Тема: Менеджмент – основа процесу управління

План

1. Сутність та значення менеджменту.

2. Цілі та завдання менеджменту.

3. Історичний розвиток науки про управління.

1. Сутність та значення менеджменту.

Термін „менеджмент” походить від англ. „to manage” і
означає „керувати”, „очолювати”, „завідувати”, „бути здатним впоратися з
чимось, якоюсь проблемою”.

Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови дає таке
тлумачення поняттю категорії менеджменту:

Менеджмент — це, по-перше, спосіб і манера спілкування з людьми.
Способи спілкування формулює наука, їх можна вивчати і навіть
натренуватися ефективно використовувати. Широко відомі, наприклад,
правила ефективного проведення ділових нарад, переговорів, ведення
телефонних бесід тощо. Щодо манери спілкування — то це частина мистецтва
менеджменту, його менеджер має опанувати самостійно.

Менеджмент -по-друге, влада і мистецтво керівництва. Це —
авторитет посади, обов’язок підлеглих виконувати розпорядження
керівника; авторитет особи керівника, якого слухаються тому, що він
пропонує більш продумані рішення, які сприяють досягненню цілей
організації.

Менеджмент -по-третє, особливого роду вміння і адміністративні
навики, які дають змогу організувати ефективну роботу апарату
управління, що складається з численних служб і кваліфікованих
працівників.

Менеджмент -по-четверте, органи управління, адміністративні
одиниці.

У загальному вигляді менеджмент – це вміння і мистецтво перемагати,
вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, мотиви
поведінки та інтелект людей. Це цілеспрямований вплив на людей з метою
перетворення неорганізованих елементів у ефективну і продуктивну силу.
Іншими словами, менеджмент — це людські можливості, за допомогою яких
лідери використовують ресурси для досягнення стратегічних і тактичних
цілей організації .

Менеджмент є складовим елементом управління і порівняно з ним
охоплює відносно вузьку сферу, що включає соціальні системи (людей),
метою яких може бути виробництво товарів та їхня реалізація, надання
різноманітних послуг споживачам у рамках певної організації. Для
досягнення цієї мети у менеджменті застосовується сукупність функцій,
принципів, методів, засобів, за допомогою яких відбувається
цілеспрямований вплив на соціальні системи (людей). Здійснити це можна
лише через процес планування, організації, мотивації та контролю дій,
застосовуючи відповідні принципи, методи та засоби впливу на об’єкти
управління.

До основних категорій менеджменту належать поняття організації процесу і
функцій управління, принципів і методів менеджменту, стилів і культури
керівництва (лідерства), комунікації тощо.

2. Цілі та завдання менеджменту.

Цілі менеджменту — це ті результати діяльності, яких прагне досягти
організація в майбутньому.

Цілі повинні відповідати, з одного боку — об’єктивним законам, інакше
вони не будуть реальними, з іншого — цілі є продуктом свідомості,
встановлюються людьми і відображають їхні інтереси.

У визначенні цілей потрібно дотримуватися загального правила, згідно з
яким індивідуальні цілі визначають цілі вищого рівня.

По-перше, цілі повинні бути реалістичними. Досвід свідчить, що
недосяжні, нереалістичні цілі не тільки не спонукають трудові колективи
до активної діяльності, а й можуть діяти у протилежному напрямі. Своєю
чергою, легкодосяжні цілі теж характеризуються слабкою мотивацією.

По-друге, цілі мають бути зрозумілими для виконавця і чітко
сформульованими. Головне тут, щоб ті, хто буде виконувати, знали і
розуміли, чого конкретно від них очікують.

По-третє, цілі повинні відображати спільність інтересів суспільства,
колективу організації та індивіда, що і сприяє уникненню суперечностей і
кризових ситуацій. Досвід свідчить, що цілі, які не прийнятні хоча б для
одного з рівнів, можуть бути або не виконані, або гальмуватися. Тому у
їхньому визначенні необхідно узгоджувати інтереси всіх сторін.

По-четверте, цілі повинні бути чітко пов’язані з системою стимулювання,
щоб зацікавити виконавців у їхньому досягненні.

В умовах ринкових відносин стимулювання працівників здійснюється за
рахунок прибутків, які створюються в результаті виробничої, комерційної
діяльності організацій. Тому будь-яка організація намагається ефективно
використовувати всі види ресурсів для досягнення високого рівня
прибутковості.

Прибутковість організації свідчить про ефективність її виробничої та
невиробничої діяльності, яка досягається завдяки мінімізації витрат на
сировину, матеріали, енергію, оплату праці, фінансування та максимізацію
доходів від результатів виробництва (комерційної діяльності), надання
послуг тощо.

Менеджмент має створювати умови для успішного функціонування
організації, виходячи з того, що прибуток є не причиною існування
організації, а результатом її діяльності, який врешті визначає ринок.

Прибуток створює певні гарантії у подальшому функціонуванні організації,
оскільки тільки прибуток і його накопичення в організації у вигляді
різних резервних фондів дозволяє обмежувати і долати ризики, пов’язані з
виробництвом чи реалізацією товарів та послуг на ринку. Ситуація на
ринку, як відомо, постійно змінюється, відбуваються зміни у становищі на
ринку конкурентів, в умовах і формах фінансування, стані господарської
кон’юнктури, у галузях або у державі в цілому, в умовах торгівлі на
світових товарних ринках. Звідси — постійна наявність ризику.

Метою менеджменту, за цих умов, є постійне подолання ризику або
ризикових ситуацій не тільки у сучасному, але і в майбутньому, для чого
потрібно мати певні резерви грошових коштів, а також надавати менеджерам
певного ступеня волі та самостійності в господарчій діяльності для
створення можливостей швидкого реагування та адаптації до умов, що
змінюються.

Важливим завданням менеджменту є організація виробництва, реалізація
товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів, на основі матеріальних
і людських ресурсів організації, які забезпечують рентабельність її
діяльності та стабільне становище на ринку.

У зв’язку з цим, до завдань менеджменту входить:

— забезпечення автоматизації виробничих та невиробничих процесів і
перехід до використання працівників, які мають високу кваліфікацію;

— стимулювання діяльності працівників організації завдяки створенню для
них кращих умов праці і встановлення більш високої заробітної плати;

— постійний контроль за ефективністю діяльності організації, координація
роботи всіх її підрозділів;

— постійний пошук та освоєння нових ринків.

До завдань, які вирішуються у менеджменті, належить також:

— визначення конкретних цілей розвитку організації; є виявлення
пріоритетності цілей, їхньої черговості та послідовності вирішення;

— розробка стратегії розвитку організації: господарчих задач і способів
їх вирішення;

— вироблення системи заходів для вирішення певних проблем у різні
періоди;

— визначення необхідних ресурсів та джерел їхнього забезпечення;

— встановлення контролю за виконанням поставлених завдань тощо.

Важливе завдання сучасного менеджменту — робити знання продуктивними.
Основним капітальним ресурсом, головним об’єктом розвинутої економіки є
такий працівник, який опанував знання, тобто втілює у свою працю все те,
чого він здобув у процесі систематичної освіти, а не такий, який
використовує у своїй діяльності робітничі навички або фізичну силу.

Таким чином, чітко визначені цілі та завдання організації з урахуванням
особливостей сучасного менеджменту сприятимуть її ефективній діяльності.

3. Історичний розвиток науки про управління.

Необхідність в управлінській діяльності виникла фактично на перших
етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були
якось будувати свою діяльність. Так, під час полювання, пошуку рослинної
їжі виникала необхідність створити групи мисливців, шукачів плодів тощо.
Тому виникала потреба в перших, поки що примітивних, управлінських
функціях (розробка плану полювання на мамонта, розміщення мисливців при
полюванні на хижаків, розбирання туші і т.д.). Але ця управлінська
діяльність здійснювалась непослідовно (кожний раз мала різний характер)
та непродумане (не застосовувались єдині принципи та підходи, не
враховувались закономірності та попередній досвід). Тому не можна
говорити про те, що наука про менеджмент зародилась ще у первісні часи.
Навіть з розвитком людського суспільства (рабовласницький лад, феодалізм
тощо) певних обґрунтованих підходів та механізмів не було створено.
Давньоруський князь чи французький король, як правило, управляли своїм
князівством (королівством), приймаючи суперечливі та невиважені рішення.
Не робилось спроб вивчити закономірності управлінського процесу,
узагальнити набутий досвід.

З подальшим розвитком виробничо-господарської діяльності людей
врешті-решт виникли певні організаційні форми (майстерні, господарства
поміщиків, примітивні підприємства тощо). Однак у кожному випадку
застосовувались свої особливі підходи в управлінні, які не базувались на
узагальненнях, принципових положеннях, виявлених тенденціях.

Потреба в науці про менеджмент виникла в кінці XIX — на поч. XX ст. і
пов’язана з появою великого машинного виробництва. Саме в цей період
формуються великі підприємства, на яких працюють десятки, сотні і навіть
тисячі людей. Постають проблеми планування їх діяльності, організування
робочих місць, створення ефективної системи формування зацікавленості
працівників в результатах роботи, розробки технологічних процесів,
проведення точного обліку з метою забезпечення контролю тощо. Саме
розвиток машинного виробництва поставив перед економістами та
технологами питання про необхідність дослідження закономірностей в
управлінні людьми, виявлення тенденцій розвитку виробничо-господарської
діяльності під дією управлінського впливу розробки стандартних положень,
інструкцій тощо. Так, в цей період з’явились перші наукові дослідження у
сфері управління.

Школа наукового управління (1885-1920 рр.). Найтісніше пов’язана з
роботами Фредеріка І.Тейлора, Френка і Лілії Гілбрейт, Генрі Ганта. Вони
займались дослідженням на рівні організації, створенням виробничого
менеджменту. Тейлор і Гілбрейт (Джілбрейт), які починали свою кар’єру
робітниками, займались спостереженнями, замірами і аналізом операцій
ручної праці, стимулюванням трудової активності, нормуванням праці тощо.
Завдяки розробці концепції наукового управління менеджмент був визнаний
самостійною галуззю наукових досліджень. У своїх працях „Управління
фабрикою” (1903 р.) та „Принципи наукового менеджменту” (1911 р.)
Ф.Тейлор розробив ряд методів наукової організації праці, що базувались
на засадах хронометражу, стандартизації прийомів та знарядь праці. Його
основоположні принципи полягають у таких положеннях „якщо я можу на
науковій основі відібрати людей, на науковій основі їх підготувати,
надати їм дієві стимули та поєднати роботу і людину, тоді я зможу
отримати сукупну продуктивність, яка буде перевищувати внесок, зроблений
індивідуальним працівником”. Тейлор виділив принципи наукового
управління [5]: вимірювання праці, розподіл праці, мотивацію,
індивідуальний і виробничий процес, складання програм стимулювання, роль
профспілок, розвиток управлінського мислення, правила та стандарти
менеджменту, складання завдань-інструкцій, роль „синіх” та „білих
комірців” в отриманні поточного результату [1, 3, 18, 24].

Головна заслуга Ф. Тейлора потягає в тому, що він як засновник школи
„наукового управління” розробив методологічні основи нормування праці,
стандартизував трудові операції, запровадив наукові підходи підбору,
розставляння і стимулювання працівників.

Школа „фордизму” (1899-1945 рр.). Її засновник Генрі Форд розробив
теорію, в основу якої поклав ідею потоково-масового виробництва.
Відповідну систему управління називали „терором машини”. Форд, який
спочатку працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а
потім став її власником, сформував механізми чіткого контролювання і
планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних
технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного
адміністрування [31].

Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 рр.)
започаткована Анрі Файолем, якого часто називають батьком менеджменту.
Займалась вивченням ролі та функцій менеджерів. Файоль був керівником
інституційного рівня управління, оскільки керував французькою вугільною
компанією. Інші засновники адміністративної школи, такі, як Ліндан Ірвік
(консультант з питань управління в Англії), Джеймс Д.Муні (працював у
компанії „Дженерал Моторс”), також були практиками. Файоль виділив в
управлінні п’ять основних функцій планування, організування,
розпорядництво, координування та контролювання. На засадах розробок
Файоля у 20-х рр. було сформульовано поняття організаційної структури
управління підприємства, елементи якої є системою взаємозв’язків,
неперервних взаємопов’язаних дій -функцій управління [1,3, 18,24,31].

Файолем розроблено 14 принципів менеджменту, поділ праці, повноваження
та відповідальність, дисципліна, єдиновладдя, єдність напряму
діяльності, підпорядкування особистих інтересів загальним, винагорода
персоналу, централізація, ієрархія управління, порядок, справедливість,
стабільність робочого місця, ініціатива, корпоративний дух [1, 24].

Школа людських стосунків (1930-1950 рр.). Заснували Мері Паркер Фолліт
та Елтон Мейо. Фолліт вперше визначила менеджмент як „забезпечення
виконання робіт з допомогою інших осіб”. Школа рекомендувала
використовувати прийом управління людськими стосунками через вплив
безпосередніх керівників на працівників, консультацій з працівниками,
забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Ідея полягає в
тому, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці.
На відміну від попередніх шкіл, де переважала турбота про виробництво,
тут акцентується увага на турботі про людину. Тобто йдеться про
покращання діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її
трудових ресурсів [1, 3, 7, 13, 18, 24].

Школа поведінських наук (з 1950 р. до нашого часу) формувалась Крісом
Анджирисом, Ренсоном Лайкертом, Дугласом Мак Грегором, Фредеріком
Гербергом та іншими вченими — біхевюристами (від англ. Behavior —
поведінка). В основі лежать методи налагодження міжособистих відносин,
підвищення ефективності людських стосунків, формування колективів за
психологічною сумісністю тощо [1, 3, 7, 13, 18, 24].

Таблиця

Вклад різних шкіл у розвиток науки управління [31, с.70].

Школа наукового управління

1 Використання наукового аналізу для визначення кращих способів
виконання завдань.

2 Відбір робітників, які краще підходять до виконання завдань, їх
забезпечення та навчання.

3 Забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного
виконання завдання.

4 Систематичне і правильне використання матеріального стимулювання для
підвищення продуктивності.

5 Відокремлення планування від самої роботи і обґрунтування його як
окремого виду діяльності.

Класична школа управління

1 Розвиток принципів управління.

2 Описання функцій управління.

3 Систематизований підхід до управління всією організацією.

Школа людських відносин та школа поведінкових наук

1 Застосування прийомів управління між особистими відносинами для
підвищення рівня задоволення і продуктивності.

2 Застосування досягнень наук про людську поведінку в управлінні та
формування організації таким чином, щоб кожний робітник зміг себе
найкраще й найповніше реалізувати

Школа науки управління (кількісний підхід)

1 Поглиблене розуміння складних управлінських проблем завдяки розробці
та застосуванню моделей.

2 Розвиток кількісних методів, які допомагають керівнику приймати
рішення в складних ситуаціях.

Похожие записи