СЕРЕДОВИЩЕ МЕВ, ЙОГО СТРУКТУРА Й ОСОБЛИВОСТІ.
Середовище МЕВ може бути визначене як система умов і факторів існування
міжнародних економічних завзятів.
Розрізняють внутрішнє і зовнішнє середовище.
Внутрішнє середовище – це внутрішня будова МЕВ разом з внутрішнім
законом існування, функціонування і розвитку (ЗЕД, управління, суб’єкти,
форми, види).
Зовнішнє середовище – це зовнішні фактори по відношенню до суб’єктів
МЕВ, умови реалізації, форми та різні види МЕВ:
1. За сферами впливу:
– природно-географічні;
– політико-правове;
– економічне;
– соціально-культурне середовище.
2. За безпосередністю впливу дії:
– умови і фактори прямої (безпосередньої) дії – міжнародні організації,
міжнародні правові норми, торговельні представництва, комунікаційні
мережі – це все становить інфраструктуру МЕВ;
– умови і фактори непрямої (посередньої) дії.
Природно-географічне середовище МЕВ.
Найголовніші умови і фактори, що впливають на розвиток МЕВ, пов’язані з
нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю чи
відсутністю тих чи інших ресурсів у різних країнах. Наявність ресурсів
тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, яка сприяє
розвитку міжнародного поділу праці, а це відповідно відіграє значну роль
у розвитку МЕВ.
Н-д: у країнах з теплим кліматом збирають 2 врожаї. Морські країни
встановлюють між собою економічні зв’язки морським транспортом, країни
одного материка використовують автомобілі і залізничний транспорт.
Неменш важливу роль відіграє геополітичне розташування країни – це
розташування по відношенню до інших країн, на шляху чи перетині
різноманітних інтересів суб’єктів світового господарства. Країни, що
знаходяться на перетині таких шляхів спеціалізуються на наданні
посередницьких послуг, фінансового, комерційного і транспортного плану.
Політично-правове середовище впливає на МЕВ не так у плані умов і
факторів їхнього існування як у плані їхнього розвитку. Міжнародна
політика є своєрідним механізмом задоволення і узгодження інтересів
суб’єктів МЕВ.
Міжнародна політика – це сукупність методів і засобів направлених на
досягнення цілей і завдань, що випливають інтересів МЕВ. Одним із
основних політичних інтересів кожної країни є прогресування від власної
економіки і власної політики, яка залежить від різних внутрішніх і
зовнішніх факторів.
Н-д: Якщо ЗЕД буде успішною, то краще буде розвиватися національна
економіка, країна буде багатша, підвищиться життєвий рівень населення.
До важливих політичних інтересів відносяться:
володіння найновішою інформацією;
найсучасніші технології;
розвиток соціальної і культурної сфери;
підняття загального престижу.
Економічне середовище.
Одним із показників економічного потенціалу країни є факт ефективності і
можливості використання природних ресурсів.
Н-д: Україна має порівняно великі поклади нафти, але спроможна
видобувати лише 15%, тому що немає ні потужностей, ні технології.
Наукові дослідження, розвиток засобів виробництва, техніки і технології
відіграють велику роль у розвитку МЕВ.
Розвинені країни, як правило, експортують продукцію переробної
промисловості, а країни. Що розвиваються частіше імпортують сировину,
або напівфабрикати там де є високий інтелектуальний потенціал, краще
розвинена система комунікацій, транспортні мережі, що прискорює розвиток
виробництва і ЗЕД.
Сприяє розвитку МЕВ і розбудована на суспільному рівні
фінансово-кредитна система країни. Не менш важливим елементом
економічного середовища є рівень доходів і рівень споживання у тій чи
іншій країні.
Соціально-культурне середовище МЕВ.
Соціально-культурне середовище МЕВ зводиться до факторів, які випливають
з поведінки людини. Складовою частиною є розвиток мотивації до праці
(ділиться кваліфікована робота, престижна робота).
Одним із найважливіших факторів у розвитку МЕВ є порозуміння – здатність
знайти спільну мову:
– знання різних іноземних мов;
– створення електронно-технічних норм переходу;
– розвиток засобів масової інформації;
– морально-етичні норми;
– формування нового мислення, злом старого мислення;
– вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в
менеджменті;
– мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем;
– єдиний підхід до соціальної політики;
– досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення
відмінностей між “багатими” і “бідними” державами.
З цією метою створюються так звані структурні фонди ЄС, різні цільові
фонди ООН.
[18, ст. 16-18]
НАЦІОНАЛЬНІ ЕКОНОМІКИ ТА ЇХ СИСТЕМАТИЗАЦІЯ
Для характеристики структури світового господарства на первинному рівні,
тобто на рівні відносин між країнами, використовується прийнята в
міжнародній практиці класифікація, згідно з якою всі країни світу
підрозділяються на три основні групи:
– розвинуті країни з розвинутою економікою;
– країни, що розвиваються;
– країни з перехідною економікою.
Група розвинутих країн з ринковою економікою включає 24 країни. Вони
підрозділяються далі з метою аналізу на частково співпадаючі
класифікації підгруп таких великих промислово-розвинутих країн:
– сім країн з найбільшим обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) в
групі розвинутих країн з ринковою економікою (РКРЕ). Це – Німеччина,
Італія, Канада, Великобританія, США, Франція та Японія;
– країни Західної Європи;
– Північна Америка, котра включає Мексику, Канаду та США.
Це – найбільш розвинута частина системи світового господарства, ядром
якої є 3 головні центри сили: США, Японія, Західна Європа.
Країни, що розвиваються (КР) – це близько 140 країн Азії, Африки,
Латинської Америки, Океанії, Європи.
Країни, що розвиваються, займають майже 70% території Землі, їх
населення становить понад 80% всього населення Земної кулі. Валовий
внутрішній продукт (ВВП) досягає близько 20% загального світового
обсягу. До країн, що розвиваються, відносять держави, які часом значно
відрізняються одна від одної. Але у них є такі спільні риси, проблеми та
інтереси, котрі дають підстави об’єднувати їх в одну підгрупу. Цими
рисами є:
– залежне становище в системі світового господарства;
– багатоукладний характер економіки;
– в цілому (за винятком деяких країн) все ще низький рівень розвитку
продуктивних сил, відсталість промисловості, с/г, виробничої та
соціальної інфраструктури у порівнянні з промислово розвинутими країнами
з ринковою економікою.
Виділяють 3 підгрупи країн, що розвиваються:
найбільш розвинуті країни – у 2000 р. Середньодушовий доход у цій
підгрупі країн, що розвиваються, перевищував відповідний рівень
“середнячків” в 3-4 рази, а нижньої підгрупи – у 15,2 рази;
– середньо розвинуті країни;
– найбільш слабко розвинуті країни.
Про ступінь диференціації КР (країн, що розвиваються) за рівнем розвитку
говорять і такі дані: на долю 8 індустріальних країн світу, що
розвиваються (Індія, Бразилія, Мексика, Аргентина, Північна Корея,
Гонконг, Тайвань та Сінгапур), припадає чотири п’ятих (4/5) загального
обсягу виробництва і експорту промислових виробів всіх країн, що
розвиваються.
Найбільш розвинені країни, що розвиваються – це, насамперед, нові
індустріальні країни (НІК) Південно-Східної Азії та Латинської Америки
(Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Аргентина, Бразилія,
Мексика) – НІК першого покоління; Малайзія, Таїланд, Індія, Чилі – НІК
другого покоління; Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія – НІК третього
покоління; Філіппіни, південні провінції Китаю – НІК четвертого
покоління. До цієї підгрупи входять також деякі країни Перської затоки –
Катар, Кувейт, ОАЕ, Багами, Бермуди.
Для НІК характерна експортна орієнтація виробництва, поступовий перехід
до розвитку капіталомістких і наукомістких галузей, активне
використання прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) і зростаюча участь в
вивозі капіталу.
За прогнозом Всесвітнього Банку, НІК займуть у ХХІ ст. більш високі
місця у світовій економічній ієрархії, продемонструють в найближчі 10
років високі середні темпи зростання: у Південні Азії – 5,4%, Східні
Азії – 7,7%, Латинській Америці – 3,5%.
Група країн з перехідною економікою включає: країни Центральної та
Східної Європи (Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія,
Словакія) та нові країни, що виникли після розпаду СРСР і Югославії.
Перед цими країнами стоять проблеми, які багато в чому є схожими з
проблемами, що стоять перед країнами, що розвиваються. Це – проблеми
зміни економічних структур і адаптації поведінки населення і
законодавства до ринкової економіки, модернізації виробничого апарату та
інфраструктури, міжнародної заборгованості, вибору шляху і форм
інтеграції зі світовим господарством та ін.
Характер участі країн в міжнародному поділі праці країн з перехідною
економікою має багато спільних рис з участю в МПП країн, що
розвиваються. Відтак міжнародна торгівля країн з перехідною економікою
за обсягом і структурою є багато в чому схожою з торгівлею країн, що
розвиваються.
[18, ст. 11-13]
МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ Й ОЦІНКИ СЕРЕДОВИЩА МЕВ
Природно-географічне середовище МЕВ
До природно-географічного середовища МЕВ відносять:
– інформаційно-комп’ютерний характер технології;
– наукомісткість;
– ресурсозберігаючий, безвідходний і екологічно чистий тип технології;
– біотехнологічність, тобто технологія, яка ґрунтується на природних
процесах.
Такі параметри забезпечують витримування світового рівня ефективності,
продуктивності, якості та новизни продуктів, реалізацію принципів
сучасного менеджменту. Реалізація цих вимог практично неможлива і
малоефективна в рамках відособлення національних технологічних
просторів.
Економічне середовище МЕВ – це єдиний економічний простір вільного
пересування товарів і послуг, капіталів і робочої сили, інформації через
кордони національних держав, а також вільний взаємо обмін національними
валютами.
Економічне середовище формується в міру вироблення і реалізації єдиних
вимог до міжнародної торгівельної, виробничо-інвестиційної та
валютно-фінансової діяльності.
Єдиний економічний простір передбачає також наявність єдиних норм і
стандартів організації і управління міжнародними процесами, втілених в
принципах менеджменту.
В якості обов’язкової інфраструктурної компоненти економічного
середовища світового господарства повинна вміщувати єдиний
науково-інформаційний простір.
В рамках єдиного економічного простору регулювання економічного життя
світового співтовариства відбувається на основі соціально-орієнтованих
ринкових відносин і коригуючих функцій ТНК, ТНБ, міждержавних та
наддержавних інститутів.
Правове середовище МЕВ – це зведення загальних правил підприємницького
права і норм господарської поведінки.
Вони складаються в єдине правове поле в міру вироблення норм
міжнародного, приватного, цивільного та потенційного права.
Тенденція подальшого зближення правових систем держав, котра
розповсюджується і на права людини, закладає фундамент всесвітнього
правового простору.
Соціально-культурне середовище МЕВ – формується значно повільніше і
суперечливіше, ніж інші середовища МЕВ.
Оцінка середовища відбувається на основі:
– досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення
відмінностей між “багатими” і “бідними” держав;
– єдиний підхід до соціальної політики;
– формування нового мислення, злам старого мислення;
– вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в
менеджменті;
– мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем.
Кожне середовище МЕВ специфічне, але рівноправні і рівнозначні.
Переважаючого середовища немає, його виділення залежить або від
конкретних обставин, які роблять ту чи іншу сторону визначальною, або
від цільової установки, конкретного завдання, кута зору в дослідженні
мета системи світового господарства.
[18, ст. 16-18]
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
