Курсова робота з міжнародних відносин
Формування дипломатичної служби незалежної України
Вступ
З проголошенням незалежності України були проведені кардинальні
структурні зміни в українському суспільстві. У процесі упорядкування
урядової структури одне з найважливіших місць зайняла розбудова
дипломатичної служби України, оскільки важливим чинником забезпечення
державного суверенітету постає зовнішньополітична діяльність.
Нові історичні реалії, міжнародне визнання України як суверенної та
незалежної держави спонукало спрямувати основні зусилля на прискорення
входження країни до світового співтовариства й пошуки власного місця
серед рівноправних суб’єктів міжнародних відносин.
Актуальність теми пов’язана, перш за все, із виключною важливістю
ставлення зовнішньополітичного відомства України, яке в першу чергу
покликання забезпечувати практичну реалізацію зовнішньої політики,
представляти і захищати інтереси держави у сфері міжнародних відносин, а
також її юридичних осіб і громадян за кордоном.
З іншого боку, вона полягає в недостатньому опрацюванні матеріалів з
даної проблематики на науковому рівні, оскільки поки що закритий доступ
до значної кількості архівного матеріалу державних установ України, які
пов’язані з діяльністю дипломатичної служби.
Об’єктом дослідження є весь комплекс станів і закономірностей, що
вплинули на формування дипломатичної служби незалежної України.
Предметом нашого дослідження є особливості становлення дипломатичної
служби суверенної України як одного з найважливіших органів виконавчої
гілки влади.
Хронологічні ранки дипломної роботи охоплюють період з 1991 по 2004роки,
тобто з часу проголошення незалежності України до сьогодення.
Метою нашого дослідження є на основі вивчених джерел і наукової
літератури дати аналіз становлення дипломатичної служби, на яку
покладена щоденна реалізація зовнішньополітичної діяльності суверенної
України.
Враховуючи складність та багатоплановість даної проблеми, автор
передбачає вирішення наступних завдань:
дати характеристику джерельної бази проблеми;
розкрити стан наукової розробки даної теми;
охарактеризувати основні напрямки зовнішньополітичного курсу незалежної
України;
дослідити формування структури дипломатичної служби та методи її роботи;
проаналізувати нові явища у діяльності Міністерства закордонних справ
України;
висвітлити роль кадрової системи для ефективної роботи дипломатичної
служби.
Методичною основою дослідження є принцип історизму та об’єктивності, а
також логічний, порівняльний та коректно-історичні методи у висвітленні
даної проблеми.
Наукова новизна. У дипломній роботі здійснюється спроба комплексно
розглянути становлення зовнішньополітичного відомства суверенної
України.
Практичне застосування дослідження полягає в тому, що основні положення
і висновки, фактичний матеріал, зібраний автором, можуть бути
використані для подальшого дослідження даної теми і суміжної
проблематики, а також застосовані при викладанні курсів новітньої
історії України, історії міжнародних відносин у вищих навчальних
закладах. Матеріали роботи можуть використовуватись студентами під час
різного роду конференцій, “круглих столів”, дискусій, диспутів тощо.
Структура роботи обумовлена метою і завданням дослідження і складається
з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та
літератури.
У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, його об’єкт та предмет,
хронологічні рамки, охарактеризована мета і завдання проблеми,
проаналізована наукова новизна і практичне значення роботи.
У першому розділі висвітлена джерельна база та історіографічний аспект
проблеми.
У другому розділі розкрито основні напрямки зовнішньополітичної
діяльності незалежної України.
Третій розділ присвячений становленню структури дипломатичної служби
України та методам її роботи.
Четвертий розділ розглядає проблему формування кадрової системи МЗС
України.
У висновках підсумовано основні результати даної роботи.
Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми та джерела до її вивчення
Один з найскладніших предметів наукового дослідження у вітчизняній науці
є зовнішньополітична діяльність незалежної України взагалі, та її
дипломатичної служби зокрема. Адже в сучасних умовах формування та
інтенсивного розвитку наднаціональних структур, пов’язаних із
різноманітними регіональними, міжрегіональними та універсальними
структурами, посилення щільності міжнародного політичного, економічного,
інформаційного, культурно-цивілізаційного обміну істотно посилюється
значення та все більше важливою стає роль ефективної діяльності цього
державного органу [55, с.55].
Основою дослідження став пошук, виявлення і введення до наукового обігу
нових документів і матеріалів, де знайшло відображення особливостей
становлення зовнішньополітичного відомства України в означений час.
Джерельну базу даної роботи склали збірники документів і матеріалів,
збірник Уряду України, Конституція України, електронні джерела, преса, а
також спогади сучасників.
Потрібно виділити видання “Україна на міжнародній арені: збірник
документів і матеріалів 1991-1995рр.”, яке вийшло в двох книгах і
містить в собі найбільш широкий перелік законів, постанов та інших видів
документів, зібраних Міністерством закордонних справ України за вказаний
час [7].
Багато офіційної інформації розміщено на веб-сайті МЗС України, це, перш
за все “Положення про Міністерство закордонних справ України”, прийнята
в 1999 році як базовий документ, в якому сформульовані основні завдання
зовнішньоекономічного відомства та механізми їх реалізації [5]. Також
розроблений у профільному комітеті Верховної Ради Закон України “Про
дипломатичну службу України”, який слугував становлення української
дипломатії на якісно нових основах. Уперше за всю історію розвитку
зовнішньої політики України були визначені такі основні поняття, як
“дипломатична служба”, “дипломатичний представник”, встановлено порядок
прийому на дипломатичну службу, порядок присвоєння дипломатичних рангів,
строки перебування дипломатичних працівників у дипломатичних рангах,
тривалість роботи дипломатичних працівників у дипломатичних
представництвах, консульських установах України за кордоном, постійних
представництвах України при Міжнародних організаціях та в секретаріатах
цих органазацій і таке інше. Таким чином дипломатична служба увійшла до
єдиного правового поля держави і дістала можливості для захисту
національних інтересів України в світі [Табельник, с.634].
Також, як джерело для написання дипломної роботи було використано
періодику. Насамперед тижневики “Дзеркало тижня”, “Час”, “День”, урядові
газети “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, в двох останніх публікуються
різного роду документи, прийняті Верховною Радою, Укази Президента
України, в тому числі і ті, що стосуються міжнародної діяльності
України. Адже процеси, які відбуваються за роки незалежності Української
держави підлягають поки що певній регламентації та узагальненню не
стільки істориками, скільки журналістами і політологами, які і
висвітлюють поточні події на сторінках преси.
Як мемуарна праця представляє цінність книга А.М. Зленка “Дипломатія і
політика: Україна в процесі геополітичних змін”, оскільки це спогади
першого Міністра закордонних справ незалежної України. У спогадах
викладений унікальний матеріал, який стосується формування дипломатичної
служби нашої держави; вироблення засад її зовнішньої політики,
здійснення зовнішньополітичного курсу на найважливіших напрямках,
зокрема на європейському і євроатлантичному, переговорів і зустрічей з
главами держав і керівниками зовнішньополітичних відомств провідних
країн Європи, Північної Америки, високими посадовими особами впливових
міжнародних організацій, таких як ООН, ЮНЕСКО, Євросоюз,
Північноатлантичний альянс, а також врегулювання проблем, вирішальних
для забезпечення життєво важливих національних інтересів України,
зміцнення її державності й позицій на міжнародній арені [2, с.6]
Як уже зазначалось, тринадцять років – невеликий строк, щоб держава
повністю довірила свої дипломатичні архіви дослідникам, тому досить мало
на сьогоднішній день є спеціальних праць присвячених темі цієї дипломної
роботи. Але в Україні в 2001 році опублікована перша книга про історію і
сучасне української дипломатії – “Нариси з історії дипломатії України”
під редакцією В. Смолія [29]. В останньому розділі книги, написаного
відомим українським істориком і політичним діячем В.М. Литвином, зібрані
дані про формування нової дипломатичної служби, проаналізовані основні
напрямки зовнішньої політики, розповідається про реальні кроки, зроблені
Україною на міжнародній арені заради поліпшення відносин з окремими
державами, регіонами і для вирішення нагальних міжнародних проблем:
серед них – ядерне роззброєння України. Автор наводить цікаві і
геополітичні думки, як наприклад, така: Китайська Народна Республіка
може стати третьою точкою опори для України, яка проводить збалансовану
політику орієнтовану на Європейський простір і Росію. В цілому в книзі
констатований рух по висхідній, характерний для дипломатії суверенної
України [11, с.444].
Варто відмітити, що доробку В.М. Литвина належить ряд праць, присвячених
історії незалежної України, в яких окремі розділи висвітлюють її
зовнішньополітичну діяльність. Так, у монографії “Україна: досвід і
проблеми державотворення (90-ті роки ХХ століття”) значну увагу
приділено висвітленню питання щодо створення правових основ зовнішньої
політики України [27]. Також він є автором чотирнадцятого тому
п’ятнадцяти томного видання “Україна скрізь віки”, що вийшов під назвою
“Україна на межі тисячоліть (1991-2000рр.)” [28]. В ній окремий розділ
присвячено зовнішній політиці, зокрема таким питанням як міжнародне
визнання України, її відносини з СНД і Росією, країнами НАТО, участь
України в міжнародних організаціях [45, с.666].
Крім цього, за редакцією В.М. Литвина видана монографія “Україна:
утвердження незалежної держави (1991-2000рр.)”. Авторами книги є
переважно вчені секції суспільних і гуманітарних наук НАН України –
історики, економісти, демографи, етнологи. У праці участь України в
міжнародному житті є предметом дослідження С. Віднянського і А.
Мартинова [45, с.667].
Також нами були використані праці українських дослідників, які
узагальнюючи матеріал, дають картину розвитку національної зовнішньої
політики. Мова йде, зокрема, про фактично змістовну монографію Івченка
О.Г. “Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива і
сучасний стан.”
У книжці тією чи іншою мірою знайшли відображення синкретичні явища
сучасності, які прямо або посередньо зачіпають інтереси України. Автор
досліджує на основі обширної історіографічної та джерельної бази
діяльність України на міжнародній арені в 1944-1990рр. Розкриває
проблеми і робить спробу накреслення перспектив розвитку України в кінці
ХХ-початку ХХІ століття.
Варто зазначити, що сфера зовнішньої політики є предметом особливого
наукового інтересу Д.В. Табачника – відомого українського політолога,
історика, правознавця. Він є автором багатьох праць і практичних
розробок із проблем сучасної зовнішньої політики України.
У 2004 році вийшла його праця “Історія української дипломатії в особах”,
в якій викладена історія розвитку української дипломатії в контексті
політичних біографій і діяльності на міжнародній арені керівників
зовнішньополітичних відомств України від 1917р. до сьогодення. На думку
автора зараз ще рано давати оцінку діяльності керівників МЗС незалежної
України, оскільки критерії історичного дослідження принципово
відрізняються від критеріїв поточної політики та актуальної
публіцистики. Однак, все це зовсім не означає, що історик не може
визначити для себе основні риси розвитку сучасної української
дипломатії, визначити їх за умови відсутності акцентування моментів
пов’язаних з діяльністю конкретних високопоставлених дипломатів.
Підсумовуючи свою працю дослідник звертає свою увагу на те, що в
контексті всієї історії вітчизняної дипломатії прийнятної з позиції
дотримання національних інтересів альтернативи зовнішній політиці,
побудованій на основі прагматизму і пріоритету соціально-економічного
розвитку, немає. Головне, що державою реалізується принципово правильна
доктрина позіціювання у зовнішньому світі. Водночас і вирішення всіх
найважливіших проблем внутрішньодержавного розвитку неможливо без
проведення ефективної зовнішньої політики. [40. c. 633]
Також Д.В. Табачник є співавтором декількох цікавих монографій, в яких
зроблено глибокий аналіз із історичного минулого і сучасного України.
Йдеться, насамперед, про дві книги: перша –“Україна: альтернатива
поступу. Критика історичного досвіду”, яка вийшла 1996 року, і друге –
“Україна: проблеми самоорганізації” в двох томах, яка побачила світ
наприкінці 2003 року. В цих книгах на підставі науково-теоретичних і
методичних положень у доступній формі аналізуються багатовікова історія
українського народу в контексті тривалості етнічної та первісності його
державно-правової традиції, висвітлюється актуальні питання механізму
реалізації зовнішньополітичної функції держави Україна, яка після
здобуття незалежності лише на порозі третього тисячоліття успішно
утверджує себе на міжнародній арені. Для дослідження теми були залучені
ті глави, які безпосередньо стосуються нашої проблематики. Так, в одній
із глав праці “Україна: проблеми самоорганізації” аналізується фактор
НАТО у сучасній архітектурі світоустрою, тому розвиток партнерства та
перспектив розбудови відносин Україна – НАТО розглядається автором як
фактор зміцнення зовнішньополітичної безпеки України. [таблички креслень
c. 58]
Та основним матеріалом для даної дипломної роботи стали журнальні та
газетні публікації. Насамперед, це статті в суспільно-політичному
журналі “Політика і час”, заснованому МЗС України та Науковому віснику
Дипломатичної академії України. Щоразу тут публікуються статті,
присвячені зовнішній політиці України, зокрема і її двостороннім,
багатостороннім відносинам, діяльності в міжнародних організаціях.
Так, декілька статей було написано міністром закордонних справ України
Б.І.Тарасюком, серед них “НАТО – це широка гама співробітництва в
питаннях колективної оборони, екології, науки”, в якій мова йде про
перспективи співпраці України з цією організацією, розповідається про
інтереси НАТО не тільки у військовій, а й в інших сферах
суспільно-політичного життя її країн-учасниць і потенціальних членів
[34]; перспективам розвитку українських багатосторонніх відносин
присвячена публікація в газеті “Урядовий кур’єр” – “Авторитет України у
світі міцніє” [33] та інші.
Велику увагу привертають статті, написані людьми, які безпосередньо
беруть участь в діяльності дипломатичної служби України – кадрові
дипломати, історики-міжнародники. Ряд публікацій присвячені роботі,
проблемам і перспективам розвитку як зовнішньополітичного відомства в
цілому, так і окремим його підрозділам.
В статті Б.І. Гуменюка, Б.В. Блажея “У процесі становлення…”
наводиться порівняльний аналіз структури дипломатичної служби України та
іноземних держав в середині 90-х років. Як приклад подається структура
відомств закордонних справ Франції і Швейцарії, крім того звертається
увага на правову основу їхньої діяльності. Автори зауважують, що в
Україні вже створено доволі розвинену нормативно-правову базу для
ефективного здійснення зовнішньої політики, роблять наголос на тому, щоб
якнайшвидше упорядкувати дипломатичну службу, розширити поле діяльності
окремих її підрозділів [9].
Публікації О.Г. Бабенка “Консульська служба України: підсумки першого
десятиріччя” [ ], С. Германа “Посада з сотнею обов’язків” [16],
О.Олійника “Наші інтереси за кордоном хто їх захищає?” [30], В. Коваля
“Завдання державного значення” розповідають про діяльність консульського
управління – найбільшого підрозділу дипломатичної служби України, яке в
першу чергу покликане забезпечувати захист прав та інтересів наших
громадян та юридичних осіб за кордоном.
Зокрема, С. Герман консул Генерального консульства України в м.
Гданську у своїй статті розповідає про специфіку роботи консульського
управління. Зазначає, що крім опіки щодо юридичних осіб та наших
громадян
консульські установи сприяють розвиткові дружніх відносин України з
іншими державами, тобто займаються справами, які стосують двосторонніх
зв’язків. Тому, на його думку, людей відданих професії і своїй державі
слід відбирати вже зі студентської лави, де було б видно головні риси
характеру фахівця, який працюватиме в консульських представництвах.
Автор переконаний, що консульський працівник крім професійних знань,
мусить мати глибоку внутрішню інтелігенцію, вміти співпереживати з
людиною [16, с. 64]. В цьому контексті О. Олійник вважає, що робота
консула з мінімізації негативних наслідків тієї чи іншої конфліктної
ситуації, в яку потрапив співвітчизник, може принести набагато більше,
ніж десяток пропагандистських статей. А враховуючи те, що на нинішньому
етапі розбудови суверенної України за кордон виїздить мільйони наших
людей, консульська опіка має стати дійовим інструментом внутрішньої
політики [30].
В 1996 році у номерах “Політики і час” було опубліковано ряд розповідей
начальників управління МЗС України про здійснення за 5 років існування
незалежної Української держави та перспективи розвитку її
зовнішньополітичної служби. Це, зокрема, статті С. Філіпенка “Державний
протокол – інструмент впливовий” [ ] , О. Божка “Цей авторитет є нашим
здобутком” [ ], А. Пономаренка “В контексті сучасних реалій” та ряд
інших. В них робиться підсумок перших років роботи, аналізуються успіхи
та невдачі, подається стратегія для майбутньої діяльності.
Проблеми кадрового забезпечення зовнішньополітичного відомства України
на сучасному етапі присвячена статті Є. Свинарчука “Кадри української
дипломатії: доробок і потенціал” [ ], Б. Гуменюка “Дипломатична академія
відчиняє двері” [ ], Л. Тупчієнка “Наука і мистецтво дипломатії” [ ],
Л. Іванової “Підготовку дипломата можна порівняти з огранюванням алмазу”
[22] та інші.
Так Є. Свинарчук проблему кадрового забезпечення вважає найгострішою
серед тих, що довелося вирішувати дипломатичній службі на початку 90-х
років. Він називає основні джерела поповнення кадрів, при цьому
зауважуючи, що випускники Інституту міжнародних відносин при КДУ не
стали істотним поповненням кадрів МЗС, оскільки багатьох не влаштував
низький рівень оплати молодих фахівців. Натомість Тунчієнко кількома
роками пізніше відзначає, що ситуація в цій сфері поступово змінюється,
оскільки поряд з Інститутом міжнародних відносин фахівців з міжнародного
права, міжнародних економічних відносин та міжнародних відносин готують
в Одеському, Львівському, Харківському університетах, майже в 10-ти
недержавних вищих навчальних закладах, створено Академію зовнішньої
торгівлі.
Відкриттю Дипломатичної академії при МЗС України присвячена стаття Б.
Гуменюка. Головним завданням закладу автор називає підвищення
кваліфікації насамперед фахівців, котрі вже працюють в системі МЗС, як у
центральному апараті, так в закордонних представництвах. Разом з тим
автор зауважує, що це не закритий суто відомчий навчальний заклад,
оскільки він має на меті підготовку фахівців міжнародників вищої
категорії взагалі для державних потреб [ , с. 41].
Питання забезпечення позитивного іміджу України висвітлюється на
сторінках періодики Л. Губерським “На чому ґрунтується міжнародний
авторитет?” [ ], Ю.М. Кочубеєм “Імідж дипломата – імідж країни” [
], Л. Байдаком, В. Ціватим “Як нас приймають у сіті” [ ]. Остання
стаття – це результати засідання Ради МЗС України на тему “Шлях
забезпечення позитивного міжнародного іміджу України”, яке відбулося в
січні 2003 року.
Автори статей наводять цікаві приклади того, як зовнішньополітичні
відомства розвинутих країн застосовують різні стратегії традиційної,
мереженої, іміджевої та медіадипломатії для реалізації своїх політичних
завдання і переконання світової громадськості у правильності своєї
стратегії зовнішньої політики [, с. 11]. Так, наприклад, основні
акценти японської іміджової дипломатії – активізація національної
економії, внесок Японії у вирішення глобальних проблем, підпорядкуванні
загальній концепції “нового типу великої держави”, авторитет якої
базується на її економічному та технологічному потенціалі [ ]. А
зовнішньополітичні відомства Англії проводить спеціальні заходи
спрямовані на зміну образу країни за кордоном, пропагуванням
модернізації, прогресивності й науково – технологічного розвитку з метою
залучення іноземних інвестицій та створення сприятливого іміджу
британської промисловості. З іншого боку, поширення інформації про
зовнішню політику Франції та про країну в цілому, здійснення активного
діалогу з міжнародними агенціями новин, постійна підтримка веб-сайту в
мережі Інтернет дає можливість з’ясувати концепцію політичного та
економічного розвитку, пріоритети міжнародного співробітництва,
визначити позиції країни в процесах європейської інтеграції [ , с.
13]. Натомість зовнішньополітичне відомство ФРН представляючи свої
проекти і програми сприяє ефективному обговоренні в суспільстві,
визначає позитиви і негативи у сприйнятті політичного курсу як в
середині країни, так і за кордоном. Тому всі автори єдині в думці, що в
сучасному світі питання іміджу – це альфа і омега зовнішньої політики
будь-якої держави, а для України це питання на сьогодні більш ніж
актуальне. Оскільки йдеться про завдання державного масштабу і державної
ваги. Від нього залежать успіхи України на міжнародній арені, від нього
залежить приплив інвестицій в державу [55, с. 3].
Свою цінність для дипломної роботи мали декілька підручників,
присвячених власне історії, теорії та практиці дипломатичної та
консульської служби, є також новим завданням та методом роботи сучасних
дипломатів, новим моделям кадрової політики, комп’ютеризації
зовнішньополітичних відомств [14, с. 267]. Це, перш за все, праця
фахівця в сфері міжнародних відносин, першого ректора дипломатичної
академії України Б.І Гуменюка “Основи дипломатичної та консульської
служби” [41] і “Сучасна дипломатична служба” (написана в співпраці з
кандидатом політичних наук, співробітником МЗС України О.В. Щербою)
[42], а також підручних П.Д. Сардачука і О.П. Кулика “Дипломатичне
представництво: організація і форми роботи” [47].
В останньому розділі посібника “Україна в історії міжнародних
відносинах” основну увагу сконцентровано на двох проблемах:
державотворча робота в галузі міжнародних відносин та основні напрями
зовнішньої політики України. Аналізуються такі принципово важливі
документ (на час завершення роботи над посібником) як Декларація про
державний суверенітет “Про реалізацію Декларації про державний
суверенітет України у сфері зовнішніх зносин” тощо. Говорячи про основні
напрямки зовнішньої політики України, автори посібника правомірно
підкреслюють, що не має сенсу протиставляти відносини з державами СНД
відносинам з державами Заходу, що слід врівноважити згадані вектори
зовнішньої політики [15; 65].
Також ці питання знайшли висвітлення на сторінках посібника Л.
Васильєвої – Чекаленко “Україна в міжнародних відносинах (1944 –
1996рр.)” […], М. Марущака “Історія дипломатії ХХ ст.” [ ],
“Міжнародні відносини і зовнішня політика (1980 – 2000 рік)” за ред. Л.
Гайдукова. В останньому – велика увага приділена двостороннім відносинам
незалежної України.
Таким чином, опрацьовані нами джерела і публікації дають підстави робити
висновок, щодо досліджувана нами проблема знаходиться лише в стані
наукової розробки, а тому є досить перспективною для подальших
досліджень. Це стало однією з причин вибору нами цієї проблематики для
написання дипломної роботи. Загалом наявні матеріали, збірники
документів монографії створюють передумови для широкого вивчення
дипломатичної служби суверенної України, а й зовнішньополітичної
діяльності нашої держави.
Управління інформації забезпечує збір та аналіз інформації з посольств
України за кордоном та засобів масової інформації (ЗМІ) інших країн і
подання її керівництву міністерства та держави.
Завданням Управління політичного аналізу та інформації є опрацювання та
узагальнення порушених іншими підрозділами політичних проблем у
глобальній проблематиці сучасних міжнародних відносин та їх
відповідності визначеним напрямам зовнішньої політики. У цьому контексті
управління виступає як координуючий підрозділ МЗС, покликаний
забезпечити всебічне опрацювання проблем та врахування тих аспектів, які
лежать за межами компетенції керуючого управління, щоб уникнути можливих
негативних наслідків суто прикладного підходу до комплексних питань
зовнішньої політики. На це управління покладається завдання
відслідковування тенденцій розвитку зовнішньополітичних ситуацій в
світі, окремих регіонах і країнах (на основі інформації посольств та
інших джерел та аналіз діяльності МЗС в цілому, а також його окремих
підрозділів та закордонних представництв, підготовка пропозицій щодо
реакції на зміни ситуації або дій окремих країн.
Управління політичного аналізу налагоджує контакти та бере участь у
співробітництві міністерства з науковими та політичними центрами,
громадськими організаціями, товариствами та іншими установами,
діяльність яких має безпосереднє відношення до галузі зовнішньої
політики або торкається її.
Управління культурного та гуманітарного співробітництва розробляє та
здійснює разом з відповідними міністерствами і відомствами
зовнішньополітичну концепцію співробітництва України з зарубіжними
країнами в культурній та гуманітарних сферах, що включає культуру,
освіту, науку, інформацію, туризм, молодіжні і спортивні зв’язки,
охорону здоров’я, соціальні проблеми. Управління забезпечує оформлення
договірно-правової бази, бере участь у вирішенні важливих питань
державної політики таких, як захист прав української національної
меншини у зарубіжних країнах, збереження її національної самобутності;
повернення в Україну культурних цінностей незаконно вивезених з її
території; одержання гуманітарної допомоги із зарубіжних країн.
Управління здійснює зв’язки з ЮНЕСКО та іншим міжнародними і
регіональними організаціями, забезпечу участь України в їх діяльності;
використовує канали т можливості ЮНЕСКО та інших міжнародних організації
для популяризації національної культури, науки, освіти досягнень в
соціальній та гуманітарній сферах. Воно також підтримує оперативний
зв’язок з дипломатичними представництвами України за кордоном з питань
культурного та гуманітарного співробітництва, аналізує роботу дипустанов
по цих напрямах; підтримує контакти з дипломатичними установами
зарубіжних держав в Україні проводить роботу по отриманню від ЮНЕСКО
фінансової та консультативної допомоги у здійсненні українськими
представництвами та організаціями заходів і проекті у сфері діяльності
ЮНЕСКО.
Магістранти мусять знати ким є сучасний дипломат, яким чином він працює,
яку країну репрезентує, де перебуває і з ким спілкується.
За повне розкриття двох перших питань відповідає профільна кафедра
зовнішньої політики і міжнародного права. Вона пропонує комплекс
узгоджених і взаємозумовлених дисциплін з історії й теорії міжнародних
відносин, договірно-правового регулювання і оформлення, дипломатичної
техніки (технології), протоколу.
Решта, умовно кажучи, територіальна група проблем належить до
компетенції підрозділу регіональних досліджень. Це, по-перше, вітчизняна
історія з усіма її суперечливими інтерпретаціями та висвітленням темних
плям, культура і політика України.
По-друге, це власний геополітичний ареал за периметром українських
кордонів, себто близьке довкілля держави, а саме Східно-Центральна
Європа, а також Європейська частина Росії та Причорномор’я.
По-третє, ще дедалі інтегрованіше Західна Європа і Північна Америка з їх
глобальним впливом, отже стратегічні партнери на майбутнє, спонсори і
евентуальні кредитори, місце розселення впливової та чисельної
української діаспори.
По-четверте, це ісламський світ. Південна Азія, Далекий Схід, Латинська
Америка з Карибським басейном, Тропічна і Південна Америка, Австралія і
Океанія. Оскільки Третій Світ і взагалі Південь надають змогу
забезпечити альтернативні джерела сировини і ринки збуту тієї
української продукції, що не має попиту на Заході. Отже, врахування
різних цивілізованих орієнтирів у навчанні, відповідають
мультивекторності зовнішньої політики [Кірсенко, 27-28].
Тому, українознавство геополітичне довкілля, західна цивілізація і
сходознавства становлять саме в такому порядку, необхідний мінімум. Без
цих чотирьох модулів людина виявиться безпорадною за кордоном і не зможе
бути українським дипломатом.
Кожен з цих блоків включає базову інформацію географії, історії,
етнології, політики, права, культури, мистецтва, економіки,
релігієзнавство, ментальності. Зважаючи на історизм мислення
національних осіб, особлива увага приділена витокам і еволюції
сприйняття ними навколишніх реакцій, місяцевим традиціям і забобонів,
усталеним міфам та ідеологізованим стереотипом.
Регіональні дослідження, зазвичай, здійснюються у щільному контексті
кафедрами зовнішньої політики та іноземних мов. До співпраці
запрошуються експерти з Національної Академії Наук та інших установ,
посольств, університетів. Налагоджуються міцні стосунки з цікавими
партнерами для влаштування спільних конференцій і семінарів, здійснення
проектів і публікацій, корисних для Міністерства і Академії [Кірсенко,
ст.28].
Крім цього, в пункті 14 названого Положення було передбачено, що
дипломатичні працівники заохочуються за сумлінне виконання службових
обов’язків, ініціативу в роботі.
Заходами заохочення дипломатичних працівників є:
оголошення подяки;
видача грошової премії;
нагородження цінним подарунком;
нагорода Почесною грамотою Міністерства закордонних справ України;
За особливі заслуги в роботі дипломатичні працівникам можуть бути
представлені до відзначення державними нагородами України [1].
Так, спеціалізація дипломатичної служби торкається діяльності як
міністерств, так і закордонних місій. Сучасне МЗС потребує досвідчених
фахівців, обізнаних с такими питаннями як роззброєння, економіка та
фінанси, торгівля та комерція, культурні зв’язки, міжнародна допомога та
розвиток. За кордоном дипломати – спеціалісти беруть на себе такі
завдання, як підготовка інформації вузького фахового змісту,
представництво на міжнародних семінарах і конференціях з вузькою
тематикою, участь в переговорах які стосуються специфічної сфери. В
різних країнах склалася різна практика щодо підпорядкування вузьких
спеціалістів тим чи іншим державним структурам, коли вони працюють
удома. Якщо в Сполучених Штатах Держдепартамент уже давно намагається
включити їх до свого складу, то, наприклад, у Великій Британії та ФРН
фахівці під час перебування у центрі, як правило, працюють у своїх
фахових Міністерстві лише після переведення в закордонні місії, так би
мовити, тимчасово вступають на дипломатичну службу. Особливо при
важливими з огляду державних інтересів, є ситуації, коли ці фахівці
стають співробітниками міжнародних організацій. У таких випадках вони
так чи інакше дістають змогу для лобіювання національних інтересів,
[c.79].
Одночасно зі спеціалізацією світової дипломатії підвищується значення
іншого ключового аспекту кадрової політики – підготовки компетентних
дипломатів-генералістів. За останні роки багатосторонньої дипломатії, в
рамках якої потреба в спеціалістах, є мабуть найбільш відчутною, не
ставить під сумнів існування традиційної двосторонньої дипломатії, яка
здійснюється переважно генералістами – дипломатами з широким баченням,
ґрунтовною підготовкою в різних сферах, здатними виконувати весь спектр
знань. Що стоять перед дипломатичним представництвом за кордоном. На
їхні плечі лягають традиційні дипломатичні функції, які лише частково
можуть виконуватися непрофесіоналами дипломатами: інформування центру,
представництво інтересів своєї країни і переговорний процес із
представництвом інших держав [c. 80].
Додат. до 31
1. Держава в кожному конкретному випадку визначає функції почесного
консула, які залежать від характеру її інтересів в даному окрузі, а
також від того чи існує в державі перебування дипломатичне
представництво чи штатна консульська установа. Залежно від конкретних
умов і потреб обсяг функції такого консула може коливатися від
економічних функцій штабного консула і до суті символічних функцій –
протокольних [Лорзінська, с.322].
Якщо в країні не існує закордонних установ України, або, якщо потрібно,
підсилити позицію нашої дипломатичної установи у проведенні конкретної
роботи з підготовки і укладенню угоди про взаємовигідне співробітництво,
в якійсь певній галузі, в цьому консульському окрузі призначається
почесний консул, який може здійснити вагомий вплив на позитивне
вирішення питання на користь України. Почесний консул безкоштовно надає
придатні службові приміщення для консульської установи України,
забезпечує необхідним обслуговуючим персоналом, обладнує приміщення
відповідною оргтехнікою, засобами зв’язку, меблями тощо. [там же].
Значний вплив на питання доцільності застосування інституту почесних
консулів Українською державою відіграють фактори внутрішнього характеру,
зокрема: особливості історичного розвитку, обсяг зовнішньоторгового
обороту і структура експорту та імпорту рівень залежності від
зовнішньоторгових взаємовідносин, географічне розташування.
Важливим є те, що почесний консул будучи місцевим громадянином та маючи
сталі контакти з представниками урядових, ділових та громадських кіл,
добре знаючи місцеве законодавство може ефективно працювати під
керівництвом штатного консула представляючої держави. Крім того,
призначення почесного консула означає для нашої країни значну економію
коштів та створює можливість розширення мережі консульських установ за
рахунок призначення таких консулів у тих місцях, де на даний період не
існує штатних консулів [там же, с.323].
Варто відмітити, що обґрунтування необхідності відкриття консульських
установ, які очолюються почесними консулами, має містити інформацію про
кількість громадян, які проживають у межах відповідної території,
вірогідну кількість звернень із візових, паспортних та інших питань, що
будуть розглядатися почесним консулом, кількість повітряних, морських
судів, а також вантажів акредитуючої держави, які переміщуються в межах
передбачуваного консульського округу, наявність студентів-громадян
акредитуючої держави, туристів, а також існування діаспори,
міст-побратимів у межах консульського округу та акредитуючій державі
тощо.
2. Слід окремо спинитися і на діяльності почесних консулів іноземних
держав в Україні. Станом на січень 2000р. в Україні призначено 10
почесних консулів, які представляють такі держави: Австралію (Сергій
Березовенко), Центрально-Африканська республіка (Олександр Бондаренко),
Республіку Кіпр (Юрій Гетьманенко), Словацьку республіку в місті
Ужгороді (Іван Шуфрич), Королівств Нідерландів, Канаду, Австралію,
республіку Філіппіни та Вірменію [c.324].
додат. до ст.31.
3. Потрібно відмітити що одним із головних завдань вітчизняної
дипломатичної служби після її реформування залишається створення
позитивного іміджу нашої держави. Вона сьогодні майже наближається до
того щоб працювати на цей імідж так, як це роблять західні
зовнішньополітичні відомства. Власне імідж держави: позитивний чи
негативний, формуються через інформацію, яку отримує суспільство. Тому
на одному із засідань Наукової Ради МЗС України 2002р. міністр
закордонних справ А. Зленко зауважив, що “Україні сьогодні потрібна
інформаційна політика, яка відповідала б вимогам доби глобалізації та
інформаційної революції, тобто інформативна, насичена ідеями” [55 ст.3].
В цьому плані окреслюється ключова роль МЗС у формуванні позитивного
іміджу України, оскільки мережа посольств та інших установ має дуже
значні можливості для поширення відомостей про Україну. Для цього ці
представництва забезпечуються якісними пропагандистськими матеріалами,
передусім аудіо – та візуального характеру.
Зовнішньополітичне відомство завжди сприяло рекламним компаніям
українських підприємств, насамперед туристично-рекреаційного комплексу,
проведенню фестивалів, культури та мистецтв України, резонансних
виставок та гастролей українських колективів за кордоном. Також важливим
є сприяння відомства у відкритті кореспондентських пунктів за кордоном.
Не тільки для того, щоб журналісти правильно інформували про те, що
відбувається там.
Присутність такого кореспондента на регулярних брифінгах у державному
департаменті у міністерстві закордонних справ, у конгресах та інших
установах є дуже важливою можливістю постійно отримувати реакцію цієї
держави на події в Україні [55 ст.12].
Крім цього у міністерстві розуміють, що четверта хвиля еміграції з
України у розвинені країни сформувала там новітню діаспору. Важливим є
те, що соціальний статус цієї діаспори в іноземних країнах вищий, ніж у
попередньої хвилі еміграції. Більше того, інтерес до України недавніх
емігрантів не має фольклорно-етнографічного характеру. А тому
перенесення акценту державної політики з традиційних діаспорських кіл на
новітні, які репрнзинтуються недавніми емігрантами також дозволяють
поліпшувати імідж України [55 ст.18].
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
