Реферат на тему:

Методи управління

Зміст

1. Загальні поняття про методи управління.

2. Адміністративні методи управління.

3. Економічні методи управління.

4. Соціально-психологічні методи управління.

1. Загальні поняття про методи управління

Управління, як вже не раз констатувалось, — це цілеспрямована система
впливу суб’єкта управління на колектив або окремих працюючих, з метою
досягнення певної цілі. Цей вплив здійснюється за допомогою різних
методів. «Метод» у перекладі з грецького слова Mettiodos, буквально
означає «дослідження» або у широкому значенні — це спосіб здійснення
чого-небудь.

В економічній літературі, під методом управління розуміють спосіб,
прийом або їх сукупність цілеспрямованого впливу менеджера на об’єкт для
досягнення конкретного завдання, здійснення конкретних практичних
прийомів і способів по управлінню організаціями.

Застосуванням різних методів управління досягається організуючий вплив і
визначаються умови діяльності для ефективного використання трудових,
матеріальних і фінансових ресурсів.

У теперішній час спостерігаються різні підходи до класифікації методів
та їх кількості.

Так, О.А.Дейнеко виділяв сім методів управління:

І) політичні; 5) кібернетичні;

2) економічні; 6) соціологічні;

3) адміністративні; 7) графічні.

4) організаційні;

Н.Сисов виділив три основних групи методів:

1) прямі (директивні);

2) засновані на матеріальному стимулюванні працівників і колективів;

3) ті, що передбачають використання духовних стимулів до праці.

Подібне до цього групування подає професор Г.ХЛопов.

Чіткої однозначної класифікації методів менеджменту не знаходимо також і
серед вчених та спеціалістів зарубіжних країн.

У вітчизняній літературі дослідники управління колишнього Радянського
Союзу найчастіше виділяють наступні методи:

1) адміністративні (організаційно-розпорядчі);

2) економічні;

3) соціально-психологічні.

Практика розвитку продуктивних сил в Україні та інших країнах світу,
рівень та характер реформування економіки та форм власності,
підтверджують зміну ролі та значення тих чи інших методів управління у
певні періоди розвитку суспільного виробництва.

2. Адміністративні методи управління

Адміністративні методи — системи прямого адміністративного впливу на
підлеглих, які здійснюють керівні органи або окремі керівники в межах
своїх повноважень для досягнення цілей.

Цей вплив здійснюється шляхом видачі обов’язкових для виконання наказів,
розпоряджень, приписів, які примушують підлеглих виконувати чергові
задачі (завдання).

Формою адміністративного впливу є також видані різні положення,
інструкції та інші службові документи, які визначають права та обов’язки
службових осіб апарату управління.

За допомогою організаційного розпорядництва здійснюються оптимізація
умов для конкретної системи управління, регулювання чисельних параметрів
організації та приведення її у відповідність з новими завданнями.

Ці методи спираються на авторитет влади та носять одноваріа-

нтний характер. У цьому можливим є прояв волюнтаризму, а це знижує
ефективність господарювання.

Практика переконливо засвідчує, що в керівництві різними структурами не
можна покладатися тільки на силу наказів та розпоряджень.
Адміністративні методи повинні спиратися на використання економічних
законів та закономірностей. Завданням кожного менеджера є використання
також і економічних, і соціально-психологічних методів управління.

Адміністративні методи доцільно розглядати як сукупність методів
організаційного та оперативно-розпорядчого впливу (мал. 33).

Вплив на керовану систему за допомогою організаційного нормування
здійснюється через встановлення нормативів, які регламентують параметри
технологічних та економічних процесів в організації або в її структурах.

Досвід засвідчує, що від того, наскільки своєчасно і якісно виробляються
документи, які використовуються для організаційного регламентування та
нормування, залежить ефективність управління, а також необхідність
оперативно-розпорядчих впливів на об’єкт управління. Наприклад,
своєчасне встановлення та дотримання коефіцієнтів ліквідності,
нормативів на оплату праці, регламентів з кредитів виключають
застосування штрафних санкцій до банків.

