Курсова робота на тему:

Методи регулювання платіжного балансу

План

Вступ

І. Основні методи регулювання платіжного балансу

1. Класична теорія вирівнювання платіжного балансу

2. Кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу

3. Автоматична адаптація

3.1 Фіксований обмінний курс

3.2 Плаваючий обмінний курс

3.3. Політика адаптації і акомодації

4. Ціновий підхід. Модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера

ІІ. Аналіз платіжного балансу України

1. Стан платіжного балансу України у 2005 році

2. Рекомендації щодо економічної політики

ІІІ. Недоліки та переваги методів регулювання платіжного балансу

Висновок

Список використаної літератури

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….3

І. Основні методи регулювання платіжного балансу………………………4

1. Класична теорія вирівнювання платіжного балансу………………….4

2. Кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу………………7

3. Автоматична адаптація………………………………………………….9

3.1 Фіксований обмінний курс………………………………………9

3.2 Плаваючий обмінний курс…………………………………….13

3.3. Політика адаптації і акомодації………………………………15

4. Ціновий підхід. Модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера……………19

ІІ. Аналіз платіжного балансу України……………………………………23

1. Стан платіжного балансу України у 2005 році……………………….23

2. Рекомендації щодо економічної політики……………………………25

ІІІ. Недоліки та переваги методів регулювання платіжного балансу……28

Висновок…………………………………………………………………….34

Список використаної літератури…………………………………………..35

Вступ

Поняття «платіжний баланс» було запроваджено у 1767 р. Дж. Стюартом
(James Steuart, 1712-1780) — шотландським економістом, одним з
найостанніших представників пізнього меркантилізму.

Платіжний баланс країни — це систематична реєстрація економічних
операцій, що здійснювалися протягом певного періоду часу між резидентами
цієї країни та резидентами інших країн світу.

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом,
особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в
міжнародній кооперації, зв(язками із світовим ринком позичкових
капіталів, станом державного регулювання екноміки і зовнішньоекономічних
відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає економічне становище
країни, широко використовується в інтересах прогнозування і
макроекономічного регулювання.

Зовнішньоторговельний баланс є різницею між товарним експортом та
імпортом. Якщо експорт більший за імпорт, то має місце позитивне сальдо
торговельного балансу, якщо ж імпорт перевищує експорт — негативне.
Отже, у першому разі маємо активний торговельний баланс, у другому —
пасивний. У разі пасивного торговельного балансу у зовнішній торгівлі
певної країни виникає дефіцит.

Для усунення дефіциту платіжного балансу використовуються такі методи
вирівнювання платіжного балансу, як класична теорія вирівнювання
платіжного балансу, кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу,
автоматична адаптація, ціновий підхід.

Далі ми детальніше розглянемо основні методи вирівнювання платіжного
балансу, проаналізуємо платіжний баланс України і подамо основні
недоліки і переваги методів вирівнювання платіжного балансу.

І. Основні методи регулювання платіжного балансу

1. Класична теорія вирівнювання платіжного балансу

В дусі теоретичних концепцій класичної теорії вирівнювання платіжного
балансу пояснювалося рухом грошових активів. Економісти класичної школи
припускали, що вільний рух золота і гнучкі ціни самостійно (і
оперативно) відновлюють рівновагу доходу на «природному» рівні та
вирівнюють платіжний баланс. Безперешкодна корекція рівнів цін і
заробітної плати попереджувала виникнення значних платіжних дисбалансів.
Простір для доречного державного втручання обмежувався чіткими правилами
золотого стандарту: визначення золотого вмісту грошової одиниці,
зобов’язання центрального банку або державної скарбниці купувати без
обмежень золото згідно із визначеним паритетним курсом, скасування
буд-яких обмежень на рух монетарного золота.

Досягнення рівноваги платіжного балансу передбачало узгоджене
використання трьох засадних припущень:

Фінансування торговельних дисбалансів наявними грошовими активами.

Щільний причинно-наслідковий зв’язок між пропозицією грошової маси та
рівнем цін.

Залежність експорту-імпорту від порівняльних цін у міжнародній торгівлі.

Дефіцит платіжного балансу супроводжується втратою грошових активів, а
відповідно – зменшенням пропозиції грошової маси. Навпаки, додатне
сальдо платіжного балансу означає приплив грошових активів та збільшення
пропозиції грошової маси. Найповніше це виявилося під час золотого
стандарту (1870-1914), коли пропозиція грошової маси повністю
визначалася готівкою в обігу. Подібним чином зменшення (збільшення)
пропозиції грошової маси відбувається за умов фіксованого обмінного
курсу в економіках із сучасною банківською системою, хоча у такому разі
зв’язок між припливом-відпливом капіталу і пропозицією грошової маси
стає складнішим.

Зменшення пропозиції грошової маси обумовлює зниження рівня цін
(дефляцію), що поліпшує цінові співвідношення у зовнішній торгівлі.
Відповідно зменшується імпорт і збільшується експорт. При цьому
номінальний обмінний курс залишається незмінним. Ціновий ефект
визначається цілком достатнім для вирівнювання платіжного балансу.
Поєднання руху грошових активів та зміни внутрішніх цін створює підстави
для визначення даного механізму вирівнювання платіжного балансу як
грошово-цінового.

Необхідною умовою функціонування зазначеного механізму вирівнювання
платіжного балансу є абсолютна впевненість економічних агентів у
дотриманні визначених «правил гри». Варто зауважити, що у 1870-х роках
золотий стандарт виник цілком неформально, коли більшість тодішніх країн
самостійно визначали золотий вміст власних грошових одиниць і почали
дотримуватись низки згаданих вище правил. Золотий стандарт не передбачав
міжнародних зобов’язань і не запроваджувався офіційними письмовими
угодами.

Золотий стандарт передбачав максимально можливу монетарну дисципліну.
Незалежно від валютних резервів, будь-яке збільшення грошової маси
нейтралізувалося втратою золотого запасу, що з необхідністю передбачало
дефляцію для поліпшення платіжного балансу. У світовому масштабі
пропозиція грошової маси визначалася видобутком золота. Ця риса
найчастіше критикувалася опонентами золотого стандарту з позиції
недостатньої пропозиції золота для забезпечення потреб динамічно
зростаючої світової економіки.

Практично у вирівнюванні платіжного балансу теоретичні аргументи
класичної теорії заперечували логіку меркантилізму, хоча
використовувався спільний наголос на монетарних ефектах платіжного
балансу. Меркантилісти вважали, що економічне зростання вирішальною
мірою залежить від додатного торговельного платіжного балансу. Приплив
грошових активів (золота і срібла) та супутнє підвищення рівня цін
розглядалися дієвими чинниками стимулювання національного виробництва.
Навпаки, збільшення імпорту вважалося небажаним, оскільки вело до
зменшення валютних резервів. Інтенсивне державне втручання мало на меті
підтримання додатного сальдо платіжного балансу. Не враховувалося, що
підвищення рівня цін внаслідок тривалої монетизації валютних резервів
замість стимулювання виробництва може істотно погіршити цінову
конкурентоспроможність товарів національної економіки, а відповідно мати
протилежні до очікуваних наслідки – погіршення торговельного балансу і
спад виробництва.

Принциповий характер вирівнювання платіжного балансу здійснюється через
корекцію пропозиції грошової маси та рівня цін. Абсолютна довіра до
!правил гри», включно з визначеним золотим вмістом грошової одиниці,
розглядалася необхідною передумовою оперативного вирівнювання платіжного
балансу.

2. Кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу

Під час «великої депресії» (1929-33 рр.) тривалий спад виробництва та
брак очікуваної гнучкості цін створював аргументи на користь
кейнсіанського пояснення причин порушення зовнішньої і внутрішньої
рівноваги, яке передбачало корекцію доходу. Погіршення сальдо платіжного
балансу зменшує сукупний попит. Відповідно зменшується дохід, що обмежує
попит на імпорт. Таким чином зміни доходу самостійно вирівнюють
платіжний баланс.

Ціновий чинник не відіграє помітного значення у кейнсіанській традиції,
оскільки заперечується можливість гнучкого ціноутворення. Тобто
визнається ідеальною цінова еластичність сукупної пропозиції. Також у
перших кейнсіанських моделях не враховувалася пропозиція грошової маси.
Натомість підвищену увагу отримали:

Вплив зовнішньої торгівлі на мультиплікатор доходу;

Умови реалізації плаваючого обмінного курсу;

Вплив умов торгівлі на функцію приватного споживання.

Акцептування ролі доходу під час вирівнювання платіжного балансу краще
пояснювало перебіг великої депресії, коли ціни виявляли набагато нижчу
гнучкість, ніж це передбачалося економістами класичної школи. Іншими
характеристиками міжвоєнного періоду були: запровадження грошових
одиниць без золотого забезпечення, торговельний протекціонізм, валютний
контроль, непоодинокі кризи платіжного балансу, які досить часто
супроводжувалися відмовою від обслуговування зовнішніх зобов’язань –
дефолтом.

У пізніших кейнсіанських моделях механізм вирівнювання платіжного
балансу визначався змінами доходу і грошової маси. Кейнсіанська теорія
передбачала активне втручання держави в економіку. Взаємопов’язаними
цілями такого втручання були рівновага доходу і платіжного балансу,
однак пріоритетним вважалося забезпечення повної зайнятості. Інакше
кажучи, міркування доходу мали підвищену вагу порівняно з підтриманням
рівноваги платіжного балансу. Обмеження платіжного балансу розглядалися
щонайбільше перешкодою для збільшення доходу.

3. Автоматична адаптація

Автоматична адаптація – це саморегуляційний процес вирівнювання
платіжного балансу і стабілізації доходу на деякому рівноважному (або
«природному») рівні YN, що здійснюється через зміни у рівнях цін,
заробітної плати, процентної ставки, а також пропозиції грошової маси
(фіксований обмінний курс) або номінального обмінного курсу (плаваючий
обмінний курс). Автоматична адаптація поєднує окремі елементи
кейнсіанської і класичної традиції.

Фіксований обмінний курс

Найкращим ілюстративним прикладом може розглядатися золотий стандарт.
Рух золота або грошових активів самостійно вирівнював короткочасні
дисбаланси – без необхідності коригування основних макроекономічних
показників. Для подолання тривалих платіжних дисбалансів вимагалися
зміни рівнів цін, заробітної плати і доходу. Пояснення економістів
класичної школи передбачали, що згодом доход повертається до
«природного» рівня.

Послідовність вирівнювання платіжного балансу для фіксованого обмінного
курсу показано на рис.1. Безпосереднім наслідком 1) перевищення обсягів
імпорту над експортом або 2) відпливу капіталу стає збільшення попиту на
іноземну валюту. Для підтримання фіксованого обмінного курсу центральний
банк продає валютні резерви. Наступне стиснення грошової маси підвищує
процентні ставки. Це стимулює залучення іноземного капіталу і зменшує
сукупний попит, що обмежує обсяги імпорту. Водночас зниження цін і
заробітної плати поліпшує цінові співвідношення у зовнішній торгівлі.
Амплітуда зазначених змін залежить від структурних характеристик

національної економіки та способу прикріплення грошової одиниці.

Наведену схему легко поширити на випадок використання процентної ставки
для підтримання фіксованого валютного курсу та оптимальної пропозиції
грошової маси. Можливість підтримати фіксований обмінний курс за
допомогою змін процентної ставки вперше було помічено наприкінці ХІХ
століття у Великобританії часів золотого стандарту. Тенденція до
знецінення грошової одиниці вимагала підвищення процентної ставки, тоді
як її надмірне зміцнення – зниження процентної ставки. Відповідно
виникала можливість регулювати пропозицію грошової маси.

Зв’язок між обмінним курсом та процентною ставкою посилювали механізми
форвардного хеджування у банківській сфері. Різниця між поточним і
форвардним обмінними курсами пояснювалася відмінностями у рівнях
процентної ставки у даній країні та закордоном.

Розглянемо модель на рис.2., яка показу монетарну рівновагу при сталому
валютному курсі.

— на величину FM? порівняно з точкою М.

Плаваючий обмінний курс

Логіку автоматичної адаптації для плаваючого обмінного курсу показує
схема рис.3.

Безпосереднім наслідком від’ємного сальдо платіжного балансу є зниження
обмінного курсу грошової одиниці внаслідок перевищення попиту над
пропозицією іноземної валюти. Зміни RER зменшують імпорт і збільшують
експорт. Оскільки знецінення грошової одиниці збільшує сукупний попит,
задля попередження «перегріву» економіки його необхідно доповнити низкою
заходів щодо обмеження сукупного попиту: фіскальних і монетарних. У
кейнсіанському дусі фіскальна політика є найбільш ефективною для
підтримання рівноважного рівня доходу; відповідно підвищення податків
або видатків бюджету зменшують доход. Ефект доходу обмежує попит на
імпорт, що поліпшує поточний рахунок.

Обмеження пропозиції грошової маси теж зменшує доход: як безпосередньо,
так і через підвищення процентної ставки. З іншого боку, підвищення
процентної ставки поліпшує рахунок капіталу і фінансових операцій. Варто
зауважити, що фіскальні заходи щодо обмеження сукупного попиту ймовірно
знизять процентну ставку.

Поєднання трьох ефектів – цінового, доходу і процентної ставки – для
плаваючого обмінного курсу не відрізняється від фіксованого обмінного
курсу, проте відмінною є їх послідовність під час вирівнювання
платіжного балансу. Найголовніше, що для плаваючого обмінного курсу
автоматична адаптація розпочинається ціновим ефектом, тоді як для
фіксованого обмінного курсу – ним завершується.

3.3. Політика адаптації і акомодації

Політика адаптації передбачає зміни засадних макроекономічних показників
(доход, процентна ставка, грошова маса, обмінний курс) з метою
вирівнювання платіжного балансу. Це може відбуватися в режимі
автоматичної адаптації або за допомогою цілеспрямованої економічної
політики. Реакція на порушення рівноваги платіжного балансу може
обмежитися змінами у фіскальній і монетарній політиці або містити
структурні заходи. В дусі класичної традиції автоматична адаптація має
переваги, оскільки стабілізаційна політика розглядається здебільшого
дестабілізуючим чинником, що перешкоджає поверненню до рівноважного
значення доходу. Навпаки, у кейнсіанській традиції державне втручання
засобами стабілізаційної економічної політики вважається дієвим чинником
запобігання зниженню доходу.

Політика акомодації передбачає внутрішнє (валютні резерви) або зовнішнє
фінансування платіжних дисбалансів (зрозуміло, що йдеться про від’ємне
сальдо поточного рахунку) – без радикальних змін в економічній політиці.
Такий вибір є обґрунтованим для випадків, коли відхилення від рівноваги
платіжного балансу є тимчасовими і важливо забезпечити стабільність
доходу

При погіршенні сальдо поточного рахунку вибір між політикою адаптації і
акомодації передбачає аналіз двох взаємопов’язаних питань:

характер макроекономічного шоку – тимчасовий чи перманентний;

параметри самодостатності від’ємного сальдо поточного рахунку.

Тимчасові макроекономічні шоки дозволяють обмежитися політикою
акомодації, адже першопричини платіжного балансу зникають протягом
короткого часу і головним завданням економічної політики стає
запобігання зниженню доходу. Під час перманентних шоків фінансування
платіжного дисбалансу послаблює нестабільність доходу, але цього
недостатньо для вирівнювання платіжного балансу. Зрозуміло, що
ідентифікація причин погіршення платіжного балансу та можливостей його
вирівнювання залежить від оцінки самодостатності від’ємного сальдо
поточного рахунку в розумінні безперешкодного обслуговування зовнішнього
боргу, що створюється необхідними зовнішніми запозиченнями для
фінансування платіжного балансу.

Емпіричні дослідження показують, що у промислових країнах вирівнювання
платіжного балансу розпочинається після перевищення від’ємним сальдо
поточного рахунку деякого критичного значення на рівні 5% від ВВП і
триває у часі 3-4 роки. При цьому спостерігаються як сповільнення темпу
зростання доходу, так і зниження RER. Зміни сальдо поточного рахунку
значною мірою повторюють цикл ділової активності. Погіршення сальдо
поточного рахунку супроводжується зменшенням чистої інвестиційної
позиції. Якщо монетарна політика згладжує процес вирівнювання платіжного
балансу, то зміни у сальдо бюджету діють у протилежному напрямі.
Вирівнювання платіжного балансу позначається деяким прискоренням
інфляції.

Для країн, що розвиваються, вважається загрозливим від’ємне сальдо
поточного рахунку, що перевищує 2-3% від ВВП. Різноманітні особливості
платіжних дисбалансів можна підсумувати таким чином:

Ймовірність критичного погіршення платіжного балансу підвищується
тривалим підтримання від’ємного сальдо поточного рахунку, невисокими
валютними резервами та несприятливими умовами торгівлі. Менш ризиковими
є країни зі значною зовнішньою допомогою та переважно приватним
зовнішнім боргом.

Поновлення економічного зростання відбувається швидше у відкритіших
економіках та країнах з меншим початковим завищенням RER.

Погіршення платіжного балансу не завжди супроводжується виникненням
валютної кризи. Тобто , девальвація грошової одиниці та платіжний
дисбаланс є порівняно самостійними явищами.

У країнах, що розвиваються, немає зв’язку між сальдо поточного рахунку і
доходом. Рівновага платіжного балансу відчутніше залежить від потоків
капіталу та інших зовнішніх чинників, як умови торгівлі чи настрої
іноземних інвесторів.

Повертаючись до інструментів політики адаптації, у випадку погіршення
сальдо платіжного балансу варіанти реакції національних урядів
передбачають: а)заміщення імпорту, б) стимулювання експорту, в)
рестрикцій ні зміни у фіскальній і монетарній політиці, г) зовнішнє
фінансування.

Заміщення імпорту виглядає привабливо для країн з порівняно розвиненою
промисловістю, однак можливості такої політики не варто перебільшувати.
Виробництво в імпортозамінних галузях може бути дорогим і спотворювати
розподіл ресурсів. Навіть якщо немає залежності від імпорту сировини та
матеріалів, у довгостроковій перспективі чималі труднощі створюватиме
залежність від імпорту обладнання і технологій.

Сучасні прихильники структуралізму далі пропонують для вирівнювання
платіжного балансу інструменти заміщення імпорту: торговельний
протекціонізм і промислову політику. З погляду структуралізму
використання обмежень зовнішньої торгівлі поліпшує сальдо
експорту-імпорту і запобігає зниженню «природного» рівня доходу.
Зростання доходу з надлишком компенсує можливі витрати від торговельного
протекціонізму. Ефективне використання обмежень зовнішньої торгівлі
сприяє розвитку технологій, створенню порівняльних переваг та підвищенню
заробітної плати.

Окрім зміни порівняльних цін, збільшення експорту може бути наслідком
цілеспрямованих структурних заходів (політика адаптації). Сучасні
прихильники структуралізму не заперечують субсидування технологічних
галузей і маркетингову підтримку експортерів як елементів промислової
політики.

Використання фіскальної і монетарної політики для вирівнювання
платіжного балансу відбиває здебільше логіку політики адаптації, коли
головним стає створення передумов для довгострокової рівноваги рахунків
платіжного балансу і доходу. У типовому випадку промислової країни
процентна ставка зростає на 2 процентних пункти протягом 3-х років, коли
відбувається погіршення поточного рахунку, а потім знижується на 3
пункти у перші три роки після початку вирівнювання платіжного балансу.
Хоча бракує переконливих свідчень, що дефіцит бюджету погіршує поточний
рахунок, наступне вирівнювання цього показника супроводжується
поліпшенням сальдо бюджету.

Зовнішні запозичення уособлюють політику акомодації. У широкому
контексті зовнішні запозичення можуть компенсувати брак внутрішніх
заощаджень, проте з часом брак можливостей обслуговування зовнішнього
боргу істотно погіршує економічну ситуацію. У «пастку запозичень»
потрапляють не лише країни з хронічним торговельним дефіцитом, але й ті,
що зазнали істотного поліпшення зовнішньоекономічних показників.

Практично політика акомодації передбачає не лише ідентифікацію
макроекономічного шоку як тимчасової події, але й врахування можливостей
ефективного використання зовнішніх запозичень. Якщо приплив капіталу
використовується не ефективно (надмірне споживання у приватному і
державному секторах, збиткові інвестиції), доцільніше відмовитися від
політики акомодації. Варто зауважити, що зазвичай зовнішні запозичення
підтримують експансій ну економічну політику. Для випадку фінансування
від’ємного сальдо поточного рахунку це може поглибити платіжний
дисбаланс.

4. Ціновий підхід. Модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера

Прихильники цінового підходу головним чинником вирівнювання платіжного
балансу визнають девальвацію грошової одиниці. Знецінення грошової
одиниці супроводжується підвищенням вартості імпорту. Логіку цінового
підходу ілюструє відома модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера.

Теоретичну модель складають декілька функціональних залежностей
торговельного балансу:

де М і Х – імпорт та експорт даної країни;

М* і Х* — імпорт та експорт країн-торговельних партнерів;

РМ і РХ – внутрішні ціни товарів імпорту та експорту;

— рівні цін товарів імпорту й експорту країн-торговельних партнерів;

Е – номінальний обмінний курс (вартість іноземної валюти у національній
грошовій одиниці).

У рівняннях (4.1)-(4.2) наведено умови рівноваги для товарів імпорту та
експорту. Обсяги імпорту для даної країни дорівнюють обсягам експорту
країн-торговельних партнерів. Відповідно обсяги експорту з даної країни
дорівнюють обсягом імпорту за кордоном.

Рівняння (4.3) визначає рівновагу торговельного балансу (в національній
грошовій одиниці). У рівняннях (4.4) і (4.5) показано зв’язок між
внутрішніми і світовими цінами для товарів імпорту та експорту,
відповідно. Визначені цінові залежності означають дотримання правила
«однієї ціни». Рівні цін у даній країні повторюють зміни рівнів цін
країн-торговельних партнерів ( з врахуванням номінального обмінного
курсу). Обидва товари є такими, що виробляють окремо у даній країні
(експорт) або за кордоном (імпорт).

У моделі Бікердайка-Робінсон-Метцлера девальвація грошової одиниці
зменшує пропозицію товарів імпорту та збільшує попит на експорт.
Водночас попит на товари імпорту та пропозицію товарів експорту в даній
країні не змінюється (у внутрішніх цінах). Графічно наслідки девальвації
проілюстровано на рис.4. для умов рівноваги на обох ринках – товарів
імпорту та експорту. Приймається, що девальвація грошової одиниці є
одноразовою подією, покликаною зменшити надлишковий попит на іноземну
грошову одиницю.

(рівняння 4.4)). За кордоном девальвація грошової одиниці обмежує
попит на місцевий експорт, що призводить до зменшення кількісних
показників та зниження рівня цін на товари експорту.

).

Отже девальвація грошової одиниці має три наслідки:

збільшення обсягів експорту;

зменшення обсягів імпорту;

підвищення внутрішньої ціни обох товарів – експорту й імпорту.

Хоча обсяги імпорту зменшуються, підвищення його вартості може
спричинити протилежний до очікуваного наслідок – погіршення
торговельного балансу. Так само збільшення обсягів експорту не означає
автоматичного збільшення валютних надходжень, оскільки вартість експорту
в іноземній грошовій одиниці знижується. Дещо по-іншому зменшення
видатків на імпорт може не створювати очікуваного зменшення
надлишкового попиту на іноземну валюту, оскільки цьому перешкоджатимуть
обмежені можливості експорту.

Торговельний баланс поліпшується лише за умови високої цінової
еластичності експорту, коли збільшення обсягів експорту з надлишком
компенсує втрати від зниження уціни товарів експорту. Якщо цього немає,
о збільшення фізичних обсягів супроводжується зниженням вартості
експорту. Пропозиція іноземної валюти збільшується лише тоді, якщо
цінова еластичність експорту перевищує 1; інакше пропозиція іноземної
валюти зменшується.

З іншого боку, невисока цінова еластичність імпорту може спровокувати
одночасне підвищення цін та спад виробництва (стагфляція). Після
підвищення цін на імпорт наступне зменшення доходу з високою ймовірністю
обмежить сукупний попит, що призведе до спаду виробництва.

ІІ. Аналіз платіжного балансу України

1. Стан платіжного балансу України у 2005 році

Визначальною рисою платіжного балансу 2005 року став значний приплив
валюти за статтями фінансового рахунку, який компенсував скорочення
позитивного сальдо поточного рахунку та дозволив удвічі збільшити рівень
резервних активі країни.

У 2005 році сальдо поточного рахунку платіжного балансу скоротилося
порівняно з 2004 роком у 2,7 рази й становило 2,5 млрд. дол. США (3,1%
до ВВП).

Погіршення умов торгівлі, зменшення світового попиту зумовили значне
перевищення темпів зростання імпорту товарів (21,8%) над експортом
(4,8%), що призвело до формування від’ємного сальдо товарного балансу в
розмірі 1,1 млрд. дол. США та різкого скорочення позитивного сальдо
зовнішньоторговельного балансу (з 4,9 до 0,8 млрд. дол. США).

Характерною ознакою 2005 року є суттєве уповільнення темпів зростання
експорту товарів. Вартісні обсяги експорту у звітному періоді становили
35 млрд. дол. США і збільшилися до попереднього року лише на 4,8% (у 204
році – на 40,8%).

Політика уряду, спрямована на збільшення реальних доходів населення та
внутрішнього споживання, разом з активізацією дій по боротьбі з
контрабандою та зниження митних тарифів, а також зміцнення реального
ефективного валютного курсу з початку року на 15,9%, стимулювали
зростання у 2005 році обсягів неенергетичного імпорту вищими темпами,
ніж у 2004 році (30,7 проти 26,5%).

Від’ємне сальдо балансу доходів за 2005 рік збільшилося до рівня
попереднього року в 1,5 рази й становило 985 млн. дол. США.
Необхідність обслуговувати зростаючі обсяги залучень за приватними
середньо- та довгостроковими кредитами, збільшення виплат дивідендів
іноземним інвесторам і зростання платежів уряду за прямим та
гарантованим боргом були головною причиною зростання обсягів виплат у
2005 році в 1,7 рази. Показник нарахованих відсотків із зовнішнього
боргу відносно експорту товарів і послуг збільшився до 2,8 проти 1,8% у
2004 році.

Визначальною рисою фінансового рахунку в 2005 році став значний приплив
валюти за такими статтями, як прямі іноземні інвестиції, а також
середньострокові та довгострокові негарантовані кредити при одночасному
зменшенні відпливу капіталу. Це дозволило збільшити резервні активи до
рівня, що забезпечує фінансування імпорту товарів та послуг упродовж 4,7
місяця.

Дані платіжного балансу свідчать про відсутність у 2005 році тенденції
до перевищення обсягів платежів за імпорт товарів над обсягами
фактичного імпорту .

За рахунок нових негарантованих запозичень зовнішній борг України зріс
за 2005 рік на 2,6% і на 01.01.2006 становив 38,8 млрд. дол. США.

2. Рекомендації щодо економічної політики

Україні необхідно відійти від політики нарощування зовнішньої
заборгованості держави, яка проводиться останнім часом. Інтенсифікація
зовнішніх запозичень в період стрімкого економічного зростання і
формування значного позитивного сальдо поточних операцій виглядає
ірраціональною.

Орієнтація уряду на зовнішні ринки позичкових капіталів стримує розвиток
внутрішнього ринку облігаційних позик та обмежує можливості використання
державних цінних паперів для цілей регулювання національної
грошово-кредитної системи. Крім того, обсяги короткострокового боргу і
боргу в іноземній валюті вважаються основним індикатором вразливості
боргової позиції уряду до дії зовнішніх шоків. Передусім, значні обсяги
зовнішньої заборгованості підвищують вірогідність розгортання валютної
кризи: дисбаланси боргової позиції уряду заохочують спекулянтів до
проведення атак на національну валюту.

Для стримування нарощування зовнішнього національного боргу в умовах
активізації кредитної діяльності приватних суб’єктів на зовнішніх ринках
необхідно більш зважено підходити до залучення зовнішніх позик державою.

Головні результати аналізу чинників українського експорту-імпорту:

немає ознак стабільного зв’язку між зниженням RER і поліпшенням
торговельного балансу;

передбачуване зниження RER однаково обмежує як імпорт, так і експорт. У
довгостроковій перспективі ціновий чинник стає нейтральним стосовно
показників експорту-імпорту;

збільшення пропозиції грошової маси пропорційно зменшує експорт та
імпорт;

поліпшення умов торгівлі обмежує імпорт, але бракує переконливих
свідчень збільшення експорту;

обсяги промислового виробництва в Україні не впливають на торговельний
баланс. Потенційно це полегшує досягнення рівноваги доходу і платіжного
балансу, оскільки збільшення доходу не перешкоджає підтриманню рівноваги
зовнішньої торгівлі. Все виглядає на те, що пожвавлення виробництва веде
до збільшення експорту, але з одночасним збільшенням імпорту;

пожвавлення виробництва в Росії поліпшує торговельний баланс, однак
отриманому результату бракує стійкості до змін у специфікації
статистичної моделі та методах оцінювання. Немає підстав вважати, щ
збільшення промислового виробництва в Росії надійно стимулюватиме
український експорт. Прискорення російської інфляції одночасно збільшує
як український експорт, так й імпорт, однак сумарний результат на
користь експорту показує, що торговельний баланс ймовірно поліпшиться.

Одночасне зменшення експорту і імпорту відбувається внаслідок
девальвації грошової одиниці. Збільшення доходу супроводжується
збільшенням імпорту, але не стимулює експорт. Збільшення пропозиції
грошової маси є чинником збільшення як імпорту, так і експорту.

Для вітчизняної економіки підтримання додатного сальдо поточного рахунку
– незаперечний чинник економічного піднесення, тим більше, що
прискорення темпу зростання ВВП не погіршує поточного рахунку.

Підтримання додатного сальдо поточного рахунку передбачає стерилізацію
монетарних ефектів платіжного балансу. Монетизація української економіки
– 45,7% від ВВП за підсумком 2005 року – досягла значень Польщі та
Угорщини, що передбачає посилення інфляційних наслідків від збільшення
пропозиції грошової маси. Успішна стерилізація передбачає мікро
ревальвації гривні та підтримання профіциту бюджету. Інакше обмеження
пропозиції грошової маси потребуватиме підвищенню облікової ставки і
резервних вимог, що загрожує підвищенням процентної ставки, зменшенням
інвестицій і гальмуванням темпу зростання ВВП.

Профіцит бюджету одночасно допомагатиме як підтриманню додатного сальдо
поточного рахунку так і стерилізації його монетарних ефектів та
гальмуванню інфляції. У підсумку це стимулюватиме динаміку економічного
зростання, що, зі свого боку, посилюватиме тенденцію до поліпшення
сальдо поточного рахунку.

Виникає суперечливе «коло зростання», коли поліпшення сальдо поточного
рахунку і темп зростання ВВП взаємно підтримуються. Додатково профіцит
бюджету слугуватиме надійним «якорем» для очікувань цінової стабільності
і подальшого зміцнення гривні до певного вищого рівноважного значення.
Профіцит бюджету природним шляхом обмежить потребу у зовнішніх
запозиченнях.

ІІІ. Недоліки та переваги методів регулювання платіжного балансу

Недоліки класичної традиції зокрема і меркантилізму загалом стали
зрозумілими під час «великої депресії» (1929-33 рр.), коли виявився брак
гнучкості цін. Стрімке зменшення пропозиції грошової маси не створювало
належного зниження цін. У 1920 – 30-х роках цьому перешкоджали відразу
декілька чинників: посилення профспілкового руху, практика
довгострокових контрактів, запровадження схем соціального страхування
тощо. В економіках з грошовою стабільністю (чимало країн не поспішало з
відмовою від золотого стандарту) та недостатньо гнучким ціноутворенням
відсутність цінових чинників вирівнювання платіжного балансу
поглиблювала спад виробництва.

До удосконалення класичної традиції вирівнювання платіжного балансу
можна віднести:

вплив процентної ставки на рух капіталу. Це послаблює значення цінового
ефекту як одноосібного чинника рівноваги платіжного балансу;

функціонування банківської системи з неповним резервуванням. Це може
істотно модифікувати зв’язок між монетарними ефектами платіжного балансу
і пропозицією грошової маси. Водночас слабне довіра до монетарної
системи;

подібність між рухом монетарного золота і змінами валютних резервів.
Зазначене припущення є важливим для актуалізації монетарного механізму
вирівнювання платіжного балансу, який може зазнавати змін внаслідок
стабілізаційної монетарної політики. Зазначимо, що під час відпливу
капіталу центральний банк зазвичай збільшує внутрішній кредит з метою
підтримання сталої пропозиції грошової маси; навпаки, приплив капіталу
може супроводжуватися заходами щодо обмеження пропозиції грошової маси.

Автоматична адаптація при фіксованому обмінному курсі має декілька
обмежень:

Недвозначність зменшення пропозиції грошової маси. По-перше, це може
створити глибокий короткочасний спад виробництва. По-друге, створюється
небезпечне напруження у банківській системі. По-третє, виникає
політичний тиск з боку опонентів політики обмеження сукупного попиту,
яких не бракує будь-де в сучасному світі.

Невисока мобільність капіталу. В країнах з невисокою залежністю потоків
капіталу від процентної ставки єдиним наслідком підвищення цього
показника може бути «витіснення» приватних інвестицій та збільшення
тривалості процесу вирівнювання платіжного балансу.

Залежність від гнучкості цін. Відсутність гнучкості у бік зниження
притаманна ціноутворенню в країнах з інфляційною передісторією та
протекціоністською торговельною політикою. Якщо так, то ефективність
рестрикційної монетарної політики значно знижується і сприятливий
ціновий ефект не може реалізуватися. Досить несподівано торговельний
протекціонізм стає перешкодою для вирівнювання платіжного балансу.

Очікування економічних агентів. Гнучкість цін може не позначитися
збільшенням виробництва, якщо на підставі поточного зниження цін
споживачі очікують ще нижчих цін. Відповідно споживання товарів і послуг
буде відкладено у часі, так що зниження рівня цін (дефляція) не
створюватиме очікуваного збільшення сукупного попиту.

Невисока цінова еластичність зовнішньої торгівлі. Це обмежує дію
цінового ефекту для країн з технологічно відсталою структурою
промислового виробництва. Фактично потенційні інвестори не можуть
скористатися зі зниження цін, оскільки немає можливостей оперативної
цінової переорієнтації з внутрішнього на зовнішні ринки.

Потенцій переваги автоматичної адаптації при фіксованому обмінному курсі
є такими:

Підтримання грошової стабільності. По-перше, це відчутно поліпшує
інвестиційний клімат. По-друге, в економіці з високою залежністю від
критичного імпорту мінеральної сировини, обладнання і напівфабрикатів
краще забезпечуються потреби експорту. По-третє, зменшуються кошти
обслуговування зовнішнього боргу.

Антиінфляційне спрямування. Зазвичай дефіцит платіжного балансу
пов’язують з девальвацією грошової одиниці та загрозою інфляції. У
такому контексті важливо, що грошова стабільність і помірковане зниження
цін попереджують «втечу» капіталу. В доларизованій економіці девальвація
грошової одиниці практично завжди «прискорює» інфляцію через зменшення
попиту на гроші і погіршує цінову конкурентоспроможність товарів
експорту.

Нейтральність. Автоматична адаптація зменшує загрозу політично
«коректних» рішень експансійного характеру (встановлення «реалістичного»
обмінного курсу, емісійне фінансування дефіциту бюджету), які вирівнюють
платіжний баланс з точністю до навпаки.

Для автоматичного вирівнювання платіжного балансу за допомогою
плаваючого обмінного курсу не бракує вагомих недоліків:

J-ефект. Відразу після девальвації грошової одиниці сальдо поточного
рахунку (торговельного балансу) може не поліпшитися, принаймні у
короткочасному плані (точка В на рис.5). J-ефект пояснюється невисокою
короткочасною ціновою еластичністю попиту на імпорт і експорт, ІМ і Х
відповідно. Очікуване вирівнювання торговельного балансу відбувається
лише у віддаленій перспективі (точка С). докладніше J-ефект пояснюють
декілька причин. По-перше, часовий лаг у виконанні раніше підписаних
контрактів. По-друге, інерція споживачів, які звикли до певних товарів
імпорт і неохоче змінюють власні смаки. По-третє, економічні агенти не
поспішають змінювати постачальників, аж доки не переконаються у
тривалому характері зміни цінових співвідношень;

Інфляційна «віддача» знецінення грошової одиниці. Поширено вважати, що
обмінний курс є одним із самостійних джерел інфляційної інерції:

— інфляція;

— темп підвищення заробітної плати;

— темп знецінення грошової одиниці.

є достатньо високим, від знецінення грошової одиниці слід очікувати
відчутного прискорення інфляції.

Фактор ризику. Це може перешкодити очікуваному припливу капіталу, попри
значне підвищення процентної ставки. Джерелом ризику можуть стати
J-ефект, прискорення інфляції тощо;

Залежність сукупної пропозиції від критичного імпорту. Якщо виробництво
залежить від імпортних компонент і немає можливостей заміщення імпорту
власним виробництвом, девальвація грошової одиниці позначиться глибоким
спадом у реальному секторі.

Потенційних переваг вирівнювання платіжного балансу за допомогою
плаваючого обмінного курсу декілька:

Оперативність. Знецінення грошової одиниці знижує RER негайно;

Незалежність від валютних резервів. За умов фіксованого валютного курсу
зменшення грошової маси вимагає значних валютних резервів. Якщо цього
немає, валютні резерви можуть вичерпатися задовго до вирівнювання
платіжного балансу. З іншого боку, тривале збільшення валютних резервів
може супроводжуватися підтриманням підвищеної процентної ставки та
безпосередніми втратами центрального банку від операцій стерилізації
монетарних ефектів платіжного балансу;

Мінімізація втрат доходу. В ідеальному випадку немає підстав для
зниження доходу нижче «природного» значення YN, адже погіршення
платіжного балансу коригується зниженням обмінного курсу.

Декілька особливостей цінового підходу обмежують його використання для
ширшого аналізу економічних процесів у відкритій економіці. По-перше,
модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера передбачає розрахунок індивідуальних
цінових еластичностей для окремих товарів експорту-імпорту. Це достатньо
складно навіть для країн з розвиненою системою статистики зовнішньої
торгівлі.

По-друге, не аналізується рівновага грошового ринку. Це важливо
передусім для країн з високою залежністю сукупного попиту від процентної
ставки, адже девальвація грошової одиниці впливає на цей показник. За
умови високої мобільності капіталу центральний банк втрачає контроль за
пропозицією грошової маси, що перешкоджає підтриманню цінової
стабільності ( відсутність інфляції є одним з важливих припущень моделі
Бікердайка-Робінсон-Метцлера).

По-третє, теоретична модель цінового підходу не враховує залежності
сальдо зовнішньої торгівлі від доходу. Країни з низькою ціновою
еластичністю та високою залежністю попиту на імпорт від доходу
потерпатимуть від постійного у часі погіршення торговельного балансу за
умови власного прискорення економічно розвитку стосовно
країн-торговельних партнерів. У міру збільшення доходу підвищений попит
на імпорт вимагатиме значного знецінення грошової одиниці з метою
підтримання рівноваги торговельного балансу.

По-четверте, девальвація грошової одиниці може безпосередньо впливати на
сукупний попит через зміну реальної вартості фінансових активів.

Нарешті, ціновий підхід не передбачає врахування повної зайнятості, коли
немає можливостей залучення додаткових трудових ресурсів для виробництва
товарів експорту.

Висновок

Отже, проаналізувавши досліджуване мною питання можна дійти висновку, що
кожен метод вирівнювання платіжного балансу має свої специфічні
особливості.

Економісти класичної школи припускали, що вільний рух золота і гнучкі
ціни самостійно (і оперативно) відновлюють рівновагу доходу на
«природному» рівні та вирівнюють платіжний баланс. Безперешкодна
корекція рівнів цін і заробітної плати попереджувала виникнення значних
платіжних дисбалансів.

На думку кейнсіанської школи, погіршення сальдо платіжного балансу
зменшує сукупний попит. Відповідно зменшується дохід, що обмежує попит
на імпорт. Таким чином зміни доходу самостійно вирівнюють платіжний
баланс.

Автоматична адаптація – це саморегуляційний процес вирівнювання
платіжного балансу і стабілізації доходу на деякому рівноважному (або
«природному») рівні YN, що здійснюється через зміни у рівнях цін,
заробітної плати, процентної ставки, а також пропозиції грошової маси
(фіксований обмінний курс) або номінального обмінного курсу (плаваючий
обмінний курс).

Прихильники цінового підходу головним чинником вирівнювання платіжного
балансу визнають девальвацію грошової одиниці.

Однак, методи регулювання платіжного балансу мають як і переваги, так і
недоліки.

Щодо України, то сальдо поточного рахунку є негативним. Україні
необхідно відійти від політики нарощування зовнішньої заборгованості
держави, яка проводиться останнім часом. Для вітчизняної економіки
підтримання додатного сальдо поточного рахунку – незаперечний чинник
економічного піднесення.

Список використаної літератури

Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 2000.

Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ,
1999.

Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л.
С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.

Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. – К.: МАУП, 2002.

Савельєв Є. Міжнародна економіка. – Тернопіль: Економічна думка, 2003.

Шевчук В. Міжнародна економіка теорія і практика. – Львів: Каменяр,
2003.

Шевчук В. Платіжний баланс і макроекономічна рівновага в
трансформаційних економіках: досвід України. – Львів: Каменяр, 2001.

Вахненко Т. П., Перспективні напрями політики державних запозичень в
Україні // Економіка і прогнозування -2005.- №1

Петренко О. М., Методика прогнозування надходжень від
зовнішньоекономічної діяльності до держбюджету // Фінанси України.
-2004.- №1

Про стан платіжного балансу України у 2005 році // Платіжний баланс
України 2005

Шевчук В., Взаємодія зростання ВВП і рахунків платіжного балансу –
поточного і фінансового // Вісник НБУ -2006.- №7

Яремко Л. А., Імпорт та його вплив на макроекономічні процеси // Фінанси
України -2005.- №7

PAGE

PAGE 2

Зниження цін та заробітної плати

Зменшення імпорту

Від’ємне сальдо платіжного балансу

Зменшення валютних резервів

Зменшення пропозиції грошової маси

Підвищення процентної ставки

Зменшення сукупного попиту

Приплив капіталу

Поліпшення сальдо рахунку капіталу і фінансових операцій

Ефект процентної ставки

Поліпшення сальдо поточного рахунку

Ефект доходу

Збільшення експорту

Поліпшення сальдо поточного рахунку

Ціновий ефект

Рис. 1. Послідовність вирівнювання платіжного балансу для фіксованого
обмінного курсу

D

C

M

M?

N

0

W

W?

E

F

A

B

Рис. 2. Монетарна рівновага при сталому валютному курсі

Поліпшення сальдо рахунку капіталу і фінансових операцій

Від’ємне сальдо платіжного балансу

Зниження обмінного курсу грошової одиниці

Зниження RER

Зменшення імпорту

Збільшення експорту

Поліпшення сальдо поточного рахунку

Ціновий ефект

Фіскальні заходи Монетарні заходи

— підвищення податків — підвищення облікової ставки

— скорочення видатків бюджету — кредитні обмеження

— вищі резервні вимоги

Політика обмеження сукупного попиту

Поліпшення сальдо поточного рахунку

Ефект доходу

Підвищення процентної ставки

Приплив капіталу

Ефект процентної ставки

Збільшення сукупного попиту

а)

б)

імпорт

експорт

M1

Х1

B

A

M0

M

PX

D

С

Х

Х0

Х

M

PM

Рис. 4. Вплив девальвації грошової одиниці на обсяги експорту-імпорту

t

X-IM

A

B

C

0

t1

t2

Рис. 5. J-ефект

Похожие записи