Реферат на тему:

“Міжнародний ринок робочої сили”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості формування міжнародного ринку робочої сили

2. Міжнародна трудова міграція. Регулювання міжнародних міграційних
процесів. Міжнародна організація праці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародний ринок робочої сили (праці) — це система відносин, що
виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції
світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці
та соціального захисту.

Ці відносини склалися у зв’язку з нерівномірністю розміщення робочої
сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному
рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в
сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою
замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні
потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного
характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і
капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої
сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що
базується на їхніх взаємозв’язках та взаємодоповненнях.

1. Особливості формування

міжнародного ринку робочої сили

Формування міжнародного ринку робочої сили відбувається двома шляхами:
по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом
поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються
юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними.
Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці».
Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси
світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та
технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та
трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в
координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн,
які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке
регулювання різнонаціональних соціальних структур відбувається у
багатьох напрямах. Головні серед них:

• умови праці, способи найму і звільнення працівників;

• оплата праці, зокрема системи додаткових виплат;

• надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня;

• соціальне страхування;

• надання різних пільг, у тому числі матеріального постачання,
відпочинку і т. д.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом
зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва —
капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в
соціальному плані означає, що він пред’являє тепер попит не тільки на
робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка
нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш
дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на
іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований
експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх
країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона
значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у «нових
індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у
80-х роках були в 5—10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу.
Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих
трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування
продуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі
розвитку мануфактурних форм організації праці.

Слід зауважити, що в недалекому минулому, в епоху колоніалізму, попит на
закордонну робочу силу не відігравав будь-якої серйозної ролі в
міжнародній експансії капіталу. Діяльність міжнародних компаній мала
тоді переважно торговельний та фінансовий характер. Сучасна ж структура
попиту на робочу силу значно ускладнилась, і вона часто містить як її
необхідний компонент попит на іноземних працівників. Саме в нинішню
епоху, коли ринкові відносини стали панівними у світовому господарстві,
міграція досягла глобальних розмірів та найрозвинутіших форм.

Об’єктивні можливості для залучення приватним капіталом робочої сили
різної національної належності пов’язані з розвитком ТНК, котрі
розгорнули великомасштабне міжнародне виробництво з ієрархічним поділом
праці різних груп зайнятих, які, живучи й працюючи в різних країнах,
інтегрувалися в єдину виробничо-технологічну систему приватної
корпорації. В межах ТНК із часом виник свій внутрішній ринок праці, який
характеризувався частими переміщеннями різних категорій працівників
(особливо керівної ланки) з однієї країни в іншу.

Паралельно з усіма цими процесами посилювалась також диференціація і
серед самих країн, у результаті чого світова економіка набула з часом
багаторівневого, складного та ієрархічного характеру. На найвищому рівні
цієї ієрархії опинились колишні метрополії, які змогли розвинути
виробничий апарат нової інформаційної економіки. Ці ж країни стали
основним полем діяльності ТНК. На нижчих поверхах опинились країни з
традиційною індустріальною економікою. З одного боку, їм відведена роль
виробників масової стандартизованої продукції, з іншого — ці країни
стали постачальниками дешевої робочої сили. Останнє стосується також
країн з аграрною, сировинною економікою, яким дісталися найнижчі рівні
ієрархії.

За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формується, має
явно сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька
окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними
закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої
сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і
особливості у кваліфікації робочої сили й попиті на неї. Сегментування
міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робочої сили, що
пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб’єктів формуються
специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих
тільки на національних ринках праці. Достатньо сказати, що в суб’єктів
міжнародного ринку праці помітно послаблюються національні уподобання,
вони мобільніші і більш пристосовуванні до вимог наймачів.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші
сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується
відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим
рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією
кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих
країн, а також країн о середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань,
Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у
різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН,
Міжнародному валютному фонді, ВТО, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників
у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як
правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має
певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв’язків
та загострення глобальних проблем.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила,
яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного
розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так
званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в
індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна
приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні
природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені
місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають
юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко
можуть позбавитись їх, удавшись до депортації.

Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до
обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в
індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств,
неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні
технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої
капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять
гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці
нелегалів.

На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу
силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої
культури, традиції, а також національними, расовими та статевими
ознаками. Такий поділ чималою мірою пов’язаний з діяльністю ТНК, які
мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали
західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної
торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх
жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є
слухняними, надійними, спритними в роботі і т. д. Жіноча робоча сила
стала важливим сегментом нинішнього світового ринку праці, особливо в
країнах, що розвиваються.

Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед,
виникненням такого нового й особливого його сегмента, який пов’язаний з
використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників,
інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі
інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку
робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової
торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому,
що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина
інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що
здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті
формується нове середовище. Змінюється звичний характер конкурентної
боротьби. Поряд із традиційним пошуком ринків збуту тепер іде напружений
пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить
інформаційним ресурсам та їхнім носіям — людям. Компанії, що діють у
високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними
ресурсами. Без них тепер не можна вижити в конкурентній боротьбі.
Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі
можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її
обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців
у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.).

Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що
національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють
попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного
капіталу. У США, наприклад, одним з вагомих факторів, що стимулює
приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні
висококваліфікованих робітників найрізноманітніших спеціальностей, без
яких неможливе сучасне високотехнологічне виробництво.

В різних країнах світу сформувалися нині великі групи найманої робочої
сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим
професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові
в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств,
розташованих у різних районах світу. Такі групи робочої сили утворилися,
наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі
мексикансько-американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило,
досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники
отримують доволі високу заробітну плату, частину якої вони переказують
своїм сім’ям на батьківщину.

Інтернаціоналізація резервної армії праці відбувається паралельно з
глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і
капіталів. Ринок праці перетворився на важливу складову частину
світового ринку. Процес розширеного відтворення капіталу відбувається
тепер не тільки в межах національних кордонів, а й у взаємодії з
відтворювальними процесами інших країн, тобто набирає глобальних
масштабів (так званий відкритий тип відтворювального процесу). Одним з
регуляторів цього процесу є інтернаціоналізація виробничого циклу. Поряд
з торгівлею і рухом капіталу міжнародний рух робочої сили стає важливим
елементом, що забезпечує формування єдиного світового циклу. Рух робочої
сили між країнами і спричинені ним потоки значних коштів у вигляді
заробітної плати вносять істотні корективи у формування економічної
ситуації в окремих країнах. Безпосередніми збудниками циклічних коливань
нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу.
Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови
життя працюючих у країнах — експортерах та імпортерах робочої сили.

Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з
економічно відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з
працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють
ТНК, які завжди мають можливість перенести своє виробництво в інші
країни (особливо «нові індустріальні держави» — Південна Корея,
Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим знижуючи ціну робочої сили. У
70—80-ті роки широко практикувався вивіз цілої низки виробництв
(особливо в електронній і легкій промисловості) за кордони розвинутих
країн, у периферійні райони світу. В цьому випадку не робоча сила йшла
до капіталу, а навпаки, капітал ішов до місць нагромадження дешевої
робочої сили. Одночасно відбувався і зворотний процес: робоча сила з
менш розвинутих регіонів залучалася (часто нелегально) на
некваліфіковані й малокваліфіковані роботи в розвинуті центри Заходу.

2. Міжнародна трудова міграція. Регулювання міжнародних міграційних
процесів. Міжнародна організація праці

Світовий ринок трудових ресурсів – це система відносин, що виникає з
приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових
трудових ресурсів, яка склалася у зв”язку з нерівномірністю кількісного
та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами:

Світовий ринок робочої сили – це сукупність трудових ресурсів світу, які
пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

Трудові ресурси розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних країнах
відзначається недостача робочої сили, в той же час, як в інших країнах
населення набагато перевищує потреби в робочих руках. Найбільші проблеми
з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і малорозвинених
країнах, що часто співпадає.

Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія,
Північна і центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

Світовмй ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто
переживає тенденційні зміни.

Основні особливості динаміки професійної структури і форм зайнятості
активного населення світу:

збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в
галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей,
потреба в професії яких відмирає.

в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а
тому вони стають безробітними.

Явище міжнародної мігації населення досить давне і залишило помітний
слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн,
наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх
емігрантів.

Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному
просторі з метою пошуку місця роботи.

