Курсова робота

Міжнародний менеджмент, інтернаціоналізація та транс націоналізація
фірм.

Вступ………………………………………………………….
……………………………….. 3

Розділ 1. Природа міжнародного
менеджменту…………………………….. 5

1.1. Міжнародна бізнесова
діяльність…………………………………. 5

1.2. Оцінка міжнародного
середовища……………………………….. 7

1.3. Адаптація до культурних відмінностей та управління…… 13

1.4. Орієнтація міжнародного менеджменту на майбутнє……. 16

Розділ 2. Управління міжнародною діяльністю
фірм…………………….. 19

2.1. Основні етапи інтернаціоналізації бізнесу ……………………
19

2.2. Особливості міжнародної діяльності фірм в сучасних
умовах…………………………………………………………
……………… 21

Розділ 3. Дослідження рівня інтернаціоналізації
фірм…………………… 25

Висновок……………………………………………………….
…………………………….. 42

Література……………………………………………………..
……………………………. 43

Зміст

Вступ

Упродовж двадцятого століття менеджмент сформувався на науковій основі
як самостійна галузь людських знань, узагальнивши світову практику і
мистецтво управління. Дослідження проблем менеджменту значно розширили
уявлення про управління, сприяли формуванню його наукового апарату:
цілі, принципи, функції, задачі та методи їх реалізації. Розробки
наукового менеджменту виявилися корисними не тільки для економіки і
бізнесу, але й для інших сфер людської діяльності [1].

Менеджмент став невід’ємною частиною усіх видів організованої людської
діяльності, його принципи, підходи і механізми нині активно
використовуються в організаціях науки, освіти, охорони здоров’я, в
релігії, мистецтві, політиці і міжнародній діяльності. Менеджмент став
набуттям переважної більшості країн світу і поширився на міжнародну
діяльність.

В сучасних умовах господарювання при ринкових відносинах кожна фірма на
певному етапі своєї бізнесової діяльності починає розуміти що треба
розширювати сферу своєї діяльності не тільки на ринку своєї країни, але
й поширюватися на міжнародні ринки. Це передбачає подолання певних
труднощів з вивченням та адаптацією до середовища міжнародного ринку.

В сучасній міжнародній діяльності фірм менеджери повинні:

розуміти основні труднощі при організації зовнішньоекономічної
діяльності, вміти їх подолати;

вміти розробляти стратегічні і тактичні міри підвищення
конкурентноздатних позицій продукції і фірми, проникнення і освоєння
ринків зарубіжних країн;

знати як створити та організувати функціональний відділ
зовнішньоекономічних зв’язків та організувати його роботу;

вивчати діяльність органів державного регулювання та сприяння розвитку
зовнішньоекономічних зв’язків України;

тощо [7].

Однією з найважливіших умов росту закордонної виробничої діяльності
з’явилася тенденція до транснационалізації господарського життя, що в
умовах науково-технічної революції визначило зростаючу потребу в
спеціалізації і кооперуванні виробництва.

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності вимагає усунення чималих
недоліків в організації підприємництва і менеджменту.

Всі ці проблеми та оптимальні форми інтернаціоналізації бізнесу
розглянемо в ході курсової роботи.

Розділ 1.

Природа міжнародного менеджменту

1.1. Міжнародна бізнесова діяльність (англ. International business
operation) — це діяльність, яка ведеться за національними кордонами з
метою отримання прибутку. Така діяльність забезпечує імпорт сировини з
інших країн, реалізацію товарів та послуг серед закордонних клієнтів або
переведення капіталів своїм філіалам в інших країнах. Міжнародний
менеджмент — це процес планування, організації, управління, контролю в
організаціях, які залучені до міжнародної діяльності.

За період, що пройшов після другої світової війни, помітно змінились
характеристики міжнародного бізнесу. Зокрема, існують достатні докази
того, що США втрачають конкурентні позиції у міжнародній торгівлі. Як
відомо, США мали неймовірні переваги протягом кількох десятиліть після
другої світової війни, тому що їх виробничі потужності не були
зруйновані затяжними військовими діями. Зараз такі країни, як Японія та
Німеччина стали сильними конкурентами США. Крім того, Бразилія, Індія,
Південна Корея потенційно стають головними гравцями на міжнародному
ринку. Незважаючи на посилення конкуренції, міжнародні ринки швидко
зростають, забезпечуючи додаткові можливості для розширення бізнесової
діяльності.

Чималі зміни у міжнародній торгівлі відбулись під впливом перетворень у
країнах — членах СНД, де завдяки ринковій орієнтації економіки
покращуються ділові можливості. Демонструють зростання інтересу до
розкриття ринку для іноземних ділових людей Індія та Китай. Досягнуто
погодження про вільну торгівлю між США та Канадою, а з Мексикою — про
створення великого інтегрованого Північноамериканського ринку.

Глибокий вплив на країни з перехідною економікою має інтеграція в
Європейський Союз. Заключеними угодами передбачаються не тільки торгові
відносини, але й охоплюються питання фінансового співробітництва,
комерційної практики і законодавства, а також політичного діалогу на
різних рівнях.

Незважаючи на ці та інші позитивні зміни в усьому світі, наявні
можливості розгортання міжнародної бізнесової діяльності нерідко
пов’язані з чималими перешкодами. Так, нестача валюти на початку 1990
року примусила колишній СРСР відкласти платежі за товари, отримані від
десятьох західних компаній, а це призвело до припинення поставок
хімічних добрив на суму більш як 25 млн. дол.

У Бразилії недавня економічна реформа викликала велику інфляцію і
породила інші економічні проблеми, що примусило тимчасово заморозити
більшість державних коштів, а це призвело до збитків для багатьох
іноземних компаній. Подібна, але більш складна ситуація склалася в
Україні. Тому організації, які працюють на міжнародному рівні,
натрапляють на суттєві перешкоди і не завжди реалізують наявні бізнесові
можливості.

Організації, які беруть участь в міжнародному менеджменті, відзначаються
високою діловою активністю, завдяки чому їх діяльність поширюється за
межі держави. Сформувався особливий тип таких організацій: це
багатонаціональні (транснаціональні) корпорації.

Багатонаціональна корпорація належить до організацій, які втягнуті у
виробництво або надання послуг через їх власні фірми та підлеглі
організації в декількох країнах, здійснюють контроль за ними або їх
керівництво з урахуванням глобальних перспектив. Сюди можна віднести
автомобільні корпорації «Дженерал Моторс» і «Форд мотор», нафтодобувні
«Ексон» і «Ройал Датч», комп’ютерну «Інтернешен бізнес машин», лідерів,
консалтингових фірм «Андерсен консалтинг» (Чикаго, США), Роланд Бергер і
Партнер (Німеччина) та ін.

Нині виявились втягнутими у великі ділові фінансові операції між
державами і займаються міжнародною бізнесовою діяльністю багато середніх
за розмірами компаній. Наприклад, члени Американської ділової
конференції «Коаліція 100» (середній обсяг продаж — 360 млн. дол.)
становлять особливо успішну групу на міжнародному ринку.

Навіть порівняно малі компанії можуть брати участь у міжнародній
діяльності, якщо вони пропонують унікальний товар або прийнятну ціну.

Незважаючи на невеликі розміри, компанії можуть вийти на світовій ринок
також з інших причин. Так, одні компанії можуть одержати замовлення в
іноземних корпораціях, іншим вдається відкрити нові ринки або витіснити
інші компанії з певного іноземного ринку. Третім — вдається вийти на
зарубіжні ринки завдяки поставкам нових ресурсів, четверті прагнуть це
зробити з огляду на перспективи зниження операційних витрат завдяки
діяльності в умовах іншої країни.

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності вимагає усунення чималих
недоліків в організації підприємництва і менеджменту.

На зборах Міжнародної академії управління (Філадельфія, 1994 р.) були
названі найбільш поширені причини невдач у підприємницькій діяльності.

1. Недалекоглядність керівництва компаній, їх орієнтація на існуючі
ділові сценарії, на звичні цільові установки і схеми діяльності.

2. Необ’єктивна уява про стан організації у цілому, неповне і
суб’єктивне бачення проблеми з боку вищого керівництва;

3. «Клейка палка» — «прилипання» до старих методів, які більше не
працюють.

4. Втрата контактів із споживачами.

5. Змертвіла, нерухома структура організації і позбавлений динамізму
найманий персонал .

Менеджери повинні вміти об’єктивно оцінювати міжнародне середовище,
здійснювати ефективну політику адаптації і орієнтації на стратегічні
зміни в майбутньому, успішно долати перешкоди на своєму шляху [1,6].

1.2. Оцінка міжнародного середовища

Поряд з тим, що міжнародний менеджмент відкриває широкі можливості, він
також ставить перед менеджерами більші вимоги, щоб вони розуміли
набагато ширше набір оточуючих факторів, які традиційно не
перераховуються в управлінні складним бізнесом у межах країни. Тобто
виникає потреба враховувати ефекти від різних елементів міжнародного
середовища та брати до уваги концепцію про досягнення переваг у
конкурентній боротьбі [5].

Розгляд загального навколишнього середовища, або мега-середовища,
важливий для розуміння природи міжнародного менеджменту. Головними
елементами загального середовища є економіка, політика,
соціально-культурні і технологічні фактори.

Економічний елемент (англ. The Есоnоmіс Еlеmеnt) різні типи
економічних систем держав, які беруть участь у міжнародному бізнесі.
Важливими економічними факторами, що впливають на здатність організацій
успішно вести міжнародну діяльність, є рівень економічного розвитку в
різних країнах, наявність відповідної інфраструктури (виробничої і
соціальної), баланс платежів країни, грошовий обмінний курс.

Прийнято ділити всі країни (крім колишніх соціалістичних) на дві великі
класифікаційні групи, виходячи з рівня їх економічного або
індустріального розвитку. Перша група відома як розвинуті країни, які
відзначаються високим рівнем економічного та індустріального розвитку.
Сюди входять США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, країни
Західної Європи та ін. Чимало країн належать до іншої групи, відомої як
країни, що розвиваються. Вона складається, головним чином, із порівняно
бідних держав, які характеризуються низьким рівнем прибутку на людину,
слабкорозвинутою індустрією та високим приростом населення.

Особливу групу становлять Гонконг, Тайвань, Південна Корея, Сінгапур,
яких дуже часто називають «новими індустріальними країнами», оскільки за
останні роки тут мало місце значне економічне зростання.

Багато хто вважає, що багатонаціональні корпорації активно діють
насамперед в розвинутих країнах. Справді, близько 95% таких компаній
розташовані в розвинутих країнах і тут було вкладено близько 75%
іноземних інвестицій. Розгортання бізнесової діяльності у тій чи іншій
країні великою мірою залежить від наявності адекватної інфраструктури:
доріг, магістралей, залізниць, аеропортів, морських терміналів, житлових
умов, закладів освіти, лікарень тощо.

Важливим економічним показником є баланс платежів. Це кількість товарів
та послуг, позичок, золота, інших надходжень та державних виплат.
Головним показником балансу платежів країни є баланс торговельний як
різниця між експортом та імпортом. Постійний торговий дефіцит свідчить
про слабке використання експортних можливостей країни. Україна продовжує
переживати дисбаланс між імпортом і експортом, коли в цілому імпорт
переважає над експортом.

Обмінний курс (англ. Exchange course) — це курс, за яким одна країна
може обміняти свою валюту на валюту іншої країни. Цей курс змінюється
залежно від зміни економічних факторів, враховуючи зміну цін на товари,
які експортуються з цієї країни. Зміна обмінного курсу може вплинути на
здатність компаній брати участь у міжнародному бізнесі, тому що обмінний
курс впливає на відносні ціни товарів різних країн.

Правовий і політичний елемент (англ. The legal-political element).
Правові та політичні умови суттєво впливають на здатність організацій
вести бізнес у даній країні. Тут перш за все слід відзначити дві
обставини, які мають пряме відношення до бізнесу: це — рівень
політичного ризику та рівень регулювання державою ділової активності.

Політичний ризик (англ. Political risk) — це ймовірність прийняття не
передбачуваних політичних рішень та дій, що можуть призвести до збитків
підприємства та його власників. До правових і політичних аспектів
бізнесової діяльності слід віднести також торговий контроль, створення
митних кордонів та введення обмежень на вивіз та ввіз товарів. Митні
кордони створюються для того, щоб товари власної країни мали
конкурентоспроможну ціну у порівнянні із товарами іноземних конкурентів.
Найбільш поширеними обмеженнями є тарифи, митні збори, податки, головним
чином на імпорт. Іншим різновидом бар’єру є імпортна квота — обмеження
кількості товару, який може бути імпортований протягом певного проміжку
часу.

Регулюючий вплив на міжнародну бізнесову діяльність здійснює
адміністративний захист, який опирається на різні правила та норми, що
створюють певні ускладнення для іноземних фірм щодо ведення
підприємництва в даній державі. Сюди входять, наприклад, ветеринарні
нормативи, сертифікати для імпортованих товарів, національні поліси на
закупівлю, які надають пріоритет власній продукції, комплексні
регулювання, які можуть привести до зниження або підвищення цін. Дуже
часто держави намагаються залишити кошти імпортера в межах власних
кордонів, щоб використати їх для підтримки власної економіки.

Соціально-культурний елемент (англ. The social-cultural element)
бізнесової діяльності — це навколишнє середовище, яке включає підходи,
поведінку, цінності, норми, віру та асоційовані демографічні напрямки
діяльності, які характеризують дану географічну зону.

У процесі аналізу соціально-культурного елементу вивчають рівень, до
якого індивіди в суспільстві сприймають різницю у використанні сили як
нормальну, рівень, до якого працівники відчувають себе комфортно або
намагаються запобігти ситуації, коли вони відчувають невпевненість,
нелогічність, неясність, непередбачуваність.

Предметом аналізу є індивідуалізм — колективізм і рівень до якого
суспільство поважає традиційні якості, такі як мужність, здатність
боротися та матеріальний успіх більше, ніж традиційні жіночі якості,
такі як спокійність, розуміння, почуття.

Технологічний елемент (англ. The Technologic element) — технологічне
середовище є також дуже важливим елементом (аспектом), тому що рівень
технології в різних країнах впливає на природу ринків та здатність
компаній проводити діяльність. Технологічний перехід — це переміщення
технології від того, хто володіє, до того, хто не володіє нею.
Технологія може бути у вигляді фізичних товарів або процесів,
комплектуючих частин для техніки та ін. Технологічний перехід
відбувається через канали, такі як спільні підприємства, ліцензійні
контракти і т. п. Технологічні елементи дуже важливі як для конкуренції
на світовому ринку, так і для захисту власного ринку від іноземних
конкурентів.

При визначенні впливу зовнішнього середовища на організацію слід
враховувати конкуруючі переваги держави.

Конкуруюча перевага держав (англ. The competitive superiority of state)
— це концепція, яка констатує, що елементи навколишнього середовища у
самій державі можуть прискорити інновації в одних галузях, оскільки
з’являється перспектива для успіху власних компаній, які діють на
міжнародному ринку цих же галузей. Конкуруючий успіх цих компаній, без
сумніву, має позитивний вплив на розвиток держави.

Компанії отримують конкуруючі переваги завдяки винаходам, які можуть
викликати радикальні зміни, а також за рахунок малих локальних
покращень. Всі компанії намагаються прикласти всі свої зусилля для
розвитку наукових розробок, щоб одержати перемогу в конкуренції.

На розвиток винахідництва впливають:

а) умовні фактори – це компоненти виробництва, такі як компетентність
робітників і розвиток інфраструктури;

б) умови попиту — це характеристики власного попиту на товари та
послуги окремої галузі. Коли власний попит на продукцію та сервіс може
стати менш важливим для організацій, які діють на міжнародному ринку,
власний попит та його умови можуть стати факторами
невпевненості в організації конкуруючої вигоди;

в) наявність національного (власного) постачальника та галузей, які
ефективно конкурують на міжнародному рівні. Такі галузі можуть
допомагати створити вигоди для конкуренції, забезпечивши низьку вартість
засобів виробництва та найостанніші розробки для власних компаній;

г) стратегія фірми — це орієнтація на загальність, що складає головну
умову її функціонування в державі і впливає на особливості створення
управління організацією. Так, в Італії більшість фірм намагаються бути
малими або середніми, що допомагає їм зберегти гнучкість. У Німеччині
компанії намагаються бути гігантами та мати керівництво з престижною
освітою.

Серед найбільш важливих кроків, які компанія повинна зробити,— це пошук
покупця, що потребує послуг, робота з найкращими постачальниками,
досягнення високого рівня стандартів роботи, залучення найкращих
трудових ресурсів. Допоміжними заходами є покращення роботи на
внутрішньому ринку, тісна робота з власними постачальниками та покупцями
і добрі відносини з конкурентами.

Багато компаній, що беруть участь в міжнародній діяльності, розробляють
довгострокові плани.

Існує чотири головних метода входу у міжнародний бізнес: експортування,
ліцензування, створення спільного виробництва та управління власним
філіалом.

Експортування (англ. Exporting) — це процес виробництва продукції у
власній державі та відправлення її за кордон з метою виходу на
міжнародний ринок. Найбільша вигода цього методу у тому, що він потребує
найменшого капіталу, якщо продукт не потрібно модифікувати. Витрати тут
головним чином пов’язані із транспортуванням та рекламою.

Ліцензування (англ. Licensing) — це угода, за якою одна організація
надає обмежені права іншій для використання її активів, таких як склади,
техніка, марка фірми, обладнання та ін. Як правило, ліцензування дає
змогу використовувати активи компанії на певній території та на певний
проміжок часу. Головна перевага методу в тому, що він не потребує
великих витрат, необхідних для ведення бізнесу.

Спільні підприємства (англ. Joint ventures) — це угода, за якою
об’єднуються дві або більше організацій по виробництву продукції або
послуг. Спільні підприємства надають прямі інвестиції для створення
виробничих потужностей в іноземній країні. Як правило, спільне
виробництво та прямі інвестиції обмежені до рівня володіння (власності),
яку компанія має в справі (приблизно 20% інвестицій).

Одна перевага власних підприємств полягає в тому, що вони можуть
отримати допуск до країн, де повна власність заборонена. Головний
недолік — це можливість отримати збитки або втратити права на власність
через правове непорозуміння.

Повне володіння філіалом (англ. Wholly owned subsidiaries) — це
діяльність на землі (території) іноземної країни, що належить та
контролюється компанією з центром керування в іншій країні. Перевагою
повного володіння є те, що головна компанія продає право на управління
філіалом з урахуванням існуючих законів іноземної держави, де філіал
розташований, і це є важливою передумовою ефективного ведення бізнесу.
Головний недолік – це те, що якщо в іноземній країні виникнуть якійсь
відчутні негативні політичні зміни, то материнська компанія може
втратити філіал з усім майном [8].

Транснаціональні корпорації та малі організації, які ведуть бізнес на
міжнародній арені, повинні враховувати два важливих фактори: потреба
приймати оптимальні економічні рішення на глобальній основі та бути
готовим до значних відмінностей в умовах ведення бізнесу в державі
партнера. Відповідно до цього транснаціональні компанії використовують
три головні стратегії: світова інтеграція, національна відповідальність
та багатоцільовий акцент.

Світова інтеграція (англ. Worldwide integration) – іноді називається
глобалізацією. Її завданням є вироблення високостандартизованих товарів,
на які є попит в світі. Головним елементом є раціоналізація, яка включає
діяльність, коли всі частини компанії, незважаючи на їх розташування,
виробляють продукцію там, де є можливість отримати найбільший прибуток.
Транснаціональні корпорації беруть до уваги такі фактори, як
собівартість, витрати сировини, здатність та наявність достатніх обсягів
для виконання роботи.

Національна відповідальність (англ. National responsiveness) – дає
можливість підлеглим філіалам мати достатні повноваження в адаптуванні
продукції та послуг для задоволення конкретних потреб та політичних
вимог держави, де вони оперують. Підлеглі компанії діють як національні
підприємства, але разом з цим вони отримують ряд переваг; будучи
пов’язаними з транснаціональними компаніями вони ділять фінансові
ресурси та мають допуск до загальних ресурсів.

Багатоцільова орієнтація (англ. Multifocal emphasis) – стратегія,
націлена на отримання переваг світової інтеграції, де це можливо, також
намагання бути відповідальним за важливі державні потреби. Ця стратегія
потребує уважної координації з центрів та великих зусиль для
інтегрування локальної інформації в глобальну перспективу [5].

1.3. Адаптація до культурних відмінностей та управління.

Поряд із соціальною відповідальністю і етикою важливими факторами
ефективності міжнародного менеджменту є адаптація до культурних
відмінностей. Тут головним вважається використання переваг управління
міжнародними людськими ресурсами та пристосування до стилю життя і
підприємницької діяльності у даній країні.

У процесі управління міжнародними людськими ресурсами до уваги беруться
операції, пов’язані із формуванням, стимулюванням їх розвитку, політикою
асигнування, набору, відбору та тренування персоналу.

Політика асигнування здійснюється із врахуванням чотирьох головних груп
людських ресурсів: а) місцеві працівники; б) персонал материнської
компанії; в) міжнародний персонал; г) змішані ресурси.

Менеджери із місцевого населення мають ту перевагу, що вони близько
знайомі із місцевими звичками і традиціями; однак вони можуть не добре
знати технологію материнської компанії. Навпаки, персонал материнської
компанії компетентний у професійних справах фірми, але мало знайомий з
місцевими звичками.

Поєднання персоналу із місцевої національності та персоналу материнської
компанії використовується насамперед на ранній стадії
інтернаціоналізації.

Міжнародний персонал – персонал, який наймається на роботу незалежно від
національності та місця роботи. Найкраще, звичайно, застосовувати
змішаний персонал.

Міжнародні компанії знаходять людей для ключових посад, тобто проводять
набір відповідно до здійснюваної політики. В основному це не місцеві
громадяни, а люди, наймані у своїй країні, їх часто називають
експортріантами.

Більшість організацій, котрі втягнуті в міжнародний бізнес у великих
масштабах, прагнуть мати, як мінімум, декількох менеджерів, які працюють
за кордоном з усіма підлеглими відділами. При цьому, однак, приходиться
посилати за кордон до 25—40% персоналу, що веде до великих витрат на
його перевезення, надання житла тощо.

Наймаючи працівників для роботи за кордоном, більшість
багатонаціональних корпорацій як головний критерій відбору вважають
технічну майстерність. Однак, хоча технічні знання та навички дуже
важливі для стабільного успіху, все ж здатність встановлювати контакти з
населенням країни розташування ще важливіша. Це називають майстерністю
контакту. Мистецтво комунікації ґрунтується на кількох вимогах:

— використання місцевої національної мови;

— уміння викликати довіру до себе;

— здатність увійти в розмову (використання жартів, влучних коментарів
про фільми та спорт тощо);

— бажання зрозуміти та викликати прихильність багатьох людей.

Спеціалісти із міжнародного менеджменту стверджують, що форми і методи
діяльності організацій мають тенденцію до уніфікації в різних державах.
І все-таки для менеджерів існує проблема пристосування їх стилів
керівництва до місцевих умов і врахування факторів культури: рівня
розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людей, діючих цінностей,
етнічних особливостей, менталітету та ін.

Багато проблем, що відносяться до соціальної відповідальності,
виникають, коли організація починає здійснювати міжнародний бізнес у
великих масштабах. Головною причиною цього є значне збільшення
чисельності акціонерів, зайнятих у бізнесі, особливо коли бізнес
ведеться багатонаціональною корпорацією шляхом відкриття представництв
та філіалів.

Іноді можна почути небезпідставну критику на адресу великих корпорацій
за їх потенційно шкідливий вплив на розвиток націй. На підтвердження
цього приводиться хижацьке використання корпораціями природних ресурсів,
викачування багатства країн, що розвиваються, та спроби маніпулювати
урядом.

Громадськість здебільшого слідкує за різними аспектами функціонування
багатонаціональних корпорацій та їх поведінкою за кордоном. Вона може
чинити на них тиск, якщо буде виявлено якісь негативні політичні,
екологічні або економічні наслідки їх діяльності. Групи акціонерів
нерідко направляють петиції в ООН, зокрема в комісію з прав людини,
однак офіційні представники компанії намагаються зробити все, щоб
утримати корпорацію в країнах і водночас приймати незалежні рішення і
дії та впливати на політичні зміни в державі.

При здійсненні міжнародного бізнесу час від часу виникає проблема
сумнівних платежів. Це ділові платежі, що стосуються важливих правових
та етичних питань, як в рідній (власній) країні, так і в країні
розташування підприємства. Проблеми з сумнівними платежами виникають
через відмінність етики і законів різних держав, що потребують різних
типів платежів. Найбільш загальними формами сумнівних платежів є
політичні платежі, хабарі, комісійні від продажу, рекет, експедиційні
платежі. Деякі з цих платежів вважаються нормальними в окремих країнах,
але вони розглядаються як неетичні або нелегальні у переважній більшості
країн із розвинутою ринковою економікою [3,5].

1.4. Орієнтація міжнародного менеджменту на майбутнє.

Вищі менеджери компаній, що виходять на міжнародні зв’язки, намагаються
дотримуватися однієї із трьох основних орієнтацій (філософій) із
врахуванням того, якими методами здійснюється вплив центральним
керівництвом корпорації чи керівництвом компаній, розташованих в інших
частинах світу: а) орієнтація на внутрішній ринок (етноцентрик); б)
орієнтація на свій ринок та ринок іншої держави (поліцентрик); в)
орієнтація тільки на світовий ринок (геоцентрик).

Етноцентрична орієнтація або орієнтація на свою країну (англ. An
ethnocentric or home-country orientation) — це підхід до міжнародного
менеджменту, при якому керівництво здійснює практичні дії, які
спрацьовують у центрах компанії в рідній державі і повинні обов’язково
спрацьовувати ще де-небудь.

Поліцентрична орієнтація або орієнтація на багато країн (англ. A
polycentric or host-country orientation) — це підхід до міжнародного
менеджменту, при якому керівництво розглядає державу розташування
компанії та її населення як дуже важкі для розуміння. Тому вони вірять,
що ті частини організації, які розташовані в даній країні, повинні бути
представлені головним чином місцевими службовцями, котрі набагато краще
знають власну культуру, звички, бізнесову етику та ринок. Як результат
дочірні компанії в різних країнах керуються завжди незалежно,
знаходяться під контролем місцевих керівників і зв’язані з головним
офісом здебільшого через фінансовий контроль. Також із позицій
поліцентричної орієнтації місцеві менеджери керують операціями в іншій
державі, маючи невелику перспективу займати важливі керівні посади в
центрах.

Поліцентричний підхід може бути успішним, якщо прийняття рішень
децентралізовано і здійснюється головним чином у країні розташування.

Геоцентрична або світова орієнтація (англ. The geocentric or world
orientation) — це підхід до міжнародного менеджменту, при якому
керівництво вірить, що глобальний погляд необхідний в обох випадках: у
центрах рідної країни та в її різних філіалах. Незважаючи на те, чи це
свої менеджери, чи зарубіжної країни, вони повинні успішно вирішувати
проблеми та задачі компанії. Майже в усьому світі керівники розглядають
головні рішення з глобальної перспективи, ставлячи питання: «Де в світі
ми повинні заробляти гроші, будувати заводи, розробляти та
запроваджувати нові ідеї для обслуговування наших теперішніх та
майбутніх клієнтів?» Це найбільш складний підхід тому, що він потребує
знання як власного ринку, так і міжнародної кон’юнктури [6].

При організації міжнародного бізнесу можливі різні форму, розподілу
обов’язків і власних повноважень вищих керівників: а) всесвітній
функціональний поділ; б)світовий товарний поділ; в) міжнародний
розподіл; г) географічний розподіл; д)використання глобальної матриці.

При міжнародному функціональному поділі (англ. Worldwide functional
divisions) керівники вищого рівня в материнській компанії мають світову
відповідальність за окремі функції: виробництво, маркетинг, фінанси,
персонал, інжиніринг. Перевага цієї структури в тому, що вона забезпечує
сильний функціональний контроль в іноземних філіалах, але потребує
координації усіх функціональних підрозділів. Структура управління
повинна швидко і чітко реагувати на зміну стану в різних країнах та
забезпечувати диверсифікацію товару на ринку.

Світовий товарний поділ (англ. Worldwide product divisions) — керівники
вищого ешелону відповідають за особливу товарну зону світу. При цьому
виді структури існує тенденція до передачі всіх функцій філіалу або
дочірньому підприємству, але із залишенням координаційних дій за
центром.

Міжнародний поділ (англ. International divisions) — структура, за якої
всі іноземні дочірні виробництва звітують відповідальному підрозділу в
центрі компанії. Міжнародний поділ базується на географічному розподілі.
Але стає більш складним, щоб керувати справами по видах продукції, які
виробляються у власних країнах та на міжнародному ринку.

Географічний поділ (англ. Geographic regions) за цієї структури весь
світ ділиться на регіональні частини і передбачається звіт філіалів
перед відповідними відділами згідно із розташуванням. Така структура
дуже зручна для збору інформації по регіонах, але утруднює обмін
інформацією між регіонами. Вона в більшій мірі використовується
європейськими країнами, ніж США.

Глобальна матриця (англ. Global matrix) — це така структура, в якій
відповідальність та права розділені рівномірно таким чином, що одна
частина з них належить до регіонів, а інша — до продукції або до
відповідних функцій. За глобальної матриці середні керівники звітують
двом їм, які наділені правом прийняття рішення по даному регіону та
особливій товарній зоні бізнесової діяльності. Деякі міжнародні компанії
експериментують із глобальною матрицею, вводячи зміни, за якими середні
менеджери звітують трьом босам: по регіону, функції і продукту.

Вже тепер у країнах з ринковою економікою набула стійкого характеру
передача функцій і прав управління менеджерам-професіоналам, які все
частіше відходять від виконання тільки адміністративних обов’язків,
залучаючись до підприємницької діяльності. Помітно зростає обсяг робіт,
пов’язаних із розпорядництвом і пересуванням ресурсів, при цьому все
ширше використовуються системна (управління в системі інпут — аутпут) і
ситуаційна методологія.

На думку відомого американського вченого Пітера Друкера, в ХХІ столітті
зміняться принципові основи діяльності підприємств від таких, що
базуються на раціональній організації, до таких, що базуються на знаннях
і інформації.

В сучасній організації переважно будуть працювати спеціалісти, які
спрямовують і організовують свою діяльність за допомогою зворотного
зв’язку від своїх колег, споживачів і стратегічного центру корпорації.

Нові революційні зміни в управлінні пов’язані з використанням
інформаційних технологій, наукових знань, горизонтальних структур,
«внутрішніх» ринків та ін.

Формування нової моделі менеджменту вимагає процесу глобалізації
економіки. У цій моделі головним фактором залишаються люди, спроможні
успішно розв’язувати проблеми поєднання інтересів власної країни і інших
держав, забезпечувати партнерство між бізнесом і урядами різних країн,
конкуренцію і співробітництво в глобальному масштабі, адаптацію
менеджменту і бізнесу до культурних відмінностей країн-учасниць
міжнародного бізнесу [3,7].

Розділ 2.

Управляння міжнародною діяльністю фірм.

2.1. Основні етапи інтернаціоналізації бізнесу 

Інтернаціоналізація бізнесу може здійснюватися в різних формах —
експортна торгівля, створення представництв, торгових фірм, спільних
підприємств за рубежем, перенос виробництва, проведення НДДКР, розробки
маркетингового комплексу в інші країни і т.д. Вибір раціональної форми
інтернаціоналізації бізнесу залежить від стратегічних цілей фірми і
конкретних умов діяльності на батьківщині і закордоном. Нижче
приводиться таблиця вибору кращого етапу інтернаціоналізації бізнесу в
залежності від цілей фірми й умов її діяльності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Вибір кращого етапу інтернаціоналізації бізнесу

Етап

інтернаціоналізації Підетапи інтернаціоналізації Умови для реалізації
Мети

1. Експортний 1.1. Продаж через агентів — незначна частка експорту в
продажах;

— відсутність бар’єрів для імпорту;

— місцевий попит перевищує пропозиція. — подолання циклічності в попиті

— реалізація відмінностей в економічних умовах;

— ріст обсягів продажів;

1.2. Створення представництв — значна частка експорту в продажах; —
продовжений попит;

— вигоди масового виробництва;

— відсутність бар’єрів для імпорту;

— попит дорівнює пропозиції;

— сильна конкуренція;

— важливість післяпродажного обслуговування.

2. Міжнародний

2.1. Місцевий маркетинг

— розходження в умовах діяльності;

— необхідність диференціації маркетингу;

— інтенсивна конкуренція — реалізація розходжень в умовах діяльності

2.2. Місцеве виробництво — наявність бар’єрів для імпорт — доступ до
місцевих ресурсів

2.3. Місцеві НДДКР — більш низька вартість

— специфіка маркетингу —//—

3. Транснаціональний

— світова конкуренція — вигоди масового виробництва

— глобальна оптимізація: Ндвкр-ресурс-виробництво

Таблиця 2.2

Вибір варіанта стратегії маркетингу 

Кращий

тип стратегії 

Фактори Світовий

стандарт Його косметичне коректування Спеціальна для великих СЗХ
Спеціальна для кожної СЗХ

1. Важливість унікальної інформації про країну Мала

Велика

2. Конкуренція Слабка

Сильна

3. Необхідність диференціації стратегії Відсутня

Велика

4. Зрушення факторів успіху Повільний

Частий

5. Співвідношення розмірів ринку і витрат на розробку стратегії Мале

Велике

 

У табл. 2.2 слід зазначити положення, що відповідає кожному фактору в
стовпцях стратегії (крайніх чи двох проміжних). «Усереднене» положення
таких оцінок і вкаже доцільний тип стратегії маркетингу.

Таблиця 2.3

Вибір варіанта стратегії продукт/технологія

Тип стратегії

 Фактори Світовий

стандарт Його косметичне коректування Спеціальна для великих СЗХ
Спеціальна для кожної СЗХ

1. Важливість унікальної інформації про країну Мала

Велика

2. Подібність попиту по всім СЗХ Велике

Мале

3. Розходження товарів усередині СЗХ Мале

Велике

4. Тривалість життєвого циклу Довга

Коротка

5. Розходження в тривалості життєвих циклів продуктів Мале

Велике

6. Співвідношення обсягу витрат на НДДКР і обсягу продажів Високе

Низьке

7. Регулювання місцевим урядом характеристик продукції Слабке

Велике

Дії з цією таблицею ті ж, що і з попередньої.

Таблиця 2.4

Вибір варіантів розміщення виробництва

Альтернативи

Фактори Місцеве

виробництво Глобальна

мережа виробництв Централізоване виробництво

1. Економія за рахунок масштабів виробництва Мала Значна Велика

2. Витрати на транспортування Високі Значні Низькі

3. Тарифні бар’єри Високі Значні Низькі

4. Балансування валют Важка Зі складностями Проста

5. Місцеве законодавство по ввозі Обмежуюче Нейтральне Що дозволяє

6. Різниця у вартості робочої сили Низька Велика Низька

7. Різниця у витратах по реакції на нестабільність ринку Низька Значна
Висока

Правила користування цією таблицею ті ж, що і для попередніх.

Вибір оптимальної форми інтернаціоналізації бізнесу 

З вищенаведених таблиць випливає, що вибір оптимальної форми
інтернаціоналізації залежить від значного числа факторів, що визначають
стратегію фірми на вибір продукту, технології його виготовлення,
маркетингу, розміщенню виробництва. Тому попередньо повинні бути обрані
варіанти стратегії маркетингу, продукту/технології й розміщення
виробництва. Для цієї мети служать допоміжні таблиці (2.1 – 2.4).

Отже, алгоритм вибору кращої інтернаціоналізації бізнесу:

1. Визначення кращих стратегій маркетингу і продукту/технології.

2. Визначення кращого варіанта розміщення виробництва.

3. Визначається найбільш доцільна форма інтернаціоналізації бізнесу по
основній таблиці (2.1) з урахуванням цих варіантів[2]. 

2.2. Особливості міжнародної діяльності фірм у сучасних умовах 

Якісні зміни в організаційних формах і методах міжнародної діяльності
фірм є результатом тих зрушень, що відбуваються в сфері виробництва, де
пануючі позиції належать ТНК (транснаціональним корпораціям). Ці зміни
відбивають той факт, що проблема відтворення усе більш перетворюється в
проблему ринку, і, щоб здійснити виробництво на основі, що розширюється,
ТНК усе глибше впроваджуються в сферу міжнародного звертання шляхом
створення власної закордонної мережі. Це проникнення разом з тим
означає, що сам характер і зміст міжнародної діяльності фірм
перетерплюють істотні зміни, оскільки міжнародна діяльність усе більш
відбиває результати виробничого кооперування і виробничих зв’язків як
між великими ТНК, так і усередині них.

Зосередження значної частини міжнародного товарообміну в ТНК і
здійснення його у формах і методах, властивій їхній економічній природі,
визначають багато в чому характер міжнародних економічних зв’язків у
сучасних умовах. Транснаціоналізація виробництва і капіталу стала не
тільки безпосередньою умовою функціонування і розвитку ТНК, але і
фактором, що визначає у відомій мері темпи і пропорції розвитку усієї
світової системи господарства. В міру зростання в діяльності ТНК ролі
зовнішньоекономічної сфери вона стає усе більш діючим фактором їхнього
економічного росту.

Найважливіші зміни в змісті міжнародної діяльності ТНК виявляють себе
насамперед у тім, що поряд з торгівлею в її традиційному виді усе
більшого значення набувають нові форми обміну, такі, як виробниче
співробітництво, обмін науково-технічними знаннями і досвідом, іншими
послугами.

Нові явища в організаційних формах керування міжнародною діяльністю ТНК
випливають насамперед із проведеної ними політики переорієнтації від
експорту товарів із країни базування материнської компанії до здійснення
виробничої діяльності на підконтрольних закордонних виробничих
підприємствах з наступною реалізацією продукції на закордонних ринках.
Це продиктовано прагненням ТНК використовувати відносний надлишок
капіталу для збільшення норми прибутку, одержуваної в країнах з більш
низькою заробітному платою, меншими податками, витратами на сировину,
транспортування й ін.

Однією з найважливіших умов росту закордонної виробничої діяльності
з’явилася тенденція до транснационалізації господарського життя, що в
умовах науково-технічної революції визначило зростаючу потребу в
спеціалізації і кооперуванні виробництва. ТНК стали усе ширше
використовувати спеціалізацію і кооперування виробництва як важливу
форму, що забезпечує підвищення прибутковості виробництва в глобальному
масштабі. Це здійснювалося, зокрема, шляхом розмежування виробничих
програм між закордонними дочірніми компаніями, підвищення їхньої
конкурентноздатності в результаті впровадження на їхніх підприємствах
передових науково-технічних досягнень, отриманих у материнській
компанії. Важливим стимулом до розширення закордонної виробничої
діяльності ТНК був також ріст об’єктивної потреби величезного по
масштабах виробництва у великих ринках збуту. Така потреба підсилювала
їхнє прагнення до зовнішньоекономічної експансії, бажання обійти митні й
інші бар’єри і розширити свої позиції на ринках інших країн шляхом
наближення до безпосереднього споживача з метою більш повного обліку
його вимог і попиту. Це викликало необхідність виникнення і розвитку
відповідних форм міжнародної діяльності ТНК.

Виробничі закордонні філії і дочірні компанії створюються або у виді
складальних підприємств, або підприємств із повним виробничим циклом.
Складальні підприємства здійснюють зборку машин і устаткування з частин,
що поставляються, вузлів і деталей з підприємств основної компанії і
продають їх іноземним покупцям часто через місцевих посередників.
Складальні підприємства створюються в основному в галузях, що випускають
продукцію масового виробництва, головним чином в автомобільній
промисловості, виробництві тракторів, мотоциклів, велосипедів,
електропобутових приладів, радіоапаратури, сільськогосподарського
устаткування. Закордонні складальні підприємства є зручним засобом для
організації збутової мережі і технічного обслуговування машин і
устаткування в країнах-імпортерах. Використовуючи їх як базу, ТНК
одержують можливість не тільки продавати в даній країні машини, що
збираються, і устаткування, налагоджувати технічне обслуговування, але і
вивчати особливості і потреби місцевих ринків в інших видах
машинобудівної продукції, установлювати більш тісні контакти з місцевими
урядовими чиновниками, фірмами-імпортерами і т.д. [4].

Великий вплив на розширення практики створення складальних підприємств
робить відповідна урядова політика країн-імпортерів. Іноді імпорт
окремих видів устаткування в зібраному виді взагалі чи забороняється
буває дуже утруднений. У деяких країнах при створенні складальних
підприємств надаються різні пільги (наприклад, у Бельгії, Канаді, а
також у багатьох країнах, що розвиваються,). Молоді держави, що встали
на шлях самостійного економічного розвитку, будучи обмежені у фінансових
і інших ресурсах, змушені починати розвиток вітчизняного машинобудування
з будівництва складальних підприємств за рахунок зовнішніх джерел
фінансування. Багато хто з таких підприємств чи частково цілком належать
іноземному капіталу. Для залучення необхідних капіталів країни, що
розвиваються, уводять ряд пільг для фірм, що будують машинобудівні
підприємства, зокрема, скасовують чи цілком частково мита і податки на
ввіз устаткування і матеріалів для таких підприємств; обмежують імпорт
готової продукції, аналогічної тієї, котру будуть випускати створювані
підприємства; надають іноземним фірмам права повного чи часткового
перекладу прибутків, одержуваних на складальних підприємствах;
установлюють податкові пільги на визначений початковий період дії
підприємства [6].

Постачання машин і устаткування в розібраному виді на складальні і
виробничі дочірні підприємства промислових ТНК здійснюються шляхом
прямих контактів між материнською і дочірньою компаніями і відбивається
в балансі компанії часто як експорт із країни виробництва. Продаж
готових виробів на ринку країни місцезнаходження дочірньої чи компанії
на ринках третіх країн уже відноситься до закордонних операцій компанії
і виробляється як через свої власні канали збуту, так і через
посередників [4].

Розділ 3.

Дослідження рівня інтернаціоналізації фірм.

Глобалізація світової економіки — це найбільш висока, ефективна і
перспективна ступінь розвитку інтернаціоналізації господарської
діяльності, що сполучить два напрямки:

створення і розвиток транснаціональних корпорацій, діяльність яких
дозволяє обійти численні бар’єри (за рахунок здійснення трансферних
постачань з використанням внутрішніх цін, сприятливих умов виробництва,
кращого обліку ринкової ситуації, оптимального розподілу і використання
прибутку і т.д.);

погоджені міждержавні заходи для цілеспрямованого формування єдиного
світового ринкового (економічного, правового, інформаційного,
психологічного і політичного) простору.

Глобалізація економіки, розширення зовнішньоекономічних зв’язків
виявляються насамперед у підвищенні ролі і збільшенні масштабів
діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК).

У цілому ТНК — це досить складне явище що постійно розвивається в
системі світогсподарських зв’язків, що вимагає пильної уваги, вивчення і
міжнародного контролю. Транснаціональні корпорації в усе більшому
ступені стають визначальним фактором для рішення долі тієї чи іншої
країни в міжнародній системі економічних зв’язків. Активна виробнича,
інвестиційна, торгова діяльність ТНК дозволяє їм виконувати функцію
міжнародного регулятора виробництва і розподілу продукції.

Розмах діяльності транснаціональних корпорацій характеризується
величезними масштабами. Деякі ТНК (наприклад, «General Electric»,
«ExxonMobil Corporation», «General Motors», «Ford», «Royal Dutch Shell»)
розпоряджаються засобами, що перевищують розмір національного доходу
багатьох суверенних національних держав, а міжнародний характер операцій
ставить їхній практично поза контролем будь-яких національних органів
влади [3].

Найбільші у світі транснаціональні корпорації усе більше проникають на
український ринок. Національний капітал у нашій країні також прагне
структуруватись в могутні утворення, у тому числі у
фінансово-промислові, адекватні міжнародним аналогам. Тому питання
транснаціонализації компаній, критеріїв формування ТНК, їхніх масштабів
і ролі є дуже актуальними для українських менеджерів [6].

Відповідно до Доповіді про світові інвестиції (2001 рік), підготовленої
Конференцією Організації Об’єднаних Націй по торгівлі і розвитку —
ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development, UNCTAD), що
традиційно вивчає діяльність ТНК, у світі нараховується 63 тис.
транснаціональних корпорацій з 800 тис. закордонних підрозділів. У
середині 90-х років функціонувало 40 тис. таких корпорацій. Вони
контролювали за межами своїх країн до 250 тис. дочірніх компаній.
Кількість ТНК за останні тридцять років збільшилося в 9 разів (у 1970 р.
було зареєстровано лише 7 тис. подібних фірм, у 1976 р. їх було 11 тисяч
з 86 тис. закордонних філій, а в 1990 р. — 24 тис. ТНК).

На мал. 1 представлена динаміка кількості транснаціональних компаній і
їх закордонних дочірніх підприємств і філій за останнє десятиліття.
Графік складений на основі бази даних Організації Об’єднаних Націй.
Інформація, що міститься в річних доповідях ЮНКТАД про світові
інвестиції, звичайно характеризує картину, що склалася за один-два років
до їхнього опублікування. Тому на малюнку, з огляду на деяку
нерівномірність за часом представлених даних, рік відповідає року
опублікування відповідного доповіді.

Мал.3.1. Динаміка кількості ТНК і їхніх закордонних філій

Аналіз даних, представлених на мал. 3.1., показує, що за останні два-три
років спостерігається істотний ріст кількості закордонних філій ТНК у
порівнянні зі збільшенням числа материнських компаній. Так, при темпі
приросту транснаціональних компаній у 2001 році в порівнянні з даними
1999 року на 5%, кількість дочірніх компаній збільшилася на 60%. Дані,
опубліковані по ТНК у 2001 році, збігаються з даними 2000 року, однак,
кількість закордонних філій зрослася на 15,9%. Якщо в середині 90-х
років у середньому до складу однієї транснаціональної корпорації входило
6 дочірніх компаній, то за даними 2001 року — уже майже 13.

Справедливості заради, слід зазначити, що на об’єктивність даних про
кількість транснаціональних компаній впливає, насамперед, фактор, що
полягає в тім, які компанії дослідники відносять до ТНК, за допомогою
яких критеріїв визначається ступінь транснаціональності корпорації.

Термін «транснаціональна корпорація», «багатонаціональна компанія»
(multinational corporation, multinational enterprise, MNC) як
загальноприйнятий став застосовуватися тільки з 1960 року [9].

Транснаціональна корпорація — це комплекс, що використовує у своїй
діяльності міжнародний підхід і що припускає формування
транснаціонального виробничого, торгового і фінансового комплексу з
єдиним центром прийняття рішень у країні базування і з філіями в інших
країнах.

Характерною рисою ТНК є сполучення централізованого керівництва з
визначеним ступенем самостійності вхідних у неї і юридичних осіб, що
знаходяться в різних країнах, і структурних підрозділів (філій,
представництв).

ТНК використовує комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає
функціонування компанії як усередині країни, так і закордоном. Звичайно
компанії такого роду прибігають у своїй господарській діяльності
практично до всіх доступних операцій міжнародного бізнесу.

Транснаціональні корпорації — це міжнародні компанії. Вони міжнародні за
характером своєї діяльності: вони володіють чи контролюють виробництво
продукції (чи послуг) поза межами країни базування, у різних країнах
світу, розташовуючи там свої філії, що функціонують відповідно до
глобальної стратегії, розроблювальною материнською компанією. Таким
чином, «міжнародний підхід» ТНК визначається тією роллю, що займають
закордонні операції у всіх аспектах економічного життя цих компаній.

«Багатонаціональність» компанії може виявлятися й у сфері власності.
Хоча критерієм цієї «міжнародності», як правило, є не власність на
капітал. Крім декількох багатонаціональних по капіталі компаній, у всіх
інших ядро власності базується на капіталі однієї, а не різних країн.
Так, відповідно до рейтингів, опублікованими в газеті «Financial Times»
у 2001 році (Global 500), у число 500 провідних світових компаній
увійшло тільки 5 зі змішаним капіталом різних країн. У якості найбільших
з них можна назвати англо-голландські компанії «Royal Dutch Shell» і
«Unilever». «Багатонаціональність» власності, як правило, виявляється
трохи в іншому: оскільки власність компанії уособлюють її акції, то
акції транснаціональної корпорації повинні мати ходіння в багатьох
країнах. Це означає, що акції материнської і дочірньої фірм повинні бути
доступні для придбання у всіх країнах, де діє багатонаціональна
компанія.

З приводу визначення поняття «ТНК», критеріїв, що дозволяють відокремити
їх від інших фірм, дотепер продовжуються суперечки. Оскільки важко з
упевненістю визначити, чи використовує компанія «міжнародний підхід»,
застосовуються більш вузькі робочі визначення транснаціональних
корпорацій.

У різних дослідницьких програмах використовувалися і використовуються
різні критерії віднесення корпорацій до транснаціонального:

кількість країн, у яких діє компанія (відповідно до різних підходів
мінімум складає від 2 до 6 країн);

визначене мінімальне число країн, у яких розміщені виробничі потужності
компанії;

визначений розмір, якого досягла компанія;

мінімум частки іноземних операцій у доходах чи продажах фірми (як
правило, 25%);

володіння не менш, ніж 25% «голосуючих» акцій у трьох чи більш країнах —
той мінімум пайової участі в закордонному акціонерному капіталі, що
забезпечував би фірмі контроль над економічною діяльністю закордонного
підприємства і представляв би прямі закордонні інвестиції;

багатонаціональний склад персоналу компаній, склад її вищого
керівництва.

Так, відповідно до дослідницької програми Гарвардського університету, у
розряд транснаціональних відносилися компанії, що мають більш 6
закордонних дочірніх фірм [3].

Особливий інтерес представляють критерії віднесення компаній до
транснаціональних, використовувані Організацією Об’єднаних Націй, і їхня
зміна останнім часом. ООН довгий час відносила до міжнародних корпорацій
такі фірми, що мали річний оборот, що перевищує 100 млн. доларів, і
філії не менш чим у 6-ти країнах. В останні роки було зроблено кілька
уточнень: про міжнародний статус фірми тепер свідчить розмір закордонних
активів і їхня частка в загальному обсязі активів компанії, частка
закордонних продажів у загальному обсязі реалізації продукції і частка
закордонного персоналу в загальній чисельності персоналу компанії.
ЮНКТАД, досліджуючи діяльність ТНК, ранжирує найбільші транснаціональні
корпорації по обсягу закордонних активів і аналізує рівень їх
транснаціональності.

З огляду на те, що формулювання поняття «транснаціональна корпорація»
торкається інтересів багатьох держав, компромісний варіант визначення
поняття «ТНК» в ООН говорить, що ТНК — це компанія:

що включає одиниці в двох чи більш країнах, незалежно від юридичної
форми і поля діяльності;

що оперує в рамках системи прийняття рішень, що дозволяє проводити
погоджену політику і здійснювати загальну стратегію через один чи більш
керівний центр;

у якій окремі одиниці зв’язані за допомогою власності чи яким-небудь
іншим образом так, що одна чи більш з них можуть мати значний вплив на
діяльність інших і, зокрема, поділяти знання, ресурси і відповідальність
з іншими.

Останнім часом ЮНКТАД, трохи уточнюючи вищенаведену характеристику, до
ТНК відносить корпорації, що включають головні підприємства і їхні
закордонні філії (дочірні компанії), причому головне підприємство
контролює активи інших економічних одиниць у державах за межами країни
базування материнської компанії, як правило, шляхом участі в капіталі. У
якості нормативної нижньої границі для здійснення контролю за активами
вважається частка капіталу не менш 10% звичайних акцій.

Зміна критеріїв віднесення компаній до транснаціональних, природно,
уплинуло на динаміку кількості ТНК, що приводяться в щорічних доповідях
ООН.

Інформація, що відбиває «міжнародний підхід» діяльності найбільших ТНК,
представлена в табл. 3.1. По показнику величини відсотка продажів
продукції і послуг, реалізованих за межами країни базування материнської
компанії, одним зі світових лідерів є швейцарська фірма «Nestle»
(98,3%). Не набагато відстають від її «Nippon Mitsubishi Oil Corporation
(Nippon Oil Co.Ltd)» (83,8%) і «Dаімlеrсhrуslеr AG» (81,1%).

Таблиця 3.1

Характеристика найбільших ТНК світу, ранжируваннях по обсязі закордонних
активів (за даними 1999 року)

Компанія Ранг по обсягу зарубіжних активів Закордонні активи, % від всіх
активів компанії Закордонні продажі, % від загального обсягу продажів
Закордонний персонал, % від усього персоналу компанії Індекс транс-

націо-

нальності, % Ранг по індексу транснаціональності

General Electric 1 34,8 29,3 46,1 36,7 11

ExxonMobil Corporation 2 68,8 71,8 63,4 68,0 5

Royal Dutch/Shell Group 3 60,3 50,8 57,8 56,3 7

General Motors 4 24,9 26,3 40,8 30,7 14

Ford Motor Company 5 25,0 30,8 52,5 36,1 12

Toyota Motor Corporation 6 36,3 50,1 6,3 30,9 13

Dаімlеrсhrуslеr AG 7 31,7 81,1 48,3 53,7 10

Total Fina SA 8 63,2 79,8 67,9 70,3 4

IBM 9 51,1 57,5 52,6 53,7 9

BP 10 74,7 69,1 77,3 73,7 3

Nestle S.A. 11 90,0 98,3 97,2 95,2 1

Volkswagen Group 12 51,1 67,7 48,3 55,7 8

Nippon Mitsubishi Oil Corporation (Nippon Oil Co.Ltd) 13 88,7 83,8 74,5
82,4 2

Siemens AG 14 40,0 73,7 56,7 56,8 6

 Одним із критеріїв віднесення компанії до розряду транснаціональних є
склад її вищого керівництва, що, як правило, повинне формуватися з
підданих різних держав, щоб виключити однобічну орієнтацію діяльності
компанії на інтереси якої-небудь однієї країни. Щоб забезпечити
багатонаціональність вищого управлінського кола, необхідно практикувати
підбор кадрів у країнах, де розміщені дочірні компанії ТНК, і надавати
їм можливість просування по службі аж до вищого керівництва, не
звертаючи уваги на їхні підданства. Однак практика показує, що
найчастіше вищий управлінський персонал материнської компанії формується
з представників країни її базування, з них же складається і вище
керівництво дочірніх фірм із використанням місцевих кадрів на рядових
посадах. Як випливає з табл. 3.1, явним лідером серед найбільших ТНК по
залученню закордонного персоналу є «Nestle» (97,2%) [9].

Ступінь транснаціонализації компаній можна охарактеризувати індексом
транснаціональності:

Ітр = (Аз/Ао + Пз/По + Шз/Шо) : 3,

де Ітр — індекс транснаціональності;

Аз — закордонні активи;

Ао — загальні активи;

Пз — обсяг продажів товарів і послуг закордонними філіями;

По — загальний обсяг продажів товарів і послуг;

Шз — закордонний штат;

Шо — загальний штат працівників компанії [3].

Досліджуючи функціонування транснаціональних компаній, Організація
Об’єднаних Націй найбільш серйозна увага приділяє вивченню діяльності
найбільших корпорацій: ЮНКТАД щорічно публікує список 100 найбільших
нефінансових ТНК у світі, 50 найбільших ТНК із країн, що розвиваються, і
25 найбільших транснаціональних корпорацій Центральної і Східної Європи
(до 2001 року — Центральної Європи).

100 найбільших ТНК світу (0,16% від загальної кількості
транснаціональних корпорацій) відіграють важливу роль у міжнародному
виробництві: на них відповідно до даних, опублікованих в 2001 році,
приходиться приблизно 12% від сукупного розміру закордонних активів, 16%
від сукупного обсягу закордонних продажів і 15% від чисельності зайнятих
закордоном працівників, приймаючи за 100% рівень сумарних показників по
63 тис. транснаціональних корпорацій світу.

Компанії, що очолюють список 100 найбільших нефінансових ТНК світу
відповідно до Доповіді про світові інвестиції (2001 рік), представлені в
табл. 3.1. Позиції найбільшої ТНК, як і за попередній рік, зберегла
компанія «General Electric». «General Motors» перемістилася з другої
позиції на четверту. Компанія «ExxonMobil» піднялася з п’ятої позиції на
другу, а «Royal Dutch/Shell Group» зберегла третє місце. З 1998 по 1999
рік у переліку найбільших 100 компаній з’явилися 13 нових ТНК, три
компанії вибули зі списку в зв’язку з процесами злиття і поглинань
іншими компаніями (Hoechst, Mobil і Rhone-Poulenc). У сотню самих
великих ТНК увійшли три компанії з країн, що розвиваються, (Гонконгу,
Мексики і Венесуели).

Загальна характеристика найбільших компаній з погляду їхніх закордонних
активів, закордонних продажів і закордонного персоналу представлена в
табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Загальна характеристика 100 найбільших нефінансових компаній світу

Показники 1998 рік 1999 рік Темп приросту до 1998 року, %

Активи, усього, млрд. дол. 4610 5092 10,5

у т.ч. закордонні 1922 2124 10,5

Закордонні активи, % від всіх активів компанії 41,7 41,7 —

Продажу, усього, млрд. дол. 4099 4318 5,3

у т.ч. закордонні 2063 2123 2,9

Закордонні продажі, % від загального обсягу продажів 50,3 49,2 —1,1

Персонал компанії, усього, чіл. 12741173 13279327 4,2

у т.ч. закордонний 6547719 6050283 —7,6

Закордонний персонал, % від усього персоналу компанії 51,4 45,6 —5,8

Середній індекс транснаціональності, % 53,9 52,6 —1,3

По показниках, представленим у таблиці у відсотках, у графі «Темп
приросту» приводиться різниця значень за 1999 і 1998 рік.

Динаміка індексу транснаціональності 100 найбільших нефінансових
корпорацій світу за останні десять років представлена на мал. 3.2 . З
малюнка видно, що незважаючи на наявність визначених коливань індексу
(мінімальне значення спостерігалося в 1993 році, максимальне — у 1997
році), середнє значення його, як правило, перевищує рівень 50%. На зміну
індексу транснаціональності впливає, насамперед, активність процесів
злиття і поглинань компаній. Так, ТНК, поглинаючи закордонне
підприємство, істотно збільшує свій рівень транснаціональності.

Мал.3.2. Динаміка індексу транснаціональності 100 найбільших
нефінансових корпорацій світ.

Материнські компанії більшості з 100 найбільших ТНК розташовані в
промислово розвитих країнах: 26 – у США, 18 – у Японії, 13 – у Франції,
12 – у Німеччині і 8 – у Великобританії. 89 з 100 найбільших
нефінансових корпорацій світу (по обсязі закордонних активів) базуються
в «великій трійці», що включає Європейський Союз, Сполучені Штати і
Японію (див. мал. 3.3.).

Рис.3.3.  Розподіл 100 найбільших нефінансових ТНК по країнах

Цікавою представляється інформація щодо усереднених індексів
транснаціональності з урахуванням національної приналежності компаній
(табл. 3).

Таблиця 3.3.

Характеристика рівня транснаціональності компаній з обліком  їхньої
національної приналежності

Регіон, країна Середній індекс транснаціональності, %

1990 рік 1995 рік 1999 рік

Європейський Союз 56,7 66,0 58,7

Франція 50,9 57,6 55,7

Німеччина 44,4 56,0 49,6

Великобританія 44,4 56,0 49,6

Нідерланди 68,5 79,0 68,2

Італія 38,7 35,8 50,1

Швеція 71,7 80,6 71,8

Фінляндія — — 72,5

Іспанія — — 44,8

Бельгія 60,4 70,4 —

Північна Америка 41,2 46,0 46,2

США 38,5 41,9 42,7

Канада 79,2 76,5 92,0

Японія 35,5 31,9 38,4

Інші країни 73,0 66,9 70,4

Швейцарія 84,3 83,6 93,1

Австралія 51,8 — 69,3

Гонконг, Китай — — 38,5

Мексика — — 54,6

Венесуела — 44,4 29,8

Нова Зеландія 62,2 — —

Норвегія 58,1 — —

Республіка Корея — 47,7 —

Середній індекс транснаціональності 51,1 51,5 52,6

Аналізуючи індекс транснаціональності з обліком країнової приналежності
компаній, можна прийти до висновку, що ТНК із невеликих по розмірах
розвитих країн (наприклад, Нідерланди, Швеція, Фінляндія, Швейцарія)
здійснюють свою діяльність більше закордоном, чим у країні базування
материнської компанії, тому що обмежені можливості національних ринків
змушують їх шукати нові ринки, на відміну від транснаціональних
корпорацій великих держав, таких, як США, Японія, Німеччина, по яких
індекс транснаціональності нижче середнього.

Більш половини з найбільших світових компаній займаються виробництвом
електричного й електронного устаткування, автомобілів, здійснюють
діяльність у нафтовій промисловості й у сфері розподілу нафтопродуктів,
роблять продукти харчування і напої (табл. 3.4). З 100 ТНК
перерахованими вище видами діяльності займаються 55, причому 32
компанії відносяться до першого двох галузям.

Таблиця 3.4.

Характеристика розподілу 100 найбільших нефінансових компаній світу по
галузях

Галузь Кількість компаній Середній індекс 

транснаціональності 

по індустрії, %

1990 рік 1995 рік 1999 рік 1990 рік 1995 рік 1999 рік

Виробництво електричного й електронного устаткування, комп’ютерів 14 18
18 47,4 49,3 50,7

Автомобільна промисловість 13 14 14 35,8 42,3 48,4

Нафтова промисловість (розвідка і переробка), гірська промисловість 13
14 13 47,3 50,3 53,3

Виробництво продуктів харчування, напитків і тютюнових виробів 9 12 10
59,0 61,0 78,9

Хімічна промисловість 12 11 7 60,1 63,3 58,4

Фармацевтична промисловість 6 6 7 66,1 63,1 62,4

Диверсифіцированні компанії 2 2 6 29,7 43,6 38,7

Торгівля 7 5 4 32,4 30,5 17,9

Телекомунікаційна галузь 2 5 3 46,2 46,3 33,3

Металургія 6 2 1 55,1 27,9 43,5

Будівництво 4 3 2 58,8 67,8 73,2

Засобу масової інформації 2 2 2 82,6 83,4 86,9

Інші галузі 10 6 13 — — —

Досліджуючи рівень транснаціональності по окремих галузях, слід
зазначити, що найвищий індекс мають виробництво продуктів харчування,
напоїв і тютюнових виробів, хімічна і фармацевтична промисловість. Нижче
середній рівень транснаціонализації по автомобільній промисловості,
телекомунікаційній галузі. За останнє десятиліття найнижчий індекс
спостерігався в торгових ТНК.

Для характеристики міжнародного підходу в діяльності компаній можливе
використання так називаного індексу поширення мережі — NSI (Network
Spread Index). Цей індекс розраховується як відношення (у відсотках)
числа закордонних країн, у яких ТНК здійснює свою діяльність (розміщує
виробництво, веде господарську діяльність і т.п.), до загальної
кількості країн, у яких корпорація потенційно могла б вести діяльність.
В даний час число таких країн складає 187. Аналіз індексу NSI по 100
найбільших компаніях дозволяє підтвердити висновок, сформульований вище:
країни, невеликі по територіальній ознаці, більш активно, чим великі
держави, освоюють закордонні ринки (див. табл. 3.5).

Таблиця 3.5.

Характеристика індексу поширення мережі — NSI (Network Spread Index) у
найбільших нефінансових корпораціях світу з обліком їх країнової
приналежності

Країна Індекс поширення мережі — NSI, % Ранг

Швейцарія 25,80 1

Нідерланди 21,79 2

Великобританія 19,93 3

Франція 19,59 4

Німеччина 18,89 5

Італія 17,16 6

Швеція 17,11 7

Японія 14,29 8

США 13,18 9

Фінляндія 12,30 10

Канада 8,56 11

Австралія 6,42 12

Іспанія 5,88 13

Венесуела 2,67 14

Гонконг, Китай 1,07 15

Середнє значення NSI 15,63

Найвищий рівень NSI спостерігається в компаніях хімічної і
фармацевтичної промисловості (21,8%), що займаються виробництвом
продуктів харчування, напоїв і тютюнових виробів (19,31%), у галузях
електроніки й електронного машинобудування (18,9%), тобто в галузях,
найбільш орієнтованих на споживача, найменший — у компаніях сфери
будівництва і будівельних матеріалів (8,02%), засобів масової інформації
(6,77%), тобто в галузях, орієнтованих насамперед на національний ринок.

У середньому найбільші транснаціональні корпорації здійснюють свою
діяльність у 29 країнах. До компаній, що перевищіли середній індекс
поширення мережі майже в два рази (тобто з рівнем більш 30%),
відносяться «Royal Dutch/Shell», «Nestle», «Unilever», «TotalFina»,
«Aventis» і ABB. Найменший рівень NSI (менш 5%) відзначається в
компаніях: «Wal-Mart», «Texas Utilities», «Woodbridge Company»,
«Mitsubishi» і деяких інших.

Найбільший інтерес для нас представляють дані про 25 найбільших
транснаціональних корпорацій Центральної і Східної Європи. В даний час
вони розподілені між дев’ятьма країнами базування: Хорватія — 5 ТНК,
Словенія — 5, Угорщина — 4, Російська Федерація — 3, Чеська Республіка —
2, Польща — 2, Словаччина — 2, Латвія — 1 і Румунія — 1. У спеціалізації
цих ТНК найбільше часто представлені такі галузі, як транспорт (7
компаній), гірничодобувна промисловість і нафтогазовий комплекс (5 ТНК),
хімічна і фармацевтична промисловість (3 компанії).

У 2001 році вперше в список найбільших ТНК Центральної і Східної Європи
потрапили три російські корпорації: «ЛУКойл» і два морських пароплавства
(Приморське і Далекосхідне).

Досягненням є те, що «ЛУКойл» очолив список найбільших компаній
Центральної і Східної Європи, причому його закордонні активи більш ніж у
сімох разів перевищують відповідний показник наступної за ним
латвійської компанії (Latvian Shipping Co.). Приведемо дані по 10
найбільшим ТНК Центральної і Східної Європи (табл. 3.6.).

Таблиця 3.6.

Характеристика 10 найбільших ТНК Центральної і Східної Європи,
ранжированних по обсязі закордонних активів (за даними 1999 року)

Компанія Ранг по обсягу зарубіж-

них активів Зарубіж-

ні активи, % від всіх активів компанії Зарубіж-

ние активи, % від всіх активів компанії Зарубіж-

ний пер-

сонал, % від усього персона-

лу компа-

нії Індекс трансна-

ціональ-

ності, % Ранг по індексу транс-

націо-

наль-

ності

ЛУКойл, РФ 1 38,4 42,6 8,3 29,8 9

Latvian Shipping Co., Latvia 2 97,6 100,0 64,3 87,3 1

Hrvatska Elektroprivreda d.d., Croatia 3 11,7 1,3 0 4,3 10

Podravka Group, Croatia 4 59,9 30,6 7,3 32,6 8

Приморське морське пароплавство, РФ 5 57,7 73,2 47,1 59,3 3

Gorenje Group, Slovenia 6 38,2 52,9 8,8 33,3 7

Далекосхідне морське пароплавство, РФ 7 40,3 73,2 3,0 38,8 5

Pliva Group, Croatia 8 19,8 65,5 33,7 39,7 4

TVK Ltd., Hungary 9 31,7 63,1 17,7 37,5 6

Motokov a.s., Czech Republic 10 62,3 74,5 57,6 64,8 2

 Російська нафтова компанія «ЛУКойл» лідирувала серед інших ТНК і по
обсязі угод по поглинанню іноземних компаній. Можна назвати чотири
найбільші угоди, починаючи з 1998 року: поглинання румунської компанії
«Petrotel SA» (1998 рік, за 56 млн.дол., 51% статутного капіталу),
болгарської корпорації «Neftokhim» (1999 рік, за 361 млн.дол., 58%
статутного капіталу), Одеського нафтопереробного заводу на Україні (1999
рік, за 6,5 млн.дол., 51,9% статутного капіталу) і американської
компанії «Getty Oil Plc.» (2000 рік, за 71 млн.дол., 100% статутного
капіталу). Особливо підкреслюється значення останньої угоди: Лукойл
називається першою російською ТНК, що поглинула американську нафтову
компанію. Причому, «Getty Oil Plc.» володіє 1260 роздрібними торговими
підприємствами в 13 державах.

Незважаючи на те, що «Лукойл» однозначно лідирує серед компаній по всіх
абсолютних показниках (закордонним і загальним активам, продажам,
чисельності персоналу), за рівнем транснаціональності він займає
відповідно до даних, приведеними в табл. 3.6, скромне дев’яте місце, а з
25 найбільших компаній Центральної і Східної Європи — 15 місце.

Головним фактором, що перешкоджає включенню українських компаній у
подібного виду рейтинги, є відсутність прозорості в їхній діяльності.
Компанії недостатньо відкриті, не публікується звітність, складена за
західними стандартами.

Рівень і динаміка індексів транснаціональності цих трьох груп ТНК
(світових, що розвиваються країн і країн Центральної і Східної Європи)
істотно розрізняються. Індекс транснаціональності найбільших ТНК країн,
що розвиваються, зріс з 19,8% у 1993 році до 38,9% у 1999 році, а
найбільших транснаціональних корпорацій Центральної і Східної Європи з
26% у 1998 році до 32% у 1999 році. Індекс транснаціональності 100
найбільших корпорацій світу залишався досить стабільним і високим (52%).

Говорячи про масштаби діяльності ТНК, слід зазначити, що протягом
останніх двох десятиліть ключові показники, що характеризують
інтернаціоналізацію виробництва, зростали швидше, ніж глобальний експорт
і глобальний ВВП. Так, обсяг продажів закордонних філій ТНК у 2000 році
склав 15,7 трлн. доларів (для порівняння в 1982 році — 2,5 трлн., у 1990
році — 5,5 трлн. дол.), що більш ніж у два рази перевищило глобальний
експорт, у якому транснаціональні корпорації також беруть істотну
участь: біля половини угод у рамках світового експорту була зроблена
ТНК.

Транснаціональні корпорації контролюють до половини промислового
виробництва у світі, дві третини міжнародної торгівлі, приблизно 4/5
патентів і ліцензій на нову техніку, технології і ноу-хау. Майже вся
торгівля сировиною на світових ринках здійснюється під контролем ТНК, у
тому числі 90% світової торгівлі пшеницею, кава, кукурудзою,
лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою, 85% — міддю, бокситами, 80% —
оловом, чаєм, 75% — натуральним каучуком, сирою нафтою. До кінця 90-х
років міжнародне виробництво досягло 25% від глобального обсягу
виробництва продукції і послуг (у порівнянні з 5% у 1982 році), однієї
третини в країнах базування материнських компаній ТНК.

У транснаціональних корпораціях працює більш 70 млн. співробітників,
тобто кожен десятий зайнятий у світі, крім сільського господарства.
Причому за даними за 2000 рік чисельність персоналу іноземних філій ТНК
досягла 45,6 млн. чоловік, що майже в два рази перевищує дані за 1990
рік і в три рази — за 1982 рік. При збереженні сумарної чисельності
працівників материнських компаній практично незмінної кількість
співробітників іноземних філій зростає постійно: у 2000 році в
порівнянні з 1998 роком число працівників зросло на 30%. Чисельність
працюючих у транснаціональних фірмах дуже велика. Приведемо лише окремі
приклади: у компанії «Dаімlеrсhrуslеr AG» працює близько 467 тис.
чоловік, «General Motors» — 398 тис. чоловік, «Ford Motor» — 364,5 тис.,
«Siemens» — 443 тис. і т.п.

На кінець 80-х — початок 90-х років нараховувалося 600 корпорацій із
сумою продажів більш 1 млрд. доларів, що утворювали так називаний «Клуб
мільярдерів». У середині 90-х років кількість мільярдерів значно
перевищила 1000. У лідера по обсягу продажів серед усіх ТНК у 2000 році
— «ExxonMobil Corporation» — цей показник склав 206 млрд. доларів, у
«General Motors» — 178,8 млрд. И ще 11 компаній у світі в 2000 році з
500 найбільших ТНК перевищили рубіж продажів у 100 млрд. доларів (з них:
5 компаній США, 2 — Японії й інші з Європи).

Галузева структура виробництва ТНК досить широка. 60% міжнародних
компаній зайняті в сфері виробництва (насамперед, в електроніці,
автомобілебудуванні, хімічної і металургійної промисловості), 37% у
сфері послуг і 3% у видобувній промисловості і сільському господарстві.
Спостерігається тенденція збільшення закордонних інвестицій у сферу
послуг і технологічно інтенсивне виробництво. Одночасно знижується їхня
частка у видобувній промисловості, сільському господарстві і
ресурсномісткому виробництві.

ТНК є, як правило, багатономенклатурними корпораціями, їхня діяльність
досить диверсифікована. Кожна з 500 найбільших транснаціональних
корпорацій США має в середньому підрозділи в 11 галузях, а найбільш
могутні охоплюють по 30-50 галузей. У групі 100 ведучих промислових фірм
Великобританії багатогалузевими є 96, у Німеччині — 78, у Франції — 84,
в Італії — 90. Шведський автомобільний концерн «Вольво», наприклад, крім
широко відомих в усьому світі автомобілів робить мотори для катерів,
авіаційні двигуни. Ця корпорація нараховує більш 30 великих дочірніх
компаній різного профілю у Швеції і кілька десятків за рубежем.

Багато інформації про рівень інтернаціоналізації можна почерпнути з
досліджень, присвячених ранжируванню компаній. У закордонній печаті
щорічно публікуються рейтинги найбільших компаній, складені в залежності
від різних факторів. Досить представницьким є ранжирування компаній,
відбиване в газеті «Financial Тімеs», журналах «Industry Week» і
«Business Week». Так, рейтинги, випускаємі газетою «Financial Тімеs» (до
речі, уже майже протягом двадцяти років), заслужено визнаються одними із
самих повних. У цих рейтингах щорічно виділяється 500 лідерів світової
економіки в залежності від розміру ринкової капіталізації, тобто
вартості, отриманої як добуток числа випущених акцій компанією і їхньою
ринковою ціною.

Основна частина ТНК зосереджена в розвинутих країнах: у США, країнах ЄС
і Японії. Розподіл найбільших компаній по країнах відповідно до
рейтингів «Financial Тімеs» і «Business Week» представлене в табл. 3.7.

Таблиця 3.7.

Розподіл найбільших компаній по країнах (питома вага до загальної
кількості країн, що беруть участь у рейтингу, %)

Країна Рейтинг «BusinessWeek» Рейтинг «Financial Тімеs»

США 48,5 47,8

Японія 13,9 12,8

Великобританія 9,0 8,0

Франція 4,9 5,6

Німеччина 3,8 4,2

Канада 3,6 2,2

Італія 2,8 3,0

Швейцарія 2,0 2,2

Нідерланди 1,9 2,0

Австралія 1,6 1,6

Інші країни 8,0 10,6

У закордонних же рейтингах переважають компанії, зв’язані з
електронікою, виробництвом комп’ютерів і програмного забезпечення,
телекомунікаціями й Інтернет-бізнесом.

Сподіваючись на структурні зміни в нашій економіці в найближчому
майбутньому, слід зазначити, що незважаючи на те, що українські компанії
поки не претендують на світове лідерство, їх усе-таки стали помічати
закордоном, хоча і не завжди це знаходить гідне відображення в рейтингах
[3,9,6].

Висновок.

Ефективне становлення ринкових відносин в Україні багато в чому
визначається формуванням сучасної стратегії розвитку підприємств. Адже
кожна фірма на певному етапі своєї діяльності буде ставити перед собою
мету: розширювати свою діяльність за межі вітчизняного ринку.

В ході курсової роботи я намагався розкрити основні напрямки по яких
фірма може виходити на ринки інших країни та причини що спонукають
компанії розширювати свою діяльність на міжнародні ринки.

В сучасних умова міжнародної торгівлі значну роль відіграють великі ТНК,
що розпоряджаються активами які перевищують розмір національного доходу
багатьох суверенних національних держав, а міжнародний характер операцій
ставить їхній практично поза контролем будь-яких національних органів
влади.

Транснаціональні корпорації в усе більшому ступені стають визначальним
фактором для рішення долі тієї чи іншої країни в міжнародній системі
економічних зв’язків. Активна виробнича, інвестиційна, торгова
діяльність ТНК дозволяє їм виконувати функцію міжнародного регулятора
виробництва і розподілу продукції.

Тому фірмам що намагаються зайняти позицію на міжнародному ринку треба
ураховувати всі загрози та можливості ринку, і вчасно впроваджувати всі
заходи по адаптації до ринку, щоб забезпечити ефективний розвиток фірми
або запобігти банкрутству чи поглинанню іншою ТНК.

Якщо в найближчому часі в економіці України відбудуться структурні зміни
можна сподіватись на те що й українські компанії можуть претендувати на
світове лідерство.

Література

Белоусов А.С. Международный менеджмент. – К.: МАУП, 1999 – 348с.

Борманн Д., Вороніна Л., Федерманн Л. Менеджмент. Підприємницька
діяльність у ринковій економіці. Гамбург: S+W, 1992 .

Боумэн К. Основы менеджмента./Пер. с англ. под ред. Л.Г.Зайцева,
М.И.Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 175 с.

Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. перераб. и доп. – М.: Банки и биржи,
ЮНИТИ, 1997. – 850с.

Завадський Й.С. Менеджмент: Management. – У 3т. – Т.1. – 3.вид., доп. –
К.: Вид-во Європ. ун-ту. – 2001 – 542с.

Международный менеджмент – СПб: Питер, 2000 – 256с.: ИЛ – (серия
«краткий курс»)

Ноздрева Р.Б. Организация и управление внешнеэкономической
деятельностью. – М.: Инфра-М, 1999 – 432с.

РодченкоВ.В. Международный менеджмент: учебное пособие. – К.: МАУП, 2000
– 240с.

Владимиров И.Г.//Менеджмент в России и за рубежом №6/2001 (Источник:
World Investment Report 2001: Promoting Linkages, United Nations
(UNCTAD), New York and Geneva, 2001)

Таблиця

Основні напрямки зміни окремих елементів управління

[6]

роки

тис.од.

Кількість закордонних філій

Кількість ТНК

Індекс транснаціональності

Роки

Інші країни

Японія

Японія

Інші країни

Європейський союз

Європейський союз

Рік

Рік

Рік

Інші країни

Європейський союз

Японія

Майбутня модель (XXIст.)

Сітка

Взаємозалежність

Якісний ріст персоналу

Використання загальної ідеї

Приналежність до

різних культур

Групова

Глобальні

Час

Споживчі

Інформація

Різні комбінації

органів

Безкомпромісне

досягнення можливого

Сучасна модель Ієрархія

Самодостатність

Задоволення насущних потреб

Автопрактичність

Однорідна

Індивідуальна

Внутрішні

Вартість

Прибутки

Капітал

Рада директорів

Досягнення заданого

Об’єкт зміни

Організація

Структура

Очікування

працюючих

Керівництво

Робоча сила

Робота

Ринки

Вигоди

Орієнтація

Ресурси

Управління

Якість

Похожие записи