Реферат на тему:

Зовнішньоекономічні відносини України

Формування відкритої економіки. Тенденції і суперечності розвитку
зовнішньої торгівлі. Концептуальні основи зовнішньоекономічної
стратегії. Механізм реалізації зовнішньоекономічної політики.

Можна виділити три визначальні передумови, реалізація яких створить
сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні
процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію,
реструктуризацію і відкритість економіки. Головним у цій тріаді є,
очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки
від ізоляції до відкритості, перехід від тоталітарно-директивної моделі
товариства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація
розвивається в трьох основних напрямках: лібералізація економіки,
приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової
інфраструктури). При цьому виняткову роль для України відіграє створення
атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан
відкритості економіки для більш широкого її включення в
торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні
глобальні процеси.

В Україні ухвалено ряд законів, які створюють номінальні можливості для
включення її економіки у світове господарство, у міжнародний поділ
праці. Це, зокрема, Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність»,
«Про режим іноземного інвестування», «Про спеціальні (вільні) економічні
зони» та ін. На початок 2000 р. в Україні діяло більше 8000 спільних
підприємств і 2600 підприємств із 100 % іноземних інвестицій; у 2000 р.
було залучено 792,2 млн дол. США прямих іноземних інвестицій в економіку
України. Цей процес розвивається й далі. Є всі підстави стверджувати, що
в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні та інші
передумови для поступового включення її економіки в світові процеси і
структури.

ФОРМУВАННЯ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі
економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення
її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати,
насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті.
Досить характерним є те, що третина національного виробництва України
опосередкована дією зовнішніх економічних зв’язків. Це підкреслює
виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і
для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Є й інші
передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки і
світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинутий
внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо
забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські
зв’язки з країнами СНД, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність
створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із
високорозвинених країн світу.

Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під яким
розуміється не тільки розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на
теперішньому етапі, але й поступове відкриття ще двох каналів
взаємозв’язку зі світовим господарством (рух капіталів і взаємо-обмін
національними валютами), об’єктивно зумовлений і практично
безальтернативний.

Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати:

— по-перше, акцент на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і
конкурентні переваги у світовій економіці регіонального і глобального
масштабу. Мова йде про такі галузі національного виробництва, як
машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізних
верстатів, прилади, побутова техніка і т.д.). Високим
науково-технологічним рівнем характеризується порошкова металургія,
виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна
промисловість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол,
поліамідні і поліпропіленові волокна). Великі потенційні можливості
мають також агропромисловий комплекс України і галузі, пов’язані з
транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та
інших товарів і послуг;

— по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості вітчизняної
економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної
економічної основи для завоювання і закріплення за собою відповідних ніш
на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів і
послуг; 

— по-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, що покращує
макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного
підприємництва, від чого залежить створення сприятливого інвестиційного
клімату;

— по-четверте, введення твердої конвертованої національної валюти;

— по-п’яте, врахування різної фактороінтенсивності національних галузей
і виробництв, тобто їх капітале- і працезабезпеченості порівняно з
іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їхніх
світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України
асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі (terms of trade) і
призводить до суттєвих збитків.

??U?Нарешті, варто неухильно здійснювати постійну гармонізацію
національного зовнішньоекономічного законодавства з нормами ГАТТ/СОТ,

Надзвичайно складною є проблема розробки відповідних механізмів
включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси і структури.
Мова, очевидно, повинна йти не про безконтрольну лібералізацію
зовнішньої торгівлі, як це відбувалося в попередні роки, а про
поступовий, регульований з боку держави процес відкриття національного
ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської
політики стосовно власних товаровиробників і споживачів. Передбачається
також досить жорстке валютне регулювання, сертифікація продукції за
європейськими і світовими нормами та стандартами.

Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами
могла б сконцентруватися в таких головних напрямках:

— відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким
захистом вітчизняних виробників;

— забезпечення правових і економічних гарантій господарського
функціонування і захисту іноземного капіталу;

— орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної політики
на світові стандарти і тенденції розвитку;

— гармонізація національного господарського права і законодавства з
міжнародним;

— підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на
світових ринках.

Механізми та інститути мікрорівня повинні забезпечувати вільний маневр
підприємців усіх форм власності у світовому господарстві, свободу вибору
економічними суб’єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків при
здійсненні господарських онерацій, перетворення зовнішньоекономічної
діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємства.

Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури
потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру
дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного
досвіду та наявних оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється
протягом 5-10 років, технологічної системи — 10-30 років, економічної
системи — від 30 до 60 років.

Як свідчить практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі
посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структурну,
промислову і зовнішньоекономічну політику.

Отже, з огляду на передумови, що об’єктивно існують, внутрішні і
зовнішні чинники, можна стверджувати, що найбільш прийнятною для України
є експортне орієнтована модель економічного розвитку, що передбачає
всебічне використання світових ринків як додаткового чинника
економічного зростання. Ця модель знайшла своє практичне втілення не
тільки в ряді країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки, але й у
США при виході з Великої депресії 1930-х років.

Водночас, як показує досвід інших країн, впровадження експортно
орієнтованої моделі супроводжується виникненням ряду проблем і
суперечностей — це труднощі з освоєнням власної ніші на ринках
розвинених країн; неопрацьованість механізмів повернення валютних
коштів; асиметрія в цінах, що може призвести до розвитку так званого
злидарського зростання; орієнтація на гіпертрофований експорт окремих
видів товарів і послуг, що веде до виникнення «голландської хвороби»
деіндустріалізації (теорія Рибчинського); залежність внутрішнього
економічного зростання від можливої кон’юнктури світових ринків. Тому
паралельно з впровадженням експортно орієнтованої стратегії має
здійснюватися об ‘рунтована імпортозамінна політика (український
комбайн, тролейбус, трамвай і т.д.). Необхідно вживати також відповідних
протекціоністських заходів стосовно національних виробників за допомогою
жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту і встановлення нетарифних
бар’єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і
стандарти), які сприяють прискореному зростанню власного виробництва як
базової структури включення України в сучасні цивілізаційні процеси.

Література

Бабанін О. Деякі проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України //
Зовнішня торгівля. — 2000. — № 1.

Бернштам М.С. Продуктивные деньги: стратегия запуска неинфляционного
економического роста в России // ЭКО. — 1995. — № 3.

Білорус О.Г., Лук ‘яненкоД.Г. Глобалізація і безпека розвитку:
Монографія. — К., 2001.

Галицькі контракти. — 1997. — № 2.

Закон «Про єдиний митний тариф», ухвалений Верховною Радою України 5
лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — 12 травня.
— № 19.

Кириченко А.А. Внешняя торговля Украины на пороге третьего тысячелетия
// Внешняя торговля. — 1999. — № 1-2.

Кириченко О.А. Деякі аспекти входження України у світову господарську
систему // Економіка України. — 1997. — № 7.

Кириченко О.А. Стан, тенденції та перспективи зовнішньоекономічної
діяльності України // Зовнішня торгівля. — 1998. — № 1.

Петри А.П. Уроки Східної Азії // Проблеми економічного розвитку. — 1995.
— №1.

Показники єдиного державного реєстру підприємств та організацій України:
Стат. бюлетень. — К., 1999.

Соколенка C.I. Глобалізація і економіка України. — К., 1999.

Соколенка С.И. Глобальные рынки XXI столетия. Перспективы Украины. — К.,
1998.

Тенденції української економіки. Березень 2000 / Українсько-європейський
консультативний центр з питань законодавства. — К., 2000. 

Похожие записи