.

Історичний огляд розвитку ЗЕД (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3063
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Історичний огляд розвитку ЗЕД

ПЛАН

Вступ

1. Формування світового ринку в стародавні часи

та середні віки

2. Подальші етапи формування світового ринку

3. Характерні риси сучасного світового капіталістичного ринку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На сучасному етапі суспільного розвитку значну роль для економіки кожної
окремої країни і світу вцілому відіграє світове господарство, яке
поєднує національні господарства, що пов’язані і взаємодіють за законами
міжнародного поділу праці.

Економічні зв’язки між країнами мають багатовікову історію. Протягом
століть вони існували переважно як зовнішньоторгівельні, вирішуючи
проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка
виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції
зовнішньоекономічні зв’язки переросли межі зовнішньої торгівлі і
перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що
стосуються інтересів всіх держав.

Існує судження, що становлення світового ринку пов’язане з
індустріальною цивілізацією. Так, звичайно, ми можемо говорити, що цілий
ряд явищ, які не мали прояву в попередні епохи, утверджують себе на
рівні індустріальної цивілізації. В той же час ми говоримо про
традиційні форми прояву міжнародних економічних відносин: спеціалізація,
поділ праці, торгівля, які створювали певні ознаки світового ринку
задовго до індустріальної цивілізації.

Міжнародні зв’язки виступають сьогодні найважливішим фактором
економічного роста, структурних зрушень і підвищення ефективності
національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації
країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне
світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному
відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись,
на світовій арені серед суб’єктів економічної діяльності країни з різним
рівнем промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства.

В даній науково-дослідній роботі ставлю перед собою мету дослідити
процес формування і економічного розвитку світового ринку.

1. Формування світового ринку в стародавні часи

та середні віки

Світовий ринок проходить у своєму розвитку і становленні кілька етапів
(і лише завершальна частина цього процесу належить індустріальній
цивілізації). В історичному плані, світовий ринок, а точніше його
ознаки, виникає за стародавніх часів. Мова йде про те, що саме в цю
епоху міжнародна торгівля, торгівля між цивілізаціями, набирає вигляд
власне торгівлі, тобто обмін, опосередкований грошовими відносинами
починає переважати (хоча звичайно натуральний обмін залишається, як
допоміжний, додатковий тип господарських зв’язків). Але особливість
прояву світового ринку в стародавні часи полягає в тому, що він носив
внутріконтинентальний (локальний) характер: оскільки світовий ринок був
обмежений певним континентом (Азійський ринок, Європейський ринок).

Причому ці локальні ринки функціонували на рівні самодостатності.
Зв’язки між цими локальними ринками, як ознаки формування світового
ринку носили епізодичний характер. За стародавніх часів головними
суб’єктами торгівлі на рівні локального ринку виступали Фінікія,
Стародавній Єгипет, Індія, Греція, Рим, території Середземномор’я. За
соціально-економічною характеристикою світовий ринок за стародавніх
часів був ремеслено-рабовласницьким.

При рабовласницькому ладі товарне виробництво і товарне обертання
усередині окремих країн були розвинуті слабко. Відповідно до цого на
зовнішній ринок відправлялася лише незначна частина продукції. І усе ж
при рабовласницькому засобі виробництва виник світовий ринок.

У той час він носив переважно внутриконтинентальний масштаб. Фінікія,
Древній Єгипет, Греція, Рим вели торгівлю як між собою, так і з
численними містами Середземномор’я і Чорного моря. Але рабство по самій
своїй природі не було товарним виробництвом і тому лише частково могло
бути основою розвитку зовнішньої торгівлі. Його більш тривкою основою
було ремісниче виробництво. Тому сформований в епоху рабства світовий
товарний ринок по своєму соціально-економічному характеру був
ремісно-рабовласницьким ринком.

Протягом довгого часу і при феодалізмі також не спостерігалося широкого
поширення товарного виробництва, оскільки пануючим було натуральне
господарство. У силу цього в обмін надходила незначна частина продукції
сільського господарства і дрібних ремісничих підприємств. Диференціація
суспільного виробництва майже була відсутня.

Товарний обмін між окремими товаровиробниками охоплював лише невеличкі
райони. Купецький капітал, виступаючи посередником між
товаровиробниками, поступово втягував в обмін усі нові райони й області.

Але в умовах їх політичної і виробничої роз’єднаності товарний обмін
носив нерегулярний характер: був відсутнім єдиний національний ринок,
суспільні потреби задовольнялися переважно продукцією місцевого
виробництва.

Слабкий розвиток суспільного поділу праці усередині окремих країн
перешкоджало встановленню регулярних торгових зв’язків між ними.
Зовнішня торгівля ще не одержала значного розвитку і не мала істотного
значення в задоволенні потреб феодального товариства в цілому.

Проте саме при феодалізмі древній світовий внутриконтинентальний ринок
переріс у міжконтинентальний. Справді, середньовічний Китай торгував не
тільки в Індією, але і з Аравією і Південної Африкою. Венеція і Генуя
вели торгівлю як із феодальними країнами Європи, так і з Єгиптом і
державами Ближнього Сходу. Подорож Васко да Гама з’єднала ці два
регіональні міжнародних ринки, а відкриття Америки Колумбом і
кругосвітня подорож Магелана об’єднала всі регіональні ринки в єдиний
ланцюг. Так що світовий ринок виник не в XIX в., а значно раніше.
Звичайно, тривалість його була короткою, а масштаби невеликі. І усе ж
він існував. Основними постачальниками товарів на зовнішній ринок були
феодали і ремісники. Тому сформований в епоху феодалізму товарний ринок
по своєму соціально-економічному утриманню був ремісно-феодальним.

Засіб обміну продуктів праці як товарів, вироблених відособленими друг
від друга власниками, наприкінці епохи феодалізму став розвиватися під
впливом виникнення капіталістичних підприємств, відділення промисловості
від землеробства. в міру спеціалізації сільського господарства в різних
районах на виробництві визначених видів товарів, у силу розчленовування
промислового виробництва на усе більше число галузей.

За феодального середньовіччя, особливо в період пізнього феодалізму,
стародавній світовий внутріконтинентальний ринок переростає в
міжконтинентальний. Досить активними стають торговельні зв’язки між
Китаєм, Індією, Аравійським півостровом, Північчю Африки. Ці зв’язки
проявляються через Левантійську торгівлю у взаємовідносинах між Західною
Європою і Сходом.

Новим і великим кроком до розвитку міжконтинентальної торгівлі стали
Великі географічні відкриття кінця 15 – початку 16 століття:

1497 – 1498 рр. – Подорож Васко да Гама – заверщилося відкриттям
морського шляху від Західної Європи до Індії, в результаті чого на
якісно новому рівні були об’єдані два регіональні ринки:
Західноєвропейський і Східний.

1492 – Перша подорож Колумба до Америки – завершилася відкриттям
Америки. Це спричинило до розвитку господарських і торговельних зв’язків
між Європою і Американськими континентами.

1519 – 1521 рр. – Кругосвітнє плавання Магеллана – призвело до
об’єднання всіх континентальних і локальних ринків в єдину систему
господарських і торговельних зв’язків.

Отже, великі географічні відкриття стали вирішальним кроком до
остаточного формування світового ринку.

За соціально-економічною оцінкою світовий ринок епохи феодалізму
визначався як ремеслено-феодальний.

На межі аграрної та індустріальної цивілізації на розвиток господарських
і торговельних зв’язків впливають такі фактори як:

виникнення капіталістичних (або капіталізованих) підприємств;

відокремлення промисловості від землеробства;

спеціалізація сільського господарства в різних районах світу на
виробництво певних видів товарної продукції. Наприклад, в Латинській
Америці формується господарство, яке грунтується на тропічному
рослинництві, в Америці та Австралії виникає спеціалізація на
вирощуванні цукрової тростини і відповідно експорті тростинового цукру;

диверсифікація промислового виробництва і виникнення на цій основі
багатогалузевості.

2. Подальші етапи формування світового ринку

Ми вже говорили, що в умовах 18 – 19 століття формування світового ринку
супроводжується виникненням нових міжнародних ринків (товарні ринки,
ринки капіталів, праці).

Розвиток світового ринку являється середовищем реалізації світової
торгівлі і нагромадження великих капіталів, причому, з одного боку це
нагромадження відбувається за рахунок рослих масштабів міжнародної
торгівлі, з іншого боку – за рахунок існування колоніальної системи і
прямого пограбування розвиненими країнами своїх колоній (закупка дешевої
сировини тощо).

Вирішальну роль в формуванні світового ринку і світової торгівлі
відіграє міжнародний поділ праці. З одного боку кожна країна, у
відповідності із міжнародним поділом праці визначає своє місце в системі
світогосподарських зв’язків (тут проявляється прагнення розвинений країн
закріпити і поширити власні досягнуті позиції, а також прагнення колоній
посісти вищий рівень в міжнародному поділі праці). По-друге, в межах
міжнародного поділу праці проявляється диференціація виробництва між
регіонами світу за певними галузями.

В період 19-початку 20 століття на формування світового ринку здійснює
вплив процес виходу спеціалізації індустріального (капіталістичного)
виробництва за межі національних економік (інтернаціоналізація
господарського життя). Свого завершення світовий ринок і світова
торгівля набирають в результаті повного розвитку капіталістичного
машинного виробництва.

В умовах капіталістичного товарного виробництва, що розвивається, кожна
з галузей промисловості і сільського господарства поступово стають
ринком один для одного. Диференціація виробництва на спеціалізовані
галузі являє собою процес поглиблення і розширення суспільного поділу
праці. Ніж глибше стає поділ праці, тим більше розвивається товарне
виробництво, тим усе більш розширюється сфера обміну товарів, тобто
виникає національний ринок. Коли ж процес спеціалізації капіталістичного
виробництва виходить за рамки окремих країн, тоді вона доповнюється
міжнародним обміном і на цій основі розвивається новий світовий ринок.
Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн,
що пов’язані між собою товарообміном.

Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремих
країн і є сферою, де з метою забезпечення розширеного відтворення
здійснюється заміщення виробів, зроблених одною країною, продуктами
інший. Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, що
забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв’язку між
товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів,
розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

Варто підкреслити, що вирішальний вплив на формування єдиних
національних ринків, а потім і подальший розвиток світового
міжконтинентального ринку зробила значна капіталістична промисловість. У
результаті промислового перевороту, що відбувся в Англії в останній
третині XVIII в., а потім протягом XIX в. і в інших країнах Європи й
Америки, стала швидко розвиватися значна промисловість, що і прискорило
формування національних ринків і призвело до утворення світового
капіталістичного ринку. Ця творча роль значної промисловості обумовлена
поруч обставин.

По-перше, капіталістичному виробництву властиво прагнення до одержання
високої норми прибутку. У погоні за ним підприємці не задовольняються
існуючим рівнем прибутку, а шукають оптимальних умов реалізації своєї
продукції за межами своєї країни. І не випадково XIX в. став часом
політичного поділу світу між значними промисловими державами. Крім
політичних інтересів уряду цих країн забезпечували своїм підприємцям
високоприбуткові ринки збуту їхньої продукції. Таким шляхом розширюються
економічні зв’язки одних країн з іншими.

По-друге, на відміну від ремесла і мануфактури значна машинна
промисловість дає можливість робити величезні партії товарів для
продажу. У погоні за масою прибутку підприємці ринуться розширити продаж
своїх товарів не тільки всередині країни, але і за рубежем. Це також
призводить до розширення зовнішньої торгівлі, тобто до розвитку ємкості
світового ринку.

По-третє, погоня за прибутком усередині країни відбувається в умовах
гострої конкурентної боротьби між підприємствами. З метою одержання
високих прибутків окремі галузі розширюють об’єм виробництва за межі
потреб інших національних галузей, службовців для них ринками збуту. Ця
нерівномірність росту різних національних галузей впливає на стан
внутрішнього ринку. Ті галузі, що у своєму розвитку випереджають
технологічні пов’язані з ними інші галузі, ринуться реалізувати свою
продукцію на зовнішніх ринках.

По-четверте, масове виробництво товарів на базі значної машинної
промисловості викликає величезний попит на сировинні товари. У процесі
розвитку промисловості головними постачальниками сировини стали країна,
що знаходилися в колоніальній залежності від більш розвинутих у
промисловому відношенні держав, що примушували їх економічними і
позаекономічними методами до спеціалізації економіки у визначеному
напрямку. Як бачимо, значна машинна промисловість із моменту свого
виникнення втягує у світовий ринок різноманітні країни не тільки як
покупців її продукції, але і як постачальників сировинних товарів.

Світовий ринок міг досягти свого повного розвитку лише при
капіталістичному машинному виробництві і викликаному їм широкому
міжнародному поділі праці. Тільки в умовах капіталістичного засобу
виробництва світовий ринок стає цілком розвинутою економічною
категорією, створюється грунт для широкого розвитку регулярного і
всебічного міжнародного товарообігу, що спирається на постійне і масове
виробництво товарів для продажу на світових ринках, на розвиток мережі
міжнародних засобів транспорту і зв’язку.

3. Характерні риси сучасного світового капіталістичного ринку

Сучасний світовий ринок має ряд рис, що розкривають особливості його
функціонування. Які ж вони? Перша характерна риса визначається товарною
природою капіталізму. Вона полягає в тому, що економічні зв’язки між
окремими країнами здійснюються за принципом вигідності, прибутковості.
Світовий капіталістичний ринок відіграє величезну роль у підвищенні
норми прибутку підприємств промислово розвинутих країн за рахунок
посилення експлуатації економічно відсталих країн.

Другою характерною рисою світового капіталістичного ринку є анархія
виробництва і конкуренції. Якщо в кожному окремому підприємстві
виробництво здійснюється планомірно, те в масштабі всієї капіталістичної
країни й у світі в цілому воно протікає анархічно. Розподіл засобів
виробництва між різноманітними галузями економіки відбувається стихійно.
Визначальним чинником галузевого розміщення товаровиробників є прагнення
кожного з них укласти капітал у ту сферу діяльності, де норма прибутку
вище. У результаті довільного розподілу засобів виробництва в країнах і
у світі в цілому між окремими сферами виробництва виникає диспропорція.
І хоча різноманітні виробничі сфери ринуться до рівноваги, тому що
кожний підприємець повинен робити таку споживчу вартість, яка
задовольняла б суспільну потребу, проте ця тенденція різноманітних
секторів економіки виявляється лише як реакція проти постійного
порушення цієї рівноваги. Анархія на світовому капіталістичному ринку і
його нестійкість ще більш посилюються в зв’язку з тим, що прагнення
капіталу до безупинного розширення виробництва зустрічає на своєму шляху
вузькі рамки платоспроможного попиту багатьох країн, що імпортують.

Світовому капіталістичному ринку завжди була властива гостра конкурентна
боротьба між підприємствами окремих країн. Зокрема, зараз боротьба йде
між США і Японією, країнами ЄС і іншими державами. В даний час, тобто в
епоху корпоративного капіталізму, на світовому капіталістичному ринку
практично безроздільно панують ТНК, підтримувані національними урядами
або блоками держав. Саме ці учасники міжнародних економічних відношень
здійснюють економічний поділ світу, змовившись про поділ світового ринку
різноманітних товарів і цінах на ці товари.

Істотною рисою сучасного світового ринку є також те, що в систему
зовнішньої торгівлі втягуються країни, що знаходяться на самих різних
щаблях розвитки товарного виробництва. У сумі держав, що беруть участь у
МРТ, надаються промислово розвинуті країни, що розвиваються держави, у
тому числі такі економічно відсталі з них, у яких збереглися
докапіталістичні виробничі відношення. Це обумовлено різноманітними
історичними термінами виникнення капіталізму в різних країнах і регіонах
і з нерівномірністю темпів його розвитки.

У XX в. світовий капіталістичний ринок пережив декілька глибоких криз.
Перший із них був пов’язаний із світовою війною 1914-1918 р., історичні
наслідки якої зробили величезний вплив на весь хід подальшого розвитку
світового господарства. Війна призвела до тривалого і глибокого
порушення міжнародного товарообміну. Лише до 1924 р. фізичний обсяг
товарообігу на світовому капіталістичному ринку досяг довоєнного рівня.
До цього треба додати, що в зв’язку з відпаданням революційної Росії від
світового ринку, сфера його діяльності була обмежена введенням
радянським урядом надзвичайних заходів по керуванню
зовнішньоекономічними зв’язками країни. У результаті цих акції додаток
інвестиційних засобів головних капіталістичних держав до російських
ресурсів було припинено, а умови збуту їхніх товарів введені в жорстке
річище державного імпорту.

Така глибока криза світового капіталістичного ринку вибухнув незабаром
після закінчення другої світової війни, що до підстави потрясла всю
структуру міжнародних економічних відношень капіталізму. Проте після
1945 р. відродження міжнародного товарообігу відбулося порівняно швидше,
чим після першої світової війни.

Нарешті, у повоєнний період світовий капіталістичний ринок стикнувся з
новими труднощами, пов’язаними з розпадом колоніальної системи
імперіалістичних держав. Підйом національно-визвольної боротьби призвів
до завоювання країнами Азії й Африки політичної незалежності, що
підірвало базу й економічне панування промислово розвинутих держав, що
наштовхнулися там на зростаючі трудності збуту своїх товарів і вивозу
капіталу.

Необхідно відзначити, що всі ці кризи в кінцевому рахунку були
переборені. У цілому відмітною рисою повоєнного періоду явилося помітне
прискорення темпів розвитку міжнародної торгівлі, що досягла самого
високого рівня за всю попередню історію капіталізму. У цей період
спостерігалося майже безупинне прискорення експорту. Так, середньорічні
темпи його приросту в 50-х рр. склали 69%, у 60-х рр. – 8,2%, а в 1970-
1973 р. – 9,4%. Навіть в умовах развинутої в 70-х рр. найгострішої
економічної кризи зовнішньоекономічна сфера капіталізму розвивалася
успішніше, ніж капіталістичне господарство в цілому.

Одна з відмітних рис сучасного світового ринку виявляється в тому, що
промислово розвинуті держави приймають усе більш серйозну участь у
проведенні заходів щодо захисту національних ринків від імпорту товарів
і форсуванні експорту своєї продукції. Мова йде про відродження політики
протекціонізму, що була властива мануфактурному періоду розвитку
капіталізму і ранньої стадії машинного періоду. Тепер у зв’язку з ростом
незбалансованості платіжних балансів багато країн знову обертаються до
політики протекціонізму.

Значні зміни, що пройшли в рамках світового капіталістичного ринку
пов’язані не стільки з безпосередніми результатами другої світової
війни, скільки з наступними особливостями розвитку міжнародних
економічних відношень. В другій половині XX в. виникають регіональні
економічні блоки промислово розвинутих країн, що вступили на шлях
створення інтеграційних угрупувань – ЄС, ЕАСТ, останнім часом
Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА). Держави, що
розвиваються, створюють свої економічні об’єднання. Наприклад, у 1975 р.
створена ЛАЄС – Латиноамериканська економічна система, регіональна
економічна організація країн Латинської Америки і басейну Карибського
моря, членами якої є 26 держав регіону. У 1967 р. із метою розвитку
взаємних економічних і соціальних зв’язків утворена АСЕАН – асоціація
держав Південно-Східної Азії. Її членами є Бруней, Індонезія, Малайзія,
Сінгапур, Таїланд і Філіппін. Інтеграційні об’єднання виникають і в
інших регіонах світу.

Між учасниками інтеграційних угруповань поступово ліквідуються всі
торгово-економічні перешкоди, але зато стосовно третіх країн
відбувається уніфікація мит і іншого роду перешкод. Ці заходи являють
собою новий тип монополізації світового капіталістичного ринку.
Економічною основою таких блоків є об’єктивне наростаюче прагнення
підвищити ефективність у різноманітних секторах світового господарства.
Результатом цієї тенденції стала подальша інтернаціоналізація
виробництва. У той же час виникнули монопольні угруповання особливого
роду, що монополізують не території своїх країн від проникнення
іноземних товарів, а виробництво і збут окремих товарів. Такою
організацією, наприклад, показала себе ОПЕК, що монополізувала збут
нафти.

Проте, незважаючи на ріст монополізації під прапором регіональної
лібералізації, характерним моментом у розвитку світового ринку є те, що
усе більший розвиток одержують міжнародні державні форми його
регулювання. До таких форм ставляться як загальні торгові спілки типу
Всесвітньої торгової організації, так і такі утворення, як Міжнародний
валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитки (МБРР),
Європейський банк реконструкції і розвитки (ЕБРР) і ін.

Висновок

Виникнення і становлення ринку обумовлено розвитком суспільного поділу
праці і товарного виробництва. З ростом товарного виробництва
розвивається і ринок – засіб обміну продуктів, що призначені для
продажу, а не споживання самими виробниками.

При рабовласницькому ладі товарне виробництво і товарне обертання
усередині окремих країн були розвинуті слабко. Відповідно до цого на
зовнішній ринок відправлялася лише незначна частина продукції. І усе ж
при рабовласницькому засобі виробництва виник світовий ринок.

У той час він носив переважно внутриконтинентальний масштаб. Фінікія,
Древній Єгипет, Греція, Рим вели торгівлю як між собою, так і з
численними містами Середземномор’я і Чорного моря. Але рабство по самій
своїй природі не було товарним виробництвом і тому лише частково могло
бути основою розвитку зовнішньої торгівлі. Його більш тривкою основою
було ремісниче виробництво. Тому сформований в епоху рабства світовий
товарний ринок по своєму соціально-економічному характеру був
ремісно-рабовласницьким ринком.

Протягом довгого часу і при феодалізмі також не спостерігалося широкого
поширення товарного виробництва, оскільки пануючим було натуральне
господарство. У силу цього в обмін надходила незначна частина продукції
сільського господарства і дрібних ремісничих підприємств. Диференціація
суспільного виробництва майже була відсутня.

Товарний обмін між окремими товаровиробниками охоплював лише невеличкі
райони. Купецький капітал, виступаючи посередником між
товаровиробниками, поступово втягував в обмін усі нові райони й області.

Але в умовах їх політичної і виробничої роз’єднаності товарний обмін
носив нерегулярний характер: був відсутнім єдиний національний ринок,
суспільні потреби задовольнялися переважно продукцією місцевого
виробництва.

Слабкий розвиток суспільного поділу праці усередині окремих країн
перешкоджало встановленню регулярних торгових зв’язків між ними.
Зовнішня торгівля ще не одержала значного розвитку і не мала істотного
значення в задоволенні потреб феодального товариства в цілому.

Проте саме при феодалізмі древній світовий внутриконтинентальний ринок
переріс у міжконтинентальний. Справді, середньовічний Китай торгував не
тільки в Індією, але і з Аравією і Південної Африкою. Венеція і Генуя
вели торгівлю як із феодальними країнами Європи, так і з Єгиптом і
державами Ближнього Сходу. Подорож Васко да Гама з’єднала ці два
регіональні міжнародних ринки, а відкриття Америки Колумбом і
кругосвітня подорож Магелана об’єднала всі регіональні ринки в єдиний
ланцюг. Так що світовий ринок виник не в XIX в., а значно раніше.
Звичайно, тривалість його була короткою, а масштаби невеликі. І усе ж
він існував. Основними постачальниками товарів на зовнішній ринок були
феодали і ремісники. Тому сформований в епоху феодалізму товарний ринок
по своєму соціально-економічному утриманню був ремісно-феодальним.

Засіб обміну продуктів праці як товарів, вироблених відособленими друг
від друга власниками, наприкінці епохи феодалізму став розвиватися під
впливом виникнення капіталістичних підприємств, відділення промисловості
від землеробства. в міру спеціалізації сільського господарства в різних
районах на виробництві визначених видів товарів, у силу розчленовування
промислового виробництва на усе більше число галузей.

В умовах капіталістичного товарного виробництва, що розвивається, кожна
з галузей промисловості і сільського господарства поступово стають
ринком один для одного. Диференціація виробництва на спеціалізовані
галузі являє собою процес поглиблення і розширення суспільного поділу
праці. Ніж глибше стає поділ праці, тим більше розвивається товарне
виробництво, тим усе більш розширюється сфера обміну товарів, тобто
виникає національний ринок. Коли ж процес спеціалізації капіталістичного
виробництва виходить за рамки окремих країн, тоді вона доповнюється
міжнародним обміном і на цій основі розвивається новий світовий ринок.
Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн,
що пов’язані між собою товарообміном.

Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремих
країн і є сферою, де з метою забезпечення розширеного відтворення
здійснюється заміщення виробів, зроблених одною країною, продуктами
інший. Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, що
забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв’язку між
товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів,
розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

Список використаної літератури

Козик. Міжнародні економічні відносини. – Львів, 1999 р.

Макконел К.Р., Брю С.Л., Экономикс: принципы, проблемы и политика. – К.:
1999 г., 785 с.

Мазаракі А.А. Світовий ринок товарів та послуг: товарна структура– К.:
1996.

Прусова Л.Г. Экономика. Тренинг курс. – К.: 1999.

Семенов Л.Д. Международные экономические отношения. – М.: 1998 .

Школа. Міжнародні економічні відносини. – Чернівці, 1996.

Див. минулу лекцію.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020