Реферат на тему:

Міжнародне кооперування виробництва. Участь України в міжнародній
виробничій кооперації План

1. Міжнародне кооперування виробництва

2. Участь України в міжнародній виробничій кооперації

Література

1. Міжнародне кооперування виробництва

Зворотною стороною МПП є міжнародне науково-технічне та виробниче
співробітництво, кооперація. Так, сьогодні все більш важливим напрямком
внутрішньогалузевого поділу праці стає спеціалізація не за кінцевою
продукцією, а за деталями, вузлами та комплектуючими виробами. В
сучасному машинобудуванні 15-20 % усіх деталей машин є оригінальними, а
решта 80-85 % — це взаємозамінні деталі чи навіть деталі з однаковими
технічними характеристиками для багатьох типів машин. Відокремлення цих
видів деталей машин в окремі виробництва — основа розвитку як внутрішньо
національної, так і міжнародної промислової кооперації.

Кооперація — необхідна умова налагодження вузькоспеціалізованого
виробництва та реалізації великомасштабних проектів, що нерідко
нездійсненним для однієї країни. В умовах кооперації міжнародна торгівля
все більше зводиться до заздалегідь погоджених постачань товарів між
суб’єктами кооперування. У цьому випадку торгівля виступає вже не як
діяльність, що здійснюється між самостійними підприємствами і служить
для обміну їх надлишків, а як істотна всеохоплююча передумова та момент
самого виробництва.

Загальною об’єктивною основою міжнародного кооперування виробництва
(МКВ) є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил, а отже, ступінь їх
розчленування на галузі, виробництва, підприємства. У результаті впливу
НТР була створена матеріальна основа для широкого розвитку виробничого
кооперування. НТР змусила змінити і сам характер МКВ, включивши в нього
в якості найважливішого елемента науку. Таким чином, головна функція
кооперації праці — служити засобом збільшення вироблених матеріальних
благ при більш високій продуктивності праці — була доповнена іншою
важливою функцією — реалізацією принципово нових задач, які дуже складно
чи неможливо вирішити без об’єднання зусиль виробників декількох країн.
До основних ознак МКВ належать:

1) попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної
діяльності;

координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних
країн у певній, взаємо узгодженій сфері цієї діяльності в якості
головного методу співробітництва;

наявність в якості безпосередніх суб’єктів виробничого кооперування
промислових підприємств (фірм) з різних країн;

закріплення в договірному порядку в якості головних об’єктів
кооперування готових виробів, компонентів у відповідній технології;

розподіл між партнерами завдань у рамках погодженої програми,
закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей
коопераційних угод;

безпосередній зв’язок здійснюваних партнерами взаємних чи однобічних
постачань товарів з реалізацією виробничих програм у рамках
кооперування, а не внаслідок виконання звичайних договорів
закупівлі-продажу.

Основними методами, які використовуються при налагодженні коопераційних
зв’язків, є: 1) здійснення спільних програм; 2) спеціалізація в
договірному порядку; 3) створення спільних підприємств.

У рамках першого методу — здійснення спільних програм МКВ має прояв у
двох основних формах: підрядному кооперуванні та спільному виробництві.
Підрядне кооперування — найбільш старий вид виробничих зв’язків у
промисловості. Сутність підрядної діяльності полягає в тому, що одна зі
сторін угоди (замовник) доручає іншій (виконавцю) виконання певної
роботи згідно із заздалегідь узгодженими вимогами до її виконання щодо
термінів, обсягів, якості роботи й інших умов. Підрядне виробниче
кооперування має два головні різновиди: «класичний» підряд з
виготовлення продукції та підряд з проектування і випуску нового
продукту.

Другий метод виробничого кооперування — договірна спеціалізація, що
полягає в розмежуванні виробничих програм учасників такого роду угод.
Відповідно до угоди про спеціалізацію сторони договору прагнуть усунути
чи зменшити дублювання виробництва, а отже, і пряму конкуренцію між
собою на ринку. Найважливіша умова, що надає такого роду угоді про
спеціалізацію характер кооперування, — це наявність у ній положень про
тісну співпрацю учасників у формі спільного виробництва зазвичай
складної продукції, -взаємних і односторонніх субпідрядних постачань,
проведення спільних досліджень, розробок і т.ін. Створення виробничих
спільних підприємств — один з трьох основних методів коопераційної
діяльності, що набуває все більш широкого поширення в Україні, так само
як і в світі. Це так звана інтегрована кооперація, коли під єдиною
організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для
досягнення окремих, спільно погоджених цілей.

Внутрішньо національні та міжнародні кооперовані постачання сягають
50-60 % вартості продукції багатьох галузей промисловості індустріальних
країн Заходу. Понад 30 % товарообігу між цими державами припадає на
взаємні постачання в порядку кооперації. Кооперовані постачання
відіграють помітну і все зростаючу роль у експорті ряду країн, що
розвиваються, в тому числі таких великих, як Індія, Бразилія, Мексика.

У сучасних умовах зростанню спеціалізації та кооперування сприяють
багато факторів, насамперед пов’язані з розвитком НТП. Серед них
важливий вплив здійснюють підвищення мінімальних розмірів підприємств,
прискорення морального старіння й, отже, оновлюваності асортименту
промислових виробів, створення нових видів продукції. Сучасні техніка та
виробництво роблять нерентабельним забезпечення однієї країни всіма
видами промислових виробів власними силами без МПП. Номенклатура
промислової продукції, особливо в галузях машинобудування, електроніки
та хімії, нині настільки велика, що жодна країна не може забезпечити в
себе економічно ефективне масове виробництво цих галузей, спеціалізація
країн, яка поглиблюється, у міжнародному обміні стала загальною умовою
прискорення промислового та науково-технічного прогресу.

Поглиблення спеціалізації та кооперування промислового виробництва
привело до модифікації видів МПП і співвідношень між ними. Відбувся
перехід від міжгалузевого до внутрішньогалузевого поділу праці. Це, у
свою чергу підсилює спеціалізацію не тільки компаній і підприємств, а й
галузей і країн. Саме міжнародна спеціалізація та кооперація
виробництва, всесвітній поділ праці в остаточному підсумку породжують
інші форми міжнародних економічних відносин: вивіз товарів і капіталів,
міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах.

2. Участь України в міжнародній виробничій кооперації

Необхідність докорінної технічної та технологічної модернізації
промислового і сільськогосподарського виробництва України, його
переорієнтація на вищі світові стандарти з метою забезпечення
конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає максимально
ефективного використання наявного науково-технічного й економічного
потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в області
науки, освіти і виробництва.

Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними
можливостями, хоча їх сучасний стан значно підірваний тією
суспільно-політичною й економічною кризою, що нині переживає Україна.
Так, з 21,6 мли чоловік, зайнятих у народному господарстві країни,
близько 3 млн — фахівці з вищою освітою, причому більш як половина з них
працюють безпосередньо в областях виробничої сфери. До цього варто
додати ще 2 млн фахівців із середньою технічною освітою. В країні
нараховується 700 тис. тих, хто займається дослідництвом у
науково-технічній сфері. У розрахунку на душу населення за цим
показником Україна займає перше місце в Європі.

Проте, якщо за кількісними показниками Україна знаходиться у перших
рядах цивілізованих країн, то за іншими складовими науково-технічного
потенціалу — передові позиції у світовій науці, рівень фінансування
наукових досліджень і їх матеріально-технічна база, організація системи
впровадження результатів науки у виробництво і, врешті-решт, професійний
рівень кадрів, їх кваліфікація — вона значно відстає. Неадекватність
показників економічного та науково-технічного розвитку України і
розвинутих країн не може бути неподоланною перешкодою на шляху
налагодження коопераційних зв’язків, хоча певною мірою й є стримуючим
цей процес фактором.

Важливу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє
виробнича кооперація з іншими державами, яка в останні роки набула в
світі стрімкої динаміки. Міжнародна практика свідчить, що коопераційні
угоди є доцільними й економічно обґрунтованими в трьох випадках:

якщо в країні відсутні сировина чи інші матеріали, необхідні для
виробництва даної продукції;

якщо в структурі готової продукції частина закордонних постачань
перевищує 50 %;

якщо за технічними й експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться по
коопераційних постачаннях, кращі, ніж національні аналоги.

Базою економічної співдружності колишніх республік Союзу й їх
економічної інтеграції виступав поділ праці, тобто спеціалізація та
кооперація республік на виробництві окремих видів продукції, якою вони
обмінювалися. При цьому за каналами міжреспубліканського обороту
реалізувалося понад 20 % валового національного продукту. Ця цифра є
навіть трохи вищою, ніж у країнах Європейського Союзу, де аналогічний
показник дорівнює 18 %. Цей факт не можна недооцінювати, і нині країни
колишнього Союзу мають певною мірою єдиний економічний простір та
інтегровану економіку.

Виходячи з реального стану речей, варто зберегти й у майбутньому
розвивати міжфірмові коопераційні зв’язки в тих областях, у яких рівень
інтеграції з Росією й іншими державами СНД найвищий. Це —
машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, електронне), авіа-, авто-
та суднобудування, радіотехнічна і мікроелект-ронна промисловість.

