Реферат на тему:

Регіональні та національні комунікаційні моделі інформаційного
суспільства

Досліджуючи проблеми глобального розвитку систем масової комунікації,
ми не можемо обминути питання вивчення та аналізу національних
комунікаційних моделей і, звичайно, роль національних держав у цих
важливих процесах.

Зрозуміло, що ці процеси треба розглядати комплексно, у поєднанні з
тенденціямикомерціалізації,лібералізації,прива-тизаціїтаінтернаціоналіза
ції,які відбуваються в комунікаційній сфері кожної окремої країни.

Оперуючи в подальшому цими поняттями, очевидно, варто дати їм коротеньку
характеристику.

Під комерціалізацією розуміють процес заміни державної форми регулювання
комунікаційною сферою на ринкову форму регулювання.

Лібералізація — процес розширення кола учасників комунікаційної сфери з
метою створення конкурентного середовища.

Приватизація — процес продажу державних засобів масової комунікації
(повністю або частково) вітчизняним або зарубіжним учасникам
комунікаційної сфери.

Інтернаціоналізація — процес створення стратегічних агентств та
співтовариств, який відбувається на основі міждержавних угод
(Європейський союз та ін.).

У цьому контексті треба зазначити, що, скажімо, в Західній Європі до
1980 р. домінувала невелика кількість національних каналів громадського
телерадіомовлення (public broadcasting), які, на думку більшості
експертів, мають служити інтересам переважної частини громадян країни.

Звідси й вимоги( ідеальна парадигма) громадського телебачення:

• охоплення всієї території країни;

• сприяння вдосконаленню суспільства, розвитку почуттів національної
ідентичності і єдності, громадянськості;

• слугування інтересам переважної частини громадян;

• приділення уваги представникам меншин;

• пряме фінансування та універсальність платні за послуги;

• дистанціювання від приватновласницьких інтересів;

• сприяння творчій активності виробників програм та ін.

Але в подальшому під впливом неоконсерватизму з його політикою вільних
ринків розпочалося бурхливе зростання приватного сектора
телерадіомовного сегмента комунікаційної сфери. Буквально за кілька
років загальна кількість телеканалів у західній Європі подвоїлася і вже
1994 р. становила 165.

У результаті Західна Європа перейшла до «дуальної системи телебачення»,
яка складається з громадського і комерційного компонентів.

Розглядаючи рівень комерціалізації, західноєвропейські країни можна
умовно поділити на три типи:

• з високим рівнем комерціалізації (Велика Британія, Італія,
Люксембург);

• з середнім рівнем комерціалізації (Іспанія, Нідерланди, Німеччина,
Фінляндія, Франція);

• з низьким рівнем комерціалізації (Білорусія, Данія, Норвегія, Швеція).

Але ця типологія є доволі умовною, оскільки процеси комерціалізації
відбуваються досить швидко і динаміка цих процесів в різних країнах
суттєво різниться.

Дуальна система телебачення діє і в Японії, яка до 1995 р. проводила
політику обмеження прийому програм супутникового телебачення.

Загалом варто визначити, що японська державна політика в галузі масової
комунікації є виваженою і стратегічно вивіреною, спрямованою на захист
свого інформаційного простору.

Японська телерадіомовна модель спрямована на високі культурні, освітні й
естетичні стандарти громадського телебачення у поєднанні з розвитком
комерційного телебачення і ставці на нові інформаційні технології.

У цій країні функціонує сім мереж наземного телебачення, дві з яких
належать громадській компанії NHK. Один з каналів загальний (новини —
розваги — культура), другий — освітній, який готує програми для
школярів, освітні програми для дорослих та культурні передачі.

У п’яти комерційних каналів половина програм розважальна. Японці не дуже
полюбляють зарубіжні програми і віддають перевагу продукції «made in
Japan». Тому проблема інформаційної експансії з боку глобальних
медіа-імперій, які в основному контролює американо-європейський капітал,
для жителів японських островів не є серйозною.

Причин цього національного інформаційного благополуччя кілька: мовний
бар’єр (ніхто поки що не збирається перекладати супутникові програми
японською), внутрішня культура народу, вищі (ніж, скажімо, у
американців) професійні стандарти національного телерадіомовлення і,
звичайно, продумана правова і цінова політика держави в комунікаційній
сфері.

Певні аналогії проглядаються і в телебаченні Латинської Америки, де
домінують кілька могутніх сімейних династій — Марино (Бразилія),
Аскаррага (Мексика), Чізнерозе (Венесуела).

У чому ж полягає успіх національного телебачення Латинської Америки, 85
% якого становить національна телепро-дукція?

У чому секрет тріумфального наступу серіалів «Рабиня Ізаура»,
«Тропіканка» та «Багаті теж плачуть» на світові телевізійні ринки?

Насамперед у тому, що провідними медіа-групами Televi-sa (Мексика) і TV
Globo (Бразилія) створена потужна інфраструктура.

Наприклад, мексиканський консорціум Televisa (Televisin via Satelit) був
започаткований родиною Аскаррага у 50-х роках XX ст. Майже до кінця 80-х
років Televisa мала єдину на всю Мексику урядову концесію на створення і
функціонування приватного телебачення. Більш того, її програми з’явилися
в національному ефірі значно раніше, ніж розпочали своє мовлення
державні телеканали.

Televisa має чотири канали мовлення (2, 4, 5 і 9), з яких, скажімо,
другий канал — «Канал зірок» охоплює 96 % населення (14,5 млн
мексиканських осель) і працює 24 години на добу (новини, мильні опери,
ігрові шоу та реклама).

А четвертий і п’ятий канали охоплюють 68 % населення через мережу
локальних станцій і працюють 13 годин на добу (дитячі, юнацькі,
спортивні, музичні програми і, звичайно, вже згадувані серіали).

Дев’ятий канал — «Родинний канал Мехіко» охоплює столичну зону
(структура програм та сама).

Консорціум активно займається маркетингом і має свої філії в США
(Univisa), Європі (Eurovisa), в Іспанії (Iberovisa), є власником
чотирьох фірм грамзапису, більше десятка радіостанцій та станцій
кабельного телебачення (Galavision).

Іспанською мовою говорять у світі 350 млн людей (з них 21 млн, або 8 % —
у СІЛА). Саме для них Televisa робить іспаномовні фільми та рекламу. Та
й на президентських виборах у СІЛА 21 млн громадян — це чималий сегмент
електорату, для якого Televisa є досить авторитетним каналом політичної
комунікації.

Аналогічно розвивається потужний бразильський конгломерат TV Globo —
найбільша латиноамериканська медіа-імперія (майже сотня телестанцій, 24
кабельні канали) з глядацькою аудиторією 74 % у «прайм-тайм».

На власній студії у Ріо-де-Жанейро TV Globo виробляє свої славнозвісні
серіали та передачі, які займають понад 80 % ефірного часу.

Ця потужна компанія щорічно експортує продукцію у 70 країн світу через
підконтрольні компанії Globovision, Seabay, Globo Europa.

Обидві медіа-імперії, і Televisa, і TV Globo, побудовані на моделі
родинного менеджменту у бізнесі, де корпоративну владу мають «свої», а
професійну роботу роблять наймані працівники.

Не зважаючи на досить успішний бізнес в національних рамках, обидві
латиноамериканські медіа-імперії зробили серйозні кроки за межі своїх
країн, утворивши альянси з американськими компаніями News Corporation
(Руперта Мердока) та TCI (Telecommunication inc.) — найбільшою компанією
кабельного телебачення в світі. Це є свідченням складних глобалізаційних
процесів, що відбуваються в країнах Латинської Америки, які
десятиліттями протистояли інформаційній експансії могутнього північного
сусіда.

Список використаної та рекомендованої літератури

Акофф Р., Эмери Ф. О целеустремленных системах. — М., 1974.

Антипов К. В.,Бажеиов Ю. К. Паблік рилейшнз. — М, 2002.

Ванштейн Г. Интернет как фактор общественных трансформаций // МЭиМО. —
2002. — № 7.

Винер Н. Кибернетика и общество. — Л., 1958.

Зверинцев А. Б. Коммуникационный менеджмент. — СПб., 1997.

Коломієць В. Міжнародні інформаційні системи. — К, 2001.

Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід. — К, 2002.

Почепцов Г. Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. — К, 2001.

Роль ЗМІ у сприянні європейській інтеграції. — Європейська комісія,
2001.

Удовик С. Л. Глобализация: семиотические подходы. — ?., 2002.

Урсул. Информация. Методологические аспекты. — М., 1971.

Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. — М., 1993.

Юнг К. Г. Структура психики и процесс индивидуализации. — М., 1996.

Якобсон Р. Лингвистика и поэтика // Структурализм: «за» и «против». —
М., 1975.

Похожие записи