КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Школи розвитку менеджменту та їх характеристика. Структура експортного
потенціалу України

ЗМІСТ

Вступ

1. Школи розвитку менеджменту та їх характеристика

2. Структура експортного потенціалу України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. характеризується великими зрушеннями,
зумовленими науково-технічним прогресом. З’явились гігантські
підприємства, на яких працювали тисячі людей. Потрібно було координувати
і контролювати їх діяльність, забезпечувати високу якість їхньої роботи.

Стара система управління, що використовувала в основному емпіричні
надбання, із цим завданням не справлялась. Особливо відчутною
невідповідність старої практики і нових умов була на американських
підприємствах, які бурхливо розвивались. Саме на цих підприємствах і
були започатковані експерименти, мета яких полягала у вивченні впливу
різних факторів і умов праці на її продуктивність. З цього періоду
починається розвиватися наука менеджменту, формуються різноманітні течії
та школи, які спробуємо розглянути більш детально в першому питанні
даної контрольної роботи.

В другій половині контрольної розглянемо експортних потенціал України,
яка сьогодні має вихід на міжнародні ринки послуг та товарів, але ще не
завжди готова конкурувати з іншими країнами.

1. Школи розвитку менеджменту та їх характеристика

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. характеризується великими зрушеннями,
зумовленими науково-технічним прогресом. З’явились гігантські
підприємства, на яких працювали тисячі людей. Потрібно було координувати
і контролювати їх діяльність, забезпечувати високу якість їхньої роботи.
Стара система управління, що використовувала в основному емпіричні
надбання, із цим завданням не справлялась. Особливо відчутною
невідповідність старої практики і нових умов була на американських
підприємствах, які бурхливо розвивались. Саме на цих підприємствах і
були започатковані експерименти, мета яких полягала у вивченні впливу
різних факторів і умов праці на її продуктивність.

Результати експериментів, які проводили незалежно один від одного Ф.
Тейлор, Г. Гант, Ф. і Л. Гілбрети, Г. Емерсон та ін. дали можливість
сформулювати основні положення школи наукового управління, яка
відноситься до класичного напрямку у менеджменті. Основоположником цієї
школи (її ще називають “раціоналістичною”) по праву вважається Ф.
Тейлор.

Пройшовши за вісім років шлях від простого робітника до головного
інженера сталеливарної компанії, він особливу увагу приділяв питанням
нормування праці, організації робочих місць і аналізу трудових рухів на
основі вдосконаленої методики обліку витрат робочого часу.

У його роботах містяться конкретні рекомендації щодо поліпшення
використання праці робітників і засобів виробництва, введення чіткого
регламенту і стандартів на засоби праці, інструменти, робочі операції і
рухи, чіткого обліку робочого часу, використання диференційованої оплати
праці тощо. Завдяки його дослідженням продуктивність праці на заводах
компанії Bethlehem Steel зросла у 3,5-4 рази, заробітна плата – на 60%,
причому не за рахунок інтенсифікації праці, а завдяки раціональнішій її
організації. Свої погляди на управління, що стосувалися нормування і
стимулювання праці та ролі менеджерів він узагальнив у книгах
“Управління підприємством” (1903р) та “Принципи наукового управління”
(1911р.).

Ф. Тейлор рекомендував дотримуватись таких принципів управління:
1) науковий підхід до вивчення кожної задачі; 2) копіткий підбір
працівників і навчання їх раціональним методам виконання роботи; 3)
забезпечення робочих місць всім необхідним для виконання роботи; 4)
стимулювання виконання виробничих завдань.

Ф. Тейлор пропагував активне управління виробництвом, суть якого бачив у
тому, щоб робота кожного виконавця планувалась керівником заздалегідь.
Вміння ставити і реалізовувати цілі Ф. Тейлор визначав як мистецтво
точно знати, що належить зробити і як зробити це найкращим і найдешевшим
способом.

Вірними послідовниками Ф. Тейлора були Г. Гант, Г. Емерсон та подружжя
Гілбретів: Ліліан і Френк. Зокрема, Г. Гант запропонував використовувати
в оперативному управлінні графічні методи, відомі нині як «графіки
Ганта», започаткувавши тим самим виробниче календарне планування на
сучасній технічній основі. Ф. Та Л. Гілбрети вивчали питання, пов’язані
з виконанням фізичної роботи у виробничому процесі, досліджували зв’язок
між науковим менеджментом та соціологією і психологією. Г. Емерсон
розробив принципи підвищення ефективності не тільки виробничої праці,
але й будь-якої доцільної діяльності людини: у державному управлінні, у
зовнішній політиці, у військовій справі, на транспорті і в домашньому
господарстві.

Г. Емерсон дав визначення ефективності як максимально вигідного
співвідношення між витраченими зусиллями, грошима, обладнанням тощо і
економічним результатом, яке не втратило свого значення і досі.

Незважаючи на великий внесок раціоналістичної школи у формуванні
наукового підходу до управління, вона мала і суттєві недоліки. Зокрема,
основна увага приділялася раціоналізації виробництва, при цьому не
враховувалися індивідуальні якості працівників, нехтувалися соціальні
аспекти робочих стосунків, ігнорувалися професіоналізм і здатність
кваліфікованих працівників подавати ідеї та пропозиції щодо
вдосконалення роботи. Це не дозволяло її прихильникам ефективно
використовувати весь потенціал виробничих підприємств.

Дещо інший підхід до управління організацією використав німецький вчений
М. Вебер (1864-1920). Створена ним школа управління у рамках класичного
напрямку менеджменту носить назву “раціональної бюрократії”.

М. Вебер відстоював думку про те, що управління організаціями має
здійснюватися на суто раціональній, знеособленій основі, що дає змогу
чітко визначити посадові обов’язки та відповідальність працівників і
реально оцінювати їх роботу. М.Вебер вважав, що така організація буде
ефективнішою, гнучкішою, оскільки вона меншою мірою залежатиме від волі
і бажання конкретних людей. Та це виявилось справедливим лише для
великих компаній і відносно стабільних умов господарювання, що було
характерно для першої половини ХХ ст. Далі, як показав досвід, надмірна
бюрократизація правил і процедур стала негативно впливати на розвиток
підприємств.

Засновником ще однієї гілки класичного напрямку менеджменту став француз
А. Файоль. Його дослідження лягли в основу формування школи
адміністративного управління. Він досліджував і описував суто
управлінську працю, що до нього не робив ніхто.

Вивчаючи дії управлінців, А. Файоль виділив функції управління:
планування, організацію, координацію, мотивацію та контроль, які
здійснюються у єдиному процесі, послідовно і безперервно. У забезпеченні
такої послідовності і безперервності полягало, на думку А. Файоля,
головне завдання менеджменту.

Отже, А. Файоль виявився і засновником процесуального підходу до
управління організацією. Його школа менеджменту істотно змінила
управлінську парадигму: якщо традиційний підхід робив наголос на
самостійності окремих елементів організації, то процесуальний – на їх
взаємній обумовленості.

Досліджуючи закономірності функціонування організацій, А.Файоль
сформулював знамениті 14 принципів адміністративного управління, які не
втратили свого значення і досі.

Адміністративна школа менеджменту сформувала основу для дещо ширшого
вивчення можливостей підвищення ефективності управління організаціями,
які крилися у сфері людських стосунків. Перші кроки у цьому напрямку
зробила М.П. Фоллет, яка застосувала у своїх дослідженнях рекомендації
соціальної психології. Саме М.П. Фоллет належить вислів: «Менеджмент –
це забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб». Вона
запропонувала свою концепцію лідерства, яка започаткувала новий напрямок
у менеджменті – гуманістичний.

Прихильники цього напрямку приділяли основну увагу аналізові поведінки
людей у процесі виконання роботи, їхній соціальній взаємодії. У межах
цього напрямку сформувалися три школи: школа людських стосунків,
поведінкова школа і концепція людських ресурсів. Остання концепція є
надбанням сучасного менеджменту і про неї мова йтиме пізніше.

Представниками “школи людських стосунків”, крім М.П. Фоллет, були також
Ч. Барнард і Е. Мейо. Ч. Барнард, зокрема, присвятив свої дослідження
вивченню неформальних організацій у рамках формальних і сформулював
теорію прийняття влади, яка стверджувала, що люди самі вирішують,
виконувати їм накази, чи ні. Як правило, накази виконуються тоді, коли
це приносить особисту вигоду виконавцям.

Експерименти, які Е. Мейо проводив у Хоуторні у 1927-33 рр., дали
можливість зробити висновок, що високу продуктивність забезпечує не лише
раціоналізація роботи, але і стосунки, які склалися між людьми в процесі
її виконання. Створення комфортних у психологічному плані умов роботи
(доброзичливе, уважне ставлення керівництва до робітників, довіра до
керівника тощо) сприяє покращенню їх роботи.

На основі робіт Е. Мейо, М. Фоллет та Ч. Барнарда була сформульована
нова філософія людських відносин. Вчені почали надавати великого
значення психологічним мотивам поведінки людей у процесі виробництва,
проблемам групових відносин, груповим нормам, конфліктам і
співробітництву, комунікаційним бар’єрам, неформальним організаціям.

У 60-70-х роках теорія людських відносин поступово стала відходити на
другий план. Її витіснила теорія «людських ресурсів», яка ставила перед
собою задачі підвищення професійного і творчого потенціалу працівників
організацій.

Найвідомішими представниками цієї школи є А. Маслоу та Д. МакГрегор.
Зокрема, А. Маслоу спрямував свої зусилля на вивчення потреб
індивідуумів, на основі чого розробив ієрархію потреб працівників і
теорію мотивації, котра була побудована на таких припущеннях щодо
людської натури: 1) людські прагнення потребують задоволення; 2) людські
дії спрямовані на повне задоволення бажань, а досить часто індивіди не
мають змогу це зробити. А. Маслоу підкреслював, що не слід
перебільшувати значення грошей у стимулюванні працівників. Він
відзначав, що в обов’язки менеджера має входити створення відповідного
клімату, за якого працівники прагнутимуть найкращим чином проявляти свої
здібності.

Д. МакГрегор застерігав від спрощеного підходу до проблеми людських
стосунків, що було притаманне класичному менеджменту. Опираючись на свій
практичний досвід роботи менеджером і консультантом, а також на роботи
А.Маслоу, Д. МакГрегор сформулював теорію Х і теорію Y (табл. 1). Він
вважав, що класичний менеджмент опирається на положення теорії Х, школа
людських стосунків намагається їх модифікувати, але більш реально
відповідають дійсності положення теорії Y.

Таблиця 1.

Основні положення теорії Х і теорії Y

Теорія Х Теорія Y

1. Пересічний індивід не любить і уникає працювати.

2. Оскільки більшість людей не люблять працювати, то для досягнення
цілей організації керівники повинні примушувати підлеглих трудитись,
контролювати їх дії і карати за провини.

3. Пересічний працівник має невеликі амбіції, уникає відповідальності і
хоче, щоб ним керували. Найбільше він цінує свою безпеку. 1. Праця для
людини є такою ж природною, як гра чи відпочинок.

2. Неправильно розглядати контроль і примушування як єдино можливі
способи спонукання до роботи.  Цілеспрямована людина демонструє
ефективне самоуправління і самоконтроль.

3. За певних умов пересічний індивід не тільки готовий нести відповідати
за доручену справу, але і бере на себе додаткову відповідальність.

4. Більшість працівників проявляють високий рівень майстерності та
винахідливості

5. У сучасних умовах інтелектуальний потенціал середнього працівника
використовується далеко не повністю.

Ще однією школою гуманістичного напрямку була поведінкова школа або, як
її ще називають, “біхевіористська”.

Головним завданням її прихильників (Ф. Герцберг, Д. МакКлеланд та ін.),
які взяли за основу класифікацію потреб А. Маслоу, було визначення і
аналіз мотивів поведінки працівника і його взаємодії з іншими людьми в
організаційному оточенні.

Надбання цієї школи використовуються сьогодні практично всюди, вони
дозволяють підсилити мотивацію людей до праці. Ґрунтовний аналіз різних
поведінкових теорій буде зроблений при вивченні такої функції
менеджменту, як мотивація.

Завершити перелік шкіл управління, що виникли на початку формування
менеджменту як науки можна характеристикою школи науки управління, котра
використала кількісний підхід до менеджменту.

Вона отримала свій розвиток в роки другої світової війни, яка примусила
Англію, а потім і США почати використовувати кількісні підходи до
розподілу ресурсів найефективнішим способом.

Кількісні методи фокусуються на використанні математики, статистики, а
також інформаційного забезпечення з метою розробки, обґрунтування
управлінських рішень та підвищення їх ефективності. У подальшому вони
дістали назву “Дослідження операцій” і найбільше використовуються у
операційному менеджменті для вирішення виробничих завдань. Значно
підвищили ефективність цих методів сучасні комп’ютерні системи, які
дозволили застосовувати для вирішення складних задач новітні
інформаційні технології .

2. Структура експортного потенціалу України

У системi мiжнародного подiлу працi Україна спецiалiзується на
виробництвi машин (лiтаки, судна, ракетно-космiчна тexнiкa,
танкобудування), продукцiї чорної металургiї (залiзна і марганцева руди,
прокат), продукцй АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олiя, м’ясо,
молоко, овочевi консерви, кондитерськi вироби), виробництвi xiмiкaтів,
цементу.

Україна має висококвалiфiкований науково-технiчний i технологiчний
потенцiали в лiтакобудуваннi. Серед семи розвинених країн світу вона має
повний цикл проектування й виробництва лiтакiв.

За два ocтaннi раки випущено три принципово новi моделi лiтакiв Ан-70,
Ан-140 та Ан-38, що вважаються перспективними моделями XXlст.

Великi можливостi для виходу на мiжнародний економiчний простiр має
вiтчизняна ракетно-космiчна галузь. Вже нинi реалiзуються мiжнароднi
програми ракетно-космiчного комплексу морського базування «Морський
старт» i «Глобалстар», де застосовуватимуться Українські ракетоносії
«Днiпро», «Зенiт» i «Циклон», здiйснюється низка iнших мiжнародних
проектiв»

Девять суднобудiвних заводiв України спроможнi виконувати замовлення на
будiвництво сучасних суден (транспортних, рибо промислових), суден
технiчного флоту, вiйськових кораблiв, а також забезпечити весь комплекс
послуг з їx ремонту».

Реалiзуються проекти розвитку танкобудування. Україна входить до
п’ятiрки країн світу iз замкнутим циклом виробництва цiеї складної i
високотехнологiчної продукцiї. За технiчними характеристиками Українські
танки не лише не поступаються передавим свiтовиманалогам, а й за
багатьма параметрами перевищують їx.

Високотехнологiчнi конкурентоспроможнi виробництва є i в iнших галузях
машинобудування, зокрема, в приладобудуваннi, виробництвi енергетичного
устаткування та важкому машинобудуваннi, в окрмих галузях чорної та
кольорової металургiї.

Значними є потенцiйнi можливостi України у виходi на cвітовий ринок з
продукцiєю АПК, зокрема на ринок зерна, цукру, олiї.

Зовнiшньоекономiчна полiтика України щодо експорту зерна має
враховувати шалену конкуренцiю на cвітовому ринку зерна i можливий у
зв’язку з цим усiлякий опiр з боку iнших країн-експортеpiв цiєї
продукції. Це пов’язано зобмеженою ємкiстю cвітового ринку
продовольчогого й фуражного зерна — близько 185 млн. т. Iз загального
обсягу експорту пшеницi 75% припадає на Аргентину, Австралiю, Канаду i
США та країни ЄС, у тому числi Францiю, а на США — 64% всього експорту
зерна кукурудзи. Серйозними конкурентами Укpaїни на ринку зерна з
постсоцiалiстичних країн є Угорщина, Казахстан, Польша.

Незважаючи на спад виробництва сiльськогосподарської продукцiї, у тому
числi й зерна, Укpaїна вже нинi вступила в конкурентну боротьбу за її
збут на cвітовому ринку. З урахуванням нинiшньої економічної ситуацiї
правомiрно ставити завдання щодо експорту 8-10 млн. т зерна i домагатись
такої квоти в разi вступу до вcecвiтньої торговельної органiзацїї (ВТО).

Основними iмпортерами зерна нинi є 20 держав світу. Найбiльш вiрогiдними
партнерами України на ринку зерна будуть Грузiя, Азербайджан,
Узбекистан, Typкмeнicтaн, з якими слiд укладати довrocтpoкові угоди. Не
виключаються також налагодження цього ринку з iншими країнами, передусiм
Африки.

За висновками нiмецької консультативної групи при Урядi України, щорiчно
вiд експорту зерна держава могла б мати майже $4 млрд.

Щодо cвітового ринку цукру слiд зазначити, що за ocтанні раки основні
його виробники збiльшили обсяги виробництва i стабiлiзували його на
досить високому piвні. Найбiльше у світі цукру виробляють Iндiя та
Бразилiя (разом — майже 25%). Cтpiмко нарощується його виробництво в
Австралiї та Мексицi. На високому piвні стабiлiзувалися виробництво його
в США (6-7 млн. т), Китаї (6 млн. т), Францiї та Нiмеччинi (вiдповiдно
4,5 i 4 млн. т). Внаслiдок цього Україна змiстилася за обсягом
виробництва цукру на 11-тe мiсце серед найбiльших його виробникiв.

Експорт цукру у світі за ocтанні раки збiльшився на 11,6%, у країнах ЄС
— на 27,2%, колишнього СРСР — на 9,6%. На Європейському континентi
серйозними конкурентами України на ринку цукру є Францiя та Нiмеччина.
Виробництво цукру в них є досить конкурен-госпроможним, а їх iнтepec до
цього ринку країн колишнього СРСР, особливо Pocії, виявляється досить
активно. На Європейський ринок цукор надходить також з держав
Карибського й Тихоокеанського басейнiв (АКТ), квота поставок цукру цiєї
групи держав в ЄС нинi становить 1,3 млн т за piк.

Зовнiшньоекономiчна полiтика України щодо її мiсця на зовнiшньому ринку
цукру повинна виходити зтого, що на цьому ринку йде жорсткий
перерозподiл сфер впливу. Тому Укpaїнi треба повернути втраченi позиції
щодо ринку країн колишнього Радянського Союзу, насамперед Pociї. Потреба
росiйського ринку в iмпортi цукру нaвiть за умовии виконання федеральної
цiльової програми «Цукор» становитиме близько 3,5 млн. т.

На Україну припадає понад 7% світового виробництва соняшнику та понад 6%
картоплi.

Найтiснiшi економiчнi зв’язки пiдтримує Україна з країнами Схiдної
Європи, зокрема з Угорщиною та Польщею. Уструктypi вивозу в цi країни
переважає продукцiя галузей важкої iндустрiї: руда, чорнi метали,
устаткування для гiрничодобувної та металургiйної промисловостi,
тепловози, бульдозери, трансформатори, сiльсько-господарськi машини
тощо. Тривалий час експортується донецькевугiлля (щорiчнi поставки 3-5
млн. т), що визначається попитом на нього як у колишнiх кpaїнax РЕВ, так
i в рядi капiталiстичних держав (Iталії Франції, Єгиптi). Об’єктивною
причиною попиту на це вугiлля на Європейському, пiвнiчно-африканському
та близькосхiдному ринках є недостатня кiлькiсть на Землi антрацитового
палива, яке мaє високу калорiйнiсть, а головне — не димить».

Залiзну руду Україна вивозить до Польщi, Чехії, Словаччини, Угорщини,
Руминії, Болгарії та iнші; самородну cipку — в Чехiю, Словаччину, ФРН,
Угорщину, Румунiю.

Україна бере участь також в економiчному спiвробiтництвi з промислово
розвиненими країнами світу. Понад 20 країн (Австрiя, Голландiя, Iталiя,
Норвегiя, Францiя, Фiнляндiя, ФРН, Швейцарiя, Швецiя, США, Канада,
Великобританiя, Японiя та iH.) отримують з Україні промислову продукцiю
i промислову сировину: залiзну i марганцеву руди, кокс, чавун, прокат
чорних металiв, графiт, металургiйнета гiрничо — шахтове устаткування,
штучнi алмази, велосипеди, металообробнi верстати, припади,
автонавантажувачi, а також одяг, олiйне насiння, олiю тощо,

До ФРН Україна експортує одяг, чорнi метали, мiдь i вироби з неї,
алюмiнiй, котли тощо, а звiдти імпортується рiзнi машини та промислове
устаткування, прокат чорних металiв, хiмiчну продукцiю.

До Франції з України вивозиться одяг, олiйне насiння, руди, органiчнi
хiмiчнi сполуки, бiлковi речовини.

З Китаєм Україна пiдписала низку мiжнародних угод про cniвробiтництво в
галузi металургії, енергетики, освоєння космiчного простору. Ще батата
poків наша космiчна продукцiя буде конкурентоспроможною на китайському
ринку. Торговельний оборот мiж Україною i Китаєм у перспективi може
становити $ 2-3 млрд.

Україна бере участь в економiчному спiвробiтництвi також з країнами, що
розвиваються. У наданих за часiв СРСР цим країнам кредитах на пiльгових
умовах з вiдшкодуванням протягом 10-12 років частка України становила
майже $ 18 млрд. Україна вивозить до цих кpaїн машини та промислове
устаткування. Так, вантажнi автомобiлi Кременчуцького заводу
поставляються до Iндії, Латинської Америки, на Близький Схiд; помпи iз
Сумського заводу — до Iндil, Пакистану, Сирiї; машини, устаткування,
прилади для африканських, азiатських i латиноамериканських кpaїн
виготовляють з урахуванням їx роботи в умовах тропiчного клiмату.

Промисловий потенціал України достатній для успішного вирішення проблем
забезпечення валютних надходжень, потрібних для закупівлі
найнеобхіднішого з імпорту, покриття загальнодержавних потреб і сплати
зовнішнього боргу. Важливо збільшити питому вагу продукції
машинобудування в загальному обсязі експорту України. Без розробки й
реалізації державної програми розвитку експорту продукції
машинобудування Україні не піднятися до рівня розвинених держав. Ця
проблема ускладнюється ще й необхідністю одночасного проведення
структурної перебудови, конверсії та диверсифікації цілого ряду
підприємств. Слід зазначити, що Україна виробляє багато видів
наукомісткої, складної продукції машинобудування, яка зробила 6 честь
економіці будь-якої країни світу (це літаки, трактори, автобуси, судна,
ракетні космічні комплекси, верстати, турбіни та ін.).

Висновки

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Ф. Тейлор, Г. Гант, Ф. і Л. Гілбрети, Г. Емерсон та ін. дали можливість
сформулювати основні положення школи наукового управління, яка
відноситься до класичного напрямку у менеджменті. Основоположником цієї
школи (її ще називають “раціоналістичною”) по праву вважається Ф.
Тейлор.

Ф. Тейлор рекомендував дотримуватись таких принципів управління:
1) науковий підхід до вивчення кожної задачі; 2) копіткий підбір
працівників і навчання їх раціональним методам виконання роботи; 3)
забезпечення робочих місць всім необхідним для виконання роботи; 4)
стимулювання виконання виробничих завдань.

Вірними послідовниками Ф. Тейлора були Г. Гант, Г. Емерсон та подружжя
Гілбретів: Ліліан і Френк. Зокрема, Г. Гант запропонував використовувати
в оперативному управлінні графічні методи, відомі нині як «графіки
Ганта», започаткувавши тим самим виробниче календарне планування на
сучасній технічній основі. Ф. Та Л. Гілбрети вивчали питання, пов’язані
з виконанням фізичної роботи у виробничому процесі, досліджували зв’язок
між науковим менеджментом та соціологією і психологією. Дещо інший
підхід до управління організацією використав німецький вчений М. Вебер
(1864-1920). Створена ним школа управління у рамках класичного напрямку
менеджменту носить назву “раціональної бюрократії”.

М. Вебер відстоював думку про те, що управління організаціями має
здійснюватися на суто раціональній, знеособленій основі, що дає змогу
чітко визначити посадові обов’язки та відповідальність працівників і
реально оцінювати їх роботу. М.Вебер вважав, що така організація буде
ефективнішою, гнучкішою, оскільки вона меншою мірою залежатиме від волі
і бажання конкретних людей. Та це виявилось справедливим лише для
великих компаній і відносно стабільних умов господарювання, що було
характерно для першої половини ХХ ст. Далі, як показав досвід, надмірна
бюрократизація правил і процедур стала негативно впливати на розвиток
підприємств.

Засновником ще однієї гілки класичного напрямку менеджменту став француз
А. Файоль. Його дослідження лягли в основу формування школи
адміністративного управління. Він досліджував і описував суто
управлінську працю, що до нього не робив ніхто.

Представниками “школи людських стосунків”, крім М.П. Фоллет, були також
Ч. Барнард і Е. Мейо. Ч. Барнард, зокрема, присвятив свої дослідження
вивченню неформальних організацій у рамках формальних і сформулював
теорію прийняття влади, яка стверджувала, що люди самі вирішують,
виконувати їм накази, чи ні.Ще однією школою гуманістичного напрямку
була поведінкова школа або, як її ще називають, “біхевіористська”.

Головним завданням її прихильників (Ф. Герцберг, Д. МакКлеланд та ін.),
які взяли за основу класифікацію потреб А. Маслоу, було визначення і
аналіз мотивів поведінки працівника і його взаємодії з іншими людьми в
організаційному оточенні.

Завершити перелік шкіл управління, що виникли на початку формування
менеджменту як науки можна характеристикою школи науки управління, котра
використала кількісний підхід до менеджменту.

Вона отримала свій розвиток в роки другої світової війни, яка примусила
Англію, а потім і США почати використовувати кількісні підходи до
розподілу ресурсів найефективнішим способом.

У системi мiжнародного подiлу працi Україна спецiалiзується на
виробництвi машин (лiтаки, судна, ракетно-космiчна тexнiкa,
танкобудування), продукцiї чорної металургiї (залiзна і марганцева руди,
прокат), продукцй АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олiя, м’ясо,
молоко, овочевi консерви, кондитерськi вироби), виробництвi xiмiкaтів,
цементу.

Значними є потенцiйнi можливостi України у виходi на cвітовий ринок з
продукцiєю АПК, зокрема на ринок зерна, цукру, олiї.

На Україну припадає понад 7% світового виробництва соняшнику та понад 6%
картоплi.

Використана література:

Веснін В.Р. Основи менеджменту. — М., — 1997.

Географія. Навчальний посібник / Масляк П.О., Олійник Я.Б. – Київ
“Знання”, 1998 .

Галькевич Р.С. Набоков В.І. Основи менеджменту. — М., — 1998.

Герчикова І.Н. Менеджмент. — М., ЮНІТІ «Банки і біржі», 1994.

Кохно П.А., Мікрюков В.А., Коморов С.Е. Менеджмент. — М., Фінанси і
статистика, 1993.

Україна в цифрах 2004 р. – Київ “Техніка”, 2005.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи