.

Фінансовий капітал (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
381 1863
Скачать документ

Реферат на тему:

Фінансовий капітал

Фінансовий капітал як загальна форма взаємозв’язку ринків капіталів,
ринків інвестиційних товарів і кругообігів дійсного капіталу у процесі
відтворення формується як з боку інвестиційного попиту, так і з боку
інвестиційної пропозиції. З погляду розвитку попиту фінансовий капітал є
різновидом капіталу, однією з його еволюційних форм.

Фінансовий капітал втілюється в акціях і облігаціях. Існування цих
цінних паперів підтверджує наявність фінансового капіталу. Звідси й
фінансові ринки — як вища форма взаємозв’язку суспільного позичкового
капіталу і дійсного капіталу того чи іншого суспільства — є
відображенням кругообігу фінансового капіталу. Основна лінія взаємодії
цих двох класів суспільних капіталів проходить по точках найвищої
ефективності вкладень, зумовленої прибутковістю, збільшенням капіталу,
найменшим ризиком тощо. Отже, закономірним стає вплив руху фінансового
капіталу як прискорення НТП.

Закономірності кругообігу фінансового капіталу визначаються
характеристиками цінних паперів, зокрема акцій. Акція, як зазначалося,
яка є водночас свідченням інвестицій (форма інвестування) і індикатором
прибутковості інвестиційних товарів, об’єднує найефективніші
інвестиційні ознаки позичкового та дійсного капіталу.

Найтісніше кругообіги дійсного та фінансового капіталу злиті при
первинному розміщенні акцій, тобто під час руху акцій на первинних
ринках. Обсяг емісії визначається, як правило, з огляду на

конкретні цілі розміщення капіталу — на організацію нового виробництва,
розширення діючого, його реконструкцію, НДДКР та ін. При цьому
здійснюється прогноз прибутковості зазначених розміщень капіталу.
Критерієм прибутковості, який визначає її нижню межу, є дивіденд, не
нижчий від звичайного позичкового відсотка на витрачений капітал
акціонера. Щоб досягти хоча б цього мінімуму прибутковості, треба
ретельно продумати всі умови і фінансові наслідки започаткованої справи.

На вторинних ринках обсяги і швидкості обігу дійсного і фінансового
капіталу можуть істотно різнитися. Звичайно внаслідок більшої швидкості
обігу капіталу, втіленого в акціях та інших цінних паперах, його обсяг
перевищує обсяг дійсного капіталу, який послідовно проходить всі стадії
відтворювального процесу.

Позичковий капітал, який користується інвестиційним попитом, на
фінансових ринках протистоїть цінним паперам як інвестиційній
пропозиції, тобто позичковий капітал трансформується у фінансовий. Таким
чином, фінансовий капітал є формою вкладення позичкового капіталу.

Через специфіку первинних і вторинних ринків позичковий капітал
вкладається двічі: уперше — у новоемітовані папери, залишаючи фінансові
ринки і трансформуючись у дійсний капітал, вдруге — в операції з
купівлі-продажу цінних паперів, постійно циркулюючи на фінансових ринках
як резерв ліквідності. Причому на первинних ринках позичковий і
фінансовий капітал рівної вартості протистоїть один одному. На вторинних
ринках загальна маса позичкового капіталу, що обслуговує процес
трансформації капіталів, набагато менша від маси фінансового.

Це пояснюється тим, що здійснюється взаємний залік вимог і зобов’язань
за фондовими угодами, а позичковий капітал обслуговує тільки сальдо
заборгованості.

Розмір фінансового капіталу, як правило, перебуває в оберненій
залежності від норми позичкового відсотка. У цілому це визначається тим,
що фінансові інвестиції є альтернативною формою вкладень позичкового
капіталу порівняно з виробничими інвестиціями. Перерозподіл потоків
позичкового капіталу на користь виробничого сектора веде до зменшення
його обсягів на фінансових ринках.

З аналізу тенденцій формування і зміни фінансового капіталу випливає, що
обсяг фінансового капіталу визначається нормами капіталізації потоків
доходів. Збільшення норм капіталізації доходів у конкретних галузях
економіки впливає на фінансовий капітал у зростаючому напрямі. І
навпаки, збільшення ставок позичкового відсотка як граничної оцінки
ефективності народного господарства в цілому знижує тиск на обсяг
фінансового капіталу.

На норму прибутку конкретних галузей і на норму позичкового відсотка
впливає багато різних чинників. Визначення сумарного впливу цих чинників
у кожний певний момент уможливить прогнозування прибутковості і, отже,
виявлення тенденцій зміни фінансового капіталу. При цьому слід
ураховувати, що прогноз зміни і прибутковості окремого підприємства та
відсоткових ставок має імовірнісний характер; стохастичного характеру
набирає розмір капіталізації прибутку, бо він практично об’єднує два
ряди імовірнісних характеристик — імовірність зміни норми позичкового
відсотка і ймовірність зміни норми прибутку. Ці чинники в кожний певний
момент формують цілком визначений сукупний капіталізований дохід, тобто
фінансовий капітал. Облігації, як і акції, є представниками фінансового
капіталу і як такі, з одного боку, є формою вкладення позичкового
капіталу, а з іншого — втіленням дійсного капіталу. На інвестиційних
ринках облігації мають форму інвестиційного товару, тобто є
представниками наявного або майбутнього дійсного капіталу, в який він
має трансформуватись на противагу облігаціям на ринку позичкового
капіталу. Продана облігація означає, що відбулась акумуляція позичкового
капіталу на підприємницькі або державні потреби. Перепродана облігація
або, точніше, облігація, що обертається на вторинних ринках, непрямо
свідчить про трансформацію позичкового капіталу у фізичний, а також про
одержання доходу. Основна відмінність облігацій від акцій полягає в
тому, що перша забезпечує дохід непрямо, а друга — прямо.

Дивіденд за акцією є результатом розподілу прибутку. Щоб одержати
дивіденд, треба мати прибуток, не нижчий за ставку позичкового відсотка.
За відсутності прибутку підприємство не зобов’язане виплачувати
дивіденди акціонерам, оскільки вони як співвласники цього підприємства
однаковою мірою відповідають за результати його діяльності, тобто
дивіденди юридичне не гарантовані.

Інша річ — корпоративні облігації, що так само є формою зовнішнього
фінансування підприємства. У цьому разі власник позичкового капіталу вже
не хоче бути підприємцем, не хоче ризикувати, тим більше, що в нього є
вибір: він може розмістити власні заощадження в банк і одержувати
прибуток у вигляді гарантованого

відсотка, а може прямо, без посередництва банку, мати зв’язок з якимось
конкретним підприємством і так само одержувати гарантований відсоток.
Таке вкладення капіталу і засвідчується корпоративною облігацією.
Прибуток або відсоток за облігацією буде вищий, ніж у банку, оскільки
враховує компенсацію за ризик.

Ризик тут полягає в тому, що вибір зроблено на користь конкретного
підприємця, а не на користь банку, який може вкласти кошти
інвестора-вкладника в будь-яку галузь підприємницької діяльності або
вилучити ці кошти і спрямувати їх в іншу сферу, якщо прибуток від
початкового розміщення з якихось причин зменшиться. Отже,
дивер-сифікуючи активи, банк надійніше від нефінансових корпорацій
захищає вкладників від втрат коштів. Проте обидва вибори інвестора —
вкласти у фінансову сферу чи в нефінансову — мають одну основу: гроші
тут віддаються в борг, набирають форми позички або позики, а інвестор в
обох випадках стає кредитором.

Кредитор не вкладе грошей, якщо не буде впевнений, що вони повернуться
йому з приростом — відсотком. За відсутності прибутку в підприємства в
поточному фінансовому році відсотки виплачуються з резервних фондів. З
метою своєчасної виплати відсотків і амортизації боргу (порцій погашення
облігаційного капіталу) багато підприємств формують спеціальні фонди.

Державні облігації, або облігації державного боргу, емітуються державою
для мобілізації коштів на загальнодержавні потреби в разі нестачі
стабільних надходжень до державного бюджету, і насамперед податків.
Держава може стати позичальником, емітуючи облігації та інші
зобов’язання, оскільки в неї є джерело для виплати відсотків та
амортизації боргу. У такому разі власник державної облігації стає
власником паю в майбутніх доходах держави, тобто в майбутніх податках та
інших платежах.

Таким чином, він є власником частки “потенційного капіталу” держави, але
не є власником частки в реальних фінансах держави, акумульованих у
державному бюджеті. Але водночас, якщо будь-яка грошова сума здатна
приносити прибуток, то держава може стати і кредитором, надаючи певним
категоріям позичальників кошти державного бюджету в борг.

На основі аналізу суті ознак фінансових інвестицій і фінансового
капіталу у процесі генезису цих категорій можна досить обґрунтовано
визначити природу утворення фінансового капіталу. Фінансовий капітал—це
економічна категорія, що виникла в результаті вирішення суперечності між
позичковим капіталом (інвестиційним попитом) і дійсним (інвестиційною
пропозицією). Суть цієї суперечності полягає в недостатній еластичності
пропозиції позичкового капіталу стосовно попиту на нього на ринках
інвестиційних товарів. Зазначена нееластичність зумовлювалася насамперед
відсутністю досить ефективного, тобто дієвого механізму переливання
капіталів між галузями і територіями, заморожуванням позичених коштів в
інвестиційному процесі, що призводило до невідповідності темпів розвитку
ринків інвестиційних товарів. У результаті утворювалася неоптимальна
капітальна структура підприємств і знижувалася норма прибутку. Ця
обставина, у свою чергу, безпосередньо торкалась інтересів інвесторів,
насамперед кінцевих зберігачів, які розміщували власні заощадження в
банки в депозитній формі та змушені були задовольнятися граничною нормою
винагороди —депозитним відсотком.

Зазначену суперечність було вирішено на основі розвитку акціонерної
власності, появи акцій та облігацій як форми мобілізації капіталів з
будь-яких джерел (форми інвестицій) і водночас як документів, що
засвідчують право на одержання прибутку, тобто як універсальних
інвестиційних товарів. Зосередження в одному об’єкті двох полярних
властивостей, характерних ознак позичкового і дійсного капіталу породило
нову якість — фінансовий капітал. Матеріальними носіями відносин, що
виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них
форми. Рух цих цінних паперів відбиває рух фінансового капіталу.
Сукупний курс зазначених паперів є фінансовим капіталом.

А оскільки курс цінних паперів постійно коливається під впливом
очікувань інвесторів щодо зміни норми прибутку підприємства-емітента цих
паперів, а також зміни ставки позичкового відсотка, то коливається й
розмір фінансового капіталу. Він має змінний, нефіксований характер,
тому може змінюватись у широких межах. У цьому розумінні обсяг
фінансового капіталу—це розмір потенційний. Практично реалізуються
тільки приріст капіталу під час перепродажу цінних паперів (курсова
різниця) і виплачені дивіденди й відсотки.

Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіги позичкового і
дійсного капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма
інвестиційного товару. Фінансовий капітал зрівнює за ступенем
однорідності інвестиційні товари та інвестиційний (позичковий) капітал і
тим самим перетворює абстрактний інвестиційний товар у капітал. Це дає
можливість порівнювати за ступенем ефективності

позичковий і фінансовий капітали, що, у свою чергу, зумовлює
перетворення позичкового капіталу на специфічний різновид
інвестиційного. Саме тут закладено можливості подальшої еволюції
капітальних форм на основі зрощування позичкового і фінансового
капіталу, появи нових генерацій фінансового капіталу.

Однак треба мати на увазі, що водночас із позитивними властивостями
фінансового капіталу, такими як еластичність інвестиційного попиту
стосовно пропозиції, мобільність, він має і зворотний бік — уразливість.
Будь-яка зміна попиту і пропозиції на фінансових ринках, що набирає
форми припливу або відпливу запропонованих для перепродажу цінних
паперів, а також припливу і відпливу позичкового капіталу, який циркулює
на цих ринках, безпосередньо позначається на розмірі фінансового
капіталу. Найяскравіше вразливість як наслідок його високої мобільності,
швидкого реагування на попит і пропозицію виявляється в умовах
нестабільних економічних ситуацій — швидкого підвищення або падіння
темпів розвитку.

Вразливість фінансового капіталу породжує широкий розвиток спекулятивних
операцій на фінансових ринках, що призводить до неможливості визначення
його загального розміру, неможливості виокремлення кругообігу
фінансового капіталу з кругообігів дійсного і позичкового капіталу. У
цілому з огляду на такий підхід фінансовий капітал характеризується як
фіктивний.

Це поняття запровадив у науковий обіг К. Маркс. Так він обґрунтовує
власну позицію щодо сутності фінансового (фіктивного) капіталу: “Якщо це
державні папери, вони суть капіталу тільки для того, хто їх купив, для
кого вони становлять, отже, ту ціну, за яку він їх купив, становлять
його капітал, вкладений у ці папери; самі вони є не капіталом, а
простими борговими зобов’язаннями; якщо це іпотеки, то вони є просто
посвідченнями на одержання майбутньої земельної ренти, а якщо акції, то
вони є просто титулами власності, що дають право на одержання майбутньої
доданої вартості. Усе перелічене не суть дійсного капіталу вартості, не
утворює жодної складової капіталу… Це простий титул на капітал”.

За часів К. Маркса, коли тільки з’явилися перші форми фінансового
капіталу, вони і вважалися певною надбудовою над рухом реального
капіталу. В Україні в перехідний період до ринкової економіки ця
ситуація схожа з часом К. Маркса, і тому його позиція для України
справедлива. Отже, матеріальні носії відносин фінансового капіталу в
перехідний період не утворюють жодної складової капіталу.

Тільки тоді, коли категорія фінансового капіталу в нашій державі досягне
сучасного рівня розвинених країн, ціна (курс) цінних паперів відбиватиме
очікувану прибутковість дійсного капіталу з урахуванням його попередньої
(минулої) прибутковості. Таким чином, фіксуватиметься, оцінюватиметься
не наявність певної вартості (дійсного капіталу) як минулих вкладень
капіталу і витрат праці, а його робота, віддача, ефективність
функціонування. Тільки в цих умовах можна досягти цільового прагнення
всіх інвесторів — максимізувати прибуток на основі зрівняння норм
прибутковості різних інвестиційних товарів, що надходять через ринки цих
товарів у виробництво і функціонують там як дійсний капітал. Звідси і
фінансовий капітал — це сукупність дійсного капіталу, універсальна форма
інвестиційного товару, через який позичковий капітал перетікає у
виробництво в напрямках найбільшої ефективності його використання. І в
цьому розумінні фінансовий капітал є дійсним капіталом, формою вкладення
позичкового капіталу.

Оскільки фінансовий капітал є капіталізованою формою інвестиційного
товару, тобто має однорідну форму матеріальних носіїв, що різняться
тільки за прибутком, то він набирає ознак позичкового капіталу, стає
його різновидом. Таким чином, фінансовий капітал — це водночас і
позичковий капітал. У сучасних умовах в розвинених ринкових країнах
позичковий капітал дедалі більшою мірою перероджується, набираючи
фінансової форми. Отже, фінансовий капітал є вищою формою розвитку
капіталу, він поєднує ознаки позичкового і дійсного капіталу.

Список використаної та рекомендованої літератури

Бизнес-план инвестиционного проекта / В. ?. Попов, Л. П. Кура-ков, Г. В.
Медведев и др. — М.: Финансы и статистика, 1997.

Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП “ИТЕМ”, ЛТД “Юнайтед
Лондон Трейд Лимитед”, 1995.

Емельянов А. С., БесединВ. Ф., Козу б В. М. Экономика инвестирования в
научно-технический прогресс. — К.: Наук, думка, 1988. —311с.

Музиченко А. С. Державне регулювання інвестиційної діяльності. — К.:
Наук, світ, 2001. — 345 с.

ФедоренкоВ. Г., ГойкоА. В. Інвестознавство: Підручник / За наук, ред. В.
Г. Федоренка. — К.: МАУП, 2000. — 408 с.

ФедоренкоВ. Г., Іткін О. Ф., Степанов Д. В. таін. Інвестиційні процеси у
промисловості України: Монографія // К.: Наук, світ, 2001. —447с.

Чернявский А. Д. Инвестирование в подготовку кадров — наиболее
рациональное й перспективное вложение капиталов // Проблеми
инвестиционного менеджмента в Украине: Сб. науч. тр. При-лож. № 2(7) к
науч. журн. “Персонал”, № 1(55), 2000. — С. 193.

Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. —
К.: МАУП, 1994.

ЩёкинГ. В. К разработке концепции управлення современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020