Міжнародні стратегії: поняття та види (реферат)

Реферат на тему:

Міжнародні стратегії: поняття та види

Київ 2016

Економічна криза народного господарства України зумовлюється багатьма
факторами, серед яких значне місце займає недосконалість системи
управління.

Турбулентний характер негативних змін в економіці (інфляція, ріст цін на
сировину та матеріали, високі процентні ставки за кредит, зниження
купівельної спроможності населення і ін.) і висока складність
вирішуваних нині завдань посилюють роль наукового управління у
стабілізації соціально-економічних процесів і забезпеченні високої
ефективності усіх видів підприємницької діяльності.

Упродовж двадцятого століття міжнародний менеджмент сформувався на
науковій основі як самостійна галузь людських знань, узагальнивши
світову практику і мистецтво управління. Дослідження проблем менеджменту
значно розширило уявлення про управління, сприяли формуванню його
наукового апарату: цілі, принципи, задачі та методи їх реалізації.
Розробки наукового міжнародного менеджменту виявилися корисними не
тільки для економіки і бізнесу, але й для сфер людської діяльності.

Менеджмент став невід’ємною частиною усіх видів організованої людської
діяльності, його принципи, підходи і механізми нині активно
використовуються в організаціях науки, освіти, охорони здоров’я, в
релігії, мистецтві, політиці і міжнародній діяльності. Менеджмент став
набуттям переважної більшості країн світу і поширився на міжнародну
діяльність.

Поняття стратегія уже щільно увійшло в лексикон управлінської
діяльності. Слово “стратегія”, в перекладі з грецької означає “мистецтво
розгорнення військ в битві”, на протязі останніх двадцяти років широко
увійшло в теорію і практику менеджменту. З точки зору сучасних уявлень
про управління, стратегія це не абстрактний предмет, це сильна ділова
концепція плюс набір реальних дій, який здатний привести цю ділову
концепцію (бізнес-концепцію) до створення реальної конкурентної
переваги.

В умовах міжнародної конкуренції в різних галузях на підприємствах
необхідно чітко визначити міжнародні стратегії, щоб компанії боролися
ефективніше зі своїми конкурентами. Отже, перейдемо безпосередньо до
видів міжнародних стратегій.

Існують наступні варіанти здійснення діяльності фірми на зарубіжних
ринках інших країн:

Передача права на використання власних технологій, на виробництво чи
збут її продукції іноземним фірмам;

Посилення національного виробництва і вивіз продукції на іноземні ринки
з застосуванням власних і інших збутових каналів;

Використання багатонаціональної стратегії, в рамках якої розроблюється
окрема стратегія для кожної країни, яка відповідає попиту споживачам і
конкурентним умовам країн. Діяльність фірми в одній країні не залежать
від діяльності фірми в іншій країні;

Використання глобальної стратегії низьких витрат, при якій фірма
орієнтується на малозатратне виробництво на всіх стратегічно важливих
ринках світу. Ціль – створити низький рівень витрат порівняно з
конкурентами в рамках світового ринка;

Використання глобальної стратегії диференціації, при якій фірма
диференціює свій товар по одним і тим же характеристикам в різних
країнах з цілю створення постійного іміджу на світовому ринку;
проводиться жорстка координація діяльності в всіх країнах;

Використання глобальної стратегії фокусування – діяльність координується
на основі низьких витрат і диференціації.

Продаж ліцензій буде вдалим в тому випадку, коли фірма має вагомі
технологічні розробки, але не може самостійно здійснювати свою
діяльність в інших країнах тому, що недостатньо ресурсів чи відсутність
іноземних організаційних структур.

В якості хорошої початкової стратегії з ціллю подальшого збільшення
продажу на світовому ринку виступає розвиток місцевого виробництва і
експорт продукції в інші країни. Це знижує ризик і потребу в фінансових
ресурсах, що дозволить мінімізувати прямі інвестиції в іноземні країни.

Багатонаціональна стратегія заключається в тому, що фірма намагається
прилаштувати свою стратегію до умов кожної країни, де діє країна. Це
означає створення в цільових країнах юридично незалежних компаній, при
мінімальній координації дій. Дана стратегія характеризується також
орієнтацією на місцевих постачальників і повною адаптацією до специфіки
національного попиту, культури і звичаїв країни. Основною ціллю
багатонаціональної стратегії являється забезпечення місцевих вимог
країни, а не конкурентної переваги на світовому чи навіть регіональному
масштабі.

В галузях з глобальною стратегією позиція фірми в одній країні не
впливає суттєво на її позиції в інших країнах. Конкурентні переваги
фірми, які вона завоювала на національному ринку доповнюються перевагами
набутими в інших країнах. Продаж товарів здійснюється в більшості країн,
які виступають важливими ринками збуту товарів фірми.

Глобальна стратегія користується двома методами, за допомогою яких фірми
можуть досягнути конкурентної переваги чи компенсувати недоліки роботи в
якісь країні: по-перше, розміщення окремих видів діяльності в різних
країнах для найкращої роботи на ринку багатьох країн; по-друге,
координація діяльності окремих відділів фірми.

1/4

Ці два метода направлені на досягнення найкращих результатів діяльності
підприємства, максимізацію цінностей. З цієї точки зору кожний учасник
технологічного ланцюга, що доводить товар до споживача, добавляє якусь
цінність. В першому методі збільшення цінності досягається за рахунок
використання переваг даної країни, а в другому – за допомогою кращої
організації діяльності фірми.

Діяльність, яка направлена на роботу з покупцями, повинна бути
направлена як на найменшу відстань між виробником і споживачем
(маркетинг, розповсюдження товарів). Окремі види виробництва повинні
знаходитись як можна ближче до покупця, що пов’язано з високими
транспортними розходами.

Якщо підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю, то воно
повинно чітко визначитись щодо ведення цієї політики. З світової
практики відомо чотири засоби керівництва зовнішньоекономічною
діяльністю компанії:

Стратегічне планування. Головний офіс корпорації повністю приймає участь
в процесі визначання стратегії розвитку кожного підрозділу, який діє в
зовнішньоекономічній діяльності. Переваги даного способу управління
зовнішньоекономічною діяльністю:

дозволяє вести систему контролю і взаємозв’язку з сторони головного
офісу в процесі розробки стратегії конкретним підрозділом;

інтеграція стратегій різних підрозділів в єдину зовнішньоекономічну
стратегію фірми;

створює стимул для розробки довгострокової стратегії розвитку, яка може
принести конкурентні переваги фірмі на міжнародних ринках.

Але разом з тим існують і слабкі сторони даного підходу:

консультації з керівництвом в ході розробки стратегії можуть зайняти
дуже багато часу, і, таким чином, сама стратегія старіє;

в психологічному плані це може привести до того, що керівництво
підрозділів будуть відчувати себе менш відповідальними за виконання
наміченого плану, так як вони не приймали участі в його розробці;

головний офіс корпорації може не мати повної інформації про те, що
проходить на конкретному ринку;

чім більше часу займає процес прийняття рішень, тим більша ймовірність
зниження ефективності праці підрозділів.

Фінансовий контроль являє собою повну протилежність стратегічному
плануванню. В даному випадку керівництво підрозділів саме розроблює
стратегію розвитку з тією умовою, що вони повинні вкладатись в рамки
бюджету. Переваги даного способу наступні:

велика зацікавленість керівництва підрозділів в вдосконаленні
розробленої на короткостроковий період зовнішньоекономічної стратегії;

так як керівник сам розроблює стратегію, то в випадку виникнення проблем
їх рішення він шукає в розробленій їм стратегії;

даний спосіб керівництва компанії найбільш ефективний на дуже великих
диверсифікованих фірмах, де головний офіс не має інформації проте, яка
ситуація існує в конкретній галузі на конкретному ринку.

Стратегічний контроль. Компанії, які додержуються даного способу мають
на меті отримання конкурентних переваг. Планування проходить на рівні
підрозділів, але вже розроблені зовнішньоекономічні стратегії ретельно
розглядаються на рівні головного офісу. Фінансові показники задаються
централізовано, що може привести до того, що план і бюджет будуть не
сходитися.

Недоліком даного засобу є те, що стратегічні і фінансові
зовнішньоекономічні цілі, задачі довго- і короткострокового розвитку
можуть створити невизначеність. Керівництву підрозділів часто важко
визначити, який із планів являється найбільш пріоритетним: агресивний
довгостроковий план чи короткостроковий план по досягненню конкретних
результатів.

Керуюча роль належить холдинговій компанії. В компаніях, які
додержуються даного засобу керівництва, головний офіс грає незначну роль
в керівництві підрозділами. Частіше всього компанії, які почали свій
розвиток з такого підходу потім починають застосувавати один з трьох
раніш зазначених способів.

Отже, можна сказати, що підприємство, яке займається
зовнішньоекономічною діяльністю повинно чітко визначити свої міжнародні
стратегії з тим, щоб займати лідируючі позиції на національному і
світовому ринках. Тому необхідно, щоб керівництво компанії проводило
ефективну зовнішньоекономічну політику, враховувало максимально потреби
споживачів і створювало конкурентні переваги для завоювання нових
ринків.

Література

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” //Відомості ВРУ.
-1991. -№29.

Закон України “Про митну справу в Україні” //Відомості ВРУ. -1992- №29.

Белошапка В.А., Загорий Г.В. Стратегическое управление: принципы и
международная практика. – К.: Абсолют -В, 1998.

Білоус ОГ., Панченко Є.Г. Менеджмент: конкурентоздатність і
ефективність. – К.: Знання, 1992.

Карлоф Б. Деловая стратегия. -М.: Экономика, 1991.

Международный менеджмент: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2000.

Менеджмент внешнеэкономической деятельности. -К.:1998.

Мескон М.Х., Альберт М. Основи менеджмента. -М.: Дело, 1992.

Монден Я. “Тоета”: Методы эфективного управления. -М.: Экономика, 1989.

Панченко Є.Г. Міжнародній менеджмент: Навч. посібник. -К.:КДЕУ, 1996.

Панченко Є.Г., Гаврилюк О.В. стратегія розвитку міжнародного
підприємництва ті іноземних інвестицій в Україні. – К.:Інститут світової
економіки та міжнародних відносин АН України, 1992.

Портер М. Стратегія конкуренції / Пер. з англ. – К.: Основи, 1997.

Поручник А.М. Интеграция Украины в мировое хозяйство. – К.: КГЭУ, 1994.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник. – К.:
Фенікс, 1998.

Ханд Д. Планирование и котроль: концепция контролинга. – М.: Финансы и
статистика, 1997.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter