РЕФЕРАТ

на тему:

“Особливості розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному
етапі”

ПЛАН

ХАРАКТЕР І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА
РУБЕЖІ XXI СТОЛІТТЯ

РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

ЕКОНОМІЧНІ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ

РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ВІДНОСИНИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. ХАРАКТЕР І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА
РУБЕЖІ XXI СТОЛІТТЯ

Сучасний рівень міждержавних економічних зв’язків свідчить про:

1) трансформації двосторонніх МЕО в багатобічні, здійсненні глибокого
ступеня міжнародного поділу праці у світовому господарстві;

2) зростанні масштабів і якісній зміні характеру традиційної міжнародної
торгівлі упредметненими товарами — з чисто комерційної вона багато в
чому перетворилася в засіб безпосереднього обслуговування національних
виробничих процесів;

3) інтенсифікації і глобалізації міграції капіталу;

4) активному обміні науково-технічними знаннями, прискореному розвитку
сфери послуг;

5) помітному росту масштабів міграції робочої сили;

6) прискоренні і розширенні процесів інтеграції економік країн і
регіонів.

Які фактори роблять істотне, а іноді вирішальне, вплив на сучасні
міжнародні економічні відносини?

Незважаючи на багато протиріч нинішньої епохи, її основною рисою усе
більше стає не протиборство, а тенденція до співробітництва і
взаєморозуміння. Загальний рух до єдиного, взаємозалежному,
взаємозалежному й у кожній своїй частині більш розвитому і
соціально-справедливому світу — от основна тенденція світового
господарства. На підставі цього можна говорити про процеси конвергенції
моделей національних економік, економічних і соціальних цінностей і
відносин. Відбувається нівелювання, зближення економічних рівнів
розвитку різних країн. Звичайно, це не беспроблемний, поступальний
процес, а суперечливий, складний рух.

На цей рух впливають:

1. Перехід від індустріального суспільства до постіндустріального
(інформаційному) суспільству.

2. Технологічні революції.

3. Загострення енергосировинної і продовольчої проблем.

4. Екологічна проблема.

Особливу значимість (небезпека) представляє розвиток економічного
націоналізму, замішаного на масовому, релігійному фанатизмі. Прагнення
до економічної переваги не

на основі вільної конкуренції, а на проголошенні переваги однієї раси
над іншою (однієї соціально-економічної системи над іншою), однієї
релігії над іншою.

У цілому можна констатувати, що сучасні МЕВ характеризуються розвитком
процесів їхньої інтенсифікації, глобалізації, інтеграції. Особливості
розвитку міжнародних економічних відносин 90-х років ще більше свідчать
на користь цього висновку.

2. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й
послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин.
До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили,
міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи
міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір
природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути
використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві
товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх
випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші
закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою
зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку
економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для
економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани
зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток
взаємовигідних зв’язків з країнами світу. Вони мають всебічно
враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в
інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня
життя народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються
номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну
структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку
зовнішньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й
економічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги
кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розрахунки
економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту,
імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики
визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі,

її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з
витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які
відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в результаті
застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зовнішньої торгівлі.
При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими
країнами чи їх групами, умови торгівлі в кредит та ін.

Ось уже понад 14 років Україна виступає на світовій арені як незалежна
європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через
зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств
працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.

Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої
торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям товаровиробників і не
задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які
використовуються для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та
бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається
пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт
продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в
торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози,
деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних
зв’язків не може позитивно впливати на економіку України.

У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має
відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе
економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними
об’єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями).

2. ВИДИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Форми зовнішніх економічних зв’язків України — різноманітні: зовнішня
торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт
та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг
(виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних,
маркетингових, експортне- чи імпортно-поссредницьких, юридичних),
міжнародне спільне підприємництво, сумісне будівництво підприємств,
науково-технічне співробітництво, валютні та фінансово-кредитні
відносини, інтуризм, проведення на комерційній основі виставок,
ярмарків, торгів, аукціонів тощо.

Сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний поділ праці
(МПП). У процесі МПП об’єктивно формуються загальноукраїнський і
регіональні (наприклад, обласні) зовнішньоекономічні комплекси, що
об’єднують взаємопов’язані підприємства-експортери та імпортери (ядро
комплексу), торгово-промислову палату України, різні об’єднання та
асоціації, банки, які займаються операціями, пов’язаними з міжнародною
діяльністю.

Центральними органами управління зовнішніми зв’язками с Верховна Рада
України, Кабінет міністрів України, Міністерство закордонних справ
України, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків України, у низових
тсриторі-ально-адміністративних ланках — місцеві Ради народних
депутатів, управління міжнародних і зовнішньоекономічних зв’язків у
системі обласної державної адміністрації.

На основі МПП сформувався профіль міжнародної спеціалізації України,
зумовлений розмірами її території і чисельністю населення,
забезпеченістю корисними копалинами і енергетичними ресурсами,
характером грунтово-кліматичних умов, скономіко-географічним положенням,
рівнем розвитку продуктивних сил і національного поділу праці,
розвиненістю галузевої структури економіки, географією транспортної
мережі. В системі МПП Україна спеціалізується на виробництві машин
(промислове устаткування, магістральні тепловози, трактори, екскаватори,
судна, автомобілі, сільськогосподарські машини, верстати, прилади,
турбіни, літаки, обчислювальна техніка, продукції чорної металургії
(залізна і марганцева руда, прокат), вугілля, харчових продуктів (цукор,
рослинна олія, мука, макаронні вироби, сіль, кондитерські вироби,
овочеві консерви, м’ясо, молоко), хімікатів, цементу, програмного
забезпечення для ЕОМ.

Характер участі економіки держави в міжнародному поділі праці
проявляється в товарно-галузсвій структурі вивозу і ввозу. Як видно з
таблиці, найбільшими продуцентами на вивіз є машинобудування і
металообробка, чорна металургія, харчова і хімічна та нафтохімічна
галузі промисловості. У ввозі домінують продукти машинобудівної та
металообробної, легкої, хімічної та нафтохімічної, харчової та
нафтогазової галузей промисловості.

Частину вивозу становить експорт за межі колишнього СРСР. У його складі
різко переважала група «сировина, матеріали і товари народного
споживання» і порівняно незначною була частка машин та устаткування.
Правда, серед товарів першої групи були й вироби високої наукомісткої
технології (наприклад, кольорові телевізори). І все ж нинішня модель
експорту, в якому велику роль відіграють сировина і матеріали, є
відсталою.

Ефективною формою зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна
спеціалізація і кооперування виробництва, особливо при спільному
виготовленні деталей і вузлів для телевізорів, комп’ютерів,
бурякозбиральних комбайнів тощо. Перспективною є співпраця з технічно
розвиненими країнами (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія,
Італія, Канада та ін.). На цій базі закономірно формуються міжнародні
галузеві (наприклад, автомобілебудівні) і міжгалузеві (наприклад,
агропромислові) комплекси з участю українських партнерів.

За географічною ознакою теперішні зовнішньоекономічні зв’язки України
доцільно поділити на: 1) відносини з країнами СНД і рештою держав, що
входили до складу колишнього СРСР, і 2) відносини з іншими зарубіжними
державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших
країн.

Перспективною формою міждержавних зв’язків с економічна інтеграція
суміжних прикордонних територій. У травні 1992 р. у Сумах підписано
міжобласну угоду про дружбу, економічне та культурне співробітництво між
сусідніми областями України і Росії — Сумською, Чернігівською,
Бєлгородською, Брянською і Курською.

У Дебрецені (Угорщина) 14 лютого 1993 р. міністри закордонних справ
України, Польщі та Угорщини підписали Декларацію про співробітництво
народів Карпатського Єврорегіону, в якій офіційно проголошено створення
інтер-регіональної асоціації. В урочистому засіданні взяв участь і
представник уряду Словаччини, яка стала асоційованим членом
міжрегіонального формування. У ролі спостерігачів на зустрічі були
присутні представники Румунії.

До складу асоціації «Карпатський Єврорегіон» увійшли: Закарпатська
область України, Кросненське і Перемиське воєводства Польщі, окреси
Бардейов, Свіднік, Гуменне, Вранов, Міхаловце, Требішов
Східно-Словацького краю Словаччини, деякі райони Угорщини. Єврорегіон є
відкритою системою. До нього можуть приєднуватись інші близькі території
Карпат. Учасниками вже стали також Львівська, Івано-Франківська і
Чернівецька області України.

Простежуються певні закономірності у територіальній структурі
експортного виробництва України. Як видно з цих таблиць, найвища
просторова концентрація експортного потенціалу припадає на Східний і
Придніпровський економічні райони. Це зумовлено високим рівнем
індустріального розвитку даних регіонів. Тут сформувались три потужні
експортні бази: Донецька вуглеекспортна, Криворізька
залізорудноекспортна і Донецько-Придніпровська за експортом продукції
чорних металів і машинобудування.

Україна активно включається у нові форми міжнародної економічної
співпраці — прямі зв’язки підприємств, спільне підприємництво,
спеціальні економічні зони. Прямі економічні зв’язки передбачають
різнобічне співробітництво без посередників (міністерств, інших
суб’єктів) за моделлю «підприємство—підприємство». Вони включають обмін
деталями і вузлами, новими технологіями, досвідом праці, спільну
науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу, і У 1990 р. експорт
продукції за прямими зв’язками досяг 361,1 млн інвалютних крб., імпорт —
286,5 млн інвалютних крб. Усі регіони включились у цю форму зв’язків.
Але найбільший обсяг експортно-імпортних операцій за прямими зв’язками
мали Одеська, Донецька, Харківська, Закарпатська, Львівська і
Тернопільська області.

Набувають популярності в Україні міжнародні спільні підприємства (СП).
За їх допомогою передбачається розв’язати такі завдання: впровадження у
виробництво найпрогрссивнішої техніки і технології, передових методів
управління в ринкових умовах, виробництво конкурентоздатних товарів на
експорт, збагачення внутрішнього ринку якісними предметами народного
споживання і т.д.

Перспективним є створення в Україні спеціальних (їх ще називають
вільними чи особливими) економічних зон. Така зона — це певна
господарська територія з високим ступенем самоуправління і значним
пільговим режимом, що виділена для широкого залучення іноземного
капіталу, передової техніки і технології, управлінського і
маркетингового досвіду. Певна річ, така зона повинна бути економічно і
соціальне високоефективною, забезпечувати випуск конкурентоздатної
продукції (послуг) на рівні сучасних світових стандартів як на
внутрішній, так і на зовнішній ринки. Покладено початок організації зон
у Закарпатській, Донецькій і Чернівецькій областях, Одесі та
Іллічівську.

Україна активно включається у міжнародне науково-технічне
співробітництво. Академія наук України встановила прямі зв’язки з
науковими закладами Австрії, Італії, Франції, . Румунії, Чехії,
Словаччини, Китаю, Індії, Південної Кореї. Активні контакти
підтримуються з Лондонським Королівським товариством. Баварською
академією наук, французьким університетом Тулузи. Учасниками міжнародних
наукових відносин є 39 академічних інститутів, університети, інститути.

Технічне співробітництво України з зарубіжжям здійснюється у формі
обміну новою технікою і технологією, досвідом. Зокрема, наші
підприємства технічно модернізуються за участю відомих фірм
високорозвинених країн світу. Наприклад, швейцарська фірма
«Інтерпластика» технічно переоснастила львівське виробничо-торговельне
об’єднання «Весна» і нині верхній жіночий одяг зі Львова користується
попитом на європейському ринку. Цьому сприяє і спільне
українсько-бельгійське підприємство з участю об’єднання «Весна».

Є приклади успішного виходу України на міжнародний науково-технічний
ринок. Донецький концерн «Інтер-комп’ютер» з філіями в Києві,
Дніпропетровську і Ялті збуває свою продукцію на німецькому ринку, а в
перспективі має намір реалізовувати її у США і Канаді.

Інтеграція України у світові економічні процеси повинна грунтуватися на
міцних міжнародних фінансово-кредитних зв’язках. Тут велика роль
належить банківській системі. Крім Національного банку України, в цій
системі важливе місце посідає спеціалізований Експортно-імпортний банк
України. Він має дев’ять відділень — у Києві, Харкові, Донецьку,
Дніпропетровську, Львові, Одесі, Ужгороді, Ізмаїлі, Ялті. У банк
надходить податок від усіх валютних доходів українських підприємств.

Ефективною формою міждержавних зв’язків є інтуризм. Він перетворився у
важливу галузь господарства світу, приносячи щорічно до 200 млрд доларів
прибутку (у цінах 1990 р.). В Іспанії, наприклад, міжнародний туризм дає
до 17 млрд доларів прибутку, або 30% від її експорту. Частка інтуризму в
експорті Італії становить 11%, Данії та Австрії — по 8%.

3. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ВІДНОСИНИ

Міжнародні науково-технічні відносини – це відносини між суб’єктами
світового господарства, пов’язані з розвитком і використанням світових
досягнень науки та техніки.

Міжнародні науково-технічні відносини відображають зв’язки по:

— спільному проведенню науково-дослідних робіт;

— спільній розробці і використанню науково-технічних нормативів і
стандартів;

— обміну результатами наукових робіт;

— проведенню спільних досліджень (НД, ДКР);

— впровадженню та використанню спільних науково-технічних програм.

