Реферат на тему:
Стратегія економічного співробітництва України з іншими державами
пострадянського простору
Економічні взаємовідносини України та Росії, інших країн
пострадянського простору, неможливо розглядати поза політичним
контекстом. Простір СНД усе ще залишається аморфним, не до кінця
структурованим. Процеси перетворень далекі від завершення, тому зв’язок
політичних та економічних факторів носить більш відкритий характер. На
відміну від провідних гравців, інші країни не мають права на помилку.
Точніше сказати, збиток від неправильних дій власного керівництва
виявляється для них більш відчутним, чим для їх більш сильного
економічного партнера-конкурента. Тому уряд України зобов’язаний не
тільки правильно оцінювати наміри і мотиви своїх більш могутніх
партнерів, у тому числі і Росії, але й адекватно реагувати на ініціативи
з їх боку.
Метою даної статті є здійснення аналізу соціально-економічної ситуації
на рівні держави, дослідження причин та обставин вибору стратегій
співробітництва держав постсоціалістичного простору. Проблеми поліпшення
стратегічної організації і підвищення ефективності взаємозв’язків і
співробітництва України з Росією досліджували такі вчені-економісти, як
Янковський Е.А., Стровський Л.Е., Казанцев С.К., Макогон Ю.В., Кравченко
В.А., Кравцова В.В, Мамутов В.К., Чувпило О.О., Новицький В.Е. та інші
[1].
Незважаючи на охолодження відносин між країнами постсоціалістичного
простору в 2004-2006 рр., економічна взаємодія України і Росії в
2005-2006 рр. залишається значною. Це твердження можна проілюструвати
наступними цифрами. Перша трійка країн, куди Україна експортувала свою
продукцію в 2005 році – Росія (більш 20%), Туреччина (6%), Італія (ледве
більше 5%). Перша четвірка країн-постачальників імпорту в Україну в цей
же період – Росія (35%), Німеччина (9%), Туркменія (близько 7%), Китай
(5%). Переважна частка імпорту з Росії (і Туркменії) в Україну – це
енергоносії, тоді як на російський ринок наша країна поставляє переважно
готову продукцію. У такий спосіб Україна зацікавлена в Росії як у
торговельному партнері, якщо можна так сказати, двічі: як у
постачальнику вуглеводнів і як у ринку збуту продукції українського
виробництва [2].
gduHC
альтернативних джерел, тоді як Київ найчастіше змушений мати справу зі
стороною, що є у відомому значенні монополією. Зі структури товарного
обміну між двома країнами по формальних ознаках можна зробити висновок,
що Росія для України є джерелом енергосировини і одночасно ринком збуту
для української готової продукції. Природно, для Росії, навіть в якості
«енергетичної наддержави», таке становище є певною мірою образливим.
Тому, насамперед, Україні доведеться прийняти той факт, що бензин і інші
нафтопродукти, вироблені з російської сировини, не будуть на
українському ринку дешевшими аналогічних у Росії. Те ж саме можна
сказати й по відношенню до ціни на газ, особливо для промислових
підприємств [2].
Зважаючи на все, Росія протягом 2004-2005 рр. завершила ревізію своїх
відносин із сусідами по СНД. Раніше Москва зберігала за колишніми
союзними республіками певного роду економічні преференції, сподіваючись
при цьому натомість на лояльність місцевих еліт. Керівництво Росії,
ймовірно, дійшло висновку, що подібна стратегія себе не виправдала. Було
ухвалено рішення перейти у пострадянському просторі на суто ринкові
відносини незалежно від «дружності» або «ворожості». Тільки після того,
як процес переходу буде завершено, так би мовити, «з чистого
аркуша»,можна починати будувати економічні та політичні відносини
тільки з тими сусідами, хто в цьому реально зацікавлений. Звичайно, та
обставина, що Росія в найближчі роки збереже можливість здійснювати на
Україну відчутний економічний тиск у питаннях постачань енергоносіїв і
допуску на свій ринок, не може не турбувати. Однак досвід показує, що,
як правило, тиснуть на тих, хто або без потреби загострює ситуацію або
на тих, хто легко поступається. Разом з тим, доводиться визнати, що
Україна для більшої диверсифікованості економіки, її модернізації має
потребу в перехідному періоді [1].
Аналізуючи обрану стратегію співробітництва України та Росії, можна
зробити висновок, що з боку Києва мова ведеться не стільки про
довгострокову стратегію економічного співробітництва з Росією, скільки
про тактику на найближчу або, у кращому випадку, доступну для огляду
перспективу. Причина цього – знову фактор нестабільності [2].
Ситуація на пострадянському просторі змінюється динамічно, й
українському керівництву доведеться приймати рішення по ходу мінливої
обстановки. По цій же причині представляється недоцільним у найближчі
два-три роки йти на серйозні поступки своїм більш могутнім партнерам, як
і, зрозуміло, загострювати відносини без великої потреби. У цілому,
українському керівництву доведеться набратися терпіння, проявити
витримку, менше керуватися емоціями і більше – здоровим глуздом.
Література:
1. Макогон Ю.В. Кравченко В.А. Кравцова В.В. Внешнеэкономическая
деятельность: организация, управление, прогнозирование. Донецк, 2005. –
160с.
2. Михайлов Д.М. Внешнеторговый контракт; Учебное пособие. – М.: ЮНИТИ,
2006
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
