РЕФЕРАТ

на тему:

“Концепція управління ризиками”

ПЛАН

1. Поняття ризику, концепція управління ризиками

2. Комерційний ризик, його сутність та особливості визначення

3. Види комерційних ризиків

1. Поняття ризику, концепція управління ризиками

На думку відомого німецького спеціаліста у галузі ризику Пауля Браесса
як з позиції страхувальників, так і страховиків поняття ризику є
центральним пунктом їх взаємовідносин. Разом з тим, як випливає із
сучасних досліджень суспільних відносин, проблема ризику набирає щораз
більшого загальноекономічного значення, оскільки ризик сприймається
одним з образотворчих чинників сучасного і особливо майбутнього
суспільства. Ряд авторів вбачає у цьому навіть зміну
політико-економічних акцентів і започаткування процесу формування на
базі сучасного “індустріального суспільства” його новітньої фази –
“суспільства ризику” Причину таких змін економічної орієнтації сучасного
суспільства німецький економіст, колишній президент Інституту світового
господарства з Кельна Герберт Гірш вбачав у тому, що головна проблема
майбутнього господарського зростання буде виявлятися не стільки у
зростаючій потребі на засоби для фінансування нових інвестицій, скільки
у необхідності резервування капіталу з метою забезпечення тих потреб,
які будуть викликані ризиками. Відомі в Україні фінансисти Е. Нікбахт та
А. Гроппелі підкреслюють, що “… наголос тепер робиться на пошукові
шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів і на
інвестування коштів в активи чи проекти, що приносять високі доходи за
найменшого ризику”. Прояв такої тенденції вигідно відрізняє економічний
устрій розвинутих країн від решти країн світу. Так, польські спеціалісти
вже наприкінці 80-х років стверджували, що істотна відмінність, яка
існувала тоді між ситуацією у Польщі і високорозвинутих індустріальних
країнах, була в тому, що в тих останніх вже тоді найбільшою проблемою
ставало не відчуття потреб у коштах взагалі, а лише відсутність чи
тільки нестача венчурного, авангардного, інноваційного капіталу – тобто
коштів, які повинні перебувати у розпорядженні підприємств протягом
тривалого часу і які призначені для фінансування ризикових заходів. Така
ситуація сьогодні дедалі більше стає відчутною і актуальною для України,
що загострює увагу до проблеми ризику.

Ряд спеціалістів з теорії ризику висловлюють переконання, що вже у
найближчій перспективі світове суспільство очікує суттєва трансформація.
Її наслідком стане те, що воно будуватиме свою економічну стратегію
розвитку не тільки з урахуванням ризику, а й навіть на базі
управління ризиком.

Самий тільки опис імовірного ризику без викладення в бізнес плані тих
заходів, які можуть його мінімізувати, це марнування часу й місця. Тому
в конкретному бізнес-плані треба докладно пояснити, як можна зменшити
ризики і втрати.

Концепція управління ризиками має включати такі компоненти:

оцінку ступеня ризику, тобто визначення потенційних негативних наслідків
прийнятих рішень, а також побічних ефектів, здатних негативно вплинути
на кінцевий результат;

опрацювання механізму реагування на можливі негативні наслідки;

розробку заходів для нейтралізації або компенсації можливих негативних
наслідків тієї чи іншої діяльності.

Аналіз ризику полягає в одержанні необхідних даних для прийняття
управлінських рішень про доцільність участі в певному бізнесовому
проекті і розробці засобів для захисту від можливих фінансових утрат. З
метою врахування потенційного ризику конкретного бізнес-плану корисними
можуть бути дані про наслідки впливу можливих факторів ризику, які були
помічені під час втілення в життя аналогічних проектів.

Реагування на можливі негативні наслідки ринкової діяльності передбачає
розробку організаційних та операційних процедур запобіжного характеру.
Ці процедури включають конкретні рекомендації для певних дій у разі
виникнення несприятливих наслідків.

Зрозуміло, що треба не тільки уникати невиправданого ризику, а й ніколи
не ризикувати понад власну ліквідність, якомога точніше визначаючи
майбутні наслідки ризикової діяльності.

2. Комерційний ризик, його сутність та особливості визначення

Ризик – це можливе понесення збитку внаслідок заняття комерційною
діяльністю. Комерсант ризикує багато чим. Але в той же час наявність
чинника ризику є могутнім стимулом підвищення відповідальності за
комерційні рішення, що приймаються, економії коштів і ресурсів.

Комерційний ризик виникає як наслідок ризикованої комерційної операції.
Крім того, може бути ризик, пов”язаний з діями конкурентів; ризик,
пов”язаний зі зміною ціни; ризик, пов”язаний з непередбаченими
політичними подіями, що мають важкі наслідки для торгового бізнесу.

Крім цього, в практиці торгового бізнесу можуть виникнути:

ризик втрати товару від пожежі та іншого стихійного лиха;

ризикзнищення або псування вантажу при транспортуванні;

ризик втрати товару від недбалості працівників підприємства (бій);

ризик від ймовірної нечесності службовців, що може нанести матеріальний
збиток фірмі;

ризик невиконання договірних зобов”язань партнера (контрагента), від
чого залежить прибуток підприємства;

ризик припинення ділової активності підприємства.

Як уже зазначалося, будь-який економічний процес є функціональною
залежністю великої кількості чинників. У зв’язку з цим настання тієї або
іншої події в економічному житті цілком передбачуване і залежить лише
від з’ясованості взаємодій, що існують. Чим більше прогнозована система,
тим більше чинників впливають на неї, тим вужчий горизонт обізнаності і
більше помилок у прогнозуванні настання тієї або іншої події. Саме тому
оцінка ринкової кон’юнктури як моментної події має ймовірнісний
характер.

Ступінь (можливість) настання передбачуваної події прийнято зв’язувати з
поняттям ризику. Ризик на ринку визначається непевністю у досягненні
результату як наслідку множини малопередбачуваних дій учасників ринку.
Ступінь ризику завжди пов’язаний з горизонтом з’ясування досліджуваного
економічного процесу і діями, спрямованими на досягнення результату. У
підприємця завжди є вибір: не ризикувати і чекати, поки події
відбудуться, або ризикнути і випередити конкурентів. У першому випадку
прибуток може бути мінімальним або його не буде взагалі, у другому —
прибуток може бути максимальним. Важливо лише визначити ступінь
допустимості ризику, за межею якої ризик перетворюється на
нерозважливість. Ступінь ризику визначається рівнем ризику. Рівень
ризику — ймовірна, слабовимірювана величина, що визначає можливість
настання тієї або іншої події за певної послідовності дій.

Наприклад, в АКБ «Промінвестбанк» рівень процентних ставок на поточних
депозитах становить 3% річних. Цей банк дуже великий, і можливість його
банкрутства незначна.

В АКБ «Контакт» рівень процентних ставок на аналогічних внесках
становить 6% річних, банк невеликий і характеризується високим ступенем
ризику позикових операцій.

Ціни на акції АТ «Інвестнафтопродукти» постійно підвищуються, у
середньому на 1,5% щомісяця. Підприємець має вільні засоби — 25 000 ум.
гр. од., і перед ним постає завдання оцінити рівень ризику від
короткострокового (до 1 року) прибуткового вкладення цих засобів в АКБ
«Промінвестбанк» або в АКБ «Контакт».

У першому випадку прибуток за рік становитиме всього 7750 ум. гр. од (25
000 • 0,03), при цьому ризик дуже незначний.

У другому випадку можливий прибуток у два рази більший, ніж у першому —
1500 ум. гр. од. (25 000 • 0,06), проте якщо ризик щодо одержання
відсотків на внесок підвищується згодом, то ризик повернення самого
внеску достатньо високий через непевність становища банку.

У третьому випадку, якщо тенденція до зростання курсової ціни акції
збережеться протягом року, то інвестор тільки за рахунок збільшення ціни
одержить прибуток, що у три рази перевищуватиме прибуток за першим
варіантом. Проте у випадку несприятливої кон’юнктури він може не тільки
не одержати прибутку, а й не продати самі акції.

Отже, кожний із наведених випадків має відповідний рівень інвестиційного
ризику, і підприємець має деякий вибір. Така ситуація найбільш
характерна для комерційних ризиків на конкурентних ринках. Для
монополізованих ринків можливі ситуації з обмеженою кількістю варіантів
або альтернативним вибором.

Економічна діяльність дуже різноманітна, і кожен варіант її здійснення
має свій ризик реалізації.

В економічній літературі описуються різноманітні варіанти класифікації
ризиків. Зупинимося на найважливіших із них з погляду кон’юнктурних
досліджень.

За рівнем комерційні ризики прийнято поділяти на припустимі, неминучі,
надмірні та неприпустимі. При цьому можливість результату може значно
варіювати. Рівень ризику тісно пов’язаний із розмірами втрат при
невдалому ході події. Чим менші втрати, тим більше можна ризикувати, і
навпаки. Зрештою, рівень втрат визначає можливість або неприпустимість
певного ризику.

Залежно від вибору варіантів комерційні ризики можна розділити на
різноманітні, альтернативні і пов’язані з єдиним варіантом. В останньому
випадку підприємець діє за принципом: «пан або пропав». Альтернативний
варіант припускає одержання прибутку у випадку ризику або відмову від
проведення операції. Найчастіше у господарській практиці зустрічаються
ризики, що припускають будь-які засоби реалізації угоди з різноманітним
рівнем втрат і прибутків.

Для кожного суб’єкта ринку існує власний комерційний ризик: для
продавця, покупця, інвестора, емітента, посередника фондового ринку та
ін.

Комерційні ризики можна класифікувати також за рівнем втрат: ризик
повної або часткової втрати від здійснення угоди; ризик збанкру-
тувати; інфляційний ризик; фінансовий ризик тощо.

Оскільки в економічному житті усе взаємопов”язане то ризики можуть
створювати єдиний ланцюжок: невдача в одній справі може розкрутити
спіраль провалів і викликати лавину небезпек.

Водночас, оскільки у більшості випадків комерційні ризики різноманітні,
то є й засоби запобігання їм або зниження наслідків. Загальна назва цих
методів — страхування ризиків.

До найзагальніших варто віднести такі види страхування:

— диверсифікацію ризиків;

— страхування подій і їх результатів;

— лімітування;

— постійне дослідження ринкової кон’юктури накопичення інформації про
стан ринку.

Законодавством встановлено, що комерційна діяльність є
ризиковою. Так, багато рішень з підприємництва приймаються в умовах
невизначеності, коли напрям дій треба вибирати із декількох можливих
варіантів, реалізацію яких важко передбачити.

Основними характеристиками ризику виступають:

— ризик наявний завжди на всіх етапах діяльності
підприємства;

• повне усунення ризику неможливе внаслідок причин як
суб’єктивною характеру (наприклад, відсутність нової інформації,
постійний розвиток ринків та економіки країни в цілому тощо).

Отже, ризик є об»єктивно неминучий елемент будь-якого
господарського рішення внаслідок того, що невизначеність неодмінна риса
умов господарювання.

Для розуміння суті комерційного ризику фундаментальне
значення має зв”язок ризику і прибутку. Так, підприємець готовий
ризикувати в умовах невизначеності, бо поряд з ризиком втрат існує
можливість додаткових прибутків. Ще Й. Шумпетер стверджував, що навіть,
коли ризики не враховуються в господарському плані, вони все ж стають
джерелом, з одного боку, збитків, а іншого-прибутків. Можна також
вибра-

ти рішення, які містять менше ризику, але при цьому меншим буде і
прибуток, який отримують підприємці. Таким чином, ризик ймовірність
(загроза) втрати підприємством частини прибутків у результаті здійснення
визначеної виробничої або фінансової діяльності.

Основними причинами, які є джерелом комерційного ризику, виступають:

• раптові непередбачувані зміни у зовнішньому середовищі, які сталися і
впливають на діяльність підприємства (зміна цін, зміна в податковому
законодавстві, коливання валютного курсу тощо);

• зміни відносин підприємства з його контрагентами (можливість укласти
більш вигідний договір, положення або скорочення строку дії договору,
більш привабливі умови діяльності, зміна партнерів по бізнесу та ін.),
що тягне за собою зміни досягнутих раніше домовленостей або відмови від
них;

• зміни, які відбуваються всередині самого підприємства (невідповідність
рівня кваліфікації працівників підприємства запланованим завданням,
раптовий вихід з ладу основних виробничих фондів та ін.).

Наявність комерційного ризику — це зворотній бік економічної свободи і
подальший розвиток ринкових відносин в Україні дедалі посилюватиме
невизначеність, що зумовить зростання комерційного ризику.

Ліквідувати невизначеність майбутнього у комерційній діяльності
неможливо, бо вона є елементом об’єктивної дійсності.

До цього часу ми звертали увагу лише на об’єктивний бік комерційного
ризику. Однак окремі вчені розробляють суб’єктивний підхід до ризику.
Оскільки підприємець оцінює ситуацію, формує багато можливих результатів
і представляє ймовірність їх здійснення, робить вибір із множини
варіантів, то ризик завжди суб’єктивний. Крім цього, сприйняття ризику
залежить від кожної конкретної людини. Для одного підприємця дана
величина ризику є прийнятною, тоді як для іншого -неприйнятною.
Ризикових рішень, звичайно, уникають підприємці консервативного типу. З
огляду на дану обставину є дві форми такого підприємництва. По-перше, це
комерційні організації, засновані на старих господарських зв’язках, які
уникають ризику, пристосовуючись до нових умов господарювання.

По-друге, новостворені малі підприємства, які характеризуються
розвинутими горизонтальними зв’язками. Такі підприємці ризикують,
маневруючи ресурсами, швидко знаходячи нових партнерів.

У прийнятті підприємцем рішення, пов’язаного з ризиком, важливу роль
відіграє його поінформованість, досвід, кваліфікація.

Принципове рішення про прийняття ризикового проекту для підприємця
залежить від його переваг між очікуваною прибутковістю, вкладених у цей
проект коштів та їх надійністю (отримання прибутку).

Отже, комерційний ризик — загроза того, що підприємець понесе втрати у
вигляді додаткових втрат або отримає доходи нижче того, на які він
розраховував.

Комерційний ризик виконує в господарській діяльності чотири типи
функцій: інноваційну, регулятивну, захисну та аналітичну. Інноваційну
функцію комерційний ризик виконує, стимулюючи пошук нетрадиційних рішень
проблем, які постають перед підприємцем. Світовий досвід показує, що
більшість підприємств є конкурентоздатними на основі інноваційної
економічної діяльності, пов’язаної з ризиком.

Регулятивна функція має суперечливий характер і виступає в двох формах:
конструктивна і деструктивна.

Конструктивна форма регулятивної функції ризику полягає в тому, що
здатність ризикувати — один із шляхів успішної діяльності підприємця
(подолання бар’єрів, які заважають перспективним нововведенням).

Однак ризик може стати проявом авантюризму, суб”єктивізму, коли рішення
приймаються в умовах неповної інформації. В цьому випадку ризик
виступає дестабілізуючим фактором.

Отже, рішення слід реалізувати на практиці, якщо нони є обгрунтованими.

Захисна функція ризику знаходить вираження в тому, що коли для
підприємця ризик — природній стан, то нормальним повинно бути і
терпеливе відношення до невдач. Ініціативним, підприємливим
господарникам необхідн6ий соціальний захист, правові, економічні
гарантії, що стимулюють виправданий ризик.

Аналітична функція комерційного ризику полягає в необхідності вибору
одного з можливих варіантів рішень у зв’язку з чим підприємець аналізує
всі можливі альтернативи, вибираючи найбільш рентабельні і найменш
ризикові.

Аналізуючи функції комерційного ризику, слід підкреслити, що незважаючи
на значні втрати, які зумовлює ризик, він є також джерелом потенційного
прибутку. Тому основним завданням підприємця є не відмова від ризику
взагалі, а вибір рішень, пов’язаних з ризиком на основі об’єктивних
критеріїв.

3. Види комерційних ризиків

Складність класифікації комерційних ризиків полягає в їх
різноманітності. Так, існують визначені види ризиків, починаючи від
пожеж, стихійного лиха і аж до змін у законодавстві, яке регулює
підприємницьку діяльність. Поряд з цим, економічний і політичний
розвиток держави породжує нові види ризику.

Існує декілька підходів. Так, Й. Шумпетер виділяє два види комерційного
ризику:

• ризик, пов’язаний з можливим технічним провалом виробництва, сюди ж
відноситься також небезпека втрати благ, породжена стихійними лихами;

• ризик, зумовлений відсутністю комерційного успіху.

Інші вчені-економісти розрізняють вже три види ділового ризику:

інфляційний, фінансовий, операційний. Однак, вважаю, що зазначені

вище класифікації ризиків недостатньо відображають їх розмаїття.

Найбільш повною і обгрунтованою є наступна класифікація ризиків,

які виникають у малому підприємництві.

І — ризик, пов’язаний із господарською діяльністю;

II — ризик, пов’язаний з особистістю підприємця;

III — ризик, зумовлений недостатньою інформацією про стан зовнішнього
середовища.

Оскільки ймовірність виникнення останнього ризику обернено пропорційна
тому, наскільки підприємство інформоване про стан зовнішнього середовища
по відношенню до свого підприємства, він є найбільш важливим в сучасних
умовах господарювання. Нестача інформації про партнерів, конкурентів —
джерело втрат для підприємця.

Ризик, пов’язаний з особистістю підприємця, визначається тим, що всі
підприємці володіють різними знаннями, майстерністю, досвідом ведення
підприємницької діяльності, різними вимогами до рівня ризикованості
окремих угод.

Слід врахувати також у господарській діяльності інші види ризиків. Так,
за сферою виникнення комерційні ризики поділяються на зовнішні та
внутрішні.

До зовнішніх ризиків відносять ризики, безпосередньо не зв’язані із
діяльністю підприємця. Це, зокрема, непередбачені зміни законодавства,
яке

регулює комерційну діяльність, інфляційний тиск тощо.

Джерелом внутрішніх ризиків є саме підприємство. Це ризики, пов’язані з
неефективним менеджментом, помилковою маркетинговою політикою, а також
виступають результатом внутрішньофірмових зловживань.

Основними із внутрішніх ризиків є кадрові ризики, пов’язані із
професійним рівнем і рисами характеру співробітників малого
підприємства.

За рівнем прийняття рішень виділяють два типи комерційного ризику:

• макроекономічний (глобальний) ризик;

• мікроекономічний (локальний) ризик.

У сучасних умовах господарювання основну частину ризику несуть
комерційні організації. Так, самостійно визначаючи свої
капіталовкладення, укладаючи угоди зі споживачами, постачальниками, вони
повністю приймають на себе, пов’язаний з цими рішеннями комерційний
ризик.

З точки зору тривалості у часі комерційні ризики можна поділити на
короткотермінові і постійні. До групи короткотермінових відносяться ті
ризики, які загрожують підприємцю протягом певного відрізку часу,
наприклад, транспортний ризик, коли збитки можуть виникнути під час
перевезення вантажу, або ризик неплатежу за конкретною угодою.

До постійних ризиків відносять ті, котрі безперервно загрожують
комерційній діяльності в даному географічному районі або у визначеній
галузі економіки, наприклад, ризик неплатежу в країні з недосконалою
правовою системою або ризик руйнації (наприклад, зсуву грунту) будівель
в районі з підвищеною екологічною небезпекою.

Оскільки основне завдання підприємця ризикувати розумно, не переходячи
тієї межі, за якою можливе банкрутство підприємства, виділяють такі види
ризиків: допустимий, критичний і катастрофічний.

Допустимий ризик – загроза повної втрати прибутку від певного проекту
або комерційної діяльності в цілому. Отже в даному випадку втрати
можливі, але їх розмір менший очікуваного підприємницького прибутку.

Тому, незважаючи на ймовірність ризику, цей вид діяльності зберігає свою
економічну доцільність.

Критичний ризик пов’язаний із небезпекою втрат у розмірі здійснених
затрат на реалізацію даного виду комерційної діяльності або окремої
угоди.

Розрізняють критичний ризик першого ступеня, який пов’язаний із
загрозою отримання нульовою доходу, але при заміщенні матеріальних
затрат підприємцю. Критичний ризик другого ступеня, пов’язаний із
можливістю втрат в розмірі повних витрат у результаті здійснення
підприємницької діяльності.

Під катастрофічним розуміють ризик, який характеризується небезпекою,
загрозою втрат у розмірі, який дорівнює або перевищує вартість майна
підприємця.

Катастрофічний ризик зумовлює банкрутство підприємства, бо в даному
випадку можлива втрата не лише вкладених коштів підприємцем у визначений
вид діяльності або в конкретну угоду, але і його майна. Це має місце у
ситуації, коли підприємство отримувало зовнішні позики під очікуваний
прибуток; при виникненні катастрофічного ризику підприємець повертає
кредит із власних коштів.

