Реферат на тему:
Види міжнародних угод торгового характеру
Купівля-продаж товару. Укладання договору. Виконання зобов’язань за
договором. Наслідки невиконання договору. Неможливість виконання.
Міжнародні транспортні перевезення. Страхування. Платіж. Правові основи
здійснення платежу. Гарантії і фінансування купівлі-продажу. Зберігання
товару на складі. Товарообмін. Бартер. Передача технології. Захист
інтелектуальної власності. Торгівля послугами. Фінансові і банківські
відносини. Страхові підприємства. Юридичні й бухгалтерські послуги.
Транспортні послуги. Телекомунікації. Будівництво. Гірнича справа.
Інвестиції.
КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ ТОВАРУ
Серед різноманітних комерційних угод договір купівлі-продажу – один із
найбільш поширених. За договором купівлі-продажу продавець
зобов’язується передати товар покупцю у власність, а покупець
зобов’язується сплатити оговорену ціну.
В торгівлі, і особливо в міжнародній, дуже часто покупець товару
знаходиться далеко. В цьому випадку порядок передачі товару покупцю стає
важливим.
Головні відмінності “внутрішньодержавної” купівлі-продажу від
міжнародної купівлі-продажу:
– внутрішня купівля-продаж, як правило, регулюється однією державою, в
той час як міжнародна купівля-продаж регулюється двома (або більше)
державами;
– при міжнародній купівлі-продажу вартість товару розраховується двома
(або більше) сторонами;
– при міжнародній купівлі-продажу варто враховувати, які міждержавні
угоди можуть впливати на права й обов’язки сторін.
При укладанні договору міжнародної купівлі-продажу бажано пам’ятати такі
положення:
1) найменування (прізвища, імена) й інша інформація про сторони
(телефон, факс, адреса електронної пошти);
2) опис товарів;
3) кількість товару (у договорах, що передбачають поставку товару в
декілька етапів, – кількість товару на кожному етапі);
4) час поставки (у договорах, що передбачають поставку товару в декілька
етапів, – час поставки на кожному етапі);
5) метод і місце поставки, а також, якщо це потрібно, перелік документів
до товару, що повинен мати продавець;
6) ціна;
7) час платежу;
8) засіб і місце платежу (включаючи валюту платежу, а також поправку
суми на рівень інфляції);
9) вимоги про страхування;
10) гарантія виконання продавцем (резервний акредитив);
11) гарантія платежу покупцем (документарний акредитив);
12) митне оформлення товарів у країні продавця;
13) митне оформлення товарів у країні покупця (включаючи сплату мита,
зборів, податків і т.ін.);
14) права покупця у випадку порушення договору продавцем:
– непоставка товарів;
– неповна поставка товарів;
– невчасна поставка товарів;
– поставка ушкоджених, неякісних товарів або не тих товарів, що були
оговорені в договорі;
15) ризик випадкової втрати речі;
16) права продавця у випадку порушення договору покупцем:
– відмова прийняти товар;
– неплатіж або затримка платежу;
17) припинення або розірвання договору:
– коли або за яких обставин;
– які передумови припускають припинення або розірвання договору.
18) порядок розрахунку збитків;
19) виконання зобов’язань за договором у натуральному вигляді (тобто
поставка саме таких товарів, що були зазначені в договорі);
20) інші засоби захисту;
21) неможливість виконання (форс-мажор, комерційна нездійсненність, інші
причини);
22) права третіх сторін, зобов’язання третіх сторін;
23) наслідки банкрутства продавця;
24) наслідки банкрутства покупця;
25) вибір застосовуваного права;
26) вирішення спорів:
– третейський суд;
– вибір суду (який суд повинен вирішувати спір);
27) повідомлення:
– у якій формі;
– коли і де повинні передаватися;
28) поправки або одностороннє припинення договору;
29) мова договору;
30) які документи і якою мовою складають офіційний текст договору. Як
видно з цього переліку, при укладанні і виконанні договору міжнародної
купівлі-продажу може виникнути багато запитань, у тому числі:
– що потрібно для того, щоб угода вважалася укладеною;
– коли переходить право власності на товар;
– коли переходить ризик випадкової втрати товару;
– хто зобов’язаний застрахувати товар і заплатити за страховку;
– хто зобов’язаний організувати транспортування товару і заплатити за
транспортування;
– хто зобов’язаний сплатити мита, податки, збори;
– коли вважається, що сторона договору виконала усі свої зобов’язання,
що виникли в результаті укладання договору;
– наслідки невиконання договору;
– неможливість виконання.
В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути
при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі
розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі – вони створюють зайві
ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме
будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору.
Вчені, юристи, політики, менеджери давно прагнуть подолати ці труднощі і
спростити процес торгівлі. Робота ця велася як на приватному, так і на
міждержавному рівні.
На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній
палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною
торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни
(“Інкотермс”).
“Інкотермс”. “Інкотермс” – це типові умови договору купівлі-продажу.
Правила “Інкотермс” застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили
посилання на них у договорі.
“Інкотермс” можуть використовуватися при укладанні договорів
купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару
будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує
товар на складі продавця.
У тлумаченні й застосуванні комерційного договору можуть виникати
труднощі, як у силу неоднозначності тих або інших його положень, так і в
силу того, що деякі питання в ньому просто не передбачені.
“Інкотермс” містить декілька варіантів вирішення таких типових питань,
що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору:
– коли переходить право власності на товар;
– коли переходить ризик випадкової загибелі товару;
– хто зобов’язаний застрахувати товар і заплатити за страховку;
– хто зобов’язаний організувати транспортування товару і заплатити за
транспортування;
– хто зобов’язаний сплатити мита, податки, збори.
На сьогодні існує декілька редакцій “Інкотермс”. Розбіжності між ними не
дуже суттєві. Будь-яку з цих редакцій можна використовувати. Останньою є
редакція “Інкотермс” 2000 р.
“Інкотермс” містить тринадцять типових умов купівлі-продажу товарів:
1) EXW (із заводу);
2) FCA (вільний перевізник);
3) FAS (уздовж борту судна);
4) FOB (на борту);
5) CFR (вартість і фрахт);
6) CIF (вартість, страховка, фрахт);
7) СРТ (перевезення сплачені до);
8) СІР (перевезення і страховка сплачені до…);
9) DAF (поставлено на кордон);
10) DES (поставлено із судна);
11) DEQ (поставлено з причалу);
12) DDU (поставлено без сплати мита);
13) DDP (поставлено зі сплатою мита).
Ці умови можна класифікувати за декількома ознаками.
По-перше, існує умова про продаж товарів, що не потребує участі
перевізника (EXW), і інші дванадцять умов, що потребують участі
перевізника.
По-друге, є шість типових умов продажу (FAS, FOB, CFR, CIF, DES і DEQ),
що передбачають перевезення морським транспортом, і шість інших умов, що
можуть бути застосовані до продажу, які включають перевезення будь-яким
видом транспорту, у тому числі декількома видами (FAC, СРТ, СІР, DAF,
DDU, DDP).
Дванадцять умов купівлі-продажу, що передбачають транспортування товару,
також можна розділити на “контракти відвантаження” і “контракти
поставки”. В контрактах відвантаження продавець передає товар у руки
перевізника й організовує його транспортування, але саме перевезення
товару здійснюється за рахунок покупця і на його ризик.
У контрактах поставки продавець відповідає за передачу товару
перевізнику і організацію перевезення, причому перевезення здійснюється
за рахунок продавця і на його ризик.
Сама Міжнародна торговельна палата пропонує поділяти всі умови поставки
на чотири групи, причому до кожної групи входять умови, в скороченій
назві яких перша буква відповідає назві групи. В кожну групу входять
умови, що за головними положеннями схожі між собою:
1. Е – EXW. Товар передається покупцеві, але використання послуг
перевізника прямо не передбачене.
2. F – FCA, FAS, FOB. Покупець несе всі витрати і ризики до передачі
товару перевізнику.
3. С – CFR, СІF, СРТ, СІР. Покупець повинен здійснити поставку товару до
перевізника, за свій рахунок забезпечити транспортування товару
перевізником, і, за деякими типовими умовами, застрахувати товар.
Покупець не бере на себе ризики, пов’язані з подіями, що мають місце
після передачі товару перевізнику.
4. D – DAF, DES, DEQ, DDU, DDE. Покупець повинен передати товари
перевізнику, забезпечити їхнє транспортування і нести всі ризики і
витрати до прибуття товарів у країну призначення.
ueth*
??’?купівлі-продажу товарів (надалі – Віденська конвенція) є плодом
багатьох років роботи в рамках цієї організації.
Віденська конвенція стосується таких питань:
– що потрібно для того, щоб угода вважалася укладеною;
– коли вважається, що сторона договору виконала усі свої зобов’язання,
що виникли в результаті укладання договору;
– наслідки невиконання договору;
– неможливість виконання.
Віденська конвенція застосовується сторонами, якщо вони:
1) прямо не вказали в договорі, що Конвенція або якась її частина до них
не застосовується, і
2) сторони договору знаходяться в двох різних державах:
– для обох цих держав Конвенція набрала сили, або
– для однієї з цих держав Конвенція набрала сили і сторони домовилися
про те, що до їхньої угоди застосується саме право цієї держави, або
– для однієї з цих держав Конвенція набрала сили, і за нормами
міжнародного приватного права застосовуваним до угоди є право цієї
держави.
УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ
Щоб договір купівлі-продажу був укладений, необхідно:
1) щоб одна сторона договору запропонувала укласти договір на визначених
умовах. Таку пропозицію укласти договір у торговій практиці прийнято
називати офертою;
2) щоб інша сторона дала згоду укласти договір на тих умовах, що
запропонувала перша сторона. Згоду укласти договір у торговій практиці
прийнято називати акцептом.
Отже, щоб відбулася купівля-продаж, необхідно, щоб мали місце:
– оферта;
– акцепт.
У різних країнах по-різному підходять до питання про те, що можна
вважати офертою або акцептом.
У Віденській конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
(1980 р.) зазначено, що оферта – це дія (або бездіяльність) однієї зі
сторін угоди, з яких очевидно, що вона бажає укласти договір
купівлі-продажу.
Офертою вважаються тільки такі дії, що відповідають усім із зазначених
нижче вимог:
1) оферта має бути пропозицією укласти договір;
2) вона повинна передбачати, що оферент буде пов’язаний її умовами у
випадку акцепту. Публічне оголошення не є офертою, якщо тільки в ньому
прямо не передбачено інше;
3) оферта має бути достатньо визначеною, вказувати на:
– товари;
– якість товарів;
– ціну товарів.
Віденська конвенція містить досить гнучкі правила встановлення
“визначеності” оферти:
1) оферта вважається визначеною навіть тоді, коли товари просто
“позначаються”. Інших вимог у Віденській конвенції не передбачено;
2) оферта вважається визначеною, якщо вона:
– встановлює ціну або якість товару,
– передбачає порядок визначення ціни або якості.
Акцепт – дія (або бездіяльність) іншої сторони, з чого очевидно, що вона
приймає умови, запропоновані в оферті.
Якщо сказане в акцепті істотно відрізняється від того, що сказано в
оферті, такий акцепт є новою офертою. Якщо ж відмінності не суттєві, то
відповідь на оферту визнається акцептом, якщо тільки оферент:
– не заперечить проти цього усно;
– не повідомить про це.
Зробити це оферент повинен протягом “розумного проміжку часу”. Віденська
конвенція не пояснює, що варто розуміти під “розумним проміжком часу”.
Вона також не містить вичерпного визначення поняття “істотні відмінності
акцепту від оферти”. Проте вона має перелік питань, що вважаються
суттєвими. До таких питань належать:
– ціна;
– порядок платежу;
– якість і кількість товару;
– місце і термін поставки;
– обсяг відповідальності однієї зі сторін перед іншою;
– вирішення спорів.
Коли акцепт виражений у словах, то питання про те, чи мав він місце,
зазвичай, не виникає.
Проте акцепт може бути виражений і через поведінку адресата оферти
(через дії або бездіяльність)..
Віденська конвенція передбачає, що поведінка свідчить про акцепт тільки
тоді, коли сторони про це домовилися заздалегідь. У всіх інших випадках
поведінка може свідчити про акцепт тільки:
– в силу оферти, або
– в результаті практики, що сторони встановили у своїх взаємовідносинах,
або
– в силу звичаю.
ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА ДОГОВОРОМ
Договір купівлі-продажу виконаний, коли обидві сторони виконали всі свої
обов’язки, зазначені в ньому.
За Віденською конвенцією, продавець зобов’язаний:
1) передати покупцю або іншій уповноваженій особі за договором товар і
всі документи, що належать до товару, в пункті й у терміни, обумовлені в
договорі. При цьому товар має відповідати умовам договору за кількістю,
якістю та описом;
2) передати право власності на товар. Покупець зобов’язаний:
1) прийняти товар;
2) сплатити за нього ціну, узгоджену сторонами.
При виконанні договору можуть виникнути такі питання:
1) чи здійснює продавець поставку товару;
2) якщо так, то в який пункт необхідно здійснити цю поставку:
– до пункту передачі перевізника;
– до місцезнаходження покупця;
3) якщо поставка здійснюється до місцезнаходження покупця, то в чому
полягають обов’язки продавця:
– укласти договір перевезення проданого вантажу за рахунок продавця, або
– укласти договір перевезення проданого вантажу і застрахувати вантаж за
свій рахунок;
– укласти договір перевезення проданого вантажу, застрахувати вантаж за
свій рахунок і нести ризик випадкової загибелі товару до передачі його
покупцю. Всі ці питання сторони можуть узгодити в договорі
купівлі-продажу.
Сторони міжнародного договору купівлі-продажу можуть використовувати як
основу для свого договору типові умови “Інкотермс”. Ці умови настільки
добре опрацьовані, що сторонам достатньо, наприклад, просто записати в
договорі: “Продавець поставляє товар на умовах FOB Іллічівськ”, і умови
поставки будуть повністю урегульовані.
НАСЛІДКИ НЕВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ
Віденська конвенція передбачає: якщо продавець не виконав або неналежним
чином виконав свої зобов’язання за договором, у розпорядженні покупця є
три засоби правового захисту:
1) право вимагати виконання договору;
2) право вимагати розірвання договору;
3) право вимагати відшкодування збитків. Якщо договір за вимогою покупця
було розірвано, зрозуміло, покупець вже не може вимагати його виконання.
Розірвання договору звільняє обидві сторони від їхніх зобов’язань за
договором при збереженні права відшкодування збитків. Сторона, що
виконала договір повністю або частково, може вимагати від іншої сторони
повернення всього, що було нею поставлено або сплачено за договором.
Якщо обидві сторони зобов’язані здійснити повернення отриманого, вони
повинні зробити це одночасно.
Здійснення покупцем свого права на інші засоби правового захисту не
позбавляє його права вимагати відшкодування збитків.
Сторони можуть домовитися і про інші засоби забезпечення виконання
договору, наприклад про неустойку, тобто сплату визначеної суми. При
цьому сторони можуть домовитися про те, що збиток відшкодується тільки в
частині, не покритій неустойкою, а можуть домовитися і про те, що збиток
відшкодується в повному обсязі незалежно від неустойки.
НЕМОЖЛИВІСТЬ ВИКОНАННЯ
Віденська конвенція передбачає, що сторона не несе відповідальності за
невиконання будь-якого зі своїх зобов’язань, якщо доведе, що:
– невиконання було спричинено перешкодою поза її контролем, і
– від неї не можна було “розумно” очікувати усунення цієї перешкоди до
уваги при укладанні договору, і
– не можна було “розумно” чекати, що вона уникне або подолає цю
перешкоду або наслідки цієї перешкоди.
Якщо невиконання стороною свого зобов’язання викликане невиконанням
третьою особою, притягнутою нею для виконання усього або частини
договору (наприклад, перевізником), ця сторона договору купівлі-продажу
звільняється від відповідальності тільки в тому випадку, якщо сторона
доведе, що невиконання третьою особою:
– було викликано перешкодою поза контролем третьої особи;
– від цієї третьої особи не можна було “розумно” очікувати прийняття
цієї перешкоди до уваги при укладанні договору зі стороною договору
купівлі-продажу, і
– не можна було чекати, що ця третя сторона уникне або подолає цю
перешкоду або наслідки цієї перешкоди.
Крім того, щоб звільнити себе від відповідальності, сторона договору, що
не виконує свого зобов’язання, повинна повідомити іншу сторону про
перешкоду і її вплив на виконання угоди. Якщо це повідомлення інша
сторона не отримала протягом “розумного” терміну після того, як про
перешкоду стало відомо партнеру, останній відповідає за збитки,
спричинені цією перешкодою. Наприклад, якщо продавець протягом
“розумного” терміну не повідомив покупця про те, що він не зможе
поставити товар, обумовлений у контракті, оскільки той був знищений в
результаті землетрусу, продавець не може бути звільнений від обов’язку
відшкодувати збитки.
У будь-якому випадку звільнення від відповідальності поширюється лише на
той період, протягом якого існують перешкоди.
Література
Воронова Є.М. Міжнародні економічні відносини: Конспект лекцій. – К.,
2000.
Козик В.В., Папкова Л.А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні
відносини: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К., 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
