РЕФЕРАТ

з дисципліни „Організація транспортних перевезень”

на тему:

Міжнародні транспортні відносини та їх правове регулювання, міжнародні
транспортні організації, правове регулювання міжнародних перевезень.

Зміст

Вступ

1. Міжнародні транспортні відносини та їх правове регулювання.

2. Міжнародні транспортні організації.

3. Правове регулювання міжнародних перевезень.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний етап розвитку кономіки України пов’язаний з переходом до
ринкових відносин, характеризується підвищенням соціальних,
організаційних, екологічних та технологічних вимог щодо функціонування і
розвитку транспортного комплексу. Схильність до співробітництва в різних
галузях суспільного виробництва і соціальній сфері викликає необхідність
удосконалення міжнародних перевезень та зміцнення позицій вітчиняного
перевізника на транспортних ринках. Економічна криза на транспорті, як і
в інших галузях, у значній мірі є наслідком намагання створити у стислі
терміни самостійну національну маршрутну систему, на теренах якої значна
кількість транспортних підприємств і перевізників сьогодні не в змозі
ефективно функціонувати, що перешкоджає формуванню спільного ринкового
простору. У сучасному світовому поділі виробництва відсутні приклади
навіть серед розвинених держав, щоб транспортні системи були
відокремлені і не базувались на інтеграційних принципах. Ігнорування
цього факту, недостатність законодавчої, нормативно-правової,
технологічної та інформаційної бази міжнародних перевезень призводить до
того, що Україна, яка знаходиться на перехресті головних транспортних
напрямків Євроазійського континенту, що мають тисячолітню історію, не
повністю реалізує ці переваги в розвитку національної транспортної
системи на мережі міжнародних транспотних коридорів.

Важливе імсце в економічній політиці держави відведено невідкладному
опрацюванню та реалізації «Програми створення та функціонування
національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні»,
«Комплексної програми утвердження України як транзитної держави»,
розширення співробітництва з міжнародними транспортними організаціями,
забезпечення приєднання України до міжнародних конвенцій та угод в
галузі міжнародних перевезень.

Таким чином, удосконалення організації міжнародних транспортних
перевезень на мережі міжнародних транспортних коридорів та їх правове
забезпечення є актуальним і потребує наукових методів вирішення.

Тема. Правове регулювання міжнародних перевезень

1. Міжнародні транспортні відносини та їх правове
регулювання

Питання міжнародних транспортних перевезень – одні з найскладніших у
міжнародному комерційному праві. Перевезення товарів пов’язане з
ризиком. Перевізники завжди прагнуть обмежити свою відповідальність.
Вантажовідправники мають договірні зобов’язання перед своїми покупцями і
теж прагнуть зменшити ризик втрати або псування перевезення товарів.

При відсутності єдиних міжнародних правових правил та норм звертаються
до національних законодавчих документів.

Особливості міжнародного транспотного права такі, що виконання
міжнародних перевезень керуються міжнародними нормативно-правовими
актами та національними законодавчими документами країн-учасниць
транспортного процесу.

В таких умовах втручання держави необхідно для вирішення конфлікту
інтересів, щоб система транспорту працювала без зайвих ускладнень.

Бажано, щоб правила перевезення різних країн були одинаковими.

Правовою основою міжнародних перевезень, які регулюють взаємовідносини
власника вантажу та перевізника являються законодавчі документи України
та міжнародних транспортних організацій.

Внутрішні перевезення по території України регулюють:

Кодекс морських перевезень України;

Статут Укрзалізниці;

Повітряний кодекс України;

Статут річкового транспорту України;

Статут асоціації міжнародних автомобільних перевезень;

Інструкція міністерства транспорту України.

Існує необхідність у розробці нового законодавства більш чітко
регламентуючого права і зобов’язання сторін щодо транспортного
забазпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні перевезення регулюють міжнародні конвенції про залізничні,
автомобільні, авіаційні та морські перевезення.

Міжнародні правила перевезення товарів регулюються Конвенціями з метою
зменшення можливих спорів, непорозумінь і труднощів, які викликані
розбіжностями у правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах
не можуть вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони
можуть застосувати Віденську конвенцію щодо договорів купівлі-продажу,
яку було укладено в 1980 році. Ця конвенція діє для України з 1 лютого
1991 року.

Щодо перевезення товарів укладено п’ять головних міжнародних актів:

1.1. Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про
коносамент 1924 р. (Гаазькі правила). У Брюссельській конвенції беруть
участь мало держав, однак Гаазькі правила широко застосовуються як
типовий договір морського перевезення товарів. У 1968 році у конвенцію
були внесені зміни і її назвали „Правила Гаага-Вісбі”.

1.2. Гамбурська конвенція 1978 р. про морські перевезення вантажів на
практиці не застосовується.

1.3. Варшавська конвенція 1929 р. про уніфікацію правил міжнародних
повітряних перевезень.

1.4. Конвенція СМR 1956 р. про контракти міжнародних автомобільних
перевезень товарів.

1.5. Конвенція КОТІФ 1980 р. про міжнародні залізничні перевезення.

Зміст цих конвенцій охоплює широке коло проблем:

на які перевезення поширюється дія Конвенції;

на які вантажі поширюється дія Конвенції;

відповідальність перевізника;

межі відповідальності перевізника.

2. Міжнародні транспортні організації

Міжнародне регулювання транспортних перевезень здійснюється наступними
організаціями:

Міжнародною асоціацією автомобільних перевезень (МААП);

Міжнародна європейська асоціація залізничних перевезень(ЄАЗП);

Міжнародна морська організація(ІМО);

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО).

Тарифи на міжнародні перевезення друкуються у спеціальних довідниках.

Питання міжнародних транспортних перевезень – одні з найскладніших у
міжнародному комерційному праві. Перевезення вантажів – справа пов’язана
з ризиком.

Перевізники завжди прагнуть максимально обмежити свою відповідальність,
з іншого боку, вантажовідправники мають договірні зобов’язання перед
своїми покупцями і теж прагнуть зменшити ризик втрати або псування
перевезених товарів.

Безумовно, якоюсь мірою рішення спорів могло б стати страхування, але
страхова компанія старається уникнути виплати страховки, отже знову
виникає конфлікт інтересів, все це ускладнює проблему.

В таких умовах необхідно втручання держави для вирішення конфлікту
інтересів.

Коли перевезення – міжнародні, недостатньо втручання тільки однієї
держави. Всі держави, які мають відношення , повинні втручатися. Тому
бажано, щоб правила перевезень були єдині (уніфіковані).

Юридичні розбіжності виникли в силу того, що різні види транспорту
почали розвиватись у різні історичні епохи і ризик перевезень різний.
Інколи у перевезеннях беруть участь різні види транспорту.

Наприклад, для міжнародних перевезень водний транспорт стали
викорисовувати раніше, ніж інші види транспорту. Водні перевізники були,
як правило, приватними особами, а залізничний транспорт, як правило,
державний.

3. Правове регулювання міжнародних перевезень

Міжнародне транспортне забезпечення зовнішньої торгівлі здійснюється
водним, автомобільним, залізничним, повітряним транспортами. Варто мати
на увазі, що часто, щоб перевезли товар до місця призначення, потрібно
два або більше видів транспорту. Кожен вид транспорту має свої
особливості.

2.3.1. Водний транспорт характерний тим, що транспортні послуги
включають перевезення не тільки морем, але й ріками і каналами, а також
послуги, що надаються морським перевізникам.

Зупинимось на основних питаннях водних транспортних послуг:

у приватному порядку;

у міжнародних конвенціях або договорах;

в актах внутрідержавного законодавства.

В основі права водних перевезень лежить загальна практика.

2.3.1.1. Контракти на міжнародні морські перевезення вантажів, в яких
вказується:

— судно;

— один або декілька договорів фрахту;

— документи, що засвідчують право власності на вантаж.

2.3.1.2. Контракти на міжнародне морське страхування вантажів. Такі
договори складаються або на окремий вантаж (одноразова страховка), або
на всі вантажі, що перевозяться на ризик страхувальника.