За ступенем правомірності комерційні ризики поділяють на виправдані
і невиправдані ризики. Для розмежування виправданого і невиправданого
ризику необхідно врахувати, в першу чергу, ту обставину, що межа між
ними в різних секторах малої економіки різна. Розрізняють також дві
групи ризику: динамічний і статичний.

Динамічний — ризик непередбачених змін вартості основного капіталу
внаслідок прийняття управлінських рішень або непередбачених змін
ринкових чи політичних обставин. Такі зміни можуть зумовити як втрати,
так і додаткові доходи.

Статичний — ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення шкоди
власності, а також втрат доходу через недієздатність організації, цей
ризик зумовлює лише втрати. Отже, наведена класифікація ризиків дозволяє
правильно ідентифікувати конкретний ризик, а значить, і управляти ним.

4. Вимірювання ризику та управління ним

Для того щоб оцінити рівень ризику, його необхідно виміряти. Аби
кількісно визначити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки від
проведення окремих дій і дати їм кількісну чи порівняльну інтерпретацію.
Для кількісного оцінювання рівня ризику використовують ряд показників,
таких як можливий результат, очікуване значення рівня ризику і
відхилення від очікуваного значення. Вірогідність ризику (Р) є важкою
для кількісного оцінювання величиною. Об’єктивний метод визначення
можливості ризику заснований на розрахунку частоти настання події.

Наприклад, за зміну в середньому кожний працівник робить 10 бракованих
виробів із 580 штук. Тобто можливість браку становить 1/58. Такий
розрахунок можливості браку вважається об’єктивним, оскільки він
грунтується на фактичних (об’єктивних) даних. У випадках, коли неможливо
визначити рівень ризику на основі об’єктивних даних, найчастіше вдаються
до суб’єктивних оцінок. Суб’єктивна можливість є прогнозом результату
події і може грунтуватися на аналізі частоти її настання.

До найвідоміших суб’єктивних методів оцінки ризику слід віднести
експертні атрибутивні оцінки (інтуїтивне визначення допустимості ризику
виходячи із накопиченого досвіду і підсвідомого аналізу небезпек),
експертні оцінки чинників і критеріїв ризику, моделювань можливостей
ризиків.

Як об’єктивна, так і суб’єктивна оцінки можливості ризику
використовуються для визначення двох важливих критеріїв рівня ризику:
середнього значення його рівня і мінливості ризику. Рівень ризику може
постійно змінюватися у процесі динамічного розвитку ринку (зміни
кон’юнктури), тому абсолютне значення можливості часто замінюється його
очікуваним значенням. Очікуване значення, пов’язане з не-визначеною
ситуацією, є середньозваженим усіх можливих наслідків події, де
можливість кожного результату використовується як частота або вага
відповідного значення.

Загальна оцінка ризику розраховується за формулою:

де R — рівень ризику;

— ранг і-го чинника, і = 1, …, п , п < 10; — нормована вага і-го чинника у загальній оцінці. =1 Кожний ризик описується визначеним числом чинників (не більше десятьох). Значення кожного з них рангується за рівнем ризику (в міру наростання ризику), потім нормується. При цьому кожному чиннику на основі експертних висновків присвоюється своя вага, що відбиває частку його впливу на загальний розмір рівня ризику. Чим ближчий рівень ризику до 1, тим ризик менший, чим ближчий він до п (для 10 чинників п = 10), тим він вищий. До оцінюваних чинників ризику кон'юнктурного характеру, як показує практика, відносяться: — стійкість і коливання ринку; — динаміка і напрямок розвитку ринку; — конкурентність ринку (тип ринку, його місткість, число і потужність конкуруючих фірм, структура ринку за частками виробництва або споживання тощо); — виробничі або споживчі чинники (залежно від типу ризику); — організаційні чинники підприємництва (досконалість господарського права, стабільність політичної та економічної ситуації тощо); — інші випадкові і невраховані чинники. Об'єктивні критерії ризику мають стійкий характер і не залежать від дій суб'єктів господарювання, їх варто враховувати як необхідні витрати ризику, причому в ряді випадків варто адаптуватися до деяких умов непевності. Проте у певних випадках деякі чинники ризику підпадають (у відомих межах) під маркетинговий вплив. До них варто віднести такі: — ситуація у зайнятій ніші ринку; — стан портфеля замовлень; — зайнята частка ринку; — збалансованість виробництва і продажів; — виробничі, фінансові, збутові та інші господарські чинники; — конкурентоздатність фірми тощо. Поряд із визначенням рівня ризику важливо встановити зони (області) ризику. Зона ризику — це межі, у яких ризик не перевищує визначених величин, що характеризують рівень ризику, але який не перевищує неприпустимий його рівень. За десятибальною шкалою можна виділити такі зони ризику (табл.). Таблиця. Зони ризику за десятибальною шкалою: Межа зон ризику (К) 0 О,1 — 2,.5 2,6—5,0 5,1 — 7,5 7,6—10 Характеристика зон ризику Ризик відсутній Незначний Підвищений Критичний Неприпустимий На основі експертних висновків здійснено оцінювання чинників ризику підготовки до випуску нового товару (електронного телефонного апарата) і його реалізації на ринку. Під стратегією управління ризиком у фінансовому менеджменті прийнято розуміти цілеспрямовану та керовану діяльність щодо оптимі-зації співвідношення між прибутковістю та ризиком для максимізації прибутку та вартості підприємства як у теперішній час, так і на перспективу. Управління ризиком має бути орієнтоване не тільки на сьогодення, на розв'язання оперативних та тактичих завдань, а й створювати належну базу для ефективної діяльності підприємства у майбутньому. Суб'єктом управлінських дій щодо розробки та впровадження стратегії управління ризиком підприємства є спеціальний менеджер підприємства (ризик-менеджер або менеджер з ризику). У невеликих торговельних підприємствах ці функції виконує фінансовий директор (менеджер) або економіст підприємства. Розробка стратегії управління ризиком повинна базуватися на певних принципах. Першим принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип системності, який передбачає необхідність системного (комплексного) підходу до вивчення, оцінки та впровадження заходів з контролю за ризиком, а також необхідність врахування фактора ризику при розробці інших функціональних стратегій управління підприємством. Другим найважливішим принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип обгрунтованості. Він передбачає необхідність досконалого обгрунтування заходів та дій, які проводяться щодо управління ризиком. Третім принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип економічності. Він передбачає необхідність оцінки кошторису витрат на управління ризиком та їх порівняння з можливими втратами підприємства у разі ризикових подій. Четвертим принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип послідовності. Він обумовлює необхідність дотримання ризик-менеджером при розробці та реалізації стратегії управління ризиком певної послідовності дії для найефективнішого її проведення. П'ятим принципом є гнучкість стратегії управління ризиком. Цей принцип передбачає можливість та необхідність постійного оперативного коригування розробленої раніше стратегії та тактики ризик -менеджменту у зв'язку з постійною зміною факторів, що обумовлюють ризики діяльності підприємства. Тому стратегія управління ризиком повинна розроблятися так, щоб при потребі можна було внести необхідні корективи. Розробка стратегії управління ризиком передбачає таку послідовність дій. На першому етапі розробки стратегії управління ризиком підприємства необхідно провести ідентифікацію ризиків, які притаманнідіяльності конкретного підприємства або його окремих господарських операцій, тобто визначити перелік систематичних та специфічних ризиків, з якими зустрічається підприємство. Ця робота повинна проводитися спеціалістами підприємства за допомогою виявлення можливих втрат та перешкод, які можуть мати місце у процесі проведення кожного виду господарських операцій підприємства або діяльності підприємства в цілому. На другому етапі розробки стратегії управління ризиком проводиться збір інформації про виявлені види ризику та характер їх прояву на певному підприємстві або на аналогічних підприємствах. Якість інформаційного забезпечення процесу управління ризиком має дуже велике значення, оскільки дає змогу вірно оцінити рівень ризику та його фінансові наслідки. Необхідна інформація отримується як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел. Джерелами внутрішньої іі інформації про рівень ризику діяльності торговельного підприємства та проведення його певних господарських операцій є: - форми бухгалтерської та статистичної звітності; - первинні документи, безпосередньо пов'язані з проведенням певних господарських операцій - акти прийомки товарно-матеріальних цінностей, договори та угоди, що укладалися, акти інвентаризації, позови та претензії, що виставлялися, товаро-транспортні документи тощо; - документи первинного бухгалтерського обліку, журнали-ордери та оборотні відомості з окремих бухгалтерських рахунків. Зовнішня інформація, необхідна для вивчення ризику торговельного підприємства, охоплює: - документи законодавчого, інструктивного та нормативного характеру, які регламентують діяльність торговельного підприємства та його контрагентів; - офіційну інформацію про рівень інфляції, розміри зміни цін на товари та послуги, рівень облікової ставки Національного банку України; - результати моніторингу ринків, на яких працює підприємство, споживчого, фінансового, фондового, валютного ринку праці, засобів виробництва, тощо; - інформацію про ефективність діяльності торговельної галузі в цілому та окремих підприємств-аналогів та підприємств-конкурентів, інформацію про рівень збитковості та стабільності діяльності підприємств (кількість банкрутств); інформацію про умови зовнішнього страхування ризиків та розвиток страхового ринку в цілому; - інформацію про арбітражну практику з питань розв'язання господарських спорів тощо. Конкретний перелік відомостей, що мають бути зібрані, залежить від виду ризику, який досліджується. На третьому етапі розробки стратегії управління ризиком підприємства повинна бути проведена оцінка рівня окремих видів ризику та ризикованості діяльності підприємства (чи господарської угоди) в цілому. Оцінка рівня ризику може бути проведена різними методами: статистичним, експертним, розрахунково-аналітичним (методом чутливості або комп'ютерного моделювання) тощо. Вибір методу оцінки, який можливо та доцільно використовувати, залежить від характеру ризику, інформаційного забезпечення дослідження, важливості точної оцінки вірогідності виникнення ризикової події. На четвертому етапі розробки стратегії управління ризиком повинна бути проведена оцінка можливих фінансових втрат підприємства в разі ризикової події, яка є проявом конкретного виду ризику. Фінансові втрати, які ймовірно очікуються, можуть бути оцінені в абсолютному вимірі (грошовому або натуральному) або відносно до якогось показника господарської діяльності підприємства (доходів, прибутку, витрат, активів чи капіталу). Оцінка фінансових витрат може бути проведена статистичним методом або експертно. На п'ятому етапі розробки стратегії управління ризиком проводиться експертиза доцільності ризику. Під час її проведення необхідно порівняти між собою: по-перше, рівень ризику та рівень доходності, який очікується, та порівняти його зі співвідношенням між ризиком та доходністю діяльності, яке фактично склалося або є середньоринковим показником; по-друге, розмір фінансових втрат, можливих внаслідок ризикових подій, з наявними фінансовими можливостями підприємства. Результатом цієї роботи має бути відповідь про доцільність такого рівня ризику для підприємства. Можливі три варіанти оцінки доцільності ризику. 1. При визнанні ризику абсолютно доцільним операція чи діяльність підприємства, якій він притаманний, проводиться за сценарієм, який фактично склався або проектувався. При цьому повинні проводитися звичайні (типові для цього підприємства) заходи щодо контролю та фінансування ризику. 2. При визнанні ризику абсолютно недоцільним діяльність підприємства, що пов'язана з цим ризиком, припиняється (проект проведення певної господарської операції відхиляється). 3. При неможливості остаточної оцінки доцільності ризику (сумнівна доцільність) переходять до наступного шостого етапу роботи щодо розробки стратегії управління ризиком - розробки заходів з контролю та фінансування ризику. Практика ризик-менеджменту охоплює різноманітні підходи до мінімізації наслідків ризику для діяльності підприємства. В загальному вигляді вони поділяються на дві великі групи: - організаційні або методи контролю рівня ризику; - економічні або методи фінансування ризику. Визначивши певний перелік заходів, проводять повторну оцінку доцільності ризику, визначаючи своє кінцеве ставлення до виду діяльності або операції, експертизи якої проводиться. На сьомому етапі розробки стратегії приступають до практичної реалізації запланованих заходів з управління ризиком. У ході проведення цієї роботи необхідно також періодично повторювати окремі етапи процесу оцінки ризику для оперативного коректування попередньо розробленої стратегії. Список використаної літератури: Балабанов И. Риск – менеджмент.-М., 1996. Бурлаков О., Скибінський С. Основи маркетингу.- К.,1998. Вітлінський В. Ризик у менеджменті. – К., 1996 Грабовський П. Риски в современном бизнесе. – 1995. Економічна енциклопедія. Т.3. – К., 2002. PAGE PAGE 7

Похожие записи