.

Оцініть роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн. Що таке позичковий капітал: його сутність та значення? (контрольна

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 3133
Скачать документ

ЗЕД

Контрольна робота

З дисципліни “Міжнародна економіка”.

1. Оцініть роль природних ресурсів в економічному розвитку
економічно відсталих країн. 2. Що таке позичковий капітал:
його сутність та значення?

План.

I. Теоретичні питання:

1. Оцініть роль природних ресурсів в економічному розвитку
економічно відсталих країн.

2. Що таке позичковий капітал: його сутність та
значення?

II. Тести.

III. Задача.

IY. Список використаної літератури.

1. Роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих
країн

Розпад колоніальної системи відкрив перспективи для суверенного розвитку
десятків нових держав. Ці держави займають понад 60% території Землі, де
проживає 77% світового населення. Тут зосереджено 89,3% розвіданих
світових запасів нафти й 50,5% – газу. Більше 50% світових запасів і
видобутку марганцевої руди, хромітів, кобальту, ванадію, золота,
платини, алмазів припадає тільки на країни Африки.

За роки незалежності ці країни здійснили складні соціально-економічні
перетворення, до-сягли певних успіхів у створенні основ національної
економіки. Проте переважній більшості з них не вдалось істотно скоротити
відставання від промислово розвинутих країн з ринковою економікою,
вирішити багато гострих соціальних проблем.

Для характеристики колишніх колоній, напівколоній і залежних держав як
особливого угруповання у літературі використовують різні терміни: молоді
національні держави, країни, що розвиваються, країни “третього світу”,
країни, Що визволилися, слаборозвинуті держави і т. п. Останнє
визначення не відображає диференціації афро-азіатських й
латиноамериканських країн за рівнем розвитку продуктивних сил і навряд
чи підходить для характеристики їхнього промислового авангарду – нових
індустріальних країн. Поняття “молоді національні держави” або “країни,
які визволилися”, не враховують специфіки історичного розвитку країн
Латинської Америки, що вже тривалий час існують як національні,
політичне незалежні держави.

Нарешті, досить поширений було термін “країни “третього світу” за нових
реалій світового розвитку – ліквідації біполярної структури світового
порядку і конфронтаційної моделі політичних відносин Схід – Захід –
практично втрачає сенс. В умовах, коли жоден із згаданих термінів не
вповні відображає специфіку та складності різноманітного масиву країн
Азії, Африки й Латинської Америки, найбільш усталеним можна вважати
термін “країни, що розвиваються”, хоча й він досить умовний і аморфний,
адже країн що не розвиваються, у світовій економіці немає.

Виокремлення групи країн, що розвиваються, у межах глобального
економічного простору правомірне й з точки зору спільності їхньої
історичної долі і щодо конкретних історичних міжкраїнних
соціально-економічних спільностей.

Хоча країни, що розвиваються, істотно різняться рівнем економічного
розвитку, соціально-економічними структурами, мають національні,
історико-культурні, релігійні своєрідності, можна виділити їхні спільні
або близькі риси. Це передусім кількісне і якісне відставання
продуктивних сил від рівня постіндустріальних держав.

Більшість даних країн має малорозвинену економіку, їм притаманна
відсталість соціально-економічної структури, яка характеризується
багатоукладністю економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних та
інших докапіталістичних укладів. Спільною рисою переважної більшості цих
країн є низький рівень життя населення, слаборозвинутість соціальної
інфраструктури. Й нарешті, їхньою особливістю є набагато істотніший і
жорсткіший вплив релігій, традицій на соціально-економічний розвиток,
ніж в індустріальних країнах. Зазначені властивості визначають й
особливість ринку країн, що розвиваються, “недосконалість”
функціонування ринкових механізмів у цих країнах.

Деякі згадані своєрідності даних країн досить стійкі, інші ж (наприклад,
рівень індустріального розвитку) змінюються і в останнє десятиріччя
“розмиваються”, що й призводить до поглиблення диференціації цих країн.

Особливу групу утворює, наприклад, більшість країн-експортерів нафти,
які мають високий рівень прибутку на душу населення, значні експортні
надходження. У 70-х роках ці країни динамічно розвивалися, інвестували
великі кошти у національну економіку, соціальну інфраструктуру. Однак
через падіння у 80-х роках попиту на нафту й різке зниження світових цін
на неї ці держави в останні роки уповільнили темпи росту і відчувають
труднощі.

Навпаки, інша група країн, що розвиваються (Південна Корея, Гонконг,
Сингапур, о. Тайвань, Бразилія, Мексика), так звані нові індустріальні
країни (НІК), у 80-ті роки перетворилась на полюс світового зростання.
Азіатські НІК мали в останні десятиріччя найвищі у світі темпи
економічного зростання і промислового експорту. 90-ті роки показали, що,
крім НІК, так би мовити, першої хвилі, з’являються НІК другого ешелону –
Малайзія, Таїланд, Індонезія. Динамічно модернізуючи свою економіку,
диверсифікуючи галузеву структуру господарства, НІК займають дедалі
помітніше місце у глобальній економіці.

Найвідсталіші і бідні країни, що розвиваються, складають так звані
“найменш розвинуті держави”. За класифікацією ООН, до них належить 47
держав з населенням майже 500 млн чоловік. Середній рівень доходу на
душу населення тут становить всього 250 дол. Не маючи значних запасів
природних ресурсів, відчуваючи гострий дефіцит фінансових коштів для
економічного розвитку, ці держави в останні десятиліття практично
витіснилися з МПП і перебували У надзвичайно скрутному становищі.

У країнах-експортерах нафти у зв’язку із зростанням прибутків від
експорту енергоносіїв у 70-ті роки спостерігалась дуже висока частка
нагромадження у ВНП (понад 60%). У другій половині 80-х років вона
Істотно знизилась – не перевищувала 25%. Інша тенденція характерна для
решти країн, що розвиваються. Норма нагромадження тут підвищилася з 22%
на початку 70-х років до 28% у 1990 р. Підвищення частки нагромадження
має свої межі. Тому одним із завдань економічної політики цих країн є
встановлення оптимальної, тобто економічно обгрунтованої пропорції між
частиною вироблюваного продукту, що нагромаджується, й частиною, яка
споживається. Важливим засобом досягнення стабільних темпів зростання е
посилення ефективного використання фонду нагромадження, зростання
капіталовіддачі, підвищення продуктивності праці.

Значні зміни за роки незалежного розвитку стались у галузевій структурі
економіки країн, що розвиваються. Істотно змінилися пропорції між
основними секторами народного господарства, виникли нові, сучасні галузі
індустрії. Серед головних тенденцій, які характеризують динаміку
макроекономічних пропорцій країн, що розвиваються, треба назвати
зменшення питомої ваги у ВНП сільського господарства, збільшення питомої
ваги галузей обробки і сфери послуг.

У 80-90-х роках у зв’язку з переходом розвинутих країн з ринковою
економікою до ресурсозберігаючих технологій відносне значення
гірничовидобувного сектора країн, які розвиваються, у світовому
промисловому виробництві зменшилося. Ціни на енергоносії і деякі інші
види сировини значно впали. Поряд із зменшенням відносної залежності
розвинутих країн від мінеральних ресурсів афро-азіатських та
латиноамериканських країн спостерігається й інша тенденція – зростання
споживання сировинних ресурсів всередині самих країн, що розвиваються, у
зв’язку з індустріалізацією.

Таким чином, хоча гірничовидобувна промисловість країн, які
розвиваються, історично зорієнтована передусім на зовнішній ринок, вона
дедалі істотніше впливає на структурну перебудову їхніх національних
економік, сприяє зміцненню міжгалузевих зв’язків.

Однією з найважливіших галузей народного господарства афро-азіатських і
латиноамериканських країн є сільське господарство. У більшості цих країн
аграрний сектор служить основою матеріального виробництва й істотно
впливає на нагромадження, темпи і пропорції економічного розвитку.
Незважаючи на зниження за останні десятиріччя частки сільського
господарства у ВНП з 31,6% у 1960 р. до 14,6% у 1990 p., ця галузь, як і
раніше, є важливою галуззю матеріального виробництва у багатьох
державах, особливо африканських та азіатських. Наприклад, у половині
африканських країн на сільське господарство припадає більше 30% ВНП. В
азіатських країнах цей показник становить 25-30%.

В аграрному секторі країн, що розвиваються, зайнята більшість
працездатного населення. В усіх африканських країнах (крім Алжиру,
Беніну, Конго, Лівії, Маврикію), наприклад, більше половини населення
працює у сільському господарстві.

Зовнішньоекономічні зв’язки мають дуже важливе значення для переважної
більшості країн, які розвиваються. Беручи участь у міжнародному поділі
праці, ці країни отримують матеріальні та інші ресурси, вкрай необхідні
для розвитку національної економіки.

Глобалізація у 80- 90-ті роки світового ринку товарів, технології,
капіталів, різке посилення у зв’язку із зростаючою транснаціоналізацією
виробництва й капіталу, взаємозв’язку і взаємодії національних економік
робить особливо актуальною проблему подальшої інтеграції даних країн у
світову економіку.

2. Що таке позичковий капітал: його сутність та значення?

Важливе місце в інфраструктурному забезпеченні ринку посідає
позичковий капітал сфери обміну та уствнови, що здійснюють його
функціонування.

Позичковий капітал сфери обміну – це грошовий капітал, що
надається в позику його власником іншому власнику-підприємцю на
певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента.

Грошовий капітал є позичковим у руках кредитора і
промисловим та торговельним – у руках промисловця і торговця.
Загальна формула руху позичкового капіталу Г – Г. У формі
грошового позичковий капітал обслуговує промисловий та
торговельний капітали, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не
вистачає. За рахунок капіталізації прибутку у сфері виробництва
відбувається збільшення маси капціталу. Підприємець сфери
виробництва використовуючи грошові кошти кредитора як виробничий
ресурс – капітал ділиться часткою прибутку з ним.

У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу
він виступає як капітал-власність і капітал-функція, що
приносить доходи у формі відповідно позичкового процента і
підприємницького прибутку.

Прибуток на позичковий капітал, що створюється у сфері
виробництва, розпадається на дві частини:

на процент, який виступає у формі ціни капіталу як ресурсу, і
цю частину отримує капіталіст- власник;

на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст-функціонер
за виробниче використання цього ресурсу.

Тести:

3. Уряду найвигідніше залучення інвестицій у вигляді:

а) прямих інвестицій;

б) портфельних інвестицій;

в) інших інвестицій;

vг) всіх перелічених інвестицій в однаковому ступені;

д) немає правельної відповіді.

4. Перерозподіл доходів від споживачів до виробників продукції,
яка конкурує з імпортом – це:

а) ефект захисту;

б) ефект доходу;

vв) ефект переділу;

г) ефект споживання.

5. Складова платіжного балансу країни – рахунок поточних платежів
– не охоплює:

а) чисті доходи від інвестицій;

б) транспортні послуги іноземним даржавам;

v в) зміни у активах країни за кордоном;

г) товарний експорт.

6. Зовнішньоекономічне сальдо розраховується як:

а) додаток обсягів експорту та імпорту;

vб) різниця між обсягом експорту та імпорту;

в) сума обсягів експорту та імпорту;

г) немає правельної відповіді.

7. До кількісних методів регулювання зовнішноьторгової політики
відносять:

v а) номінальні мита;

б) ліцензування;

в) технічні бар’єри;

г) субсидії.

Задача.

За даними національних рахунків, економічний розвиток України
у 2000р. характеризується такими показниками ( млрд. грн.):

а) ВВП – 1409;

б) амортизація основного капіталу – 133;

в) чистий факторний дохід за кордоном – (-55);

г) чисті поточні трансферти – 6;

д) споживання – 1004;

е) внутрішні капіталовкладення – 358.

Розрахуйте:

а) ЧВП;

б) ВНП;

в) ВНД;

г) заощадження;

д) поточний платіжний баланс.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Киреев А. П. Международная єкономика. В 2-х ч. – Ч. И.
Международная микроекономика: движениє товаров и факторов
производства. – М.: Международниє отношения, 1998.

2. Мировая економика/ Под ред. А.К. Корольчука, С. П.Гурко – Мн.:
Єкоперспектива, 2000.

3. Мировая економіка: Учеб. Пособиє/ С. П. Гурко, Е. П. Целехович, Г.
А. Примаченок и др. – Мн.: И. П. “ Єкоперспектива”, 2000.

4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник /
Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О.Каніщенко та інші.; за ред. Г.
Н. Климка, В.П. Несторенко – 2-ге вид., перероблене і доповнене. –
К.: Вища шк. – Знання, 1997.

5. Ростов Є. В. Економіка країн світу: Довідник. – К.: Картографія,
1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020