2.3.1.3. Міжнародні угоди й організації з водного права. Існує три види
міжнародних морських перевізників:

— перевізники в складі міжнародних лінійних конвенцій;

— незалежні перевізники;

— судна „дикого плавання”.

Міжнародні лінійні конвенції – це організації, що встановлюють єдині
тарифи та правила морського перевезення. Вони складаються з
перевізників, що працюють на визначеній території. Міжнародні лінійні
конвенції, як правило, встановлюють два рівні тарифних ставок на
послуги:

звичайний;

контрактний, що нижче від звичайного.

Контрактні тарифні ставки діють для тих вантажовідправників, що уклали з
конвенцією договір.

Незалежні перевізники встановлюють тарифи й умови перевезення самостійно
і приймають замовлення від будь-яких вантажовідправників. Ставки
незалежних перевізників на 10% нижчі ставок членів конвенції
перевізників.

Судна „дикого плавання” не дотримуються якихось встановлених ставок.
Перевізник, зазвичай, укладає договір фрахту, за яким на судні
резервується певна площа під вантаж. Якщо вантажовідправник не скасував
своєчасно замовлення, то він оплачує вартість перевезення вантажу. Судна
„дикого плавання” перевозять в основному насипні та наливні вантажі.

2.3.1.4. Міждержавні угоди про вантажовідповідальність перевізників.
Водні перевізники завжди знаходились у кращому становищі, ніж інші і
вони диктували умови в договорах вантажовідправникам.

Через це велике втручання держави і в цій галузі були укладені
міждержавні угоди:

Брюссельська конвенція 1924 р.;

Гаазька конвенція 1968 р.;

Гамбурська конвенція 1978р.

Багато спеціалістів вважають, що Гаазькі правила вже застаріли.
Вантажовідправники віддають паревагу Гамбурським правилам. У той же час
серед транспортнопосередницьких організацій і страховиків правила
”Гаага-Вісбі” користуються більшою популярністю.

2.3.1.5. Інші угоди про водні перевезення. Існує цілий ряд міжнародних
багатосторонніх і двосторонніх угод з питань водних транспортних послуг:

— Митна конвенція 1972 р. про міжнародні правила, що запобігають
зіткненню на морі;

— Міжнародна конвенція 1972 р. про контейнери;

— Конвенція 1972 р. про запобігання забруднення моря шляхом скидання
відходів та інших матеріалів;

— Конвенція ООН 1974 р. про правила поведінки для лінійних конвенцій;

— Конвенція ООН 1969 р. про тонажні виміри на кораблях;

— Міжнародна конвенція про обмеження відповідальності власників морських
суден;

— Конвенція ООН 1982 р. про морське право;

— Міжнародна 1978 р. про стандарти навчання, сертифікації і нагляд за
особами, що працюють на суднах.

Ключові зовнішньоторгові терміни у водних перевезеннях:

Вантаж – товар, який знаходиться у стані транспортування. Вантаж
визначається сукупністю фізико-хімічних властивостей, що визначає
потребу в тарі і упаковці. Вантажі поділяються на наливні і сухі та на
дедвейтні (до 50 кубофутів на тону вантажу) і кубатурні (від 50
кубопродуктів на тону).

За умовами перевезень вантажі поділяються:

генеральні (тарно-штучні);

збірні (партійні);

насипні однорідні;

перевозимі без упакування;

наливні (нафта, мазут та ін.);

швидкопсуючі;

небезпечні (бензин, тротил та ін.).

Отже, характеристики вантажу являються обов’язковою умовою чартеру. Від
характеру вантажу залежить ставка фрахту.

Фрахт – плата за перевезення вантажу морем, обумовлюється при підписанні
чартеру. В чартері фрахт нараховується на одиницю маси або об’єму, в
лінійному судноплавстві в процентному відношенні до вартості вантажу.

Фрахтова ставка – ціна перевезення одиниці вантажу і залежить від
вантажу, умов рейсу і кон’юнктури фрахтового ринку.

Чартер –документ, підтверджуючий наявність і зміст договору фрахтування.
Залежно від видів фрахтових угод чартер поділяється на:

— рейсовий чартер;

— тайм-чартер;

— димайз-чартер (бербоут).

