Контрольна робота

з предмету: “Міжнародні відносини” 1. Система регулювання

зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Законом України «Про економічну самостійність України» від З серпня 1990
р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво
зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному
поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами
на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди.
Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські
зв’язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших
держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни,
консорціуми, союзи, інші об’єднання (ст. 12 Закону).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25
Закону України «Про підприємства в Україні», є частиною
зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.
Чільне місце серед цих законів посідає Закон України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., який визначає
зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб’єктів господарської
діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності,
побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території
України, так і за її межами.

Зазначений Закон закріплює принципи, якими керуються українські та
іноземні суб’єкти господарської діяльності при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності:

а) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності;

б) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

в) принцип юридичної рівності і недискримінації;

г) принцип верховенства закону;

д) принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

е) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні
та вивезенні товарів.

Коло суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке.
До нього входять:

— фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з
законами України і постійно проживають на її території;

— юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне
місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи,
майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів
господарської діяльності;

— об’єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є
юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне
місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами
України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

— структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які
не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення
тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

— спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності
України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані
як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

— інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають
рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її
види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з
моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України.
Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України,
мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з
Законом України «Про підприємництво», а фізичні особи, які не мають
постійного місця проживання на території України, мають право
здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб’єктами
господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне
місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність
відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу
юридичної особи.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право
відкривати свої представництва на території інших держав згідно із
законами цих держав.

Іноземні суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють
зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на
відкриття своїх представництв на території України. Реєстрація цих
представництв здійснюється у порядку, встановленому ст. 5 Закону України
«Про зовнішньоекономічну діяльність».

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які її
види, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. До видів
зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, належать:

— експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

— надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг
іноземним суб’єктам господарської діяльності і навпаки. Серед цих послуг
— виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні,
маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські,
консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні
та ін.;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та
інші види кооперації з іноземними суб’єктами господарської діяльності;

— навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

— кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та
страхових установ як за межами України, так і на її території;

— спільна підприємницька діяльність, у тому числі створення спільних
підприємств;

— підприємницька діяльність, пов’язана з наданням ліцензій, патентів,
ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності;

— організація та здійснення діяльності у галузі проведення виставок,
аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів тощо; організація та
здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території
України;

— товарообмінні (бартерні) операції;

— орендні, у тому числі лізингові, операції;

— операції з придбання, продажу та обміну валют на валютних аукціонах,
валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

— інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності
регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління
економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торговельних палат,
асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних
координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання
зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення
збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України,
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення
найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи
світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених
країн світу.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна
Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України,
Міністерство зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі, Державна митна
служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону
України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також органи місцевого
самоврядування, компетенція яких у галузі зовнішньоекономічної
діяльності визначена ст. 10 зазначеного Закону та ст. 35 Закону України
«Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р.

Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є
встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України.
Такий режим встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про
систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993
р. № 15-93, яким водночас визначено загальні принципи валютного
регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших
кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій,
права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення
валютного контролю, відповідальність за порушення валютного
законодавства.

Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності,
яке здійснюється згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну
діяльність», Митним кодексом України,

прийнятим Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. і Декретом Кабінету
Міністрів України «Про єдиний митний тариф України» від 11 січня 1993 p.
№ 4-93.

Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною
самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України «Про
зовнішньоекономічну діяльність». Відповідно до зазначеної статті в
Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

o генеральна ліцензія — відкритий дозвіл на експортні (імпортні)
операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою
країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);

o разова (індивідуальна) ліцензія — разовий дозвіл, що має іменний
характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним
суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж
необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

o відкрита (індивідуальна) ліцензія — дозвіл на експорт (імпорт) товару
протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його
загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова
(індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна
(індивідуальна).

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішніх
економічних зв’язків і торгівлі на підставі заяв суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних
ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями
не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні
запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

— глобальні квоти (контингенти) — квоти, що встановлюються для товару
(товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), в які товар
(товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

— групові квоти (контингенти) — квоти, що встановлюються для товару із
зазначенням групи країн, у які товар експортується або з яких він
імпортується;

— індивідуальні квоти (контингенти) — квоти, що встановлюються для
товару із зазначенням конкретної країни, у яку товар може експортуватись
або з якої він може імпортуватись.

Крім того, запроваджено антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні
квоти.

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.

Відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватися й інші форми
державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: використання
спеціальних імпортних процедур, запровадження спеціальних економічних
зон та інших спеціальних правових режимів, застосування спеціальних
санкцій за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність
тощо.

Структура і зміст міжнародних

контрактів купівлі-продажу

Національне законодавство    України   зобов’язує   суб’єктів
зовнішньоекономічної   діяльності   формалізовувати    торговельні
операції  з  іноземними  партнерами  шляхом  укладення  контрактів
купівлі-продажу (договорів) виключно у письмовій формі,  що є також
підставою  для здійснення  митного,  валютного  та  податкового  видів 
контролю. Необхідно  пам’ятати,  що  норми  законодавства  
наголошують   на виключному  праві  укладення  будь-яких  договорів
(контрактів) на розсуд   резидента   України   з    інопартнером,   
а    визнання зовнішньоекономічної угоди недійсною може бути здійснено
тільки за рішенням суду.  Водночас норми державного  регулювання 
визначають більш  жорсткі  правила щодо змісту та умов виконання угод, 
чим і потрібно керуватися під час планування,  узгодження та  здійснення
торговельних операцій.

     Передусім при укладенні  контракту  доведеться  зіткнутися  з
визначенням   характеру   угоди,  під  яким  слід  розуміти  зміст
зовнішньоторговельної операції з урахуванням виду і  форми  оплати за 
товар та переходу права власності на нього.  Товар — це об’єкт
торговельної угоди,   який   матеріалізований   і   має    фізичні
параметри — обсяг, вагу, кількість тощо.

     Водночас необхідно зазначити, що процедура митного оформлення
експорту  та  імпорту   здійснюється   виключно   за   визначеними
характерами  угод,  які  встановлюються  шляхом проведення аналізу
основних положень контракту. Податкові органи перевіряють вантажні
митні  декларації  (ВМД)  і  контролюють  своєчасність надходження
валютної виручки чи дотримання термінів  виконання  товарообмінних
(бартерних)  та  інших видів операцій,  а банківські установи,  що
входять до системи валютного контролю,  перевіряють характер угоди та 
зміст  контракту  на  відповідність  чинному законодавству при
здійсненні    купівлі    та    переказі    валюти    на    користь
імпортера/експортера.

Таким чином,      першим      ризиком      при      укладенні
зовнішньоторговельної угоди є вибір її змісту.  Обрання за змістом та
характером угоди,  що суттєво  відрізняється  від  розглянутих, стане 
джерелом ризиків невиконання контракту й призведе до витрат часу  на 
приведення  умов  контракту  у  відповідність  з  чинним національним 
законодавством.  Спроби  здійснити  митне оформлення товару за такими
неправильно  укладеними  контрактами  або  надати доручення  банку  на
купівлю/переказ валюти на користь інопартнера викличуть негативну
реакцію зазначених контролюючих структур, що у свою  чергу  призведе  до
невиконання зобов’язань за контрактом та необхідності відшкодування
збитків контрагенту.

     Укладення контракту  передбачає  визначення  предмета  угоди,
тобто  об’єкта купівлі-продажу,   міни,   переробки   чи   оренди.
Невизначеність  або  «розмитість»  опису  товару  не  дасть  змоги
визначитись із ціновою політикою угоди та  вартісними  показниками
товару,  конкретизувати його якісні показники, поставити вимоги до
пакування та маркування тощо.  Товар по  можливості  повинен  бути
зазначений у відповідному розділі контракту таким чином,  щоб дати
можливість  обом  контрагентам   та   представникам   контролюючих
державних  служб  відрізнити  його  від  аналогічних  чи  подібних
товарів та мати певні,  притаманні лише йому ознаки,  що виключить
ризики придбати товари-замінники неналежної якості.

     Особливу увагу необхідно звернути на складні вироби,  такі як
технологічні   лінії,   верстати,   промислове   обладнання,    що
складаються  з  певної  кількості  елементів  та складових частин.
Укладення угод  на  такі  специфічні  товари  повинно  передбачати
окремі  додатки  до  контракту,  де  необхідно  зазначити назви та
ознаки складових частин,  їх кількість та вартісні показники,  при
цьому  доцільно  зазначити  в основному тексті контракту,  що такі 
додатки є  невід’ємною  частиною  контракту.  Складні  вироби,  як
правило,  продаються  з  окремими  запасними  частинами  та певною
кількістю  витратних  матеріалів,  які  будуть   використані   при
проведенні монтажу. Можна зазначити у контракті, що вартість таких
елементів  включається  у  загальну  вартість  складного   виробу.
Невизначеність  цього  аспекту призведе до ризику окремого митного
оформлення  цих  складових  товару  з  додатковою   сплатою   всіх
необхідних  митних  платежів  та складання протоколу про порушення
митних  правил.  Наявність  ризику   такого   виду   призведе   до
необгрунтованого підвищення контрактної вартості товару.

     При опису    товару,   якщо   його   установка   та   наладка
здійснюватиметься експортером, а вартість цих послуг включається в
загальну вартість складного виробу,  доцільно зазначити окремо дві
складові загальної суми контракту,  а саме вартість самого  виробу та 
вартість  послуг  щодо  його  установки.  Невизначеність такої
особливості призведе  до  появи  ризику  підвищення  фактурної  та
митної   вартості   товару  на  момент  його  декларування  самого
устаткування та, як наслідок, до сплати додаткових митних платежів за
вантажною митною декларацією.

     Визначеність та  конкретність  опису  товару  у  відповідному
розділі  контракту  дасть   змогу   уникнути   ризиків   придбання
товару-замінника  та  сплати  додаткових митних платежів на момент
випуску товару  у  вільний  обіг  (оформлення  імпорту),  а  також
непорозумінь  у  банківській установі під час здійснення оплати за
товар.

     Усім контролюючим службам держави необхідно звертати особливу
увагу  на  опис  товару,  бо  «розмитість»  опису не лише породжує
ризики   для   контрагентів   угоди,   а   й   надає    можливість
недобросовісним    контрагентам   здійснювати   експортно-імпортні
операції із шахрайською метою.

     Ризики зазначення у контракті неправильної  кількості  товару
досить  великі,  і  це  пов’язано  насамперед  з тим,  що згідно з
Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної  діяльності (
2371а-14,  2371б-14,  2371в-14,  2371г-14  )  (УКТ ЗЕД) основною
одиницею виміру є кілограм,  а відповідно до Закону  України  «Про
єдиний митний  тариф»  (  2371-14  )  по  певних товарних позиціях
стягнення  мита  на  момент  митного  оформлення  здійснюється   з
традиційної  одиниці  виміру  певного  товару  (специфічне  мито).
Прикладом такого товару можуть бути живі квіти,  щодо яких  засоби
масової  інформації  періодично  повідомляють  про виявлені спроби
шахрайства,  пов’язаного з невизначеністю їх кількості у  товарній
партії   та  спробами  ухилитись  від  сплати  відповідних  митних
платежів.

     Таким чином,   наявність   ризику   неправильного  визначення
кількості  товару  у  контракті  збільшує  ймовірність  фінансових
збитків   і   може   призвести   до   адміністративного  втручання
відповідних державних контролюючих структур.

     Подолати цей  ризик  просто:  у  контракті  товар   необхідно
зазначити  у  кілограмах  та традиційних для цього товару одиницях
виміру (штуки, пара, комплект, набір тощо).

     Існують певні  особливості  зазначення   кількості   сипучого
товару, який перевозиться навалом у транспортних засобах. На шляху
транспортування  погодні  умови  можуть  суттєво  змінюватись,  що
призводить,  за наявності підвищеної вологості, до збільшення ваги
товару,  і навпаки — зменшення ваги за вологості меншої,  ніж вона була 
на  моменти  складування  та  навантаження.  Подолати  ризик
невідповідності  ваги  відомостям,  зазначеним  у  супровідних  на
вантаж  документах,  з  реальною у місці розвантаження (оформлення
імпорту) можна,  зазначивши у контракті можливі межові  відхилення ваги
та визначивши додаткові показники вологості товару.

     Якісні показники  товару,  що є об’єктом зовнішньоекономічної
угоди,  потребують уважного вивчення та внесення до умов контракту у 
вигляді  конкретних  показників,  які дадуть змогу здійснити їх
перевірку у країні імпорту та  уникнути  ризику  отримання  товару
невідповідної  якості.  Такі  застереження  дуже  точно  необхідно
зазначати у контракті стосовно товару,  що надходить на  споживчий
ринок  уперше.  Показники якості (вміст консервантів та барвників,
біологічно  активних  добавок,  канцерогенних  пластичних  мас   у
дитячих   іграшках   та   будівельних   матеріалах,   волого-   та
жаростійкість,  ступінь амортизації за певний період тощо)  кожною
країною   використовуються   як   протекціоністські   заходи  щодо
аналогічних  та  подібних  товарів  вітчизняного  виробництва,  що
знаходить  своє відображення у вигляді певного переліку дозвільних
документів на товар як при ввезенні товару на митну територію, так і при
його митному оформленні.  Слід зауважити, що на кордонах, де здійснюють
контроль митні органи,  окрім документів,  які видані у країні експорту
й підтверджують якісні показники товару, необхідно в  окремих  
випадках   пред’явити   національний   документ,   що підтверджує
відповідність товару національним нормам та стандартам якості. 
Наприклад,  при  ввезенні  товарів  в  Україну  у  пункті перетину 
митного  кордону  митні органи можуть вимагати на окремі партії  товару 
дозвільні  документи  Держстандарту,  Міністерства охорони здоров’я або
Мінагропрому.  При цьому,  залежно від самого товару,  може виникнути 
необхідність  подання  певної  сукупності дозвільних документів. 
Найголовніше те, що українське національне законодавче поле не визначає
найважливішого документа і  не  надає переваги жодному дозвільному
документу,  а сама система державного контролю за якістю товару 
передбачає  наявність  у  імпортера  на момент  митного  оформлення 
сукупності документів,  кожний з яких може підтверджувати тільки один 
показник  якості  даного  товару. Якісні  показники  товару  надалі
стануть однією з умов споживання його на ринку збуту та,  крім того, 
суттєво впливатимуть на  його ціну.

Ризик придбання  неякісного  товару  можна  суттєво  зменшити шляхом
визначення для нього двох-трьох головних чинників,  про  що доцільно
попередньо домовитись із майбутнім інопартнером та внести до особливих
умов виконання контракту. Додаткові рекомендації буде надано   при  
розгляді  ризиків  у  разі  необхідності  укладення рекламації на
неякісний товар.

     Суттєвими та     впливовими     контрактними    ризиками    є
невизначеність  одиниці  ціни  товару  та   відсутність   захисних
застережень  у тексті контракту стосовно обраного виду ціни.  Слід
зазначити,  що є певна сукупність цін,  існування яких  можливе  у
зовнішньоекономічному  контракті.  До  таких  цін  можна  віднести
базисну, фактурну, оптову, біржову, середню експортну чи імпортну,
пропозиції,  змінну,  довідкову,  тверду,  рухому, розрахункову, з
подальшою фіксацією тощо.  Кожна із зазначених цін,  перелік  яких
наведено  далеко  не  повний,  має  певне  визначення  та механізм
застосування на етапах укладення та виконання контракту.  Водночас слід 
зауважити,  що  запис у контракті фрази «ціна одиниці товару
становить…» передбачає тверду,  незмінну  ціну  на  весь  період
виконання  контракту.  Це  є  першим,  необачно  внесеним  ризиком
зазначення ціни у контракті, який можна подолати вказавши вид ціни
одиниці товару та механізм її застосування. Наявність ціни одиниці
товару,  що не має певних додаткових  ознак,  може  дати  підстави
контролюючим органам,  за наявності певних обставин,  стверджувати про
шахрайські наміри контрагентів угоди.

     Наступним ризиком є зазначення  у  контракті  загальної  суми
(вартості)  контракту  без  зазначення кількості товару.  У такому
випадку вартість одиниці товару кожен із контрагентів  угоди  може
розуміти на свій розсуд, при цьому у кращому положенні залишається
експортер,  бо він виставляє вимогу до оплати  поставленої  партії
товару  імпортеру.  Подолати  цей  ризик  дуже  просто — необхідно
зазначити у контракті кількість товару та вартість одиниці  товару у
традиційних одиницях виміру. Водночас потрібно акцентувати увагу на те, 
що у цьому випадку експортер може мати  за  мету  отримати більшу суму
відшкодування податку на додану вартість від держави в національному 
полі,  а  з  боку  імпортера   виникає   можливість перерахування за
кордон суми коштів,  що суттєво перевищує реальну вартість товару.  В
обох випадках  можна  вбачати  шахрайські  дії контрагентів угоди,  які
у світовій практиці мають визначену назву «подвійний контракт —
подвійний інвойс».

     Ризики заниження  або  завищення  ціни   одиниці   товару   у
контракті  досить  великі.  У  підгрунті  цього виду ризику лежить
недбале  ставлення  контрагентів  до  обрання  ціни   товару,   що
пов’язано  з відсутністю досвіду аналізу цін на цей товар у країні
експорту та країні імпорту.  Доцільно  здійснити  оцінку  динаміки
зміни  рівня  світових  цін  на  цей  товар за результатами торгів
провідних  товарних  бірж  світу.  Ця   сукупність   ризиків   має
особливості,  як і в попередньо розглянутому випадку. Митні органи
особливу увагу звертають на ціну одиниці товару,  бо вона визначає
фактурну  вартість  партії  товару,  яка  при  митному  оформленні
імпорту є основою для визначення митної  вартості  та  нарахування
митних платежів (зборів,  мита,  податку на додану вартість тощо).
Спроби  заниження  митної  вартості  при  імпорті  товару  повинні
розглядатися державними контролюючими службами як спроби ухилитись від
сплати податків за зовнішньоекономічними операціями,  а спроби
завищення  ціни  товару  при  його  експорті  — як шахрайські дії,
спрямовані на відшкодування податку на додану вартість  з  бюджету
держави.

     Суттєвою особливістю  цінової політики контракту є зазначення в
його умовах можливості зменшення ціни одиниці товару залежно від
обсягів  купівлі-продажу та термінів виконання контракту.  Світова
торговельна  практика  свідчить  про  можливість  зменшення   ціни
продажу у кожній наступній партії експортованого товару, при цьому
основою такого рішення,  разом  з  прибутком  від  кожної  окремої
партії,  є  загальний  прибуток  від  усього обсягу за контрактом.
Контрагенти повинні бути обізнані з переліком можливих  знижок  та
механізмом    їх   застосування   у   контрактній   практиці.   До
загальноприйнятих знижок можна віднести такі:  за платіж готівкою,
сервісну,   просту  (загальну),  пільгову,  за  оборот  (бонусну),
функціональну,  прогресивну,  дилерську,  спеціальну,   експортну,
сезонну, приховану, за якість тощо. Кожна із зазначених знижок має певні
механізми застосування,  тому  сторонам  контракту  потрібно обрати  й
узгодити механізм запровадження знижок під час виконання контракту, 
при  цьому  виникає  можливість  для  експортера  мати постійне 
виробництво  та  збут  товару на іноземний ринок,  а для імпортера — 
стабільне  надходження  товару  для  перепродажу  та, залежно  від 
насиченості  ринку  товарами певного виду,  зниження оптової та 
роздрібної  (продажної)  ціни  одиниці  товару.  Ризик такого цінового
рішення полягає у фіксації сталої ціни товару,  що не дає змоги
здійснити її відповідне коригування у бік зменшення.

     Цінові ризики  мають  додаткове  джерело  свого   походження,
пов’язане з обранням валюти ціни, яка загалом може не збігатись із
валютою платежів.  Коливання курсів валют  може  протягом  терміну
виконання  контракту  порушити  співвідношення між валютою ціни та
валютою платежів,  а ризик збитків у  цьому  випадку  матимуть  як
експортер,  так  і  імпортер.  На жаль,  імовірність такого ризику
досить велика,  а шлях його подолання — простий. Контрагенти угоди
можуть  обрати  на  свій  розсуд  один  із  варіантів  зниження та
усунення ризиків даного виду,  а саме обрати один вид  валюти  для ціни 
та  платежів  або  зафіксувати  співвідношення  валют на час виконання
контракту у  разі  зазначення  у  контракті  двох  видів валют. 
Доцільно  також  закласти  в  умови  контракту  можливість перегляду
цінової політики контракту залежно від коливань основних світових 
валют,  що  дасть змогу контрагентам у разі необхідності прийняти
рішення стосовно виконання зобов’язань за контрактом.

     Для контролюючих  органів  —  митних   (на   момент   митного
оформлення  товару)  та  податкових  (при перевірці повноти сплати
податків експортерами чи імпортерами) може виникнути  необхідність
перевірки   заявленої   фактурної  вартості  товару  для  усунення
можливих шахрайських дій,  пов’язаних із заниженням або завищенням ціни 
одиниці  товару.  Підтвердженням  реальної  ціни  конкретної партії
товару може бути надання контролюючим органам (при імпорті) копії
вантажної митної декларації країни експорту,  що не є досить коректним, 
оскільки такий документ — суто  національний,  виконує функції 
документа  контролю  доставки  та можливого відшкодування податку на 
додану  вартість  у  країні  експорту.  Найкоректнішим шляхом,  хоча 
тривалішим  за  часом,  є підтвердження контрактної (фактурної)  ціни 
при  купівлі  товару  у  підприємства-виробника шляхом  надання 
контролюючим  органам  прайс-листів  або  фактур, завірених  торговими 
представництвами  дипломатичних  установ  чи консульствами країни
експорту, акредитованими у країні імпорту.

     У разі  експорту  товару  ризик  неправильно  зазначених цін,
закладених до умов  контракту,  можна  усунути  шляхом  порівняння
контрактних  цін  з  цінами  інформаційної бази експортних товарів
митних органів або отримати попередню  інформацію  спеціалізованих
установ,  які  здійснюють  моніторинг  цін зовнішніх та внутрішніх
товарних ринків.  На підставі порівняння цін можна обрати найбільш
правильну та прибуткову контрактну ціну.

     Ризики умов  здійснення  платежів  за контрактом породжуються
контрагентами у разі невизначення валюти платежів та  термінів  їх
здійснення.  Національне  валютне  законодавство різних країн може
зобов’язувати   контрагентів    зовнішньоекономічного    контракту
здійснювати   платежі,  що  не  перевищують  певних  термінів  (за
українським  законодавством  термін  повернення  валютної  виручки
повинен  становити  не  більше  90  календарних днів).  Зазначення
термінів та умов проведення платежів повинно базуватись на законах
світової торгівлі — вся торгівля здійснюється у кредит, при цьому,
залежно  від  умов  контракту,   необхідно   розрізняти   товарний
(спочатку  надходить  товар,  а  потім  здійснюються  платежі)  та
фінансовий (надходження коштів  на  рахунок  експортера  є  умовою
відвантаження  товару  на  користь імпортера) види кредитування за
контрактом.  Водночас доцільно визначати пільгові умови проведення
попередньої  оплати за товар,  про що необхідно зробити відповідні
посилання  у  тексті  контракту.  Нормальною  світовою   практикою
розрахунків вважається зменшення суми платежів за достроковий (від
зазначеної у контракті дати) платіж. Подолання ризиків такого виду не 
складне,  проте  потребує проведення попередніх узгоджувальних
переговорів з контрагентом до  моменту  укладення  контракту  щодо
визначення  валюти платежів та термінів їх здійснення,  узгодження
можливості зменшення суми платежу за поставлену партію товару  при
проведенні дострокової оплати тощо.

     Світова торгівля  здійснюється  в  основному  шляхом  надання
кредиту однією із сторін угоди іншій.

     При кредитуванні  (товарному  чи  фінансовому)   контрагентам
контракту  необхідно узгодити термін поставки товару відносно дати
надання  авансу.  Такий  спосіб  є  засобом   страхування   ризику
неприйняття  товару покупцем-імпортером,  оскільки експортер має у
своєму розпорядженні авансовий платіж грошима  чи  товаром.  Такий
авансовий   платіж  повинен  передбачатись  умовами  контракту  із
зазначенням терміну авансування та визначення захисних застережень
імпортера  щодо  можливого  невиконання  експортером зобов’язань з
поставки  товару,   а   також   забезпечити   страхування   ризику
неприйняття товару імпортером. Одним із можливих напрямів усунення
ризику втрати авансового  платежу  імпортером  у  разі  непоставки
товару  експортером  може  бути використана банківська гарантія на його
повернення або,  крім того,  застереження  у  контракті  умов
грошового   переказу,  які  передбачатимуть  перерахування  авансу
банком експортера на рахунок відправника (експортера) тільки після
надання документів,  що засвідчують митне оформлення та здійснення
експорту.

     Форми розрахунку,  що  закладаються  у  контракті,  також   є
джерелом   ризиків  і  можуть  поставити  під  сумнів  доцільність
проведення зовнішньоторговельної операції. До форм розрахунку, які
рекомендовано    застосовувати    суб’єктам   зовнішньоекономічної
діяльності за  товарними  контрактами  з  інопартнерами,  належать
банківський переказ (розглянуто вище) документарного акредитива та
інкасо.

     Однією із  складових  ризику  є   відсутність   у   контракті
визначеної валюти платежів, тобто валюти, у якій здійснюватимуться
розрахунки між контрагентами шляхом використання зазначених  форм.
Державна  система  валютного  контролю,  до  якої  входять митні й
податкові  органи  та  банківські  установи,  керується  у   своїй
діяльності  положенням,  що один контракт повинен мати одну валюту
платежів. Таке положення дає змогу стороні контракту, за наявності
великої   кількості   партій   товару,   здійснювати  контроль  за
відповідністю  сум  платежів  по  окремих  партіях  із   загальною
вартістю   контракту  та  кількістю  придбаного-проданого  товару.
Контролюючим органам  буде  легко  здійснити  процедуру  валютного
контролю  й  не  виникне необхідність приведення вартостей окремих
партій товару,  оплачених  різними  видами  валют,  до  однієї  та
порівняння з загальною вартістю контракту. З метою страхування від
ризиків  коливання  курсів  валют  платежів  та  ціни   (загальної
вартості  контракту)  можна  зафіксувати їх співвідношення на весь час
дії контракту або  обрати  одну  валюту  для  визначення  ціниодиниці 
товару,  загальної вартості контракту та валюти платежів. Слід
розуміти,  що у цьому разі такою валютою повинна бути  обрана
найстабільніша  валюта,  яка  найменше  залежитиме від коливань на
світових валютних біржах.

     Оплата через  відкриття  акредитива  може,  шляхом   внесення
різноманітних  застережень,  знижувати  ризики  обох сторін угоди.
Гарантією сплати для експортера є надання йому покупцем-імпортером
авансу  у  формі  акредитива,  про що він отримає повідомлення від
банку,  що його обслуговує.  У  такому  разі  зменшуються  витрати
експортера   на  зберігання  підготовленого  до  експорту  товару.
Контрагентам  доцільно  також  визначити  термін  дії   акредитива
залежно  від характеру та кількості товару у товарній партії,  при
цьому  така  форма  розрахунку  забезпечує  експортеру  надійність
розрахунку (гарантія банку щодо оплати), швидкість його здійснення
(отримання  коштів  після  відвантаження  товару)  та   можливість
додаткового  фінансування у разі відкриття акредитива певного виду (з
підтвердженням або відкритого).

     Імпортер зменшує  ризики  тим,  що  відкриття  акредитива  на
користь   експортера   здійснюється   банком  після  надання  йому
експортером  відповідних  документів,  які   підтверджують   митне
оформлення експорту товару та його відвантаження.

     Акредитивна форма  оплати  суттєво зменшує ризики невиконання умов
поставки товару на користь імпортера,  але є  менш  фінансово вигідною
для нього, бо імпортер додатково сплачує кошти на користь банку за
відкриття акредитива й залишає свої  кошти  без  руху  до моменту
митного оформлення та відвантаження товару.

     Інкасова форма розрахунку за зовнішньоекономічними операціями
передбачає перехід права власності  на  товар  від  експортера  до
імпортера   на  момент  передачі  банком  імпортерові  комерційних
документів на поставлену партію товару.  Сама процедура проведення
розрахунків  уже  є  ризиковою для експортера,  бо оплата за товар
здійснюється виключно після митного  оформлення  та  відвантаження
товару. Джерелом ризику є платоспроможність імпортера, що потребує від
експортера впевненості в обов’язковому  здійсненні  оплати  за
відвантажений товар.  Подолання цього ризику обох сторін контракту може
бути здійснено виключно обговоренням  пакета  документів,  що стануть 
підставою  для  проведення  розрахунків між імпортером та експортером.

     Слід зазначити,  що світова спільнота  визначила  уніфіковані
правила здійснення розрахунків у акредитивній та інкасовій формах, які
стали основою спільної постанови Кабінету Міністрів України  і Нацбанку
України від 21.06.95 р.  N 444 ( 444-95-п )  «Про  типові платіжні  
умови  зовнішньоекономічних  договорів  (контрактів)  і типові  форми  
захисних   застережень   до   зовнішньоекономічних договорів 
(контрактів),  які  передбачають розрахунки в іноземній валюті». 
Виконання рекомендацій цієї постанови  суттєво  зменшить ризики
застосування обраної форми оплати незалежно від того, ким є українська
сторона контракту — експортером чи імпортером.

     З метою  уніфікації  порядку та правил перевезення товару від
продавця до покупця Міжнародною  торговельною  палатою  розроблено
міжнародні правила   під   назвою   «Інкотермс»   (інтерпретація
комерційних термінів),  які мають версії відповідно до року введення в
дію.  Правила  містять  13  термінів,  зміст  і порядок   застосування 
яких  наведено  у  поясненні  до  кожного. Контрагенти угоди не завжди
розуміють спрямованість цих  правил  і застосовують їх не лише до
товарних угод,  а й до посередницьких — перевезення та страхування,  що
формує ризики вільного трактування міжнародних  норм.  Слід  розуміти, 
що  кожне з правил «Ікотермс» застосовується виключно до договорів
купівлі-продажу і впливає  на визначення  митної вартості партії
товару.  Всі ризики та розподіл витрат при проходженні товару від
продавця до покупця визначені  у кожному  з  правил.  Окрім  того,  при 
детальному  аналізі  можна виокремити в кожному із  правил  такі 
основні  положення:  момент виконання   продавцем   своїх  обов’язків 
щодо  поставки  товару; відповідального за ризики загибелі або
пошкодження товару під  час транспортування;  сторону контракту, 
відповідальну за організацію перевезення;  відповідального  за  митне 
оформлення  товару   при експорті та імпорті тощо.

     Інколи контрагенти  угоди  закладають   у   контракт   умови,
відмінні від  правил  «Інкотермс»  (  988_007  ).  Окрім  того,  є
можливість конкретизувати певні положення правил, і тоді головними
стають умови контрагентів,  а не міжнародних правил.  Щоб уникнути
можливого  ризику  непорозуміння  з  контрагентом та контролюючими
державними   службами,   доцільно   детальніше    визначити    всі
концептуальні  положення  зазначених  у контракті умов поставки та
визначити сторону контракту,  відповідальну за їх здійснення.  При
укладенні   контракту,   особливо   обравши   умови  відмінні  від
міжнародних правил,  необхідно визначити найважливіше — коли та за яких
умов переходять ризики відповідальності за товар від продавця до
покупця.  Подолати ризик  цього  виду  можна  введенням  певних
конкретних    застережень    щодо    можливого    звільнення   від
відповідальності.

     Визначення обставин  непереборної  сили  контрагентами  угоди також
є джерелом  ризиків  виконання  зобов’язань  за  контрактом. Одним  з 
непорозумінь  може стати невизначення переліку обставин, які повинні
братися до уваги контрагентами як форс-мажорні. Шляхом подолання  
таких   ризиків   є   визначення   у  контракті  чітко сформульованих
обставин  з  урахуванням  специфічних  особливостей товару  та 
маршруту  його  доставки,  при  цьому перелік обставинь непереборної
сили має бути вичерпним та цілком зрозумілим для обох сторін угоди. 
Визначення переліку обставин не в змозі врегулювати можливі
непорозуміння й усунути ризики невиконання умов контракту, бо  
необхідно   зазначити   порядок   повідомлення  партнера  про виникнення
таких обставин і визначити  шляхи  їх  врегулювання.  З метою  
підтвердження   інформації  про  виникнення  форс-мажорних обставин 
доцільно  обумовити  у  контракті  обов’язкове   надання відповідного 
акта  торгово-промислової  палати,  що  буде справді незалежним 
підтвердженням  виникнення  непередбачених   обставин. Одним  із 
шляхів  зменшення  ризиків  невиконання  контракту  при виникненні 
форс-мажорних  обставин  є  закладення   контрагентами способів  та 
методів можливого врегулювання проблем,  що виникли. Можна закласти в 
умови  контракту  необхідність  зміни  характеру угоди  (наприклад,  з
купівлі-продажу на бартерну або навпаки) або визначити можливість
розриву контракту без  пред’явлення  взаємних претензій.  Водночас
доцільно залежно від обставин зазначити низку заходів,  які  буде 
вжито  для  урегулювання  проблем   виконання контракту.  Можна  також
внести до цього розділу контракту основні положення  ст.   79  
Конвенції   ООН   1980   р.   про   договори купівлі-продажу товарів (
995_003 ),  які містяться  у  розділі  4 «Звільнення    від   
відповідальності»    та   визначають   умови невідповідальності
контрагентів за повне або часткове  невиконання положень 
зовнішньоторговельної  угоди.  Такі застереження суттєво зменшують 
ризики   застосування   фінансових   санкцій   з   боку контрагента  за 
невиконання умов контракту.  Разом з тим існує ще один  ризик  —  це 
неповідомлення  про  закінчення  дії  обставин непереборної   сили,  
про   що   необхідно   обов’язково  зробити застереження  та 
визначити,  яким  чином  буде  повідомлено   про закінчення дії
форс-мажорних обставин.

     Під санкціями  за  неналежне  виконання  умов  контракту слід
розуміти певний матеріальний  вплив  на  контрагента,  що  повинно
стати  основою сумлінного виконання зобов’язань за угодою.  Ризики всіх
складових частин контракту можна зазначити у цьому розділі та визначити
механізм застосування фінансового впливу на некоректного контрагента. 
Передусім сторонам контракту слід  узгодити  перелік умов,  невиконання
яких може призвести до застосування санкцій. До переліку можна включати
такі ризики:  невиконання терміну поставки товару;  несвоєчасної оплати
поставленого товару;  поставки товару неналежної  якості  або 
кількості;  неналежного  маркування   або пакування тощо.

     Перелік повинен   мати   визначений  та  узгоджений  механізм
застосування санкцій у кожному  окремому  випадку.  Наприклад,  за
несвоєчасну оплату або поставку партії товару може бути нараховано
фінансову санкцію у визначених відсотках  від  суми,  що  належала
оплаті,  або  від вартості партії.  Ризик неправильного визначення
відсотка фінансової  санкції  може  бути  усунено  шляхом  обрання
розміру  відсотка,  що  дорівнює  або  більше державних санкцій за такий
вид порушень.  Метою повинно бути  подолання  ризику  шляхом нанесення 
непорядному контрагенту відчутних матеріальних збитків, а механізм
відшкодування для сторони, що постраждала, повинен бути прозорий і
неускладнений зайвими формальностями.

     Найсуворішими санкціями є розрив контракту,  укладення нового з
іншим контрагентом,  а відшкодування всіх зазначених  фінансових витрат
покладається на непорядного партнера першої угоди.

     Розглянуті ризики  та  шляхи  їх подолання надають можливість
контрагентам угоди узгодити та зазначити в умовах контракту  певні
застереження щодо застосування санкцій до свого партнера.

     Митним, банківським,   а   особливо  податковим  контролюючим
органам слід звертати увагу  на  розміри  санкцій  та  порядок  їх
застосування контрагентами один до одного, бо на початкових етапах
виконання контракту можна виявити спроби  шахрайських  дій  сторін
угоди,   а   саме  перерахування  коштів  за  кордон  з  наступним
ненадходженням товару та розривом контракту;  експортування товару за  
кордон  без  відповідного  фінансового  забезпечення  з  боку імпортера 
та  відсутності  фінансових  санкцій   за   несвоєчасне проведення
оплати;  відсутності механізму відшкодування збитків за експорт
неякісного товару тощо.

Використана література:

«Вісник податкової служби України»,  N 42, листопад 2004 р.

Менеджмент ЗЕД. Підручник. – К., 2002.

Словник-довідник менеджера. – Харків, 2003.

Луцъ В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. — К.:
Юрінком Інтер, 1999.

Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч.
посібник. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. — М.,
1993.

Похожие записи