РЕФЕРАТ

Проблеми ефективності миротворчої діяльності ООН

Схваленням Декларацiї тисячолiття ООН мiжнародна спiльнота
продемонструвала пiдтримку засад свiтового порядку, заснованих на
Статутi ООН, непохитну вiдданiсть його фундаментальним Цiлям та
Принципам, якi продовжують залишатися основою мiжнародного права,
головним iнструментом регулювання мiжнародних стосункiв.

Активна участь України у роботi Самiту тисячолiття, Самiту Ради Безпеки
ООН, що вiдбувся за iнiцiативою Президента України Леонiда Кучми,
засвiдчила особливе значення, якого надає наша держава дiяльностi цiєї
унiверсальної Органiзацiї.

Україна, як i бiльшiсть держав планети — i щойно завершений Самiт
тисячолiття наочно пiдтвердив це, — вiдкидає використання сили чи
загрози силою як засiб вирiшення мiждержавних проблем. Ми виходимо з
того, що лише ООН має вiдповiднi повноваження мiжнародного
спiвтовариства й володiє широким набором закрiплених Статутом механiзмiв
та засобiв розв’язання багатьох проблем людства, якi продовжують у своїй
основi бути тими, що й декiлька десятилiть тому: вiйни, бiднiсть,
нерiвнiсть у розподiлi ресурсiв, гноблення та дискримiнацiя.

Зiбравшись вдруге в iсторiї ООН на рiвнi глав держав та урядiв 7 вересня
ц.р., Рада Безпеки пiдтвердила готовнiсть нести на собi вагому частку
вiдповiдальностi за розбудову свiту, вiльного вiд страху, злиднiв та
несправедливостi.

Найважливiшими результатами цього засiдання ми вважаємо пiдтвердження на
найвищому рiвнi зобов’язання захищати цiлi та принципи Статуту ООН,
забезпечувати ефективне функцiонування системи колективної безпеки, а
також посилити ефективнiсть наявних в розпорядженнi ООН iнструментiв
забезпечення миру, особливо миротворчих операцiй.

Без змiцнення миротворчого потенцiалу ООН та ефективного реформування
механiзмiв його реалiзацiї Органiзацiя буде неспроможна гiдно
протистояти викликам ХХI столiття, пов’язаним з врегулюванням та
упередженням конфлiктiв. У цьому зв’язку Україна вiтає представлену в
серпнi цього року доповiдь Групи експертiв високого рiвня (доповiдь
Брахiмi), в якiй мiстяться змiстовнi рекомендацiї щодо пiдвищення
ефективностi багатофункцiональних миротворчих операцiй ООН, i закликає
до якнайшвидшого їх втiлення.

Миротворча дiяльнiсть ООН завжди розглядалася Україною як одна з
найголовнiших цiлей iснування цiєї Органiзацiї, покликаної, цитую,
«врятувати прийдешнi поколiння вiд лихолiть вiйни». Саме тому з 1992
року понад 12 тис. представникiв України взяли участь в 20 минулих та
триваючих миротворчих операцiях та мiсiях ООН. Цiлком усвiдомлюючи
додаткову вiдповiдальнiсть як члена Ради Безпеки ООН за справу
пiдтримання мiжнародного миру, Україна лише з початку цього року майже в
20 разiв збiльшила свiй внесок вiйськовим та цивiльним персоналом до
поточних та нових операцiй ООН з пiдтримання миру.

За неповний рiк Україна забезпечила розгортання своїх контингентiв
чисельнiстю 650 миротворцiв у складi сил ООН в пiвденному Лiванi,
направила групу вiйськових спостерiгачiв до мiсiй ООН в ДРК i Ефiопiї та
Еритреї, групу цивiльних полiцейських до мiсiї ООН у Схiдному Тиморi. На
цьому тижнi завершується розгортання спецiальної полiцейської роти
України у складi полiцейських сил ООН в Косово. У повнiй бойовiй
готовностi знаходиться український вiйськовий контингент, призначений
для участi в операцiї ООН в Демократичнiй Республiцi Конго.

Загальновiдомо, що, на жаль, iсторiю людства можна назвати лiтописом
безперервних вiйн та конфлiктiв. Хотiлось би сподiватися, що наприкiнцi
другого тисячолiття навчене своїм трагiчним минулим людство врештi-решт
збагнуло просту iстину, що з пожежами конфлiктiв потрiбно боротися
задовго до їх спалаху, оскiльки найскладнiший мир набагато краще
найлегшої вiйни.

Тож хочу наголосити на важливостi якнайскорiшої та ефективної реалiзацiї
пропозицiї Президента України Л.Кучми, яка була проголошена на Самiтi
тисячолiття та Самiтi Ради Безпеки, про необхiднiсть розробки всебiчної
стратегiї ООН з попередження конфлiктiв, в основу якої слiд покласти
широке застосування превентивної дипломатiї та превентивного
миробудiвництва. Українськi експерти готовi до цiєї роботи. Iз
задоволенням вiдзначаю, що iдея прiоритетностi саме превентивної
дiяльностi ООН у справi пiдтримання миру вiдзначалася на Самiтi
тисячолiття практично в усiх виступах глав делегацiй.

Iсторiя миротворчої дiяльностi ООН знає лише одну операцiю з
превентивного розгортання в колишнiй югославськiй Республiцi Македонiя,
яка, як вiдомо, цiлком виправдала себе. Ми вважаємо, що в новому
столiттi саме такi операцiї мають стати якiсно новою моделлю миротворчої
дiяльностi.

Практичним кроком на шляху до вироблення стратегiї ООН iз запобiгання
конфлiктам, на думку України, може бути створення та дiяльнiсть
регiональних центрiв з попередження конфлiктiв. У цьому контекстi варта
уваги нещодавня пропозицiя України створити в Києвi регiональний центр
етнiчних дослiджень пiд егiдою ОБСЄ. Ми вважаємо, що дiяльнiсть такого
центру, присвячена монiторингу стану та розвитку мiжетнiчних вiдносин в
країнах-членах ОБСЄ, своєчасному виявленню небезпечних сепаратистських
тенденцiй та iнших ознак зародження конфлiктiв, також сприятиме
реалiзацiї превентивної стратегiї ООН завдяки спiвробiтництву мiж ООН та
ОБСЄ.

Розвиток процесiв врегулювання конфлiктiв на Балканах, як i ранiше,
залишається в центрi уваги моєї країни, розташованої по сусiдству з цим
проблемним регiоном Європи. В той час як хiд подiй в Боснiї i
Герцеговинi дає все бiльше пiдстав для оптимiстичного погляду в майбутнє
народiв цiєї країни, ситуацiя в Косово продовжує викликати наше глибоке
занепокоєння.

Ми переконанi, що процес косовського врегулювання має просуватися у
суворiй вiдповiдностi з резолюцiєю 1244 (1999) Ради Безпеки ООН, при
дотриманнi суверенiтету та територiальної цiлiсностi Союзної Республiки
Югославiя. На наш погляд, врегулювання косовської проблеми неможливе без
визначення майбутнього статусу Косово за результатами переговорiв мiж
властями СРЮ та уповноваженими представниками краю.

Україна продовжує докладати зусиль до просування процесiв врегулювання
так званих «заморожених» конфлiктiв на пострадянському просторi,
зокрема, в Абхазiї, Грузiя, Нагiрному Карабасi, Азербайджан, та в
Приднiстров’ї, Молдова.

Як член групи «Друзiв Генерального секретаря ООН», що сприяє процесу
грузино-абхазького врегулювання, Україна не може не бути занепокоєною
гальмуванням прогресу у просуваннi мирного процесу, iснуванням
широкомасштабних гуманiтарних проблем, якi виникли внаслiдок конфлiкту
майже десятирiччя тому, збереженням вибухонебезпечної ситуацiї в зонi
конфлiкту.

У цьому контекстi я ще раз пiдтверджую чиннiсть пропозицiї Президента
України провести в Ялтi третю зустрiч грузинської та абхазької делегацiй
в рамках заходiв iз змiцнення довiри, пiдвищенню безпеки та розвитку
спiвробiтництва.

Президент України Леонiд Кучма запропонував найбiльш реальний на
сьогоднi, на наш погляд, план врегулювання Приднiстровського конфлiкту,
в основу якого покладено принцип «набутого статусу», прийнятний для всiх
сторiн конфлiкту. Сьогоднi ми спiльно з ОБСЄ вивчаємо питання
реорганiзацiї миротворчої мiсiї у регiонi на основi миротворчих
контингентiв з України, Росiї, а також iнших країн ОБСЄ. Сподiваємося,
що у пiдсумку цi iнiцiативи реанiмують миротворчий процес та сприятимуть
вирiшенню проблеми.

Здатнiсть забезпечувати адекватну вiдповiдь на загрози миру у будь-якому
куточку планети завжди залишатиметься головним мiрилом довiри до
Органiзацiї Об’єднаних Нацiй. Надаючи особливого значення дотриманню
цього принципу, ми вважаємо, що сьогоднi його конкретним виявом має бути
пiдвищена увага до проблем Африканського континенту. Людськi страждання
тут у результатi внутрiшнiх конфлiктiв та мiждержавних вiйн набули
непорiвняного з бiдами у жоднiй iншiй частинi планети масштабу.

Україна вже сьогоднi робить практичний внесок у мiжнароднi зусилля пiд
егiдою ООН з метою врегулювання конфлiктiв в Африцi. Наша держава також
налаштована розширювати коло своїх економiчних та торговельних партнерiв
на африканському континентi. У цьому зв’язку хотiв би повторити слова
Президента України Леонiда Кучми пiд час засiдання Ради Безпеки на
найвищому рiвнi: «Ми вiримо у наближення «столiття африканського
вiдродження» i готовi сприяти цьому процесу».

Хотiв би наголосити, що при врегулюваннi конфлiктiв на Африканському
континентi у нас, як у iнших членiв мiжнародного спiвтовариства, немає
iншої альтернативи, нiж виходити з необхiдностi повного i неухильного
дотримання принципiв суверенiтету, полiтичної незалежностi i
територiальної цiлiсностi країн регiону.

На цьому особливо доречно наголосити стосовно конфлiкту в Демократичнiй
Республiцi Конго — найбiльш серйозному виклику миру на зламi двох
столiть. Україна закликає сторони конфлiкту до забезпечення виконання у
повному обсязi всiх вiдповiдних вимог Ради Безпеки, а також власних
зобов’язань щодо мирного врегулювання.

Серйозним випробуванням для Органiзацiї стали цьогорiчнi подiї в
Сьєрра-Леоне, якi пiдтвердили важливiсть консолiдацiї зусиль
мiжнародного спiвтовариства для пiдвищення ефективностi миротворчої
дiяльностi ООН.

Хотiв би пiдтвердити нашу принципову позицiю щодо необхiдностi
подальшого змiцнення ефективностi режиму санкцiй проти ангольського
антиурядового угруповання УНIТА. Ми переконанi, що зменшення можливостей
УНIТА продовжувати вiйну є необхiдною передумовою для вiдновлення миру в
Анголi. Не можна також забувати, що санкцiї мають супроводжуватися бiльш
широкими зусиллями з метою розв’язання цього довготривалого конфлiкту.
ООН потребує бiльш енергiйної та чiткiше визначеної полiтики,
спрямованої на прискорення повернення миру в Анголу.

Не можуть не вселяти оптимiзму останнi подiї навколо врегулювання в
Сомалi, де багатостраждальний народ важко, але наполегливо долає
перешкоди на шляху до миру i стабiльностi. Україна вважає, що лише
збереження єдностi Сомалi є передумовою всеосяжного врегулювання у цiй
країнi.

Ми також з оптимiзмом вiдзначаємо, що за рiк, що минув, зроблено
важливий крок вперед на одному з напрямкiв близькосхiдного мирного
процесу — iзраїльсько-лiванському. Повне виконання Iзраїлем резолюцiї
425 (1978) Ради Безпеки ООН та виведення ним вiйськ з територiї пiвдня
Лiвану стало вагомою подiєю, яка створила новi умови для подальшого
просування всього процесу.

Україна сподiвається i на прорив у загальмованому переговорному процесi
сторiн на iзраїльско-сирiйському напрямку та закликає сторони якомога
скорiше поновити його.

Ми уважно стежимо за просуванням вирiшення серцевинної проблеми
близькосхiдного врегулювання — Палестинського питання. Вiримо, що
полiтична мудрiсть i далекогляднiсть iзраїльської та палестинської
сторiн дадуть їм можливiсть знайти взаємоприйнятнi компромiснi рiшення.
Ми вiтаємо ухвалу Палестинської центральної ради вiд 10 вересня щодо
перенесення термiну проголошення Палестинської держави. Україна
сподiвається, що завдяки зусиллям обох сторiн та за сприяння
ко-спонсорiв мирного процесу право палестинського народу на
самовизначення та власну державнiсть буде нарештi реалiзоване.

Добре відомо, що в сучасних умовах миротворча діяльність набуває все
більшого значення в розбудові глобальної та регіональної системи
безпеки. Все це певною мірою впливає на розвиток оборонної політики та
воєнних доктрин не тільки України, але й всіх держав континенту.

Ця еволюція пов’язана, насамперед, зі зміною пріоритетів оборонної
політики європейських держав, трансформацією шляхів застосування
збройних сил. Особливістю є те, що збройні сили європейських держав все
частіше залучаються до виконання більш обмежених та менш інтенсивних
завдань: від миротворчої діяльності до пошуково-рятувальних операцій та
спостереження.

Як відомо, Україна з самого початку свого незалежного існування активно
виконує рішення Ради Безпеки ООН щодо надання контингентів збройних сил,
допомоги і відповідних засобів обслуговування, необхідних для
підтримання миру і безпеки.

Аналіз сучасних миротворчих операцій дозволяє сформулювати загальні
принципи та вимоги, яких мають дотримуватись в ході таких місій:

мають бути чітко сформульовані загальне політичне завдання та мандат;

наявність точних вказівок та політичного контролю з боку організації, що
надала мандат;

згода країни, на території якої розгортається миротворча місія, щодо її
проведення;

гнучке політичне керівництво, можливість корегувати мандат зі зміною
політичної обстановки;

чіткі, зрозумілі правила застосування сили, які враховують ситуацію у
регіоні конфлікту.

Всі перелічені принципи мають враховуватися під час прийняття рішення на
участь українських військовослужбовців в тій чи іншій операції.

На наш погляд, в основу теорії та практики миротворчих операцій повинні
бути покладені п’ять найважливіших аспектів:

наявність гнучкої, адаптованої до сучасних умов доктрини;

визначення принципів комплектування особового складу;

досягнення відповідного рівня бойової підготовки з використанням
механізму проведення спільних багатонаціональних навчань;

об’єднання зусиль військових та інших державних організацій (таких як
міліція, митна служба, сили цивільної оборони тощо) для вирішення
різноманітних завдань, що виникають в ході миротворчих операцій;
наявність розвинутої системи управління та контролю.

Питаннях підготовки Збройних Сил України до участі в міжнародних
миротворчих операціях можна розподілити на три етапи: завчасна,
попередня і безпосередня підготовка.

Завчасна підготовка включає:

· визначення переліку підрозділів (частин), категорій
військовослужбовців, які планується включити до складу миротворчих
контингентів; розробку Директиви щодо організації їх підготовки;

· підготовку підрозділів (частин) до виконання миротворчих завдань за
спеціальними програмами та організація їх всебічного забезпечення;

· контроль за якістю проведення підготовки.

Попередня підготовка включає:

· прийняття політичного рішення керівництвом держави про направлення
миротворчого контингенту для участі у міжнародній миротворчій операції;

· постановку завдань Міністерству оборони. Міністерству закордонних
справ, іншим органам виконавчої влади;

· розробку плану участі миротворчого контингенту в операції.

При цьому хочу підкреслити, що з прийняттям Верховною Радою України
Закону України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях»,
підписаного Президентом України 23.04.1999, механізм вирішення цих
питань суттєво спростився. В Законі визначені правові, організаційні та
фінансові засади участі України в міжнародних миротворчих операціях,
порядок направлення військового та цивільного персоналів, організація їх
підготовки та забезпечення для участі в операціях з підтримання чи
відновлення міжнародного миру і безпеки.

Безпосередня підготовка передбачає:

· підготовку до участі в операції та злагодження підрозділів і органів
управління в пунктах постійної дислокації і навчальних центрах;

· підготовку і проведення заходів щодо всебічного забезпечення
миротворчого контингенту і організації управління;

· прийняття рішення на відправку миротворчого контингенту;

· постановку завдань, відправку і розміщення миротворчого контингенту;

· передачу та прийняття миротворчого контингенту в підпорядкування;

· організацію взаємодії з місцевими органами влади країни перебування,
представниками ООН, ОБСЄ та іншими регіональними організаціями;

· організацію матеріально-технічного, фінансового забезпечення;

· організацію управління.

Безпосередня підготовка миротворчого контингенту покладається на види
ЗС, ОК, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони,
від яких призначені війська (сили). Після прибуття миротворчого
контингенту в район призначення безпосередня підготовка продовжується за
планами керівництва миротворчої операції.

Генеральний штаб Збройних Сил України через свій структурний орган —
Центр військового співробітництва і верифікації — координує підготовку
миротворчих контингентів Збройних Сил та виконання ними завдань у
міжнародних миротворчих операціях. При цьому, насамперед,
забезпечуються: координація діяльності органів державної влади та
органів Збройних Сил України щодо участі України в міжнародних
миротворчих операціях; взаємодія з органами управління ООН, НАТО, ОБСЄ
та інших регіональних організацій відповідно через Постійного
представника України при ООН, Військового представника Місії України при
НАТО.

Підготовка миротворчого персоналу здійснюється також на спеціальних
курсах. Важливим аспектом підготовки до участі в миротворчій операції
слід вважати: розробку угод про компенсацію участі України в миротворчих
операціях, узгодження їх з Секретаріатом ООН, забезпечення контролю за
виконанням Угод з боку Секретаріату ООН та правильності компенсаційних
витрат. При цьому необхідно забезпечити ефективну взаємодію з
Міністерством закордонних справ України, іншими міністерствами України,
центральними органами виконавчої влади апаратами військових аташе,
дипломатичними представниками інших держав і міжнародних організацій з
питань участі в міжнародних миротворчих операціях.

В процесі підготовки до участі миротворчого контингенту в операції
необхідно розробити низку відповідних документів. До них зокрема
належать:

· проект Указу Президента України, про відправлення миротворчого
контингенту;

· проекти відповідного Закону України та Постанови Кабінету Міністрів
України;

· Директива Міністра оборони України, яка визначає основні засади
формування, підготовки та всебічного забезпечення миротворчого
контингенту;

· проект фінансової та технічної угоди щодо участі в операції НАТО та
лист про передачу підрозділів під командування Альянсу, в разі залучення
до миротворчої операції з провідною роллю НАТО;

· проект відповідної угоди з Секретаріатом ООН про участь миротворчого
контингенту в місії ООН;

· план переміщення миротворчих сил в район конфлікту;

· директива керівництву миротворчого контингенту;

· план проведення рекогносцировки району конфлікту;

· документи для отримання відповідних дипломатичних дозволів, узгодження
питань з органами митного, прикордонного та експортного контролю;

· план охорони та оборони миротворчого контингенту;

· план інженерного забезпечення;

· план (схема) зв’язку;

· план матеріально-технічного забезпечення;

· план організації ротації миротворчого контингенту;

· план евакуації миротворчого контингенту за умов, передбачених статтею
7 Закону України «Про участь України в міжнародних миротворчих
операціях»; інші плани відповідно до завдань миротворчого контингенту.

Порядок і способи транспортування миротворчого контингенту визначається
Генеральним штабом ЗС України. Він залежить від чисельності особового
складу миротворчого контингенту, кількості техніки і майна, виду
завдання, можливостей техніки і озброєння, наявності коштів.

Для організованого зосередження в районі застосування миротворчого
контингенту завчасно створюються і направляються оперативні групи, до
складу яких можуть бути включені представники Міністерства оборони
України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів ЗС.

Безпосереднє керівництво миротворчим контингентом, що бере участь в
миротворчій операції, здійснюється багатонаціональним штабом.

Для забезпечення управління під час виконання миротворчих завдань
організується система зв’язку миротворчого контингенту, основу якої
складає радіо та радіорелейний зв’язок. Можливе використання арендованих
(комерційних) каналів зв’язку, у тому числі супутникових, мобільних
(стільникових), електронної пошти та Інтернету.

Матеріально-технічне забезпечення миротворчого контингенту організується
за рахунок власних коштів, або за умовами що визначені спеціальними
міжнародними угодами.

Особливу увагу при підготовці до миротворчої операції слід приділяти
питанням стандартизації та облаштування миротворчих сил. Оскільки, майже
всі операції нового тисячоліття будуть справою коаліцій, то головною
передумовою їх успішного проведення є досягнення оперативної та
технічної сумісності. Забезпечення та застосування Збройних Сил України
суттєво відрізняється від прийнятого в НАТО та ряді інших західних
держав. Технічна сторона згаданого питання є не менш складною: озброєння
і військова техніка (ОВТ) держав-членів НАТО і держав-партнерів, у тому
числі й України, у більшості випадків несумісні.

Для досягнення сумісності, яка б забезпечувала мінімально необхідний
рівень взаємодії між військовими контингентами різних країн, доречно
визначити такі основні пріоритетні засоби, що підлягають стандартизації:

· засоби зв’язку і системи управління військами;

· АСУ та системи радіолокаційного упізнавання «свій-чужий»;

· авіаційна техніка;

· бронетанкова техніка;

· ракетно-артилерійська і стрілецька зброя;

· інженерна техніка;

· засоби хімічної і радіаційної розвідки і дозиметричного контролю.

Поряд з оцінкою сумісності ОВТ необхідно враховувати зокрема, сумісність
матеріалів і засобів заправки, мастил; апаратури й устаткування для
перевірки і контролю, технічного обслуговування тощо. Для досягнення
технічної сумісності ОВТ країн-членів НАТО і країн-партнерів необхідно
спрямувати зусилля на модернізацію наявних зразків озброєння і
військової техніки, що забезпечить нормальну взаємодію з аналогічною
технікою НАТО.

Суттєвими проблемами досягнення взаємосумісності для підрозділів та
штабів Збройних Сил України залишаються брак коштів та труднощі в
засвоєнні спеціальної термінології, яка застосовується в НАТО.

Всі ці проблеми, потребують вирішення в майбутньому, у тому числі у ході
реалізації «Процесу планування та огляду сил» (ППОС/РАКР). Цей процес
було започатковано на Брюссельському самміті НАТО у 1994 р. в рамках
Програми ПЗМ з метою надання державам-партнерам можливості для
визначення та проведення підготовки сил, здатних діяти спільно з
державами-членами НАТО, а також створення механізму для обміну
інформацією з питань оборонного та бюджетного планування. Незважаючи на
певні труднощі, Україна намагається бути активним учасником Процесу. Про
це свідчить рішення нашої держави взяти активну участь у III-му етапі
Процесу, який розпочався навесні 1999 року.

Основна особливість цього етапу полягає у переході від досягнення
сумісності на тактичному рівні до співпраці спрямованої на забезпечення
прозорості в питаннях оборонного планування, застосування та розвитку
збройних сил на оперативному та стратегічному рівні. Для цього замість
Цілей взаємосумісності запропоновані Цілі партнерства, які покликані
закріпити та розвинути успіх у галузі досягнення взаємосумісності, що
був досягнутий під час попередніх етапів реалізації Цілей
взаємосумісності. Однак, додатково до вирішення цих завдань, Цілі
партнерства заохочують держави члени ППОС/РАКР надавати для участі в
програмі ПЗМ (насамперед в миротворчих операціях) нові сили та засоби.

Процедури планування в рамках ППОС/РАКР максимально наближені до тих,
які застосовуються в НАТО. Зокрема, вирішено перейти до планування на
шестирічний період. Крім того, з огляду на членство в ППОС/РАКР країн,
які беруть участь в оборонному плануванні ЗЄС, передбачені заходи щодо
досягнення сумісності та прозорості в процедурах планування НАТО та ЗЄС.

Узгодження та затвердження нових Цілей Партнерства, розроблених з
урахуванням досвіду проведення миротворчих операцій на території Боснії
та Герцеговині і в Косово, відбулося в травні 2000 р. З 58
запропонованих Цілей для відпрацювання або вивчення були прийняті 51, з
яких 34 були відібрані для безпосереднього опрацювання та 17 — для
вивчення.

20 листопада 2000-го року Міністром оборони України був затверджений
«План досягнення Цілей партнерства силами та засобами Збройних Сил
України, виділеними для участі у третьому етапі Процесу планування та
оцінки сил на 2000-2006 рр.», який визначає такі основні завдання
Збройних Сил України на цьому етапі:

— досягнення необхідного рівня взаємосумісності з країнами НАТО та
країнами-партнерами в рамках визначених Цілей партнерства;

— максимальне врахування досвіду досягнення Цілей партнерства у практиці
реформування Збройних Сил України;

— підвищення якості взаємодії з підрозділами країн-членів НАТО та
країн-партнерів під час участі в операціях з підтримання миру, операціях
з пошуку та рятування, операціях з надання гуманітарної допомоги;

— вдосконалення навчально-полігонної бази Збройних Сил України для
підготовки миротворчих підрозділів.

Пріоритетними напрямами роботи на третьому етапі вважаються:

— мовна підготовка;

— вивчення штабних процедур НАТО;

— досягнення взаємосумісності з питань організації управління
підрозділами, виділеними для участі у програмі ПЗМ;

— досягнення необхідного рівня взаємосумісності у плануванні,
організації та проведенні тилового і технічного забезпечення цих
підрозділів;

— досягнення відповідного рівня взаємосумісності засобів захисту від
зброї масового знищення підрозділів, виділених для участі у програмі
ПЗМ.

Досвід участі у спільних миротворчих операціях та виконання підрозділами
і військовослужбовцями Збройних Сил України окремих миротворчих завдань
дозволяє зробити такі висновки щодо основних тенденцій сучасного
миротворчого процесу:

o при виконанні миротворчих завдань національні контингенти діють у
складі коаліційних угруповань військ (сил);

o миротворча діяльність спричиняє все більший вплив на трансформацію
положень воєнних доктрин та уточнення завдань збройних сил;

o рішення на застосування миротворчих сил повинні передбачати проведення
комплексу заходів, спрямованих на забезпечення готовності відповідних
підрозділів до виконання завдань за призначенням та визначати порядок
взаємодії з представниками інших відомств України (МВС, МНС та МЗС);

o миротворча діяльність виступає каталізатором розвитку співробітництва
держав у воєнній сфері.

Участь підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях під
егідою ООН та ОБСЄ є доцільною та корисною, оскільки надає можливість
сприяти зміцненню миру та стабільності; ознайомитися з досвідом інших
держав в галузі оборонного планування та реформування збройних сил;
набути досвіду спільних дій з силами НАТО та держав-партнерів у ході
миротворчих операцій; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил
України.

Похожие записи