Поліс – документ, що видається страхувальником в договір страхування,
розмір страхової премії і страхової суми.

Коносамент – документ, який видається судновласником вантажовідправнику
і являється посвідченням про прийняття вантажу до перевезень морем.
Коносамент виконує три функції:

— посвідчення про прийняття вантажу до перевезень;

— товаророзпорядчий документ;

— договір на перевезення вантажу морем проти представлення документу.

У Коносаменті вказуються:

— назва судна і його власника;

— тонаж судна;

— назви портів навантаження і вивантаження;

— сума фрахту.

Коносамент підписується капітаном і пароплавним агентом.

2.3.2. Автомобільні перевезення характерні найменшою кількістю
міжнародних угод. Річ у тому, що дорожні перевезення не викликають таких
гострих питань про відповідальність як водні. Дуже часто автомобілі
належать недержавним АТП, тому що:

— по-перше, автомобілі часто належать вантажовідправникам;

— по-друге, нещасні випадки призводять до менших втрат;

— по-третє, ризик нещасних випадків значно менший.

При розробці національного законодавства про торгівлю та виконання
міжнародних перевезень часто використовуються ринкові правила. Для
автомобільних перевезень мають значення правила про відповідальність
операторів транспортних терміналів, розроблені в ЮНСІТРАЛ.

Серед міжнародних угод, що регулюють міжнародні автомобільні перевезення
є:

— Конвенція 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного
перевезення товарів;

— Конвенція 1980 р. про міжнародні комбіновані перевезення товарів.

2.3.3. Залізничний транспорт так же як і автомобільний транспорт має
менше міжнародних угод. Майже всі залізниці знаходяться у власності
держав. Оскільки перевізником є держава, то розвиток міжнародних
перевезень, в тому числі, відповідальність перевізників, теж відбувався
на національному та міждержавному рівнях. Залізничні правила перевезень
регулюються правилами про відповідальність операторів транспортних
терміналів, розроблених ЮНСІТРАЛ.

Серед міжнародних угод, що регулюють залізничні перевезення, варто
згадати:

Конвенцію 1980 р. про контракти міжнародного залізничного перевезення
товарів;

Конвенцію 1980 р. про міжнародні комбіновані перевезення товарів.

2.3.4. Повітряний транспорт частіше використовується для міжнародного
перевезення „технологічних” товарів, вартість яких дуже висока порівняно
з їх вагою. До послуг повітряних перевізників звертаються виробники
устаткування, якщо їм потрібно замінити частини або механізми, що вийшли
із ладу, експортери свіжої або мороженої їжі та іншої продукції, що
швидко псується та виробників, для яких використання повітряного фрахту
знижує загальні витрати.

Розширення використання повітряного транспорту було прискорене
інноваціями в авіапромисловості. Нові авіалайнери можуть доставляти
стандартні контейнери і нестандартні вантажі, мають підйомно-транспортні
механізми, велику вантажомісткість.

Плата за перевезення вантажів звичайно здійснюється з залежності від:

ваги вантажу;

виду товару;

одиниці вантажу.

Серед проблем, що виникають у авіаперевезеннях – це каботажні
перевезення.

Каботажні перевезення – це перевезення між портами в середині країни.

Основні перешкоди повітряних перевезень:

повна відповідальність перевізника за вантаж;

національна належність судна та його реєстрація;

узгодження маршрутів перевезень;

забезпечення безпеки польотів;

каботажні перевезення.

У практиці повітряних перевезень є п’ять свобод повітря:

1) право пролітання над територією іншої країни;

2) право приземлятись на території іншої країни для ремонту і
дозаправлення;

3) право перевозити пасажирів із другої країни і назад;

4) право перевозити пасажирів із другої країни в третю країну;

5) право перевозити авіакомпанією пасажирів, що є громадянами іншої
країни.

Угоди щодо регулювання міжнародних повітряних перевезень:

1) Варшавська конвенція 1929 р. про уніфікацію правил міжнародних
повітряних перевезень;

2) Чиказька конвенція 1944 р. про контроль за повітряними
перевезеннями;

3) Токійська конвенція 1963 р. про злочини і деякі інші дії на борту
повітряного судна;

4) Монреальська конвенція 1971 р. про припинення незаконних дій,
спрямованих проти безпеки цивільної авіації;

5) Гаазька конвенція 1971 р. про припинення незаконного захоплення
повітряних суден;

6) двохсторонні міжнародні договори про повітряне обслуговування.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Фактори міжнародних транспортних відносин.

2. Що служить правовою основою міжнародних транспортних відносин.

3. Міжнародні конвенції щодо міжнародних перевезень товарів.

4. Брюссельська конвенція про міжнародні морські перевезення.

5.Гамбурська конвенція про міжнародні морські перевезення.

6. Варшавська конвенція про міжнародні повітряні перевезення.

7. Міжнародна конвенція СМR про автомобільні перевезення.

8. Міжнародна конвенція КОТІФ про залізничні перевезення.

9. Особливості регулювання міжнародних транспортних перевезень.

10. Юридичні розбіжності у міжнародних транспортних перевезеннях.

11. Міжнародне транспортно-експедиторське посередництво на водному
транспорті.

12. Угоди про міжнародні водні перевезення.

13.Міжнародне транспортно-експедиторське посередництво на автомобільному
транспорті.

14. Угоди про міжнародні автомобільні перевезення.

15.Міжнародне транспортно-експедиторське посередництво на залізничному
транспорті.

16. Угоди про міжнародні залізничні перевезення.

17. Міжнародне транспортно-експедиторське посередництво на повітряному
транспорті.

18. Угоди про міжнародні перевезення на повітряному транспорті.

Висновок

Відомо, що правова база перевезень в усіх видах сполучення на
транспорті, яка існувла до дедавнього часу, передбачала директивне
управління і планування, але в сучасних умовах це не тільки і не стільки
план, який визначається самими транспортними підприємствами, а в значній
мірі правове поле організації та виконання перевезень, без визначення
якого неможливо забезпечити достатньо високий рівень послуг.

„Традиційний шлях” створення нормативно-правової бази передбачає
логічний ланцюжок – „закон – кодекс – правила – технологія”. В Україні
був започаткований новий підхід до розробки нормативно-правової бази
транспортних первезень. За наявності Закону „Про транспорт”. Потрібне
затвердження Статуту, який буде вирішувати тільки головні проблеми
взаємовідносин учасників транспортних перевезень. І хоча Правила є
„підстатутними”, тобто вони передбачені статутом, але останній не
повинен бути перобтяжений подробицями організації транспортного процесу.

Особливістю створення нової нормативно-правової бази на транспорті слід
вважати необхідність врахування самостійності підприємств, яка в деяких
випадках суперечить вимогам.

Правова база повинна враховувати зміни в майбутній стсруктурі державного
управління транспортом у зв’язку з процесом приватизації, тобто
необхідно враховувати діяльність структур, які з’являються в нових
умовах.

Коротко підсумовуючи основні принципи побудови правової бази, слід
сказати, що вона повинна чітко регламентувати дії всіх суб’єктів
транспортного ринку і форм власності.

Список використаної літератури

1. Ігнатенко О.С., Марунич В.С., Дума І.М., Ткаченко А.М.
Нормативно-правова база перевезень: оцінка стану і стратегія розвитку.
Тези доповідей міжнародної науково-технічної конференції Західного
наукового центру транспортної академії України і Жешувської політехніки.
– 1995. – С. 32-34.

2. Ігнатенко О.С., Марунич В.С., Дума І.М., Ткаченко А.М. До
обгрунтування критерія пасажирських перевезень. «Проектування,
виробництво, експлуатація автотранспотних засобів і поїздів. Західний
науковий центр ТАУ. – Львів. – 1995. – Т. 2. – С. 43-45.

3. Ігнатенко О.С., Марунич В.С., Ткаченко А.М., Вакарчук І.М. Про
нормативно-правову базу. – К.: Вісник Транспортної Академії України та
УТУ, 1997. – Вип. 1. – С. 104-108.

4. Левковець П.Р., Марунич В.С. Міжнародні перевезення і транспортне
право: Навчальний посібник. – 2-ге видання, виправлене і доповнене. –
К.: Арістей, 2004. – 280 с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи