Реферат на тему:
Формування оборотних коштів
Джерела формування оборотних коштів значною мірою визначають
ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення
власних і притягнутих джерел, обумовленого специфічними особливостями
кругообігу фондів у тому чи іншому суб’єкті господарювання є важливим
завданням системи управління.
У процесі управління формуванням оборотних коштів повинні бути
забезпечені права підприємств і організацій у сполученні з підвищенням
їх відповідальності за ефективне і раціональне використання оборотних
коштів. Достатній мінімум власних і позикових коштів гарантує
безперервність руху оборотних коштів на всіх стадіях кругообігу, що
задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а
також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками,
бюджетом, банками й іншими передавальними ланками.
Провідна роль у складі джерел формування покладена на власні оборотні
кошти, тому що вони створюють умови для майнової й оперативної
самостійності організації, такої необхідної для рентабельної
підприємницької діяльності. Власні оборотні кошти свідчать про ступінь
фінансової стійкості підприємства, його становище на фінансовому ринку.
Власні оборотні кошти служать джерелом покриття нормованих оборотних
коштів. Первісне формування їх відбувається в момент створення
організації й утворення її статутного капіталу. Джерелом власних
оборотних коштів на цій стадії є інвестиційні засоби засновників
організації. Надалі, у міру розвитку підприємницької діяльності, власні
оборотні кошти поповнюються за рахунок одержуваного прибутку
(прирівняного до власних засобів, що називаються стійкими пасивами),
випуску цінних паперів і операцій на фінансовому ринку.
Прибуток направляється на покриття приросту нормативу оборотних коштів у
процесі її розподілу. З розвитком акціонування організації мають право
використовувати отриманий прибуток за своїм розсудом, крім тієї її
частини, що підлягає обов’язковим відрахуванням, оподатковуванню й іншим
напрямкам відповідно до законодавства. Економічно обґрунтована система
розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання
фінансових зобов’язань перед державою і максимально забезпечити
виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємств.
Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрямки
використання чистого прибутку, тобто прибутку, що залишається в
розпорядженні організації. Розвиток конкуренції викликає необхідність
скеровувати чистий прибуток насамперед на розширення виробництва, його
модернізацію й удосконалення. У плані цих заходів частина чистого
прибутку направляється на приріст нормативу власних оборотних коштів.
Конкретний розмір цього прибутку визначається у процесі фінансового
планування на підприємстві і залежить від ряду факторів: розміру
приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку в
майбутньому періоді, приросту стійких пасивів, можливості залучення
позикових засобів, необхідності першочергового напрямку прибутку на
інвестиційні процеси та ін.
Стійкі пасиви— прирівняні до власних коштів. Власне кажучи ці кошти не
належать підприємству, тому їх не можна віднести до власних. Однак вони
постійно перебувають в обороті підприємства й у сумі мінімального
залишку використовуються як джерело формування власних оборотних коштів.
До стійких пасивів відносяться такі види коштів: мінімальна перехідна
заборгованість з оплати праці працівникам підприємства; резерв майбутніх
платежів; мінімальна перехідна заборгованість бюджету і позабюджетним
фондам; мінімальна заборгованість покупцям по заставах за поворотну
тару; засоби кредиторів, що надходять у вигляді передоплати за продукцію
(товари, послуги); перехідні залишки фонду споживання тощо.
Стійкі пасиви є джерелом покриття власних оборотних коштів тільки в сумі
приросту, тобто різниці між їх розміром на кінець і початок майбутнього
року.
Мінімальна перехідна заборгованість по оплаті праці (М3) працівникам
визначається за період часу між кінцем розрахункового періоду, за який
проводиться оплата праці, і конкретною датою виплати коштів за формулою
де ? — фонд оплати праці в IV кв. майбутнього року; Д — кількість днів з
початку місяця до дня виплати коштів.
Наприклад: фонд оплати праці в IV кв. майбутнього року — 4050 грн.
Термін виплати — 7 число наступного місяця. Мінімальна заборгованість з
оплати праці становить
Резерв майбутніх платежів формується для резервування коштів на оплату
відпусток працівникам підприємства й інших схожих витрат. Резерв для
оплати відпусток обчислюється на основі його мінімального залишку за
звітний рік і зміни фонду оплати праці у планованому періоді.
Якщо на підприємстві резервуються кошти для виплати винагород за вислугу
років, резерв утвориться шляхом включення в собівартість щомісяця 1/12
частини загальної суми винагороди, виплачувані один раз у рік. Таким
чином, на кінець року резерв досягне максимальної величини, що
дорівнюватиме річній сумі виплачуваних за вислугу років винагород.
Мінімальна перехідна заборгованість бюджету і позабюджетним фондам
визначається виходячи з кінця розрахункового періоду, за який
проводяться платежі, і конкретними термінами сплати. Платежі в бюджет
проводяться в порядку сплати визначених податків і зборів на підставі
чинного законодавства. Мінімальна сума заборгованості бюджету постійно
переходить з місяця у місяць і тому враховується у складі стійких
пасивів.
Внески в позабюджетні фонди (Фонд державного соціального страхування,
Пенсійний фонд, Державний фонд зайнятості населення) проводяться у
встановлених відсотках від фонду оплати праці (відповідно 2,5 %; 32 %; 2
%).
Розрахувавши мінімальну перехідну заборгованість по оплаті праці
працівникам підприємства і застосовуючи зазначені відсотки відрахувань,
установлюється мінімальна перехідна заборгованість позабюджетним фондам,
кошти яких постійно перебувають в обороті підприємства.
Мінімальна заборгованість покупцям по заставах за поворотну тару виникає
при відвантаженні готової продукції в поворотній тарі. Підприємства —
постачальники такої продукції — одержують від покупця заставу в рахунок
повернення тари. При регулярному відвантаженні готової продукції в
поворотній тарі підприємства постійно мають залишок застави за тару.
З огляду на зустрічний процес повернення застави покупцям при одержанні
від них поворотної тари постачальники обчислюють мінімальну суму
застави, що включається в стійкі пасиви.
Недолік власних оборотних коштів виникає в тому випадку, якщо величина
діючого нормативу перевищує суму власних і прирівняних до них засобів.
Недолік власних оборотних коштів є, як правило, результатом
недоодержання запланованого прибутку чи неправомірного, нераціонального
її використання, “проїдання” оборотних коштів (використання їх не за
призначенням) і інших негативних факторів, що виникли в процесі
комерційної діяльності організації. Нестача власних оборотних коштів
покривається винятково за рахунок коштів самої організації, що таке
допустила. Насамперед, на покриття нестачі направляється частина чистого
прибутку, що залишається в розпорядженні організації.
Крім того, у суб’єкта хазяйнування у процесі розподілу валового прибутку
можуть бути утворені резервні фонди, частина яких використовується на
покриття нестачі власних оборотних коштів.
Позикові кошти у джерелах формування оборотних коштів у сучасних умовах
набувають неабиякого значення і перспектив. Основну форму позикових
засобів представляють короткострокові кредити банку. Вони покривають
тимчасову додаткову потребу організації в коштах. Залучення позикових
коштів обумовлене характером виробництва, складними
розрахунково-платіжними відносинами, що виникли при переході до ринкової
економіки, необхідністю заповнення нестачі власних оборотних коштів і з
інших об’єктивних причин. Позикові кошти у вигляді кредитів
використовуються ефективніше, ніж власні оборотні кошти, позаяк
пришвидшують кругообіг, мають тільки цільове призначення, видаються на
строго обумовлений термін, супроводжуються стягуванням банківського
відсотка. Це змушує організацію постійно стежити за рухом позикових
коштів і результативністю їх використання.
Залучаються позикові кошти не тільки у формі короткострокового кредиту
банку, але й у вигляді кредиторської заборгованості, а також інших
позикових коштів, тобто залишків фондів і резервів самої організації, що
тимчасово не використовуються за цільовим призначенням.
Кредиторська заборгованість відноситься, як правило, до позапланового
залучення в господарський оборот підприємства коштів інших підприємств,
організацій чи окремих осіб. Використання цих
коштів у межах діючих термінів оплати рахунків і зобов’язань має
закономірний характер. Однак у більшості випадках кредиторська
заборгованість виникає в результаті порушення розрахунково-платіжної
дисципліни. У зв’язку з цим у підприємств виникає кредиторська
заборгованість постачальникам за отримані, але не оплачені
товарно-матеріальні цінності. При порушенні термінів сплати податкових
платежів виникає прострочена заборгованість податковим органам.
Несвоєчасні внески в позабюджетні фонди й інші неплатежі також приводять
до виникнення незаконної кредиторської заборгованості. Кредиторська
заборгованість поєднана з утворенням дебіторської заборгованості, є
основним джерелом її покриття.
В обороті підприємства, крім банківських кредитів і кредиторської
заборгованості, можуть міститися інші залучені кошти.
Це залишки фондів, резервів і цільових коштів самої організації, що
тимчасово не використовуються за прямим призначеням. Цільові фонди і
резерви організації утворяться за рахунок собівартості, прибутку й інших
цільових надходжень. До цієї групи кошів відносяться амортизаційний
фонд, ремонтний фонд, резерв майбутніх платежів, фінансовий резерв,
преміальний і благодійний фонди тощо. Усі ці фонди і резерви організації
у встановлений термін використовуються за цільовим призначенням.
Втягуватися в оборот як джерела покриття оборотних коштів можуть лише
залишки цих фондів на період часу, що передує їх цільовому використанню.
Управління процесом формування оборотних коштів багато в чому визначає
ефективність використання оборотних коштів. Поліпшення використання
оборотних коштів з розвитком підприємництва здобуває усе актуальніше
значення, тому що вивільнені при цьому матеріальні і грошові ресурси є
додатковим внутрішнім джерелом подальших інвестицій. Раціональне й
ефективне використання оборотних коштів сприяє підвищенню фінансової
стійкості організації і її платоспроможності. У цих умовах організація
вчасно і повністю виконує свої розрахунково-платіжні зобов’язання, що
дозволяє успішно здійснювати комерційну діяльність.
Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою
економічних показників, одним із яких є співвідношення розміщення їх у
сфері виробництва і сфері оборот. Чим більше оборотних коштів обслуговує
сферу виробництва, а всередині останньої — цикл виробництва (зрозуміло,
за відсутності наднормахибних запасів товарно-матеріальних цінностей),
тим раціональніше вони використовуються.
Про ступінь використання оборотних коштів можна судити за показником
віддачі оборотних коштів, що визначається як відношення прибутку від
реалізації до залишків оборотних коштів.
Найважливішим показником інтенсивності використання оборотних коштів є
швидкість їх оборотності.
Оборотність оборотних коштів — це тривалість одного повного кругообігу
коштів, починаючи з першої і завершуючи третьою фазою. Чим швидше
оборотні кошти проходять ці фази, тим більше продукції підприємство може
зробити з однією і тією ж сумою оборотних коштів. У різних суб’єктів
господарювання оборотність оборотних коштів різна, тому що залежить від
специфіки виробництва й умов збуту продукції, від особливостей у
структурі оборотних коштів, платоспроможності підприємства й інших
факторів.
Швидкість оборотності оборотних коштів обчислюється за допомогою трьох
взаємозалежних показників: тривалості одного обороту в днях, кількості
оборотів за рік (півріччя, квартал), а також розміру оборотних коштів,
що припадають на одиницю реалізованої продукції.
Обчислення оборотності оборотних коштів може проводитися як за планом,
так і фактично. Планова оборотність може бути розрахована тільки за
нормованими оборотними коштами, фактична — за всіма оборотними коштами,
включаючи ненормовані. Зіставлення планової і фактичної оборотності
відбиває прискорення чи уповільнення оборотності нормованих оборотних
коштів. При прискоренні оборотності відбувається вивільнення оборотних
коштів з обороту, при уповільненні виникає необхідність у додатковому
залученні коштів в оборот.
Оборотність може бути визначена як загальна, так і часткова.
Тривалість одного обороту в днях визначається на підставі формули
де 3 — залишки оборотних коштів (середньорічні чи на кінець майбутнього
(звітного) періоду), грн.; Д— кількість днів у звітному періоді; ? —
обсяг товарної продукції (по собівартості чи в цінах), грн.
Коефіцієнт оборотності (К0) показує кількість оборотів, здійснених
оборотними коштами (за півріччя, квартал), і визначається за формулою
Коефіцієнт завантаження оборотних коштів (KJ — це показник, зворотний
коефіцієнту оборотності. Він характеризує величину оборотних коштів, що
припадає на одиницю (1 грн, 1 тис. грн, 1 млн. грн) реалізованої
продукції. Обчислюється цей показник за формулою
Цей показник свідчить про раціональне, ефективне чи, навпаки,
неефективне використання оборотних коштів (лише за умов зіставлення
даних за кілька років і виходячи з динаміки коефіцієнта).
Загальна оборотність характеризує інтенсивність використання оборотних
коштів у цілому по усіх фазах кругообігу, не відбиваючи особливостей
кругообігу окремих елементів чи груп оборотних коштів. У показнику
загальної оборотності ніби нівелюється процес поліпшення чи уповільнення
оборотності засобів в окремих фазах.
Розглянуті вище взаємозалежні показники оборотності відбивають загальну
оборотність оборотних коштів. Для виявлення конкретних причин зміни
загальної оборотності обчислюється показник часткової оборотності
оборотних коштів.
Часткова оборотність відбиває ступінь використання оборотних коштів у
кожній окремій фазі кругообігу, у кожній групі, а також по окремих
елементах оборотних коштів. Оборотність оборотних коштів за окремими
видами (сировина, матеріали, паливо тощо), обчислювана при розрахунку
нормативів власних оборотних коштів, визначається за тими ж формулами,
виходячи з залишків цих видів товарно-матеріальних цінностей (С0) і
обороту по витраті їх за відповідний період. Так, за оборот (Т) для
визначених видів виробничих запасів приймається не обсяг товарної
продукції, а витрата конкретного виду оборотних коштів у процесі
виробництва за відповідний період.
У результаті прискорення оборотності визначена сума оборотних коштів
вивільняється.
Абсолютне вивільнення оборотних коштів відбувається тоді, коли фактичні
залишки оборотних коштів менші за норматив чи залишки оборотних коштів
за попередній (базовий) період при збереженні чи збільшенні обсягу
реалізації за цей період. При централізованій системі управління кошти,
що вивільнилися з обороту, передавалися керівній організації. З
проведенням приватизації й акціонування, повністю вивільнившись,
оборотні кошти можуть бути спрямовані самою організацією на подальше
розширення виробництва, освоєння нових видів виробів, поліпшення системи
постачання і збуту й на інші заходи удосконалення підприємницької
діяльності.
Відносне вивільнення оборотних коштів відбувається у тих випадках, коли
прискорення оборотності оборотних коштів відбувається одночасно з ростом
обсягу виробництва. Вивільнені при цьому кошти не можуть бути вилучені з
обороту, тому що поміщені в запаси товарно-матеріальних цінностей, що
забезпечують зростання виробництва. Відносне вивільнення оборотних
коштів, як і абсолютне, має єдину економічну основу і значення, тому що
означає для суб’єкта господарювання додаткову економію коштів.
Прискорення оборотності і вивільнення в результаті цього оборотних
коштів у будь-якій формі дозволяє організації направити їх за своїм
розсудом на розвиток підприємницької діяльності й обійтися без залучення
додаткових фінансових ресурсів.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Закон України “Про страхування” // Урядовий кур’єр. — 1996. — 18
квіт.
2. Страховое цело: Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана — М.: Рост, 1992. —
530 с.
3. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С. С.
Оса-дець. — К.: КНЕУ, 1998. — 528 с.
4. Степанов Д. В. Державне регулювання економіки і правові аспекти
формування ринкових відносин суспільства // Персонал. — 2000. — № 2
(56). — додаток № 4(9). — С. 195-197.
5. Степанов Д. В., ФедоренкоВ. Г. Страхування як складова частина
інвестиційного процесу // Економіка України. — 2000. — № 12. — С. 80-83.
6. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. — К.: МАУП,
1999.— 184с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
