Реферат з менеджменту

Прогнозування, планування і забезпечення інноваційних планів

Прогнозування і планування нововведень

Прогнозування інновацій і його роль у діяльності організації

Система інноваційного менеджменту передбачає необхідність виконання
певних дій. пов’язаних з розробкою науково-технічних прогнозів. Процес
розробки прогнозів називається прогнозуванням, яке. як відомо, є однією
з найважливіших функцій управління. Воно дозволяє передбачати можливість
появи тих чи інших результатів у майбутньому [1] і являє собою науково
обґрунтоване судження про можливі стани організації і ЇЇ середовища, про
альтернативні шляхи і терміни його здійснення [2].

Прогнозування є необхідною умовою оптимального функціонування, як
окремої організації, так і видів її діяльності. Саме воно дозволяє
організації не тільки побачити своє майбутнє і намітити мету, але й
розробити програму дій з її досягнення.

Основна мста науково-технічного прогнозування полягає в пошуку найбільш
ефективних, шляхів розвитку досліджуваних об’єктів на основі
ретроспективного аналізу і вивчення тенденцій їхньої зміни [4].

У системі управління прогноз забезпечує вирішення наступних
найважливіших завдань:

• визначення можливих цілей і пріоритетний розвиток прогнозованого
об’єкта;

• оцінка соціальних і економічних наслідків реалізації кожного з
можливих варіантів розвитку прогнозованих об’єктів;

• визначення варіантів заходів, необхідних для забезпечення кожної з
можливих альтернатив розвитку прогнозованих об’єктів;

• оцінка ресурсів, необхідних для здійснення намічених програм
заходів.

Прогноз дозволяє:

• скорочувати кількість варіантних пророблень при формуванні плану;

• підвищувати глибину і якість обгрунтування плану;

• моделювати можливі шляхи розвитку об’єкта прогнозу:

• намічати необхідні заходи щодо досягнення очікуваних результатів.

Таким чином, прогноз, насамперед, відіграє роль головного критерію
обгрунтованості планових рішень. Однак прогнозні розробки можуть
використовуватися і для визначення можливих наслідків виконання чи
невиконання планових завдань.

Необхідність розробки різних видів науково-технічних прогнозів
визначається складністю інноваційної сфери як об’єктів управління.
Прогнози розрізняються за характером об’єктів, видом і цілями
прогнозування, змістом, періодом і ступенем комплексності, рівнем
розробки, методами прогнозування і т.д.

Прогнозування є важливою сполучною ланкою між теорією і практикою в
житті кожної організації. Воно має дві різні площини конкретизації:
власне передбачувану (дескриптивну, описову) й іншу, поєднай}’ з нею, що
відноситься до категорії управління, — передбачувану (прескриптивну,
розпоряджувальну). Пророкування має на увазі опис можливих чи бажаних
перспектив, станів, вирішення проблем майбутнього. Крім формального
прогнозування, заснованого на наукових методах, до пророкування
відносяться передчуття і передбачування. Передчуття — це опис
майбутнього на основі ерудиції, роботи підсвідомості й інтуїції.
Передбачування використовує життєвий досвід і знання обставин.

Пророкування є власне вирішення цих проблем, використання цих проблем,
використання інформації про майбутнє в цілеспрямованій діяльності. Таким
чином, у проблемі прогнозування розрізняють два аспекти:
теоретико-пізнавальний й управлінський, пов’язаний з можливістю
прийняття управлінських рішень на основі отриманого знання.
(Прогнозування, у тому числі економічне, співвідноситься з більш широким
поняттям — передбаченням як випереджальним відображенням дійсності,
заснованим на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. У
залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід
досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу
(загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це
означає, що вихідну базу гіпотези складають теорія і відкриття на її
основі закономірностей і причинно-наслідкових зв’язків функціонування і
розвитку досліджуваних об’єктів. На рівні гіпотези дається якісна
характеристика досліджуваних об’єктів, ще виражає загальні
закономірності їхнього поводження.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має велику визначеність, оскільки
ґрунтується не тільки на якісних, але й на кількісних параметрах і том}’
дозволяє характеризувати майбутній стан організації і її середовища
також і кількісно. Прогноз виражає передбачення на рівні
конкретно-прикладної теорії. Таким чином, прогноз відрізняється від
гіпотези меншим ступенем невизначеності і більшим ступенем вірогідності.

План являє собою постановку точно визначеної мети і передбачення
конкретних, детальних подій у досліджуваній організації і її зовнішнім
середовищі. У ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку-відповідно до
поставлених завдань, влаштовуються прийняті управлінські рішення. Його
головна відмінна риса — визначеність і директивність завдань. Таким
чином, у плані передбачення одержує найбільшу конкретність і
визначеність [2]. План визначає те, що повинно відбутися з волі людини в
обговорений час [І].

План і прогноз являють собою взаємнодоповнюючі стадії планування при
визначальній ролі плану як ведучої ланки управління організацією. При
цьому прогноз виступає як фактор, що орієнтує існуючу організацію на
можливості розвитку в майбутньому, а прогнозування — як інструмент
розробки планів. Форми поєднання прогнозу і плану можуть бути різними:
прогноз може передувати розробці плану (як правило), випливати з нього
(прогнозування наслідків прийнятого в плані рішення), проводитися в
процесі розробки плану. Таким чином, прогнозування, з одного боку,
передує плануванню, а з іншого боку — є його складовою частиною,
використовується на різних стадіях здійснення діяльності з планування і
застосовується:

• на етапі аналізу середовища і визначення передумов для формування
стратегії організації (як загальної, так і функціональної, наприклад,
інноваційної);

• на стадії реалізації планів для оцінки можливих результатів і
їхнього відхилення від планових показників і має на меті організацію
додаткових керуючих впливів на ліквідацію відхилень.

Незважаючи на те, що поняття планування і прогнозування тісно пов’язані
між собою, між ними існують серйозні розходження. Головне полягає з
тому, що план має директивний, а прогноз — ймовірний характер. План — це
однозначне рішення, у тому числі і тоді, коли він розробляється на
варіантній основі. Прогноз же за самою своєю суттю має альтернативний,
варіантний зміст. У цьому значенні прогнозування являє собою
дослідницьку баз}’ планування, що має. однак, власну методологічну і
методичну основу, багато в чому відмінну від планування. Розробка
прогнозів заснована на прогностичних методах, у той час. як планування
спирається на більш строгі і точні методи.

Планування спрямоване на прийняття і практичне здійснення управлінських
рішень, ціль прогнозування — створити наукові передумови для їхнього
прийняття. Ці передумови включають: науковий аналіз тенденцій розвитку
суспільного виробництва; оцінку можливих наслідків прийнятих рішень,
обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку підприємства.
Таким чином, завдання прогнозування, з одного боку, — з’ясувати
перспективи найближчого чи більш віддаленого майбутнього, а з іншого
боку — сприяти виробленню оптимальних поточних і перспективних планів з
опорою на складений прогноз і оцінку прийнятого рішення з позицій його
наслідків у прогнозованому періоді?

Для прогнозування інноваційної діяльності організації використовуються
різні тини прогнозів. Кожен тип прогнозу має свої відмінні ознаки. До
числа найбільш важливих ознак відносяться: час попередження чи часовий
обрій прогнозу, масштаб прогнозування, характер об’єкта, функції
прогнозу, можливість впливу організації на своє майбутнє і т.д. /^ У
сучасних умовах для успішного вирішення економічних, соціальних і
науково-технічних проблем все більшого значення для організацій набуває
система взаємозалежних прогнозів. Система прогнозів поєднує в один цілий
перспективний розвиток усі сторони діяльності організації (економіки,
виробництва, продукції, технології, соціальної сфери і т.д.) і її
зовнішнього середовищах

Розроблені й пов’язані між собою окремі прогнози розвитку організації і
зовнішнього середовища складають систему прогнозів організації. При
розробці прогнозів можна виділити наступні основні етапи:

• передпрогнозна орієнтація (визначення мети, завдань, часу
попередження, робочих гіпотез, методів, структури й організації
дослідження);

• прогностичний фон (збір готових даних за суміжними непрофільними
галузями прогнозування);

• створення вихідної чи базової моделі, тобто системи показників,
параметрів, що відображають характер і структуру об’єкта;

• пошукова модель (проекція в майбутнє системи показників вихідної
моделі на дату попередження за тенденцією, що спостерігається, з
урахуванням факторів прогностичного фону);

• нормативна модель для керованих явищ (проекція в майбутнє системи
показників вихідної моделі відповідно до заданих -лілей і норм за
заданими критеріями);

• оцінка ступеня вірогідності (верифікація) й уточнення попередніх
моделей за допомогою рівнобіжних контрольних методів, звичайно опитувань
експертів;

• вироблення рекомендацій для оптимізації прийняття рішень у
плануванні, управлінні і т.п. на основі зіставлення прогностичних
моделей. Варіанти розробки прогнозів можуть мати кілька рівнів
прогнозних показників, зокрема верхній і нижній, що дозволяє врахувати
ряд факторів, що виникають згодом.

Похожие записи