Адміністративні методи управління умовно можна поділити на організаційні
і розпорядчі.

Організаційні методи, в основному, вирішують наступні завдання:

1) підбір і розстановку кадрів;

2) постановку завдань для кожного виконавця;

3) визначення їх функцій, прав і обов’язків;

4) проведення інструктажів для працівників;

5) планування та організацію їх виконання;

6) погодження роботи в часі і просторі;

7) контроль виконання.

За допомогою цих методів певними способами і прийомами досягається
ефективне функціонування керуючої і керованої систем та їх структурних
елементів.

Розпорядчі функції здійснюються не ізольовано, вони тісно переплітаються
з іншими у різних керівників. На нижчих рівнях управління (зав. касою,
зав. операційною частиною, зав майстернею) переважає пряме безпосереднє
управління людьми (виконавцями). А тому головне завдання керівників
нижчої ланки полягає в тому, щоб донести до відома прямих виконавців
рішення (завдання, задачу), поставлене вищим керівником.

Менеджери середнього рівня (начальники відділів, бригадири) повинні
забезпечити виконання поставленого завдання перед колективом керівниками
вищого рівня (директорами, президентами, головами правлінь). Крім того,
ці керівники за своїми функціональними обов’язками контролюють роботу
менеджерів нижчого рівня.

Керівники вищого рангу покликані визначати напрямки діяльності
організації, об’єднати в ціле завдання і роботу всіх підрозділів банку,
підприємства, закладу.

Узагальнюючи практичний досвід та рекомендації, які подаються у
літературі, можна визначити загальні правила оперативно-розпорядчої
діяльності керівників організацій.

1. Розпорядження потрібно віддавати тоді, коли цього дійсно вимагають
обставини.

2. Розпорядження повинні бути адресовані конкретному виконавцю.

3. Розпорядження повинні бути короткими, конкретними, точними та
ясними, аби не було двоякого їх тлумачення.

4. Розпорядження повинні бути науково обґрунтованими.

5. При опрацюванні рішень рекомендується залучати спеціалістів та
інших виконавців.

6. Розпорядження повинні віддаватися завчасно, щоб можна підготуватися
до їх виконання.

7. Не слід давати багато розпоряджень одночасно.

8. Постійно треба приділяти достатньо уваги організації контролю за
виконанням рішень і перевіряти виконавців.

До працівників, які не виконують розпоряджень, порушують дисципліну,
потрібно застосовувати заходи примусу — заходи морально-правового
впливу, засоби матеріального покарання, звільнення або переведення на
іншу посаду.

За допомогою розпорядчих дій способом короткострокового

впливу усуваються недоліки, відхилення, які зустрічаються у вироо-ничій
діяльності.

Ці дії реалізуються шляхом видачі наказів, розпоряджень та вказівок.

Накази видаються першими керівниками та їх заступниками, розпорядження —
начальниками підрозділів та служб, які мають на це відповідні
повноваження. А для забезпечення виконання наказів і розпоряджень всіма
керівниками даються вказівки. У конкретних ситуаціях, в яких
допускаються прорахунки та відхилення у виконанні наказів та
розпоряджень, застосовуються дисциплінарні дії. Це проявляється у
доганах, переміщеннях, звільненнях, додаткових призначеннях тощо.

3. Економічні методи управління

Реформування економічної системи і перехід до ринкових відносин, курс на
реформи у нашій країні спрямовані на посилення економічних методів
управління, пізнання та використання економічних законів,
закономірностей та категорій.

Посилення ролі економічних методів проявляється у підвищенні уваги до
закону вартості, економії робочого часу, планування, господарського
розрахунку, рентабельності, собівартості, економічних стимулів,
податків, фінансів, бюджету, ціни, кредитів.

Під економічними методами управління розуміють такі способи і прийоми
впливу, які ґрунтуються на використанні економічних законів та
інтересів, які дозволяють планомірно, ритмічно організувати виробничу
діяльність і прямо або опосередковано стимулювати колектив чи окремих
виконавців на підвищення ефективності роботи.

Отже, економічні методи управління забезпечують регулювання процесів
виробництва і розподілу за допомогою використання економічних важелів:
собівартості, ціноутворення, зарплати, фонду матеріального заохочення,
прибутку та інших.

На відміну від адміністративних, економічні методи довготривало та
поступово діють на об’єкт управління, скеровуючи його у бажане русло за
допомогою матеріальних стимулів та інтересів окремих виконавців або
цілих колективів.

Підвищення ролі економічних способів впливу на різні організації
проявляється по-різному. Великою мірою це залежить від того, яка форма
власності переважає на підприємстві (організації).

Важливо підкреслити ще раз, що на працюючого у колективі діє вся
сукупність методів управління.

Дуже часто у перехідний період розвитку України — час переходу до
ринкових відносин — керівники різних рівнів надмірно захоплюються і
переоцінюють економічні методи управління. Методи управління повинні
націлювати на розширене відтворення виробництва, на використання певної
частини прибутку на науково-технічний прогрес і розширення матеріальної
бази виробництва.

Не всі проблеми стимулювання до продуктивної праці можна вирішувати
тільки за допомогою матеріального стимулювання. Ніко-. ли не треба
забувати шляхів вдосконалення структури організації, її складових і
проблем технічної оснащеності. Менеджери, які цими принципами нехтують,
не мають прогресивної перспективи.

Вивчаючи капіталістичні форми та методи менеджменту, треба, у першу
чергу, навчитися використовувати ті елементи в організації й управлінні,
які визначаються рівнем розвитку продуктивних сил, техніки та
технології.

Багато методів і способів менеджменту, які розроблені за рубежем, і
особливо з планування, можуть та повинні бути використані тому, що вони
забезпечують великий ефект за менших затрат сил і коштів.

У залежності від розрахунків, плани за своїм змістом і терміном впливу
на працівників діють по різному. Забезпечення ритмічності,
безперервності виробництва, підвищення якості продукції та послуг,
завоювання становища на ринку можна домагатися за допомогою впливу на
людей через місячні, квартальні, річні завдання.

Щоб домогтися конкретних зрушень в організаціях потрібно при формуванні
планів підбирати такі показники, які реально забезпечать, наприклад,
надходження інвестицій, ритмічність постачання сировини, розрахунки
окупності проектів тощо.

З метою поширення впливу планів на всіх працівників складаються плани
для цехів, дільниць, бригад, відділів, служб і навіть для конкретних
виконавців.

Довготермінові плани на п’ять і більше років мають певний мобілізуючий
результат впливу на цілі галузі, народногосподарські комплекси, трести,
корпорації, банки. Вони ефективніші при розв’язанні питання
переоснащення, перепрофілювання виробництва, введення нових кардинальних
технологій, міжнародної кооперації виробництва та праці тощо.

В основу економічних методів управління покладено співстав-лення витрат
та наслідків роботи, встановлення довготривалих нормативів тощо. Такі
нормативи передбачають межі втручання вищого органу — Міністерства,
головного банку, наглядової ради та ін. — у діяльність керівництва
підпорядкованих їм структур.

Економічні методи базуються на застосуванні матеріального стимулювання;
визначенні рівня зарплати, форм і методів розподілу фондів матеріального
заохочення, правил преміювання, розміру дивідендів, відсотків по
депозитах, дотацій, компенсацій тощо.

Система оподаткування дуже активно впливає на виробничу та комерційну
діяльність. Через рівень податків держава стимулює або гальмує розвиток
різноманітної виробничої і приватної діяльності. Наприклад, подвійне
оподаткування фонду оплати і заробітної плати працюючих, високі ставки
податків на трудомістке і високозатратне виробництво робить його
збитковим або стимулює появу «тіньової економіки». Стимулювання власного
виробника повинно здійснюватися у першу чергу, шляхом запровадження
оптимального стимулюючого рівня відсоткової податкової ставки.

Одночасно податки виступають основним джерелом формування доходної
частини бюджету держави і місцевих взаємовідносин держави з громадянами
та організаціями.

Через інвестиції, грошові надходження засобами фінансів задовольняються
певні матеріальні інтереси працівників.

Важливе значення на господарську діяльність і задоволення індивідуальних
потреб громадян має банківський комерційний кредит. При цьому ефективна
кредитна політика може стимулювати діяльність суспільного чи приватного
виробництва або гальмувати його.

Правильне складання бюджету, його виконання здатне впливати на
формування доходної частини регіону, а його ефективне витрачання —
забезпечити своєчасну виплату зарплати працівникам, здійснення витрат на
виробничу діяльність, пошук шляхів економії коштів тощо.

За допомогою прийомів та способів ціноутворення, використання ціни, як
міри вартості послуг та товару, тарифів, норм, стимулюється виробнича
діяльність.

Кожен менеджер повинен також враховувати рентабельність виробництва і
вміти її визначити.

Прибуток як кінцевий результат і ціль виробництва (діяльності) є також
головним джерелом формування фондів (економічного стимулювання, фонду
нагромадження та соціального розвитку), а отже, прибуток виступає як
основний оцінюючий показник діяльності.

Огляд літературних джерел, а також наші дослідження і спостереження
показують, що частка економічних методів у загальних методах управління
у перехідний період складає близько 40-45 відсотків.

Але не тільки адміністративні та економічні методи мають бути в
арсеналах менеджерів. Щоб не порушувався системний підхід, вони повинні
застосовувати також і соціально-психологічні методи.

4. Соціально-психологічні методи управління

Кожне виробництво — це сукупність трьох найважливіших складових:

• знарядь праці;

• предметів праці;

• працівників.

Знаряддя та предмети праці, тобто засоби виробництва зумовлюють його
організаційно-технічні аспекти, а люди з їх потребами та психікою —
соціальні аспекти.

До соціальних елементів відносяться умови праці та відпочинку, рівень
кваліфікації, житлово-комунальні питання, можливості духовного і
фізичного розвитку, стан працівника у колективі, системи оплати та
заохочення тощо.

У зв’язку з ростом економіки, її постійним реформуванням,
науково-технічною революцією і необхідністю підвищення культури великого
значення в управлінні набувають психічні фактори.

Менеджерам, які не знають або нехтують знаннями психології і педагогіки
в управлінні людьми, важко або навіть неможливо досяг-

ти бажаних наслідків у роботі, в керівництві організацією. І невипадково
вирішенням цих проблем займаються цілі науки — психологія і соціологія
управління. Адже керівництво людьми — одна із найскладніших, найважчих і
найбагатогранніших форм діяльності менеджера.

Кожний колектив — це не арифметична сума індивідуумів, а єдиний
організм, який має складну структуру, де діють багато факторів, у тому
числі і соціально-психологічні закономірності.

Хоч кожна людина — це індивід (лат. «індивідуум» — «неподільний»), але
його особистість формується тільки у суспільстві.

Кожен керівник повинен турбуватися про здоровий мікроклімат у колективі,
тому що це створює умови для інтенсивної праці і задоволення працюючих
своїм становищем у колективі.

Психологічний клімат складається із відношення людей до праці,
працюючих, керівника.

Показово, що на Заході увага до психологічного клімату стала рости після
так званих конторських експериментів у США, які були проведені під
керівництвом соціолога Елтона Мейо в 1924-1929 роках. Тоді було
експериментальне встановлено, що психологічний стан працівників впливає
безпосередньо на ріст продуктивності праці. У книзі «Людські проблеми
індустріальної цивілізації» він наголошує, що сучасна теорія управління
повинна базуватися на досягненнях психології.’

Дослідження Фрица Ротлістергера, Мері Фоллето підтвердили висновки Мейо.

Все більше менеджерів та дослідників приходили до висновків, що
підвищувати продуктивність праці тільки шляхом вивчення рухів працюючих,
хронометражу тощо неможливо, а треба покращувати умови і відношення до
працюючих.

Так з’явилася доктрина «людських стосунків», яка повинна стати
теоретичною основою для менеджерів і підприємців у стосунках з людьми.
Доктрина має на меті створити систему найкращих умов і стосунків у
колективі, задоволення своєю працею і становищем, і на цій основі
домогтися високопродуктивної праці та виробництва високоякісних товарів.

Але здорові відносини між учасниками кооперації створюються не стихійно,
а планомірно, постійно і поступово.

За останній час на окремих вітчизняних підприємствах і в організаціях
створюються спеціальні відділи, сектори та групи спеціалістів, які
вивчають мікроклімат у колективі і подають пропозиції керівникам для
створення кращих умов праці та відпочинку.

Так, наприклад, у Київському міському управлінні Ощадного банку створили
показову виробничу і соціальну базу, раціональне розміщення оргтехніки,
обладнання робочих місць операторів та спеціалістів, відкрили кімнати
відпочинку, психологічного розвантаження, солярій та інші об’єкти, які
разом з раціональною системою оплати праці та оптимізацією стосунків між
працюючими забезпечують високу якість та продуктивність банківських
послуг, рентабельність і прибутковість банку.

Сприятливі умови для високоефективної’ праці і соціально-культурного
відпочинку, створені в об’єднанні «Оболонь», в Тернопільському AT
«Ватра».

Соціально-психологічні аспекти регулювання управлінських відносин є
важливими факторами ефективності і якості діяльності керуючої системи.

Задоволення роботою може бути зумовлене різними обставинами. Серед них
найбільш суттєвими є:

• характер праці. Наприклад, пілот задоволений своєю роботою тому,
що любить літати, співак — співати;

• розмір зарплати, коли її величина компенсує всі незручності;

• престижність професії. У цьому випадку людина задоволена своєю
належністю до поважної в суспільстві професії, наприклад, лікар, банкір,
юрист;

• можливості цікавих зустрічей, поїздок, вражень тощо
(гіди-перекладачі, стюардеси, дипломати і т.д.);

• можливість у перспективі отримати бажану професію, роботу;

• специфічні особливості та умови роботи: місцезнаходження, приємні
колективи, зручність робочого місця, режим робочого дня.

Отже, значною мірою задоволення роботою залежить від суми моральних і
духовних заохочень, які отримує працівник додатково

до зарплати.

Створення сприятливих соціальних умов є таким же важливим завданням, як
і виробництво матеріальних благ, адже колективна діяльність
задовольняється не тільки матеріальними, але і духовними потребами,
суспільним визначенням таланту, здібностей тощо.

І тут менеджерам стають на допомогу спеціальні науки.

Соціологія — вивчає закономірності розвитку та функції соціальних систем
(у т.ч. і виробничих), взаємозв’язок різних соціальних явищ.

Соціальна психологія — вивчає закономірності поведінки і діяльності
людей, об’єктивні фактори, які формують та включаються в соціальні
групи, психічні характеристики цих груп.

Психологія особистості — типи вищої нервової діяльності, темперамент
людини, характер, емоції, пам’ять, розумові процеси і по-. чуття.

Психологія праці — особливості різних «видів трудової діяльності (у т.ч.
діяльність менеджера, спеціаліста, методи навчання, добору та
розстановки кадрів тощо).

Для практичного вирішення цих завдань створюються спеціальні
соціально-психологічні служби (відділи, лабораторії, групи, бюро), а
об’єктами їх досліджень є малі соціальні групи, формальні і неформальні
групи, міжособистістні відносини тощо. Вони працюють у таких напрямках:

1) дослідження;

2) соціального проектування;

3) консультативної діяльності. Соціально-психологічні методи мають
різноманітний арсенал

способів та прийомів впливу, які відпрацьовані і рекомендуються
соціологією, психологією, педагогікою та іншими науками, які вивчають
людину і між особисті стосунки.

Соціально-психологічні методи можна поділити на:

1) планування соціального розвитку (покращення умов праці, побуту,
відпочинку);

2) розвитку трудової і соціальної активності колективу (соціальні
заохочення інтересів, обмін досвідом, путівки тощо);

3) стимулювання ініціативи (повноваження виступати від колективу
(фірми) на конференціях, входження до складу комісій, комітетів,
публічна похвала, клопотання про нагороди, публічна видача грамот,
подяка із занесенням до трудової книжки, рекомендації для виступу по
радіо, у пресі, телебаченню).

Арсенал методів із створення здорового мікроклімату в організації
великий. У зарубіжній та вітчизняній практиці використовуються
наставництво, поручительство, рекомендації, обговорення сам на сам, у
колективі тощо.

Важливими методами регулювання міжособистих відносин, які практикуються
менеджерами Європи, Японії і США є:

• спостереження (відкрите і закрите);

• експеримент;

• психологічне вивчення професії (спецпсихограми, професіограми,
опитування, інтерв’ю);

• анкетування (відкрите та анонімне);

• тестування (психологічні та соціометричні тести, зв’язки,
симпатії та антипатії, формальні та неформальні лідери у групах);

• вивчення особистості;

• вивчення колективу;

• документальний аналіз діяльності колективу. Необхідність
об’єднання у групи при виконанні роботи вносить

суттєві зміни у поведінку людей порівняно з їх індивідуальною
поведінкою. Справа у тому, що група нав’язує йому певні норми поведінки,
коригує індивідуальні мотиви її. Людина повинна рахуватися з існуючими в
колективі, групі правилами, традиціями, нормами поведінки, певними
настановами, з колективною волею, думкою тощо.

У психології менеджера дуже важливе значення мають мотиви і напрямки
діяльності працівників, соціальна структура колективу та розподіл ролей
між керівниками і працівниками організації.

Як переконує досвід, в управлінській діяльності обов’язково треба
враховувати психологічні фактори тому, що одні стани душі можуть
стимулювати до високої продуктивності праці і хорошої поведінки, інші —
навпаки.

Перша реакція організму на вплив, як назвав канадський вчений Г.Селье, є
стресом — «хорошим стресом», друга — дистрес, або «поганим стресос».
Перший підвищує продуктивність та якість роботи, другий — понижує.

Таким чином, внаслідок психологічної раціоналізації трудових процесів
можна відпрацювати найекономічніші трудові прийоми, рухи і процеси, які
потребують найменших витрат фізичних зусиль, нервової енергії та часу
працівників і одночасного підвищують продуктивність праці на хорошому
емоційному фоні.

Під методом управління розуміють способи, прийоми чи їх сукупність, які
використовують керуючі системи для досягнення конкретного завдання
(мети).

Однозначної класифікації методів управління серед зарубіжних та
вітчизняних вчених і спеціалістів немає.

Автору найбільш імпонує групування методів на:

а) адміністративної;

б) економічні;

в) соціально-психологічні.

За допомогою вказаних груп методів управління керівники будь-яких рівнів
здійснюють прямий вплив на підлеглих (керовану систему). Сучасна теорія
управління повинна базуватися на оптимальному використанні всіх методів
управління із врахуванням досягнень психології, педагогіки, організації,
економіки та інших наук і передової практики.

Похожие записи