В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні
відносини можна класифікувати на:

— обмін загальною науково-технічною інформацією;

— укладання та реалізацію контрактних угод щодо проведення НД ДКР;

— здійснення міжнародних науково-технічних програм по спеціальних
проблемах (біотехнологія, генна інженерія і т.д.);

— спеціалізація в галузі науково-технічних робіт;

— кооперування в галузі науково-технічних робіт (об’єднання зусиль
партнерів з метою спеціального розв’язання науково-технічних задач);

— міжнародні науково-виробничі об’єднання:

— міжнародні науково-дослідні організації;

— міжнародні науково-дослідні інститути (МАГАТЕ інститут ядерних
досліджень в Дубліні);

— міжнародні науково-технічні лабораторії (лабораторія сильних полів у
Варшаві);

— міжнародні науково-технічні центри (центр по електрозварюванню –
інститут ім. Патона);

Форми міжнародних науково-технічних відносин:

— обмін ліцензіями, патентами (ринок ліцензій патентів);

— “ноу-хау” – надання технічного досвіду, новинок і секретів
виробництва;

— інжиніринг – надання технологічних знань необхідних для придбання,
монтажу і використання куплених або орендованих машин та обладнання;

— міжнародні виставки та ярмарки;

— міжнародні зв’язки між науковими установами;

— підготовка та перепідготовка кадрів;

Міжнародна передача технологій – це не просто переміщення
науково-технічних знань, а й обов’язковість їх використання у будь-якій
діяльності.

Міжнародна передача технологій включає:

— вибір і придбання технології;

— адаптацію і освоєння нової технології;

— розвиток місцевих можливостей по вдосконаленню технології з
врахуванням потреб національної економіки;

Причини швидкого розвитку міжнародного обміну технологіями:

— зростання швидкими темпами НТП;

— посилення нерівномірності економічного розвитку держав;

— закупівля передових іноземних технологій для країн, що розвиваються є
важливим засобом подолання технічної відсталості;

— монополізація НТП крупними фірмами;

— загострення конкурентної боротьби між товаровиробниками на світовому
ринку.

Основні канали передачі технологій:

— внутріфірмовий – дочірні підприємства ТНК (припадає 2/3 світової
торгівлі ліцензіями);

— міжфірмовий – по ліцензійних, коопераційних, управлінських, та інших
угодах з іноземними фірмами;

— зовнішньоторговий – нові технології поставляються разом з експортними
поставками машин, обладнання та іншої промислової продукції.

Головні форми передачі технологій відбуваються як на комерційній так і
на некомерційній основі, в залежності від того чи ведуться грошові
розрахунки між покупцями і продавцями технологій.

Технології є результати інтелектуальної діяльності в уречевленій
(обладнання, агрегати, інструменти, технологічні лінії і т.д.) і не
уречевленій формі (різного роду технічна документація, знання, досвід і
т.д.).

Суб’єктами світового ринку технологій є: держава, університети, фірми
(ТНК), науково-дослідні центри, фізичні особи – вчені, спеціалісти.

Форми передачі технологій на некомерційній основі:

— інформаційні масиви спеціальної літератури, комп’ютерні банки даних,
патенти, довідники і т.д;

— конференції, виставки, симпозіуми, семінари;

— навчання, стажування, практика студентів, вчених, спеціалістів, які
здійснюються на паритетних основах університетами, фірмами;

— міграція вчених і спеціалістів “відплив мозку” з наукових структур;

Головний потік передачі технологій в некомерційній формі припадає на
непатентносопроможну інформацію НД ДКР, ділові ігри, наукові відкриття.

Головні форми комерційної передачі технологій:

— продаж технологій в матеріальній формі – танків, агрегатів,
обладнання, технологічних ліній, і т.д;

— іноземні інвестиції, якщо вони супроводжуються притоком інвестиційних
товарів, а також лізингом;

— продажа патентів;

— продажа ліцензій, на всі види запатентованої власності;

— продажа “ноу – хау”;

— спільне проведення НД ДКР, науково-виробнича кооперація;

— інжиніринг.

Весь об’єм передачі технологій у комерційній формі супроводжується, або
оформляється ліцензійним договором.

ЛІТЕРАТУРА

Авдокушин Н.Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.

Буглай В. Б., Ливенцов Н.Н. Международные экономические отношения.
Учебное пособие. — М., 1996.

Булатов А.С. Экономика. – М., 1999.

Войнаренко М.П. Проблеми реформування економіки України. – К., 1999.

Волощин В.В., Філоненко А.М., Березовенко С.Н. Довідник
економіста-міжнородника – К., 1990.

Герчикова І.Н. Маркетинг і міжнародна комерційна справа- М.,1990.

Дадалко В.А. Мировая экономика. – Минск, 2001.

Долгов С.І., Васильєв В.В., Гончаров С.П. Основи зовнішньоекономічних
знань: Словник- довідник. М., І990.

Киреев И.П. Мировая экономика. Ч – 1. М.: 1997.

Кредисов А.И. Управление внешнеэкономической деятельностью. Учебное
пособие. 1996.

Спиридонов И.А. Мировая экономика. М.: 1998.

Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини. К.: 1994.

Похожие записи