ЛЕКЦІЯ

Зміст і організація роботи терапевтичного відділення поліклініки

Основним принципом організації роботи поліклініки є дільничний принцип
надання медичної допомоги, що полягає в тім, що територія, що
обслуговується поліклінікою, поділяється на територіальні ділянки
виходячи з чисельності населення на ділянці в 1700 чоловік. До кожної
ділянки прикріплюються визначений лікар-терапевт і медична сестра, що
покликані надавати лікувально-профілактичну допомогу жителям своєї
ділянки. Н. А. Семашко писав, що дільничний принцип дає можливість
лікуючому лікарю краще знати свою ділянку, умови праці і побуту свого
населення, виявляти часто і довгостроково хворих, знати своїх пацієнтів,
проводити не тільки лікувальні, але і профілактичні заходи; краще бороти
з виникненням і поширенням заразних хвороб. Дільничний лікар робиться,
таким чином, «домашнім» лікарем, іншому родини. Знання своєї ділянки і
жителів його дає можливість краще розпізнати і лікувати хворих.
Дотримання дільничного принципу підвищує відповідальність лікаря за долю
хворих і в кінцевому рахунку визначає ефективність роботи поліклініки.

Постаріння населення, ріст числа хронічних захворювань, диференціація і
спеціалізація медичної допомоги викликає необхідність поширити
дільничний принцип на роботу і лікарів інших спеціальностей. Кожному
терапевтичному відділенню придаются лікарі: хірург, невропатолог,
отоларинголог і окуліст, а при наявності стоматологічного відділення — і
лікарі-стоматологи.

Цей метод одержав назву бригадного, коли зазначені фахівці стали
обслуговувати хворих у поліклініці і вдома на визначених терапевтичних
ділянках. Усі члени бригади підлеглі завідувачеві терапевтичним
відділенням, а завідувачі спеціалізованими відділеннями здійснюють у
відношенні своїх підлеглих лікувально-консультативні функції і загальне
організаційно-методичне керівництво.

Робота кожного відділення-бригади організується таким чином, що всі її
члени працюють у ті самі години. Лікарі більш вузьких спеціальностей,
так само як і дільничних терапевтах відділень, надають медичну допомогу
населенню прикріплених ділянок як у поліклініці, так і вдома.

Досвід показав, що при організації роботи поліклініки по
бригадно-територіальному принципі зростає роль терапевта в процесі
медичного обслуговування, підсилюються контакти між лікарями .різних
спеціальностей з питань діагностики, лікування, експертизи
працездатності і диспансеризації.

Основними задачами дільничного терапевта є:

— надання, кваліфікованої терапевтичної допомоги населенню ділянки на
прийомі у поліклініці і вдома;

— організація і безпосереднє проведення профілактичних заходів серед
населення своєї ділянки шляхом пропаганди санітарно-гігієнічних знань,
проведення профілактичних щеплень, організації профілактичних оглядів
населення й удосконалювання системи диспансеризації;

— зниження захворюваності і смертності населення на закріпленій ділянці.

Дільничний лікар-терапевт забезпечує:

— своєчасну терапевтичну допомогу населенню ділянки в поліклініці
(амбулаторії) і вдома;

— екстрену медичну допомогу хворим, незалежно від їхнього місця
проживання, у випадку їхнього безпосереднього звертання при виникненні
гострих станів, травм, отруєнь;

— своєчасну госпіталізацію терапевтичних хворих з обов’язковим
попереднім обстеженням при плановій госпіталізації;

— консультацію хворих у необхідних випадках у поліклініці (амбулаторії)
і інших установах охорони здоров’я;

— використання у своїй роботі сучасних методів профілактики, діагностики
і лікування хворих, у тому числі комплексної терапії і відновного
лікування (медикаментозні засоби, дієтотерапія, лікувальна фізкультура,
масаж, фізіотерапія й ін.);

— експертизу тимчасової непрацездатності хворих;

— організацію і проведення комплексу заходів щодо диспансеризації
дорослого населення ділянки (виявлення, узяття на облік, динамічне
спостереження, лікувально-оздоровчі заходи) відповідно до переліку
нозологических форм, що підлягають диспансерному спостереженню в лікаря
терапевта, аналіз ефективності і якості диспансеризації;

— видачу висновків жителям своєї ділянки, що проходить медичні огляди і
від’їжджає за рубіж;

— організацію і проведення профілактичних щеплень і дегельмінтизації
населення ділянки;

— раннє виявлення, діагностику і лікування інфекційних захворювань,
негайну доповідь завідувачеві терапевтичним відділенням (а при його
відсутності — керівнику установи) і лікарю кабінету інфекційних
захворювань про всі інфекційні захворювання і усі випадки порушення
режиму і невиконання протиепідемічних вимог інфекційними хворими, що
залишаються для лікування вдома. Направлення у відповідну ЗЕП екстреного
повідомлення (058/у);

— систематичне підвищення своєї кваліфікації і рівня медичних знань
дільничної медичної сестри;

— активне і систематичне проведення санітарно-просвітньої роботи серед,
населення ділянки, боротьби зі шкідливими звичками і підготовку
суспільного активу ділянки.

Робота дільничного лікаря-терапевта здійснюється за графіком,
затвердженому завідувачем відділенням чи керівником установи. Складання
графіка роботи дільничних терапевтів є важливим організаційним заходом.
Раціонально складений графік роботи дозволяє підвищити доступність
дільничного лікаря-терапевта для населення своєї ділянки, зокрема
забезпечити високий ступінь дотримання дільничності у обслуговуванні
населення. У графіку роботи повинні бути передбачений фіксований час
амбулаторного прийому хворих, допомога вдома, профілактична й інша
робота.

Як показала практика роботи поліклінік, найбільш зручним для населення є
такий графік, при якому лікар по черзі працює в різні години дня й у
різні дні тижня.

Важливим розділом роботи дільничного терапевта є прийом пацієнтів у
поліклініці. Кожне відвідування хворим лікаря необхідно в межах існуючих
можливостей зробити вичерпним і закінченим. Повторні призначення на
прийом повинні виходити винятково з медичних показань. Серйозної уваги
заслуговують обличчя, що багаторазово хворіють протягом року. Необхідно
також уважно проводити обстеження, ретельно і вчасно лікувати хворих з
гострими захворюваннями, тому що це є запорукою попередження цілого ряду
хронічних захворювань.

Велике місце в діяльності лікаря — дільничного терапевта займає медичне
обслуговування хворих удома. У середньому витрати часу дільничного
лікаря при наданні допомоги вдома повинні складати 30—40 хв.

Дільничний лікар зобов’язаний забезпечити раннє виявлення захворювань і
своєчасне надання кваліфікованої лікувальної допомоги населенню ділянки
як у поліклініці, так і вдома; відвідувати хворих вдома в день
надходження виклику, забезпечити систематичне, динамічне спостереження,
активне лікування хворих до їхнього видужання. Необхідно максимально
приймати виклики до лікаря тієї ділянки, на якому проживає захворілий. У
домашніх умовах сутужніше, ніж у поліклініці чи стаціонарі провести
діагностичне дослідження, тим більше майже 2/3 викликів здійснюється до
хворих літнього віку. Оглянувши удома хворого по виклику, дільничний
лікар у наступному (у міру необхідності) повинний відвідувати хворого зі
своєї ініціативи. Організація повторних відвідувань хворого при тому
самому захворюванні є важливим моментом, у відомій мірі характеризуючим
якість медичної допомоги вдома. Повторний візит повинний здійснюватися
без повторного виклику. Повторні (активні) відвідування, виконувані з
ініціативи лікуючого лікаря — ознака правильно організованої медичної
допомоги вдома.

Важливим помічником дільничного лікаря-терапевта є дільнична медична
сестра. На кожну посаду дільничного терапевта, установлюється 1,5 посади
дільничної медичної сестри. Доцільно, щоб з терапевтом працювала
постійно та сама медична сестра. Насамперед, вона допомагає лікарю при
амбулаторному прийомі, їй приділяється велика роль в організації
спостереження за хворими вдома і виконання призначень лікаря. Медична
сестра повинна приходити на роботу на 20—30 хв раніше лікаря. За цей час
їй необхідно підготувати робочої місце, перевірити надходження медичних
карт із реєстратури, наявність усієї необхідної документації, виявити
нужденних у першочерговому прийомі, вимірити в хворих температуру,
артеріальний тиск (якщо це не було зроблено в кабінеті долікарського
прийому і т.д.). Це все необхідно провести, щоб лікар відразу ж почав
прийом.

В останні роки усе більший акцент робиться на профілактичний роботі
дільничного лікаря-терапевта. Висування на перший план у боротьбі за
подовження життя людини широких соціально-профілактичних заходів,
посилення уваги до здорової людини для того, щоб запобігти виникненню в
нього захворювань, особливо підніме роль дільничного лікаря в загальній
системі мір профілактики. Дільничний лікар першим зіштовхується з хворою
людиною, він повинний знати не тільки сьогодення, але і минуле хворого,
об’єктом його турботи і діяльності є не тільки хвора, але і здорова
людина, умови його життя і праці. Він виступає провідником профілактики
в широкому змісті слова, він повинний нести гігієнічні знання в
конкретну родину, рекомендувати їх стосовно до конкретної людини, його
роботи, характеру харчування і відпочинку. Дільничної лікар-терапевт
багато в чому повинний визначити характер гігієнічного поводження
людини. Йому варто звернути увагу на так звані контингенти підвищеного
ризику, у віці 30—50 років, тому що саме в цьому віці, особливо
чоловіки, не завжди звертаються за медичною допомогу при відсутності
гострих симптомів хронічного захворювання. Дільничний лікар повинний
займатися активним виявленням таких хворих.

Для успішного попередження захворювань дільничний лікар у сучасних
умовах повинний здійснювати медичне спостереження за всією родиною,
боротися з найбільш розповсюдженими хронічними хворобами, первинне
попередження яких повинно починатися з дитячого років, впливати на
фактори ризику, коректувати окремі елементи способу життя всіх членів
родини. Тому особливу увагу в санітарно-просвітній роботі варто
приділити боротьбі з гіпокінезією, переїданням, палінням, надлишковою
лікарською терапією, усуненню шкідливого впливу стресів і т.д.
Дільничний лікар повинний уміти впливати на формування сімейних
відносин.

Відповідальним розділом роботи лікаря поліклініки будь-якої
спеціальності, особливо дільничного лікаря-терапевта, є напрямок і
підготовка хворого до госпіталізації. У цьому випадку дільничний лікар
зобов’язаний призначити хворому лабораторні, рентгенологічні й інші
дослідження, а також провести відповідне підготовче лікування,
проконсультувати хворого в завідувача терапевтичним відділенням, а якщо
необхідно, то й у лікарів інших спеціальностей. Результати аналізів
повинні бути передані в стаціонар разом з «Медичною картою амбулаторного
хворого» чи випискою з неї.

Важливим питанням у діяльності дільничного терапевта, як і інших лікарів
поліклініки є добір і напрямок хворих на санаторно-курортне лікування.
На санаторно-курортне лікування направляються хворі переважно в
початкових стадіях захворювання, коли хворобливі процеси людини носять
оборотний характер і при застосуванні комплексного лікування з
використанням природних факторів і санаторного режиму у відносно
короткий термін хворий цілком чи значною мірою відновлює здоров’я і
працездатність.

Успіхи в роботі дільничного лікаря-терапевта багато в чому залежать від
того, наскільки він зможе залучити до неї суспільний санітарний актив.
Такий актив формується з активістів жінради Жедів, учнів що навчаються у
старших класах, пенсіонерів. Дільничний лікар і медична сестра повинні
провести з активом заняття по програмі санітарного мінімуму. Велику
допомогу дільничному лікарю можуть надати також санітарні дружини
суспільства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, що створюються на
підприємствах, в установах, за місцем проживання.

Кабінет інфекційних захворювань є лікувально-діагностичним і
консультативно-методичним центром З питань боротьби з інфекційною
захворюваністю. Він є першою спеціалізованою ланкою інфекційної служби в
нашій країні. У задачі кабінету інфекційних захворювань входить:
забезпечення своєчасного і раннього виявлення інфекційних хворих;
проведення організаційно-методичної роботи і забезпечення кваліфікованої
консультативної допомоги по діагностиці і лікуванню хворих інфекційними
і паразитарними захворюваннями в амбулаторно-поліклінічних установах;
вивчення й аналіз динаміки інфекційної захворюваності і смертності,
розробка і здійснення заходів щодо підвищення якості й ефективності
діагностики, лікування і профілактики інфекційних захворювань.
Відповідно до цих задач лікар кабінету інфекційних хвороб здійснює:

@

D

gdJ9‚

gdJ9‚

gdJ9‚

gdJ9‚

Y знань дільничних лікарів і інших фахівців, що ведуть амбулаторний
прийом, з питань клініки, ранньої діагностики, лікування і
диспансеризації інфекційних хворих, організувати конференції по розбору
усіх випадків несвоєчасно виявлених хворих інфекційними захворюваннями
чи необґрунтовано спрямованих у кабінет консультацію дільничного
лікаря-терапевта по обстеженню хворих. Підозрюваних на інфекційне
захворювання, і про порядок напрямку їх у кабінет для остаточного
діагнозу:

— консультативну допомогу хворим у поліклініці і вдома з метою уточнення
діагнозу, призначення лікувально-профілактичних заходів і рішення
питання про госпіталізацію;

—додаткові (лабораторні й ін.) дослідження інфекційних хворих;

—лікування інфекційних хворих у поліклінічних умовах і доліковування
реконвалесцентів після виписки зі стаціонару;

—контроль за повним клінічним і бактеріологічні видужанням з
використанням методів інструментального і лабораторного дослідження
(ректороманоскопія, дуоденальне зондування, ін.);

— аналіз роботи з проведення профілактичних щеплень у дорослих;

— диспансерне спостереження і санацію реконвалесцентів, хворих із
хронічними інфекційними захворюваннями, бактеріо- і паразитоносителів;

—облік хворих інфекційними захворюваннями, бактеріоносителів,
паразитоносителів на підставі екстрених повідомлень про інфекційні
захворювання, спрямованих у СЕС;

-аналіз динаміки інфекційної захворюваності і смертності, якості й
ефективності діагностичних і лікувальні заходів, диспансеризації,
противорецидивного лікування в районі діяльності міської поліклініки;

-проведення пропаганди медичних знань по профілактиці інфекційних
захворювань.

ОРГАНІЗАЦІЯ ДИСПАНСЕРНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Профілактичний напрямок вітчизняної охорони здоров’я найбільше повно
виражено в диспансерному методі роботи багатьох
амбулаторно-поліклінічних установ. Під диспансерним методом розуміється
активне динамічне спостереження за станом здоров’я визначених
контингентів населення (здорових і хворих), узяття цих груп населення на
облік з метою раннього виявлення захворювань, динамічного спостереження,
комплексного лікування захворілих, проведення заходів щодо оздоровлення
їхніх умов праці і побуту, попередженню розвитку і поширення хвороб,
відновленню працездатності і продовженню періоду активної
життєдіяльності (А. Ф. Серенко). По цьому методу в країні працюють
Спеціальні диспансерні медичні установи: диспансери —
протитуберкульозні, шкірно-венерологічні, психоневрологічні,
онкологічні, кардіологічні, протизобні, лікарсько-фізкультурні; він
широко використовується в роботі жіночих консультацій, МСЧ, дитячих
поліклінік і поліклінік для дорослих.

У країні неодноразово ставилася задача про загальну диспансеризацію
населення, але реалізована вона не була через відсутність необхідної
матеріальної бази.

Варто відмітити, що загальна диспансеризація населення — це вищий рівень
турботи держави про здоров’я народу. Реалізація її можлива тільки в тому
випадку, якщо на це будуть передбачені спеціальні кадрові сили і засоби.
Це повинно враховуватися і при організації диспансерного спостереження в
окремих медичних установах, зокрема в поліклініках лікарю для виконання
диспансеризації повинен виділятися спеціальний час, у рахунок його
основного робочого навантаження і ні в якому разі не повинне бути
додатковим навантаженням.

Головним обличчям в організації диспансерного обслуговування в
поліклініці є дільничний лікар-терапевт. Цим питанням деякою мірою
займаються лікарі всіх спеціальностей. Дільничний терапевт відповідає за
організацію диспансерного обслуговування населення своєї ділянки. В
організаційному процесі диспансеризації виділяються наступні етапи:
добір контингентів шляхом активного виявлення, реєстрація їх, проведення
комплексу лікувальних і соціально-профілактичних заходів, тобто
здійснення власне диспансерного спостереження, і оцінка результатів
ефективності диспансеризації. На одного дільничного терапевта повинне
приходитися не більш 120 — 150 диспансеризованих хворих Виявлення облич,
що підлягають диспансеризації, виробляється; як правило, при прийомі
хворих лікарем у поліклініці чи при відвідуванні їх удома. Відоме
значення мають і різні профілактичні огляди, де виявляються найбільш
ранні стадії захворювань. Усі хворі, відібрані для диспансерного
спостереження, реєструються на «Контрольних картах диспансерного
хворого». За допомогою цього документа лікар може установити контроль за
термінами явки на повторні обстеження. Основним медичним документом є
амбулаторна карта з відповідною оцінкою про те, що хворий знаходиться на
диспансерному спостереженні. Дуже вдалим виявився досвід поліклініки,
коли на руки диспансерних хворим видаються книжки, де лікар відзначає
медикаментозне лікування й інші призначення, указує дату наступної явки
на прийом. Як показали спостереження, такі книжки якоюсь мірою
дисциплінують хворих, сприяють тому, що вони без додаткового виклику є в
призначений час на прийом до лікаря. Перший етап диспансеризації
закінчується виявленням і реєстрацією хворого. Потім починається другий,
більш відповідальний етап — власне диспансерне спостереження. Тут
проводиться ретельне комплексне медичне обстеження, активне лікування і.
систематичне спостереження зі здійсненням санітарно-оздоровчих заходів.
Важливе значення має й облік ефективності всієї диспансерної роботи,
проведеної в поліклініці. Існує більша кількість методик проведення
диспансеризацій: 1) уведення єдиних диспансерних днів для всієї
поліклініки; 2), уведення єдиних диспансерних днів для відділень; 3)
щоденний виклик диспансерних хворих по 2—3 чоловіка на прийом. Згодом,
стало очевидним, що більш, організовано диспансеризація проходить у
спеціально виділені для цього дні.

У цей день дільничний лікар не проводить звичайного прийому хворих у
поліклініці. Невідкладні хворі направляються до чергових лікарів.
Повторні хворі на ці дні не призначаються. У диспансерний день усі
допоміжні служби поліклініки працюють тільки для диспансерного
обслуговування. Хворі можуть бути обстежені в лабораторії,
рентгенівському кабінеті, кабінеті функціональної діагностики,
проконсультовані відповідними фахівцями.

По завершенні щорічної диспансеризації виділяються наступні 3 групи:
здорові обличчя, що не пред’являють скарг, що не мають хронічних
захворювань в анамнезі, у яких при медичному обстеженні не виявлено змін
з боку окремих органів і систем, результати лабораторно-діагностичних
досліджень без відхилень від норми; практично здорові обличчя, що мають
в анамнезі хронічне захворювання, що не приводить до порушення функцій
організму і не впливає на працездатність і соціальну активність; у групі
практично здорових виділяються обличчя з факторами ризику у відношенні
серцево-судинних, онкологічних, неспецифічних захворювань легень,
ендокринних і ін.; хворі з хронічними захворюваннями підрозділяються в
залежності від стадії компенсації процесу: повна компенсація,
субкомпенсация, декомпенсація.

Динамічне спостереження 1 групи (здорові) здійснюється у формі щорічних
профілактичних медичних оглядів. Для цієї групи диспансерного
спостереження складається загальний план лікувально-оздоровчих
профілактичних і соціальних заходів, що включає заходи щодо поліпшенню
умов праці і побуту, по боротьбі за здоровий спосіб життя, пропаганду
санітарно-гігієнічних знань. Динамічне спостереження II групи має своєю
метою усунення чи зменшення впливу факторів ризику, підвищення
резистентності і компенсаторних можливостей організму. Ця група
оглядається з використанням загальноприйнятого мінімуму досліджень, а
також додаткових обстежень, зв’язаних з характером ризику. Два рази у
році ця група обстежується тільки з використанням методик, що дозволяють
виявити ранні форми захворювань, «загрожуючих» особі що
диспансеризується. Для кожного з цієї групи на додаток до загального
плану заходів передбачаються індивідуальні лікувально-оздоровчі заходи.
Так, наприклад, якщо особа що диспансеризується часто хворіє гострими
захворюваннями, у плані повинні бути передбачені заходи, спрямовані на
підвищення стійкості організму до впливу зовнішнього середовища.
Індивідуальні заходи рекомендуються пацієнту і проводяться лікарем у
період профілактичних медичних оглядів.

Таким чином, динамічне диспансерне спостереження 1 — 11 груп осіб
передбачає проведення первинної профілактики — попередження виникнення
захворювань і зміцнення здоров’я осіб тщо диспансеризуються.

Динамічне спостереження облич III групи диспансерного обліку
(реконвалісценти після гострих захворювань, хронічні хворі) має своєю
метою попередження рецидивів, загострень і ускладнень уже наявних
захворювань, тобто є важливою ланкою вторинної профілактики.

При диспансеризації кожен лікар повинний максимально використовувати
будь-як явку пацієнта для проходження ним мінімуму обстежень, необхідних
для диспансеризації даної групи населення, і проведення
лікувально-оздоровчих заходів. Облік і, контроль виконання плану
лікувально-оздоровчих заходів проводиться централізовано і
децентралізовано. У першому варіанті вся інформація про хід і результати
диспансеризації зосереджується в кабінеті .диспансеризації відділення
профілактики чи поліклінік у кабінеті статистики поліклінік. В другому
варіанті облік усієї диспансерної роботи ведеться л кабінеті кожного
лікаря-диспансеризатора. Формою оперативного обліку є контрольна карта
диспансерного спостереження (форма № 030/у). Для полегшення роботи з
амбулаторними картами прийняте їх маркірувати і шифрувати,
використовуючи різного кольору корінці і цифрові позначення. Так можна
виділити номера ділянок, адресат групи диспансерного спостереження і
навіть окремі нозологічні форми захворювань.

Диспансерну групу хворих, що підлягають динамічному спостереженню
лікарями-терапевтами, у тому числі дільничними, складають хворі з
наступними захворюваннями: гіпертонічна хвороба 1 стадії, інфаркт
міокарда, хронічна ішемічна хвороба серця з гіпертонічною хворобою і без
неї; реконвалісценти після гострої пневмонії, хронічна пневмонія,
хронічний бронхіт, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба і кістозна
гіпоплазія легень, абсцес легені; виразкова хвороба шлунка і
дванадцятипалої кишки, атрофичний хронічний гастрит, хронічний гепатит,
хронічний панкреатит, хронічний холецистит, жовчно-кам’яна хвороба,
хронічний коліт і энтероколіт, цироз печінки, пострезекційні синдроми
(через 2 роки після операції на черевній порожнині); стан після
перенесеного гострого гломерулонефрита, хронічний пієлонефрит, хронічний
дифузний гломерулонефрит, хронічна ниркова недостатність у стадії
компенсації.

Терапевти спеціалізованих кабінетів здійснюють консультативні функції.
Разом з тим найбільш важкі хворі, що вимагають спеціалізованого
спостереження і лікування, якийсь період можуть і повинні знаходитися
під спостереженням відповідних фахівців і потім знову направлятися до
дільничного лікаря. Так, наприклад, хворі працездатного віку, що
страждають хронічною ішемічною хворобою серця з гіпертонічною хворобою в
стадії ПА, диспансеризуються кардіологом. Він же бере під диспансерне
спостереження хворих після гострого інфаркту міокарда. Хворі з
обструктивним бронхітом, абсцесом легені, бронхоектатичною хворобою і
кистозною гіпоплазією легень стають об’єктом диспансерного спостереження
пульмонолога, а хворі виразковою хворобою шлунка, хронічним виразковим
колітом, цирозом печінки спостерігаються гастроентерологом. Нефролог
спостерігає хворих із хронічним дифузним гломерулонефритом, хронічною
нирковою недостатністю і т.д. При відсутності у поліклініці, наприклад,
лікаря-ревматолога контингент хворих цього профілю (активний ревматизм,
хронічні ревматичні хвороби серця, ревматоидный артрит, хвороба
Бехтерева, системний червоний вовчак, системна склеродермія, що деформує
остеоартроз) спостерігаються лікарем-терапевтом. Групу диспансерних
хворих, що підлягають динамічному спостереженню лікарем-хірургом,
складають хворі з флебітом, тромбофлебітом, постфлебітичним синдромом,
варикозним розширенням вен нижніх кінцівок, станом після резекції шлунка
з приводу виразкової хвороби і холецистектомії (протягом 2 років після
операції), хронічним остеомієлітом, атеросклерозом кінцівок, синдромом
Рейно, эндартеріїтом, тромбангіїтом, трофічними виразками, гемороєм,
тріщинами і свищами заднього проходу. Хірурги-інтерни беруть участь у
диспансеризації хворих хірургічного профілю.

Похожие записи