Реферат на тему:

Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Продуктивність праці, як було вказано вище, являє собою співвідношення
між кількістю продукції, виробленої певною організаційною структурою, і
кількістю затрат, використаних у тій самій організаційній системі для
випуску цієї продукції. Щоб виміряти продуктивність, треба взяти
кількісний вираз продукції та затрат і зіставити їх. Розрізняється
продуктивність індивідуальної і суспільної праці.

Показниками продуктивності індивідуальної (живої) праці служать
виробіток і трудомісткість. Вони пов’язані між собою обернено
пропорційною залежністю:

де В — виробіток; ТЕ — трудомісткість виробництва одиниці продукції; V —
обсяг виробництва продукції (робіт, послуг); Тж — затрати живої праці на
випуск продукції (виконання робіт, послуг) у годинах.

Методи визначення виробітку залежать від способів вимірювання продукції,
що виробляється.

Існують три основні методи визначення обсягу продукції і відповідно
середнього виробітку — натуральний, трудовий і вартісний.

Продуктивність суспільної праці вимірюється тільки у вартісному виразі
на підставі національного доходу. Для визначення рівня продуктивності
суспільної праці (Пс) різниця між валовим суспільним продуктом (Ув) і
матеріальними затратами (М) ділиться на чисельність зайнятих (Ч3) у
суспільному виробництві:

Для визначення середньорічного темпу приросту продуктивності праці (/пс)
ПРИ наявності цього показника за певну кількість років (п)
використовується формула

де /Пз — індекс загального темпу зростання продуктивності праці за ?
років. Для того щоб не розраховувати корені ?-го ступеня, є спеціальні
довідкові таблиці.

Натуральний метод — обсяг виробництва продукції виражається у фізичних
одиницях — штуках, кілограмах, метрах і т. ін. Такий спосіб вимірювання
обсягу продукції, що випускається, є найбільш точним, але він має досить
обмежену сферу застосування, оскільки мало яке підприємство випускає
однорідну продукцію. У багатьох організаціях затрати дуже різноманітні
навіть у межах одного виду ресурсів. Наприклад, кондитерська фабрика
випускає шоколадні цукерки, карамель, печиво, тобто таку продукцію, яку
підсумовувати за вагою не можна. Тонна нафти, добута з однієї
свердловини, не дорівнює за своїми якостями тонні нафти, добутої з іншої
свердловини. Продукцію машинобудівного або деревообробного підприємства,
яке випускає великий асортимент продукції, виразити через натуральний
показник неможливо.

Виробіток у натуральному виразі (Вн) визначається діленням обсягу
продукції (У) в натуральних одиницях обчислення на число робітників (чр)
або на кількість витраченого робочого часу (Тж) за формулою

Тому використовується ще умовно-натуральний метод вимірювання обсягу
виробництва продукції, заснований на приведенні різних виробів до одного
вимірника. Наприклад, різні сорти мила перераховуються в єдиний сорт
мила з 40 % вмістом жиру, а різні сорти палива — в умовне паливо з
теплотворною здатністю 7000 ккал/кг. Застосування цього методу також
можливе лише в деяких галузях народного господарства.

Трудовий метод заснований на використанні норм трудових затрат
(нормо-годин) для характеристики обсягу виробництва. Він придатний для
оцінювання продуктивності праці на окремих ділянках виробництва, в
цехах, але потребує чіткої обґрунтованості використовуваних норм.
Застосування цього методу не має широкого розповсюдження, тому що при
різнонапруженості норм він дає суттєві викривлення.

Виробіток за трудовим методом (Вщ) визначається діленням суми добутків
обсягів окремих видів продукції в натуральному виразі (У,) і відповідних
величин затрат праці на одиницю продукції (ТЕ ) на число робітників
(працюючих) за формулою

Вартісний метод є найбільш універсальним, оскільки дає змогу проводити
порівняння рівня і динаміки продуктивності праці на підприємстві, у
галузі, регіоні, країні.

Для вимірювання обсягу виробництва застосовується низка показників.

Перевага показника вартості валової продукції полягає в тому, що
обчислення продукції різних підприємств і в різні роки в єдиних оптових
цінах підприємств за станом на будь-який час дозволяло нівелювати зміни
цін у різні періоди і досягати за цим критерієм порівнянності
показників. Однак вартість валової продукції відображає затрати не
тільки живої, а й минулої праці, уречевленої в сировині, матеріалах,
покупних напівфабрикатах, деталях і вузлах, що надходять за кооперацією.
Більш дорога сировина, що надходила на обробку, збільшувала вартість
валової продукції і відповідно рівень продуктивності праці без будь-якої
участі робітників підприємства. До таких самих наслідків приводили зміни
у кооперації, коли підприємство А припиняло випуск якого-небудь вузла
майбутнього виробу внаслідок того, що цей вузол став надходити до нього
за кооперативними поставками з підприємства Б. Вартість вузла
продовжувала входити до вартості виробу, що випускався підприємством А,
але затрат праці на виготовлення цього вузла воно вже не несло, штучно
завищуючи за рахунок цього продуктивність праці. У вартість валової
продукції входить також вартість незавершеного виробництва на початок і
на кінець періоду. Таким чином, за рахунок збільшення обсягів
незавершеного виробництва підприємства можуть підвищувати вартість
валової продукції, а разом з нею і показник продуктивності праці.

Показник вартості товарної продукції вільний від впливу обсягів
незавершеного виробництва, але зберігає інші недоліки, що властиві
показнику валової продукції.

У деяких галузях для характеристики обсягів виробництва може
використовуватися показник нормативної вартості обробки (НВО), до якого
входить нормативна вартість затрат живої праці: заробітна плата основних
виробничих працівників з відрахуваннями на соціальне страхування, цехові
та загальнозаводські витрати, розраховані за нормативами.

Достоїнством показника НВО є те, що він здебільше вільний від затрат
минулої праці — вартості сировини, матеріалів, покупних виробів (за
винятком тієї їх частки, яка входить до загально-цехових і
загальнозаводських витрат). До недоліків НВО відноситься те, що вона
враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення, не
характеризуючи новоствореної вартості. Доцільність використання цього
показника викликає сумніви через нечіткість його економічного змісту.

Найповніше уявлення про внесок підприємства у створення продукції дає
показник вартості чистої продукції — новоствореної вартості, тому що на
його величину не впливають затрати на сировину, матеріали, покупні
напівфабрикати і вузли, він вільний від вартості амортизаційних
відрахувань. Чиста продукція, являючи собою заробітну плату з
нарахуваннями, прибуток, точно характеризує новостворену вартість, якщо
продукція реалізується за ринковими цінами. Встановлення вартості чистої
продукції стає проблематичним, коли монопольні ціни спотворюють реальний
внесок підприємства у створення нової вартості.

Показник умовно-чистої продукції, крім зарплати з нарахуваннями і
прибутку, включає в себе також частку минулої праці у вигляді суми
амортизації основних засобів. Застосовується він у галузях з високим
рівнем технічного оснащення. При значній різно-рентабельності виробів і
великих розходженнях частки прибутку в оптовій ціні підприємств
використання цього вимірника не дає надійних результатів порівнянності
реального внеску підприємства у випуск продукції та його відображення у
вигляді відповідної величини прибутку.

Працезатрати (Тж) можуть визначатися методом вимірювання людино-годин,
людино-днів або середньоспискової чисельності персоналу.

Найточніше працезатрати визначаються кількістю відпрацьованих
людино-годин. Але їх підрахунок дуже трудомісткий.

Менш точний результат працезатрат порівняно з людино-годинами дає
вимірювання людино-днів, позаяк вони не враховують внутрішньозмінних
простоїв.

Показники годинного і денного виробітку застосовують при
внутрішньовиробничому аналізі господарської діяльності підприємства.

При підрахунках річної продуктивності праці використовують
середньоспискову чисельність персоналу, вона не враховує цілоденних
простоїв, але забезпечує порівнянність показників різних підприємств,
галузей і в країні загалом.

Отже, для визначення виробітку вибирають відповідні показники обсягу
виробленої продукції (У) та працезатрат (Тж) і здійснюють розрахунки
згідно з формулою (9).

Величина працезатрат на макрорівні залежить від чисельності зайнятих і
від тривалості середнього робочого тижня. Чисельність зайнятих, у свою
чергу, залежить від чисельності населення в працездатному віці і від
частки працездатного населення, реально залученого до виробництва, а
середній робочий тиждень визначається законодавчими нормами і
колективними угодами.

Одна з основних цілей в економіці держав ринкового типу — економічне
зростання. Збільшення суспільного продукту на душу населення означає
підвищення рівня матеріальних благ, що надаються державою своїм
працівникам, і можливе лише як результат зростання реального продукту.

Збільшення реального валового національного продукту (ВНП) або чистого
національного продукту (ЧНП) можливе лише при такий економіці, що
динамічно розвивається.

Реальний ВНП визначається як працезатрати (в люд.-год), помножені на
продуктивність праці:

Зазначимо, що будь-яке з можливих сполучень показників обсягу продукції
і трудових затрат має певний економічний смисл, а вибір їх повинен
визначатися конкретними завданнями вимірювання рівня продуктивності
праці.

Приступаючи до проектування і розробки систем вимірювання і оцінювання
продуктивності праці, потрібно враховувати кілька обставин.

На процес вимірювання продуктивності праці впливають такі фактори, як
зміни асортименту, тривалість виробничого циклу, відношення конкретної
продукції до конкретних затрат, метод агрегу-вання даних, імовірність
відсутності даних і вибір міри продуктивності.

Найбільш універсальним способом визначення виробітку на підприємстві
буде розрахунок величини чистої продукції підприємства за рік, що
припадає на одного середньоспискового працівника цього підприємства (для
підприємств промисловості береться чисельність промислово-виробничого
персоналу) за рік.

Для вимірювання необхідні інформація про продукцію і затрати та
можливість їх порівняння. При цьому дані про затрати повинні відображати
всі види ресурсів, витрачені для випуску цієї продукції. Діапазон
системи вимірювання, тобто період, який підлягає аналізу, визначає
кількість зібраної інформації. Періодом може бути рік, квартал, місяць і
т. ін. В узагальненому вигляді взаємозв’язок між «одиницею аналізу» і
«діапазоном вимірювання» представлений на рис. 7.

Найбільш розробленими і такими, що широко застосовуються на практиці, є
три методи вимірювання продуктивності: нормативний метод, багатофакторна
модель вимірювання продуктивності і бага-токритеріальний метод.

Нормативний метод — це організаційний метод вимірювання продуктивності,
заснований на активній участі персоналу, орієнтований на розвиток
системи вимірювання.

Нормативний метод став широко використовуватися зі створенням і
розвитком комп’ютерно-інформаційних мереж.

Цей метод придатний для дрібних одиниць аналізу, наприклад для робочих
груп або відділів. Тому його застосування можна вважати
децентралізованим підходом до вимірювання продуктивності. При
застосуванні нормативного методу для більш крупних одиниць аналізу
(завод, служба або фірма) застосовують:

1) вибіркове представництво;

2) дельфійський метод;

3) об’єднання різних систем вимірювання.

Нормативний метод застосовується не тільки при розробці систем
вимірювання продуктивності, а й у стратегічному плануванні,
перспективному розв’язанні проблем і т. ін.

Багатофакторна модель вимірювання продуктивності базується переважно на
звітних даних і меншою мірою розрахована на участь робітників. Процедура
робіт спрямована «зверху вниз» і використовує тільки коефіцієнти та
індекси для вимірювання продуктивності.

Модель можна використовувати з метою:

1) отримати загальний, інтегрований вимірник продуктивності для фірми;

2) забезпечити аналітичний перегляд (ревізію) динаміки показників
продуктивності;

3) підготувати фінансові звіти;

4) оцінити і виміряти вплив зрушень у промисловості на прибутковість;

5) оцінити ефективність окремих заходів (впровадження систем контролю
якості, стимулювання, технологічних нововведень);

6) виміряти первісний розподіл вигод від зміни продуктивності на фірмі;

7) правильно визначити цілі щодо продуктивності та при стратегічному
плануванні (використання потужностей, організація збуту, регулювання
витрат, зміна штатів, управління якістю, ціноутворення і т. ін.).

Рис. 7. Співвідношення методів, періодів і об’ємів вимірювання
продуктивності

Багатокритеріальний метод вимірювання продуктивності праці (матриця
цілей) дає змогу виміряти й оцінити результативність і продуктивність та
забезпечити отримання агрегованого індексу цих показників. Цей метод
тісно пов’язаний з двома зазначеними вище методами і базується на їх
методологічних розрахунках. Спираючись на отриманий за допомогою
нормативного методу перелік вимірників результативності, процедура
використання багатокритеріального методу охоплює такі стадії робіт:

1) визначення і ранжування критеріїв, за якими слід оцінювати
продуктивність;

2) оцінювання значущості критеріїв результативності (у відносному
вираженні);

3) об’єднання графіків результативності зі значущістю критеріїв.
Багатокритеріальний метод дає змогу розробити наглядну і ефективну
систему вимірювання і оцінювання продуктивності і результативності, яка
є ефективним інструментом ув’язки плану підвищення і вимірювання
продуктивності.

Будь-яке підвищення продуктивності праці в кінцевому розрахунку означає
економію праці, збереження робочого часу, справедливе і зворотне
твердження — економія праці проявляється у підвищенні продуктивності.

Економію чисельності працівників розраховують за наступною формулою:

де Еч — зекономлена чисельність працівників; Vn — обсяг продукції в п-му
році; Ї1„ — продуктивність праці в базисному році; ч3 — чисельність
працівників в n-му році.

Вимірювання продуктивності виробництва з позицій живої праці припускає
використання показника продуктивності праці. Разом з тим більш
адекватний реальній дійсності підхід вимагає розгля-

дання динаміки ВНП з позицій як живої, так і уречевленої праці.
Багатофакторний підхід до динаміки ВНП припускає використання
макроекономічних виробничих функцій.

Показники продуктивності праці можуть бути середніми, при-рісними і
граничними:

де VB — фізичний обсяг валового національного продукту; ч3 —фізичний
обсяг затрат праці (чисельність працівників);

прирісна продуктивність праці в ?-му році або періоді;

гранична продуктивність праці в t-му році або періоді.

Кожен з показників має свій економічний смисл і характеризує накопичений
рівень ефективності.

Середні величини можна отримати інтегруванням граничних величин і
підсумовуванням прирісних.

Граничні показники ефективності відповідають безперервним факторним
моделям, а при дискретних формах цих моделей граничні показники стають
прирісними.

Середня продуктивність праці відповідає однофакторному підходу як
середній частковий показник, коли Vs = Дч3).

де А — ефективність людського фактора;

незмінна величина для кожного моменту t.

Геометричне величина А являє собою кутовий коефіцієнт прямої VB = А ч3,
що проходить через початок координат з незмінним умовним коефіцієнтом;

тобто гранична ефективність стабільна і дорівнює середній.

Але А не є постійною величиною (Vt = A4t або Vt = A4$t, де ? — степінь
однорідності факторної моделі). Збільшення 4$t в ? разів дає збільшення
Vt в ?? разів. У разі, якщо ? = 1, функція є однорідною першого степеня.
При ? ї 1 і граничній ефективності, що дорівнює

можливі два випадки:

ефективність людського фактора зростає;

знижується.

При розгляді функції Vt = A 4$t ефективність людського фактора і його
приросту виражається параметром ?. У нашому випадку At вже не виражає
ефективності затрат праці (як у функції Vt = At4t), а відображає лише ту
ефективність людського фактора, що пов’язана з впливом інших факторів
виробництва.

Застосування функції Vt = At 4$t обмежено припущенням, що при зростанні
4t вплив цього фактора на обсяг і динаміку виробництва залишається
незмінним. Насправді вплив динаміки людського фактора на зростання
виробництва неоднозначний, за цим процесом стоїть ціла низка процесів,
які впливають на показник ефективності. Наприклад, збільшення затрат
праці може відбуватися такими темпами, що у процес виробництва
втягуватимуться менш продуктивні види праці.

Однофакторні моделі економічного зростання будуються на припущенні, що
динаміка і обсяг валового національного продукту визначаються тільки
динамікою і обсягом одного фактора, в нашому випадку людського фактора.

При багатофакторному підході виходять з того, що обсяг і динаміка
валового національного продукту пов’язані безпосередньо з двома або
більше видами виробничих ресурсів. У нашому випадку показники
економічної ефективності можуть розглядатися як окремі показники
економічної ефективності фактора виробництва і сукупної ефективності
факторів виробництва.

Наприклад, двофакторну модель можна записати як

де ?? — основні виробничі фонди в момент t.

Параметри ? і ? характеризують еластичність обсягу і динаміки фізичного
обсягу ВНП від фізичного об’єму і динаміки факторів виробництва ? і ч.

Параметр ? характеризує приріст V, що припадає на одиницю приросту ? при
ч —» const, а ? — приріст V, що припадає на одиницю приросту ч при ? —»
const.

Параметр А відображає вплив неврахованих у моделі факторів виробництва і
є водночас коефіцієнтом масштабності.

При багатофакторному підході показники ефективності можуть визначатися
як середні сукупні і гранично сукупні (граничне відношення валового
національного продукту до сукупності факторів виробництва).

Рівень і динаміка середнього часткового показника ефективності в
багатофакторних моделях залежать від співвідношення факторів
виробництва.

Наприклад, функція

виходить з припущення, що на продуктивність та її динаміку при А = const
впливають не обсяг і динаміка факторів виробництва, а лише
співвідношення між виробничими фондами і затратами живої праці, а також
динаміка цього співвідношення.

При цьому мається на увазі, що ? > 0. Таким чином, в моделі, що
розглядається, відбивається співвідношення факторів виробництва та його
динаміка як одного з головних джерел зміни ефективності.

Як і при однофакторному підході, на показники ефективності впливають
величини ? і ? та закономірності їх змін. Якщо ? > 1, то продуктивність
праці стає зростаючою функцією фондоозброєності праці.

Тут важливим є те, що всім агрегатним змінним економічного зростання, їх
фізичним об’ємам притаманний принцип неоднорідності. Проблема
неоднорідності вирішується у взаємозв’язку з редукцією основних
складових економічного зростання.

Структурна неоднорідність затрат праці зумовлена статево-віковими і
професійними змінами складу робочої сили. Розв’язати проблему
неоднорідності можна приведенням до однакового рівня кваліфікації,
професійної підготовки, освіти.

Дослідження динаміки працезатрат з урахуванням їх неоднорідності
необхідне для точнішого пояснення джерел зростання продуктивності праці
й виробництва.

Воднораз проблема неоднорідності притаманна і виробничим фондам, і
продукції. Отже, повністю узгоджені результати може дати тільки рішення
проблеми відносно всіх факторів виробництва.

Список використаної та рекомендованої літератури

Бугуцький О., Михайлов С. Ефективне використання праці — основа
підвищення продуктивних сил суспільства // Україна: аспекти праці. —
2000. — № 3. — С. 3-9.

Васькин А. А. Оценка эффективности управленческого труда. — ?.: Компания
«Спутник+», 1999. — 214 с.

Генкин Б.М. Эффективность труда и качество жизни: Учеб. пособие /
С.-Петербург, гос. инж.-экон. акад. — СПб.: СПбГИЭП, 1997. — 112 с.

Генкин Б. М. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.:
НОРМА-ИНФРА-М, 1998. — 384 с.

Головина О. Д. Производительность, эффективность и продуктивность труда
// Изв. Акад. труда и занятости. — 1998. — № 2. — С. 34-41.

Жарко И. Эффективность труда в условиях перехода к рыночной
экономике//Бизнес-Информ. — 1998. — № 15. — С. 40-41.

Шевченко А. Ф. Ефективність праці та фактори її підвищення при переході
до ринкової економіки. — Кам’янськ-Шахтинськ: Станиця, 1994. — 107 с.

Похожие записи