за «комплексним порядком
денним» (сільське господарство, торгівля послугами), а також підготувати
рекомендації з перспектив діяльності СОТ з урахуванням рішень попередніх
Конференцій, у т.ч. можливому включенню в майбутні переговори нових
сфер.

Формально в Сіетлі не удалося досягти поставлених цілей, тому що
конкретна повістка раунду і формат його проведення не були детально
розробленими. Це було обумовлено наявністю серйозних протиріч щодо
принципових проблем у цілому і щодо нових сфер, зокрема, між промислово
– розвиненими державами і країнами, що розвиваються. Також були наявні
значні розбіжності між провідними гравцями СОТ – групи “квадро” (ЄС,
США, Японія, Канада), включаючи розбіжність їхніх стратегічних інтересів
щодо проведенню нового раунду.

У підсумку було прийняте рішення продовжити обговорення даних проблем у
Женеві під егідою Генеральної ради СОТ, яка мала представити свої
пропозиції по проведенню нового раунду. У рамках відповідних Комітетів
СОТ навесні 2000 р. почалося обговорення тільки проблематики
“комплексного порядку денного”. У 2000-2001р. проходив також розгляд
пропозицій країн-членів щодо формату подальшої еволюції цих Угод і інших
сфер діяльності організації. З урахуванням протиріч, які і досі
лишаються між різними групами держав і окремих країн-членів СОТ, робота
будувалася на пошуку компромісних рішень.

9-13 листопада 2001 р. у Досі (Катар) відбулася четверта Конференція
міністрів, на якій у підсумку було прийняте рішення почати переговори по
ряду напрямків, що стосується “ комплексного порядку денного”,
промислових тарифів, ТРІПС, правил СОТ. У рамках відповідних комітетів
ведеться робота з переговорів в інших областях (інвестиції, конкуренція,
екологія, спрощення торгівлі і т.д.). У лютому 2002р. почав роботу
Комітет з торговельних переговорів, що включає ряд спеціалізованих
органів, і є координатором переговорного процесу нового раунду БТП.

На п’ятої Міністерської конференції (вересень 2003 р., м. Канкун,
Мексика) буде підбито проміжні підсумки БТП і визначено формат їхнього
продовження. Новий раунд передбачається завершити до початку 2005 р.

Між сесіями Конференцій міністрів по мірі необхідності (8-10 разів у
рік) для рішення поточних і процедурних питань скликається Генеральна
Рада, що складається з представників всіх учасників організації. Крім
того, Генеральна рада адмініструє діяльність Органу з врегулювання
суперечок та Органу з огляду торговельної політики.

Конференція міністрів СОТ засновує Комітет з торгівлі і розвитку,
Комітет з обмежень з метою забезпечення рівноваги платіжного балансу,
Комітет з бюджету, фінансів і адміністрації, а також Комітет з торгівлі
і навколишнього середовища, Комітет з регіональних торговельних угод і
низку інших органів.

Конференція міністрів (чи Генеральна рада) призначає Генерального
директора СОТ. З 1999р. по вересень 2002 р. їм був Майк Мур,
екс-прем’єр-міністр Нової Зеландії. Однак термін повноважень
Гендиректора скорочений до трьох років і у вересні 2002 р. його замінив
Супачай Паничпакді, який був віце-прем’єром Таїланду.

Під керівництвом Генеральної ради працюють Рада з торгівлі товарами,
Рада з торгівлі послугами і Рада з ТРІПС, а також ряд інших органів. У
рамках цих Рад засновані Комітети з Угод і переговорні групи, членство в
яких відкрито для всіх учасників СОТ. Також функціонують інші
спеціалізовані органи.

Виконавчим органом організації є Секретаріат СОТ в Женеві (Швейцарія), у
структурних підрозділах якого зайнято 500 чоловік. Робочі мови СОТ –
англійська, французька і іспанська. Бюджет організації на 2001 р.
складав 134 млн. швейцарських франків (близько 90 млн. $).

У СОТ практикується прийняття рішень на основі консенсусу, хоча де-юре
передбачене голосування. Тлумачення положень угод щодо товарів, послуг,
ТРІПС, звільнення від прийнятих зобов’язань (вейвер) приймаються 3/4
голосів. Виправлення, що не торкаються прав і зобов’язань учасників, а
також прийняття нових членів вимагають 2/3 голосів (на практиці, як
правило, консенсусом).

Членство в організації. Відповідно до Угоди про створення СОТ,
країнами-засновниками організації стали всі Договірні Сторони — учасники
ГАТТ (128 держав), що надали списки зобов’язань щодо товарів і послуг і
ратифікували пакет угод Уругвайського раунду.

В даний час повноправними учасниками СОТ є 145 держав, причому тільки 17
з них стали новими членами – Еквадор, Болгарія, Монголія, Панама,
Киргизія, Латвія, Естонія, Йорданія, Грузія, Албанія, Оман, Хорватія,
Литва, Молдова, Китай, Тайвань, Македонія.

Більш тридцяти держав мають статус спостерігача у СОТ. Переважна
більшість з них, у тому числі Росія, Саудівська Аравія, Алжир, Україна,
Казахстан, інші держави СНД (крім Туркменії) знаходяться на різних
стадіях приєднання до СОТ.

Крім цього, понад 60 міжнародні організації мають статус спостерігача в
різних структурах СОТ, у т.ч. ООН, ЮНКТАД, МВФ, МБРР, регіональні
угруповання, товарні асоціації. Під егідою ЮНКТАД/СОТ діє Міжнародний
торговий центр (МТЦ), що сприяє країнам, що розвиваються, у сфері
світової торгівлі.

Процедура приєднання до Світової організації торгівлі, вироблена за
піввіку існування ГАТТ/СОТ, багатопланова і складається з декількох
етапів. Як показує досвід країн-здобувачів, цей процес займає в
середньому 5-7 років. Усі зазначені нижче процедури приєднання цілком
поширюються і на Україну.

У загальному вигляді вступ у СОТ можна розділити на чотири етапи:

1. Уряд країни — кандидата на вступ до СОТ повинен охарактеризувати ті
аспекти торгівлі та економічної політики своєї країни, які мають
відношення до угод СОТ. Така характеристика подається у вигляді
Меморандуму, який вивчається Робочою групою, що розглядає заявку на
вступ цієї країни до СОТ. До складу окремої Робочої групи входять
представники урядів країн-членів СОТ, зацікавлених у проведенні
переговорів з претендентом про умови його членства в СОТ. Такі
спеціальні Робочі групи відкриваються для всіх членів СОТ.

2. Після вивчення Меморандуму Робочою групою починаються паралельні
двосторонні переговори між країною-претендентом та іншими країнами. Ці
переговори мають двосторонній характер, оскільки різні країни мають
особливі торговельні інтереси. Двосторонні переговори визначають
переваги (експортні гарантії та можливості), на які інші члени СОТ
можуть розраховувати при вступі до організації країни-кандидата.
Переговори проходять за такими напрямами: доступ до ринку товарів;
доступ до ринку сільськогосподарської продукції; доступ до ринку
послуг; системні питання.

3. Після того, як Робоча група завершила вивчення торгового режиму
країни-кандидата та паралельні двосторонні переговори про доступ до
ринків були завершені, Робоча група формує пакет документів про
приєднання та визначає терміни вступу до організації. Пакет документів
про приєднання складається з Протоколу про приєднання та додатків до
нього (Доповідь Робочої групи, зобов’язання стосовно доступу на ринок
товарів та послуг, зобов’язання у галузі сільського господарства).

4. Пакет документів про приєднання подається на розгляд Генеральної ради
або Конференції міністрів. Якщо дві третини членів СОТ проголосують
“за”, то країна-кандидат може підписати протокол та вступити до СОТ.

На першому етапі в рамках спеціальних Робочих груп відбувається
детальний розгляд на багатосторонньому рівні економічного механізму і
торгово-політичного режиму країни, що приєднується, на предмет її
відповідності нормам і правилам СОТ. Після цього починаються
консультації і переговори про умови членства країни-претендента в даній
організації. Ці консультації і переговори, як правило, проводяться на
двосторонньому рівні зі всіма зацікавленими країнами-членами Робочих
груп. Однією з головних умов приєднання нових країн до СОТ є приведення
їх національного законодавства і практики регулювання
зовнішньоекономічної діяльності у відповідність з положеннями пакету
угод Уругвайського раунду.

На завершальному етапі приєднання відбувається ратифікація національним
законодавчим органом країни-претендента всього пакету документів,
узгодженого в рамках Робочої групи і затвердженого Генеральною радою.
Після цього вказані зобов’язання стають частиною документів СОТ і
національного законодавства, а сама країна-кандидат одержує статус члена
СОТ.

Тривалість кожного з цих етапів може істотно відрізнятися у різних
країн. Це в першу чергу залежить від того, який пріоритет має окрема
країна-кандидат на вступ: швидке набуття членства у СОТ або отримання
якомога вигідніших умов членства.

У свою чергу країна, яка приєднується, як правило, дістає права, якими
володіють і всі інші члени СОТ, що практично буде означати припинення її
дискримінації на зовнішніх ринках. (Хоча, наприклад, Китай не зміг
домогтися одержання всіх цих прав у повному обсязі). У випадку
протиправних дій з боку будь-якого члена організації, будь-яка країна
зможе звертатися з відповідною скаргою до Органу з врегулювання
суперечок (ОВС), рішення якого обов’язкові для безумовного виконання на
національному рівні кожним учасником СОТ.

Відповідно до встановленої процедури результати всіх проведених
переговорів щодо лібералізації доступу до ринків і умови приєднання
оформляються наступними офіційними документами:

Доповіддю Робочої групи, у якій викладено повний пакет прав і
зобов’язань, що країна-здобувач прийме на себе за підсумками
переговорів;

Списком зобов’язань по тарифних знижках в області товарів і за рівнем
підтримки сільського господарства;

Переліком специфічних зобов’язань по послугах і Списком вилучень із РНС;

Протоколом про приєднання, що юридично оформляє досягнуті домовленості
на дву- і багатосторонньому рівнях.

Однією з головних умов приєднання нових країн до СОТ є приведення
їхнього національного законодавства і практики регулювання
зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до положеннями пакета
угод Уругвайського раунду.

Швидкість приєднання країни до ГАТТ (до системи ГАТТ-СОТ) залежить від
рівня відповідності національного законодавства стандартам ГАТТ-СОТ і
складається з таких етапів: подання прохання щодо приєднання, розгляд
прохання, проведення консультацій з країнами — членами ГАТТ, проведення
серії засідань Робочої комісії ГАТТ, подання Меморандуму про
зовнішньоторговельний режим країни, проведення багатосторонніх
переговорів, розробка Протоколу про приєднання, прийняття країни ГАТТ
(ГАТТ-СОТ).

Сфера діяльності СОТ. Угоди СОТ, охоплюючи широке коло різноманітних
видів діяльності, становлять юридичне підґрунтя для міжнародних
торговельних операцій. Це — своєрідні контракти, згідно з якими уряди
різних країн зобов’язуються проводити свою торговельну політику на
взаємоузгодженій основі. Хоча ці документи обговорюються й підписуються
на урядовому рівні, проте головна їх мета полягає в наданні допомоги
постачальникам товарів і послуг, експортерам та імпортерам у здійсненні
цивілізованої торгівлі. Вони поширюються на аграрну продукцію, текстиль
і готовий одяг, банківську справу, телекомунікації, державні закупівлі,
промислові стандарти, санітарні норми на харчові продукти,
інтелектуальну власність і багато чого іншого. В основі цих документів
лежать кілька базових засад, відповідно до яких торговельна система має
бути:

* позбавленою будь-якої дискримінації — країна не повинна упереджено
ставитися до тих чи інших торгових партнерів (їм усім однаково надається
статус найбільшого сприяння); так само не повинна проводитися політика
дискримінації між національними та іноземними товарами і послугами, яким
надається національний режим;

* передбачуваною — іноземні компанії, інвестори та уряди повинні мати
впевненість, що торгові бар’єри (в т. ч. тарифи, нетарифні заходи тощо)
не зводитимуться самовільно без узгодження з торговельними партнерами;
дедалі більше тарифних ставок і зобов’язань щодо відкриття ринків
закріплюються угодами СОТ; торгові бар’єри мають знижуватись у ході
переговорів;

* відкритою для чесної конкуренції — шляхом знеохочення таких «нечесних»
прийомів, як, скажімо, експортні субсидії та продаж товарів за
демпінговими цінами з метою завоювання ринків збуту;

* сприятливою для слаборозвинутих країн — надаючи їм більше часу на
пристосування до нових умов, можливості для перетворень і спеціальні
пільги.

На відміну від більшості міжнародних організацій, до системи ГАТТ-СОТ
приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна бере на
себе обов’язки виконувати угоди, а організація, зі свого боку, перевіряє
здатність такого виконання.

Найважливішими функціями СОТ є:

* контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів
Уругвайського раунду;

* проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між
зацікавленими країнами-членами;

* врегулювання торговельних суперечок; огляд національної торговельної
політики країн-членів;

* технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується
компетенції СОТ;

* співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

Сьогодні стає все більш зрозуміло, що неможливо ефективно діяти в
системі міжнародної торгівлі, не будучи при цьому членом СОТ. Як
зазначається в передмові до українського видання «Результати
Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів», членство
в СОТ відкриває широкі можливості щодо:

* зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів
практично на всіх світових ринках;

* не лише кількісного збільшення обсягів експорту, а й зміни його
структури. Україна, як відомо, високотехнологічна країна, багато
підприємств якої виробляють наукомістку продукцію, але ця продукція
через аутсайдерський статус України щодо системи ГАТТ-СОТ та низку інших
причин не знаходить ринків збуту. Різні політико-правові, тарифні й
нетарифні обмеження не випускають її за кордон України;

* кількісного та якісного поліпшення української торгівлі, яке
відбудеться одночасно стосовно 134 країн-членів СОТ, на частку яких
припадає понад 90 % світової торгівлі;

* забезпечення справедливого вирішення торговельних суперечок. Навіть
невелика країна з незначним потенціалом у міжнародній торгівлі може
розраховувати на справедливе слухання та вирішення торговельних спорів з
великими торговельними партнерами;

* застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів з метою захисту
внутрішнього ринку від субсидованого експорту та як ефективного
інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари;

* введення тимчасових обмежень імпорту у разі появи проблем з платіжним
балансом;

* підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою
уникнення серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути
спричинена надмірним імпортом;

* системної трансформації українського економічного законодавства
відповідно до принципів, норм і стандартів системи ГАТТ/ СОТ,
апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу;

* забезпечення передбачуваного розвитку торговельно-економічних відносин
з основними торговельно-економічними партнерами.

Угода СОТ не входить до початкової структури ГАТТ (1947р.), тому країни
можуть стати (або залишитися) контрактуючими сторонами ГАТТ, не
приєднуючись до СОТ. З іншого боку, країни не можуть стати членами СОТ,
доки вони не досягнуть успішних домовленостей щодо приєднання до ГАТТ.
Перед приєднанням до СОТ учасники, які не мають статусу контрактуючої
сторони ГАТТ, повинні насамперед досягнути домовленостей Щодо приєднання
до Угоди. Країни можуть також запросити підготовчий комітет СОТ поєднати
процес їх приєднання до ГАТТ з процесом приєднання до СОТ.

Політика СОТ, спрямована на усунення торговельних бар’єрів, призвела
до утворення потужних транснаціональних корпорацій, здатних узгоджувати
конкурентну поведінку та розподіляти ринки у світовому масштабі.

Сьогодні під егідою міжнародних економічних організацій іде активний
пошук нових шляхів щодо вироблення міжнародних правил конкурентної
поведінки. Зокрема, увага зосереджується на визначені:

??шляхів добровільного співробітництва членів СОТ у сфері конкурентної
політики;

???напрямів підтримки та поступового зміцнення конкуренції в країнах, що
розвиваються.

Участь у процесі вступу України до СОТ вимагає забезпечення чіткого
застосування принципів політики конкуренції на різних рівнях. Як відомо,
першочергово у відповідність до норм СОТ має бути приведене
законодавство. Щодо вітчизняного законодавства у сфері захисту
економічної конкуренції, то воно не суперечить вимогам СОТ, але
проблемним залишається питання впорядкування надання державної допомоги.
З одного боку, державна допомога – один із важливих факторів
конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Разом з тим, за
необдуманого підходу вона може істотно спотворити конкуренцію.

При всіх існуючих проблемах зроблене в Україні для розвитку й захисту
добросовісної конкуренції дозволяє нашій країні гідно брати участь у
світовому економічному рухові.  

Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочався 17 грудня 1993
р., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заяву Уряду України
про намір приєднатися до ГАТТ Наступним кроком відповідно до процедури
приєднання стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про
зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії з питань
розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Відтоді відбулося вже
кілька засідань Робочої комісії. У 1997 р. розпочався процес
двосторонніх переговорів з країнами-членами СОТ.

З першого серпня 2003 року розпочалася реалізація проекту технічної
допомоги Європейської комісії Антимонопольному комітету України
“Законодавчі та інституційні засади захисту конкуренції”, основне
завдання якого — посилення здатності українського уряду у питаннях
впровадження ефективної конкурентної політики, виконання та дотримання
конкурентного законодавства. У рамках Проекту передбачалося, зокрема,
надання експертами ЄС правових консультацій та коментарів до проекту
Закону України “Про державну допомогу” з таких аспектів:

???відповідність загальної правової концепції обраної АМКУ для
законопроекту до європейської законодавчої традиції;

???існування інших підходів до питання надання та використання державної
допомоги у країнах-членах ЄС;

???відповідність та достатність запропонованого АМКУ у проекті закону
розподілу повноважень між державними органами (Міністерство фінансів,
Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, галузеві
міністерства тощо) для забезпечення державної політики у сфері
конкуренції.

На виконання доручення Кабінету Міністрів України Антимонопольним
комітетом з метою адаптації українського законодавства до законодавства
СОТ, а саме до Угоди СОТ «Про субсидії і компенсаційні заходи»,
розроблено проект Закону «Про державну допомогу». Положення
законопроекту враховують основні механізми надання державної допомоги (у
вигляді різноманітних дотацій, субсидій, пільг), визначені
законодавством ЄС, та принципи, передбачені угодами СОТ. Запровадження
зазначеного Закону дасть змогу скоротити обсяги неефективної державної
допомоги та суттєво збільшити можливості держави у вирішенні питань,
необхідних для побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Застосування єдиних підходів у сфері державної допомоги сприятиме
усуненню нерівності суб’єктів господарювання перед їх закордонними
конкурентами, позбавить останніх можливості використовувати надання
державної допомоги в Україні для стимулювання необґрунтованих
антидемпінгових та інших захисних заходів, що безпідставно обмежують
українських товаровиробників на світових ринках.

Інтересам України відповідають покращення та стабільність доступу до
глобальних ринків.

Для боротьби з можливими обмеженнями конкуренції в СОТ передбачені певні
механізми державного втручання у підприємницьку діяльність. Але вони
можуть давати результат лише тоді, коли держава здатна їх реалізувати,
тобто коли сформована відповідна законодавча база та ефективні механізми
її реалізації. Для цього необхідно, щоб законодавство України з таких
питань, як інвестиційна та конкурентна політика, нетарифне регулювання
зовнішньої торгівлі, захист прав інтелектуальної власності, відповідали
правилам СОТ.

Членство в СОТ дасть змогу Україні конкурувати на рівних умовах та
отримати можливість застосовувати загальний механізм розв’язання
суперечок, що сприятиме зростанню експорту національної продукції,
підвищенню її конкурентоспроможності, загальному економічному
відродженню України. А це в кінцевому результаті призведе до підвищення
загального добробуту та рівня життя всіх громадян України.

Запровадження в Україні законодавчо врегульованого механізму надання та
використання державної допомоги стимулюватиме на загальноприйнятих
засадах економічний розвиток відповідних галузей, реґіонів, окремих
суб’єктів господарювання. Застосування єдиних підходів до врегулювання
надання державної допомоги унеможливить необґрунтовані антидемпінгові та
інші захисні заходи проти України, що безпідставно обмежують вітчизняних
товаровиробників на ринках світу.

Участь у СОТ – це згода на міжнародну конкуренцію за певними правилами.
Забезпечення ж умов для рівноправної добросовісної конкуренції, у свою
чергу, є одним із головних факторів створення сприятливого
інвестиційного клімату в державі.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Международные экономические отношения / Под ред. Рыбалкина В.Е. – М.:
ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

Міжнародна економіка: Підручник / За ред. А.П.Румянцева. – К.:
Знання-Прес, 2003.

Міжнародні економічні відносини: Підручник /Філіпченко А.С., Воринець
С.А. та ін. – К.: Либідь, 1992.

Нікітіна М.Г. Світове господарство і міжнародні економічні відносини:
просторові аспекти розвитку: Навчальний посібник. – К.: “Центр
навчальної літератури”, 2004. – 192 с.

Семенов К.А. Международные экономические отношения. – М.: ЮНИТИ – ДАНА,
2003.

Соколенко С.И. Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины. – К.:
Логос, 1998.

Фишер В. Европа: экономика, общество и государство. 1914-1980. – М.:
ВЛАДОС, 1999.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи