КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з предмету “Міжнародна економіка”
ПЛАН
1. Предмет та завдання курсу “Міжнародна економіка”
2. Суть та форми міжнародних науково-технічних відносин
1. Предмет та завдання курсу “Міжнародна економіка”
Міжнародна економіка – це система міжнародних економічних відносин, яка
функціонує на національному та інтернаціональному рівнях.
Міжнародна економіка – це сукупність національних господарств,
пов’язаних між собою системою міжнародних економічних відносин. Отже,
Міжнародна економіка – це світове господарство, яке проявляється у
функціонуванні національного суспільного виробництва. Національне
суспільне виробництво – це взаємодія продуктивних сил і виробничих
відносин з допомогою певної суспільної форми виробництва.
Суспільна форма виробництва – це різні форми власності на засоби
виробництва властиві ринковій економіці.
Міжнародна економіка та місце курсу в системі інших наук. При вивченні
даного курсу застосовуються методи:
– системного аналізу, він означає, що про вивченні міжнародної економіки
слід виділити окремі структурні елементи і вивчати кожен зокрема.
– діалектичний метод передбачає пошук діалектичних суперечностей
міжнародної економіки та шляхів їх розв’язання.
– метод економічного аналізу означає застосування при дослідженні
методів теоретичного і практичного аналізів механізму дії використання
економічних законів і т. д.
– статистичний метод передбачає використання та аналіз фактичного
матеріалу, який характеризує міжнародну економіку.
– метод економічного моделювання, балансовий та картографічний методи.
Комплексне застосування вказаних методів дозволить отримати достовірні
дані про реальні процеси розвитку міжнародної економіки.
Міжнародна економіка тісно пов’язана і опирається на такі економічні,
дисципліни, як основи економічної теорії, економічна географія,
мікроекономіка, макроекономіка, розміщення продуктивних сил, міжнародні
економічні відносини, а також міжнародні відносини та міжнародне право.
Міжнародна економіка – тотожна поняттю світове господарство, а тому вона
є складовою частиною економічної теорії. В основи економічної теорії
входять мікроекономіка, макроекономіка та міжнародна економіка
(мегаекономіка).
Сфера дії та форми міжнародної економіки. Перш ніж розглянути структуру,
з’ясуємо про об’єкти і суб’єкти міжнародної економіки.
Об’єкти міжнародної економіки – це те, на що спрямована господарська
діяльність суб’єктів світового господарства (предмет їх господарських
відносин):
– експорт (імпорт) товарів;
– експорт (імпорт) послуг;
– міжнародний поділ праці: міжнародна спеціалізація та кооперування
виробництва;
– фінансові операції;
– науково-технічні зв’язки;
– експорт (імпорт) капіталу;
– спільне підприємництво;
– оренда машин і обладнання і т. д.
Суб’єкти міжнародної економіки – це фізичні і юридичні особи, що беруть
участь у здійсненні міжнародних господарських контрактів, договорів,
угод, до них відносяться:
– держава;
– групи держав (інтеграційні об’єднання держав);
– транснаціональні компанії (ТНК) – фірми , спільні підприємства.
Сфера міжнародної економіки – це зовнішні по відношенню до системи
міжнародних економічних відносин умови її розвитку.
Система міжнародних економічних відносин – це динамічна сукупність
взаємозв’язків суб’єктів світового господарства, яка проявляється як
цілісне утворення.
Середовище міжнародних економічних відносин (МЕВ):
економічне;
політико-правове;
технологічне;
соціально-культурне;
Передумовами та формами становлення й розвитку системи міжнародних
економічних відносин є наступні:
– інтернаціоналізація господарського життя – процес переростання
продуктивними силами та виробничими відносинами національних кордонів;
– міжнародний поділ праці, який базується на міжнародній спеціалізації
та міжнародному кооперуванні виробництва;
– міжнародна економічна інтеграція – процес взаємопереплетення
національних господарств та формування міжнародного суспільного
виробництва.
Структура курсу міжнародна економіка:
1. міжнародна торгівля товарами та послугами;
2. міжнародний кредит та інвестиційні відносини;
3. міжнародні валютні відносини;
4. міжнародні науково-технічні відносини;
5. міжнародне переміщення робочої сили ;
6. світова економічна інтеграція.
2. Суть та форми міжнародних науково-технічних відносин
Міжнародні науково-технічні відносини – це відносини між суб’єктами
світового господарства, пов’язані з розвитком і використанням світових
досягнень науки та техніки.
Міжнародні науково-технічні відносини відображають зв’язки по:
– спільному проведенню науково-дослідних робіт;
– спільній розробці і використанню науково-технічних нормативів і
стандартів;
– обміну результатами наукових робіт;
– проведенню спільних досліджень (НД, ДКР);
– впровадженню та використанню спільних науково-технічних програм.
В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні
відносини можна класифікувати на:
– обмін загальною науково-технічною інформацією;
– укладання та реалізацію контрактних угод щодо проведення НД ДКР;
– здійснення міжнародних науково-технічних програм по спеціальних
проблемах (біотехнологія, генна інженерія і т.д.);
– спеціалізація в галузі науково-технічних робіт;
– кооперування в галузі науково-технічних робіт (об’єднання зусиль
партнерів з метою спеціального розв’язання науково-технічних задач);
– міжнародні науково-виробничі об’єднання:
– міжнародні науково-дослідні організації;
– міжнародні науково-дослідні інститути (МАГАТЕ інститут ядерних
досліджень в Дубліні);
– міжнародні науково-технічні лабораторії (лабораторія сильних полів у
Варшаві);
– міжнародні науково-технічні центри (центр по електрозварюванню –
інститут ім. Патона);
Форми міжнародних науково-технічних відносин:
– обмін ліцензіями, патентами (ринок ліцензій патентів);
– “ноу-хау” – надання технічного досвіду, новинок і секретів
виробництва;
– інжиніринг – надання технологічних знань необхідних для придбання,
монтажу і використання куплених або орендованих машин та обладнання;
– міжнародні виставки та ярмарки;
– міжнародні зв’язки між науковими установами;
– підготовка та перепідготовка кадрів;
Міжнародна передача технологій – це не просто переміщення
науково-технічних знань, а й обов’язковість їх використання у будь-якій
діяльності.
Міжнародна передача технологій включає:
– вибір і придбання технології;
– адаптацію і освоєння нової технології;
– розвиток місцевих можливостей по вдосконаленню технології з
врахуванням потреб національної економіки;
Причини швидкого розвитку міжнародного обміну технологіями:
– зростання швидкими темпами НТП;
– посилення нерівномірності економічного розвитку держав;
– закупівля передових іноземних технологій для країн, що розвиваються є
важливим засобом подолання технічної відсталості;
– монополізація НТП крупними фірмами;
– загострення конкурентної боротьби між товаровиробниками на світовому
ринку.
Основні канали передачі технологій:
– внутріфірмовий – дочірні підприємства ТНК (припадає 2/3 світової
торгівлі ліцензіями);
– міжфірмовий – по ліцензійних, коопераційних, управлінських, та інших
угодах з іноземними фірмами;
– зовнішньоторговий – нові технології поставляються разом з експортними
поставками машин, обладнання та іншої промислової продукції.
Головні форми передачі технологій відбуваються як на комерційній так і
на некомерційній основі, в залежності від того чи ведуться грошові
розрахунки між покупцями і продавцями технологій.
Технології є результати інтелектуальної діяльності в уречевленій
(обладнання, агрегати, інструменти, технологічні лінії і т.д.) і не
уречевленій формі (різного роду технічна документація, знання, досвід і
т.д.).
Суб’єктами світового ринку технологій є: держава, університети, фірми
(ТНК), науково-дослідні центри, фізичні особи – вчені, спеціалісти.
Форми передачі технологій на некомерційній основі:
– інформаційні масиви спеціальної літератури, комп’ютерні банки даних,
патенти, довідники і т.д;
– конференції, виставки, симпозіуми, семінари;
– навчання, стажування, практика студентів, вчених, спеціалістів, які
здійснюються на паритетних основах університетами, фірмами;
– міграція вчених і спеціалістів “відплив мозку” з наукових структур;
Головний потік передачі технологій в некомерційній формі припадає на
непатентносопроможну інформацію НД ДКР, ділові ігри, наукові відкриття.
Головні форми комерційної передачі технологій:
– продаж технологій в матеріальній формі – танків, агрегатів,
обладнання, технологічних ліній, і т.д;
– іноземні інвестиції, якщо вони супроводжуються притоком інвестиційних
товарів, а також лізингом;
– продажа патентів;
– продажа ліцензій, на всі види запатентованої власності;
– продажа “ноу – хау”;
– спільне проведення НД ДКР, науково-виробнича кооперація;
– інжиніринг.
Весь об’єм передачі технологій у комерційній формі супроводжується, або
оформляється ліцензійним договором.
Використана література:
1. Авдокушин Є.Ф., Международные экономические отношения, – М., 2001.
2. Ломакин В.К. Мировая экономика, – М. 1998.
3. Международные экономические отношения. (Под ред. В. Е. Рыбалкина.
Третье издание). – М. 1999.
4.Овчинников Г. П. Международная экономика. Изд. Санкт-Петербург, 2002.
5.Світова економіка: Підручник /А. С. Філіпенко, – К.: Либідь, 2000.
6.Міжнародна економіка / За ред. Ю. Г. Козака. – Київ 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter