Дипломна робота

Імідж України в країнах Європейського Союзу: внутрішньо та
зовнішньополітичні контексти

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
………………………………….3-7

РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ВІТЧИЗНЯНИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ
ПУБЛІКАЦІЯХ…………………………………………………….
.

1.1 Дослідження іміджу України українськими науковцями………….

1.2 Пріоритети внутрішньої політики в Україні на сучасному етапі….

1.3 Стратегічні напрями зовнішньополітичного розвитку України на
сучасному етапі
………………………………………………………………
……………….

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІМІДЖУ УКРАЇНИ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО
СОЮЗУ……………………………………………………

2.1 Моделювання системи іміджу України в країнах Європейського

Союзу………………………………………………………….
……………………………

2.2 Оцінка іміджу України респондентами
……………………………………

2.3 Українська проблематика в європейській
пресі…………………………

ВИСНОВКИ І
РЕКОМЕНДАЦІЇ……………………………………………………

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..

ДОДАТКИ………………………………………………………..
…………………

ВСТУП:

Ніхто нам не збудує держави,

Коли ми самі її собі не збудуємо

І ніхто з нас не зробить нації,

коли ми самі нацією не схочемо бути

В’ячеслав Липинський [13,C.3]

Україна — це європейська держава з багатими культурними традиціями і
великим майбутнім. Вона має добрі стосунки із сусідніми країнами і за
короткий період після проголошення незалежності «перестала бути лише
об’єктом дій інших держав, перетворилася на рівноправний суб’єкт
міжнародного права»[28,C.102].

Відмовившись від ядерної зброї, Україна в складних геополітичних умовах
здійснює відкриту зовнішню політику і розраховує зайняти гідне місце у
світовій спільноті. Україна має вигідне геополітичне положення; вона
розташована на перетині міжнародних транспортних шляхів. Природа
наділила Україну багатим сировинним потенціалом, родючою землею і
сприятливими кліматичними умовами. Науково-технологічний і освітній
рівень України залишається дуже високим і має потенціал для розвитку.
Незважаючи на нинішні складні соціально-економічні проблеми, переважна
більшість населення підтримує демократичні засади державної влади в
Україні. Існує багато чинників, які ускладнюють формування її
позитивного міжнародного іміджу. Україна має бути надійним і
передбачуваним партнером. Внутрішня політична стабільність, поступальний
розвиток економіки — це основа для формування позитивного іміджу
України. Це також необхідна передумова успіху реформування українського
суспільства, зміцнення ролі і місця України у світі [48].

Актуальність: Перехід України до ринкових відносин, політичні зміни,
проведення соціально-економічних реформ, розширення міжнародного
співробітництва, розвиток демократизації суспільства в умовах постійних
зрушень у науково-технічній сфері, становлення інформаційного
суспільства обумовлює зростання потреб та вимог до рівня
інформаційно-аналітичного забезпечення та захисту свого інформаційного
простору, а також до забезпечення позитивного іміджу країни на
міжнародній арені [2,C.12].

На сучасному етапі позитивний міжнародний імідж будь-якої держави
свідчить про її економічну та політичну силу, процвітання та високий
рівень культурного розвитку і є показником авторитетності та успішності
дій тої чи іншої країни на світовій арені. Позитивний імідж держави
безпосередньо пов’язаний із ставленням до нього світової спільноти, так
і її власних громадян. Від іміджу держави залежить і рівень патріотизму
країни її мешканців [49,С.627].

Про значення «іміджевого фактора»[41,C.28] або міжнародної репутації
країни й її керівників для забезпечення її повноцінного функціонування
на зовнішньополітичній сцені, зокрема для прискорення процесу входження
до демократичної спільноти, написано й сказано багато й у нас, і за
кордоном. Відзначено й те, що особливої ваги фактор, про який ідеться,
набуває для тих суспільств і держав, які долають перешкоди
трансформаційного періоду, намагаючись при цьому наздогнати тих, хто
пішов уперед.

Міжнародний імідж України має внутрішній і зовнішній виміри [14,C.4].
Розуміння важливості внутрішнього і зовнішнього виміру іміджу України, а
тим більше – вдале поєднання цих двох аспектів у політиці держави могло
б дати відчутний позитивний результат. Імідж України значною мірою
залежить від змісту, характеру і координації дій її державних органів на
міжнародній арені. Дійсно, заохочувати іноземні інвестиції, кредити і
туристів в Україну або трансконтинентальні транспортні потоки через її
територію можна лише одним шляхом – створюючи достойні умови для життя,
насамперед, громадян своєї власної держави. Без цього не буде
демократичної і стабільної України, в якій хотіли б жити українці і якою
б бажали співпрацювати іноземці [37].

Імідж країни складається з багатьох чинників: це і рівень розвитку
права, судочинства, демократії, культурні особливості, але
найважливішими показниками, мабуть, є політична «вага» [33,C.18]на
міжнародній арені та економічний фактор.

Тому зараз є надзвичайно важливо знати, як Європейська спільнота
сприймає Україну і що заважає тому, щоб вона сприймалася як
високорозвинена країна.

Об’єкт: імідж України в країнах Європейського Союзу.

Предмет: особливості внутрішнього та зовнішньополітичного іміджу
України.

Проблема: проблема полягає у встановленні внутрішнього і зовнішнього
іміджу України. Імідж України вже певною мірою сформувався і треба
говорити не про проблему встановлення, а про зміну [3]. Якщо Україна
сприймається як корумпована держава, то у цій ситуації вже є добра
ознака – люди знають про таку країну. У цій ситуації необхідно
продемонструвати бажання боротися з корупцією.

Оскільки існує два виміри міжнародного іміджу України, то з одного
боку, він відбиває внутрішні проблеми, багаторічна невирішеність яких
стримує розвиток українського суспільства і, з другого боку, Європа
хотіла б бачити Україну надійним і передбачуваним партнером, стабільною
демократичною державою, яка не створює проблем для інших, а навпаки —
збагачує європейський економічний, культурний, науковий та інформаційний
обмін. Водночас не повинно бути двох іміджів — для внутрішнього
користування і на продаж [23,C.13].

Часто доводиться чути від деяких відомих політиків та експертів, що вся
проблема в тому, що про Україну знають дуже мало і ця інформація
найчастіше спотворюється. Через певний період ( припустимо років 5) ця
проблема може постати у зовсім іншому контексті, а в якому залежить від
внутрішньої політики нашої країни, а головне від роботи новообраного
уряду.

Україна повинна бути присутньою в інформаційному просторі, при чому
більшу роль повинен відігравати недержавний сектор приватних і
неурядових організацій. Держава повинна виступати у ролі координатора.
Ще одну можливість поліпшення міжнародного іміджу репрезентують великі
міжнародні інвестиційні проекти, у яких бере участь наша країна. Такі з
них як проекти створення транспортних і телекомунікаційних коридорів
надають чудовий привід для представлення України сучасною передовою
державою [4,C.12].

Мета: спробували дати комплексний аналіз складових іміджу України.

Завдання: визначити основні фактори, що впливають на його формування, а
також окреслити можливі шляхи його покращання; вплив
суспільно-політичних подій та зміни влади в Україні на авторитет України
в країнах Європейського Союзу; перспективи та пріоритети відносин з
ключовими зовнішньополітичними партнерами України.

Методологічну основу роботи складає комплекс основних принципів та
методів наукового пізнання (зокрема емпіричних), що дає можливість
різнобічного вивчення проблеми згідно з визначеними метою та завданнями.

Основні поняття:

Імідж(анг.образ,відображення, подоба) [46,C.405]- це:

Уявлення про людину, продукт чи інститут, який поділяє широка
громадськість і який часто навмисно формується або змінюється засобами
інформації, рекламою, пропагандою і т.п.

Враження, яке справляє особа, компанія або інститут на одну або більше
груп громадськості. Це не малюнок, не розроблене в деталях точне
зображення, це швидше декілька деталей, які справляють емоційний вплив.

Особливого роду образ-подоба, який створюється цілеспрямовано і за
допомогою асоціацій наділяє об’єкт (явище, особистість, товар тощо)
додатковими цінностями (соціальними, політичними, естетичними тощо),
завдяки яким він сприймається більш емоційно.

В науці визначаються найближчі за змістом терміни поняття “імідж”
[46,C.406]-.

Репутація-(фран.reputation) загальна думка про якості, достоїнства та
недоліки, які склалися про кого-небудь чи що-небудь.

Престиж(фран.prestige) авторитет, вплив. Престиж соціальний –
співвідносна оцінка соціальної значущості різних об’єктів, явищ, яку
поділяють члени певного суспільства, групи відповідно до прийнятої
системи цінностей.

Авторитет(лат.autoritas) вплив, влада – наявність у особи, групи чи
організації або соціального інституту незаперечних, загальновизнаних
позитивних якостей, які дозволяють здійснювати неформальний вплив, що
ґрунтується на знаннях, досвіді, силі морального прикладу.

Робота складається з двох розділів:

Вступ детально розкриває актуальність проблеми, об’єкт та предмет
дослідження роботи, мета та основні завдання для вирішення проблеми,
висувається гіпотеза для комплексного дослідження.

У першому розділі роботи — аналізуються матеріали вітчизняних та
зарубіжних науковців щодо даної теми та їх основні точки зору щодо цієї
проблематики. Висвітлюється політика України на сучасному етапі, її
зовнішньополітичні пріоритети та внутрішні орієнтири. Напрями формування
нової природи зовнішньої політики України. Перспективи реалізації
принципів прозорості, послідовності, передбачуваності. Віддається
належне досягненням нашої держави, зокрема, на зовнішньополітичній
арені.

У Другому розділі роботи — на основі методу системного аналізу
аналізуються основні фактори, що впливають на формування іміджу України.
Водночас, наголошується на тих негативних моментах, які зумовлюють
непривабливий образ України, в першу чергу — в економічній і соціальній
сферах. Метод соціологічного опитування привертає увагу до тих
потенційних (не використаних повною мірою) можливостей України,
реалізація яких сприяла б формуванню позитивного іміджу нашої держави та
зміцненню її позицій у світі. За допомогою методу контент-аналізу
окреслюється образ України, який можна скласти на основі оцінок держав
ЄС, закордонної преси та окремих експертів.

В кінці роботи робляться загальні висновки, визначаються шляхи
покращання зовнішнього та внутрішнього іміджу України. Вносяться
пропозиції щодо наповнення відносин України з стратегічними партнерами
практичним змістом подаються рекомендації щодо просування позитивного
образу нашої держави в країнах Європейського Союзу.

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМАТИКА ІМІДЖУ УКРАЇНИ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У ВІТЧИЗНЯНИХ
ТА ЗАРУБІЖНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Для об’єктивного аналізу даної теми було використано ряд різноманітної
літератури, яка представлена насамперед Інтернет-ресурсами, публікаціями
в періодичних виданнях, монографіями та підручниками з метою подання
повної та ґрунтовної характеристики іміджу України в країнах
Європейського Союзу. Важливу роль у дослідженні цієї теми зіграли саме
публікації та аналітичні матеріали Українських центрів та інститутів
досліджень.

Зокрема, Український центр економічних і політичних досліджень та Центр
О.Разумкова готують численні аналітичні матеріали, які всебічно
висвітлюють сучасні проблеми в Україні, серед них: моніторинг загроз
національній безпеці України; політичний аналіз і стратегічний прогноз;
аналітичні доповіді, бюлетені, HYPERLINK
«http://www.uceps.org/ua/section/Articles/» \t «_blank» статті ;
результати HYPERLINK «http://www.uceps.org/ua/section/Socioligy/» \t
«_blank» соціологічних досліджень ; оперативний коментар з актуальних
проблем у ЗМІ. Проведений центром круглий стіл на тему: “Міжнародний
імідж України: міфи та реалії” дає змогу наочно побачити образ України
очима закордонних експертів, оцінити наведені результати дослідження
аналітиків центру, що стосується внутрішньодержавних проблем. На основі
об’єктивного наукового аналізу та цільової орієнтації на розв’язання
конкретних завдань внутрішньої і зовнішньої політики пропонують шляхи
становлення України як правової, соціальної та демократичної держави та
ін.

Щорічник національного інституту стратегічних досліджень висвітлює
позиції фахівців інституту щодо теоретичного осмислення та практичного
вирішення сучасних пріоритетних проблем суспільного розвитку України:
економічних, соціальних, політичних, гуманітарних, етнонаціональних,
зовнішньополітичних, військових.

Щорічний круглий стіл “Україна в міжнародній політиці: підсумки 2004
року, перспективи на 2005 рік” проводить Центр миру, конверсії та
зовнішньої політики України спільно з Фондом Фрідріха Еберта. В роботі
заходу беруть участь провідні експерти, спеціалісти з питань зовнішньої
політики, представники владних структур, посольств країн Європи та Азії.
Матеріали круглого столу мали важливе значення у дослідженні цієї
проблематики, оскільки там висвітлювались наступні питання: підсумки
зовнішньої політики останнього року президентства Леоніда Кучми,
спадщина Кучми та її вкоріненість у зовнішню політику України; вплив
Помаранчевої революції та зміни влади в Україні на міжнародне становище
України; напрями формування нової природи зовнішньої політики України.
Перспективи реалізації принципів прозорості, послідовності,
передбачуваності; інститути влади у формуванні та здійсненні зовнішньої
політики: конкуренція та взаємо доповнення; перспективи та пріоритети
відносин з ключовими зовнішньополітичними партнерами України.

Науковий щорічник “Україна дипломатична” висвітлює історію української
дипломаті, публікує теоретичні наукові дослідження про специфіку
дипломатії як науки. Вміщує енциклопедичні біографічні довідки про
вітчизняний і зарубіжний дипломатичний корпус, хронологічно відтворює
сучасне дипломатичне життя України. Для дослідження використовувались
публікації як “Зовнішня політика України в умовах глобального світу”
К.Грищенка, “Політика України” С.Сташевського та “Міжнародний імідж
України” О.Ялової, де автори аналізують суспільні умови, в яких
доводиться діяти зовнішній політиці України та визначають тематичні
підрозділи заходів, які забезпечуватимуть позитивний імідж України.

Чимало аналітичної інформації для аналізу зовнішньополітичної діяльності
висвітлюється в журналі “Національна безпека і оборона”, на урядові
веб-сторінці України.

Дана тема зустрічається в багатьох ЗМІ, висвітлюється провідними
регіональними періодичними виданнями України („День”, „Пік”, „Дзеркало
тижня”, „Українське слово”, ”Україна молода”, “Персонал”, “Трибуна”), де
фахівці та журналісти подають своє бачення та ставлення цієї проблеми,
зокрема Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк підкреслює, що “на
іміджі України за кордоном дуже негативно позначаються наші
внутрішньополітичні негаразди”; за словами Сікорського, Україна
знаходиться у набагато кращому економічному стані ніж Східно-Європейські
держави п’ятнадцять років тому; Володимир Полохало вважає, що негативний
образ України за кордоном, котрий створювала влада, змінився на
позитивний завдяки помаранчевої революції.

Науковців цікавлять політичні аспекти поставленої проблеми, які
висвітленні у багатьох статтях періодичних виданнях, зокрема: „Який PR
потрібний нашій країні”, „Міжнародний імідж України ніякий…”,
“Майстерний удар по іміджу України”, “ “Проросійський імідж України у
світі – що з ним робити?” та ін.

Найбільше цією проблемою цікавляться журналісти, тому що внутрішній
імідж, який зараз є в України створюють саме вони і, саме вони,
зацікавлені в розкритті в розкритті кримінальних справ, в свободі слова
і в розвитку демократії.

Вирішенням даної проблеми зацікавлена громадськість України, але без
ініціативи владних структур, ситуацію змінити практично неможливо.
Громадськість зацікавлена у позитивному внутрішньому і зовнішньому
іміджу нашої крани, адже коли зовнішній імідж України – негативний, то
він суттєво впливає на внутрішній імідж, який у свою чергу відбивається
на її громадянах.

2.2 Пріоритети внутрішньої політики України на сучасному етапі

1. Після парламентських виборів 2002 року визначився новий цикл розвитку
політичної системи України. Його принциповою особливістю слід вважати
поступове зростання ролі політичних сил, насамперед партій, у системі
державної влади і відповідне підвищення політичної відповідальності цих
сил перед суспільством. Стратегічною метою нинішнього політичного циклу
слід визначити реальне просування шляхом консолідації демократії.
Йдеться насамперед про забезпечення укорінення суспільних умов, за яких
демократичні принципи у всіх сферах суспільного життя стануть
визначальними, а демократичні перетворення — необоротними.

Принципово важливим завданням нинішнього етапу політичного розвитку
України має стати загальне зниження рівня конфронтаційності у політичній
системі, насамперед у взаєминах між основними політичними силами. Нині
вперше за останнє десятиріччя сформувалися суттєві передумови та
сформульовано програмні засади для досягнення широкого політичного
консенсусу щодо стратегічних пріоритетів суспільно-політичного розвитку.

2. Вдосконалення політичної системи України набуло життєво важливого
значення для подальшого поступу Українського суспільства та держави.
Основним питанням при цьому стає практичне запровадження механізму
формування уряду коаліцією фракцій і депутатських груп. Цей механізм
повинен гарантувати відповідальність уряду та парламенту перед
суспільством за свою діяльність.

Логіка політичного процесу у циклі 2002-2006 років обумовлює визначення
його кінцевих результатів визначаться лише після парламентських виборів
2006 року. Проведення цих виборів на пропорційній основі дозволить
досягти належного рівня політичної структурованості Верховної Ради
України. Це своєю чергою сформує необхідні умови для утворення
стабільної парламентської більшості, а на її основі – ефективної
урядово-парламентської коаліції. Якщо наступна Верховна Рада України не
буде спроможна ефективно виконувати свою провідну роль у новій
політичній системі, Українська держава не лише не здійснить перехід на
нову сходинку суспільного розвитку, а й може увійти до смуги
нестабільності із не передбачуваними наслідками.

3. Запровадження пропорційної системи виборів до Верховної Ради та
місцевих рад надало потужний імпульс партійному будівництву в Україні.
Прийняття у березні-квітні 2004 р. пакету законів, передбачених угодою
про політичну реформу між силами парламентської більшості та лівої
опозиції, створило принципово нові умови для політичної структуризації в
усій системі представницьких органів державної влади і місцевого
самоврядування. Проте відсутність необхідних механізмів впливу з боку
політичних партій на систему виконавчої влади ще більше підсилює
суперечливість розподілу владних повноважень між органами влади як у
центрі, так і в регіонах. Національний інститут стратегічних досліджень
із самого початку політичної реформи активно обстоював необхідність
внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України до
президентських виборів 2004 року. За нинішніх умов здійснення такого
кроку слід розглядати як ключовий засіб забезпечення збалансованості
державної влади, створення необхідної системи стримувань і противаг.

Необхідно віднайти і запропонувати парламентським політичним силам і
суспільству загалом можливості, шляхи і механізми консолідації всіх
конструктивно налаштованих громадсько-політичних сил для забезпечення
ефективності, дієвості та відповідальності державної влади, суспільної
стабільності, злагоди і громадянського миру, а отже, подальшого
суспільно-політичного поступу України. При цьому слід виходити з
пріоритетності завдань всебічної демократизації Українського суспільства
і держави, гарантування прав і свобод людини і громадянина.

4. Здійснення політичних перетворень також повинно виходити з
пріоритетів, інтересів і позицій провідних політичних сил у нинішньому
політичному циклі. Стратегія і тактика будь-якої відповідальної
політичної партії, блоку і політиків загальноукраїнського масштабу
базується на ставленні до трьох ключових моментів політичного циклу:
політичної реформи, президентських виборів 2004 року та парламентських
виборів 2006 року. Принципово важливим є встановлення пріоритетності цих
моментів.

Провідні політичні сили визначили своїм стратегічним пріоритетом саме
досягнення необхідних результатів на парламентських виборах 2006 року.
Відповідно президентські вибори 2004 року розглядаються ними як
проміжний, хоча і безумовно важливий, етап реалізації цього пріоритету.
Це стосується насамперед тих політичних партій, які мають усталену
суспільно-політичну базу та створили досить потужну організаційну та
медійну інфраструктуру як у Києві, так і в регіонах. Водночас
перспективи деяких з означених політичних сил у президентських перегонах
2004 року слід розглядати як доволі несприятливі. Йдеться зокрема про
КПУ, СПУ та СДПУ(о). Певна спільність інтересів цих сил зумовлює і
можливі перспективи їхньої подальшої співпраці, причому не лише
ситуативної.

У залученні впливових партій лівого спрямування до вирішення ключових
проблем суспільного життя слід визначити суттєві позитивні моменти.
Таким чином зазначені політичні сили та їхнє керівництво відходять від
суто деструктивної позиції і діяльності та інтегруються у систему
прийняття важливих державних рішень. Стає можливим формування передумов
для трансформації “пострадянських лівих” у демократичні ліві партії
європейського зразка.

Водночас утворення лівоцентристської коаліції та її функціонування як
політичної основи системи державної влади поки що не можна вважати
достатньо прийнятним. Це зумовлено тим, що сучасні ідеологічно-програмні
настанови, а відтак і тактичні позиції як КПУ, так і значною мірою СПУ,
не сприяють досягненню низки стратегічних пріоритетів суспільного
розвитку України. Йдеться насамперед про негативне ставлення цих
політичних сил до євроатлантичної інтеграції та інших
зовнішньополітичних пріоритетів, а також до нагальних ринкових
перетворень, зокрема в аграрному секторі економіки.

Серед політичних сил, що визначили своїми стратегічними пріоритетами
парламентські вибори, слід назвати Партію регіонів. На її з’їзді у 2003
р. було наголошено, що своїм стратегічним завданням Партія регіонів
визначає перемогу на парламентських виборах, яка дозволить їй сформувати
уряд та здійснювати державну політику, спрямовану на реалізацію
програмних настанов партії.

Нині фактично єдиною політичною силою, що сконцентрувала свої зусилля
переважно на президентських перегонах 2004 року, слід вважати “Нашу
Україну”. Хоча провідні представники блоку декларують необхідність
здійснення кроків, які б дозволили “НУ” отримати переконливу перемогу і
на парламентських виборах, проте ці заяви не знаходять достатнього
підкріплення не лише практичними, а й навіть програмно-ідеологічними
розробками. У червні 2004 р. у „Нашій Україні” тривала дискусія щодо
шляхів формування на основі парламентської фракції цього блоку впливової
партії правого спрямування. З одного боку, лідери найпотужніші партій
національно-демократичного спрямування (Української народної партії та
Народного Руху України) пропонували створити таку партію на основі
організаційних структур цих політичних сил у центрі та в регіонах. А з
іншого керівництво блоку висловлювало обґрунтовані побоювання, що у
цьому випадку нова політична партія успадкує всі проблеми і вади
національно-демократичного руху, у розвитку якого після 1998 р. дедалі
відчутніші ознаки занепаду. До того ж такий шлях зумовить обмеження
соціальної бази нової партії переважно населенням західних регіонів
України.

Відрізняються від інших пріоритети та інтереси Блоку Юлії Тимошенко.
Стратегія цього політичного утворення повністю підпорядкована завданням
утвердження особистості Ю. Тимошенко як безальтернативного
загальнонаціонального лідера протестного електорату. Через це політична
діяльність лідера і активу Блоку зосереджена на питаннях
короткострокового і меншим чином середньострокового плану. Йдеться
насамперед про ініціювання масових протестних акцій з наступною їх
політичною експлуатацією. Через це питання політичної реформи і поготів
парламентських виборів 2006 р. нині залишаються поза сферою основних
пріоритетів Блоку Ю. Тимошенко.

5. Ключовим завданням на шляху подолання нинішніх ускладнень у
здійсненні політичної реформи стало започаткування нового циклу
конструктивного політичного діалогу за участю всіх парламентських
політичних сил. На його підставі необхідно подолати критичну обмеженість
політичної бази суспільних перетворень і надмірну залежність їх
реалізації від лівих парламентських сил. Водночас парламентська
більшість у нинішньому форматі значною мірою перетворилася на механічне
об’єднання різновекторних політичних і фінансово-економічних інтересів.

Одним з напрямів конструктивного політичного діалогу слід вважати
визначення можливостей корегування прийнятих нещодавно законів про
запровадження пропорційної системи на виборах до Верховної Ради та
органів місцевого самоврядування. Практичне запровадження в Україні
виборів до представницьких інституцій за закритими партійними списками
може призвести до різкого посилення авторитарних тенденцій у політичних
партіях, обмеження внутрішньопартійної демократії, що суперечить
сучасним європейським принципам побудови суспільства і держави.
Особливої небезпеки це набуває за умов перетворення партій на ключовий
суб’єкт державного будівництва. Окрім цього, можна очікувати і на такі
негативні суспільно-політичні наслідки: обмеження можливості виборців
голосувати за конкретних політичних особистостей; ускладнення
ефективного представлення регіональних інтересів у Верховній Раді та
системі державної влади загалом; посилення загрози перетворення партій
на інструмент реалізації інтересів нечисленних елітних груп, а подекуди
і фінансово-бізнесових угруповань, у тому числі кримінального
забарвлення; обмеження можливості обрання до ВР яскравих політичних
особистостей, що ускладнюватиме оновлення політичної і владної еліт.

Постала також нагальна необхідність організації політичних консультацій
на рівні керівництва відповідних політичних сил та здійснення на їхній
основі результативних переговорів щодо проведення виборчої кампанії у
повній відповідності до демократичних стандартів з урахуванням
європейського і світового досвіду в забезпеченні політичних прав
громадян. Конче важливим є недопущення застосування «брудних» [26]
виборчих технологій, їх масштабного використання як засобу впливу на
волевиявлення громадян України. Особливої ваги набуло вжиття
цілеспрямованих і дієвих заходів, які б дозволили запобігти можливим
спробам зовнішнього втручання у перебіг президентських виборів.
Вирішення цих завдань зумовлює необхідність конструктивного і
відповідального підходу всіх провідних політичних сил до проведення
виборів у сприятливій політичній атмосфері. Це стосується як сил, що
належать до нинішньої парламентської більшості, так і опозиції.

У межах конструктивного політичного діалогу обов’язкового розгляду
потребує визначення вихідних положень політичного курсу України після
президентських виборів 2004 року. Визнаючи неминучість відповідного
корегування державної політики згідно з програмно-ідеологічними
настановами майбутнього Глави держави, слід зробити все, щоб забезпечити
наступність курсу держави як необхідну умову збереження позитивних
здобутків і зміцнення сприятливих тенденцій суспільного розвитку.

Опрацювання найбільш ефективних шляхів і механізмів зазначеного
корегування і складатиме одне з ключових завдань вихідного періоду
каденції нового Президента.

6. Майбутня зміна керівництва держави може супроводжуватися надто
значними ризиками як економічного, так і політичного характеру. У
найбільш узагальненому вигляді їх можна визначити як такі загрози:

зниження ефективності системи державної влади аж до реальної втрати її
дієздатності внаслідок масштабного невиправданого і некваліфікованого
кадрового оновлення;

дезорганізації економічної діяльності та розбалансування ринкових
механізмів внаслідок нового масштабного перерозподілу власності та зміни
правил функціонування суб’єктів господарювання;

втрати керованості суспільно-політичними процесами і як наслідок
суспільна і соціальна дестабілізація, виникнення загрозливих
відцентрових тенденцій аж до небезпеки порушення територіальної
цілісності й суверенітету України.

Поза увагою як провідних політичних сил залишається спосіб, напрям і
суб’єкт (владна команда) здійснення політичного курсу нового керівництва
держави. Це повною мірою стосується як сил, що загалом орієнтуються на
спадкоємність із чинною владою, так і тих, що декларують свою
альтернативність.

Слід чітко визначитися щодо ключових проблем соціально-економічного і
суспільно-політичного розвитку України та запропонувати суспільству свої
пропозиції щодо шляхів, засобів і ресурсів їх вирішення. Такими
пріоритетними завданнями насамперед є:

збереження і бажано подальше підвищення темпів економічного зростання,
які були досягнуті протягом 2000-2003 рр., а також здійснення
відповідних структурних змін з метою запровадження
інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку;

принципове посилення соціальної спрямованості економічних реформ та
вирішення найбільш гострих соціальних проблем, насамперед подолання
масової бідності, утвердження в Україні сучасного середнього класу,
зменшення невиправданої диференціації доходів і розподілу власності;

підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки на підставі
удосконалення ринкових механізмів та системи державного регулювання
економічних процесів, виходячи з необхідності створення сприятливих умов
для розвитку середнього і малого бізнесу, а також вироблення і
здійснення цілеспрямованої державної політики щодо регулювання і
стимулювання розвитку великого національного капіталу з метою
виправлення його нинішньої деформованості та перетворення на локомотив
української економіки і ключовий суб’єкт економічної конкуренції України
з іншими країнами;

запровадження ефективної і політично відповідальної системи державної
влади, яка б дійсно задовольняла європейським нормам і стандартам,
насамперед у сфері гарантування прав та свобод людини і громадянина, а
також забезпечувала подальшу демократизацію Українського суспільства і
держави у спосіб суттєвого підвищення ролі представницьких інститутів та
насамперед Верховної Ради України у виробленні та реалізації державної
політики;

утвердження громадянського суспільства, характерного для усталених
європейських демократій, сприяння зміцненню партійної системи і
укоріненню в Україні кількох потужних парламентських політичних партій,
спроможних брати на себе відповідальність за ефективне функціонування
державної влади, а також створення необхідних умов широкої і вільної
суспільної дискусії, висловлення громадянами своїх поглядів і
переконань, насамперед через незалежні засоби масової інформації;

укріплення соборності Української держави, недопущення будь-яких дій, що
загрожують суспільству розколом, насамперед за
територіально-регіональною ознакою; всебічне сприяння процесам
становлення української політичної нації;

практична реалізація європейського вибору як підґрунтя
зовнішньополітичного курсу України через послідовне досягнення
суспільством і державою європейських норм і стандартів в економіці,
рівні добробуту широких верств населення, в інших сферах суспільного
життя. З цією метою необхідно чітко визначитися з політикою України
стосовно насамперед Російської Федерації і США, без чого неможливо
створення необхідних умов для реального інтегрування України у спільноту
європейських демократій [26].

7. Особливої ваги набуває питання забезпечення безумовної легітимності
нового Президента України, який повинен бути Президентом всієї України,
всіх основних верств населення та регіонів. Його легітимність не повинна
піддаватися сумнівам ані в Україні, ані за її кордонами. Лише на основі
проведення прозорих, чесних, справедливих і демократичних виборів Глави
Української держави можна створити необхідні умови і ресурси для
реалізації не лише новим Президентом, але й усією системою державної
влади стратегічних пріоритетів подальшого поступу України. Понад те,
недостатня легітимність нового керівництва держави може суттєво
ускладнити вирішення поточних завдань життєдіяльності країни та
активізувати небезпечні суспільні тенденції.

Гостро постала також проблема забезпечення ефективності діяльності
державної влади у період до парламентських виборів 2006 р. Йдеться
насамперед про неприпустимість фактичного переходу відразу після
президентських виборів до парламентської виборчої кампанії і
підпорядкування виборчим завданням діяльності вищих органів державної
влади, насамперед Верховної Ради. Починаючи з весни 2004 р., основні
політичні сили дедалі більше концентрують свої зусилля на виборах 2006
р. Після обрання нового Глави держави провідні політичні партії і блоки
незалежно від їхнього спрямування зосередяться на підготовці та
розгортанні наступної парламентської виборчої кампанії.

Саме тому як чинна влада, так і основні політичні сили, насамперед
парламентські, повинні консолідувати свої зусилля для забезпечення
ефективної, стабільної та продуктивної діяльності системи влади у період
2004 – 2006 рр. Ці ж завдання слід невідкладно вирішувати і новому Главі
держави.

Підсумовуючи, потрібно констатувати, що нині Україна знаходиться на
надзвичайно важливому і відповідальному етапі становлення власної
політичної системи. Саме на цьому етапі незалежній Українській державі
належить остаточно позбутися сутнісних ознак тоталітарного суспільства
та зробити вирішальний крок на шляху приєднання до спільноти
Європейських демократій [44].

Стратегічні пріоритети зовнішньої політики України на сучасному етапі

Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес
формування у доволі складних міжнародних умовах, коли наша держава на
зорі незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідним
гравцем на міжнародній арені, завойовувати авторитет у міжнародних
організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополітичній сфері.

 У своїй зовнішній політиці вона спирається на фундаментальні
загальнолюдські цінності, виступає за захист прав та інтересів громадян
України, створює умови для підтримання контактів з українцями за
кордоном — вихідцями з України, дбає про задоволення їх
національно-культурних і мовних потреб, надає їм допомогу згідно з
міжнародним правом.  

Важливими пріоритетами зовнішньої політики України є стратегія
європейської та євроатлантичної інтеграції. Ця стратегія базується на
усвідомленні українцями реального місця держави в системі міжнародних
відносин, є ключовим засобом втілення у життя фундаментальних
національних інтересів і вирішення завдань реформування економічної та
політичної системи. Сьогодні виникає потреба приведення українських
євроінтеграційних планів у відповідність з новими реаліями [29,C.68].

Україна сприймає розширення ЄС як просування на схід простору
стабільності, безпеки, демократії та поширення європейських цінностей і
норм соціально-економічного, суспільно-політичного, індивідуального
буття. Збільшення кількості держав-членів Євросоюзу до 25-ти не дає
підстав для перегляду стратегії європейської інтеграції України, проте
виникає потреба внесення до цієї стратегії уточнень і коректив.
Додатковим аргументом на користь доцільності такого кроку є
євроінтеграційний досвід «нових» членів ЄС [18,C.38].

Україна твердо і послідовно дотримується проголошеного курсу на
повноцінне приєднання до європейського інтеграційного процесу, включаючи
членство в ЄС, але вважає за доцільне скористатися своїм правом на
переосмислення характеру й на коригування формату своїх відносин з ЄС-25
порівняно з тими характером і форматом, які мали місце за існування
ЄС-15. Конкретні наслідки такого переосмислення покаже час. При цьому
про наміри з боку України застосувати різні підходи до «старих» і
«нових» [27,C.488] членів Євросоюзу не йдеться й не йтиметься.
Переконливим свідченням цієї позиції є згода української сторони щодо
поширення дії УПС (Угода про партнерство і співробітництво між
Європейськими Співтовариствами і Україною) на всіх «нових» членів
Європейського Союзу без будь-яких попередніх умов і винятків.

2. Чергове розширення ЄС збігається у часі з переходом до завершальної
стадії процесу його реформування, розпочатого на початку 90-х рр., після
ухвалення рішення щодо перетворення Європейських Співтовариств на
Європейський Союз. ЄС-25 не залишиться розширеною копією ЄС-15. У ході
функціонування оновленого Євросоюзу кількісні зміни мають призвести до
появи нової якості. ЄС у складі 25-ти країн змушений шукати принципово
інші форми й механізми існування, а відтак і нові схеми побудови
відносин із сусідніми країнами й регіонами.

Чергове збільшення кількості членів Європейського Союзу фактично є
початком «постінтеграційної» [17,C.17] доби, супроводжуваної внесенням
докорінних змін у логіку європейського об’єднання. Вступ до ЄС нових
країн-членів свідчить про розгортання європейської інтеграції, а
реформування Союзу знаменує поглиблення інтеграційного процесу в Європі,
продовження пошуку нового алгоритму співвідношення між спільними
європейськими інститутами та країнами-членами.

Ключовим елементом процесу реформування ЄС у тому вигляді, в якому він
існує зараз, є прийняття Європейської Конституції, а його сутність
значною мірою полягає у підвищенні рівня «керованості» [40] Союзу,
посиленні ступеня дієвості всіх європейських інституцій і структур.
Розв’язання внутрішніх проблем ЄС здатне позитивно вплинути на
активізацію східного напряму зовнішньої політики Євросоюзу.

3. За нинішніх умов і обставин вступ України до ЄС міг би призвести до
ситуації так званої «шокової терапії»[26], яка мала місце у низці
постсоціалістичних країн під час трансформаційних перетворень. З огляду
на це занепокоєння української сторони викликає не сам факт відсутності
України серед наступних кандидатів на вступ до ЄС, а відсутність від
останнього чіткої відповіді на питання про можливість вступу до єдиної
Європи.

На зміст очікуваного від Євросоюзу «сигналу» [34] у відповідь на
активізацію українських євроінтеграційних прагнень й їх концентрації
навколо питання про перспективи «єврочленства»[34] може вплинути
внутрішньополітична ситуація в Україні, зокрема прозорість чергових
президентських виборів. Проте потенційний вплив внутрішньополітичних
чинників на вирішення «європейської долі»[25] України не варто
переоцінювати. В який спосіб співпрацювати Україні з ЄС і бути чи не
бути їй членом Євросоюзу залежатиме насамперед від того, що
відбуватиметься у самій об’єднаній Європі. Велике значення матиме й те,
як складатимуться відносини України з впливовими регіональними та
глобальними акторами, тобто, з одного боку, з Росією, а з іншого — зі
Сполученими Штатами Америки [7].

4. У червні 2004 року виповнилося 10 років підписання Угоди про
партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами й
Україною. Ця Угода стала етапним явищем, помітною й принциповою віхою у
формуванні зовнішньополітичної доктрини України. Виконання більшості
положень УПС є актуальним завданням й досі.

Разом з тим відбулося певне переосмислення УПС європейською стороною.
Зміна акцентів у вимогах європейців до України порівняно з Угодою
особливо помітна у «Спільній стратегії ЄС щодо України»[24]. Центр уваги
у цьому документі виразно зміщено із суто економічних і правових питань
(як це має місце в УПС) на проблеми розвитку реальної демократії й
наближення до європейських стандартів в усіх сферах. Як одна з головних
цілей розглядається нагальна потреба не лише формального впровадження
(адаптації) європейських правових і демократичних норм, а й неодмінного
забезпечення їхньої практичної реалізації (імплементації) [22,C.16].
Доповнення адаптації імплементацією в усіх сферах двосторонньої
співпраці є ключовою вимогою Євросоюзу до української сторони.

На даний момент є підстави для констатації того, що в Україні й ЄС
існують різні підходи як до оцінки УПС, так і до моделей і шляхів
дальшого розвитку співпраці. Ключовою причиною розбіжностей, на яку вже
звернули увагу експерти, є те, що вимоги, висунуті в УПС перед кожною із
сторін, не мають часової регламентації виконання. Практично відсутні в
ній і критерії оцінки успішності виконання сторонами своїх зобов’язань.

Усвідомлення необхідності часткового перегляду змісту УПС та оновлення
формату відносин ЄС з Україною саме зараз — невипадкове. Порівняно із
ситуацією, що мала місце десять років тому, нині присутні щонайменше три
нові обставини, кожна з яких здатна вплинути на загальний перебіг подій,
кардинально змінивши його. Це, по-перше, збільшення кількісного складу
Євросоюзу до 25-ти членів із збереженням тенденції до прийому нових
країн принаймні у період до 2007 р. По-друге, це певне переосмислення
Києвом форм і методів реалізації своєї євроінтеграційної стратегії і
хронологічних рамок такої реалізації. Провідний мотив цього
переосмислення полягає у зосередженні зусиль не на здобутті формального
статусу країни-члена ЄС, а на перетворенні України на дійсно європейську
по суті державу: за основними економічними, соціальними, політичними,
правовими, гуманітарними показниками. По-третє, це перехід у стадію
практичних дій і поступового наповнення конкретним змістом європейської
концепції «нового сусідства» [48].

5. Відносини Євросоюзу з «країнами-сусідами» [50,C.206] перебувають
зараз у стадії вироблення нових підходів і моделей у руслі нової
Європейської політики сусідства (ЄПС), розробка якої вийшла на
конкретний рівень, наближаючись до остаточного завершення. На думку
європейців, ЄПС має стати відповіддю на нову ситуацію, що склалася на
континенті внаслідок розширення Європейського Союзу й переміщення його
кордонів на південь та схід. Ця політика повинна, крім того, підтримати
зусилля, спрямовані на досягнення цілей Європейської політики безпеки.

Україну європейці розглядають як «сусіда» [48], відносини з яким ще
потребують приведення у відповідність з новими реаліями.
Українсько-європейське «сусідство» нині ускладнене зростанням у частини
європейців елементів скептицизму в оцінці шансів Києва на членство в ЄС
у коротко- або середньостроковій перспективі. Наповнення терміна
«сусідня країна» [48] залишається неконкретизованим.

Однією з принципових особливостей ставлення ЄС до України є послідовне
небажання брати на себе хоча б частину можливих «інтеграційних ризиків»
[47,C.306]. Вважається, що Україна має самотужки впоратися із
завданнями, які стоять перед нею, виходячи з її євроінтеграційних
устремлінь. Коло практичних європейських інтересів щодо України, в
цілому, визначено. Це передусім контрольоване користування її транзитним
потенціалом, участь в експлуатації паливно-енергетичного комплексу,
використання АПК і сировинно-переробного сектору тощо. Україна
розглядається як один із засобів підвищення конкурентоспроможності
економіки ЄС (оптимізація транзитних маршрутів), своєрідний
«матеріальний» резерв (ресурси) [43,C.498], а також значний ринок збуту
товарів та послуг європейських виробників.

Перспектива зміни ставлення ЄС до України найближчим часом пов’язана
виключно із застосуванням до неї геополітичного критерію, який свого
часу зіграв вирішальну роль в ухваленні рішення щодо початку процесу
набуття членства в Євросоюзі країн Центральної Європи і Балтії.
Укладання протягом 1992-1994 рр. «європейських угод» [49,C.409] з
постсоціалістичними країнами цих регіонів було здійснено на підставі
саме такого критерію, поза реальною оцінкою наявності у цих країнах
належного рівня ринкових та демократичних перетворень і мало з боку ЄС
характер «авансу» [49,410].

6. У ситуації, що склалася, завданням «номер один» [40] для української
сторони слід вважати узгодження своїх поглядів з поглядами європейських
партнерів. Це узгодження необхідне як щодо розуміння головних завдань
двосторонньої співпраці на наступний період та інструментів їх
реалізації, так і щодо вірогідних термінів досягнення Україною
відповідності «Копенгагенським критеріям»[40].

Йдеться фактично про вибір однієї з трьох об’єктивно існуючих у нинішніх
конкретно-історичних умовах можливостей: приєднання України до ЄС з
оформленням статусу повноправного члена; відносини асоціації з певними
обмеженнями інтеграційних устремлінь української сторони; підписання
нового договору й встановлення двосторонніх відносин або у пропонованому
європейцями форматі «особливого сусідства»[38], або у форматі іншого
типу (можливо, «привілейованого», як це було між Європейськими
Співтовариствами та колишньою СФРЮ напередодні її розпаду) в рамках
концепції «Розширена Європа» [38].

Українській стороні доцільно було б спробувати виробити спільну з
Європою формулу, яка відбивала би сутність нинішнього етапу двосторонніх
відносин, а також висвітлювала перспективу їхнього розвитку. Така
формула повинна випливати з нової Європейської політики сусідства, в
рамках якої Євросоюз планує розвивати відносини з Україною, але
враховувати й те, що статус однієї з «країн-сусідів» [36,C.25] не
повністю відповідатиме реальним місцю і ролі України в
євроінтеграційному процесі.

Усвідомлення українцями власної «особливості» [36,C.27] у взаєминах з
об’єднаною Європою, окрім усього іншого, повинно ґрунтуватися й на таких
аргументах, як: безпрецедентна відмова від ядерної зброї; закриття
Чорнобильської АЕС; демократична передача влади внаслідок президентських
виборів тощо.

7. Україні не доцільно будувати політику щодо ЄС на основі визнання
реальності швидкого вступу. Не варто також йти шляхом впровадження в
суспільну свідомість комплексу «європейських очікувань» [32,C.37],
пропонувати програму інтеграції до ЄС як національну ідею. У такий
спосіб із зовнішньополітичної стратегії євроінтеграційні проекти можуть
перетворитися на один з чинників внутрішньої політики, а відтак і на
потенційне джерело політичних ризиків.

Замість інтеграції за «шоковим» [30,C.4] сценарієм слід запропонувати
«інтеграцію конструктивну» [30,C.4], сутність якої полягає у подальшому
розширенні й поглибленні співпраці з Європейським Союзом та його
членами, поетапному досягненні Україною та українським суспільством
європейського рівня життя.

8. Необхідними передумовами входження України до європейського
політичного, безпекового, економічного та правового простору виступають
поглиблення євроатлантичної інтеграції та завершення процесу вступу до
Світової організації торгівлі.

Виходячи з проголошеного Екс-Президентом України Л. Кучмою принципу
конструктивної інтеграції [16], трьома базовими завданнями, розв’язання
яких віддзеркалює специфіку євроінтеграційної стратегії України,
визначені такі:

реалізація стратегії випереджального розвитку, яка має забезпечити до
2015 року зростання ВВП у 2,3–2,4 разу та подолання на цій основі
розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами–членами
ЄС;

опанування інноваційної моделі з метою істотного підвищення
конкурентоспроможності економіки, утвердження України як
високотехнологічної держави;

цілеспрямоване забезпечення рівня та якості життєвих стандартів,
адекватних стандартам ЄС, подальше формування в Україні середнього
класу, що гарантує стабільність та демократизацію суспільства.

У двосторонніх відносинах Україна очікує від ЄС надання статусу держави
з ринковою економікою в контексті антидемпінгового законодавства, а
також впровадження преференцій у рамках Генеральної системи преференцій
ЄС, що знизило б імпортні тарифи на українські товари та дозволило б
вітчизняним підприємствам повною мірою скористатися перевагами, що надає
вступ до ЄС держав Центрально-Східноєвропейського регіону.

У ході першого після розширення ЄС самміту Україна – Євросоюз, що
відбувся у Гаазі 8 липня 2004 р., сторони погодилися, що Україна має
отримати статус країни з ринковою економікою, як тільки будуть виконані
необхідні умови. Відбувся також всебічний обмін думками щодо спільної
роботи над Планом дій в рамках Європейської політики сусідства, його
деталізацією та перспективною спрямованістю. Слід зазначити, що з деяких
принципових питань існують серйозні розбіжності. Так, Україна наполягає
на внесенні до документа спеціального положення про посилення відносин з
ЄС після виконання Плану дій. Євросоюз, погоджуючись з важливістю
подальшого розвитку відносин, про що свідчить спільна заява сторін за
результатами самміту, поки що не готовий внести зазначене положення до
Плану дій.

У ході переговорів наголошувалося на потребі спільної праці над
зміцненням стабільності та процвітання Європейського континенту,
необхідності уникати появи в Європі нових ліній розмежування. У цьому
зв’язку було підкреслено, що потребує розвитку конструктивний діалог з
візових питань. Як зазначалося у спільній заяві, Україна і ЄС погодилися
посилювати співпрацю у сфері управління ризиками, зокрема щодо угод про
процедури безпеки обміну класифікованою інформацією і про встановлення
рамок участі України в операціях ЄС з управління кризовими ситуаціями.

Системним ризиком подальшого зближення України з ЄС є не тільки
неготовність української економіки до успішної ринкової конкуренції, а й
незавершеність процесу внутрішньополітичної консолідації. Вступ до
Європейського Союзу як кінцева мета реалізації євроінтеграційної
стратегії може бути забезпечений лише за рахунок фундаментальних
внутрішніх перетворень.

Принципово важливим напрямом таких перетворень є послідовна
демократизація суспільства, забезпечення свободи слова та розбудова
громадянського суспільства. У цьому контексті поглиблення співпраці
України з ЄС після його розширення слід розглядати як визначальний
чинник вирішення зазначених завдань. Необхідно враховувати, що нині
формування системи відносин Євросоюз – європейське громадянське
суспільство є майже завершеним. Аналіз принципів і методів
функціонування цієї системи, перспектив її впровадження у вітчизняну
політичну практику вимагає від українських науковців визначення засад
діяльності організацій європейського громадянського суспільства,
розгляду застосованих і запропонованих на майбутнє інституціями ЄС
політико-правових механізмів їхньої участі в процесі прийняття рішень,
зокрема щодо європейської інтеграції, з’ясування ролі програм ЄС зі
сприяння розвиткові громадянського суспільства в європейських державах,
що залишаються поза межами ЄС. За умов посилення громадського інтересу в
Україні до міжнародних зв’язків, активнішого залучення громадян до
участі у розбудові загальноєвропейського громадянського суспільства має
розглядатися як неодмінна складова успішної євроінтеграційної стратегії
України. Важливим завданням у зазначеному контексті є також
встановлення, яких саме змін очікують українці від вступу нашої держави
до ЄС.

Відродження притаманних українському народу духовних цінностей,
подолання ідеологічних стереотипів, браку національної гідності,
комплексу меншовартості, самоствердження українців як європейської нації
через відтворення національної ідентичності обґрунтовано визнаються не
менш суттєвими, ніж темпи економічного зростання, чинниками входження до
демократичної спільноти європейських народів. Реалізація принципу
конструктивної інтеграції потребує активної державотворчої політики
також і в цих напрямах.

Не менш важливим чинником здійснення євроінтеграційної стратегії України
є збереження досягнутого рівня й подальше поглиблення співробітництва з
державами Центральної та Східної Європи [51,C.203]. Існують об’єктивні
передумови поглиблення інтеграційних процесів в
Центрально-Східноєвропейському регіоні за участю України. Близькість
культурної спадщини наших народів, історичних традицій та цивілізаційних
цінностей зумовлює можливість і необхідність їхнього подальшого
зближення. Українська мова є третьою за поширеністю мовою, якою
розмовляють в країнах ЄС – 25 (після турецької та російської): володіють
і розмовляють українською близько 2 млн громадян цих країн, передусім
нових членів Євросоюзу.

Держави “Вишеградської четвірки” [24]– Польща, Чехія, Словаччина й
Угорщина – і після вступу до Євросоюзу демонструють зацікавленість у
зміцненні співпраці з Україною та готовність до відстоювання її
інтересів у керівних органах ЄС. На останній зустрічі прем’єр-міністрів
чотирьох країн ухвалено заяву, якою було підтримано європейську
перспективу України і закликано зробити це Європейську комісію. Не
зважаючи на набуття державами “Вишеградської четвірки” членства в ЄС і
НАТО, учасники підтвердили намір щодо збереження цього угруповання та
розширення його ролі в європейських справах.

Внутрішня політика України сьогодні як ніколи заважає зовнішній і,
насамперед, на її найважливішому, – західному напрямку. Так само, як не
скорочується відстань між запевненнями з боку влади в дотриманні
демократичних норм, немає підстав сподіватись на виконання нею
міжнародних зобов’язань щодо здійснення реформ. Щирість намірів і
практична спроможність реалізувати європейський вибір наочно
спростовуються багаторічними зволіканнями із дотриманням обов’язків,
пов’язаних з членством в Раді Європи, фактичною відмовою від реалізації
реформаторських положень “Хартії про Особливе партнерство між Україною і
НАТО” [40], непослідовністю в реалізації Угоди про партнерство і
співробітництво з ЄС. Україна залишається умовно демократичною державою.
Динаміка в сфері дотримання політичних і громадянських прав і свобод
протягом декількох останніх років – скоріше негативна. У країні не
відбувається послідовного прямування від авторитаризму до консолідованої
демократії.

Головною проблемою зовнішньої політики України є те, що вона не може
запропонувати партнерам нічого нового в головному, – у здійсненні
демократичних перетворень в політиці та економіці. У цих умовах
дипломатичні зусилля не будуть мати вагомого результату. Вже зараз
очевидно, що нам доведеться коректувати власну стратегію інтеграції.
Зміни, що відбуваються в ЄС і його політиці розширення, практично ведуть
до зникнення інституту асоційованого членства. Спостерігається
недостатня наполегливість у реалізації Угоди про партнерство і
співробітництво та готовність використовувати можливості програми
сусідства. Розроблений в українському уряді проект Плану дій “Україна –
ЄС”[40], на жаль, не став, відповідно до європейської практики,
предметом широкого обговорення спеціалістів і громадськості.

Проте 2004 рік приніс в українську зовнішню політику і новий досвід,
більш чітке розуміння її слабостей і резервів. Це був період принципових
рішень для партнерів і швидкого вичерпання можливостей маневрування для
України. Наслідком цього стала більша певність у позиціях і більша
ясність щодо реального стану справ. Дорога в Європу одержала більш
детальну розмітку. Вона не стала довшою, але нам доведеться суворо
дотримуватися ще більш складних правил, що потребує
висококваліфікованого керманича.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ІМІДЖУ УКРІЇНИ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

3.1 Моделювання системи іміджу України в країнах Європейського Союзу

Об’єкт: Внутрішня модель розвитку України та напрямки її зовнішньої
політики. Співвідношення зовнішнього і внутрішнього іміджу України.

Предмет: Показати як імідж України сприяє цим взаємовідносинам. Імідж
буде впливати на відносини як такі, якщо імідж негативний, то країни з
якими Україна контактує будуть ставитись до неї з обережністю в усіх
галузях відносин.

Цілі дослідження: показати радикальні шляхи покращення іміджу України;
визначити шляхи зміни внутрішнього стану речей в Україні; заакцентувати
увагу на основних проблемах.

В дослідженні даної проблеми існує багато цілей, де —

Головні з них: в зовнішній політиці Україна повинна сприйняти поняття
„багатовекторності” [45] у розумінні, прийнятому у світі; підтримувати
відносини позаблокової держави з багатьма учасниками європейської
спільноти; держава повинна поступово сконцентрувати свою
„багатовекторність” на партнерство з Євросоюзом; ефективне
функціонування ринкової економіки і верховенство права.

Другорядні: цивільний демократичний контроль над військовою сферою;
прискорення економічних реформ і підвищення рівня життя населення;
утвердження демократичних засад в українському суспільстві.

Відмінність між цілями полягає у тому, що головні цілі спрямовані на
зовнішній аспект діяльності, а другорядні на вирішення внутрішніх
проблем. З часом ці цілі можуть змінитися або втілитись у життя, або
через певний період з’являться нові цілі.

Головна ціль дослідження – це послідовність і передбачуваність у
зовнішній і внутрішній політиці, що пов’язане з цілеспрямованим
лобіюванням і захистом економічних інтересів на міжнародній арені.

Завдання дослідження: показати негативні елементи іміджу України, з чим
вони пов’язані і до чого можуть призвести (такі як непродумані злочинно
— корумповані діяльності владних структур, довге розкриття певних
резонансних справ, які, можливо, є політичним замовчуваннями).[Дод.А];
показати реальні шляхи покращення іміджу України як внутрішнього, так і
зовнішнього.

З цілей дослідження випливають такі завдання: проведення послідовних
економічних реформ; захист прав і свободи громадянина; розв’язати
проблему безробіття; Україна повинна розумно і вигідно вибирати
стратегічних партнерів; Україна повинна мати загально прийняті у світі
демілітовані та демарковані кордони.

Вище перераховані аспекти є основними в побудові позитивного іміджу
України.

Моделювання системи:

Моделювання системи в цій роботі необхідне для того, щоб повністю
охопити всі питання, які стосуються іміджу України, деякі повністю і
деякі частково. Для того, щоб змоделювати систему мені потрібно
відшукати складові елементи об’єкту, який я розглядаю в своєму
дослідженні [42,C.45].

Якщо розглядати імідж України з точки зору системного аналізу, то його
можна поділити на внутрішній і зовнішній контексти. Призначення такої
системи визначити як ці 2 типи іміджу впливають на ставлення до України
країн ЄС. Спробуємо накреслити схему, яка можливо допоможе нам у
відшуканні шляхів покращення іміджу [Дод.Б].

Як бачимо, схема дала можливість повністю охопити питання, які пов’язані
з внутрішнім і зовнішнім іміджем України. Ми відшукали причини, які досі
не згадувалися. Цей підхід дозволив нам системно підійти до проблеми і
проаналізувати всі сторони іміджу України.

Я поділила причини, що створюють негативний імідж на внутрішні і
зовнішні та вказала наслідки, які з цього слідують.

Нестабільна політика уряду у питаннях зовнішньої і внутрішньої політики,
невиконання взятих на себе зобов’язань, корупція на найвищому рівні,
хворий інвестиційний клімат, низький загальний рівень життя та зменшення
соціальних програм, втручання держави в інформаційні процеси та тиск
влади на ЗМІ, що породжують скандали – все це призводить до погіршення
іміджу України [52].

Як ми і передбачали, системний підхід дав нам можливість розглянути
набагато більше причин і факторів, які ведуть до погіршення іміджу
України. Саме тому, вчені, які працюють над важливими дослідженнями
використовують системний аналіз.

Пошук розв’язків: Виходячи з результатів проведеного дослідження,
змоделювавши систему, можна виділити пріоритетні напрямки створення
позитивного іміджу України. Перша їх складова зорієнтована на вирішення
внутрішніх проблем, друга – на донесення про Україну, її потенціал,
здобутки і цінності.

Формування за кордоном позитивного образу України на основі використання
незаперечних позитивних явищ та процесів, що відбуваються в українському
суспільстві;

Вироблення єдиного комплексного підходу до провадження центральними та
місцевими органами виконавчої влади інформаційно-пропагандистської
діяльності, пов’язаної з підвищенням міжнародного іміджу нашої держави,
з урахуванням необхідності підтримання у свідомості української
громадськості важливості розуміння дій держави та її керівництва, що
спрямовані на забезпечення належного життєвого рівня українського
народу;

Проведення активної, послідовної, системної інформаційно-роз’яснювальної
роботи, зокрема створення сприятливих інформаційних можливостей для
подання об’єктивної інформації про Україну;

Сприяння розвиткові в Україні єдиного інформаційного простору та процесу
становлення в ній інформаційного суспільства, забезпечення його
відкритості;

Забезпечення всебічної інтеграції України у європейський та
євроатлантичний простір, у тому числі шляхом обміну інформацією з
країнами – членами Європейського союзу та поглиблення транскордонного
інформаційного співробітництва з новоприйнятими членами Європейського
Союзу; приведення законодавства у відповідність з європейськими
стандартами [21,C.56];

Пропагування та опушення інформації про здобутки української культури,
духовної цінності нашого народу; сприяння проведенню культурного обміну,
міжнародному туризму;

Проведення комплексної інформаційно-пропагандистської політики для
забезпечення і підтримання позитивного ділового та інвестиційного іміджу
України;

Забезпечення активності співпраці України із світовими та регіональними
міжнародними організаціями [52].

Серед факторів, що сприяють іміджу України за кордоном, можна визначити:

Високий рівень двосторонньої співпраці в політичній сфері;

Наявність активного торгівельно-економічного співробітництва, стійких
бізнес-інтересів;

Реалізація спільних економічних проектів;

Гуманітарна допомога;

Міжпарламентські зв’язки;

Регіональне співробітництво та побратимські зв’язки;

Прямі контакти між вищими навчальними закладами, науковими установами,
бізнес-структурами;

Створення асоціацій дружби, земляцтв, випускників українських ВНЗ;

Участь у миротворчих операціях;

Активна та систематична співпраця з українською діаспорою;

Проведення культурологічних акцій, участь у фестивалях, конкурсах,
спортивних змаганнях тощо [35].

Інформаційне лідерство та просування позитивного іміджу України посилює
ефект зовнішньої і внутрішньої політики держави, оскільки безпосередньо
має зв’язок зі стратегічними можливостями, що визначає її місце та
значущість у світовому рейтингу, а також сприяє забезпеченню та захисту
національних інтересів. Водночас важливо підкреслити, що
інформаційно-пропагандистські заходи, спрямовані на підвищення
міжнародного іміджу України, мають підкріплюватися реальними змінами на
краще в усіх сферах, як в економіці ,так і в політичному і суспільному
житті нашої країни [31,C.88].

Таким чином має покращитись внутрішній імідж України, що в свою чергу
відіб’ється на населенні держави і на світовій громадськості.
Ігнорування керівництвом даної проблеми може призвести до невиправданих
наслідків: Україна залишиться ізольованою державою з якою ніхто не стане
рахуватися. Кажуть, Україна повинна „очиститися” [22,C.17] і тоді її
імідж видужає дуже швидко.

На Заході є дуже багато людей, які б хотіли побачити квітучу Україну,
яка приєдналася до союзу Європейських держав. Але імідж не зміниться,
якщо не провести жорстокі політичні і юридичні заходи. Немає сенсу
обманювати Захід, стверджуючи, що причина поганого іміджу України
криється в західній пресі, яка „вороже ставиться до України” [10],[11].

Аналіз внутрішніх і зовнішніх обставин свідчить про те, що попереду в
Україні – тривалий перехідний період, протягом якого її імідж може
змінитися в кращу або гіршу сторону. Україна не може залишатися в
позаблоковому стані, а події, які відбуваються в середині країни не
можуть не обминути уваги світової громад кості. І якщо ми є патріотами,
то незалежно від того, який у нас політичний устрій, хто у нас при
владі, ми повинні турбуватись про те, щоб у світі про українців думали
добре. Тоді у нас влада буде змінюватися на краще, а не навпаки [8].

Важко сказати, що може статися через кілька років та байдужість нашого
народу може призвести до того, що може відбутися справжній відхід
України від декларованої зараз Європейської тенденції. Україна може
залишитися позаблоковою державою, а щоб цього не сталося треба йти до
вирішення усіх внутрішніх і зовнішніх проблем.

4.2 Оцінка іміджу України респондентами за допомогою методу

анкетування

Об’єкт: українська громадськість.

Предмет: ставлення респондентів щодо процесу трансформування іміджу в
очах європейської громадськості та політичних стратегій України.

Цілі та завдання дослідження: з’ясувати, які внутрішні і зовнішні
фактори на думку респондентів впливають на створення іміджу України і
яким він є на даний час; оцінити сприйняття респондентами зовнішньої
політики України та які напрямки зовнішньополітичної діяльності, на їх
думку, є найбільш пріоритетними для України.

Соціологічне опитування проводилося з 1 квітня по 1 червня 2005 року
серед громадян м. Рівне. Усього опитано 60 респондентів віком від 15
років і старше.

Метод отримання інформації: метод самозаповнення респондентами анкети
[Дод.В].

За результатами анкетування [Дод.Г] в опитуванні приймали участь школярі
(33%), студенти (50%) та викладачі (17%) [рис. Д.1]. Переважна частина
респондентів (68%) були жінки, тоді як 32% припало на чоловіків. [рис.
Д.2].Більшість опитуваних мають незакінчену вищу освіту (42%), чверть
(25%)- незакінчену середню, 18% респондентів мають вищу освіту і лише
10% мають середню освіту, і 5% спеціальну [рис. Д.3].

Дослідження показало, що 70% опитаних оцінюють своє ставлення до іміджу,
як позитивне, 27%- нейтрально і лише 3% — негативно[рис. Д.4]. Тішить
той факт опитувань, що немає респондентів, які б взагалі не цікавилися
політикою, інші опитані з різницею у систематичності: стежать за
головними подіями – 75%; постійно стежать за політичним життям – 22%;
інтерес до політичного життя проявляється дуже рідко у 3%(серед 2-х
школярів) [рис. Д.5]. . Це свідчить про те, що люди цікавляться
головними подіями, які відбуваються в Україні, але не вникають в суть
політичних подій.

Завдяки дослідженню було виявлено, що каталізатором, який вплинув на
інтерес до політичного життя країни стали суспільно-політичні події в
житті країни – 61%; на другому місці з великим відривом — ЗМІ -21%;
викладачі –8%, батьки – 7%; друзі та політичні партії, громадські
організації – не впливають на інтерес молоді до політичного життя, лише
1% [рис. Д.5].

Більшість опитаних впевнені у тому, що сьогодні модно бути українцем –
92%, і цьому сприяла “помаранчева революція” – 73%, а також перемога
Руслани Лижичко на Євробаченні – 13%; досягнення спортсменів – 3%,
зростання в економіці – 3%. Лише 8% — вважають, що “ні, не модно”, а
причина цього: “країна заробітчан” – 4%, трагедія на ЧАЕС – 3%,
корумпована влада – 0,5%, низький рівень свободи слова – 0,5% [рис.
Д.7]..

На думку опитаних Україна у світі уособлюється з ім’ям: Віктора Ющенко –
32%, братами Кличко – 23%, Русланою Лижичко –20%, Андрієм Шевченко –13%,
Яною Клочковою – 6%, Вєркою Сердючкою – 4%, Русланом Пономарьовим
–1%[рис. Д.8]. Не пов’язують із запропонованими іменами Леоніда
Кравчука, Леоніда Кучми. Серед респондентів були запропоновані свої
варіанти, наприклад було зазначено, що країни Ближньої Європи
уособлюють Україну з В.Ющенко, Німеччина – братами Кличко і В.Ющенко,
Іспанія, Італія і Португалія – вбачають в Україні дешеву робочу силу.

На запитання “яка сфера суспільного розвитку є більш занедбаною в
Україні” голоси респондентів розподілилися, посилюється тенденція
відмінності: найбільше опитуваних вважають соціальну сферу найбільш
занедбаною — 28%, що свідчить про невдоволення громадян соціальними
процесами в країні, низьким рівнем соціального обслуговування та
забезпечення, який є на сьогоднішній день. Цікавим є той факт, що 24%
респондентів виділили культурну сферу, мабуть це свідчить про
необхідність підвищення культурного рівня громадян України. Традиційно
занедбаною було виділено економічну сферу (13%), 10% вважають політичну
і 5% правову сфери [рис. Д.9].

Приємний є той факт, що респонденти замислювалася про напрямок
зовнішньої політики України. 51% опитаних вважають, що Україна у своїй
зовнішній політиці має взяти курс на найшвидшу інтеграцію в Європейський
союз, 28% Україна повинна дотримуватись власного шляху розвитку без
озирання на Захід чи Росію. 16% — не визначилося з позицією у цьому
питанні. Лише 5% курс на зближення з Росією та СНД вважають для України
оптимальною стратегією зовнішньої політики [рис. Д.10].

Згідно з результатами дослідження інтеграція України до ЄС, яка
проголошена ключовим зовнішньополітичним пріоритетом в урядовій
програмі 2003 року, підтримується 78% опитуваних, що свідчить про
готовність громадян до запровадження політичних і економічних
європейських стандартів. Частка голосів (15%) заявили проти
євроінтеграційних планів України і 7% опитаних підтримала думку про
посилення орієнтації в межах СНД [рис. Д.11].

Анкета засвідчила, що більша чверть опитаних (30%) вагаються з
відповіддю на запитання “Коли Україна стане членом ЄС”, мабуть це
викликано багатовекторність української зовнішньої політики, оскільки це
об’єктивний процес і свідома оцінка балансу побажань і можливостей
України. При забезпеченні стабільного економічного зростання значним
досягненням висловили 25% отримання Україною менше ніж за 10 років
статусу асоційованого члена ЄС. 23%- вважають припустимим вступ “лише
через 10-15 років”. Окремі політичні чинники, неузгодженість
нормативно-правової бази, а головне — різний рівень економічного
розвитку не дає підстав говорити про повну інтеграцію України до ЄС у
передбачуваному майбутньому для 17% респондентів. Лише по 2% припадає
на те, що її ніколи не приймуть до ЄС , або буде прийнята через 30-40
років. І жоден з респондентів не обрав варіант, що ніколи, тому що ми
самі відмовимось від цього прагнення[рис. Д.12].

На запитання “Для подальшого розвитку України потрібно” голоси
розподілилися таким чином: 45% респондентів вважають, що необхідна
послідовна внутрішня і зовнішня політика, вступ в СОТ (26%) відповідає
національним інтересам України. Видається привабливим для 12% опитуваних
входження до складу НАТО і 11% люстрація влади. 3% виступають за
заміну влади і 2%- за підвищення соціального забезпечення [рис. Д.13].

Більша частина опитуваних переконані в необхідності вступу України в
НАТО, проте відповіді розподілились наступним чином: 37% вважають
необхідним вступ в НАТО оскільки це ключовий елемент структури
європейської безпеки, і більшість членів ЄС є одночасно його членами.
47% переконані, що членство в НАТО може бути запропоноване Україні вже у
перший термін президентства Ющенка (5-10 років).16% скептично ставляться
до такого членства[рис. Д.14].

Переважна більшість респондентів виступають за вступ України в СОТ: 50%
— за вступ через декілька років, 43%- за вступ найближчим часом, адже
належність країни до СОТ вже є гарантією своїх інвестицій. 7% вважають
Україну неготовою до вступу навіть за 10 років, оскільки не будуть
внесені певні зміни у торговому режимі, який повинен відповідати режиму
СОТ та встановлені більш прозорі законодавчі норми, які й будуть
приваблювати інвесторів[рис. Д.15].

Переважно очікувані результати на запропоноване питання щодо оцінки
роботи нового уряду дали респонденти: 40% відмічають варіант “швидше
позитивно”, майже для чверті (28%) було важко відповісти на це питання,
мабуть тому, що був малий строк діяльності уряду. 23% переконані в
цілком позитивному баченні діяльність уряду за 100 днів і лише 9% —
оцінюють швидше негативно. Жоден з респондентів не вважає політику
нового уряду цілком негативною[рис. Д.16].

Дослідження показало, що на сьогоднішній день імідж України покращився з
приходом до влади нового президента і нового уряду, так 52% констатують,
що покращився зовнішній і внутрішній імідж Україні, 33% — переконані, що
покращився лише зовнішній імідж. 10% не можуть оцінити і 5% вважають, що
імідж залишається незмінним. Приємним є той факт, що новий лідер держави
та новообраний уряд не стали причиною для погіршення іміджу України як в
самій державі, так само негативно не відобразились на її зовнішньому
авторитеті [рис. Д.17].

На запитання “З чим би могла і повинна асоціюватися Україна” відповіді
респондентів повністю розбіглися, що вказує на особистісне бачення
головних чинників, які б підкреслили індивідуальність України. Держава
високого рівня освіти і науки-17%, природа — 16%, багата культура-13%,
держава, що сама забезпечує своїх громадян і їм не потрібно їхати на
заробітки-12%, сильна економіка-10%, самодостатність-8%, національна
злагода-7%, найгарніші жінки-7%, демократія-6%, талановиті студенти-3%,
традиції-1%, визначна роль жінки у керуванні державою-0% [рис. Д.18].

90% вважають, що ЗМІ впливають на імідж країни, тобто, можуть
відбуватися різноманітні події, але вони віддзеркалюватимуться у
суспільній свідомості лише так, як це подадуть ЗМІ. 5% припадає на
респондентів, які дали відповідь ні та 5%, де відповідали – деякою мірою
[рис. Д.19].

На запитання про наявність в країні інформації для зовнішнього і
внутрішнього використання респонденти відповіли: так(52%), ні(35%) та
інше 13%(які взагалі не зрозуміли запитання) [рис. Д.20]..

Результати дослідження показали, що сучасна молодь та люди дорослого
віку не є інертною, апатичною масою, і їй не байдужі процеси, що
відбуваються в країні. Дослідження показало, що більшість респондентів
є патріотами власної держави, сприймають її з усіма плюсами і мінусами,
вони впевнено і гордо зазначають, що Захід вже почав по інакшому
сприймати Україну, завдяки “помаранчевому бренду” [9], оскільки
український народ зміг виконати завдання, яке ставлять перед собою
багато країн, проте потерпають від невдачі. Респонденти підтримують
зовнішньополітичні орієнтири України і виступають за зміцнення
авторитету і ролі України у регіональній політиці в регіональних
економічних та політичних утвореннях.

4.3 Українська проблематика в європейській пресі

Об’єкт: преса країн Європейського союзу, зокрема Франції-“Le monde”,
Польщі – “Gazeta Wyborcza” та європейський кур’єр – ““Europeplusnet”.

Предмет: особливості та періодичність висвітлення подій, які
відбуваються в Україні.

Цілі та завдання дослідження:

Дослідити, які матеріали з української проблематики висвітлює західна
преса.

Оцінити тональність й активність висвітлення українських подій у
закордонній пресі.

Гіпотеза дослідження: З 2004 року події в Україні? все більше
привертають увагу європейської громадськості, які впливають на
формування зовнішнього іміджу України.?

На підставі попередньої аналітичної роботи я вибрала для вивчення три
Інтернет- видання:

Польщі (як нового члена ЄС з 2004р) — “Gazeta Wyborcza” одна з
найпопулярніших друкованих видань [11].

Франції (як першозасновника ЄС) — “Le Monde” [12]. Щоденна газета
публікує матеріали актуальних питань внутрішньої політики і міжнародних
відносин, економіки, фінансів, соціального життя, культури, релігії,
охорони здоров’я та спорту. Ціль газети — дати максимально широку
панораму сучасних подій.

Європейський кур’єр — “Europeplusnet” [10] видання, що висвітлює події в
Європі.

Визначивши канали, джерела інформації та вище зазначені періодичні
видання наступним етапом роботи буде формування сукупності повідомлень
вибраного джерела. Відповідно до поставленої гіпотези основним
обмежувачем тут виступають часові рамки інформаційного простору, зокрема
для спостереження і аналізу я визначила 2004 рік [19,C.33].

Визначивши емпіричні об’єкти можна розробити методику контент-аналізу
[20,C.45]. Методика припускає використання в дослідженні різних
категорій, які повинні знайти адекватне вираження у змісті досліджуваних
періодичних видань. Засобами вираження виступають наступні категорії:

Події в Україні (корупція, кримінал, вибори, економіка, екологічні
проблеми, які містять свої під категорії)

Зовнішній імідж України (держава, влада, люди, організації, миротворчі
організації, які в свою чергу теж містять ряд під категорій).

Сукупність категорій та під категорій утворює концептуальну схему
контент-аналізу, яка адаптована для зображення образу предмета,
присутнього в текстовій реальності.

Проаналізувавши західну пресу за 2004 рік дозволяє зробити певні
висновки. По-перше, уявлення про Україну є досить поверховими і
фрагментарними; загалом, матеріали негативно впливають на міжнародний
імідж України. По-друге, більшість критичних матеріалів віддзеркалює
болючі проблеми України і цілком відповідає дійсності. Незначна частина
повідомлень негативного характеру зумовлена суб’єктивними чинниками
(усталені стереотипи сприйняття України, власна позиція автора,
орієнтація на інтерес масового читача). По-третє, негативні матеріали
закордонної преси ґрунтуються на фактах ,і оцінках, запозичених у ЗМІ
України.

Польська преса виявилася найбільш насиченою інформацією про Україну,
яка своєчасно та об’єктивно висвітлювала події в країні. В першій
половині 2004 року у пресі активно обговорювалися події навколо
газопроводу Одеса-Броди, зокрема що місяця з’являлося по 5-7 статей на
цю тематику, критикувалась непослідовна політика української влади (2
статті), а також була одна стаття на тему “Рік Польщі в Україні” [11].
Польська преса проявляє постійний інтерес до зовнішньої політики
України. Критикує президента Л.Кучму за “щоденну” зміну
зовнішньополітичних орієнтирів та наголошує на бажанні Польщі
співпрацювати з Україною.

В другій половині 2004 року, зі стартом передвиборчої кампанії в
Україні, з’являються статі, що обговорюють внутрішньополітичну ситуацію
в країні (2 статті), зокрема обговорюється опозиція і критикується
влада, яка готова на все, щоб загородити дорогу кандидату в президенти
В.Ющенку. Найактуальнішою темою польських ЗМІ стали вибори президента в
Україні, яким присвячено 9 статей за цей період. Найбільше публікацій
присвячених фальсифікаціям та акціям протесту, в яких приймали участь
польські громадяни, містять номери за листопад та грудень, зокрема 11
статей.

З вказаних даних видно, що події, які стосуються внутрішнього і
зовнішнього іміджу України поляки оцінюють негативно ( позитиву — 7
пунктів, негативу – 12 пунктів).

Французька преса висвітлювала послідовно лише події пов’язані з
порушення під час виборів та їх наслідками. В першій половині 2004 була
лише одна публікація, що стосувалася зовнішньополітичних орієнтирів
України. В другій половині, починаючи з жовтня, преса порівняно активно
обговорює перебіг виборчого процесу (4 статті). Публікації з жовтня по
грудень містять найбільше інформації про Україну, зокрема про вибори і
їх результати (24 статті), 29 статей грудня висвітлюють
внутрішньополітичне становище після виборів президента, де найбільше
згадується лідер “помаранчевої революції ” В.Ющенко.

З вказаних даних видно, що події, які стосуються внутрішнього і
зовнішнього іміджу України французи оцінюють позитивно ( позитиву — 12
пунктів, негативу – 3 пунктів).

Європейська преса мало приділяла уваги подіям в Україні. Декілька статей
було приділено культурним подіям, зокрема перемоги України на
Євробаченні. В грудні з’явилося 2 статті присвячені Україні та виборам
президента. Така мала кількість статей про Україну напевно пояснюється
тим, що Україна не є членом Європейського Союзу.

З вказаних даних видно, що події, які стосуються внутрішнього і
зовнішнього іміджу України європейське видання оцінює позитивно (
позитиву — 4 пунктів, негативу – 0 пунктів).

Створений іноземними ЗМІ образ України є досить поверховим,
фрагментарним і переважно негативним.

Загалом можна сказати, що європейська преса до жовтня 2004 року мало
приділяла уваги подіям в Україні. Думка про Україну була не зовсім
сприятлива, адже серед факторів, які негативно впливають на зовнішній
імідж України, більш ніж достатньо. Найбільшою проблемою можна назвати
ототожнювання України з Росією, так само як чутки про українську мафію
та корупцію. Наступним негативним фактором є наші та російські
заробітчани за кордоном. Ми є тими, хто дозволяє використовувати нашу
державу як трамплін у Європу, і Європі, звісно, це не подобається [39].

Проте Україна, яка до цього часу в європейській пресі асоціювалася з
Чорнобилем, корупцією та криміналом, то з жовтня 2004 року вона буде
асоціюватися з “помаранчевою революцією” і її лідером Віктором Ющенко,
демократією та мирною нацією. Головне не формувати імідж, а змінити
ситуацію в країні, тільки тоді можна буде створювати реально позитивний
образ України закордоном.

Провівши системне, соціологічне дослідження та конвент-аналіз складових
внутрішнього і зовнішнього іміджу України гіпотеза дослідження
підтвердилась — 2004 рік був роком України в Україні і рік України в
усьому світі, завдяки визначним українським подіям.

Проте якими б не були результати соціологічного опитування та
інформаційні матеріали європейських друкованих видань, Україна ще раз
заявить про себе. Причому заявить не просто як про європейську державу,
а як про державу, в якій насправді існує те, що в Європі прийнято
називати громадянським суспільством.

ВИСНОВКИ

Комплексний аналіз складових іміджу України, оцінок респондентів та
матеріалів європейської преси дають можливість синтезувати імідж
України, який складається у європейської спільноти.

Іноземна преса створює загалом негативний образ України, сприймаючи її
як країну з високим рівнем корупції, тіньової економіки та свавіллям
чиновників. Серед негативних рис іміджу України відзначаються схильність
до політичних декларацій, не підкріплених практичними справами, і
невиконанням взятих на себе зобов’язань.

Україна має достатньо позитивних реалій, на яких би міг формуватися її
імідж. Проте імідж, який набула Україна в Європі і світі, потребує
ретельного і неупередженого перегляду. Ми велика європейська нація з
великою європейською культурою. Україна є найбільшою за територією
європейською країною, п’ятою за кількістю населення; має промисловий,
сільськогосподарський і військовий потенціал – все, щоб відігравати
провідну роль в європейських і світових справах. Якщо нас не переслідує
комплекс меншовартості, то ми повинні це визнати і про це говорити. На
жаль, європейська спільнота не знає іншої України – європейської держави
з багатими історичними і культурними традиціями, високим
науково-технологічним і освітнім потенціалом, працелюбством і гостинними
людьми. Недостатня присутність України в міжнародному інформаційному
просторі ускладнює просування позитивного іміджу нашої держави в світі.
Проте відзначається важливим вирішення внутрішніх проблем для формування
позитивного авторитету України.

Дослідження підтвердили помітний розрив між високим рівнем політичного
діалогу з європейськими партнерами і неадекватною економічною основою
зовнішньої політики України. Визначальним чинником створення позитивного
іміджу України є здатність її політичного керівництва чітко сформулювати
і реалізувати цілі, які б відповідали місцю держави у світових процесах
та її реальним можливостям. Активізація зовнішньої політичної діяльності
не дасть відчутного результату без прискорення економічних реформ,
підвищення рівня життя населення, утвердження дійсно демократичних засад
в українському суспільстві.

Рішучі дії оновленої влади по виводу України з кризи, покращенню
внутрішньої ситуації, створенню сприятливого інвестиційного клімату,
турбота про інтелектуальний потенціал суспільства дали б змогу покращити
імідж України, сформувати ставлення до неї як до надійного партнера,
країни, що має великі перспективи.

Важко сказати, що може статися через кілька років та байдужість нашого
народу може призвести до того, що може відбутися справжній відхід
України від декларованої зараз Європейської тенденції. Україна може
залишитися позаблоковою державою, а щоб цього не сталося треба йти до
вирішення усіх внутрішніх і зовнішніх проблем.

Українська помаранчева революція, крім усього іншого, кардинально
змінила сприйняття України та українців у світі. Та неприхована й щира
симпатія, з якою Європа й світ як на рівні органів державного
управління, державних діячів і політиків, так і на рівні ЗМІ й інших
інститутів громадянського суспільства поставилися до «помаранчевих» і
особисто до Віктора Ющенка, поширилася на всю країну. Є всі підстави
стверджувати, що Україна не просто істотно поліпшила свій зовнішній
імідж, а, по суті, вперше з моменту здобуття незалежності одержала його
в такому обсязі й у такому масштабі. Питання тепер полягає в тому, щоб з
максимальною користю для країни та її громадян використати той потенціал
і ту позитивну енергію, що їх покликали до життя події листопада-грудня
2004 року.

Основні завдання, які стоять нині перед Україною — це завершення
переговорів з ЄС щодо надання ним Україні статусу країни з ринковою
економікою, вступ до СОТ, асоційоване членство в Союзі та, нарешті,
приєднання до Європейського Союзу як повноправного й повноцінного його
члена, що дасть можливість повністю визначити імідж України в країнах ЄС
як країни європейського зразка з цілком позитивним авторитетом.

Треба також відзначити, що імідж будь-якої держави – багатофакторний
феномен, тому для формування та забезпечення позитивного іміджу України
потрібні поєднання економічного зростання, соціально-політичної
стабільності, забезпечення обороноздатності країни та розвиток
демократичних засад в управлінні державою. Однією з найважливіших
передумов забезпечення позитивного іміджу України є здійснення
системної, узгодженої і послідовної роботи всіх органів влади.

Державна іміджеві політика має забезпечити узгоджені дії органів
державної влади та громадських організацій на цьому напрямі на основі
використання економічного, інтелектуального та культурного потенціалу
українського суспільства. Всередині країни ця політика має
спрямовуватися на висвітлення фактичних здобутків і позитивних зрушень,
підтримувати впевненість населення у її незмінній меті – забезпечувати
своїм громадянам належний рівень життя. Забезпечення позитивного іміджу
Україна має стати загальнонаціональною ідеєю, яка б згуртовувала навколо
себе багатоетнічне українське суспільство.

Перейшовши на вищій рівень свого соціально-економічного розвитку,
Україна має усвідомити, що перед нею тепер стоять нові виклики. ЇЇ
подальший розвиток у глобалізованому світі прямим чином залежить від
того, чи зможемо ми побудувати свій імідж як серйозного партнера, від
того, чи здатні ми захистити свої інтереси як держави. Це стосується
всього спектру зовнішньої політики, але найбільший вплив на нас справить
наше вміння побудувати рівноправні стосунки саме з нашими сусідами. В
наших спільних інтересах — намагатися досягти у цьому найбільшого і
взаємовигідного успіху.

Формування позитивного зовнішнього іміджу України – це важливе завдання
загально-національного масштабу. Воно потребує спільних цілеспрямованих
і послідовних дій офіційної влади й позиції, державних органів і
громадських організацій, бізнесових структур і ЗМІ, мільйонів громадян
України і численної української діаспори за кордоном [15,C.106].

Отже, для покращення іміджу України в країнах Європейського Союзу
необхідно:

Реформувати економіку: Основними орієнтирами є створення нових робочих
місць, зростання реальних доходів і платоспроможного попиту населення,
відновлення позицій вітчизняного виробника на внутрішньому ринку,
залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій у реальний сектор економіки,
зниження енергоємності ВВП, нарощування економічного потенціалу шляхом
підтримки перспективних галузей, скорочення питомої ваги сировини
(напівфабрикатів) у структурі експорту, посилення позицій України на
міжнародних ринках, диверсифікація джерел постачання енергоносіїв,
зменшення обсягів зовнішньої заборгованості, відновлення
кредитоспроможності України, зменшення державного втручання в діяльність
суб’єктів господарювання. Треба створити в Україні привабливий
інвестиційний клімат, спростити систему оподаткування, забезпечити
прозорість прийняття державних рішень (насамперед, стосовно приватизації
і надання кредитів під гарантії Уряду), забезпечити реальне право
приватної власності на землю.

Адміністративна реформа: Скорочення чисельності державних структур і
числа державних службовців не повинно бути її головною метою. Головними
цілями цієї реформи мають стати: (а)підвищення ефективності дій влади
відповідно до завдань, що стоять перед державою на нинішньому етапі;
(б)забезпечення прозорості прийняття рішень і персоніфікованої
відповідальності за їх реалізацію; (в) ліквідація глибинних причин
хабарництва там корупції; (г) підвищення престижу державної служби.
Серед основних завдань – раціональний розподіл функцій між органами
влади, ліквідація надмірних структур; створення дієвих “зворотніх
зв’язків” [16,C.114] контролю з боку ЗМІ та громадськості; чіткий
розподіл повноважень і відповідальності між державними органами усіх
гілок влади і на усіх її рівнях (центральному, регіональному,
місцевому). Перерозподіл функцій державних органів має супроводжуватись
відповідним перерозподілом ресурсного забезпечення їх діяльності.

Правова реформа: треба закріпити в законодавстві зрозумілі і стабільні
“правила гри” на економічному та політичному просторах, які стимулюють
ініціативу і дають можливість задіяти інтелектуальний потенціал
суспільства. Національне законодавство треба зближувати до стандартів
Європейського Союзу. Економічні, політичні та інші права і свободи,
задекларовані в Конституції України, мають бути наповнені реальним
змістом. Створення надійних правових бар’єрів перед свавіллям чиновників
забезпечить успіх адміністративної та економічної реформ.

Реформувати соціальну сферу: Держава має довести, що її турбота про
громадян, їх права і свободи втілюються в життя. Пересічні громадяни не
сприймають таких понять, як дефіцит бюджету, ВВП, обсяги виробництва,
соціальні гарантії. Уряду треба назвати реальні строки погашення
заборгованості по зарплаті, пенсіях і вчасно розраховуватись з людьми.
Треба визначити мінімально необхідні і досяжні рівні медичного
забезпечення житлом – гарантувати їх дотримання. Водночас, потрібно
визначити досяжні стратегічні орієнтири в зрозумілих для населення
термінах (а не у відсотках ВВП, темпів інфляції, дефіциту бюджету).
Рівень житлового населення має постійно зростати і поступово наближатися
до європейських стандартів.

Підвищити ефективність зовнішніх стосунків: Україні потрібна нова
зовнішньополітична доктрина, в якій були б визначені пріоритети,
стратегія і тактика реалізації зовнішньополітичного курсу держави в
нових умовах. Курс на європейську інтеграцію має бути підкріплений
потужною інформаційною кампанією в ЗМІ. Необхідно сприяти розвитку
економічних контактів регіонів України з іноземними партнерами, маючи за
мету поступову децентралізацію зовнішніх економічних зв’язків. Під
егідою МЗС доцільно утворити Раду міжрегіонального співробітництва, до
якої увійшли б керівники облдержадміністрацій, відповідальних міністрів
і відомств. У МЗС також доцільно утворити окреме управління з
міжрегіонального співробітництва. Треба провести своєрідну
інвентаризацію участі України в міжнародних організаціях і визначити
пріоритети використання обмежених ресурсів. Доцільно продовжувати пошук
шляхів скорочення ставок внесків України в бюджети міжнародних
організацій. Треба підвищити ефективність захисту прав громадян за
межами України, оперативно реагувати на кризові ситуації. Доцільно
запровадити організований набір громадян для роботи за кордоном ( згідно
з визначеними квотами), вдосконалити національну систему підготовки та
атестації моряків, інших фахівців відповідно до міжнародних норм.
Необхідно нарощувати миротворчий потенціал України, віддавати перевагу
участі в пошуково-рятувальних операціях, наданню гуманітарної допомоги,
ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, тобто “неконфліктних”
операціях, що формують позитивний імідж України.

Більш активному просуванню іміджу України в світовий інформаційний
простір буде сприяти впровадження наступних заходів:

Створення, за підтримки держави, потужного неурядового Фонду, який би
сприяв формуванню позитивного іміджу країни;

Утворення у складі МЗС групи експертів з PR- технологій для проведення
моніторингу зовнішньої політичної та економічної діяльності державних
органів з точки зору іміджевого ефекту, підготовки пропозицій щодо
координації дій владних структур у просуванні позитивного іміджу
України, розробки заходів щодо усунення негативних чинників, що
впливають на авторитет держави;

Організація системи професійної підготовки з PR-технологій для державних
службовців, які представляють Україну за кордоном.

Створення інформаційних центрів при посольствах України із залученням
іноземних фахівців, пошук джерел спонсорського фінансування їх
діяльності.

Організація каналу супутникового телебачення для трансляції на зарубіжні
країни; розповсюдження державних офіційних видань за кордоном

Поглиблення співпраці із світовими ЗМІ, підготовки спільних програм
(телемостів, ток-шоу); запровадження під егідою МЗС України цільової
програми “Світові зірки України” (створення WEB-сторінок, закордонні
поїздки відомих у світі українців, поширення матеріалів через ЗМІ тощо)

Залучення громадських організацій, незалежних експертів до обговорення
проблем формування іміджу України, підготовки і проведення окремих
заходів.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Адміністративна реформа в Україні: чи вдасться розірвати замкнене коло?
Аналітична доповідь Українського центру економічних і політичних
досліджень. – Національна безпека і оборона, 2000, №5, с.16.

Актуальная геополитическая ситуация и интересы Украины // Тижневий
інформаційно-аналітичний огляд.-2000.-№21

Бараниця Н.М. Аналіз становища країни //Контракти HYPERLINK
«http://www.kontrakty.com.ua/» www.kontrakty.com.ua/

Бжезинський Зб. Україна має стати європейською державою // Сучасність. —
1991.-№9

Бойко О. П’ять днів які дивували світ // Трибуна.-2001.-№5.- ст..12-14

Брифінг з питань ЄС для українських регіональних журналістів
http://www.upp.org.ua/analytic_detail.php?analytic_id=44

Верховна Рада-Кабінет Міністрів: півтора роки впертого протистояння.
-Україна і світ сьогодні,2 жовтня 2004.

Вознюк О.Р. Міжнародний авторитет //Людина і політика HYPERLINK
«http://www.lp-ua.info» www.lp-ua.info

Володимир Полохало “Помаранчева революція прорвала ізоляцію в світі”
www.politdumka.kiev.ua HYPERLINK «http://www.politdumka.kiev.ua/»

Газета “Europeplusnet” HYPERLINK «http://www.europeplusnet.info/»
http://www.europeplusnet.info/

Газета “Gazeta Wyborcza” www. serwisy.gazeta.pl/wyborcza

Газета “Le Monde” HYPERLINK «http://www.lemonde.fr/»
http://www.lemonde.fr/

Гальчинський А.С. Час національного пробудження. Публіцистичне есе.
–К.:НІСД, 2004

Губернський Л. На чому ґрунтується міжнародний авторитет //Політика і
час.-2002.-№4.

Дергачов О. Міжнародне становище України // Політична думка. — 2000.-№2.

Державна програма забезпечення позитивного іміджу України на 2003-2006
роки. Ухвалена Кабінетом Міністрів України 15 жовтня 2003 року.

Драч М. Франція головує у ЄС: перспективи для України. //Українське
слово, 12 липня 2000.

Зовнішня політика України: позиції та оцінки громадян // Національна
безпека і оборона. – 2002. -№2.

Иванов В.Ф Контент-анализ документов // Военный весник.-1991.-№10.

Иванов В.Ф. Контент-анализ.-К., 1994.

Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: історична
ретроспектива та сучасний стан. –К.,1997

Іноземцева О. Технології позитивного іміджу // Урядовий Кур’єр.-2002-№9.

Кравченко О. Створення іміджу України – наша спільна справа // Галицькі
Контракти.-2000.-№36.

Крамаренко О.І Україна і світ HYPERLINK
«http://www.ea-ua.info/main» http://www.ea-ua.info/main .

Крістіан Бек Україна між Росією та Заходом HYPERLINK
«http://www.uceps.org» www.uceps.org

Литвиненко О., Паламарчук В. Політичний цикл 2002-2006 рр.: ключові
питання і суперечності http://www.niss.gov.ua/

Луговий В.І., Князєв В.М. Збірник наукових праць Української Академії
державного управління при Президентові України -К.: Вид-во УАДУ,
2001.-Вип.1.

Мадіссон В.В. Сучасна українська геополітика. –К.,2003.

Макаренко Є. Політичні стратегії інформаційного суспільства: специфіка
національних моделей //Актуальні проблеми міжнародних
відносин.-2000.-№22.-Частина І.

Мартинов А. Україна в міжнародних відносинах…//Україна.-2003.-№1.

Міжнародний імідж України: міфи і реалії. Аналітична доповідь УЦЕПД. –
Центр Разумкова, 2000. Київ, 2001.

Мостовая Ю. Герхард Шредер- Украина: все в твоих руках // ЗН.-2000.

Недопитанський М. Імідж країни – це дуже серйозно // Віче.-2002.-Т 2

О.С. Власюк Проблеми та перспективи співробітництва України
www.niisp.gov.ua

Остапа С.Формування позитивного іміджу. Українська Всесвітня
координаційна рада. Вісник за травень 2002. –http://www.news.ce.lviv.ua

Павлов О. Нейтралітет у зовнішній політиці України: теорія і практика //
Підтекст.-1998.-№21

Паняк І.О. Звернення HYPERLINK
«http://www.uvkr.com.ua/ua/visnyk/visnyk2005/january2005/zvernennya_Pany
ak.html» http://www.uvkr.com.ua/ua/visnyk/visnyk2005/january2005

Плахотник І.М. Міжнародніі партнери України // Журнал Ї
http://www.ji-magazine.lviv.ua/ji-junior/N32-1

Приступенко Т. Проросійський імідж України у світі – що з ним робити?
HYPERLINK
«http://prima.franko.lviv.ua/personal/mdlviv/visnyk/18/imidzh.html»

Имидж

Результати дослідження про стан процесу інтеграції України HYPERLINK
«http://www.icps.com.ua/doc/public_opinion_survey_ukr.pdf»
www.icps.com.ua/doc/public_opinion_survey_ukr.pdf

Савченко О. Ми хочемо жити в країні з позитивним політичним іміджем
//Визвольний шлях.-2001.-№2.

Спіцнадель В.Н. Основи системного аналізу С-П.2000

Статистичний щорічник України за 2000 рік. Державний комітет статистики
України. – Київ, 2001

Сторінка Г. Удовенка Внутрішня політика України : принципи формування
та проблеми реалізації HYPERLINK
«http://www.geocities.com/hennadiy_udovenko/news/20040223.html»
http://www.geocities.com/hennadiy_udovenko/news/20040223.html

Тарасюк Б. Негативний імідж України спричинений внутрішньополітичними
негараздами HYPERLINK «http://nru.org.ua/print/?id=13&t=interview»
http://nru.org.ua/print/?id=13&t=interview ”

Тихомирова Є.Б. Зв’язки з громадськістю. Навчальний посібник. -К.:НМЦВО,
2001

Україна – 2004: підсумки року: інформаційно-аналітичний огляд. –К.:
інститут політики. –2004

Україна — Публікації Зовнішня політика України HYPERLINK
«http://ukraineinfo.gov.ua/syria/ua/publication»
http://ukraineinfo.gov.ua/syria/ua/publication

Україна дипломатична. – Науковий щорічник. –К.,2004

Україна і світ: Проблеми та перспективи міжнародних відносин. –К.,2003

Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки — 2004 /За ред. А.С.
Гальчинського. — К.: НІСД,2004.

Український інститут соціальних досліджень HYPERLINK
«http://www.uisr.org.ua» http://www.uisr.org.ua

Український монітор www.irf.kiev.ua/ua/programs/cs/eu

Центр “Соціальний моніторинг” HYPERLINK «http://www.smc.org.ua»
http://www.smc.org.ua

Центр медіа реформ http://www1.mediareform.com.ua

Д О Д А Т К И Додаток А

Фактори впливу на імідж України

І ІІ
ІІІ ІV

Політичні

І . Зовнішні:

1.Невиконання взятих на себе зобов’язань.

2. Корупція на найвищому рівні

3. Втручання держави в діяльність ЗМІ

4. Не впровадження в життя прийнятих законів.

5. Створення „видимості” демократичної держави.

ІІ. Внутрішні:

1. Злочинна діяльність окремих посадових осіб.

2. Підтасовка законів під окремі політичні угрупування.

3. Корупція державних структур

4. Вплив правоохоронних органiв на внутрiшньополiтич-не життя країни

5. Непрозора кадрова політика Економічні

І . Зовнішні:

1. Крадіжки великих сум грошей посадовими особами

2. Невміння залучати довгострокові інвестиції в економіку.

3. Хворий інвестиційний клімат.

4. Повний контроль окремих політичних угрупувань над судовими
інстанціями.

5. Низька конкурентоспроможність продукції

ІІ. Внутрішні:

1. Непослідовне проведення реформ

2. Простой підприємств та доведення до банкруцтва великих рентабельних
підприємств.

3. Низька заробітна плата, що породжує низький рівень життя.

4. Неефективне державне регулювання

5.Недосконала структура виробничої сфери

6. Слабка банківська система Соціальні

І . Внутрішні:

1. Низький загальний рівень життя населення (жебрацький стан багатьох
верств населення)

2. Зменшення фінансування соціальних програм

3. Низькі пенсії та соціальні допомоги.

4. Платна медицина і освіта є недоступними широким верствам населення

5. Низький рівень безпеки праці

6. Стан охорони здоров’я не відповідає міжнародним стандартам

7. Зростання безробіття

8. Прихована дискримінація жінок на ринку праці Культурні

І . Зовнішні і внутрішні:

1. Втручання держави в інформаційні процеси та тиск влади на ЗМІ

2. Зникнення відомих журналістів

3. Рішення та висновки, які приймають міжнародні організації не
впливають на відношення до журналістів.

Додаток Б

Схема іміджу України

Фактори Складові іміджу
Наслідки

Безробіття

Загальне зубожіння нації

Недовіра народу владним структурам

Порушення свободи слова

У

К

Р

А

Ї

Н

А

Зацікавленість світової громадськості проблемою свободи слова в Україні.

Додаток В

АНКЕТА

Соціологічне опитування громадян України щодо їхнього ставлення до
іміджу України, її внутрішньої та зовнішньої політики.

1.Ви:

школяр

студент

викладач

2.Стать:

Жіноча

Чоловіча

3.Освіта:

Середня

Незакінчена середня

Вища

Незакінчена вища

Спеціальна

4.Ваше ставлення до іміджу:

Позитивне

Негативне

Нейтральне

5.Якою мірою Ви цікавитесь подіями, що відбуваються в Україні:

Постійно стежите за політичним життям

Інтерес до політичного життя проявляється дуже рідко

Стежите лише за головними подіями

Взагалі не цікавитесь політикою

6.Хто або що вплинуло на ваш інтерес до політичного життя країни:

Батьки

Друзі

Викладачі

ЗМІ

Суспільно-політичні події в житті країни

Політичні партії, громадські організації

7. Як ви думаєте чи модно сьогодні бути українцем, що цьому сприяло:

Так:

Помаранчева революція

Досягнення спортсменів

Перемога на Євробаченні

Зростання в економіці

свій варіант

Ні:

Корумпована влада

Трагедія на ЧАЕС

“країна заробітчан”

низький рівень свободи слова

свій варіант

8.З чим ім’ям, на вашу думку, уособлюється Україна в Європі:

( можливо декілька варіантів)

Братів Кличко

Андрієм Шевченко

Русланою Лижичко

Яною Клочковою

Русланом Пономарьовим

Леонідом Кучмою

Леонідом Кравчуком

Вєркою Сердючкою

Віктором Ющенко

свій варіант

9.Яка сфера суспільного розвитку є найбільш занедбаною в Україні:

Політична

Соціальна

Економічна

Військова

Культурна

Правова

10.Якого напрямку зовнішньої політики має дотримуватись Україна:

Власний шлях розвитку без озирання на Захід чи Росію

Курс на зближення з Росією та країнами СНД

Курс на найшвидшу інтеграцію в Європейський Союз

Не визначився (лася)

11.Чи підтримуєте ви курс України на європейську інтеграцію:

Так, підтримую

Ні, не підтримую

Необхідна більша інтеграція в межах СНД

12.Коли Україна набуде асоційованого статусу в ЄС?

Менше ніж за 10 років

Вагаюсь із відповіддю

Через 10- 15 років

Нескоро

Ніколи, бо Україну до ЄС не приймуть

Ніколи, бо ми самі відмовимося від цього прагнення

Інше

13.Для подальшого розвитку України потрібно:

Вступ до Світової організації торгівлі

Просування України до членства в НАТО

Послідовна внутрішня і зовнішня політика

Люстрація влади

Зміна влади

свій варіант

14. Чи повинна Україна вступити в НАТО:

Так

Через 5-10 років

Ніколи

15.Як ви вважаєте чи приймуть Україну в СОТ:

Так, Україна вступить найближчим часом

Ні, Україна не буде готова, навіть через 10 років

Вступить лише через декілька років

16.Як Ви оцінюєте роботу нового Уряду:

Цілком позитивно

Швидше позитивно

Важко оцінити

Швидше негативно

Цілком негативно

17. Як ви вважаєте, чи змінився імідж України з приходом до влади нового
президента і нового уряду:

Так, істотно покращився зовнішній і внутрішній імідж

Покращився лише зовнішній імідж

Покращився лише внутрішній імідж

Ні, не відбулось істотних змін

Швидше імідж погіршився

Важко оцінити

18. З чим би могла і повинна асоціюватися Україна:

( можливо декілька варіантів)

Національна злагода

Визначна роль жінки у керуванні державою

Багата культура

Талановиті студенти

Самодостатність

Держава, що сама забезпечує своїх громадян і їм не потрібно їхати на
заробітки

Найгарніші жінки

Релігійна толерантність

Традиції

Держава високого рівня освіти і науки

Сильна економіка

Демократія

Природа

Свій варіант

19. Чи впливають ЗМІ на імідж країни?

Так

Ні

Інше

20. Чи може бути в країні інформація для “зовнішнього” і “внутрішнього”
користування?

Так

Ні

Інше

Додаток Г

Результати анкетування

№ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

1 20 30% 30 50% 10 17%

2 41 68% 19 32%

3 6 10% 15 25% 11 18% 25 42% 3 5%

4 42 70% 2 3% 16 27%

5 13 22% 2 3% 45 75% 0 0%

6 5 7% 1 1% 6 8% 16 21% 46 61% 1 1%

7 Так 55 92% Ні 5 8%

8 36 23% 20 13% 31 20% 9 6% 2 1% 0 0% 0 0% 6 4% 50 32% 1 1%

9 10 10% 28 28% 20 20% 13 13% 24 24% 5 5%

10 17 28% 3 5% 31 51% 10 16%

11 47 48% 9 15% 4 7%

12 15 25% 18 30% 14 23% 10 17% 1 2% 0 0% 1 2%

13 23 26% 11 12% 40 45% 10 11% 2 2% 3 3%

14 22 37% 28 47% 9 16%

15 26 43% 4 7% 29 50%

16 14 23% 24 40% 17 28% 5 9% 0 0%

17 31 52% 20 33% 0 0% 3 5% 0 0% 6 10%

18 10 7% 0 0% 19 13% 4 3% 12 8% 17 12% 10 7% 2 1% 23 17% 14 10% 8 6% 22
16%

19 54 90% 3 5% 3 5%

20 31 52% 21 35% 8 13%

Додаток Д

рис. Д 1
рис. Д2

рис. Д.3
рис. Д.4

рис. Д. 5
рис. Д.6

рис. Д.7

рис. Д.8

рис. Д.9 рис. Д.10

рис. Д.15 рис. Д.16

рис. Д.17

рис. Д.18

рис. Д.19 рис. Д.20

Додаток Е

1

події в Україні

корупція 1.1

екологічні проблеми

кримінал 1.2
економіка 1.4 (Чорнобиль)1.5

вибори 1.3

фальсифікації 1.3.1 акції
протесту 1.3.2

рис. Е.1

2

зовнішній імідж Украни миротворчі

держава 2.1
організації 2.5

влада 2.2 люди 2.3
організації 2.4

президент, Верховна за кордоном в Україні 2.3.2

уряд 2.2.1 рада 2.2.2 2.3.1

митці спортсмени проституція заробітчани рекетири

2.3.1.1 2.3.1.2 2.3.1.3
2.3.1.4 2.3.1.5

рис. Е.2

Додаток К

КОДУВАЛЬНИЙ ЛИСТ

+ позитив іміджу — негатив іміджу

1.3

1.3.2

2.1

2.2.2

2.3

2.3.2

2.3.1.1

2.3.1.2

2.4

2.5 1.1

1.2

1.3.1

1.4

1.5

2.2

2.2.1

2.3.1

2.3.1.3

2.3.1.4

2.3.1.5

Додаток Л

ОГЛЯД ПРЕСИ

Місяці 2004 року “Gazeta Wyborcza” “Le Monde” “Europeplusnet”

Січень 1.4

Лютий 1.4

Березень 2.1

Квітень 1.4 2.1

Травень 2.2, 1.4

2.3.1.1

Червнь 2.4

2.4

Липень 2.3, 1.2, 2.2.1

Серпень

1.2

Вересень 2.2

Жовтень 2.2.1, 2.4, 1.4 2.1, 1.3.2, 2.5

Листопад 2.2, 1.3 1.3, 2.2.2, 1.3.2

Грудень 1.3.2, 2.1, 1.2 1.3, 2.1, 1.4, 1.3.1, 1.3.2, 2.4, 2.5
2.1, 1.3

Додаток М

PAGE

PAGE 75

ІV

ІІІ

ІІ

І

ЗОВНІШНІЙ ІМІДЖ

ІV

ІІ

І

ВНУТРІШНІЙ ІМІДЖ

Похожие записи