Реферат
на тему:
Управління грошовими потоками від інвестиційної, фінансової діяльності
З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової
діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у
напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із
цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають
важливого значення для фінансових служб підприємств.
Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової діяльності:
— придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;
— продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;
— цільові грошові вклади;
— валютні операції;
— пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;
— надання позик;
—лізингові операції.
Інвестиції – це вкладення капіталу в грошовій, матеріальній і
нематеріальній формах в об’єкти підприємницької діяльності з метою
одержання поточного доходу або забезпечення зростання його вартості в
майбутньому періоді.
Інвестиції є одним з головних шляхів реалізації економічної й фінансової
стратегії підприємства, спрямованої на ріст ефективності й розширення
його діяльності, підвищення конкурентноздатності й зростання ринкової
вартості.
Капітальні вкладення – це витрати, спрямовані на будівництво нових,
реконструкцію й технічне переозброєння діючих основних фондів.
“Реальні” інвестиції включають капітальні вкладення, а також вкладення
капіталу в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів
товарно-матеріальних цінностей й інші об’єкти інвестування,
безпосередньо пов’язані зі здійсненням операційної діяльності
підприємства.
В умовах ринку підприємства мають можливість розширити свою доходну
базу, інвестуючи кошти в цінні папери. Це т.зв. “портфельні” або
фінансові інвестиції.
Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової
економіки — це раціональне використання вільних фінансових ресурсів,
пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть
підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових
коштів здійснюється на фінансовому ринку.
Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того,
що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в
підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних
обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських
рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях,
казначейських зобов’язаннях).
Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно
всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати її фінансові
результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються
підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у
рекламних проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише
неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери
котрого планується придбати. Не можна купувати акції фірм, які не
публікують звітів про свої доходи.
Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно
порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки.
Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій
(облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на
порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність
і тривалість їх отримання.
Однак брак у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного
фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що
відсутнє ефективне державне регулювання випуску й торгівлі цінними
паперами. Немає необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну
міру ризику операцій із цінними паперами.
Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на
депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.
Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі,
споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або
здійснювати фінансовий лізинг.
Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права
користування майном іншому суб’єкту підприємницької діяльності на
платній основі і на визначений угодою строк. Об’єктом лізингу є
матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У
лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник,
лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав
нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.
Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг
передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання,
яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового
лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації.
Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з
повною виплатою. Це означає, що лізинго-давець протягом чинності
договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від
лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може
викупити об’єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його
лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг
укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна.
Після закінчення договору об’єкт лізингу повертається лізингодавцеві або
знову здається в оренду.
Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова
плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов
договору.
Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими
частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої
інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення
лізингового відсотка.
Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на
валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.
У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства
порушують фінансові обов’язки, умови господарських договорів, за що до
них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент,
то він зобов’язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види
санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було
сказано, у звітному році в підприємства може з’явитися прибуток минулих
років тощо. Усе це включають у позареалізаційні доходи.
Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної
діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових
доходів і балансового прибутку підприємств.
Якщо в підприємства виникають грошові надлишки, то встає проблема
їхнього ефективного використання. Необхідно визначити оптимальний розмір
коштів, які можуть бути поміщені на депозит або в ринкові цінні папери
без підвищення ризику розриву ліквідності й з одержанням прибутку.
Це питання вирішується шляхом розрахунку тієї частини виручки від
реалізації, що, цілком ймовірно , не знадобиться протягом строку
депозиту або іншого вкладення, якщо тенденції минулого періоду
діяльності підприємства в основному збережуться.
Сума можливого термінового вкладення може бути розрахована як добуток
очікуваної виручки від реалізації на відношення величини середнього
залишку коштів на розрахунковому рахунку за відповідний період минулого
року до величини фактичного виручки від реалізації за цей період.
Зіставлення середнього залишку коштів на розрахунковому рахунку на
відповідний (рівний строку депозиту) період минулого року з фактичною
виручкою від реалізації за той же самий період дає частку виручки від
реалізації, що могла бути відокремлена від господарського обороту.
Передбачається, що приблизно така ж частка нової виручки може бути й у
нинішньому році покладена на депозит або використана яким-небудь
подібним чином.
ЛІТЕРАТУРА
Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – Т. 2. – К.: Ника-Центр,
1999.
Ковалев В.В. Финансовый анализ. – М.: Финансы и статистика, 1996.
Лялин В.А., Воробьев П.В. Финансовый менеджмент (управление финансами
фирмы). С.-Петербург: Юность, Петрополь, 1994.
Павлова Л.Н. Финансовый менеджмент. Управление денежным оборотом. – М.:
Финансы и статистика, 1993.
Рясних Є.Г. Основи фінансового менеджменту.-Хмельницький.-ТОВ
“Тріада-М”, 2000.
Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент. Российская практика. – М.:
Перспектива, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
