.

Методи менеджменту (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
1 34078
Скачать документ

Контрольна робота

Методи менеджменту

Управління – складний і динамічний процес, керований і здійснюваний
людьми для досягнення поставленої мети. Після того, як встановлені цілі
управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи їх
досягнення. Іншими словами, якщо при визначенні цілей потрібно
відповісти на запитання “чого потрібно досягти?” то слідом за цим
вимагається відповісти на запитання: “як найбільш раціонально досягти
мети?” Таким чином, виникає необхідність застосування арсеналу засобів,
тобто методів управління (менеджменту), які забезпечують досягнення
цілей управління.

Методом називається захід або сукупність заходів у якій-небудь сфері
людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення якого-небудь
завдання.

Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його,
членів називають методами менеджменту.

Методи являють собою важливий елемент процесу менеджменту. Наявність
прогресивних методів та їх вміле використання є передумовою ефективності
менеджменту і господарських процесів.

Методи менеджменту покликані забезпечити високу ефективність діяльності
колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації
творчої активності кожного працівника, забезпечити своєчасну і дійову
ліквідацію відхилень від накресленої програми. Цим вони відрізняються
від усіх інших технічних чи технологічних методів, які використовуються
у ході вирішення комплексних виробничо-господарських завдань.

Особлива роль методів менеджменту полягає у тому, щоб створити умови для
чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і
прогресивної технології організації праці та виробництва, забезпечити їх
максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином,
зміст поняття “методи менеджменту” витікає із суті і змісту управління і
відноситься до числа основних категорій менеджменту.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи та їх окремих
членів безпосередньо пов’язане з мотивацією, тобто використанням
факторів, які визначають

поведінку людини в колективі у процесі виробництва. Звідси витікає дуже
важлива вимога до методів управління: методи менеджменту повинні мати
свою мотиваційну характеристику, яка визначає напрям їх дії. Ця
характеристика показує мотиви, які визначають поведінку людей і на які
зорієнтована відповідна група методів.

Відповідно до мотиваційної характеристики розрізняють три групи методів
менеджменту: економічні, організаційно-розпорядчі, соціальні.

1 Економічні методи

Група економічних методів орієнтована на економічні інтереси людей, як
індивідуальні, так і колективні. Ці методи реалізуються шляхом створення
системи прямого та побічного стимулювання окремих працівників,
виробничих та управлінських груп і трудового колективу в цілому залежно
від результатів господарської діяльності.

Економічні методи в менеджменті посідають центральне місце серед системи
наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на
підставі їх встановлюється цільова програма господарського розвитку
окремих підприємств і організацій та визначається такий режим роботи і
такі стимули, які об’єктивно спонукають та зацікавлюють колективи і
окремих працівників в ефективній праці.

Таким чином, шляхом впливу на безпосередні інтереси об’єкту управління
створюється механізм його орієнтації на найбільш оптимальний режим
роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху.

До складу економічних методів менеджменту належать
організаційно-виробниче планування, метод цільових комплексних програм,
комерційний розрахунок, система економічних регуляторів господарської
діяльності.

Під плануванням розуміється продумана підготовка майбутньої діяльності,
систематично орієнтована на цілі організації чи підприємства. Економічне
планування полягає в розробці системи показників, які є найбільш
важливими, визначальними, ключовими показниками господарської
діяльності. Ці показники охоплюють всі сфери діяльності організації:
виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів та
товарів, фінанси, запаси товарів і матеріалів,
робочу силу та ін.

Планування як метод управління характеризується рядом специфічних ознак:

1) цільовою визначеністю, оскільки кожен показник вказує
виконавцям, які результати діяльності бажано досягти;

2) конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове
завдання завжди конкретно адресоване певному виконавцю
(працівнику, групі працівників, колективу в цілому);

3) часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, декада чи інший
проміжок часу).

Система планування господарської діяльності, яка існувала в колишньому
СРСР, мала позитивні і негативні сторони. До позитивних сторін
планування слід віднести внесення за допомогою плану елементу свідомого
програмування комплексу дій по досягненню поставлених цілей, розробка
методології планування на різних щаблях і в ланках управління,
уніфікація системи показників планів та деякі інші.

Разом з тим, для соціалістичного планування були характерні і значні
недоліки, які багато в чому зводили ефект планування до нуля. Це
дефективність планових завдань і відсутність гнучкості планів,
волюнтаристський підхід до визначення показників плану, надмірна
деталізація планів і регламентація діяльності підприємств та
організацій, недостатня розробка методології планування господарської
діяльності на рівні підприємств та інші. В результаті не були виконані
планові завдання жодної п’ятирічки в масштабах всього СРСР, а
підприємства і організації із-за бажання досягти запланованих показників
нерідко підривали свої економічні можливості для подальшої діяльності чи
виробляли продукцію, яка в умовах справжнього ринку ніколи б не одержала
суспільного визнання.

Після розпаду СРСР разом з відмовою від централізованого планового
керівництва економікою, на жаль, були відкинуті і раціональні елементи
планування, напрацьовані за минулі десятиліття. На сьогодні фактично не
існує сучасної методології планування господарської діяльності на рівні
підприємств і організацій, яка відповідала б умовам їх функціонування в
передринковий період, і тим більше при наявності розвинутого ринку.

Отже, суттєвою проблемою для науковців і практиків-менеджерів є
створення сучасної методології внутрішньо-виробничого планування
господарської діяльності. Така методологія повинна базуватися на
наступних принципах:

– орієнтація на досягнення кінцевих результатів, на постійне
підвищення ефективності господарських процесів і виробництва;

– досягнення цілей виробництва на основі поєднання
індивідуальних та групових інтересів учасників виробництва;

– безперервність планування, яка повинна проявлятися у наступності
перспективних і поточних, річних і оперативно-календарних планів;

– наукова обгрунтованість показників, їх пропорційність і
збалансованість;

– висока конкурентоздатність продукції та послуг, її відповідність
потребам внутрішнього і зовнішнього ринків;

застосування в процесі планування економіко-математичних методів,
електронно-обчислювальної техніки, які передбачали б багатоваріантну
розробку плану і його послідовну оптимізацію.

Планування як метод управління, охоплює всю багатогранність
господарської діяльності організації чи підприємства. Однак існують
проблеми, які потребують розробки спеціальних планових програм їх
розв’язку, концентрації засобів та зусиль і навіть створення
спеціального апарату, який керує ходом виконання даних програм. У цих
випадках застосовується метод цільових комплексних програм (ЦКП) або
метод програмно-цільового управління.

Програмно-цільове управління за останні роки одержало інтенсивний
розвиток у зв’язку з необхідністю вирішення найбільш складних завдань
управління технологічними, організаційними та соціально-економічними
системами. Специфіка даних завдань полягає у тому, що в подібних
системах виникають нові цілі, для яких не має в наявності механізмів
досягнення.

При використанні методу ЦКП система цілей стає відправним пунктом
планування, а кожній значимій проблемі відповідає планова програма її
розв’язку.

ЦКП являє собою певну цілісність, властиву тільки їй одній і може
розглядатиси у двох аспектах: як інструмент управлінння і як новий вид
систем. Як інструмент управління, ЦКП є плановим директивним документом,

який діє до моменту досягнення поставленої у ньому мети. Заходи програми
повинні бути узгоджені з завданнями інших розділів плану
господарсько-фінансової діяльності підприємства чи групи підприємств,
які входять в певне об’єднання (систему).

Отже, цільова комплексна програма – це намічений для планомірного
здійснення, об’єднаний єдиною метою та прив’язаний до певних термінів
комплекс взаєпов’язаних завдань та адресних заходів соціального,
економічного, наукового, технічного та організаційного характеру.

Ядром програми є ціль, або група цілей, які конкретизуються у ряді
завдань, їх вирішення здійснюється за допомогою системи заходів, що
реалізуються конкретними виконавцями, яким виділяються для цього
необхідні ресурси. Для програми характерна цілеспрямованість
використання ресурсів і реалізація програмних заходів незалежно від
інтересів структурних підрозділів загальної системи управління.

Розрізняють три групи програм, які використовуються в управлінні.

Перша група – програми народногосподарського рівня (соціально-економічні
програми, програми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і т.п.).

Друга група – це програми галузевого та регіонального рівня, а також
міжгалузеві програми по окремих об’єктах. До них відносяться
науково-технічні програми, програми виконання великих
дослідно-конструкторських робіт, будівництва та вводу в експлуатацію
важливих підприємств та споруд і т.д.

До третьої групи відносяться програми розвитку підприємств, а також
програми, які координують розробку та впровадження окремих видів машин,
технологій, устаткування, приладів і т.д.

Структура ЦКП повинна відповідати їх призначенню, ролі, яку вони
виконують у забезпеченні загальної ефективності господарської
діяльності.

У кожній програмі повинні бути відображені:

– стан проблеми, основні передумови її програмного
вирішення;

– головна мета програми, її місце в загальній системі цілей
галузі чи підприємства;

– система цілей та основних завдань програми;

– цільові показники, які розкривають кінцеві результати реалізації
програми;

– шляхи досягнення цілей програми, система програмних заходів;

– організаційно-виконавча структура програми;’

– дані про ресурси, необхідні для виконання програми, та
терміни її здійснення;

– оцінка ефективності (наслідків) реалізації програми. Ефективність
реалізації плану чи ЦКП залежить від

механізму регулювання системи економічних взаємовідносин на рівні
окремих підприємств, організацій і галузей. Таким механізмом в умовах
ринкової економіки є комерційний розрахунок

Комерційний розрахунок базується на загальних принципах ринкової
економіки: максимальній розкріпаченості економічних суб’єктів; повній їх
відповідальності за підсумки господарської діяльності; конкуренції
виробників товарів та послуг; вільному ціноутворенні; відмові держави
від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб’єктів;
соціальній захищеності громадян. Іншими словами, необхідною умовою
ефективного функціонування ринкового механізму регулювання економіки є
наявність незалежних, самостійних, володіючих свободою господарської
ініціативи і підприємництва суб’єктів ринкових відносин.

В національній економіці України застосовуються дві форми комерційного
розрахунку: повний і внутрішній.

На повному комерційному розрахунку знаходяться підприємства з правами
юридичних осіб, які мають самостійний баланс, бухгалтерську і
статистичну звітність, створюють і витрачають фонди стимулювання
працівників, відкривають рахунки у банках, володіють правами незалежної
господарської діяльності, тобто укладання угод, договорів з будь-якою
юридичною чи фізичною особою як суб’єктом ринкового господарювання.

Повний комерційний розрахунок як метод управління застосовується на
підприємствах, організаціях і в установах усіх форм власності:
державної, колективної (кооперативної), приватної, змішаної.

На засадах внутрішнього комерційного розрахунку працюють відносно
самостійні у вирішенні питань виробничо-господарської діяльності середні
та дрібні виробничо-господарські одиниці підприємств і організацій. Вони
ведуть облік своїх витрат та результатів, складають бухгалтерський
баланс (або спрощені розрахунки, подібні до бухгалтерського балансу) та
створюють фонди матеріального стимулювання. Взаємовідносини з
підприємствами чи організаціями, часткою яких вони є, грунтуються на
системі договорів, що містять взаємні зобов’язання організації чи
підприємства і їх складової частини щодо ведення господарської
діяльності. Правом самостійної економічної діяльності за межами
підприємства чи організації, часткою яких вони є, такі структурні
одиниці не володіють.

Система економічних регуляторів. Комерційний розрахунок повністю не
виключає регулюючого впливу на господарську діяльність суб’єктів
господарювання з боку держави або вищих щодо них керуючих систем. Таке
регулювання здійснюється не волюнтаристським впливом на господарські
процеси, а застосуванням системи економічних регуляторів господарської
діяльності.

Ці економічні регулятори поділяються на загальнодержавні, місцеві і
внутрішньосистемні.

До загальнодержавних регуляторів господарської діяльності відносяться
податки, умови кредитування, економічні пільги та санкції, регульовані
ціни, рентні платежі.