Облік технологічних зв’язків і витрат на виробництво продукції на вивіз
і відповідно економія проміжних виробів при ввозі продукції вищого
ступеня переробки є підставою для розрахунку показників
народногосподарської ефективності продуктообмінної діяльності. За
оцінками фахівців, економічні параметри вивезеної з України продукції
гірші, ніж завезеної, що вимагає внесення певних коректив у систему
коопераційних зв’язків.

Виробничо-технічна кооперація може здійснюватися в трьох формах. Перша —
на ґрунті вже існуючої спеціалізації (потоварної, подетальної,
технологічної) зв’язки між підприємствами України й інших держав СНД
перетворюються в міжфірмові, зберігши при наявності зацікавленості
сторін взаємні зобов’язання, оформивши їх контрактами на відповідний
період. Друга — в тих випадках, коли виробництво має взаємодоповнюючий
характер, і підприємства різних країн являють собою нерозривні ланки
технологічного ланцюжка, необхідно трансформувати їх у трансдержавні
організацій-но-госгюдарські структури на кшталт ТНК, де одне
підприємство є головним, а інші — його філіями і зв’язки між ними
здійснюються у вигляді внутрішньокоргюраційних постачань. Третя —
загальні розробки, фінансування та реалізація наукових і виробничих
програм, а також створення спільних підприємств у різних сферах
економіки. В числі першочергових акцій у цьому напрямку варто здійснити
заходи щодо розробки разом з Росією проектів у лісотехнічній і
деревообробній сферах, розвідки та видобутку нафти і газу, в енергетиці,
наукових досліджень, зокрема космічних. Роль України в цих проектах може
бути представлена фінансовими ресурсами, кадрами, технологічним
устаткуванням.

Що стосується України в коопераційному співробітництві із західними
країнами, то його масштаби незначні. Таке положення зумовлене низкою
причин: недооцінкою в минулому цієї форми ділового спілкування,
невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних і
валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також відсутністю
глибокої зацікавленості західних підприємств щодо України.

У даний час об’єктивна необхідність динамічної інтеграції країн Східної
Європи в нову модель МПП передбачає пошук ними своєї ніші в системі
всесвітнього поділу праці, насамперед загальноєвропейського. Вони можуть
претендувати на участь у глобальному та континентальному поділі праці
завдяки наявності таких факторів: геополітичне положення моста між
Західною Європою й Азіатським континентом, наявність дешевої та відносно
освіченої робочої сили, сільськогосподарських ресурсів і
рекреаційно-туристичних можливостей, величезного ринку товарів і послуг,
загального географічного й економічного простору й ін. Для того щоб
налагодити цивілізовані стабільні та взаємовигідні зв’язки між
штучно роздвоєною в минулому європейською спільнотою, необхідно
перебороти асиметрію в поділі праці між Західною та Східною Європою, що
підвело б однорідний матеріальний фундамент під загальноєвропейський
поділ праці.

Література:

АлешинД. Роль зкспорта вооружений во внешней торговле // Зкспорт
обмч-ньіх вооружений. — 1996. — № 7-8. — С. 36.

Акинцев С. Мировой рынок вооружений // Зарубежное военное обозрение.
-1997.-№ 7.-С. 10.

Андрийчук В.Г. Для інтеграції в систему світогосподарських відносин //
Політика і час. — 2000. — № 4. — С. 25.

Антипина О. Диалектика стоимости в постиндустриальном обществе //
Мировая зкономика и международньїе отношєния. — 1998. -№ 5. -С. 48-59.

Арзумапян Г, Гончаренко С. Зкономическое сотрудничество в Черноморском
регионе и интеграция инновационньїх технологий // Мировая зкономика и
международньїе отношєния. — 2001. — № 4. — С. 96-100.

Бепдерский Е. Реалии мирохозяйственньїх процессов и место в них Украинм
// Зкономика Украинм. — 2000. — № 1. — С. 30.

Білорус ОТ. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. — К.: НАН
України, 1998. -416 с.

Болотин Б. Мировая зкономика за 100 лет: статистика // Мировая зкономика
и международньїе отношєния. — 2001. — № 9. — С. 23.

БуглайВ.Б., ЛженцевН.Н. Международньїе зкономические отношєния. — М.:
Маркетинг, 1998.- 153 с.

Булатов Т. Мировая зкономика. — М., 2001. — 734 с.

Бункипа М.К., Семенов В.А. Макрозкономика: Учебное пособие. — М.: Зльф
К-пресе, 1995.-242 с.

Вісник Національного банку України. — № 7. — 2000. — С. 41.

Гнибиденко Н. Проблеми трудовой миграции в Украине и их решение //
Економіка України. — 2001. — № 4. — С. 19-22.

Григорьевич Н. Трудовме ресурси и их использование в Украине //
Информа-ционньїй бюллетень Государственного Комитета статистики Украинм.
— 1999. №10-12.-С. 12.

Похожие записи