РЕФЕРАТ

на тему:

“Значення колективу в діяльності медичного працівника”

ПЛАН

Значення колективу у діяльності медичних працівників.

Етика взаємовідносин медичних працівників між собою.

Основні риси медичної сестри.

Етика взаємовідносин лікаря та хворого.

Етика взаємовідносин середніх медичних працівників.

Соціально-психологічний клімат у колективі.

Високоефективна праця медичного колективу не осмислення без
спостереження одного із важливих положень деонтології – встановлення
професіонально-цілеспрямованих взаємовідносин між лікарями, середніми і
молодшими медичними працівниками.

У трудових колективах спільна праця виявляється на початку дружньої
співпраці і взаємодопомоги, забезпечується єдність державних, суспільних
і власних інтересів, утверджується принцип відповідальності кожного
перед колективом і колективу за кожного працівника. Борг і зобов’язання
трудових колективів… виховувати їх членів у дусі моральних принципів.

Адже добре відомо, що в колективі, де панує високоповажна атмосфера
взаємовідносин, заснованих у дусі товариському, взаємодопомозі, строгих
вимогах у виконанні професійного боргу, нездумані рівнодошність і
формалізм, невиконання поставлених завдань. Ось чому в поняття
“колективізм” прийнято включати такі етичні норми, як тепло, сердечність
відносин, взаємодопомога і товариства.

Основною соціально-трудовою ячейкою любого медичного закладу являється
колектив відділення чи кабінету. Він безпосередньо вирішує завдання
медичного обслуговування хворої чи здорової людини. Там, де
підтримується дух принциповості і взаємної требуваності, де у більшому
авторитеті чесна і добросовісна праця, там сердечність стає обов’язковою
нормою колективу. Добрі, ділові взаємовідносини в колективах
медпрацівників – умова успіхів медичного закладу в цілому. Відсутність
ділових взаємовідносин, неуважні відношення медпрацівників один до
одного, роздори, сварки і інші аморальні проступки мішають роботі
закладу, негативно відбиваються на самопочутті хворих і процесі їх
одужання.

Взаємовідносини медичних працівників між собою являються важливою
складово частиною медичної деонтології. В даному випадку медична
деонтологія вивчає питання про те, як повинні вести себе медичні
працівники всіх категорій (лікарі, сестри, санітарки), щоб забезпечити
оптимальну робочу обстановку в колективі, яка сама по собі являлася б
лікувальним фактором, максимально захищала би психіку хворого від дії
негативних факторів лікувально-діагностичного процесу у стінах
лікувального закладу.

Любий медичний колектив неоднорідний і має свій соціальний і
професіональний склад. У ньому працюють мужчини і жінки різного віку –
від 17-18 р. до пенсійного віку.

Взаємовідносини в колективі середніх медичних працівників виділяють, в
першу чергу, чіткими знаннями і добросовісним виконанням своїх
обов’язків. Кожна медична сестра (палата, процедурна, перев’язочна)
повинна добре знати і виконувати потреби надані у інструкції, що
регулярно контролюється і коректується старшою медичною сестрою. Із
добросовісної роботи кожного працівника складається успіх колективу в
цілому.

Етичною нормою взаємовідносин медпрацівників між собою є терпіння і
взаємоповага. Відсутність розумного терпіння до зауважень старших по
роботі лишня самодумка, надмірна самолюбність, небажання прислухатись до
корисної поради є показниками низької культури медпрацівника,
результатом недостатнього виховання.

Добра організація праці і дисципліни в медичному колективі займає
важливе місце у формуванні ділових здорових взаємовідносин між його
членами.

Основою успішної праці медичного колективу, його злагода і
“Безаварійність” являються конкретна, ділова і принципово дружня
критика і самокритика діяльності кожного медпрацівника, аналіз і
розуміння допущених помилок з метою їх запобігання.

Великою осудження заслуговують спроби деяких середніх медпрацівників
перенести свою провину на других чи звинувачувати інших медпрацівників у
неправильності й нераціональності приписаного лікарем лікування. Така
поведінка не тільки підриває авторитет медпрацівника, але і вкушає
хворому недовіру у проведене лікування.

Середні медичні працівники (сестри, фельдшера, акушери, лаборанти,
фармацевти) складають найбільшу частину колективу любого медичного
закладу. У лікарнях поліклініках це в основному медичні сестри. Їх
взаємовідносини між собою, а також із лікарем і санітарками в багато
чому виділяють як трудовий настрій, так і клімат всього колективу
медичного закладу.

Предметом медичної деонтології є і особистість медпрацівника, основні
риси якого можуть і повинні бути важливим лікувальним фактором в стінах
медичного закладу.

Виділяють 3 основні групи рис медичної сестри:

моральні риси – видержаність, терпіння. Ввічливість, привітливість,
чесність, ніжність, ласкавість, співчуття і почуття особистого
достоїнства;

естетичні риси – скромність, простота, акуратність, уміння створити
святкову атмосферу в лікувальному закладі;

інтелектуальні риси – професіональна ерудиція, спостережливість, вміння
логічно осмислити діагностичні і лікувальні маніпуляції.

Авторитет медичної сестри – важливий фактор, який виявляє її положення в
колективі. Авторитет, як правило, являється результатом доброї,
професіональної підготовки, добросовісного відношення до праці й активна
участь в суспільній роботі.

Добре підготовлені опитні санітарки можуть бути достойними помічниками
медичних сестер у догляді за хворими. До молодшого медичного персоналу
ставляться такі деонтологічні вимоги: бути ввічливим у розмові із
медпрацівниками і хворими.

Від старшої медичної сестри багато в чому залежить стиль роботи медичних
сестер і санітарок, культура обслуговування хворих, затишок, чистота і
створення таких обставин, які покращили б перебування хворого в
лікувальному закладі.

Основою правильних взаємовідносин в медичному колективі є строге
дотримання всіма медпрацівниками ділової субординації. Термін
“субординації” походить від лат. оrdinatio. Що означає приведення в
порядок, систему підчинення нищестоячим органів людям вищестоячим і
виконання правил службової дисципліни.

Таким чином, постійне, цілеспрямоване етико-деонтологічне виховання в
медичному трудовому колективі є важливим завданням адміністрації
суспільних організацій. Його метою повинно бути створення у колективі
медпрацівників атмосфери уважного і турботливого ставлення один до
одного, справедливої вимогливості, довір’я і взаємодопомоги. Все це
забезпечить високу організованість медичного колективу, полегшить
вирішення завдань укріплення і встановлення здоров’я людей. Людина в
білому халаті була, є і повинна залишатися символом, вірності справі,
якій вона присвятила все своє життя.

Етика взаємовідносин лікаря та хворого.

Складовою частиною підтримки, що надає лікар хворому, є активізування
ролі хворого у лікувальному процесі.

Уміння уважно вислухати скарги хворого, не перебиваючи його там, де це
не слід.

Треба пам’ятати, що повагу до хворого лікар повинен проявлять вже з
першої зустрічі.

Співчувати хворому – це вміти образно поставити себе на місце хворого,
поглянути на світ його очима. Необхідно бути уважним до хворого,
терпляче вислухати його.

Треба бути особливо обережним з хворими, котрі на початку вашого
знайомства на всі застави розхвалюють вас. Намагаються дати хабара.

У випадках, коли довірчі стосунки з хворим заважають об’єктивно оцінити
клінічну ситуацію, корисно показати свого хворого колезі.

Треба пам’ятати, що хворому не завжди легко сказати правду, а тому,
запідозривши його у нещирості, корисно вказати йому на це, але без
образливих для нього висловлювань.

Треба пам’ятати, що повідомляючи хворому необхідну правду, лікар повинен
навіяти йому надію.

Бесіда з пацієнтом – це мистецтво, для досконалого володіння яким
потрібні багаторічний досвід, висока фахова підготовка, а також уміння
проникнути у психологію пацієнта.

Для середнього медичного працівника культура спілкування із колегами –
друзями по роботі – одна з найважливіших умов високої ефективності
праці, морального задоволення від нього.

Поважаюче відношення медпрацівників один до одного проявляється перш за
все у формі спілкування. Неприпустимі родинні стосунки зі сторони лікаря
до медичних сестер, акушерок, санітарок по імені.

Робота в колективі – великім чи малім – сприяє розвитку з медпрацівника
суспільної свідомості, вчить його бути принциповим, непримиримими до
недостатків у роботі, створює умови для колегіального вирішення складних
питань профілактики, діагностики і лікування хворих. Саме в колективі
кожний працівник може навчитися глибоко осмислити значення своєї
повсякденної діяльності.

Соціально-психологічний клімат у колективі.

В результаті порушення соціально запрограмованих взаємозв’язків між
людьми в колективі виникає соціальний і психологічний клімат, який можна
розглядати як продукт предметно-практичних взаємостосунків людей у
процесі їх спільної діяльності, що виявляється у поведінці, довільних і
мимовільних реакціях, способах спілкування.

Одне із основних завдань керівника – створення умов для зміцнення між
особистісних зв’язків, сила яких підвищує показник рівня розвитку
колективу.

На думку А.П. Ковальова, на між особистісні стосунки впливають 3
основних чинники: психологічні особливості соціальна діяльність і
суспільні відносини.

Особистість, яка приносить у колектив доброту і розуміння, має здатність
до симпатії, комунікабельна, виявляє піклування, сумління ставлення до
праці, принциповість і багато інших позитивних якостей, безумовно, буде
сприяти оптимізації трудової і соціальної діяльності.

Я вважаю, що значення колективу в діяльності медичних працівників є дуже
важливе, адже саме колектив, саме взаємовідносини у колективі створюють
той затишок, ту дружню атмосферу у лікувальному закладі. Саме слово
медичного працівника, якщо воно висловлено від душі, допомагає хворому
повірити у своє одужання.

На мою думку, хороший лікар робить набагато менше помилок не тільки
тому, що він є значно краще підготовлений за інших лікарів, а тому, що
його ніколи не покидає почуття відповідальності й вимогливості до себе.
І саме ці якості в собі необхідно виховувати постійно, на протязі всього
свого життя, починаючи вже від студентських років.

І ці слова стосуються не тільки лікарів, а всіх медичних працівників,
які повинні гордитися своєю професією і не заплямити честі білого
халата.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

В.А. Єрінков – “Етика праці середнього медичного працівника”.

А.Л. Остапенко – “Етика і деонтологія середнього медичного працівника”.

А.А. Грандо – “Лікарська етика і медична деонтологія”.

П.С. Назар – “основи медичної етики”.

І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко – “Основи психології”.

Похожие записи