Курсова робота

Сировина в технологічних процесах (системи технологій)

План.

1.
Вступ.——————————————————————
——————— 3

2. Визначення сировини та її
класифікація.——————————————— 5

3. Характеристика мінеральної
сировини.——————————————— 6

4. Тваринна і рослинна
сировина.——————————————————— 10

5. Водна сировина та раціональне використання водних
ресурсів.————— 11

6. Якість сировини і її раціональне
використання.———————————— 15

7.
Висновок.—————————————————————
——————- 17

8. Використані
джерела.—————————————————————-
— 19

Вступ.

До добувної промисловості належать галузі, які займаються добуванням
різної сировини і палива із надр землі, із води та лісів. Продукція
добувної промисловості застосовується в основному в оброблювальній
промисловості.

Добувна промисловість України — важлива база одержання багатьох
продуктів, сировини для промисловості, енергетичних ресурсів. Основними
галузями добувної промисловості України є:

— гірничодобувна (добування корисних копалин), до складу якої входять:
паливно-добувна, гірничорудна, гірничо-хімічна, нерудна галузі;

— мисливство;

— рибальство;

— добування морських продуктів і вилов морських звірів;

— заготівля деревини.

На Україні видобувається біля 40 основних видів корисних копалин. Річний
видобуток їх перевищує 1 млрд. т на рік, це майже>5% світового обсягу.
Значні природні багатства та високий рівень їх освоєння визначають
об’єктивно як нині, так і в майбутньому, високу питому вагу галузей
мінерально-сировинного комплексу в економіці України. Рівень розвитку
добувної промисловості і надалі обумовлюватиметься як природними, так і
соціально-економічними умовами.

Для розвитку добувної промисловості потрібно:

1. Забезпечити дальше зміцнення і розширення мінерально-сировинної бази
країни.

2. Розширити сировинну базу діючих гірничодобувних підприємств.

3. Приділити особливу увагу пошукам і розвідці родовищ корисних копалин.

4. Максимально і комплексно використовувати мінеральну сировину.

5. В міру можливого харчову сировину (рослинну, тваринну) хімічною
сировиною.

Сировину і енергію людина бере від природи, технологію створює сама
завдяки науці і практиці. Отже, сировина є основною складовою будь-якого
виробництва. Сировиною називають речовину природного або синтетичного
походження, яку використовують при виробництві промислової продукції.
Вихідним матеріалом багатьох виробництв є сировина, яка раніше вже
підлягала промисловій переробці, наприклад, усі синтетичні матеріали.
Таку сировину часто називають напівпродуктом або напівфабрикатом. За
агрегатним станом сировина поділяється на тверду, рідинну і газоподібну.
Найбільш розповсюджена тверда сировина: вугілля, торф, руди, сланці,
деревина. Найбільш поширеними видами рідинної сировини є вода, соляні
розчини, нафта. Газоподібні – повітря. Природні і промислові гази. За
складом сировину поділяють на органічну і неорганічну. За походженням
сировина буває мінеральна, рослинна і тваринна. Джерелами сировини є:

повітряний простір: добування кисню, водню, азоту та ін.;

земні надра: добування неорганічної (мінерали) та органічної (нафта,газ)
сировини;

сільське господарство: добування рослинної і тваринної сировини.

Найбільше поширення набула сировина, яка зустрічається в земній корі. Це
пісок, глина, граніт, вапно, гіпс, а також вода, природні гази, нафта та
ін. Сировина завжди є складною сировиною. Вона складається з різних
хімічних елементів. Найбільш поширеними в земній корі елементами є:

кисень – 49,13 %;

кремній – 26 %;

алюміній – 7,45 %;

залізо – 4,2 %;

кальцій – 3,5 %;

натрій – 2,4 %;

магній – 2,35 %;

калій — ,35 %;

Деякі елементи у земній корі дуже розпорошені, в той час як інші
сконцентровані у вигляді окремих скупчень. Масштаби промислового
використання багатьох елементів знаходяться у різкій невідповідності з
їх розповсюдженістю у земній корі. Наприклад, титану у земній корі майже
в двічі більше, ніж вуглецю, а добувається його приблизно в 100000 разів
менше. Це зумовлено дуже складною технологією виготовлення титану.

2. Визначення сировини та її класифікація.

Сировиною називають природні і штучні матеріали, які використовуються
для виробництва продукції. Це один із важливих елементів виробництва.
Від якості сировини, від ефективності її використання залежить
ефективність роботи підприємств. З розвитком промисловості розширюється
сировинна база. Появляються нові види сировини. Все частіше в якості
сировини використовують відходи і виробництв. Для деяких виробництв
використовують сировину, яка уже піддавалась промисловій переробці. Це
напівфабрикати. Іноді готова продукція одного виробництва стає сировиною
для іншого (чавун, хімічні волокна, коксові гази та ін.).

Сировину класифікують за такими ознаками:

За агрегатним станом сировину поділяють на тверду (руди, вугілля, камінь
та ін.), рідку (нафта, розчини солей, кислоти, вода та ін.), газову
(природний, коксовий гази, повітря та ін.).

За походженням сировина є мінеральна, рослинна, тваринна. Мінеральну
сировину видобувають із надр Землі або на її поверхні.

Мінеральна сировина, дуже різноманітна і залежно від галузі її
використання поділяється на: рудну (залізні, марганцеві, мідні,
алюмінієві руди та ін., з яких виробляють метали); нерудну (граніт,
базальт, мармур, вапняк, пісок, доломіт, та ін., що використовуються в
будівництві); горючу (кам’яне вугілля, нафта, природний газ, торф та
ін., що використовуються як паливо і як сировина хімічної
промисловості); хімічну (фосфорити, апатити, калійні солі, сірка та ін.,
що використовуються в хімічній промисловості); гідромінеральну (підземні
мінералізовані води, розсоли, прісна вода). Мінеральна сировина містить
корисні елементи і пусту породу. За походженням сировину поділяють ще на
природну, штучну і вторинну.

Природна сировина (вугілля, нафта, руда, вовна, льон, овочі та ін.) — це
речовини природного походження.

Штучна сировина одержується в певному технологічному процесі і для того
виробництва Є кінцевою продукцією. Чавун є кінцевою продукцією доменного
виробництва і сировиною для одержання сталі.

Вторинна сировина — це відходи і побічна продукція. Так при одержанні
чавуну побічною продукцією є шлак, який використовують при виробництві
цементу.

За цінністю під час переробки сировину поділяють на основну і допоміжну.
Основна сировина складає матеріальну основу виготовленої продукції
(текстильні волокна — тканин, метал — машин, деревина — меблів та ін.).
Допоміжна сировина не складає матеріальної основи вироблюваної
продукції, але надає їй відповідних властивостей, якості, забезпечує
роботу обладнання, нормальний хід технологічного процесу. Наприклад,
спеції до м’яса, барвники до тканин, змащувальні мастила для машин, вода
для охолодження в доменній печі та ін.

3. Характеристика мінеральної сировини.

Мінеральна сировина є матеріальною основою розвитку енергетики,
промисловості і сільського господарства.

Мінеральні ресурси людство черпає із тонкої (в земних масштабах) твердої
зовнішньої оболонки Землі (земної кори) її товщина складає від 5…10 км
в океанах до 70…80 км на материках. В складі речовини земної кори
встановлено більше 300 хімічних елементів і їх ізотопів. Хімічні
елементи рідко знаходяться в земній корі у вільному стані. Вони
вступають в різні хімічні реакції і утворюють мінерали. Кожен мінерал
має постійний склад і ознаки, за якими його відрізняють від інших
мінералів. До мінералів відносять не тільки тверді речовини, але рідини
і гази. Описано біля 3000 мінералів.

Різні мінерали утворюють стійкі гірські породи відповідного складу і
будови. За походженням гірські породи поділяють на магматичні
(первинні), осадові (вторинні) і метаморфічні.

Скупчення гірської породи, що мають промислове значення називають
родовищами корисних копалин. Родовища корисних копалин є різні за
формою, розмірами і глибиною залягання (рис. 1).

Рис. 1. Форми родовищ корисних копалин

а — пласт; б — пластоподібне; в — лінза; г — жили (1— проста,

2 —складна, 3 — сукупність жил); д — шток; є — гнізда

Корисні копалини залягають у надрах Землі на різній глибині. Для
виявлення глибини залягання проводять пошукові роботи. Після знаходження
родовища досліджують його запаси, форму залягання, площу поширення,
склад і властивості породи. Після дослідження вибирають спосіб
видобування. Способи видобування — відкритий і підземний.

Відкритим способом добувають корисні копалини, які залягають на
незначній глибині (руди, буре вугілля, будівельні матеріали). Спочатку
йдуть підготовчі роботи (підготовка території), потім розкривні
(розкривається доступ до породи) і добувні. Для виймання гірської породи
застосовують екскаватори (одноковшові і багатоковшові), гідромонітори (у
випадку гідромеханізації), та інші машини.

Підземний спосіб застосовують для корисних копалин, які залягають в
земній корі на значній глибині (кам’яне вугілля, солі, руди). Спочатку
розкривають пласт. Встановлюють стовбур (так називають у кріпленні
вертикальні виробки). Стовбури є головні, вентиляційні і комбіновані.
Через головний стовбур скіпом або кліттю| виймають на поверхню корисні
копалини.

Нафту, природний газ, воду видобувають з допомогою свердловин. Для
цього спочатку бурять свердловини і нафта чи газ піднімаються на
поверхню трубами з певним таском. Найефективнішим є фонтанний спосіб. Це
коли нафта фонтаном виходить на поверхню під дією пластового тиску.
Після того як пластовий тиск знизиться, застосовують компресорний або
помповий способи.

Мінеральна сировина перед використанням потребує відповідної підготовки.

1. Подрібнення сировини — це процес Поділу великих курсів на менші,
часом на порошок. Розміри подрібненої сировини різні при різних
технологічних процесах. Подрібнення сировини проводять для нормального
ходу технологічного процесу. Мінеральну сировину подрібнюють
розбиванням, розколюванням, розтиранням. Для подрібнення використовують
дробарки, різальні машини, млини (рис. 2). 2. Класифікація (сортування)
сировини — процес при якому сировина поділяється за розмірами на
фракції. Для цього використовують грохоти — машини, які мають декілька
сит з різними отворами.

3. Збагачення сировини — процес відділення корисних елементів від
пустої породи. Збагачують тверду, рідку і газоподібну мінеральну
сировину. Для збагачення твердих гірських порід застосовують такі
способи: флотація, гравітація, магнітна сепарація а також простіші —
рудорозбір та промивання водою.

Рудорозбір грунтується на фізичних властивостях сировини таких як колір,
блиск, коефіцієнт тертя та ін. При промиванні водою вимивається глина,
пісок.

Рис. 2.- Схеми дробарок.

Гравітаційний спосіб грунтується на різній швидкості падіння частинок у
воді, повітрі, в’язких рідинах залежно від їх питомої ваги. Сюди
відносяться мокра осадка, збагачення у важких середовищах, на
концетраційних столах, на пневматичних сепараторах, в жолобах і шлюзах.

Флотація — такий процес збагачення, який грунтується на різній
змочуваності частинок у воді (рис. 3). Мінерали, які не змочуються,
спливають на поверхню води, ті, що змочуюються, поринають на дно.

Рис. 3. Змочування і незмочування

мінералів при флотації

1 — мінерал не змочується;

2 — мінерал змочується

Деякі мінерали мають природну флотаційну здатність (сірка, графіт,
молібден). Більшість мінералів добре змочуються водою і зменшити
флотаційну здатність їм треба штучно. Для цього використовують
спеціальні флотореагенти — піноутворювачі, збирачі, депресори,
регулятори. Відбувається флотація на флотаційних машинах. Для покращення
процесу через пульпу(руда з водою) продувають повітря.

Кориснии мінерал виноситься на поверхню води. Флотація досконалий І
універсальний спосіб збагачення. Цим способом збагачують руди кольорових
металів, залізні руди, марганцеві, вугілля, скляні піски,

розділяють солі, неметалеві мінеральні породи. Можна одержати
концентрати кількох мінералів. Можна збагачувати дуже бідні руди
Магнітне збагачення — спосіб, який використовується для руд, що
володіють магнітною проникністю. Це основний спосіб збагачення для
Різних, марганцевих руд. Для збагачення використовують магнітні
сепаратори різних конструкцій — барабанного, шківного типу

Створення дуже сильних магнітних полів в сучасних магнітних сепараторах
відкриває широкі можливості для збагачення руд із слабовираженими
магнітними властивостями.

Рис.4. Магнітний сепаратор шківного типу.

Магнітний сепаратор шківного типу (рис. 4) складається з двох стрічкових
ранспортерів. Усередині верхнього транспортера є електромагніт. Куски
руди рухаються стрічкою 4 нижнього транспортера. Проходячи крізь
магнітне поле, мінеральні частинки намагнічуються , прилипають до
стрічки 1 верхнього транспортера вийшовши із зони магнітного поля,
падають (концентрат 2) Частинки пустої породи вільно падають зі стрічки
нижнього транспортера (немагнітна фракція 3).

Агломерація — процес спікання рудного пилу і концентратів у великі
пористі куски, які називають агломератом. Рудний пил і концентрати
змішують із пиловидним паливом, зволожують і подають стрічку
агломераційної машини. Під час руху стрічки суміш підпалюють газовим
пальником. При згорянні палива температура підвищується до 1300…1500
С, руда спікається і утворюється міцний пористий агломерат. Якщо при
спіканні в агломерат уводять флюси, ти агломерат називають офлюсованим.

Із зволоженого рудного пилу до якого додають невелику кількість вапняку
або глини шляхом грануляції, висушення і випалювання при температурі
1200…1300 °С одержують грудки розміром 20…30 мм. Використання таких
грудок покращує показники роботи металургійних печей, покращує якість
продукції.

Україна за запасами природних ресурсів посідає провідне місце в Європі.
Їй належить перше місце за запасами залізних і марганцевих руд. Україна
багата на руди з вмістом свинцю, титану, цинку, золотая є також руди з
вмістом ванадію.

Є у нас сировина для одержання алюмінію. Це каоліни. За запасами

каолінів Україна иайбагатша в світі. Значні запаси на території
флюсованих вапняків, вогнетривких і звичайних глин, глинистої і
карбонатної сировини для цементу, бурого вугілля, бокситів, алунітів.
Україна в числі перших за запасами кам’яного вугілля. Є графіт, сірка,
солі, гіпс, значні запаси нафти, газу, торфу, сланців, деякі запаси
фосфоритів, апатитів. Багата Україна на граніт, базальт, лабрадорит
мармур. На території нашої країни є запаси кольорових каменів (берил
топаз, бурштин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь)

4. Тваринна і рослинна сировина.

Рослинна сировина — наземні та підземні частини рослин з яких виробляють
продукти харчування, промислового і побутового призначення. Льон,
конопля, бавовна, деревина, картопля, буряки зерно, фрукти, ягоди та ін.
— це сировина рослинного походження.

Тваринна сировина — молоко, м’ясо, шкіра, вовна, хутро, яйця та ін. З
цієї сировини також виробляють продукти харчування промислового і
побутового призначення.

Рослинна і тваринна сировина має ряд характерних властивостей залежно
від яких вибирають способи її зберігання та переробки Рослинна і
тваринна сировина, як і мінеральна, потребує попередньої підготовки.
Деякі операції попередньої підготовки проводять з метою підвищення в її
складі корисних складових частин та видалення різних домішок і відходів.
Деякі підготовчі операції проводять для зміни розмірів, фізичного стану
та інших властивостей сировим подрібнення, сортування, інспекція,
класифікація — основні операції підготовки рослинної і тваринної
сировини.

Рослинна і тваринна сировина, на відміну від мінеральної, швидко
псується, її склад і якість змінюються. Потрібні особливі способи
зберігання. Часто для кращого зберігання цієї сировини застосовують
запобіжні заходи: сушіння, консервування, стерилізацію, зберігання в
атмосфері інертних газів та ін. Склад і якість рослинної і тваринної
сировини встановлюють шляхом лабораторних аналізів.

5. Водна сировина та раціональне використання водних ресурсів.

Вода відіграє надзвичайно важливу роль у природі і у всіх галузях життя
та діяльності людини. Із всіх природних ресурсів вода має найбільше
значення в нашому житті. Це рідка природна сировина. Основні запаси води
сконцентровані у світовому океані. Загальна кількість води на Землі
становить близько 1,4 . 1018 т. Для промисловості і побутових цілей
людство застосовує лише прісну воду,

яка складає біля 3 % всіх її запасів.

?

> i ?

складаються із місцевого стоку і транзиту. Всередньому
водозабезпеченість одного нашого жителя водою місцевого стоку становить
1000 м . Найбільша водозабезпеченість жителів у Пвденно-Західному
регіоні. Ресурси підземних вод становлять 5,6 км .Основна маса річкового
стоку припадає на Дніпро, Дністер, Південний буг, Сіверський Донець.
Всього на території України понад 73 тисячі річок. До місцевого стоку
належить також озера, ставки, водосховища.

Вода — це теплоносій, теплопередавач, розчинник, каталізатор. Більшість
реакцій відбувається в присутності води або у водних розчинах. Вода є
одним з компонентів майже кожного хімічного виробництва. Воду
використовують для передачі тиску, для руйнування грунту, добування
вугілля, транспортування різних матеріалів, для обігрівання, для
одержання водню і кисною, для руйнування, в енергетиці. Практично немає
технологічних процесів, в яких не застосовується вода.

Природні води за походженням поділяють на поверхневі, підземні і
атмосферні.

До поверхневих належать води озер, річок, морів, водосховищ,

каналів. Ці води містять солі, органічні речовини, змулені частинки,
мікроорганізми. Мають властивість самоочищатися під впливом сонячної
енергії, дії мікрорганізмів шкідливі мікроорганізми в них гинуть). Якщо
вміст солей у воді менше 1г на 1 кг води, то ця вода прісна, якщо більше
1 г — солена.

підземні води — води джерел, колодязів, гейзерів, артезіанських
свердловин та ін. Вони прозорі, без змулених частинок. Ці води містять.
великий вміст мінеральних речовин, газів, в них є органічні домішки,
неорганічні солі, солі кольорових металів. Підземні води часто мають
лікувальні властивості — в них є розчинені в певній кількості мінеральні
речовини і гази.

Атмосферні води — дощові, снігові опади. Вони мають порівняно
невисокий вміст домішок, головним чином це гази: кисень, оксид азоту,
оксид вуглецю, сірководень. В промислових районах ці води можуть
містити кисневі сполуки сірки, органічні речовини. Проте атмосферні
води майже не містять розчинені солі кальцію та магнію. За призначенням
умовно воду поділяють на питну і промислову.

Питна вода містить мінімальну кількість солей і різних домішок 1
шкідливих для живих організмів. Ця вода повинна відповідати певним і
санітарним вимогам щодо складу, кольору, запаху і смаку.

Промислові води використовуються в різних технологічних процесах. Вони
містять різні домішки, які нормуються залежно від типу виробництва і
процесу. Високі вимоги ставляться до води, від використовується в
хімічній промисловості, в процесах виготовлення напівпровідників,
люмінофорів та деяких інших матеріалів.

До води, що використовується в побуті і різних галузях промисловості
ставляться певні вимоги щодо складу і властивостей. Якість води
визначається такими показниками:

1. Загальна кількість солей, що визначається сухим залишком (в 1 мг/л),
який залишається при випарюванні 1л води і висушуванні при 105… 110°С
до постійної маси.

2. Прозорість води — визначається товщиною шару води в циліндрі

через який видно зображення на дні циліндру.

3. Окислюванність води — характеризуються вмістом у воді органічних
домішок. Виражається в міліграмах кисню, витраченого на окислення
речовин, що містяться в 1 кг води.

4. Реакція води — її кислотність або лужність. Характеризується
концентрацією водневих іонів (р Н). При р Н = 6,5… 7,5 вода є
нейтральною, при р Н <6,5... — кислою, при р Н >7,5 — лужною.

5. Твердість води — показник, що показує вміст у воді солей кальцію і
магнію. Є тимчасова твердість води, постійна і загальна Тимчасова
твердість води обумовлена наявністю в ній гідрокарбонатів кальцію і
магнію (Са(НСОз)2, (Mg(HC03)2. Постійна твердість и обумовлена наявністю
в ній хлоридів та сульфатів кальцію і магнію; (СаСІ2, CaS04, MgCl2,
MgS04). Тимчасова і постійна твердість дають в сумі загальну твердість
води.

Крім того вода має запах, колір, смак. У воді містяться мікроорганізми,
які визначають її санітарно-бактеріологічні характеристики якості.
Максимальна кількість домішок встановлюється відповідними стандартами. У
зв’язку з високими вимогами до якості води важливе значення має
водопідготовка. Перед використанням воду очищають. Воду очищають такими
способами:

1. Відстоювання — процес видалення із води завислих у ній мінеральних і
органічних частинок. Для відстоювання використовують спеціальні бетонні
резервуари (відстійники). Через них вода проходить з невеликою
швидкістю. Щоб прискорити відстоювання дрібних частинок до води додають
коагулянти (сульфати алюмінію, заліза). При використанні коагулянтів у
воді знижується вміст гідрокарбонатів.

2. Фільтрування — очищення від різних домішок у піщаних фільтрах.
Забруднюючі воду частинки осідають на поверхні фільтра, що пошарово
складається з каменю, гравію та піску різної зернистості. Висота фільтра
досягає до 3,5м (1м — пісок). Такі фільтри можуть затримувати кишкові
палички.

3. Обеззараження — процес зниження хвороботворних бактерій. Це
обов’язковий процес для води, що йде на побутові потреби.

Обеззараження води проводять хлоруванням, озонуванням, дією
ультрарафіолетового проміння, додаванням слабких розчинів солей их
металів (срібла, міді та ін.), кип’ятінням. Найчастіше застосовують
хлорування. При хлоруванні знищуються хвороботворні бактерії,
окислюються органічні домішки. Хлорують газоподібним хлором, хлорним
вапном, гіпохлоритом кальцію (Ca (С1О) 4. Освітлення природної води
проводиться з метою видалення із неї нічних домішок. Це роблять
відстоюванням і фільтруванням.

5. Знесолення — видалення з води солей (для котлів високого тиску). Воду
продувають повітрям. Для видалення із води всіх солей її дистилюють.

6. Зм’якшення води — видалення з води солей кальцію і магнію. Є фізичні,
хімічні і фізико-хімічні способи зм’якшення води.

До фізичних способів зм’якшення води відносяться дистиляція,
виморожування, кип’ятіння. При кип’ятінні знижується тимчасова
твердість води, так як гідрокарбонати кальцію і магнію перетворюються в
карбонати, які випадають в осад:

Са(НСОз)2 ? СаСОз ? + Н2О + СО2

Mg(HC03)2 ? MgC03? + Н20 + СО2

Цей спосіб неекономічний (вимагає великих витрат енергії), повільний. На
котлах утворюється накип, який потрібно видаляти. Цим способом не
усувається постійна твердість води.

До хімічних способів зм’якшення води відносяться такі як: натронний
(додають їдкий натр), вапняний (додають гашене вапно), содовий (додають
кальциновану соду), фосфатний (додають фосфат натрію), вапняно-содовий
(додають спочатку вапняне молоко а потім кальциновану соду). Хімічними
способами можна усувати як постійну, так і тимчасову твердість води.

Натронний:

Ca(HC03)2 + 2NдOH- СаСОз ? + ИагСОз + 2Н20

Mg(HC03)2 + 4NaOH ? Mg(OH)2 + 2Na2C03 + 2H20

Вапняний:

Са(НСОз)2 + Са(ОН)2 ? 2CaC03? + 2Н20

Mg(HC03)2 + 2Ca(OH)2? 2СаСОз? +Mg(OH)2 + 2H20

Содовий:

CaS04 + Na2C03 ? СаСОз? + Na2SО4

СаС12 + ЫагСОз ? СаСОЗ ? + 2NaCl

MgS04 + ЫагСОз ? MgCО3? + Na2S04

MgCl2 = Na2CЦ3 ? MgCО3? +2NaCl Фосфаний:

3Ca(HC03)2 + 2Na3P04 ? Са3(Р04)2? +NаНСОз

3CaCl2 + 2Na3P04? Саз(Р04)2? +6NaCl

3CaS04 + 2Nа3Р04 ? Саз(Р04)2 ? +3Na2S04

Фосфатний спосіб дуже ефективний і добре змякінує воду. За цим способом
одержують воду придатну для використання в котлах високого тиску. Проте
цей спосіб дуже дорогий. А тому частіше застосовують вапняний і содовий.

До фізико-хімічних способів належить іонно-обмінний, при якому
використовується властивість деяких речовин — іонітів —обмінювати іони,
що входять до їх складу на іони солей, які є у воді. Вода що
використовується у промисловості забруднюється різними органічними та
неорганічними речовинами і, якщо така вода буде попадати у водойми
(річки, ставки, озера, моря), це принесе велике лихо. Стічні води
повинні очищатися до того як вони попадуть у водойми.

Є такі способи очищення стічних вод:

Механічні — відстоювання, фільтрування. Так воду очищають від санічних
домішок.

2. Фізико-хімічні — флотація, екстракція, адсорбція шкідливих
домішок, відгонка їх з водяною парою. Такими способами можна сучити
із стічних вод кольорові метали, їх солі,

3. Хімічні — використання окислювально-відновлювальних, електрохімічних
процесів, реакцій нейтралізації. Для цього додають спеціальні хімічні
реагенти, що реагують з домішками. Утворюються осади що відділяються від
води відстоюванням або фільтрацією.

4. Біологічні — розклад і окислення шкідливих домішок з допомогою
мікроорганізмів. Процеси біологічного очищення протікають як в природних
так і в штучно створених умовах (очисні станції). Ці способи є
ефективними і надійними. їх застосовують більшого для очищення стічних
вод великих населених пунктів.

Одним з простих способів є фільтрування крізь шар землі на, так них,
полях зрошення, де внаслідок різних біохімічних процесів відбувається
розкладання органічних речовин. Мінеральні речовини і різні домішки при
цьому затримуються, чиста ж вода через дренажні би стікає в природні
водоймища або змішується з ґрунтовими водами. Процес дуже повільний і
вимагає великих площ землі. Проте очищення ефективне.

Виключно важливе значення сьогодні має раціональне використання
водних ресурсів. А сьогоднішня промисловість споживає велику кількість
води. Це особливо відноситься до хімічних підприємств, металургійних,
збагачувальних, сільського господарства, піприємств харчової
промисловості. Одночасно ці підприємства є оновними забрудниками
стічних вод. Саме тому потрібно вести режим економії водних ресурсів,
різко скоротити викиди стічних вод, вести їх глибоке очищення,
переходити на маловодоспоживані або водні технологічні процеси (які
працюють в розчинниках, плавах, газовій фазі). Ширше потрібно
застосовувати оборотне і повторне водопостачання. Оборотні системи
водопостачання можна застосовувати і в сільському господарстві.

6. Якість сировини і її раціональне використання.

Якість сировини — це сукупність її фізичних, хімічних і технологічних
властивостей. Вона забезпечує високий рівень технологічного процесу і
якість виготовленого продукту. Якість сировини, її вид впливає на
характер технологічного процесу, режим роботи і продуктивність
обладнання, на якість і собівартість готової продукції. Вартість
сировини складає до 60…70% собівартості виготовленого продукту. Отже
сировина і матеріали є одним із головних факторів, що формують якість
продукції. Наприклад, якість тканини залежить від якості волокна, якість
чавуну від якості залізної руди, якість сталі від якості чавуну і т.д.
Разом з тим потрібно не забувати, що і інші фактори впливають на
формування якості продукції (вибір технологічної схеми, якість засобів
виробництва, якість праці та ін.).

Роль сировини у формуванні якості продукції залежить від складності
виробу (матеріалу). Для виробів простіших форм і конструкцій тісніший
зв’язок між якістю сировини, основних і допоміжних матеріалів і якістю
виробів..

Для підвищення ефективності виробництва, зниження собівартості продукції
сировину потрібно використовувати економмо — раціонально. Це,
насамперед, правильний вибір сировини. Саме такий вибір визначає тип
технологічного обладнання, технологічну схему, виробничі періоди і
цикли, впливає на зниження собівартості. Особливе значення це має в тих
процесах, в яких для виготовлення продукту можна використовувати різну
сировину (із різної сировини отримують спирт, сірчану кислоту, деталі
для машин та ін.).

Важливе значення має комплексна переробка сировини. Дуже часто із
сировини вилучають один із цінних компонентів, решта йде у відходи.
Сучасні підприємства мають бути такими, щоб була можливість із сировини
вилучати всі цінні компоненти. Такі комбіновані підприємства уже
працюють, При цьому скорочуються транспортні витрати, раціонально
використовуються складські і допоміжні приміщення, і впроваджуються
маловідхідні і безвідхідні технології.

Розроблена нова технологія одержання глинозему, соди, поташу, і
портландцементу із нефелінової сировини. Експлуатаційні витрати на
одержання цих продуктів із нефелінової сировини на 10…15% менші витрат
на їх виробництво кожного зокрема. Прикладом комплексного використання
всіх складових компонентів мінеральної сировини є нова технологія
переробки алуніту. Із алуніту одержують глинозем, сірчану кислоту,
сульфат калію, п’ятиокис ванадію і галію.

Одним із напрямків раціонального використання сировини є: подальша
заміна харчової сировини (для технічних потреб) продуктами хімічних
виробництв. Так, спирт, ацетон, оліфу, мило, миючі засоби можна
одержувати із рослинної і тваринної сировини, а можна із хімічної. При
цьому враховується не тільки дифіцитність цієї сировини але і її
структура, властивості.

Висновок.

Отже, сировина є основною складовою будь-якого виробництва. Сировиною
називають природні і штучні матеріали, які використовуються для
виробництва продукції. Це один із важливих елементів виробництва. Від
якості сировини, від ефективності її використання залежить ефективність
роботи підприємств. З розвитком промисловості розширюється сировинна
база. Появляються нові види сировини. Все частіше в якості сировини
використовують відходи виробництв. Для деяких виробництв використовують
сировину, яка уже піддавалась промисловій переробці. Це напівфабрикати.
Іноді готова продукція одного виробництва стає сировиною для іншого
(чавун, хімічні волокна, коксові гази та ін.).

Під час переробки сировину поділяють на основну і допоміжну. Основна
сировина складає матеріальну основу виготовленої продукції (текстильні
волокна — тканин, метал — машин, деревина — меблів та ін.). Допоміжна
сировина не складає матеріальної основи вироблюваної продукції, але
надає їй відповідних властивостей, якості, забезпечує роботу обладнання,
нормальний хід технологічного процесу. Наприклад, спеції до м’яса,
барвники до тканин, змащувальні мастила для машин, вода для охолодження
в доменній печі та ін.

За своїм походженням сировина поділяється на: мінеральну, рослинну,
тваринну. Мінеральна сировина – це сировина із природних корисних
копалин, її видобувають із надр Землі або на її поверхні. Вона є
основним компонентом розвитку базових галузей промисловості і
матеріальною основою розвитку енергетики, промисловості і сільського
господарства.

Рослинна сировина — наземні та підземні частини рослин з яких виробляють
продукти харчування, промислового і побутового призначення. Льон,
конопля, бавовна, деревина, картопля, буряки зерно, фрукти, ягоди та ін.
— це сировина рослинного походження.

Тваринна сировина — це сировина із тварин. Наприклад: молоко, м’ясо,
шкіра, вовна, хутро, яйця та ін. З цієї сировини також виробляють
продукти харчування промислового і побутового призначення.

Рослинна і тваринна сировина, на відміну від мінеральної, швидко
псується, її склад і якість змінюються. Потрібні особливі способи
зберігання. Часто для кращого зберігання цієї сировини застосовують
запобіжні заходи: сушіння, консервування, стерилізацію, зберігання в
атмосфері інертних газів та ін. Склад і якість рослинної і тваринної
сировини встановлюють шляхом лабораторних аналізів.

Важливе значення сьогодні має раціональне використання водних ресурсів.
А сьогоднішня промисловість споживає велику кількість води. Це особливо
відноситься до хімічних підприємств, металургійних, збагачувальних,
сільського господарства, піприємств харчової промисловості. Одночасно ці
підприємства є оновними забрудниками стічних вод. Саме тому потрібно
вести режим економії водних ресурсів, різко скоротити викиди стічних
вод, вести їх глибоке очищення, переходити на маловодоспоживані або
водні технологічні процеси.

Значний вплив на характер технологічного процесу має якість сировини, а
також на режим роботи і продуктивність обладнання, на якість і
собівартість готової продукції.

Отже сировина і матеріали є одним із головних факторів, що формують
якість продукції. Наприклад, якість тканини залежить від якості волокна,
якість чавуну від якості залізної руди, якість сталі від якості чавуну і
т.д. Разом з тим потрібно не забувати, що і інші фактори впливають на
формування якості продукції (вибір технологічної схеми, якість засобів
виробництва, якість праці та ін.).

Використані джерела:

О.В. Дичковська. Системи технології галузей народного господарства:
Навчальний посібник. – К.: ІСДО, 1995. – 28-41 с.

Тютюнников Ю.Б., Орехов В.Н. Системи технології: Навчальний посібник. –
Х.: ИД “ИНЖЕК”. 2004. – 368 с.

Збожна О.М. Системи технології: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, змін.
і доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002 – 486 с.

Пономаренко В.С., Дудко П.Д., Тимонин А.М. Системи технології. – Х.:
Око, 2000. – 376 с.

PAGE \* MERGEFORMAT 24

Похожие записи