Серед економічних регуляторів господарської діяльності, застосовуваних
державою, основне місце посідають податки. Державні податки поділяються
на прямі і непрямі. До прямих державних податків відносяться податок з
прибутку організацій та підприємств, податок на добавлену вартість та
інші. Непрямі податки – це акциз, державне мито, зовнішньоторговельне
мито. За допомогою податків держава регулює напрями діяльності
господарюючих суб’єктів, встановлюючи податки більш високого рівня на
діяльність, яка не має суспільного значення, і знижуючи або зовсім
відміняючи на певний час податки у тих сферах, які потребують
пріоритетного розвитку.

Важливим регулятором господарської діяльності є кредит. Кредитування
господарюючих суб’єктів всіх форм власності і сфер діяльності
здійснюється нині системою комерційних банків. Вони визначають розміри
процентів за кредит, виходячи з заплаченої Національному банку
процентної ставки, швидкості обороту кредитних ресурсів, видів кредитів
та ін., здійснюючи, таким чином, цілеспрямований вплив на господарську
діяльність підприємств та організацій, на їх ефективність.

Держава може також використовувати такий важіль економічного впливу на
господарську діяльність, як регульовані ціни. Регулювання цін може
здійснюватися шляхом встановлення верхніх меж цін на окремі товари,
фіксованих (твердих) цін, граничних норм рентабельності виробництва та
розмірів торгової націнки для ланок товаропросування. Отже, ціни на
деякі товари формуються не під впливом попиту і пропозиції, а залежно
від способу і величини обмежень, накладених державою на складові
елементи цін. Цей важіль застосовується державою для соціального захисту
окремих категорій населення (ціни на товари повсякденного вжитку),
стимулювання чи дестимулювання виробництва деяких товарів (товари
розкоші). Аналогічний підхід застосовується державою при встановленні
тарифів на послуги.

Досить ефективними регуляторами господарської діяльності є також
економічні пільги, які встановлюються державою по сплаті податків,
порядку розрахунків між бюджетом і підприємствами, між підприємствами
різних галузей народного господарства та ін.

На господарську діяльність впливають також

місцезнаходження виробничих, торговельних та інших підприємств та
ступінь розвитку інфраструктури в місцях їх діяльності. Місцеві органи
влади використовують в якості економічного регулятора рентні платежі для
того, щоб підприємства, які знаходяться у більш вигідних умовах у
порівнянні з іншими, одержані надприбутки перераховували в місцеві
бюджети.

Крім того, місцеві органи влади мають право встановлювати ряд місцевих
податків, зборів і платежів.

Таким чином, регулювання господарської діяльності підприємств та
організацій здійснюється державою через уповноважені нею органи влади
загальнодержавного та місцевого рівнів.

Регулювання діяльності конкретного суб’єкту господарювання здійснюється
також системою більш високого рівня по відношенню до нього. Такими
регуляторами господарської діяльності виступає централізоване створення
фондів капітальних вкладень, підготовки кадрів, резервних фондів, фондів
страхування, розвитку науки і техніки та внутрішньогосподарські
відрахування.

Система економічних регуляторів господарської діяльності повинна бути
гнучкою, негайно реагувати на зміну економічної ситуації. Нині
застосовується досить широкий арсенал цих регуляторів. Надалі, в умовах
розвинутого ринку, кількість таких регуляторів зменшиться, однак ринок
не передбачає повної відмови від економічного регулювання господарських
процесів.

Реалізація економічних методів управління здійснюється в рамках системи
виробничих відносин між людьми, що входять до складу трудового
колективу. Ця система взаємовідносин надзвичайно складна і включає в
себе економічні, соціальні, психологічні та організаційні відносини.
Останні знаходять своє вираження у вертикальних та горизонтальних
зв’язках, що проявляються у формі зацікавленості працівників в
організації спільної праці.

2. Організаційно-розпорядчі методи

Для виконання будь-яких робіт виробничого характеру кожен працівник має
свої обов’язки, права, відповільність, які формуються у процесі
здійснення функції менеджменту “Організація”. Реалізація організаційних
відносин в системі відбувається шляхом застосування в менеджменті
організаційно-розпорядчих методів, які ще називають адміністративними.
Однак поняття “організаційно-розпорядчі методи” більш широке, оскільки
адміністративні методи базуються на застосуванні нормативних актів
(постанов, наказів, інструкцій органів влади і управління), а
організаційно-розпорядчі – охоплюють весь зміст організаційної складової
механізму управління.

Організаційно-розпорядчі методи тісно пов’язані з економічними методами,
адже як перші, так і другі спрямовані на вирішення єдиних завдань по
досягненню цілей господарської діяльності.

Застосування організаційно-розпорядчих методів передує застосуванню
економічних, тому, що перш ніж застосувати останні, потрібно
організаційно сформувати об’єкт управління та структуру управління. В
процесі функціонування господарської системи економічні методи

управління реалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу
суб’єкту управління на об’єкт (постанови, накази, розпорядження і т.п.).
Тісний зв’язок цих двох груп методів синтезує ефективний вплив керуючої
підсистеми на керовану.

Разом з тим, організаційно-розпорядчі методи менеджменту відрізняються
від економічних методів. Основою їх розмежування є механізм дії та форма
прояву цих методів у процесі управління. Економічні методи базуються на
врахуванні економічних інтересів людей і на їх поєднанні за схемою:
людина – колектив – суспільство. Формою прояву економічних методів
менеджменту є певні плани, завдання, програми, виражені економічними
параметрами чи ступінь задоволення індивідуальних, групових, колективних
інтересів, виражений стимулами індивідуальної і колективної праці.

Організаційно-розпорядчі методи базуються на таких індивідуальних і
групових властивостях людей, як почуття обов’язку, відповідальності,
дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання.

Організаційно-розпорядчі методи витікають із суті менеджменту,
особливостей і властивих йому взаємовідносин, вони є стрижнем
управлінського впливу, специфічним управлінським явищем. Необхідність
застосування організаційно-розпорядчих методів управління існує за
будь-якої системи господарювання. В цих методах управлінський вплив
одержує предметну форму і спонукає до конкретних дій виконавців.
Особливе значення мають організаційно-розпорядчі методи в період
зародження ринкової економіки в Україні. На нинішньому етапі потрібно
сформувати нові структури управління, регламентувати їх діяльність,
визначити раціональне співвідношення між всіма групами методів
управління та напрями цілеспрямованої зміни цього співвідношення до
стану, рекомендованого сучасним науковим та практичним менежментом.
Організаційно-розпорядчі методи управління можуть бути ефективним
засобом активізації працівників на перехідному етапі, оскільки для цього
потрібні як перебудова психології людей, так і поступове створення
системи економічного регулювання господарських процесів.

Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів є:

– прямий вплив на об’єкт управління;

– обов’язковий характер виконання вказівок,

– розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих
органів управління для підпорядкованих об’єктів;

– суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та
розпоряджень.

Акти управління, які здійснюються управлінськими працівниками,
поділяються на два види: нормативні та індивідуальні.

Нормативні акти не мають конкретного адресата. Вони містять загальні
норми дій стосовно тих чи інших умов і розраховані, як правило , на
тривалий період. До них можна віднести примірні статути, положення про
господарські суб’єкти та їх підрозділи, посадові інструкції, норми і
нормативи витрат, матеріалів, праці, стандарти і т.п.

Індивідуальні акти управління адресуються певним суб’єктам управління.
До них відносяться накази, постанови, розпорядження, циркуляри,
вказівки.

Організаційно-розпорядчі методи можна класифікувати за різними ознаками.

За джерелами впливу виділяють способи організаційного впливу першого,
другого та наступних рівнів управління. Практика показує, .що кожний
рівень системи управління має свої особливості організаційного впливу і
виділяє ті з них, які виявляються для цього рівня найбільш ефективними.
На вищих рівнях системи управління переважають регламентаційні та
нормативні способи організаційного впливу. На низовому щаблі управління
на передній план виходять розпорядчі методи, покликані регулювати та
підтримувати повсякденну виробничо-господарську діяльність.
Диференціація способів організаційного впливу за рівнями системи
управління закономірна, відображаючи об’єм повноважень, якЗ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019