.

Теоретико-методологічні аспекти теорії ухвалення рішень у контексті соціальної кібернетики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
237 1722
Скачать документ

Реферат на тему:

Теоретико-методологічні аспекти теорії ухвалення рішень у контексті
соціальної кібернетики

Використання інформаційних технологій для удосконалення організаційної
структури управління можна розглядати як базову передумову, що
об’єктивується за формою та змістом у такому явищі, як управлінське
рішення. Управлінські рішення, їхня підготовка, розробка, ухвалення та
виконання посідають центральне місце серед організаційно-правових
засобів стратегічного і тактичного зрізу функціонування всієї
ієрархічної системи управління. Розглянемо окремі складові
управлінського рішення як функції управління соціальними системами на
засадах зворотного зв’язку між керівною і керованою системами.

З точки зору теорії управління соціальними системами суть підготовки
управлінського рішення полягає у збиранні та опрацюванні інформації про
стан об’єкта впливу, а отже, це передбачає інформаційно-аналітичну
роботу. У когнітивному аспекті метою цієї роботи є отримання якісно
нового знання про можливі шляхи, засоби, форми та методи досягнення
певних (бажаних) результатів функціонування системи управління.

Не будемо торкатися всіх підходів до розуміння управлінського рішення,
оскільки це питання детально і обґрунтовано розглянуто у вітчизняній та
зарубіжній науково-практичній та навчальній літературі. Зосередимо увагу
на аспекті соціальної кібернетики: на тому, що потрібно враховувати
різницю між інформацією та управлінським рішенням.

З погляду соціальної кібернетики, механізація та автоматизація
управлінської діяльності покликані істотно змінити “технологію”
управління соціальними системами за рахунок інтенсифікації інформаційних
процесів. У результаті з’являються інформаційні й управлінські
відносини, які відрізняються за об’єктами виникнення: інформацією та
рішеннями. Зазначимо, що предмет інформаційних відносин — операції з
інформацією, а управлінських — ухвалення та реалізація рішень щодо
впливу на керовану систему. Так, інформація та прийняття управлінських
рішень хоч і взаємопов’язані, але не тотожні категорії. Інформація
лежить в основі рішення, але прийняття рішення — істотно відмінний
процес, хоча у більшості випадків знаходить вираження в інформації. У
кібернетичному аспекті управлінське рішення співвідноситься з
інформаційно-аналітичною функцією управління так, як процес перетворення
співвідноситься з об’єктом перетворення.

Рішення є згустком інформації спеціально зібраної, проаналізованої та
опрацьованої суб’єктом управління. Управлінське рішення можна розглядати
і як засіб поєднання інтелектуальної управлінської діяльності з
матеріальними суспільними процесами. Наприклад, утілюючись в актах
державного управління та інших формах як результат управлінської праці
управлінське рішення акумулює цілеспрямовані, координальні та
організаційні властивості управлінської діяльності. Воно синтезує різні
аспекти, напрями керівного впливу стосовно особливостей стану об’єкта і
конкретної життєвої ситуації.

У цілому з погляду змісту управлінські рішення повинні дати відповіді на
запитання:

• у які терміни мають бути здійснені керівні впливи;

• з витратами яких сил і засобів повинні бути здійснені керівні впливи;

• у якому порядку (алгоритмі, програмі) мають бути здійснені заходи;

• при якому розподіленні зобов’язань (обов’язків, прав,
відповідальності) мають бути здійснені керівні впливи;

• при якій організації контролю мають бути здійснені керівні впливи;

• з якими результатами мають бути здійснені керівні впливи;

• як передбачити наслідки реалізації управлінського рішення. Одним із
постулатів теорії управлінських рішень є те, що практично

всі основні питання, які можуть виникнути в ході організації виконання
рішення, повинні отримувати відображення в його змісті. Це потрібно для
того, щоб виконавці рішень мали чітку і ясну програму дій, яка
зорієнтована на конкретно визначені та усвідомлені результати. Завдяки
такій якості й чіткості процес досягнення головної цілі організації
отримує необхідне упорядкування за відповідного матеріального
забезпечення, що обумовлює можливість маневрування організаційними,
кадровими та іншими ресурсами.

Наступним постулатом соціальної кібернетики є те, що кожне рішення як
форма прояву ролі суб’єкта управління стосовно об’єкта передбачає
оптимальний вибір із деякої множини можливих варіантів такого впливу на
діяльність об’єкта. Цей вибір більш ніж інші відповідає конкретним
обставинам і цілям функціонування системи на цьому етапі її існування.
Причому конкретний етап діяльності органів соціального управління і їхні
цілі визначаються усією множиною внутрішніх і зовнішніх умов
функціонування.

Відповідно до положення теорії ймовірності при прийнятті рішення
обов’язково слід враховувати можливі сторонні впливи випадкових
(стихійних, соціогенних і техногенних) факторів. Вони можуть
розглядатися як загрози управлінню соціальними системами. У зв’язку з
цим управлінські рішення виділяються не лише у вигляді програми
мобілізації внутрішніх ресурсів, а й у вигляді основи для регулювання
діяльності щодо досягнення зовнішніх організаційних цілей.

З погляду праксеології управлінське рішення як розумовий і правовий акт
містить вибір раціонального, доцільного курсу діяльності у конкретній
ситуації. Воно може бути об’єктивно виражене в усній, письмовій чи іншій
формі, яка і фіксує управлінську інформацію.

Інформація, сформована в рішеннях, може бути збережена за допомогою
запису на магнітному носієві даних, у тому числі з використанням
графічного зображення у цифровій формі, математичних чи логічних формул,
зокрема й у пам’яті ЕОМ тощо (як комп’ютерна інформація).

З погляду організаційно-правового аспекту, для того щоб управлінське
рішення перетворилося на юридичний акт управління певного органу чи
посадової особи, воно мусить бути втілене у встановлену
нормативно-правову форму. Тобто попередньо формалізуватися в усних чи
письмових юридичних актах уповноваженого суб’єкта управління, на основі
яких розгортається практична діяльність учасників управлінських
відносин.

З точки зору адміністративно-правового аспекту конкретне управлінське
рішення може бути реалізоване як шляхом видання актів органів державного
управління, так і за допомогою інших форм соціальної управлінської
діяльності (суспільного договору, визнання керованою системою авторитету
влади тощо).

Для того щоб відповідати потребам інформаційного суспільства, аналіз
технології соціального управління та розробки управлінських рішень має
взяти на озброєння сучасні наукові методи соціальної кібернетики,
правової інформатики. Для розв’язання управлінських проблем потрібно
адаптувати методи кібернетики та інформатики з урахуванням особливостей
практики, які впливають на характер управлінської праці.

Сучасна соціальна кібернетика напрацювала чимало аксіом щодо теорії
рішень. Розглянемо деякі з них:

1. Рішення є елементом зворотного зв’язку в системі управління.
Усвідомлення цієї аксіоми як особливості дає можливість зробити такі
теоретичні та практичні узагальнення:

• рішення — це своєрідна субстанція зв’язку у формі інформації, який
забезпечує нормальну реалізацію процесу в системі управління;

• інформація на вході блоку ухвалення управлінських рішень виступає у
формі управлінського завдання, інформація на виході цього блоку —
рішення, яке формулюється у вигляді команди для впливу на об’єкт;

• у вигляді елемента зворотного зв’язку управлінське рішення тісно
пов’язане з управлінським контролем, з одного боку, і управлінським
впливом, координацією — з другого.

Реальне управлінське рішення не може обмежуватися лише теоретичним
розв’язанням проблеми, воно мусить також відповідати на практичне
запитання як реалізувати ухвалення та як проконтролювати його виконання.

Розібратися на теоретичному рівні в усіх проблемах практики методів
ухвалення рішень можна тільки з усвідомленням положень теорії систем,
зокрема її складової — теорії гіперсистем. Відповідно до положень теорії
гіперсистем і теорії ієрархії понятійного ряду із зазначених положень
випливають постулати такого порядку:

• ухвалення рішення — прерогатива керівника, який розглядає
запропонований варіант рішення з позиції особи, яка функціонально
зобов’язана довести це рішення до виконавця, а також забезпечувати
контроль виконання;

• зазначений вище постулат змушує керівника не лише вибирати засоби
впливу та засоби контролю, а й розглядати варіанти

рішень з боку їх практичного впровадження при конкретних обставинах і
наслідках реалізації (оптимальність рішення).

2. Далі аспект організаційно-управлінський (тектологічний). Розглянемо
постулати тектології щодо організації управлінських рішень:

• рішення в управлінні носить організуючий характер;

• рішення повинне враховувати організацію його виконання. Тобто водночас
з чисто технічними завданнями керівник вирішує й

організаційні.

3. При формуванні управлінського рішення слід враховувати положення
теорії ймовірності:

• рішення в управлінні приймаються в умовах дії фактора часу;

• неврахування вимог часу може призвести до припинення зворотного
зв’язку в управлінні;

• фактор часу є одним із визначених при організації праці в процесах
ухвалення управлінських рішень;

• з фактором часу пов’язані вимоги оперативного проходження інформації,
швидкості її опрацювання.

4. Базуючись на постулатах теорії варіативності, можна зазначити, що
рішення в управлінні ухвалюються з певним ступенем ризику.

Тобто фактор часу та фактор ризику при ухваленні управлінських рішень
перебувають у постійній діалектичній суперечності. Спрямованість
керівника до ухвалення рішення з меншим ступенем ризику призводить до
збільшення витрат часу на його підготовку. Виникає ризик несвоєчасного
ухвалення ефективного управлінського рішення. Особливо це впливає на
вибір варіанта рішення. За певних обставин часу, з метою зменшення
ентропії (невизначеності), якщо можливо, слід здійснювати резервування
часу перед реалізацією рішення його варіативну експериментальну
перевірку на рівні абстрактного моделювання. Зазначений захід є важливим
чинником для ухвалення рішень, які мають характер стратегічних і
тактичних. Щодо оперативних рішень, у більшості випадків вони
ухвалюються на засадах евристики.

Ризик в ухваленні оперативного управлінського рішення визначається
трьома головними чинниками, сформованими на засадах евристики:

• обмеженістю часу на підготовку та ухвалення управлінського рішення;

• недостатністю інформації;

• недостатністю повноти з’ясування проблеми.

Емпірично визначено, що неповнота з’ясування проблеми (її ентропія)
найчастіше пов’язана з недостатністю часу для повного збору та
опрацювання інформації. В історичному аспекті можна зазначити, що в усі
часи цей фактор висить дамокловим мечем над всіма керівниками незалежно
від рівня ієрархії управління соціальними системами. Компенсатором його
є знання, досвід, інтелектуальний потенціал і, звичайно, такі ненаукові
явища, як натхнення, пророцтво, фортуна, удача, талан. Зазначені поняття
— це категорії мистецтва ухвалення управлінських рішень, про які не слід
забувати при формуванні науки — теорії рішень.

Ці попередні міркування загальнотеоретичного характеру підводять нас до
потреби розглянути ті передумови, які дають змогу дослідити питання про
теоретико-практичну діяльність використання нових інформаційних
технологій у процесі підготовки і ухвалення управлінських рішень.

Передусім маються на увазі проблеми інформаційного забезпечення процесу
ухвалення управлінських рішень як найважливішої передумови ефективності
автоматизації інформаційно-аналітичної потреби управління.

Список використаної та рекомендованої літератури

Калюжний Р. А., Цимбалюк В. С Розбудова держави та інформатизація
державного управління // Розбудова держави. — 1994. — №2.

Каныгин Ю. М., Калитич Г. И. Основы теоретической информатики. — К.:
Наук, думка, 1990.

Каныгин Ю. М. Информатизация управления: социальные аспекты. — К.: Наук,
думка, 1991.

Катрич С. В. Процесс принятия решений и АСУ (организационно-правовой
аспект проблемы). — М., 1980.

Кокорев В. И. Разработка и исследование системы моделей для унификации и
стандартизации управленческих документов // Автореф. дисс. д-р техн.
наук. — М., 1980.

Комп’ютерна злочинність: Навч. посіб. / П. Д. Біленчук, В. В. Бут, В. Д.
Гавловський, М. В. Гуцалюк, Б. В. Романюк, В. С.Цимбалюк. Київ: Атіка,
2001.

Копылов В. А. Вопросы информационного законодательства. — НТИ, 1995. — №
6.

Копылов В. А. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1996.

Краснянский В. Э. Правовая информация в системе государственного и
хозяйственного управления. — Л., 1995.

Лисюченко В. П., Цимбалюк В. С, Гуцалюк М. В. Управління органами
внутрішніх справ: Довідник. — К.: УАВС, 1996.

Логоша В. А., Шаркович В. Г., Дегтярева Т. Д. Методы и модели
совершенствования организационных структур. — М., 1988.

Ложе И. Информационные системы: Методы и средства: Пер. с фр. / Под ред.
К. Л. Горфана, Т. В. Молчановой. — М., 1979.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020