Ризики не залежать від людського бажання, професiоналiзму та свiдомостi. Сільськогосподарське виробництво, яке можна порівняти iз цехом під відкритим небом, найбільш піддається ризику iз всіх існуючих
Врожай можна втратити через посуху, тривалi зливи, буревії, сильні морози, нашестя шкiдникiв, i т. д. i т. п. Через складні погодні умови взимку та навесні цього 2004 року озимі культури на великих площах загинули. Але дуже мало з них були застраховані, тож страхового відшкодування господарства не отримали.
В Україні рівень культури страхування поки що дуже низький. Добровільними видами страхування сьогодні охоплено менше 10 вiдсоткiв сiльгоспризикiв, а обов’язковими – менше 1 відсотка. Хоча тим господарствам, які заздалегідь подбали про свої інтереси, страхові компанії компенсують їхні збитки, пов’язанi iз втратою врожаю. Мiж тим, страхування – це складний iнструмент, користуватися яким слід уміло. Найтиповішою помилкою страхувальників є звуження переліку ризиків.
Оскільки для товаровиробника головне – отримати кредит, тому, аби зменшити затрати на страхування застави, вони обмежуються кількома страховими випадками. Власне, господарства намагаються зекономити кошти за рахунок зменшення обумовлених у договорі переліку ризиків. Тому, якщо посіви озимих загинули “вiд льодяної кiрки”, як це сталося в багатьох господарствах 2004 року, то немає підстав розраховувати на страховку “вiд вимерзання”. На практиці ж такі деталі та довільне їх тлумачення переростають у серйозні судові конфлікти мiж страховими компаніями та їх клієнтами. Щоб подiбнi ситуації не виникали, пiдхiд до укладання страхових угод має бути ґрунтовним, а кожен її пункт сформульований чітко i недвозначно.
Через низький рівень платоспроможності для переважної бiльшостi сільських товаровиробників реальні страхові витрати є обтяжливими. Це одна з основних причин того, що сфера послуг страхування сільськогосподарських ризиків розвивається надто повільно i не набула належного поширення. Що стосується розмiрiв страхових тарифів, то вони базуються на розрахунках, які здійснюються за спеціальними методиками. Хтось може їх вважати зависокими, але ми не можемо відхилятися вiд них, оскільки вони формуються за результатами аналізу статистичних рядів страхових випадків, зафіксованих у тій чи iншiй галузі, у вiдповiдному сегментi ринку впродовж певного періоду часу.
Від ризиків страхового тарифу та страхової суми вартостi майна залежить розмiр страхової премiї. Чим дорожче людина оцiнює свiй об’єкт страхування, то бiльше їй доведеться платити за страховий захист. Так само, як i в разi бажання застрахуватися вiд бiльшої кiлькостi ризикiв.
Мiжнародний досвiд переконує, що в жоднiй країнi свiту страховi вiдшкодування агроризикiв не покриваються одними лише надходженнями вiд страхових тарифiв, тому що цi вiдшкодування надто великi. Певну частину цих видаткiв компенсує держава. Для заохочення аграрного виробництва в нашiй країнi за умов пiдвищених сiльськогосподарських ризикiв має бути вирiшене питання його фiнансового стимулювання, в тому числi й через систему страхування. До речі, це передбачено i в Законi України “Про страхування”, прийнятому Верховною Радою у березнi 1996 року. На жаль, кошти на підтримку страхування на селі з державного бюджету не видiлялися.
В 2004 році держава продекларувала обов’язкове страхування врожаю, але підставляти плече своє у цій справі не поспішає. Наприклад, на Волині з огляду на культуру та регіон вартість страхування коливається в межах від 6,5 відсотка до 9,5 відсотка вартості майбутнього врожаю. [30]. Не кожен сільгоспвиробник може заплатити таку високу ціну за цю послугу.
Майже у всіх країнах держава дотує сільське господарство, і страхування дотується теж. У нас поки що на державному рівні не вирішили, яким чином це буде відбуватися. Можливо, держава частково відшкодовуватиме сільгоспвиробникам затрати на страхування, як при пільговому кредитуванні.
Без підтримки держави виконати постанову Кабінету Міністрів, яка передбачає обов’язкове державне страхування, сільгоспвиробникам дуже важко виконувати. Сьогодні серйозних договорів на страхування врожаю жодна компанія не уклала. Окремі сільгосппідприємства мають кошти і хотіли б застрахуватись, але в районі ніхто з більше сільгоспвиробників не виявив бажання скористатися послугами у страхуванні сільськогосподарських культур. А брати на страхування одне господарство — ризик для страхової компанії. Тому всі поглядають у бік влади: як буде організовано цей процес, чи будуть виділятися кошти, щоб запустити механізм страхування?
Оцінку збитків внаслідок стихії проводить страхова компанія. А чи є якісь “арбітри” на випадок спорів? Мали б бути незалежні експерти, які б давали реальну оцінку втраченого врожаю. Але на ділі сільгоспвиробники не мають захисту в цьому. І самотужки захистити свої інтереси вони не можуть. Сільські господарі не мають належної освітньої підготовки, щоб розібратися в законодавчій базі. А оплатити юридичні послуги не мають змоги. Тому селяни знають, що у випадку спорів перевага буде на боці страхових компаній, і не хочуть страхуватися. Я не згідна, що тільки нестача коштів гальмує цей процес. Селяни не впевнені, що страхові компанії їх не зрадять, не підведуть.
У Білорусі обов’язкове страхування ризиків у сільському господарстві запроваджено давно. Селян там не залишають наодинці з проблемами, бідами. І в Росії держава подбала про захист селян, про те, щоб зберегти довір’я людей до системи страхування.
На жаль, державна програма обов’язкового страхування не діє, а добровільне страхування стримується через непоінформованість і фінансову скруту на селі.
Страхування аграрного виробництва, окрiм суто стабiлiзуючого фiнансового характеру, має iнвестицiйне спрямування. Мiнiмiзацiя сiльгоспризикiв дає змогу зменшити розмiр вiдсоткiв за кредити, а вiдтак залучати бiльше коштiв у виробництво.
Крiм страхування коштом власних фондiв, страховики практикують спiвстрахування та перестрахування. За певну плату вони передають частину своєї фiнансової вiдповiдальностi iншим компанiям, у тому числi за посередництвом брокерiв. Спiвстрахування та перестрахування значною мiрою стосується катастрофiчних ризикiв. Загибель значної частини посiвiв озимини в 2004 роцi на полях України – це приклад катастрофiчного сiльськогосподарського ризику.
В Українi розвивається внутрiшнє перестрахування, проте зовнiшнє практично вiдсутнє. Це перш за все пояснюється тим, що iнфраструктура страхування не розвинута, немає тривалих спостережень за аграрними ризиками тощо.
Бувають катастрофiчнi ризики, якi покрити у повному обсязi неспроможнi наймогутнiшi страховi компанiї. У цьому разi до вiдшкодування частини збиткiв сiльгосптоваровиробникiв має долучатися держава. Це означає, що повинен бути комплексний пiдхiд у вирiшеннi проблем страхування сiльгоспризикiв, при цьому важлива роль вiдводиться державi не тiльки в здешевленнi вартостi страхування, але й у виплатах страховок за певними програмами. Безумовно, що такi програми уряд повинен розробляти з урахуванням можливостей державного бюджету.
2004 року Кабiнету Мiнiстрiв довелося в пожежному режимi приймати рiшення про видiлення коштiв на подолання наслiдкiв шкоди аграрних ризикiв. Це ще раз переконує в тому, що така загальнодержавна програма необхiдна. Вона дозволить розподiляти витрати на розвиток страхування сiльськогосподарських ризикiв рiвномiрно впродовж певного перiоду часу та створити пiдґрунтя передбачуваностi у сферi аграрного виробництва.
У 2005 році вперше, на виконання вимог Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України “Державним бюджетом України були передбачені кошти в сумі 54 млн. грн., що мали бути спрямовані на здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку при комплексному та індексному страхуванні сільськогосподарської продукції.
Виходячи з показників страхування сільськогосподарських культур за 2005 рік, фінансовою підтримкою по здешевленню вартості страхових премій (внесків) скористалось лише 934 суб’єкта аграрного ринку. При цьому застраховано площі в обсязі 390,6 тис. га згідно умов Порядку фінансової підтримки, що складає 6,4 відс. від площі засіяних озимих культур під урожай 2006 року. Обсяг фактично сплачених страхових премій суб’єктами аграрного ринку склав – 12,8 млн. грн., з яких відшкодовано з державного бюджету 5,8 млн. гривень – це лише 10,7 відс. від передбачених коштів на 2005 рік. [31].
Наведені дані свідчать, що страхування врожаїв сільськогосподарських культур в Україні розвивається повільно. Причинами цього є незадовільний фінансовий стан сільгоспвиробників, зокрема, недостатність у них обігових коштів, що й обумовило необхідність застосування заходів державної підтримки в сфері страхування сільськогосподарських ризиків. Проте, рівень використання бюджетних коштів, що призначені для виплати страхових субсидій показує, що існуючий стан правового регулювання цих відносин є недосконалим та недостатнім.
По-перше, не був передбачений механізм виплати страхових субсидій при страхуванні ризиків пошкодження або втрати капітальних активів.
По-друге, не створено державну спеціалізовану установу – Фонд аграрних страхових субсидій, який мав стати розпорядником бюджетних коштів та провідником державної політики на ринку страхування аграрних ризиків. Незважаючи на те, що зазначений Фонд фактично так і не розпочав свою діяльність, річний досвід застосування норм Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” показує, що функції Фонду не повинні обмежуватись лише процедурами надання самих субсидій. Фонд має стати центром накопичення та обробки інформації про стан аграрного страхування, своєчасність та ефективність заходів державної підтримки. Зазначена інформація, в свою чергу, стане основою для прийняття управлінських рішень щодо відповідного коригування державної політики щодо регулювання відносин страхування аграрних ризиків та вжиття заходів щодо розвитку страхового ринку.
Розвинений страховий ринок може створити передумови для зниження ризикованості сільськогосподарського виробництва, усунення або мінімізації наслідків кризових явищ та, врешті-решт, сприяти усталеному економічному розвитку аграрного сектору.
В наш час вже створений проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України” Про державну підтримку сільського господарства України”, метою якого є узгодження окремих правових норм, приведення їх у відповідність вимогам СОТ та ЄС, вдосконалення механізму страхування в агропромисловому комплексі, зокрема в частині страхування капітальних активів, уточнення назви та змісту державної інституції на ринку страхування (Агентство), переліку страхових послуг, на які поширюється державна компенсація страхових премій (внесків) та збільшення кількості отримувачів страхових субсидій та їх максимального розміру, що сприятиме зниженню ризикованості сільськогосподарського виробництва. Це, в свою чергу підсилить гарантії економічної та продовольчої безпеки держави, створить сприятливі умови для розвитку аграрного сектору економіки, захисту інтересів сільськогосподарських підприємств.
Запропонований проект внесення змін до Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” передбачає вдосконалення існуючих процедур та механізмів надання державної підтримки та має на меті покращити нормативно-правове регулювання відносин страхування в аграрному секторі опосередковано – шляхом створення для суб’єктів стимулів та належної мотивації більш активно застосовувати страхування ризиків, що пов’язані із здійсненням господарської діяльності.
В зв’язку з незначним обсягом та нерозвиненістю страхових послуг в аграрному сектору економіки в Україні виникає необхідність здійснення постійного моніторингу та аналізу стану страхування сільськогосподарських ризиків та постійного вдосконалення страхування в агропромисловому комплексі.
Необхідно зауважити, що в жодній країні не існує на сто відсотків ефективної системи державної підтримки страхування і управління ризиками в агросекторі. Проте досягнення максимальної ефективності використання бюджетних коштів можливо лише за умови своєчасного та гнучкого реагування на ті зміни та тенденції, що виникають на страховому ринку і в сегменті страхування аграрних ризиків, зокрема.
Саме тому в законопроекті, що пропонується, передбачено делегування до складу компетенції уряду – Кабінету Міністрів України повноважень щодо встановлення (перегляду) переліку ризиків страхування яких підлягає субсидуванню, переліку капітальних активів, граничних розмірів франшизи та частин страхових премій, що покривається субсидією. В такій ситуації відпадає необхідність перманентного внесення змін до закону, що само по собі є тривалим за часом та процедурно громіздким процесом, який унеможливлює оперативність правового реагування на суспільні відносини.
Таким чином, існує можливість створення логічно побудованої моделі державної підтримки страхування в аграрному секторі за якої:
- нормами спеціального закону – Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” встановлюватимуться правові підстави бюджетного фінансування, цільове використання коштів, визначаються об’єкти страхування яких підтримується державним субсидуванням, а також врегульовуватиметься порядок створення та склад компетенції спеціалізованої державної установи з підтримки страхування аграрних ризиків;
- Законом України про Державний бюджет встановлюватимуться конкретні обсяги фінансування та визначатиметься розпорядник бюджетних коштів;
- Кабінет Міністрів України на підставі даних системного аналізу, що провадитиметься Національним агентством з державної підтримки аграрного страхування (прототип ФАСС), та в залежності від ситуації, що склалася на аграрному та страховому ринках здійснюватиме безпосереднє регулювання умов страхування по тих видах страхування, які забезпечуються засобами державної підтримки (субсидіями).
Отже переваги запропонованого підходу полягають в тому, що він дозволить заощадити час та ресурси, забезпечить своєчасність реагування на ситуацію, що складається на ринку та, в решті-решт, дасть можливість більш ефективно використовувати кошти державного бюджету.
Створення Національного агентства з державної підтримки аграрного страхування є доцільною з огляду на плани України щодо вступу до Світової організації торгівлі та інших кроків, спрямованих на інтеграцію у Світові та Європейські структури. Політика СОТ та довгострокова політика ЄС полягає у поступовій відмові від надання прямої державної підтримки виробництву на користь надання таких видів підтримки, які сприяють стабілізації доходів населення (зелена скринька).
Підтримка заходів з управління ризиками сільськогосподарського виробництва належить саме до таких видів державної підтримки, які не суперечать принципам СОТ. Отже, така установа, як “Національне агентство з державної підтримки аграрного страхування”, має значно кращі перспективи з точки зору інтеграції України у Європейські та Світові структури, ніж “Фонд аграрних страхових субсидій”, у назві якого наголос робиться на наданні субсидій, а не на допомозі сільськогосподарським виробникам в управлінні їхніми ризиками.
Запропоновані зміни до Закону передбачають розширення функцій цієї установи, зокрема, надання їй функцій інформаційно-аналітичного та консультаційного характеру.
Неприйняття законопроекту, що пропонується, обмежить застосування засобів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників та залишить високим ступінь ризикованості сільськогосподарського виробництва, наслідком чого може стати дискредитація самої державної підтримки в силу її неефективності, що негативно вплине на фінансовий стан суб’єктів аграрного ринку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
