.

Визначення продуктивності праці (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
435 4016
Скачать документ

Реферат на тему:

Визначення продуктивності праці

Оскільки в попередніх розділах ми неодноразово торкалися питання
ефективності виробництва, вкладаючи в нього сенс співвідношення
результатів виробництва і здійснених витрат, доречно ближче
познайомитися з показниками ефективності функціонування підприємства.

Відомо, що ефективність залежить від співвідношення витрат на
виробництво продукції і отриманого результату. Тут продуктивність праці
впливає як на витрати, так і на результати праці.

Зростання продуктивності праці, з одного боку, знаходить своє вираження
у зменшенні затрат і робочого часу на виготовлення одиниці продукції.
Отже, при правильному співвідношенні в темпах зростання продуктивності і
заробітної плати частка оплати праці в собівартості продукції
знижується. Практика показує, що здійснення комплексних заходів з
подальшої раціоналізації виробництва позитивно впливає і на економію
уречевленої праці, і на ефективніше використання виробничих фондів.

Зростання продуктивності праці, з іншого боку, сприяє збільшенню обсягу
випуску продукції, що дає змогу повніше задовольняти суспільні потреби.
Зростання обсягів виробництва, у свою чергу, впливає і на скорочення
витрат виробництва, і на загальну суму прибутку, рентабельність
господарювання. Отже, підвищення продуктивності праці складає основу
збільшення національного прибутку, а підвищення ефективності виробництва
— сутність і основу економічного прогресу суспільства. Оскільки
підприємства складають основу економіки країни незалежно від форми
власності, розглянемо головні показники ефективності на рівні
підприємства (табл. 1). Більш вичерпна система показників ефективності
подана у книзі А. В. Калини “Организация и оплата труда в условиях
рынка” (3-тє вид. — К.: МАУП, 2001).

Примітка. Дані взято із книги “Основы экономической теории и практики”
(Волгоград, 1995, с. 87). Умовні позначки змінено з метою досягнення
єдності у книзі.

Продуктивність праці є найважливішим показником економічного зростання,
узагальнюючим поняттям результативності праці. Особливості сучасного
етапу розвитку економіки визначають нові підходи до оцінювання
господарської діяльності, у тому числі до проблеми продуктивності праці.

У зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу людська праця складає
все меншу частку сукупних витрат. Зростає частка

інших видів витрат: фізичні і фінансові активи, матеріали, енергія,
інформація. Тому при визначенні зростання продуктивності праці на
підприємстві необхідно об’єднувати різні види витрат або використовувати
цілісну систему факторних показників, у знаменнику яких присутній лише
один вид витрат.

Таким чином, продуктивність праці вимірюється як загальний обсяг
продукції, поділений на кількість витраченого на його виробництво труда.
Це середня величина, яка відображує виробіток одного працівника за
одиницю робочого часу.

Розрізняють продуктивність праці в масштабі суспільства, регіону,
галузі, підприємства і продуктивність індивідуальної праці окремого
робітника.

У масштабах галузі або економіки країни загалом визначають середню
продуктивність праці. Оскільки середня продуктивність визначає обсяг
продукції на одиницю витраченого труда, її досить нескладно виміряти
(для цього лише треба знати дані сумарної продуктивності праці і
сумарного обсягу продукції), і це дає можливість порівняти показники
різних галузей і в рамках однієї галузі в довгостроковому періоді.
Продуктивність особливо важлива, оскільки вона відображає реальні рівні
життя, яких країна може досягти для своїх громадян.

Зв’язок між продуктивністю і рівнем життя досить простий. У будь-якому
конкретному році сукупна вартість товарів і послуг, вироблених
економікою, дорівнює сумі виплат усіх факторів виробництва, включаючи
заробітну плату, орендні платежі, капітали і суму прибутків фірм.
Зрештою ці ресурсні виплати, незалежно від їх форми, отримують
споживачі. Завдяки цьому споживачі взагалі можуть у довгостроковому
періоді збільшити рівень споживання, лише збільшуючи сумарне виробництво
продукції.

Умовою розвитку виробництва є зростання продуктивності праці. Це
відповідає загальному економічному закону і є економічною умовою
розвитку суспільства незалежно від пануючої у ньому системи
господарювання.

Підвищення продуктивності праці проявляється в тому, що зменшується
загальна сума праці, яка вміщується в одиниці продукту, при зменшенні
частки затрат живої праці і збільшенні частки минулої праці.

Зазначимо, що продуктивність праці — це якісний показник. Він, як і
будь-який інший якісний показник, являє собою частку від ділення одного
об’ємного показника (кількісного) на інший. Отже, величина і динаміка
будь-якого якісного показника залежать від “фізичного” зростання
чисельника і знаменника, що утворюють цей якісний показник.

Продуктивність праці в будь-якій організаційній системі може
підвищуватись, якщо спостерігається одна з наведених умов:

1) обсяг продукції зростає, затрати зменшуються;

2) обсяг продукції зростає скоріше, ніж затрати;

3) обсяг продукції не змінюється, водночас затрати зменшуються;

4) обсяг продукції зростає при незмінних затратах;

5) обсяг продукції зменшується повільнішими темпами, ніж затрати. При
цьому на рівень продуктивності праці впливають екстенсивність
використання праці, інтенсивність праці, а також техніко-технологічний
рівень виробництва.

Отже, йдеться про екстенсивний чи інтенсивний приріст продуктивності
праці. Екстенсивним називають приріст, отриманий за рахунок зростання
об’ємного показника, що являє собою той чи інший ресурс. Інтенсивний же
приріст проявляється як наслідок зростання прямого якісного показника
або зниження зворотного якісного показника (затрат будь-якого ресурсу на
одиницю продукції).

Екстенсивність праці характеризує ступінь використання робочого часу і
його тривалість за зміну при інших постійних характеристиках. Що менше
простоїв, непродуктивних затрат робочого часу, тобто чим повніше
використовується робочий час і чим триваліша робоча зміна, то вища
продуктивність праці. Екстенсивне використання праці має межі:
законодавче встановлені тривалість робочого дня і робочого тижня, і має
ліміт — якщо протягом законодавче встановленого робочого дня робочий час
повністю використовується на продуктивну працю.

Інтенсивність праці характеризує кількість праці, що витрачається
робітником за певний проміжок робочого часу для отримання корисного
результату (продукту). Визначається затратами фізичної, нервової і
розумової енергії за одиницю часу. В основі рівня інтенсивності праці
лежать соціально-економічні умови — тривалість робочого часу і його
використання, рівень розвитку і використання техніки і технології
виробництва, нормування і оплата праці, рівень життя, ставлення
робітника до праці і т. ін. Що вища інтенсивність праці, то вища її
продуктивність. Інтенсивність праці — важливий фактор продуктивності,
але він має фізіологічні межі, тобто рівень інтенсивності визначається
фізіологічними і психічними можливостями людського організму.
Інтенсивність вимагає дотримання фізіологічних норм витрачання людської
енергії, тобто такого витрачання життєвої енергії протягом робочого часу
за зміну, яке забезпечує при діючій системі охорони здоров’я, реально
доступній якості харчування і раціональному використанні вільного від
роботи часу необхідні умови для повноцінного функціонування організму і
повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня.

Техніко-технологічний рівень виробництва є основним джерелом зростання
продуктивності праці, що не має меж і визначається науково-технічним
прогресом, техніко-технологічним удосконаленням виробництва, появою
нових матеріалів, видів енергії і т. ін.

Все це формує продуктивну силу труда — його здатність виробляти в міру
зростання технічної оснащеності виробництва все більше і більше
продукції.

Однак сучасна економічна теорія виходить з того, що процес виробництва
продукції є результатом не тільки функціонування труда, а й сукупної дії
труда, капіталу, землі та підприємництва. Роль і частка кожного з цих
факторів виробництва у процесі створення продукції точно встановити
неможливо. Отже, віднесення обсягу випущеної продукції до працезатрат,
пов’язаних з цим випуском, при підрахунку продуктивності праці зовсім не
означає, що тільки труд є джерелом продукції, це лише один із способів
визначення ефективності виробництва.

Підвищення продуктивності праці на підприємствах проявляється у вигляді:

• збільшення маси продукції, створюваної за одиницю часу при незмінній
її якості;

• підвищення якості продукції при незмінній її масі, створюваній за
одиницю часу;

• скорочення затрат труда на одиницю створюваної продукції;

• зміни співвідношення затрат живої та минулої праці у бік зростання
частки затрат минулої праці при загальному скороченні затрат праці;

• скорочення часу виробництва і обороту товарів;

• збільшення маси і норми прибутку.

Абсолютно очевидно, що можуть бути різні комбінації вказаних видів
прояву підвищення продуктивності праці. Кожен з них окремо і в
сполученні з іншими свідчить про велике значення її приросту для
економіки підприємств, які перебувають під впливом конкуренції, що
посилюється, на ринках товарів, послуг і праці.

Підвищення продуктивності праці забезпечує підприємствам і всьому
суспільному виробництву подальший розвиток і сприятливі перспективи, що
зрештою веде до підвищення рівня життя населення.

Підвищення добробуту народу тісно пов’язане з ефективністю виробництва,
продуктивністю суспільної праці. У сучасних умовах роль цих
найважливіших категорій багаторазово підвищується. Економія праці,
підвищення її продуктивності — головні джерела збільшення маси і норми
додаткового продукту. Саме вони відбивають рівень розвитку
науково-технічного прогресу.

У процесі праці людина використовує засоби виробництва, тобто засоби
праці і предмети праці, отже, ефективність виробництва залежить від
затрат живої і уречевленої праці. Таким чином, вартість товару
визначається всім робочим часом (минулої та живої праці), що входить до
товару, тобто одиниця товару містить певну величину праці, як
уречевленої у засобах виробництва, так і приєднаної до неї в процесі
виробництва. Однак жива праця як імпульс суспільного розвитку відіграє
певну роль у процесі виробництва і його результативності.

При обчисленні продуктивності праці слід враховувати як живу, так і
уречевлену працю. Загальні вимоги до показників продуктивності праці
наступні:

• відображення затрат праці та їх результати;

• вплив структурних зрушень, науково-технічного прогресу і т. ін. На
сучасному етапі основними показниками (плановими і звітними) є такі, що
характеризують темпи зростання національного прибутку в розрахунку на
одного працівника сфери матеріального виробництва. При цьому
враховується необхідність синтезу вартісних показників продуктивності,
що відображають затрати живої та уречевленої праці, а показники сукупної
трудомісткості інтегруються в систему показників ефективності
виробництва. Отже, створюється дворівнева модель системи показників:
показники народногосподарського рівня і показники галузевого рівня.

Ці економічні показники класифікуються за укрупненими групами, в яких
результати виробничої діяльності належать до затрат

живої праці робітників матеріального виробництва (перший варіант) або до
затрат сукупної суспільної праці (другий варіант).

За першим варіантом рівень і динаміка продуктивності праці
розраховуються як відношення суми валового суспільного продукту,
кінцевого річного суспільного продукту, національного доходу, товарної
чистої продукції до затрат живої праці.

Варіант, що розглядається, має кілька модифікацій, що описуються такими
узагальненими формулами:

де Псв — продуктивність праці, що визначається за сукупним валовим
суспільним продуктом, валовою товарною або реалізованою продукцією; Vs —
валовий (сукупний) суспільний продукт (валова товарна або реалізована
продукція); Тж — затрати живої праці; ? — вартість основних засобів, що
через амортизаційні відрахування переноситься на вартість валового або
кінцевого річного суспільного продукту; м — вартість сировини і
напівфабрикатів, використаних у процесі матеріального виробництва; ? —
оплата праці робітників виробничої сфери; т — додатковий продукт; AVS —
приріст незавершеного виробництва за звітний період (враховується при
визначенні продуктивності праці за товарною продукцією);

де Пксп, П’ксп — продуктивність праці, що визначається за кінцевим
суспільним продуктом або умовно-чистою продукцією; Крсп — кінцевий
річний суспільний продукт, що дорівнює валовому суспільному продукту, за
винятком вартості використаних сировини і напівфабрикатів; Vy4 —
умовно-чиста продукція; Тжв, Тжн ~~ середньорічна чисельність або
затрати живої праці робітників виробничої і невиробничої сфери;

де Пнд — продуктивність живої праці, що визначається за національним
доходом (НД), чистою або нормативно-чистою продукцією галузей; V4 —
обсяг чистої продукції; Ут — обсяг нормативно-чистої продукції.

Показники продуктивності праці, виражені у формулах (1)-(4), побудовані
відповідно до загального принципу, за яким тільки жива праця є
продуктивною, тільки вона здатна створювати додатковий продукт і
переносити вартість спожитих засобів виробництва, що включають минулу
працю, на знову створену вартість сукупного (валового) суспільного
продукту.

За другим варіантом показники продуктивності суспільної праці
визначаються за співвідношенням результатів матеріального виробництва
(обсягу виробленої продукції) і сукупних затрат. Узагальнена формула
продуктивності суспільної праці у цьому разі має вигляд

де Пс — продуктивність суспільної праці; V — результативність
матеріального виробництва в грошовому або натуральному виразі; Тж, Ту —
затрати живої та уречевленої праці.

Цей підхід базується на такій передумові: у загальному показнику
продуктивності суспільної праці продуктивність живої праці (Пж) дорівнює
продуктивності уречевленої праці (Пу):

Як результати матеріального виробництва у грошовому виразі
застосовується валовий (сукупний) суспільний продукт або валова
продукція (ф + м + ? + пі), а продуктивність суспільної праці
визначається відношенням величини національного доходу або чистої
продукції галузей (? + пі) до суми затрат живої та уречевленої праці.

Продуктивність суспільної праці можна також визначити без урахування
затрат уречевленої праці. Такий підхід зумовлюється тим, що валовий
(сукупний) суспільний продукт (ф + м + ? + т) створюється сукупною
працею (Пж + Пу), тоді як національний дохід (? + т) — тільки живою
працею (Пж). У цьому разі продуктивність суспільної праці можна
розрахувати як відношення сукупного суспільного продукту (без повторного
розрахунку) та сукупних затрат живої та уречевленої праці або відношення
національного доходу (чистої продукції) до кількості витраченої на їх
виробництво живої праці:

Перехід економічної системи країни на ринкові відносини визначає
необхідність застосування оціночних показників розвитку, що забезпечують
комплексний підхід. З обґрунтуванням використовуваних показників за
працею пов’язані не тільки результати аналітичної роботи, а й вибір
стратегії господарської діяльності, планування пріоритетних напрямів
розвитку, ефективність застосовуваних методів господарювання. На
регіональному і державному рівнях використовуються показники, що
забезпечують порівняльну оцінку досягнутого рівня економічного і
соціального розвитку (на підставі показників НД — виробничого і
використовуваного) в розрахунку на одного працівника, на душу населення.

Список використаної та рекомендованої літератури

Бугуцький О., Михайлов С. Ефективне використання праці — основа
підвищення продуктивних сил суспільства // Україна: аспекти праці. –
2000. – № 3. – С. 3-9.

Васькин А. А. Оценка эффективности управленческого труда. — ?.: Компания
“Спутник+”, 1999. – 214 с.

Генкин Б.М. Эффективность труда и качество жизни: Учеб. пособие /
С.-Петербург, гос. инж.-экон. акад. — СПб.: СПбГИЭП, 1997. — 112 с.

Генкин Б. М. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.:
НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 384 с.

Головина О. Д. Производительность, эффективность и продуктивность труда
// Изв. Акад. труда и занятости. — 1998. — № 2. — С. 34-41.

Жарко И. Эффективность труда в условиях перехода к рыночной
экономике//Бизнес-Информ. – 1998. – № 15. – С. 40-41.

Шевченко А. Ф. Ефективність праці та фактори її підвищення при переході
до ринкової економіки. — Кам’янськ-Шахтинськ: Станиця, 1994. – 107 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020