Реферат на тему:
Поняття конкуренції в економічній науці
Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що включає
величезну кількість різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та
інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи
правових норм бізнесу й об’єднуються єдиним поняттям – ринок.
За визначенням, ринок – це організована структура, де “зустрічаються”
виробники та споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії
попиту споживачів (попитом називається кількість товару, що споживачі
можуть купити за визначеною ціною) та пропозиції виробників (пропозиція
– це кількість товару, що виробники продають за визначеною ціною)
встановлюються і ціни товарів, і обсяги продажів. При розгляді
структурної організації ринку вирішальне значення має кількість
виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), які беруть
участь у процесі обміну загального еквівалента вартості (грошей) на
будь-який товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і
структура відносин між ними визначають взаємодію попиту та пропозиції.
Ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин, є поняття
конкуренції. Конкуренція – це центр ваги всієї системи ринкового
господарства, тип відносин між виробниками з приводу встановлення цін і
обсягів пропозиції товарів на ринку. Це конкуренція між виробниками.
Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з
приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом, що спонукає
людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. У
суперництві на ринках мова йде про укладання угод і про частку участі в
ринковій сфері.
Конкурентна боротьба – це динамічний (прискорюючий рух) процес. Він
сприяє кращому забезпеченню ринку товарами (рис. 5.1).
Пошук переконливого пояснення процвітання фірми або країни в цілому
варто почати з правильної постановки питання. Насамперед від поняття
“конкурентоспроможна країна” як терміна, що має велике значення для
економічного процвітання, доведеться відмовитися. Головна мета держави в
економіці – забезпечити своїм громадянам достатньо високий рівень життя,
який би поступово підвищувався. Здатність держави зробити це залежить не
від якогось аморфного поняття “конкурентоспроможність”, а від того,
наскільки продуктивно використовуються національні ресурси – праця і
капітал.
Єдине, на чому може ґрунтуватися концепція конкурентоспроможності на
рівні країни, – це продуктивність використання ресурсів. Якби не було
міжнародної конкуренції, рівень продуктивності в одній країні практично
не залежав би від становища в інших країнах. Однак міжнародна торгівля
та вивіз капіталу являють собою можливість для підвищення продуктивності
використання ресурсів країни й одночасно загрозу її підвищенню чи
підтримці на постійному рівні. Міжнародна торгівля дає змогу країні
підвищувати продуктивність свого виробництва, тому що усуває
необхідність самостійно виробляти всі товари та послуги. Тому країна
може спеціалізуватися на тих галузях і сегментах ринку, де її фірми
відносно більш конкурентоспроможні, ніж іноземні, й імпортувати ті
товари та послуги, за якими її фірми поступаються закордонним. Тим самим
підвищується середній рівень продуктивності в економіці. Таким чином,
імпорт, так само як і експорт, прямо впливає на продуктивність.
Жодна країна не може бути конкурентоспроможною абсолютно у всьому, так
само як і бути чистим експортером абсолютно всього. Людські й інші
ресурси будь-якої країни неминуче обмежені. В ідеальному варіанті їх
застосовують у найбільш продуктивних галузях.
Термін “конкуренція” увійшов в економічну теорію з розмовного мовлення
від латинського слова “сопсштепііа”, що означає “зіткнення”, “змагання”.
Тлумачення поняття конкуренції в економічній науці пройшло кілька
стадій. Класичній економічній теорії був характерний пове-дінковий
підхід. Зокрема, А. Сміт розумів сутність конкуренції як сукупність
взаємонезалежних спроб різних продавців установити контроль на ринку.
Отже, акцент робився на такій поведінці продавців і покупців, що
характеризувалася чесним, без змови, суперництвом за більш вигідні умови
продажу чи купівлі товарів. При цьому основним об’єктом конкурентної
боротьби вважалися ціни.
Поведінкове трактування конкуренції було характерне і для неокласичної
політичної економії. Однак неокласики зв’язували конкуренцію з боротьбою
за рідкісні економічні блага, а також за гроші споживачів, на які їх
можна придбати. Рідкість, у їх розумінні, означає, що кількість благ
недостатня порівняно до потреб людей.
Поряд з поведінковим трактуванням, починаючи з кінця XIX ст., в
економічну теорію стала проникати інша, структурна концепція
конкуренції, що вийшла згодом на перше місце. Серед її авторів були Ф.
Еджоурт, А. Курно, Дж. Робінсон, Е. Чемберлен. Позиції цих учених у
сучасній західній економічній науці настільки сильні, що сам термін
“конкуренція” найчастіше використовується саме в структурному розумінні.
Ринок називається конкурентним, коли число фірм, що продають однорідний
продукт, є настільки великим і частка конкретної фірми на ринку є
настільки малою, що ніяка фірма одна і самостійно не може істотно
вплинути на ціну шляхом зміни обсягу продажів.
Таким чином, при структурному підході акцент зміщується із самої
боротьби фірм одна з одною на аналіз структури ринку, тих умов, які
переважають на ньому. Як підкреслює А.Ю. Юданов, “у центрі уваги
опиняється не суперництво фірм у встановленні ціни, не з’ясування того,
хто і чому переміг, а встановлення факту принципової можливості (чи
неможливості) впливу фірми на загальний рівень цін на ринку. Якщо такий
вплив неможливий, то мова йде про ринок досконалої конкуренції, у
протилежному випадку -. про один із різновидів конкуренції недосконалої”
[68].
Таке розуміння конкуренції, як бачимо, значно відрізняється від її
визначення в класичній теорії, що не проводила різниці між конкуренцією
та суперництвом. Класики, говорячи про конкуренцію, мали на увазі лише
досконалу конкуренцію, в рамках якої взаємозалежність продавців є
настільки малою, що її можна не враховувати. На конкурентному ринку всі
фірми незалежні одна від одної в тому змісті, що дії однієї не
здійснюють помітного впливу на поведінку інших фірм. За такої
конкурентної поведінки (суперництві) жодна фірма не може стати лідером
на ринку, тобто монополія неможлива.
Пізніше спектр ринкових структур, які аналізувалися економістами, був
розширений, і з’явилася необхідність у чіткому розмежуванні понять
“конкуренція” та “суперництво”. У сучасному розумінні термін
“суперництво” відноситься до дійсної поведінки ринкових агентів,
спрямованої на завоювання лідируючого (відмінного від інших) становища
на ринку, та використовується для характеристики сфери діяльності
бізнесменів, підприємців, а не для якісної характеристики побудови
ринку.
Термін “конкуренція”, в свою чергу, використовується для характеристики
моделі, побудови ринку.
Крім поведінкового та структурного трактування конкуренції, в
економічній теорії існує ще функціональний підхід до конкуренції, а
також характеристика конкуренції як “процедури відкриття”.
Функціональний підхід до визначення конкуренції пов’язаний, зокрема, з
ім’ям австрійського економіста Й. Шумпетера. У своїй теорії економічного
розвитку він визначав конкуренцію як боротьбу старого з новим. Цю
боротьбу ведуть підприємці – організатори виробництва, що прокладають
нові шляхи, здійснюють нові комбінації ресурсів. На думку Й. Шумпетера,
задача підприємця – здійснювати реалізацію нововведень, боротися з
рутиною, не робити те, що роблять інші, стати “творчим руйнівником”.
Тоді він може виграти в конкурентній боротьбі, витиснивши з ринку тих
підприємців, які користуються застарілими технологіями чи випускають
продукцію, що не користується попитом.
Інший австрійський економіст і політичний філософ -Ф. Фон Хайек
розглядав конкуренцію ще ширше, розуміючи її як “процедуру відкриття”.
На його думку, підприємцю важливо, орієнтуючись на підвищення чи
зниження цін на ресурси та вироблені з їх допомогою блага, зрозуміти, в
якому напрямку потрібно діяти, що, як і для кого виробляти. На ринку
тільки завдяки цінам і конкуренції таємне стає явним. Тільки “процедура”
конкуренції “відкриває”, які ресурси, і в якій кількості необхідно
використовувати, що, скільки, де і кому продавати.
Говорячи про елементи ринкового механізму, треба мати на увазі, що
споживач і виробник повинні мати економічну свободу.
Ринкова система створює свободу економічного вибору, кожний вправі
виробляти та продавати свій товар. У результаті виникає економічне
змагання, боротьба, іменована конкуренцією.
Конкуренція – це боротьба незалежних економічних суб’єктів за обмежені
економічні ресурси. Це економічний процес взаємодії, взаємозв’язку та
боротьби між діючими на ринку підприємствами з метою забезпечення кращих
можливостей збуту своєї продукції, задовольняючи різні потреби покупців.
На світовому ринку постійно існує гостра конкуренція товаровиробників
[48]. Для успішної діяльності на зовнішніх ринках необхідним є суттєве
підвищення конкурентоспроможності пропонованих вітчизняних товарів. При
імпорті використання конкуренції іноземних продавців дає змогу досягати
більш вигідних умов закупівель.
Однак поняття конкуренції настільки багатозначне, що воно не охоплюється
будь-яким універсальним визначенням. Це і спосіб господарювання, і такий
спосіб існування капіталу, коли один капітал суперничає з іншим
капіталом. В конкуренції вбачається як головна суттєва риса, властивість
товарного виробництва, так і спосіб розвитку. Крім того, конкуренція
виступає в ролі стихійного регулятора суспільного виробництва.
Наслідком конкуренції є, з одного боку, загострення виробничих і
ринкових відносин, а з іншого – підвищення ефективності господарської
діяльності, прискорення НТП. Конкуренція відноситься до неконтрольованих
факторів, які впливають на діяльність організацій і які не можуть
управлятися організацією.
Конкуренція – це суперництво між учасниками ринкового господарства за
кращі умови виробництва, купівлі та продажу товарів. Таке зіткнення є
неминучим і породжується об’єктивними умовами:
повною господарською відокремленістю кожного суб’єкта ринку;
його повною залежністю від господарської кон’юнктури; протиборством з
іншими претендентами за невеликий доход [67].
Як і будь-яке явище, конкуренція має свої позитивні та негативні
сторони.
Позитивні сторони конкуренції:
змушує постійно шукати та використовувати у виробництві нові можливості;
вимагає вдосконалювати техніку та технології;
стимулює підвищення якості товару;
змушує знижувати витрати (ціни);
-вимагає від постачальників товарів (продавців) знижувати ціни на товар,
що пропонується;
орієнтує на асортимент товарів підвищеного попиту;
підвищує якість продукції (клієнт завжди правий);
– вводить нові форми управління.
Негативні сторони конкуренції:
– при конкуренції спостерігається нещадність і жорстокість по відношенню
до невдахи;
– численність “жертв” у виді банкрутств і безробіття.
Конкуренція сприяє вирівнюванню індивідуальних вартостей
і, відповідно, диференціації розмірів прибутку на основі розходжень у
продуктивності праці, в управлінні виробництвом. У міжгалузевому аспекті
конкуренція, до того ж, формує середню норму прибутку, веде до переливу
капіталу на користь найбільш необхідних у суспільному відношенні
виробництв. При цьому зрозуміло, що вона виявляє найсильніших.
Важливу роль у ринкових відносинах відіграє конкурентоспроможність
товару. Під конкурентоспроможністю товару розуміють його перевагу на
ринку, що сприяє успішному збуту. Однак це загальне поняття
розкривається через систему показників.
Перша група показників – якість товару. Вона складається з технічного
рівня товару та корисності його для споживача через його функціональні,
соціальні, естетичні, ергономічні, екологічні властивості.
Друга група – сумарні витрати споживача, що враховують ціну виробу та
витрати на його експлуатацію протягом усього терміну служби.
На конкурентоспроможність товару впливають такі фактори:
а) при виробництві:
продуктивність праці;
рівень оподатковування;
впровадження науково-технічних розробок;
розміри прибутку підприємства;
величина оплати праці;
б) при його споживанні:
продажна ціна товару;
якість;
новизна;
післяпродажне обслуговування;
рівень передпродажної підготовки.
Таким чином, конкурентоспроможність – це характеристика товару, що
відображає його відмінність від аналогічного конкурентного товару як за
ступенем відповідності конкретній потребі, так і за витратами на її
задоволення.
Конкуренція щоразу спонукає підприємство “налагоджувати” виробництво на
задоволення попиту, а через нього – на наявні потреби, високу якість,
створення нових конкурентоспроможних товарів. Завдяки конкуренції
створюється могутня альтернатива монополізації в сфері економіки, яка,
як показує світовий досвід, призводить до застою в науково-технічному
прогресі, бюрократизації управління народним господарством.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