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі
трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу
трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

велика густота населення.

масове безробіття.

низький життєвий рівень і заробітна плата.

виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених
країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.

потреба у додатковій дешевій робочій силі.

порівняно висока зарплата.

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну
спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко
визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

США, Канада – постійно працює 5% іммігрантів (5-12млн.чол.) від
загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа – кількість працюючих іммігрантів 4-7млн.чол. Найбільше
їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. імігрантів. Найбільше
іноземців працює в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті,
Саудівській Аравії.

Латинська Америка – число іммігрантів 3-8млн. Найпривабливішими
країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія – це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу
2-3% іммігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон – основними імпортерами робочої сили
тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції
мають, як позитивні, так і негативні сторони.

Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу.

Отримала готових спеціалістів.

У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає

державний бюджет.

Виграш країни-експортера трудових ресурсів:

Валютні перекази іммігрантів своїм сім’ям (осідає в банках валюта).

Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття.

Підвищується кваліфікація іммігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

виникнення додаткових проблем, пов’язаних з соціальним захистом

іммігрантів.

відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу.

втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на
батьківщину.

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий
“відтік розумів”.

додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів.

виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:

Адміністративно-правове регулювання, яке передбачає:

а) встановлення правових норм;

б)встановлення міграційних квот;

в)встановлення рамок можливостей мігрування (кримінальні
норми).

Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в:

а)встановленні митних внесків чи бар’єрів;

б)встановленні відповідних візових ставок;

в)регулювання зарплати мігрантів;

г)запровадження різного роду штрафних ставок.

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні
буває:

Одностороннє міжнародне регулювання – це державне регулювання
міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без
узгодження з іншими державами.

Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на
основі двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє регулювання міжнародними іміграційними процесами –
базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому
рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.

Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин
визначаються і контролюються

Міжнародною організацією праці – це міжнародна урядова організація
створена в 1919році,яка з з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН.
Україна є членом цієї організації, але ще не всі її положення підписала.

Основні завдання міжнародної організації праці:

захист інтересів і прав трудящих.

підвищення життєвого рівня трудящих.

покращення умов праці.

захист від професійних захворювань.

соціальний захист працівників-імігрантів.

сприяння зайнятості імігрантів.

Висновки

Світовий ринок трудових ресурсів – це система відносин, що виникає з
приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових
трудових ресурсів, яка склалася у зв’язку з нерівномірністю кількісного
та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами:

Світовий ринок робочої сили – це сукупність трудових ресурсів світу, які
пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

Міжнародний ринок робочої сили (праці) — це система відносин, що
виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції
світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці
та соціального захисту.

Таким чином, динаміка міжнародного ринку робочої сили має складний
соціально-економічний характер, що визначається розвитком трудових
ресурсів, національних ринків праці, процесами розподілу та
перерозподілу робочої сили. Якщо наприкінці 80-х років чисельність
зайнятої робочої сили у всьому світі становила майже 1 млрд. чол., то,
за прогнозами ООН, на початок 2000 р. загальна чисельність потенційної
робочої сили мала зрости на 400 млн. і скласти 1,4 млрд. чол.

Важливою характеристикою міжнародного ринку праці є ступінь мобільності
робочої сили. Рух трудових ресурсів набирає різних форм: природний,
територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний та соціальний.
Найбільшу вагу має територіальний рух робочої сили, хоч у міру еволюції
міжнародного ринку робочої сили посилюється значення й інших форм.
Міжнародний ринок праці становить комплексне явище, пов’язане як з
розвитком самої особистості людини, так і з підвищенням якості праці,
зміною характеру робочої сили, формуванням її нових якостей.

Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні
стартові умови, зокрема високий рівень міждержавних господарських
взаємозв’язків. На сучасному етапі постала низка нових факторів, що
зумовлюють необхідність широкої участі всіх країн у світогосподарських
процесах. Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси,
розвинуту економіку, науку, кваліфіковані трудові ресурси і ємний
внутрішній ринок, не може залишатися осторонь від потужних
загальносвітових інтеграційних процесів.

Список використаної літератури:

Козик В.В., Панкова Л.А. Світове господарство та міжнародні економічні
відносини. – Львів, 1995.

Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. — Чернівці
“Рута”, 1996.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи